Постанова

від 19.12.2023 по справі 911/1625/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1625/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія",

представник позивача - Палюга О.В., адвокат (ордер від 06.12.2023 № 1055876),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Центренерг.о",

представник відповідача - Гаврись Я.Б., адвокат (довіреність від 14.09.2023 № 136/22),

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на рішення господарського суду Київської області від 17.02.2023 (головуючий суддя Мальована Л.Я.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В. і Майданевич А.Г.)

у справі № 911/1625/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія" (далі - Компанія)

до публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - Товариство)

про стягнення 4 427 280,00 грн

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до суду з позовом до Товариства (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення 4 693 749,61 грн, з яких: 3 743 588,00 грн основного боргу, 416 922,88 грн пені, 61 846,13 грн 3% річних, 471 392,60 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не виконало належним чином грошові зобов`язання за договором про закупівлю (поставку) товарів від 14.12.2021 № 121/57 (далі - Договір).

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 3 743 588,00 грн основного боргу, 100 000,00 грн пені, 61 846,13 грн 3 % річних, 471 392,60 грн інфляційних втрат, 19 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 65 652,43 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що судові рішення в частині задоволених позовних вимог є обґрунтованими. Водночас, враховуючи, що Товариство прострочило виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, з нього на користь Компанії, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підлягає стягненню 61 846,13 грн 3% річних та 471 392,60 грн інфляційних втрат, які нараховані Товариством відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Також, враховуючи скрутне фінансове становище Товариства, суди дійшли висновку, що за доцільне зменшити розмір пені до 100 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при ухвалені рішень в оскаржуваній частині не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99%.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що: ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Товариства вбачається, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині розміру стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, тобто Товариством у касаційному порядку оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій саме в частині розміру стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних та не оскаржується в іншій частині. Крім того стягнення основного боргу не було предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Представник Компанії подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволення касаційної скарги, а оскаржувані рішення - залишити без змін. Також у відзиві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (35 000,00 грн) та заявлено про стягнення з Товариства зазначеної суми судових витрат. Вказана заява Судом буде розглянута на підставі поданих Компанією доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.12.2023 № 29.2-02/3521 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 911/1625/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних виходили з того, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що Товариство прострочило виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, з нього на користь Компанії, на підставі статті 625 ЦК України підлягає стягненню 61 846,13 грн 3% річних та 471 392,60 грн інфляційних втрат, які нараховані Компанією згідно з вимогами чинного законодавства та умов Договору.

Водночас, судами були відхилені доводи Товариства про те, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин (форс-мажору) за даних умов здійснення господарської діяльності та перебування Товариства в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями, оскільки наведені Товариством обставини не спростовують наявності його вини у порушенні господарського зобов`язання.

Звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП України за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є належним доказом їх засвідчення відповідно до законодавства України.

Відповідно до регламенту форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб?єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо кожного окремого договору, зобов?язання, контракту, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тягар доказування форс-мажорних обставин покладено на заявника, а посилання на лист не буде визнано таким.

Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події "форс-мажору":

1) подія (форс-мажорна обставина);

2) непередбачуваність обставин;

3) причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань;

4) неможливість виконання і альтернативного виконання.

Введення воєнного стану та/або воєнні дії дійсно вважаються форс-мажорними обставинами, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору чи окремих норм законодавства (наприклад, податкового). Зазначений лист особа, яка порушує свої зобов`язання, у зв`язку із обставинами, пов`язаними з військовою агресією рф проти України, в період дії військового стану має право долучати до свого повідомлення про форс-мажорні обставини у встановлений в договорі термін для можливості обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та досудового вирішення спірних питань.

При вирішенні судом питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, колегія суддів вважає, що повинні враховуватися не лише факт наявності форс-мажорної обставини, а й конкретні заходи (чи події), які були впроваджені на час воєнного стану, неможливість виконання стороною своїх конкретних зобов`язань, і причинно-наслідковий зв`язок між ними.

Водночас, судами зазначено, що не є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) згідно з пунктом 3.2 Регламенту TПП:

- фінансова й економічна криза;

- дефолт;

- зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти;

- недотримання / порушення своїх обов`язків контрагентом боржника;

- відсутність на ринку необхідних для виконання зобов`язання товарів;

- відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Також судами враховано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс- мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання в конкретний період.

Судами встановлено, що Товариством не було надано доказів, які б доводили причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією та неможливістю виконання останнім своїх конкретних зобов`язань з оплати за Договором.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство всупереч вимог пункту 10.2 та пункту 10.3 Договору взагалі не повідомляло будь-яким способом Компанію про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та ігнорувало її претензії.

Товариство у розрізі кожного факта не пояснює, яким чином оточення (блокування) у серпні 2022 року Вуглегірської ТЕС та Зміївської ТЕС вплинуло на неможливість здійснення розрахунків з Компанією до 29.04.2022 за поставлений ще 30.12.2021 товар за Договором, тобто через три місяці після спливу строку оплати поставленого товару та сім місяців його поставки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до пункту 9.6 Договору у випадку несвоєчасної оплати продукції Покупець сплачує Постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Згідно з частиною четвертою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Враховуючи скрутне фінансове становище Товариства, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 100 000,00 грн.

За таких підстав, суди дійшли висновків про стягнення з Товариства на користь Компанії 633 238,73 грн, з яких: 100 000,00 грн - пеня, 61 846,13 грн - 3 % річних, 471 392,60 грн - інфляційні втрати.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суд відхиляє посилання Товариства у касаційній скарзі про те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначили, що такі обставини є достатніми для зменшення пені. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

Доводи ж касаційної скарги у вказаній частині фактично зводяться до переоцінки обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для зменшення пені.

Крім того, відхиляючи аргументи скаржника, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

З огляду на викладене, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували у даній справі надане статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України право щодо зменшення розміру пені і штрафу.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Як підставу для подання касаційної скарги Товариством також визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах.

З приводу цього Верховний Суд зазначає таке.

Взаємовиключними є посилання Відповідача в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах, тобто скаржник в одному випадку стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, а в іншому посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування цих же норми у подібних правовідносинах, що, у свою чергу, свідчить про зловживання Товариством своїми процесуальними правами, і такі дії учасника судового процесу є неприпустимими відповідно до статті 43 ГПК України, що виключає можливість для Верховного Суду надати оцінку вказаним доводам касаційної скарги.

Також Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм процесуального права у спірних правовідносинах.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення в оскаржуваних частинах з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 17.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 у справі № 911/1625/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова