Рішення

від 30.11.2023 по справі 910/14967/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2023Справа № 910/14967/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КЕРНЕЛ ПЛЮС"доТовариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ»простягнення 1 946 377,89 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Шевченко Д.В.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/14967/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРНЕЛ ПЛЮС" (далі також - позивач, ТОВ "КЕРНЕЛ ПЛЮС") до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» (далі також - відповідач, ТОВ «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ») про стягнення заборгованості в розмірі 1 140 456,57 грн, пені в розмірі 792 887,55 грн, 3% річних в розмірі 13 033,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки сільськогосподарської продукції № ЛА/2803-1 від 28.03.2023.

13.10.2023 відповідачем подано відзив на позов, а 01.11.2023 відповідач звернувся до суду із заявою про відкладення слухання справи.

Представник позивача безпосередньо в підготовчому засіданні 02.11.2023 надав усні пояснення та на виконання вимог суду долучив докази надіслання акту звірки розрахунків відповідачу.

Відповідач явку уповноваженого представника в підготовче засідання 02.11.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення та призначив справу до розгляду по суті на 30.11.2023.

06.11.2023 позивач надав письмову відповідь на відзив.

Крім того, 30.11.2023 до суду звернувся відповідач із клопотанням з процесуальних питань, у якому повідомив про повне виконання зобов`язань перед позивачем.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 30.11.2023 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення стосовно наданих відповідачем доказів оплати.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 30.11.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи наявні у матеріалах справи фактичні дані суд дійшов висновку, що неявка представника відповідача у судове засідання з розгляду по суті не перешкоджає вирішенню спору в справі.

Суддя оголосив стислий зміст відзиву на виконання вимог ч. 6 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 30.11.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕРНЕЛ ПЛЮС" (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» (як покупцем) було укладено договір № ЛА/2803-1 поставки сільськогосподарської продукції (далі також - договір) за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти кукурудза 3 класу врожаю 2022 (далі також - товар).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.4. договору, Кількість товару у вазі, що навантажено на транспорт, наданий покупцем становить: 150,000 (+/-10%)т, що визначить покупець. Остаточна вага товару визначається у місці поставки товару; остаточна якість товару визначається у місці вивантаження.

Згідно з п. 3.1. договору, ціна товару складає з ПДВ, +/-10% 1 140 000,57 грн.

У розділі 5 договору сторони погодили, що товар вважається поставленим постачальником та прийнятий покупцем з моменту його вивантаження у місці, погодженому сторонами, та підписання сторонами видаткової накладної. Товар передається постачальником покупцю в термін 08.04.2023.

У п.п. 6.1., 6.2. договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі або в рахунках-фактурах постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату 86% вартості переданої йому партії товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 банківських днів з моменту вивантаження кожної з партій в сумі, що відповідає вартості кожної партії товару. Решту, 14% покупець зобов`язується сплатити протягом 7 банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної (п.п. 6.1., 6.2. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками кожної сторони та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань відповідно до договору.

Як вбачається із позовної заяви, на виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки, у період з 04.04.2023 по 06.04.2023 постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар, а сам: кукурудзу 3 класу врожаю 2022 у кількості 150,06 т, про що складено та підписано сторонами видаткові накладні № 6 від 04.04.2023 та № 7 від 06.04.2023.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як наголошує позивач, що всупереч вимог п.п. 6.1., 6.2. договору, відповідачем (як покупцем) не здійснено оплату поставленої партії товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався, зокрема, на наступне:

- відповідач не заперечує наявності заборгованості за договором в розмірі 1 140 456,57 грн та визнає позовні вимоги в цій частині повністю;

- товар купувався у позивача з метою його подальшого експорту, однак у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, експорт не відбувся, контрагенти відповідача товар не отримали, відповідно за нього не розрахувалися, а відповідач несе щоденні витрати на зберігання товару в порту;

- позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних та пені, однак, жодними доказами не обґрунтовує понесення майнових втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем договірних зобов`язань;

- заявлені позивачем штрафні санкції спрямовані не на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, а направлені на отримання позивачем доходів, що суперечить принципам добросовісності, розумності, справедливості;

- розрахунки штрафних санкцій, які здійснені позивачем є невірними, оскільки позивачу було відомо про часткову оплату, а розмір пені перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд звертає увагу на наступне.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № ЛА/2803-1 від 28.03.2023 суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що позивач поставив на користь відповідача товар відповідно до видаткової накладної № 6 від 04.04.2023 на суму 585 960,30 грн та видаткової накладної № 7 від 06.04.2023 на суму 554 496,27 грн. Всього позивач надав докази поставки на користь відповідача товару на суму 1 140 456,57 грн.

Відповідач, у свою чергу, наявність заборгованості перед позивачем не заперечує.

30.11.2023 у письмовому клопотанні повідомив про повну оплату заборгованості перед позивачем.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

На підтвердження оплати заборгованості відповідачем надані копії:

- платіжного доручення № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн, призначення платежу: Кукурудза 3 класу, згідно дог.№ЛА/2103-1 від 21.03.2023, в т.ч. ПДВ 14%;

- платіжної інструкції № 2567 від 29.11.2023 на суму 1 040 456,57 грн, призначення платежу: Кукуруза 3 класу,згідно дог.№ЛА/2803-1 від 28.03.2023р., у т.ч. ПДВ 14% - 127775 грн.

Суд не приймає копію платіжного доручення № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн як належний доказ погашення заборгованості, яка є предметом спору у справі, адже в призначенні платежу вказано інший правочин.

У судовому засіданні 30.11.2023 представник позивача не підтвердив надходження коштів від відповідача за платіжним дорученням № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн саме на погашення боргу за договором № ЛА/2803-1 від 28.03.2023.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 1 040 456,57 грн після звернення позивача з позовом до суду, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/14967/23 в частині стягнення основного боргу в сумі 1 040 456,57 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині між сторонами.

Решти суми заявленої до стягнення заборгованості за поставлений товар відповідачем сплачена не було, доказів протилежного матеріали справи не містять, суми заявленої до стягнення заборгованості не спростовано, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 100 000,00 грн.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 13 033,77 грн 3% річних та 792 887,55 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню на суму 13 033,77 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 792 887,55 грн суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання будь-якою із сторін зобов`язань, визначених цим договором, сторона, яка не виконує умови цього договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі 0,5% від суми несвоєчасного поставленого товару або суми несвоєчасної оплати за поставлений товар або дій, відповідно умов п. 6.3. цього договору.

Таким чином, оскільки розмір пені, визначений у договорі в розмірі 0,5% від суми несвоєчасної оплати за поставлений товар перевищує розмір пені, визначений подвійною обліковою ставкою НБУ за кожний день прострочення, пеня підлягає нарахуванню тільки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, та встановив, що ТОВ «КЕРНЕЛ ПЛЮС» не врахувало положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Зокрема, за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 207 063,46 грн, що має наслідком часткове задоволення цієї вимоги.

Крім того, враховуючи посилання відповідача на невиконання зобов`язань перед позивачем у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, то суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Дійсно, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому, той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.

Аналогічного висновку дійшов ВС й у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Довідка ТПП - єдиний регламентований законодавством і загальноприйнятий документ, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин. Але для суду одного документу може бути недостатньо. Судова практика одностайна в тому, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені документально (Постанова ВС від 15 лютого 2022 р. у справі № 910/4532/21). Такими доказами можуть бути, зокрема, сертифікат ТПП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТПП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання;

При цьому, сертифікат ТПП України є не єдиним документом на підтвердження надзвичайних обставин - обставини форс-мажору можуть доводитися будь-якими доказами. Така позиція ВС викладена в постанові від 21 липня 2021 р. по справі № 912/3323/20.

Відповідно до регламенту Торгово-промислової палати України, остання засвідчує форс-мажорні обставини з усіх питань договірних відносин. Регіональні ТПП можуть засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком зобов`язань за зовнішньоторговельними угодами і міжнародними договорами України, зовнішньоекономічними угодами, а також угодами між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою, тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за них настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

За умовами п. 6.2. регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви подається окремий комплект документів, зокрема копія договору (контракту, угоди) з відповідними додатками, специфікаціями та інші документи, що підтверджують обсяг і термін настання виконання зобов`язання.

Відповідно до п.п. 9.2., 9.3. договору, сторона, що не виконує свого зобов`язання внаслідок дії непереборної сили, повинна невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру наявних перешкод сповістити іншу сторону про перешкоду і її вплив на виконання зобов`язань за даним договором, а також в письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 10 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин. При невиконанні цих умов сторона звільняється від права посилатися на дії непереборної сили. Достатнім підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий у відповідності до чинного законодавства України.

Всупереч вказаних вимог договору, відповідач не повідомив позивача про виникнення форс-мажорних обставин, а доказів протилежного під час розгляду справи не надав.

Збройна агресія російської федерації дійсно є форс-мажорною обставиною в розумінні українського законодавства, однак не механізмом універсальної дії, а сертифікат ТПП не може бути абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов`язання. Форс-мажор - це механізм захисту, а не зловживання.

Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне та неповне виконання зобов`язань за договором поставки.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРНЕЛ ПЛЮС" заборгованості в розмірі 1 040 456,57 грн закрити.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРНЕЛ ПЛЮС" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 7, оф. 27; код ЄДРПОУ 40944008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРНЕЛ ПЛЮС" (19243, Черкаська обл., Жашківський район, с. Бузівка, вул. Миру, 111; код 42867360) заборгованість в розмірі 100 000,00 грн, пеню в розмірі 207 063,46 грн, 3% річних в розмірі 13 033,77 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 408,31 грн. Видати наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко