Рішення
від 04.12.2023 по справі 18/257
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2023 Справа № 18/257(917/133/22)

Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Бурова Компанія «Букрос», ідент. код 00143136, м.Полтава, вул.Чумацький Шлях, буд.88/1

до

відповідача 1 Приватного підприємства "Українська сервісна Бурова Компанія-1", ідент. код 36514677, м.Полтава, вул.Зигіна, 38/7, кв.20

відповідача 2 Акціонерного товариства «Полтава-Банк», ідент. код 09807595, м.Полтава, вул.Пилипа Орлика, 40А

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Публічне акціонерне товариство «Веселка» (код ЄДРПОУ 03056604, 84320, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Кришталева, 2)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Аукціонний Центр Плюс» (код ЄДРПОУ 40435921, 36034, м.Полтава, пров. Латишева, б.9, кв.40)

3. Науково-технічне товариство з обмеженою відповідальністю «Букрос-Сервіс» (код ЄДРПОУ 30979055, 36000, м.Полтава, вул. Монастирська, б.12)

4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Горміт-Тайм» (код ЄДРПОУ 41955885, 36010, м.Полтава, вул. Половки, б.64)

про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності з припиненням речових прав, визнання недійсним іпотечного договору, скасування записів про обтяження майна (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 01.11.2022 р.)

Секретар судового засідання: Токар А.В.

Представники: згідно протоколу

Суть справи: в межах справи №18/157 за заявою ГУ ДПС у Полтавській області до ПАТ БК "Букрос" про визнання банкрутом розглядається позовна заява про:

1. Витребування з незаконного володіння Приватного підприємсва Українська сервісна бурова компанія - 1 на користь ПАТ БК Букрос:

1) об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 2622456053080:

профілакторій (загальна площа 1314 кв. м; Літ Б1, Б2, Б3, б4, б5, б6, б7, б8, б9, б10, б11, б12, б13), що розташований за адресою: м. Полтава, вул. Половки, 88/1;

2) об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 2622430753080: комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Полтава. Половки, 88А:

- адміністративна будівля Літ А-1, А2, А3, А4, а5, а6, а7, а8, а9, а10, a11, а12, а13, а14, а15, а16, а17, а18, а19, а20, а21 загальною площею 2333,1 кв.м;

- дефектоскопія Літ В-1, в2, в3 загальною площею 267 кв.м;

- трубний цех Літ Г-1, Г2, г3, г4 загальною площею 790,3 кв.м;

- цех РНТ Літ Д-1 загальною площею 729,5 кв.м;

- склад кисневих балонів Літ Е-1, е2 загальною площею 15,4 кв.м;

- електроцех Літ 3-1, з2 загальною площею 750,9 кв.м;

- ПРЦ Літ И-1, и2, и3 загальною площею 1136 кв.м;

- турбінний цех Літ К-1, к2 загальною площею 941,9 кв.м;

- насосна Літ Л-1, Л2 загальною площею 47 кв.м;

- столярка Літ М-1, м2 загальною площею 166,3 кв.м;

- ангар Літ 0-1 загальною площею 127,5 кв.м;

- ангар Літ П-1 загальною площею 126 кв.м;

- ангар літер Р-1 загальною площею 461 кв.м;

- навіс Літ С загальною площею 86,3 кв.м;

- котельня Літ Т-2, т1 загальною площею 223,9 кв.м;

- прохідна Літ Ф-1, ф2 загальною площею 15,5 кв.м;

- зварювальний цех Літ Х-1, х2, х3 загальною площею 607,7 кв.м;

- склад Літ Ц-1, Ц2, Ц3, ц4, ц5 загальною площею 726,2 кв.м;

- погріб Літ Ч-1, ч2 загальною площею 52,2 кв.м;

- центральний склад Літ Ш-1, Ш2, ш3, ш4, ш5 загальною площею 839, 8 кв. м;

- навіс Літ Щ загальною площею 43,7 кв.м;

- склад Літ Ь-1 загальною площею 2,4 кв.м;

- незакінчеие будівництво Літ Ю загальною площею 54, 6 кв. м;

- насосна Літ Я-1 загальною площею 5,1 кв.м;

- огорожа, 1

- ворота 2, 3, 5-11;

- огорожа, 4;

- крани, 12-22;

-з/д колія, 26, 27,

які розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 5310136400:13:002:0058 площею 5, 0664 га (позовна вимога до відповідача ПП Українська сервісна бурова компанія-1);

2. Скасування державної реєстрації права власності (№ запису про право власності: 38814916) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Приватного підприємства Українська сервісна бурова компанія- 1 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454307153101) з одночасним припиненням речових прав Приватного підприємства Українська сервісна бурова компанія-1" на це майно (позовна вимога до відповідачів ПП "Українська сервісна бурова компанія-1" та ТОВ "Горміт-Тайм").

3. Скасування державної реєстрації права власності (№ запису про право власності: 47596113) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія-1" (код 09807595) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна: 2622456053080) та державну реєстрацію права власності (№ запису про право власності: 47595620) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія - 1 (код 09807595) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2622430753080) з одночасним припиненням речових прав Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія-1" на це майно (позовна вимога до відповідачів ПП Українська сервісна бурова компанія- 1 та ТОВ "Горміт-Тайм).

4. Визнання недійсним іпотечного договору (реєстровий № 1185), посвідченого 06.07.2021 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В., укладеного між AT "Полтава-банк" (іпотекодержатель) та ПП "Українська сервісна бурова компанія - 1 (іпотекодавець) (позовна вимога до відповідачів ПП "Українська сервісна бурова компанія-1" та AT Полтава-банк);

5. Скасування запису про обтяження нерухомого майна іпотекою за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454307153101, номер запису про іпотеку: 42846128, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59130287 від 06.07.2021, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В. (позовна вимога до АТ "Полтава-банк, як особи, в інтересах якої зроблено такі записи, та ПП Українська сервісна бурова компанія - 1);

6. Скасування записів про обтяження нерухомого майна, про витребування якого просить позивач, іпотекою: за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622456053080, номер запису про іпотеку: 47596191, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64495419 від 15.08.2022, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. та (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622430753080, номер запису про іпотеку: 47595953; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64492166 від 15.08.2022, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В.(позовна вимога до AT "Полтава-банк", як особи в інтересах якої зроблено такі записи та ПП Українська сервісна бурова компанія-1);

7. Скасування запису про обтяження: заборона на нерухоме майно за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454307153101, номер запису про обтяження 42845675, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59129617 від 07.07.2021 p., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В. (позовна вимога до AT "Полтава-банк", як особи в інтересах якої зроблено такий запис, та Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія-1");

8. Скасування запису про обтяження: заборона на нерухоме майно за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622456053080, номер запису про обтяження 47596163, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64495419 від 15.08.2022, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. та (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622430753080, номер запису про обтяження: 47595897; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64492166 від 15.08.2022, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. (позовна вимога до AT "Полтава-банк", як особи в інтересах якої зроблено такий запис, та Приватного підприємства "Українська сервісна бурова компанія - 1).

Під час розгляду справи позивач повідомив суд, що 19.05.2023р. на 30-й позачерговій сесії Полтавської міськради 8-го скликання затверджено нові назви вулиць у м.Полтава, зокрема, змінено назву вул.Половки на вул.Чумацький Шлях (місцезнаходження позивача та спірного майна). Відтак, у вступній та резолютивній частині даного рішення місцезнаходження спірного майна вказано за новою назвою вулиці.

Рух справи: Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.07.2022 відкрито провадження у справі № 18/257(917/133/22) за вказаною позовною заявою в межах справи № 18/257 про банкрутство ПАТ «Бурова компанія «Букрос» (Суддя Іванко Л.А.). У зв`язку зі звільненням судді у відставку, згідно розпорядження № 114 від 15.06.23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 18/257(917/133/22). Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана справа розподілена на суддю Киричук О.А., який заявив самовідвід від розгляду даної справи, про що винесено ухвалу від 23.06.2023 р. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 р. вказана справа розподілена на суддю Мацко О.С. Ухвалою від 30.06.2023 р. дану позовну заяву Публічного акціонерного товариства Бурова Компанія «Букрос» суддею Мацко О.С. було прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження; залишено позовну заяву Публічного акціонерного товариства Бурова Компанія «Букрос» без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків. Ухвалою від 21.08.2023р. продовжено розгляд справи. Ухвалою від 19.10.2023р. залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті, про що належним чином повідомлено усіх представників по справі. У засіданнях під час розгляду справи по суті взяли участь представники позивача, відповідача-1, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та третіх осіб 1,2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (у засіданні 20.11.2023р.).

04.12.2023р. до суду надійшла заява відповідача-1 про відвід судді Мацко О.С. від розгляду даної справи, яка ухвалою від 04.12.2023р. була залишена без розгляду.

За результатами розгляду справи, 04.12.2023р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення, роз"яснено строк і порядок його оскарження, повідомлено про складання повного рішення протягом 10 днів. Після закінчення судового засідання через систему «Електронний суд» від адвоката Плеханова І.О. надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, мотивоване необхідністю зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023р. у справі №18/257 (917/134/22). З огляду на те, що дане клопотання надійшло після закінчення розгляду справи та прийняття рішення (оголошення вступної та резолютивної частини), під час розгляду справи воно не розглядалося (клопотання надійшло до суду та зареєстроване о 13.23 год., передано судді згідно протоколу авторозподілу о 15.53 год).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його протиправно та свавільно було позбавлено права власності на комплекс нерухомого майна, просить витребувати майно з чужого незаконного володіння, припинити право власності на нього відповідача-1, скасувати реєстраційні записи про його (відповідача) право власності, а також звільнити майно з-під обтяження іпотекою з визнанням недійсним договору іпотеки.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача позовні вимоги підтримує.

Відповідач -1 подав до суду заяву про застосування позовної давності, просить у задоволенні позову відмовити повністю (вх.4997 від 27.07.22р., арк.справи 153-156, том 1). Також у відзиві на позов (арк..справи 20, том 1) відповідач-1 наполягає на тому, що майно вибуло з володіння позивача у 2013р. за його волею за результатами аукціону та повторює доводи стосовно пропуску позовної давності.

Відповідач-2 також наполягає на пропуску позивачем позовної давності, просить суд відмовити у задоволенні позову про витребування майна за цією підставою, а в частині визнання недійсним договору іпотеки від 06.07.2021р. за недоведеністю (а.с.1-2. том 2).

Третя особа ПАТ «Веселка» надала суду заяву про застосування строків позовної давності від 22.07.2022р. (а.с.115-129), яка за змістом є також поясненнями третьої особи, у яких викладено заперечення проти позовних вимог, та відзив вх.№6916 від 27.09.22р. , де просить у задоволенні позову відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності (а.с.145-160, том 2). Також ПАТ «Веселка» наполягає на тому, що позивачем не доведено здійснення попереднім арбітражним керуючим розпорядження власністю ПАТ «Букрос» не у законний спосіб та поза межами його повноважень, тож хибними є твердження про вибуття майна з володіння позивача поза його волею (при проведенні аукціонів у 2013р.).

Третя особа ТОВ «Горміт тайм» надала суду пояснення у формі відзиву на позов, згідно прохальної частини якого просить відмовити у задоволенні позову в частині витребування майна у НВ ТОВ «Букрос сервіс», до іншої частини позовних вимог застосувати позовну давність.

Третя особа - ТОВ «Аукціонний центр плюс» також просить застосувати до позовних вимог позовну давність (заява вх..№4997 від 27.07.2022р., арк..справи 153, том 1), вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023р. у даній справі вжито заходів забезпечення позову за заявою позивача та накладено арешт на вказані в позові об"єкти нерухомого майна з забороною усім суб"єктам державної реєстрації вчиняти щодо нього будь-які реєстраційні дії. Також спірне майно перебуває під арештом, накладеним у межах кримінального провадження, про що йдеться нижче.

При розгляді справи судом встановлено наступне:

У провадженні Октябрського районного суду м.Полтави перебувала справа №554/10688/16-ц за позовною заявою ТОВ «Аукціонний центр Плюс» до ОСОБА_2 про спонукання до виконання умов договору, передбаченого договором на надання юридичних послуг.

В межах даної справи суд ухвалою від 23.02.2017р. визнав та затвердив мирову угоду, укладену між сторонами у справі, якою, серед іншого, визнано за ТОВ «Аукціонний центр плюс» право власності на спірне нерухоме майно (ухвалою від 19.01.2018р. виправлено описку в даній ухвалі щодо опису майна (площі приміщень), ухвалою від 26.02.2018р. роз"яснено зміст ухвали від 23.02.2017р. та шляхом роз"яснення фактично припинено (скасовано, погашено) записи про обтяження арешти нерухомого майна). Як вбачається зі змісту ухвали про затвердження мирової угоди, що стала підставою для визнання за ТОВ «Аукціонний центр плюс» права власності на нерухомість, вказане нерухоме майно було придбане ПАТ «Веселка» у ВАТ «Бурова компанія «Букрос» на аукціоні з реалізації нерухомого майна 16.07.2013р.; потім ТОВ «Аукціонний цетр Плюс» придбало майнові права на об"єкти нерухомості згідно договору купівлі-продажу майнових прав від 24.04.2016р. на умовах, визначених договором та додатками до нього. З метою в подальшому здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, 16.05.2016р. між сторонами по даній цивільній справі було укладено договір на надання юридичних послуг впорядкування права власності на належне позивачу нерухоме майно; внаслідок невиконання умов укладеного договору, ТОВ «Аукціонний центр плюс» звернувся з позовом до відповідача про спонукання до виконання умов договору, в процесі розгляду якого була укладена вищезгадана мирова угода. На підставі ухвали суду від 23.02.2017р. за ТОВ «Аукціонний центр плюс» було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно. Державна реєстрація відбулася 29.12.2017р. о 21.00.29; 26.02.2018р. були внесені зміни до характеристик об"єкту на підставі ухвали від 19.01.2018р. (про виправлення описки в частині зазначення площ об"єктів), а 27.02.2018р. майно перереєстроване за наступним набувачем ТОВ «Горміт Тайм» (попередня назва ТОВ «Енергопостач 11», майно придбане у ТОВ «Аукціонний центр плюс» за договором купівлі-продажу від 27.02.2018р.).

Вказані ухвали були скасовані Постановою Полтавського апеляційного суду від 05.12.2018р. у справі №554/10688/16-ц.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11.03.2020р. у задоволенні позову ТОВ «Аукціонний уентр Плюс» до ОСОБА_2 про спонукання до виконання умов договору відмовлено; постановою Полтавського апеляційного суду від 15.10.2020р. рішення змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення певних абзаців.

Далі нерухоме майно, витребування якого є предметом спору, було відчужено від ТОВ «Горміт Тайм» (попередня назва ТОВ «Енергопостач»), яким воно, в свою чергу, було придбане у ТОВ «Аукціонний центр плюс» за договором купівлі-продажу №702 від 27.02.2018р., до ПП «Українська сервісна бурова компанія -1» за договором №801 від 23.10.2020р.

Саме до нього, як до кінцевого набувача та нинішнього володільця майна, пред"явлено позов про витребування та припинення права власності. Також, посилаючись на передачу нерухомого майна в іпотеку АТ «Полтава Банку», позивач просить визнати недійсним договір іпотеки від 06.07.2021р. та скасувати записи про обтяження майна.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на вказане нерухоме майно накладено арешт у межах кримінального провадження №12016170020002255 від 09.06.2016р. ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 09.09.2022р. (Справа №757/23123/22-к).

Ще раніше, 28.07.2020р. Печерським районним судом м.Києва за клопотанням прокурора було постановлено ухвалу про №757/31562/20-к про накладення арешту на майновий комплекс, який на той час перебував у власності ТОВ «Енергопостач 11» (ТОВ «Горміт Тайм», шляхом заборони відчуження, розпорядження (з наданням можливості користування) та заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього об"єкту нерухомого майна. Ухвала залишена без змін судом апеляційної інстанції. Однак, незважаючи на це, 23.10.2020р. відбулося відчуження майна на користь ПП «Українська сервісна бурова компанія -1» на підставі договору купівлі-продажу №801. Відповідач-1 звертався до Печерського районного суду м.Києва з клопотанням про зняття арешту, накладеного 28.07.2020р. ухвалою від 02.06.2022р. в задоволенні клопотання відмовлено.

Крім цього, 11.08.2022р. Печерським районним судом м.Києва ухвалою №757/20370/22-к накладено арешт на вказаний майновий комплекс, який перебував уже у власності ПП «Українська сервісна бурова компанія-1», однак, під час внесення відомостей до відповідних Державних реєстрів, було встановлено, що у день винесення цієї ухвали відповідачем -1 здійснено поділ майнового комплексу на 2 частини, а на підставі наказу від 14.02.2022р.№37 Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради новоствореним об"єктам нерухомого майна присвоєно різні адреси та нові реєстраційні номери об"єктів нерухомого майна.

При прийнятті рішення суд виходить з того, що за усталеною практикою Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від:

- змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним або недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

- право власника витребувати своє майно в усіх випадках і без будь-яких обмежень в разі володіння цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачене в статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Що стосується добросовісності набуття майна відповідачем, то підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості ( постанова ВП ВС від 08.11.2023р. №607/15052/16-ц).

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що позивач є правонастуником ВАТ БК «Букрос», що було створене внаслідок корпоратизації Полтавського державного управління бурових робіт. Цілісний майновий комплекс Полтавського державного управління бурових робіт увійшов до складу статутного фонду ВАТ БК «Букрос». Судом досліджено докази, подані позивачем у підтвердження свого права власності на нерухоме майно, що є предметом спору (Наказ Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області № 8-АТ від 23.01.1995 року, Наказ Державного комітету України по нафті і газу № 21 від 21.01.1994 року, Наказ Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області № 272-АТ від 05.06.1998 року, Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу станом на 01 грудня 1993 року Полтавського державного управління бурових робіт, Інвентаризаційна відомість об`єктів, які не увійшли до статутного фонду ВАТ БК «Букрос», на 01 грудня 1993 року, План розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації). На підставі поданих доказів суд дійшов до висновку, що позивачем доведено, а іншими учасниками справи не спростовано того факту, що саме позивач був первісним власником нерухомого майна, що є предметом спору.

Далі: Позивач будує свою правову позицію на тому, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волею, а саме внаслідок постановлення Октябрським районним судом м.Полтави ухвали від 23.02.2017р. у справі №554/10688/16ц про затвердження мирової угоди та визнання права власності на майно за третьою особою, яка (ухвала) згодом була скасована в апеляційному порядку. При цьому ухвалою від 26.02.2018р. Октябрський районний суд в межах цієї справи фактично звільнив нерухоме майно з-під обтяжень, які були накладені раніше, що дозволило ТОВ «Аукціонний центр плюс» внести відповідні зміни до реєстру в цей же день, та наступного дня 27.02.2018р. продати це майно ТОВ «Енергопостач 11». Тобто, станом на час скасування незаконних ухвал суду у справі - 05.12.2018р. об"єкт нерухомості вже було перепродано та зареєстровано за ТОВ «Енергопостач 11» (ТОВ «Горміт Тайм»), якому воно було відчужене 27.02.2018р. З цієї дати до 23.10.2020р. майно перебувало у власності цієї третьої особи, а 23.10.2020р. було відчужене на користь відповідача-1.

Натомість відповідач-1 та треті особи на стороні відповідача-1 наполягають на тому, що первісно вибуття нерухомого майна з володіння власника (позивача) відбулося за його волею ще у 2013 році. Так, ПАТ «Веселка» у заяві про застосування строків позовної дасності (арк.справи 115, том 1) пояснює суду, що 12.07.2013р. проведено 4 аукціони з продажу нерухомого майна ВАТ «БК «Букрос» (в т.ч. спірної нерухомості), переможцем яких стало ПАТ «Веселка»; 16.07.2013р. між сторонами складено акти приймання-передачі вказаного майна, відповідно до яких продавець передає, а покупець приймає у власність вищевказані об"єкти нерухомого майна. За придбане майно було проведено розрахунок грошовими коштами, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру №19,20 від 16.07.2013р., №23 від 17.07.13р., №24 від 18.07.2013р., №26 від 19.07.2013р. Результати аукціону з продажу майна 16.07.2013р., на підставі яких ПАТ «Веселка» придбало майно та в подальшому здійснило відчуження власних майнових прав на таке майно за договором купівлі-продажу майнових прав від 24.04.2016р . ТОВ «Аукціонний центр плюс» є чинними. Вказане підтверджується, серед іншого, рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11.03.2020р. у справі №554/10688/16-Ц в ред. Постанови Полтавського апеляційного суду від 15.10.2020р.

Судом ретельно досліджено наявні у справі Протоколи №171053-5, 171053-6, 171053-7, 171053-8 проведення аукціону з реалізації нерухомого майна, що є власністю ВАТ «Бурова компанія «Букрос», затв.Т.в.о. директора філії 17 О.Сидоренко 12.07.2013р., Договори (біржові контракти) купівлі-продажу майна ВАТ БК «Букрос» на аукціоні від 16.07.2013р., довідка Філії 17 ПП «Нива В.Ш.», договір купівлі-продажу майнових прав від 24.04.2016р. (арк.справи 136-144, том 1). Крім того, судом досліджено матеріали цивільної справи №554/10688/16-ц та подані позивачем матеріали кримінальної справи №757/23123/22-к.

Так, з наданих матеріалів кримінального провадження №12016170020002255 від 09.06.2016р. вбачається, що під час досудового слідства встановлено, що будучи допитаним у кримінальному провадженні як свідок ОСОБА_3 показав, що з 04.12.2012 до 19.03.2013 він був ліквідатором ПАТ БК «Букрос», а з 14.08.2012 до 04.12.2012, та з 19.03.2013 до 29.07.2013 він був розпорядником майна ПАТ БК «Букрос» , проте будь-які аукціони з реалізації майнового комплексу ПАТ БК «Букрос» не проводиться, рішення з цього приводу не приймалися і зазначене нерухоме майно на користь ПАТ «Веселка» не передавалося.

Під час допиту як свідка ОСОБА_4 який з кінця 2010 року до кінця 2014 року був керівником Філії № 17 ПП «НИВА-В.Ш.» останній показав, що за весь час існування Філії повноваження директора жодній особі не доручалися і не передавалися, ОСОБА_5 йому не знайомий, тимчасово виконувати обов`язки директора Філії вказану особу не уповноважували, а протоколи проведення аукціонів від 12.07.2013 з реалізації нерухомого майна ВАТБК «Букрос», нібито проведеного Філією, не відповідають формі протоколів, які використовувалися Філією у вказаний період часу.

ОСОБА_2 під час її допиту як свідка у кримінальному провадженні показала, що їй нічого не відомо про відчуження ПАТ «Веселка» належного ПАТ «БК «Бурос» майнового комплексу на користь ТОВ «Аукціонний центр плюс», громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_7 їй не знайомі, а документи: Договір про надання послуг від 16.05.2016, укладений між ТОВ «Аукціонний центр плюс» в особі ОСОБА_6 і ОСОБА_2 щодо надання юридичних послуг з правового забезпечення упорядкування, оформлення та реєстрації права власності на нерухоме майно квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , та комплексу будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_4 ; Мирова угода, укладена 30.01.2017 р. між ТОВ «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА_2 про спонукання у виконанні умов договору щодо вказаного майна; Заява про визнання мирової угоди між ТОВ «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА_2 без дати, вона не підписувала, і підпис у графі « ОСОБА_2 » їй не належить. Під час здійснення досудового розслідування місцезнаходження оригіналів документів щодо проведення вищевказаних операцій ПАТ «БК «Букрос» не встановлено.

З поданої до матеріалів справи довідки від 17.07.2013р. вбачається, що оскільки філія 17 ПП «Нива-В.Ш.» була товарною біржою, то угоди, укладені на ній, не підлягали нотаріальному посвідченню і вважалися укладеними з моменту їх реєстрації на товарній біржі. Однак, судом враховано, що спірні правовідносини виникли в 2013р., тобто, після набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України». Вказаним законом була реформована система державної реєстрації прав на нерухомість, внаслідок чого законодавець відмовився від державної реєстрації зобов`язальних договорів, які обумовлюють перехід речових прав на нерухомість, а відтак момент переходу таких прав за договором став пов"язуватися виключно з державною реєстрацією самих речових прав (а не правочинів). Таким чином, з 01.01.2013р. право власності на об"єкт нерухомості переходить з моменту реєстрації такого права згідно з ч.4 ст.334 ЦК України.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, за ПАТ «Веселка» право власності на спірне майно не реєструвалося взагалі ніколи, на чому акцентує увагу і позивач. Натомість у 2016р. ТОВ «Аукціонний центр плюс» уклав з ПАТ «Веселка» договір купівлі-продажу майнових прав, за яким придбав майнові права на об`єкти нерухомості (в т.ч. спірні). Згідно усталеної практики Верховного Суду, це не призвело до вникнення у ТОВ «Аукціонний центр Плюс» права власності на індивідуально ввизначене нерухоме майно; як вже зазначено вище у рішенні, набуття ним права власності було «фіналізовано» ухвалою суду у цивільній справі від 23.02.2017р. та зареєстровано 29.12.2017р.

Стосовно вибуття речі з володіння власника, Верховний Суд неодноразово підкреслював, що вибуття речі може бути фізичне ( фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, якщо воно в нього викрадене, загублене ним тощо) і юридичне (коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб"єкта). Очевидно, що з урахуванням специфіки правового режиму рухомих і нерухомих речей фізичне вибуття речі із володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття майна з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння нерухомих. При цьому відносно нерухомих речей може мати місце фізичне та юридичне вибуття речі з володіння. Доказів того, коли саме мало місце фізичне вибуття нерухомості з володіння позивача, сторонами не надано (позивач до цього часу зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ); натомість юридичне вибуття речі відбулося саме 29.12.2017р.

Відтак, суд погоджується з позивачем у тому, що спірний об"єкт нерухомого майна вибув з його володіння поза його волею. Посилання третьої особи ПАТ «Веселка», викладені у відзиві на позов від 23.09.2022р. (том 2, а.с.145) на те, що судовим рішенням у справі №554/10688/16-ц встановлені факти, які мають преюдиційне значення для даної справи та підтверджують факт вибуття спірного майна від позивача за відплатним договором за його волею, суд оцінює критично.

Так, преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

По-перше, обставини проведення аукціонів 2013р. ні Октябрським районним судом м.Полтави (де ПАТ «Букрос» взагалі не брало участь у справі), ні Апеляційним судом безпосередньо не досліджувалися; зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , до ТОВ «Аукціонний центр плюс» про визнання недійсним догвоору від 24.04.2016р. купвіл-продажу майнових прав між ПАТ «Веселка» та ТОВ «Аукціонний центр плюс» через недійсність аукціону була залишена без розгляду 11.03.2020р.

По-друге, як було зазначено вище, слід розрізняти обставини, встановлені судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), та правову оцінку таких обставин, здійснену іншим судом, яка не є обов"язковою для суду, що розглядає справу. Судом досліджено, що викладені у мотивувальній частині рішення від 11.03.2020р. висновки суду першої інстанції були змінені судом апеляційної інстанції у постанові від 15.10.2020р., якою були виключені з мотивувальної частини рішення ті його частини, де суд вирішив питання законності набуття права влсності на нерухоме майно, яке є предметом договору, та посилання на добросовісність набуття майна, оскільки до позовних вимог, які були заявлені ТОВ «Аукціонний центр плюс» у справі №554/10688/16-ц, не входили питання права власності та законності його набуття (стор.5 постанови від 15.10.2020р., арк. 151, том 1 справи). Відтак, твердження учасника справи про те, що факт вибуття майна з володіння позивача за його волею встановлено Постановою Полтавського апеляційного суду під час розгляду справи №554/10688/16-ц, є результатом довільного тлумачення ним на власний розсуд змісту вказаної постанови та неправильного розмежування фактів, встановлених судом, від їх правової оцінки, здійсненої цим судом.

Суд також, виходячи з усіх обставин справи в сукупності, не вважає, що подані до справи квитанції до прибуткових касових ордерів № 23 від 17.07.2013р., 24 від 18.07.2013р.. №263 від 19.07.2013р. (копії, виготовлені з копій, з підписом невстановленої особи та печаткою ПАТ «БК Букрос») є підтвердженням отримання коштів за відчужене на аукціоні майно позивачем від ПАТ «Веселка» та достатніми доказами вибуття спірного майна від позивача за його волею, як на тому наполягає третя особа. Оригіналів квитанцій подано суду для огляду не було; подані представником третьої особи разом з клопотанням про долучення до матеріалів справи нових доказів нотаріально посвідчені копії копій квитанцій судом до розгляду не приймаються, оскільки подані з порушенням строків та порядку подання доказів, що встановлені ГПК України.

Сама по собі відсутність дій по оспоренню (визнання недійсним аукціону, визнання недійсними договорів, тощо) результатів аукціонів не свідчить про визнання їх правомірності позивачем та більше того - не є необхідною з огляду на обраний ним спосіб захисту, перебачний ст.ст.387,388 ЦК України.

Третя особа на стороні позивача неодноразово звертала увагу суду на те, що станом на 16.03.2013р., коли нібито проводилися аукціони, процедура банкрутства ПАТ БК «Букрос» була зупинена (а 19.03.2013р. відмінена Вищим Господарським судом України в справі 18/257), відтак жоден арбітражний керуючий повноважень на продаж майна підприємства, а тим паче на торгах біржі, яка, за твердженням її директора, що зафіксовані у протоколі допиту, взагалі не займалася ніколи продажем майна підприємств в процедурі банкрутства, не мав.

У Постанові від 02.08.2023 у справі № 308/8629/19 Верховний Суд Суд дійшов висновку, що при розгляді справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України в поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «…суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, як про це зазначала раніше Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням». Такими обставинами можуть бути, зокрема:

·підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем,

·порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи,

·спрямованість волевиявлення учасників правовідносин;

·їхні фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Так, з урахуванням викладеного та цих критеріїв, судом вислухано усі доводи учасників справи та досліджено нотаріально посвідчені договори, за якими право власності на нерухоме майно далі переходило від ТОВ «Аукціонний центр Плюс» до ТОВ «Енергопостач 11» та від нього до ПП «Українська сервісна бурова компанія-1» відповідно. Так, набувши та зареєструвавши право власності на майно на підставі незаконних та скасованих в подальшому судових рішень, про що йшося вище, ТОВ «Аукціонний центр Плюс» 27.02.2018 року ( через 3 місяці після оформлення за собою права власності та на наступний день після прийняття Октябрським районним судом м.Полтави ухвали від 26.02.2018р., якою фактично було зобов"язано органи державної реєстрації припинити (скасувати, погасити) записи про обтяження, арешти нерухомого майна шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) продає його ТОВ «Енергопостач 11» - дане ТОВ було створене за 5 днів до цього, 22.02.2018р. єдиним учасником гр. ОСОБА_8 , який став його керівником, зі статутним фондом 1000 грн. Метою товариства, згідно Протоколу №1 Загальних зборів засновників ТОВ «Енергопостач 11» від 22.02.2018р. є ведення господарської діяльності для задоволення потреб населення у продукції (товарах), роботах і послугах і реалізації на основі одержавного прибутку інтересів учасників товариства. Ціна об`єкту визначена у 1 274 523 грн. Прикметно, що решта майна, яке аналогічним чином вибуло з власності позивача та перейшло до ТОВ «Аукціонний центр плюс» за цими ж ухвалами Октябрського районного суду, було продано ним ТОВ «Сельхозкомплект», директором якого на час укладення догвоору теж був гр. ОСОБА_8 .

В свою чергу, ТОВ «Енергопостач» 23.10.2020р. продав, а відповідач-1 купив комплекс будівель і споруд за 20 000 000,00 грн., при цьому п.6 договору від 23.10.2020р. передбачено, що під забороною відчуження (арештом) комплекс будівель і споруд не перебуває. Однак, як вказано вище в рішенні, судом достовірно встановлено, що 28.07.2020р. Печерським районним судом м.Києва за клопотанням прокурора було постановлено ухвалу про накладення арешту на майновий комплекс, який на той час перебував у власності ТОВ «Енергопостач 11», шляхом заборони відчуження, розпорядження та заборони будь-яким суб"єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього об"єкту нерухомого майна. Ухвала була оскаржена ТОВ «Енергопостач 11» та залишена без змін судом апеляційної інстанції ухвалою від 17.08.2020 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91192766). Вказані ухвали набрали законної сили та є (були) обов"язковими для виконання.

В подальшому, вже після придбання майна, яке було відчужене, як встановлено, будучи під арештом та забороною відчуження, відповідач-1 теж звертався до Печерського районного суду м.Києва з заявою про зняття арешту з майна, та отримав відмову (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104722050). Після цього, у серпні 2022р., відповідачем-1 було прийнято рішення про розподіл спірного майна на 2 частини, присвоєння нової адреси виділеній частині.

При прийнятті рішення суд виходить з того, що відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України

За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)). З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжкового володіння».

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

Водночас, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2022 року у справі № 04/14-10/5026/2337/2011(925/1399/15), добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

При цьому системне тлумачення статей 328 ЦК України, статей 2, 27 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Повертаючись до з"ясування питання добросовісності набуття майна відповідачем-1, суд звертається до цитованої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц, у якій суд висновує наступне: «Що стосується добросовісності набуття майна відповідачем, то підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості».

Згідно ст..236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду; висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Суд звертає увагу на те, що станом на час укладення договору купівлі-продажу спірного майна між ТОВ «Енергопостач» та ПП «Українська сервісна бурова компанія» існувало, по-перше, кримінальне провадження, межах якого був накладений арешт на спірне майно з забороною його відчуження. Укладання даного договору стало можливим внаслідок того, що арешт, накледний на це майно ухвалою Печерського районного суду, не був внесений до Реєстру обтяжень (з невідомих причин), однак дана помилка державних органів, якщо вона і мала місце, не повинна врешті призвести до порушення права легітимного власника майна. По-друге, в провадженні Господарського суду Полтавської області перебувала справа за позовом ПАТ «БК Букрос» до науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопостач11", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аукціонний центр плюс", Публічного акціонерного товвариства "Веселка" про визнання права власності на спірне нерухоме майно та витребування речей з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство № 18/257 за заявою Державної податкової інспекції у м. Полтаві до публічного акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", яка розглядалася, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, з березня 2019р. до 13.01.2021р. та стосувалася саме спірного майна. По-третє, у провадженні Октябрського районного суду та Полтавського апеляційного суду перебувала справа №554/10688/16-ц, що також безпосередньо стосувалася спірного майна.

У цьому аспекті заслуговують на увагу і доводи позивача та третьої особи на стороні позивача стосовно того, що продавець і покупець за даним договором є пов"язаними особами, що вбачається з відкритих даних про ці юридичні особи. Судом перевірено дані твердження позивача та встановлено, що вони відповідають дійсності, і згідно реєстраційної інформації бенефіціарними власниками цих двох юридичних осіб у різні періоди часу були одні й ті ж особи (зокрема, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (один з бенефіціарних власників ТОВ «Енергопостач 11» та керівник ПП «УСБК» з 2017р. по 2020р. , ОСОБА_11 ).

Стосовно посилання представника ПАТ «Веселка» та ТОВ «Аукціонний центр плюс» на недопустимість прийняття в якості доказів матеріалів досудового розслідування у кримінальній справі:

Вирок у даному кримінальному провадженні наразі відсутній. Однак суд крититчно оцінює доводи представника третіх осіб стосовно неможливості прийняття в якості доказів та надання оцінки матеріалам досудового розслідування. Так,згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.07.2022р. у справі №914/1979/18:

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо). . Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18)

Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення передбачений ст.221 КПК; таке ознайомлення може бути забезпечене лише слідчим, дізнавачем, прокурором за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії (ч.2 ст.221 КПК). Разом з тим відповідно до частин 1, 2 ст.222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, ст.222 КПК встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу. Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19.

Судом враховано, що у матеріалах справи 917/133/22 (917/257) наявні докази отримання представниками позивача дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування №12016170020020002255. Відтак, суд вважає, що докази, які надані позивачем з матеріалів досудового розслідування, хоть і не мають преюдиційного значення, на відміну від вироку в кримінальній справі, проте підлягають дослідженню та оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи відповідно до приписів ГПК України, які регулюють ці питання.

Підсумовуючи вищенаведене: 17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд за результатми розгляду даної справи дійшов висновку про те, що позивечм доведено, а відповідачем-1 не спростовано підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд відхиляє доводи відповідача-1, зроблені ним з посиланням на постанову Верховного Суду у справі №925/1351/19 від 02.11.2021р. стосовно неможливості покладення на добросовісного відповідача відповідальності у зв"язку із порушенням інших осіб, допущених в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, адже конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст.388 ЦК України, втрачає своє майно і змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (дана позиція знайшла відображення і в пізніше прийнятих постановах ВС). На переконання суду, такі висновки ВС зроблені за обставин, що значно відрізняються від обставин, встановлених під час розгляду цієї справи 18/257 (917/133/22), в т.ч.й стосовно оцінки добросовісності набувача, і поширення цих висновків Верховного Суду на всі подібні справи, без врахування конкретних обставин у кожній окремій справі, призвело б до повного нівелювання приписів ст. 388 ЦК України, що є недопустимим у правовій державі.

Наведене знайшло відображення в останніх постановах Великої Палати Верховного Суду - цитована вище постанова ВП ВС від 08.11.2023р. №607/15052/16-ц та постанова ВП ВС від 08.11.2023р. №206/4841/20 - на які і покладається суд при вирішенні даної справи, у яких знаходить відображення тенденція до більш жорстких критеріїв (окрім "чистого реєстру") при оцінці добросовісності кінцевого набувача у віндикаційних спорах.

При цьому поділ нерухомого майна на 2 частини, здійснений відповідачем-1, жодним чином не перешкоджає захисту прав власника та можливості його витребування (постанова ВС КГС від 15.02.2022р. у справі №29/5005/6325/2011).

Однак, задовольняючи вимогу про витребування майна, суд відмовляє у задоволенні позову до Відповідача-1 в частині скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем-1 з одночасним припиненням речових прав відповідача-1 на це майно (п.2,3 прохальної частини позову в ред.заяви про зміну предмету позову, з урахуванням пояснень позивача, наданих у засіданні, стосовно того, що ці вимоги заявлені до відповідача-1, оскільки ТОВ «Горміт-Тайм» не є відповідачем, а є третьою особою, що виключає заявлення позовних вимог до нього), виходячи з такого:

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захису не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц вказано, що: «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».

Тобто, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Відтак, за умови заявлення і задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем -1 з одночасним припиненням його речових прав не є ефективними, що є підставою для відмови у задволенні позову в цій частині.

Стосовно позовних вимог, що стосуються договору іпотеки:

06.07.2021р. між відповідачами по справі ПП «Українська сервісна бурова компанія 1» та АТ «Полтава-банк» було укладено іпотечний договір , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Набокою Ю.В. Іпотекою за цим договором забезпечені вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного догоору (кредитна лінія) №5017 від 06.07.2021р. зі всіма змінами і доповненнями до нього, укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем , відповідно до якого іпотекодержатель при виконанні іпотекодавцем певних його умов та положень надає іпотекодавцю кредит у вигляді відновлювальної (револьверної) кредитної лінії у сумі 40 000 000 грн. на визначених кредитним догвоором умовах строком користування до 06.07.2024р. з нарахуванням процентів, комісій та інших платежів відповідно до умов кредитного догвоору. Предметом іпотеки є комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: м.Полтава, вул.Половки,88/1 (опис майна дається у п.1.2 договору, з якого чітко вбачається, що предметом договору іпотеки є спірне нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу від 23.10.2020р. за №801).

За один день до укладення договору іпотеки, відповідачем-1 отримано Висновок щодо технічної можливості поділу об"єкта нерухомого майна №б/н від 05.07.2021р. та виділення окремого об`єкта профілакторій (літери Б1, Б2, Б3, б4,б5,б6, б7,б8,б9,б10,б11,б12,б13, огорожа №1) арк.справи 74-78. Протягом місяця вказане майно було поділене на 2 об"єкти нерухомого майна, до Державних реєстрів внесено відповідні зміни з відкриттям нових розділів (арк.справи 86-101). Позивач наполягає на тому, що захист його прав як власника нерухомго майна не може бути здійснений у повному обсязі без задволення позовних вимог про визнання недійсним вказаного договору іпотеки та скасування записів про обтяження. Суд, погоджуючись з позицією позивача, виходить з такого:

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, що дають підстави для витребування спірного майна, Іпотекодавець (Відповідач-1) права власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору іпотеки, не набув.

Тому, саме Позивачу належать права володіння, користування та розпоряджання спірним нерухомим майном, зокрема, на передання цього майна в іпотеку.

Із такими висновками погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2022 року у справі № 922/1978/16(922/2045/21).

Також, у вказаній вище постанові Верховного Суду вказано, що за змістом положень статей 626, 629 та 636 ЦК України договір не може створювати обов`язки для третьої особи, яка не є його учасником (стороною).

Закон не встановлює нікчемність договору іпотеки, укладеного щодо майна, яке не належало іпотекодателю, тому в силу приписів 204, 215 ЦК України такий договір є оспорюваним, що передбачає спростування презумпції правомірності правочину та усунення зумовлених ним іпотечних обмежень лише у судовому порядку, зокрема, шляхом ініціації позову про недійсність іпотечного договору.

Системне тлумачення статей 204, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, оскільки, за приписами статті 5 цього Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема, за позовом власника переданого в іпотеку майна.

Предметом іпотеки може бути майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а тому відсутність встановлених судами обставин недобросовісності іпотекодержателя не повинно впливати на право власності дійсного власника майна, оскільки, інтереси іпотекодержателя не мають превалювати над інтересами останнього.

Згідно ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

Суд також звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, згідно з якою: "Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Щодо критерію добросовісності/недобросовісності іпотекодержателя при оспорюванні договору іпотеки, суд звертається до постанови Верховного Суду у справі №922/1978/16 (922/2045/21) від 25.08.2022р., згідно якої за змістом статей 203, 215 ЦК України, статей 3, 5 Закону України "Про іпотеку" вирішення судом питання недійсності договору іпотеки з тих підстав, що іпотекодавцем за оспорюваним договором не набуто право власності (господарського відання) на спірне майно, не перебуває в прямій залежності від добросовісності іпотекодержателя.

Отже, ураховуючи приписи закону про те, що предметом іпотеки може бути майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, колегія суддів касаційної інстанції у даній постанові зробила висновок, що відсутність обставин недобросовісності іпотекодержателя не має впливати на право власності дійсного власника майна, оскільки інтереси іпотекодержателя не повинні превалювати над інтересами останнього.

Системне тлумачення статей 204, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, оскільки за приписами статті 5 цього Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема за позовом власника переданого в іпотеку майна. Тому, колегія суддів касаційної інстанції при розгляді вказаної справи дійшла висновку, що належність позивачу майна, переданого іншою особою в іпотеку, свідчить про наявність легітимного інтересу позивача, оскільки встановлені оспорюваним договором іпотеки обтяження зумовлюють обмеження прав позивача, як власника майна, що підтверджує його право на позов, як зацікавленої особи у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Судом враховано, що останнім часом у науці та практиці набуває поширення концепція, за якої все ж повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки, яка зводиться до того, що «добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору невласником».

При цьому суд погоджується, що конструкція «добросовісний іпотекодержатель» (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником), хоча прямо й не передбачена в приватному праві, є проявом добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України), в той же час принцип доброї совісті не може обмежуватися певною сферою (наприклад, не поширюватися при вирішенні спору про визнання недійсним договору іпотеки). Однак у даній справі, виходячи з усіх її обставин у сукупності, суд все ж погоджується з позивачем у тому, що відповідач-2 при укладенні оспорюваного договору іпотеки, як мінімум, повинен був знати про наявність легітимного інтересу позивача до спірного майна.

Так, будучи учасником справи №917/133/22 про банкрутство ПАТ «Бурова компанія Букрос» з 2008 року (ухвалою господарського суду від 24.10.2008р. затверджено грошові вимоги банку до боржника та включено його до першої черги кредиторів, розмір вимог 2 420 361.57 грн), АТ «Полтава Банк» знав (або як мінімум) міг знати, приймаючи досить цінний актив у забезпечення, про судові спори , ініційовані боржником, починаючи з 2018 року, у господарському судочинстві - стосовно повернення вказаного майна (в межах справи про банкрутство), а також про наявність кримінальних справ, в т.ч. за фактами, що стосуються спірного майна, та накладення на нього арештів у кримінальному провадженні. Так, як вже зазначалося вище, ще 14.03.2019р. позивач звертався до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопостач11", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аукціонний центр плюс", Публічного акціонерного товвариства "Веселка" про визнання права власності на спірне нерухоме майно та витребування речей з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство № 18/257 за заявою Державної податкової інспекції у м. Полтаві до публічного акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", яка розглядалася до 13.01.2021р. та була залишена без розгляду у зв`язку з закриттям провадження у справі про банкрутство ПАТ «БК Букрос». Проте вже 10.03.2021р. постанова про закриття провадження у справі про банкрутство була скасована, про що безперечно було відомо відповідачу-2 як учаснику справи про банкрутство. Тобто, на час укладення оспорюваного договору, як вже зазначалося вище, відповідач-2, як мінімум міг знати про оспорення права власності іпотекодавця та проявити більшу обачність при укладенні договору іпотеки.

Відтак, суд вважає найбільш релевантною до даних правовідносин практику Верховного Суду, що знайшла відображення у цитованій вище постанові Верховного Суду №922/1978/16 (922/2045/21) від 25.08.2022р., задовольняє позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та похідні вимоги про скасування записів про обтяження, внесених на підставі даного договору, оскільки тільки таким шляхом можливо повністю відновити порушені права позивача. Виходячи з того, що завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених прав та інтересів (ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному «право на ефективний засіб юридичного захисту») та остаточне вирішення спору, суд вважає недопустимим ситуацію, коли позивач задля захисту свого права власності буде змушений ініціювати інші судові процеси для звільнення свого майна з-під обтяження іпотекою, адже саме такий його намір повністю відновити своє порушене право власності (що включає володіння, користування та вільне розпорядження) - чітко вбачається з поданої позовної заяви.

Стосовно строку позовної давності:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін. Згідно із ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18.

Судом встановлено та відображено вище у мотивувальній частині рішення, що вибуття спірного майна з володіння позивача відбулося з моменту першої його реєстрації за іншою особою ТОВ «Аукціонний центр Плюс» - 26.12.2017р., відтак, саме з цього моменту слід вести відлік строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння. Між тим, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на усій території України карантин.

В подальшому дія карантину продовжувалась Постановами Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020 та № 956 від 13.10.2020 р.

09.12.2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 1236, якою установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 р. було доповнено Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту:

«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020 р.

Також указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, оскільки строки, визначені статтею 258 ЦК України, були продовжені, і станом на час набрання законної сили нормативними актами про їх продовження, строк позовної давності за даними вимогами не сплив, тож відсутні підстави стверджувати, що позивачем пропущено позовну давність при зверненні з позовом 02.02.2022р. (вх..№148/22 від 03.02.2022р.).

Посилання відповідача-1 на те, що кримінальні справи за фактами заволодіння майном БК «Букрос» порушені у 2016 році, відтак позивачу було відомо про порушення його прав як мінімум з цього часу, не відповідають дійсності, оскільки з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню 12016170020002255 вбачається, що заява ОСОБА_1 по факту, що стосується спірного майна, була подана та внесена до ЄРДР 20.08.2018р., попередні заяви, подані до кримінального провадженнч у період з 2016р. по 2018р. спірного майна не стосувалися (арк.справи 30, том 20). Відтак, необгрунтованими є доводи відповідача-1 стосовно того, що у кримінальному провадженні позивач здійснює захист своїх прав з 2016 року, що нібито свідчить про пропуск строку позовної давності для захисту цих прав у господарській справі.

Стосовно розподілу судових витрат:

При зверненні до суду з даним позовом (та подання заяви про зміну предмету позову) позивачем сплачено 60 797,00 грн. судового збору. При цьому, обраховуючи судовий збір з майнової вимоги про витребування майна, позивач виходив з даних власного балансового обліку, згідно якого вартість спірного майна 2 399 133,34 грн. (арк..справи 35, том 1 довідка про балансову вартість, арк..справи 81, том 1 розрахунок судового збору). Залишаючи без руху позовну заяву ухвалою від 30.06.2023р., суд, серед іншого, не погодився з позивачем стосовно можливості обрахування суми судового збору за майновою вимогою за даними його балансового обліку, оскільки балансова вартість активу це та варість, за якою він включається до підсумку балансу, та не відображає ні умови експлуатації нерухомого майна, ні його технічний стан (особливо враховуючи, як давно майно вибуло з володіння позивача). Позивач, виконавши інші вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, в частині доплати судового збору акцентував увагу суду на актуальну практику Верховного Суду, яка зводиться до того, що якщо суд вважає, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, він має здійснити розгляд справи по суті та встановити ціну позову при розгляді справи, розподілити такі витрати за результатами судового розглядц згідно ст..129 ГПК України (постанови ВС від 19.10.2021р. №918/188/21, від 28.04.2022р. №910/15316/21 і ін..).

Водночас, після залишення позовної заяви без руху відповідачем-1 було надано суду через систему «Електронний суд» витяг зі Звіту про оцінку майна, що був здійснений на замовлення відповідача-1 ТОВ «Регіональна оціночна кмпанія «Полтаваексперт» та ТОВ «Консалтінгова компанія «Форекс» та згідно якого вартість об`єкту оцінки комплексу нежитлових будівельі споруд, що знаходяться за адресою: м.Полтава, вул..Половки 88/1 станом на 29.06.2021р. становить 29 022 950,81 грн. (без ПДВ). (арк..справи 237-240, том 6). Судом встановлено, що опис складових будівель і споруд, що міститься в звіті, фактично ідентичний тому майну, що його просить витребувати позивач; дата проведення оцінки максимально наближена до часу подання позову (02.02.2022р.), відтак, суд вважає відомості Звіту допустимими доказами для визначення вартості майна, з якого слід обраховувати суму судового збору, яка має бути сплачена за розгляд майнової вимоги. Виходячи з цього та приписів ст..129 ГПК України, а також враховуючи, в яких саме частинах позовні вимоги стосуються кожного з відповідачів, суд розподілює судовий збір за результатами розгляду вказаної справи в наступному порядку:

Достягує з позивача в дохід Державного бюджету України 399 357,26 грн. судового збору, недоплаченого при поданні даної позовної заяви; розподіляє між відповідачами понесені позивачем витрати по сплаті судового збору, виходячи з того, в якій частині позовні вимоги задоволені до кожного з них (враховуючи, що у разі задоволення немайнових вимог до кількох відповідачів витрати по сплаті судового збору розподіляються порівну).

Крім того, враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено порушення законодавства з боку арбітражної керуючої ПАТ "БК Букрос" Тищенко О.І. суд не вбачає підстав для задоволення клопотань адвоката Плеханова І.О. про застосування заходів процесуального примусу (клопотання вх.№9751 від 12.12.2022р. ).

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги позивача до відповідача-1 - Приватного підприємства "Українська сервісна Бурова Компанія-1" задовольнити частково; до відповідача -2 - Акціонерного товариства «Полтава-Банк» - задовольнити повністю.

1. Витребувати з незаконного володіння Приватного підприємства «УКРАЇНСЬКА СЕРВІСНА БУРОВА КОМПАНІЯ - 1» (код 36514677) на користь ПАТ БК «БУКРОС» (код 00143136):

1) об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 2622456053080: профілакторій (загальна площа 1314 кв. м; Літ Б1, Б2, БЗ, б4, б5, б6, б7, б8, б9, б10, б11, б12, б13), що розташований за адресою: м. Полтава, вул. Чумацький Шлях, 88/1;

2) об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 2622430753080: комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Полтава, вул. Чумацький Шлях, 88А:

- адміністративна будівля Літ А-1, А2, АЗ, А4, а5, а6, а7, а8, а9, а10, а11, а12, а1З, а14, а15, а16, а17, а18, а19, а20, а21

загальною площею 2333,1 кв.м;

-дефектоскопія Літ В-1, в2, в3

загальною площею 267 кв.м;

-трубний цех Літ Г-1, Г2, г3, г4

загальною площею 790,3 кв.м;

-цех РНТ Літ Д-1

загальною площею 729,5 кв.м;

-склад кисневих балонів Літ Е-1, е2

загальною площею 15,4 кв.м;

-електроцех Літ З-1, з2

загальною площею 750,9 кв.м;

-ПРЦ Літ И-1, и2, и3

загальною площею 1136 кв.м;

-турбінний цех Літ К-1, к2

загальною площею 941,9 кв.м;

-насосна Літ Л-1, Л2

загальною площею 47 кв.м;

-столярка Літ М-1, м2

загальною площею 166,3 кв.м;

-ангар Літ О-1

загальною площею 127,5 кв.м;

-ангар Літ П-1

загальною площею 126 кв.м;

-ангар літер Р-1

загальною площею 461 кв.м;

-навіс Літ С

загальною площею 86,3 кв.м;

-котельня Літ Т-2, т1

загальною площею 223,9 кв.м;

-прохідна Літ Ф-1, ф2

загальною площею 15,5 кв.м;

-зварювальний цех Літ Х-1, х2, х3

загальною площею 607,7 кв.м;

-склад Літ Ц-1, Ц2, ЦЗ, ц4, ц5

загальною площею 726,2 кв.м;

-погріб Літ Ч-1, ч2

загальною площею 52,2 кв.м;

-центральний склад Літ Ш-1, Ш2, ш3, ш4, ш5

загальною площею 839,8 кв. м;

-навіс Літ Щ

загальною площею 43,7 кв.м;

-склад Літ Ь-1

загальною площею 2,4 кв.м;

-незакінчене будівництво Літ Ю

загальною площею 54,6 кв.м;

-насосна Літ Я-1

загальною площею 5,1 кв.м;

-огорожа, 1

-ворота 2, 3, 5-11;

-огорожа, 4;

-крани, 12-22;

-з/д колія, 26, 27,

які розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 5310136400:13:002:0058 площею 5,0664 га.

2. Визнати недійсним іпотечний договір (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 р. приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В., укладений між АТ «Полтава-банк» (код 09807595) та ПП «УКРАЇНСЬКА СЕРВІСНА БУРОВА КОМПАНІЯ - 1» .

3. Скасувати запис про обтяження нерухомого майна іпотекою: за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 р. приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454307153101, номер запису про іпотеку: 42846128, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59130287 від 06.07.2021 р., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В.

4. Скасувати записи про обтяження нерухомого майна, про витребування якого просить позивач, іпотекою: за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 р. приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622456053080, номер запису про іпотеку: 47596191, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64495419 від 15.08.2022 р., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. та (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622430753080, номер запису про іпотеку: 47595953; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64492166 від 15.08.2022 р., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В.).

5.Скасувати запис про обтяження: заборона на нерухоме майно за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 р приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454307153101, номер запису про обтяження 42845675, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59129617 від 07.07.2021 р., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В.

6. Скасувати записи про обтяження: заборона на нерухоме майно за іпотечним договором (реєстровий № 1185), посвідчений 06.07.2021 р. приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набока Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622456053080, номер запису про обтяження 47596163, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64495419 від 15.08.2022 р., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. та (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2622430753080, номер запису про обтяження: 47595897; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64492166 від 15.08.2022 р., прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В.) .

7. В іншій частині позовних вимог до відповідача-1 - Приватного підприємства "Українська сервісна Бурова Компанія-1" - відмовити.

8. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Бурова Компанія «Букрос» (ідент. код 00143136, м.Полтава, вул.Чумацький Шлях, буд.88/1) в дохід Державного бюджету України 399 357,26 грн. судового збору, недоплаченого при поданні даної позовної заяви.

9. Стягнути з Приватного підприємства "Українська сервісна Бурова Компанія-1", ідент. код 36514677, м.Полтава, вул.Зигіна, 38/7, кв.20 на користь Публічного акціонерного товариства Бурова Компанія «Букрос» (ідент. код 00143136, м.Полтава, вул.Чумацький Шлях, буд.88/1) 441 546,76 грн.

10. Стягнути з Акціонерного товариства «Полтава-Банк», ідент. код 09807595, м.Полтава, вул.Пилипа Орлика, 40А на користь Публічного акціонерного товариства Бурова Компанія «Букрос» (ідент. код 00143136, м.Полтава, вул.Чумацький Шлях, буд.88/1) 6202.50 грн. судового збору.

11. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).

Повне рішення складено 18.12.23р.

Суддя Мацко О.С.

Дата ухвалення рішення04.12.2023
Оприлюднено21.12.2023
Номер документу115744911
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —18/257

Ухвала від 13.05.2024

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Киричук О.А.

Ухвала від 07.05.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Огороднік К.М.

Ухвала від 07.05.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Огороднік К.М.

Постанова від 24.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Медуниця Ольга Євгеніївна

Постанова від 23.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Медуниця Ольга Євгеніївна

Ухвала від 23.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Медуниця Ольга Євгеніївна

Ухвала від 26.04.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Огороднік К.М.

Ухвала від 24.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Медуниця Ольга Євгеніївна

Ухвала від 23.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Медуниця Ольга Євгеніївна

Ухвала від 19.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Медуниця Ольга Євгеніївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні