Справа № 691/930/22
Провадження № 2/691/83/23
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року Городищенський районний суд Черкаської області
в складі :
судді Черненка В.О.
за участю секретаря судового засідання Гергель М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до В`язівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася досуду зпозовною заявоюдо В`язівськогозакладу загальноїсередньої освітиI-IIIступенів Вільшанськоїселищної радиЗвенигородського районуЧеркаської області,Виконавчого комітетуВільшанської селищноїради Черкаськоїобласті провизнання наказупро звільненнянезаконним,поновлення нароботі,виплату середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,стягнення середньогозаробітку завесь часзатримки розрахунковихкоштів подень фактичногорозрахунку тавідшкодування моральноїшкоди.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що, з 01.09.2003 року вона перебувала в трудових відносинах з В`язівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на посаді вчителя біології та хімії. 02.09.2022 року вона була вимушена звільнитися із займаної посади.
Причиною її звільнення стало тривале зневажливе та упереджене ставлення до неї зі сторони керівництва закладу в особі його директора ОСОБА_2 , яке полягало в приниженні її гідності, як людини, так і спеціаліста, здійсненні на неї морального та економічного тиску. Авторитарний стиль управління в даному закладі застосовується протягом багатьох років.
Постійні прояви мобінгу застосовуються також і до інших працівників закладу, деякі з них через це також були вимушені звільнитися з роботи.
Вищевказані дії з боку директора ОСОБА_2 , особливо на педагогічній нараді 31.08.2022 року, де вона в присутності колег ображала її, принижувала її людську гідність та професійну придатність, призвели до того, що 01.09.2022 року вона, після проведених уроків, перебуваючи в стані сильного стресу, після чергового мобінгу директором, була вимушена написати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. 02.09.2022 року вона провела уроки (дистанційно). Коли вона прийшла цього ж дня до школи, директор ОСОБА_2 знов почала її ображати та у зв`язку з її відпрацюванням 01.09.2022 року, 02.09.2022 року уроків, наказала переписувати заяву про звільнення. Коли вона її переписувала, її психологічний стан від принижень був на межі, тому вона вирішила написати правду, а саме: написала заяву на звільнення у зв`язку із приниженням людської та професійної гідності від 02.09.2022 року.
Коли переписала заяву на звільнення 02.09.2022 року, попередню заяву на звільнення від 01.09.2022 року секретар закладу їй повернула. Того ждня,02.09.2022 року її було звільнено із займаної посади наказом № 60-к від 02.09.2022 року, в якому вказано про її звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Хоча в своїй заяві на звільнення від 02.09.2022 року вона чітко вказала причину звільнення - саме в зв`язку з приниженням людської та професійної гідності. В наказі № 60-к від 01.09.2022 року про це нічого не вказано. Про незгоду з вказаним наказом вона відразу ж попередила секретаря та директора школи.
Звільняючи її за власним бажанням, їй не надали можливість відпрацювати два тижні з дати попередження про звільнення, як це передбачено ч.1 ст.38 КЗпП України, а звільнили відразу в день подачі заяви про звільнення. Це ще раз підтверджує негативне ставлення до неї директора закладу ОСОБА_2 .
Крім того, з нею не провели своєчасний розрахунок при звільненні - перерахували розрахункові кошти лише 07.09.2022 року замість 02.09.2022 року, тобто не в день звільнення, що суперечить вимогам статті 116 КЗпП України.
Вказане звільнення та всі послідуючі дії директора закладу ОСОБА_2 вважає незаконними. 06.09.2022 року вона звернулася із заявою про створення комісії та розгляд конфліктної ситуації та проявів до неї мобінгу до голови Вільшанської селищної ради ОСОБА_3 , але станом на 30.09.2022 року відповіді не отримала.
Разом із цим, 27.09.2022 року за вих. №55 адвокатом Милаш Г.А. скеровано запит в порядку ст.ст. 19, 20, 23, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до В`язівського закладу загальної середньої освіти I- III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області з вимогою про надання інформації та підтверджуючих документів, що стосуються спору. Станом на 30.09.2022 року відповіді не надано.
Разом із цим, нею 27.09.2022 року написано та скеровано скаргу до Управління Держпраці у Черкаській області з вимогою призначити позапланову перевірку В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області з питань дотримання/порушень законодавства про працю з вищевикладених обставин. Станом на 30.09.2022 року відповіді не надано.
Вважає, що в сукупності викладеного наявним є порушення її Конституційних прав, трудового законодавства України, тому прийнятий наказ про звільнення с незаконними та є достатні підстави для поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Незаконними діями директора ОСОБА_2 їй завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу її звільнення, стану постійної психоемоційної напруги, важкості виконання повсякденних обов`язків, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я та життя в цілому, оскільки робота вчителя та оплата за неї - це єдиний її заробіток та можливість існування, оскільки проживає вона одиноко.
Разом із цим, вона неодноразово зазнавала приниження з боку директора закладу, що призвело до ситуації, яка склалась. Вказана ситуація та пов`язані із нею стреси позначилася на її здоров`ї, моральному виснаженні та стражданні. Внаслідок перенесеного стресу, у неї різко погіршився стан здоров`я, почалися проблеми з підвищеним тиском, з`явилися болі в серці, хоча до цього випадку вона не мала значних проблем зі здоров`ям. Як наслідок, вона з 23.09.2022 року по 29.09.2022 року зверталася за лікарською допомогою до КНП «Городищенського ЦПМСД», де перебувала на денному стаціонарному лікуванні. Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду вона оцінює у 20000 грн.
Розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на підставі довідки про доходи, виданої В`язівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, Звенигородського району, Черкаської області:
Місяць Нарахована заробітна плата, грнКількість робочих днів згідно норми тривалості робочого часу на 2022 р. з урахуванням змін згідно Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»Березень 202215049,3822Квітень 202213544,4521Травень 202213733,0122Червень 202225383,2322Липень 202221737,1021Серпень 20221906,3223ВСЬОГО91353,42131
Середньоденна заробітна плата = 91353,42 грн. /131 роб. День - = 697,35 грн./роб.день.
Разом із цим, зазначила, що повний розрахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирахувати не представляється можливим, оскільки невідомо на сьогоднішній день скільки часу буде тривати розгляд справи і яке буде прийняте судом рішення та вказана сума прораховується за період з 02.09.2022 року по день постановления рішення по справі, а саме: на момент прийняття судом рішення по суті спору.
Розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку під час звільнення. Фактичне звільнення - 2 вересня 2022 року. Фактична виплата розрахункових - 7 вересня 2022 року. Час затримки виплати розрахунку - 5 днів, з них 3 дні робочі. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення = середньоденна заробітна плата (697,35 грн./роб. день ) х кількість робочих днів за час затримки виплати розрахунку (3 роб. дні) = 2092,05 грн.
Враховуючи викладене вище, просила суд, визнати незаконнимта скасуватинаказ від01.09.2022року №60-к«Про звільнення ОСОБА_1 » зпосади вчителябіології тахімії.Поновити ОСОБА_1 ,на посадівчителя біологіїта хіміїз 02вересня 2022року.Стягнути зВиконавчого комітетуВільшанської селищноїради Черкаськоїобласті накористь ОСОБА_1 середній заробітокза часвимушеного прогулуз 02.09.2022року додня поновленняна роботі.Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середнійзаробіток завесь часзатримки розрахунковихкоштів подень фактичногорозрахунку.Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 - витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 грн.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задоволити, посилаючись на обґрунтування зазначені у позовній заяві.
Представник відповідача В`язівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області позовні вимоги не визнав, та посилався на заперечення викладені у відзиві в якому зазначено, щодо цькування (мобінгу, булінгу) позивача директором В`язівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, то дані твердження позивача у заяві є необґрунтованими та не підтвердженими жодним доказом.
Директор ОСОБА_2 працює на посаді директора у даному закладі освіти з 2001 року, а також на посаді вчителя української мови та літератури. Упродовж даного часу роботи жодної скарги на неї від колективу не поступало, такі факти відсутні. Позивач також працювала у даному закладі освіти вчителем упродовж 2003- 2022 років, тобто 19 років, за цей час до дати звільнення жодних скарг від позивача на директора навчального закладу не подано. Позивач, окрім емоційного забарвлення змісту позову щодо даних тверджень про її мобінг на роботі зі сторони директора школи не наводить жодних фактів. Розцінює твердження позивача, як спробу додатково маніпулювати обставинами справи для штучного створення незаконного звільнення. Позивач, як працівник, була незадоволена тим, що їй зменшили кількість годин із 25 до 23 годин, у зв`язку із цим вона образилась на колектив та вирішила звільнитись. Вважає, така емоційна поведінка позивача виникла через її особисту образу та суб`єктивне сприйняття об`єктивних обставин дійсності, в яких вона опинилась. Позивач, ОСОБА_1 , працювала на посаді вчителя біології та хімії у даному закладі загальної середньої освіти з 01.09.2003 року по 02.09.2022 (19 років). За цей час жодних скарг щодо приниження її честі та гідності (мобінгу) не поступало. Після звільнення позивач подала 06.09.2022 року скаргу на директора В`язівського закладу загальної середньої освіти до Вільшанської селищної ради. Вільшанською селищною радою листом від 29.09.2022 року № 02-33/1126 було розглянуто скаргу позивача та повідомлено, що розпорядженням селищного голови від 14.09.2022 року №121-од «Про проведення службового розслідування» було створено комісію з проведення службового розслідування щодо фактів зазначених в заяві позивача. Під час роботи комісії факт приниження позивача людської гідності та професійної придатності не підтвердився. Порушень щодо зміни істотних умов праці позивача не виявлено.
По факту обставин звільнення позивача, то 01.09.2022 року ОСОБА_1 написала та подала заяву про звільнення від 01.09.2022 року із займаної посади за власним бажанням з 01.09.2022 року у другій половині дня, яка зареєстрована за вх. №135 від 01.09.2022 року.
Директор школи надіялася на те, що позивач передумає щодо обставин звільнення та не буде звільнятись. У той же час після подання заяви, позивач в школу не з?явилася 01.09.2022 року. За таких обставин директор підготувала проект наказу на звільнення, проте його не оформила. 02.09.2022 року ОСОБА_1 виконувала трудову функцію у закладі освіти, провела уроки, у зв?язку із цим надала нову заяву від 02.09.2022 року про звільнення із займаної посади, яка зареєстрована за вх. №137 від 02.09.2022 року. Позивач 02.09.2022 року в приміщенні закладу освіти на запитання директора в присутності завуча школи, чи бажає позивач звільнитись, повідомила, що не хоче звільнятись із 01.09.2022 року на підставі заяви від 01.09.2022 року за вх. №135 від 01.09.2022, а бажає звільнитись із 02.09.2022 року за власним бажанням, оскільки провела уроки 02.09.2022 року, за що їй потрібно виплатити кошти. Директор ОСОБА_2 в присутності завуча запропонувала в такому випадку переписати заяву із новою датою, на що позивач погодилась. У подальшому позивач в іншому приміщенні в присутності секретаря написала нову заяву про звільнення від 02.09.2022 року, яку зареєстровано секретарем за вх. №137 від 02.09.2022 року, та під час написання нової заяви забрала заяву за вх. №135 від 01.09.2022 року. ОСОБА_1 звільнена із займаної посади 02.09.2022 року за власним бажанням на підставі власної заяви від 02.09.2022 року. Із наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена, зауваження зі сторони ОСОБА_1 відсутні у наказі про звільнення. Відповідно до акту службового розслідування від 08.09.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 самовільно забрала із собою заяву за вх. №135 від 01.09.2022 року про звільнення за власним бажанням під час написання заяви про звільнення від 02.09.2022 року, у закладі освіти заява від 01.09.2022 відсутня. З 03.09.2022 року ОСОБА_1 до даного закладу середньої освіти не з`являлась, заяву за вх. №135 від 01.09.2022 року про звільнення за власним бажанням не повернула, жодних відомостей від ОСОБА_1 не надходило до закладу освіти. Адвокату Милаш Г.А., що надає правову допомогу ОСОБА_1 , повідомлено у відповідь на її запит, що її клієнт, ОСОБА_1 , може з`явитись до даного закладу загальної середньої освіти для виправлення запису в трудовій книжці працівника щодо описки в даті наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01.09.2022 року № 60-К у порядку визначеному законодавством. Працівник до закладу загальної середньої освіти для виправлення запису у трудовій книжці не з`явилась, заяв чи звернень із даної підстави не надала. У подальшому, на посаду вчителя замість звільненого позивача прийнято нового працівника ОСОБА_4 , згідно із наказом від 06.09.2022 року №73-к, з метою забезпечення безперервності освітнього процесу, яка працює станом на сьогодні.
ОСОБА_1 звільнена 02.09.2022 року на підставі наказу від 01.09.2022 №60-К, у даті якого є описка «01.09.2022» - яка помилково зазначена в трудовій книжці працівника, як встановлено із доданої копії сторінок трудової книжки позивача. Описка у даті наказу про звільнення і помилка у даті запису про звільнення в трудовій книжці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - відображають неповну інформацію про обставини звільнення працівника.
Підставою для винесення наказу від 01.09.2022 року № 60-К є заява ОСОБА_1 від 02.09.2022 року за вх. № 137 від 02.09.2022 року. Оскільки в наказі від 01.09.2022 року №60-К роботодавцем виявлена описка, то наказом від 28.09.2022 року №81-к «Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 01.09.2022 року №60-К» дана описка у даті виправлена на вірну дату «02.09.2022 року». З огляду на викладені обставини, роботодавець діяв відповідно до волевиявлення працівника, який бажав звільнитись саме 02.09.2022 року, що і було виконано роботодавцем 02.09.2022 року із виплатою всіх належним сум працівникові під час звільнення, відповідно до вимог КЗпП України. Заява позивача від 02.09.2022 року за вх. №137 від 02.09.2022 року була розцінена за її змістом, як заява про звільнення за власним бажанням, незалежно від того, в якій завуальованій формі зазначив працівник про своє волевиявлення щодо звільнення за власним бажанням.
Позивач подала заяву від 01.09.2022 року за вх. №135 від 01.09.2022 року про звільнення за власним бажанням, проте, передумала та вирішила відпрацювати ще один день, в якому знову подала заяву про звільнення. Оскільки позивач проявила волю повторно щодо свого звільнення, то директор В`язівського закладу загальної середньої освіти задовільнив її бажання та звільнив із займаної посади за власним бажанням. Відсутність будь-яких зауважень в наказі про звільнення позивача щодо дати його звільнення та підстав звільнення, із яким позивач ознайомлена, свідчить про те, що сторони дійшли згоди про дату звільнення 02.09.2022 року за власним бажанням позивача. Те, що позивач забрала із собою заяву від 01.09.2022 року за вх. №135 від 01.09.2022 року та виклала у заяві від 02.09.2022 року за вх. № 137 від 02.09.2022 року інше формулювання щодо своєї волі про звільнення за власним бажанням, свідчить про її недобросовісну поведінку, оскільки заяву від 02.09.2022 року позивач писала не в присутності директора, а в присутності секретаря, яку в подальшому надала директору, переписувати зміст заяви від 02.09.2022 року позивач відмовилась, просила її звільнити з 02.09.2022 року на підставі цієї заяви. Статті 36, 38 КЗпП України, не дозволяють по-іншому тлумачити зміст заяви позивача від 02.09.2022 року, окрім як волю працівника на звільнення за власним бажанням. Щодо тверджень позивача про те, що її не мали права звільняти до закінчення двотиженового строку не відповідає ч. 1 ст. 38 КЗпП України, адже дана стаття встановлює двотижневий строк як обов?язок для працівника, а не роботодавця, і зміст ст. 38 КЗпП України не забороняє звільнити працівника за власним бажанням в день подання заяви про звільнення, якщо сторони домовилась про дану дату, що і було зроблено директором В`язівського закладу загальної середньої освіти. Зазначав, що позивач розписалась у наказі про звільнення, із яким була ознайомлена, жодних зауважень не зазначила про те, що не бажає звільнятись і їй необхідний двотижневий строк для відпрацювання та остаточного вирішення дати звільнення. Приймаючи до уваги, що жодних зауважень позивач у наказі про звільнення не виклала, то це свідчить про те, що позивач та відповідач-1 погодили дату звільнення саме 02.09.2022. Зміст заяви про звільнення від 02.09.2022 року: «Прошу розрахувати мене із займаної посади вчителя біології та хімії, в зв`язку із приниженням людської та професійної гідності», - свідчить тільки про одне, що позивач була ображена на те, що їй зменшили години з 25 до 23 годин, тобто таким чином висловила свій протест із незгодою щодо зміни істотних умов праці, про які завчасно була попереджена.
Щодо моральної шкоди. Позивач заявляє моральну шкоду через те, що її було незаконно звільнено. Позивач не надала жодних доказів причинно-наслідкового зв`язку між звільненням та завданням їй моральної шкоди. Позивач надала докази перебування на денному стаціонарі нібито з 23.09.2022 року по 29.09.2022 року, проте жодних доказів, яким чином перебування із захворювання на денному стаціонарі пов`язано із звільненням через 21 день три тижні не надано. Більше того, на наданій копії епікризу не вбачається підпису лікаря, а оформлення документів не відповідає вимогам Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003/о "Медична карта стаціонарного хворого N ___", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року №110 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 21 січня 2016 року N 29), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 662/20975, оскільки не тільки не має підпису лікуючого лікаря, але даних про завідувача відділення стаціонару. Більше того, вбачається, що у такому важкому стані позивач знайшла адвоката та уклала з ним договір в перший же день свого лікування в стаціонарі 23.09.2022 року, а також під час свого лікування та перебування у стаціонарі 27.09.2022 року позивач склала та подала скаргу до Управління Держпраці у Черкаській області, що також пояснює реальний стан здоров`я позивача. Більше того зазначає, що позивач 23.09.2022 року звернулась до лікаря у селі В?язівок, а адвокат, який представляє позивача, знаходиться у м. Городище Черкаської області, що складає 15 км від села В?язівок. Тобто в перший же день свого лікування, перебуваючи у тяжкому стані, позивач змогла знайти адвоката та укласти з ним договір, перебуваючи на денному стаціонарі. Позивач також могла захворіти через три тижні після звільнення із інших причин, які не пов?язані із її звільненням, а будь-яких особистих сімейних обставин чи факторів зовнішнього світу, що пов?язані із буденним обставини її здоров?я. Жодних доказів того, що у позивача не було жодних вад здоров?я станом на 23.09.2022 року чи те, що розлад здоров?я виник саме у зв?язку із обставинами звільнення, а не у зв?язку із вадами здоров?я, про які позивач не могла знати, суду не надано. Просив суд зважити на ту обставини, що фактів приниження позивача на роботі не має, позивач самостійно створила дану ситуацію та спір, виключно через власну недобросовісність. Також просив суд зважати й на те, що позивач має досить емоційний та запальний характер, тип темпераменту. Заявлений розмір моральної шкоди вважає не відповідає обставинам справи, жодним чином необґрунтований позивачем, матеріали справи не містять належних доказів визначення такого розміру моральної шкоди.
Щодо розрахунку позивача під час звільнення та за час вимушеного прогулу. Відповідач-1 звільнив позивача 02.09.2022 року в п`ятницю, тобто передати документи для розрахунку в бухгалтерію, яка знаходиться у відповідача-2 було неможливо. 05.09.2022 на перший робочий день відповідач-1 передав документи для проведення розрахунку та виплати належних позивачу сум під час звільнення. Відповідно до довідки відповідача-2 від 01.11.2022 року №02-34/29, позивачу виплачена сума належна під час звільнення 991,00 грн. на підставі платіжного доручення №130 від 06.09.2022 року. Тобто обґрунтованими позовними вимогами позивача щодо несвоєчасного розрахунку під час звільнення є стягнення за 2 дні (05.09.2022, 06.09.2022), тобто в сумі за 2 робочі дні. Щодо обрахунку наданого позивачем середньоденної заробітної плати, то як вбачається із заяви даний розрахунок здійснено за 6 місяців, що передували дню звільнення, а не 2 місяців (липень, серпень 2022), як визначено у Постанові КМ України №100 від 08.02.1995 року, тобто 23 643,42 грн. / 44 дні = 537,35 грн./день, тобто розмір належної компенсації становить - 1 074,7 грн. Тобто позивач неправильно визначає розмір середньоденної заробітної плати, вірний розмір складає 537,35 грн /день. У цій частині відповідач-1 готовий відшкодувати позивачу суму 1074,7 грн. та просить надати позивача номер рахунку, на який здійснити виплату 1074,7 грн.
Представник відповідача Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області у судовому засіданні позов не визнала та посилалась на обґрунтування викладені у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши позивача, її представника, представників відповідача-1 та відповідача -2, свідків, розглянувши позовну заяву в межах заявлених позовних вимог, вивчивши та дослідивши докази у справі, суд вважає наступне.
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст.43 Конституції України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року в справі № 529/613/17-ц.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи, виникає спір.
Згідно зі ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною 1 ст. 221 КЗпП України визначено, що трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
Згідно п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України, безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються, зокрема, трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.
Із змісту вивчених та досліджених доказів під час судового розгляду, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з В`язівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на посаді вчителя біології та хімії з 01.09.2003 року по 02.09.2022 (19 років).
На підставі наказу від 01.09.2022 № 60-К «Про звільнення ОСОБА_1 », винесеного директором В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Л.М. Пилінко, ОСОБА_1 звільнена з посади вчителя біології та хімії за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України з 02.09.2022 року. Підстава : заява ОСОБА_1 від 02.09.2022 року.
Оскільки в наказі від 01.09.2022 року №60-К роботодавцем виявлена описка, то наказом від 28.09.2022 року №81-к «Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 01.09.2022 року №60-К» було внесено зміни до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01.09.2022 № 60-К, а саме вірною датою наказу від 01.09.2022 року №60-К вважати «02.09.2022 року». Дату наказу змінити на «02.09.2022 року».
Згідно ст. 38 КЗпП України (в редакції станом на час звільнення позивача), працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом ст. 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.
Зміст заяви про звільнення від 02.09.2022 року ОСОБА_1 : «Прошу розрахувати мене із займаної посади вчителя біології та хімії, в зв`язку із приниженням людської та професійної гідності». Дану причину, вказану у своїй заяві ОСОБА_1 слід розуміти, як порушення роботодавцем трудового законодавства (підстава передбачена ч.3 ст.38 КЗпП України).
У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22.05.2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13.03.2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).
Проте, директором В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Л.М. Пилінко, в супереч вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України, було звільнено ОСОБА_1 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. При цьому не зазначено частину ст. 38 КЗпП України, не вказано причину звільнення, яку зазначено в заяві.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 02.09.2022 року було подано заяву про звільнення її з роботи у зв`язку із «приниженням людської та професійної гідності»,що слідтрактувати,як порушеннямпрацедавцем законодавствапро працю(ч.3ст.38 КЗпП України), а звільнена вона була відповідачем-1 на підставі ст. 38 КЗпП України із зазначенням в наказі та записі в трудовій книжці «за власним бажанням», суд вважає, що роботодавець не вправі був самостійно змінювати визначену працівником підставу звільнення з роботи, а тому вимоги позивача до відповідача-1 в частині скасування спірного наказу та поновлення на роботі підлягають до задоволення.
При цьому, суд вважає, що позивач не довела в судовому засіданні, що вона прийняла рішення про звільнення внаслідок дискримінації чи мобінгу (цькування) зі сторони посадових осіб відповідача-1 чи його найманих працівників.
Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.09.2022 року до дня поновлення на роботі, то суд вважає що вона, також підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу який підлягає стягненню з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (відповідач-2) на користь ОСОБА_1 , суд керувався ст. 27 ЗУ «Про оплату праці», Порядком № 100, даними довідки про доходи позивача за місцем роботи, та дійшов висновку, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2022 року по 13.12.2023 року.
Так зі змісту довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 за місцем роботи, встановлено наступне.
Днем звільнення позивача ОСОБА_1 є 02.09.2022 року - останній день, коли вона (працівник) перебувала у трудових відносинах з відповідачем-1 (роботодавцем). Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 537,35 грн., яка визначаєтьсяшляхом діленнязаробітної платиза фактичновідпрацьовані протягомдвох місяцівробочі (календарні)дні начисло відпрацьованихробочих днів(годин). За період роботи ОСОБА_1 липень-серпень 2022 року її заробітна плата становить: 21737,10 грн. липень; 1906,32 грн. - серпень, в яких кількість робочих днів склала 44. Даний розрахунок взятий судом виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.1995 року №100.
Так, починаючи з 03.09.2022 року (наступний день після звільнення позивача) кількість робочих днів склала: вересень - 20, жовтень 21, листопад - 22, грудень - 22; січень 2023 року - 22; лютий 20; березень 23; квітень 20; травень 23; червень 22; липень 21; серпень 23; вересень 21; жовтень 22; листопад 22 та до дня проведення судового засідання у справі 13.12.2023 року - 9 робочих днів. Загальна кількість днів вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 становить 333. Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: середньоденна заробітна плата 537,35 грн. множиться на кількість днів вимушеного прогулу 333 і становить суму 178 937,55 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з обов`язковим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
Щодо вимоги в частині стягнення середнього заробіткуза весьчас затримкирозрахункових коштівпо деньфактичного розрахункупід час звільнення.
Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Як встановлено в судовому засіданні, Відповідач-1 звільнив позивача в другій половині дня 02.09.2022 року (день тижня - п`ятниця), тобто передати документи для розрахунку в бухгалтерію, яка знаходиться у Виконавчому комітеті Вільшанської селищної ради Черкаської області та провести остаточний розрахунок з позивачем в день звільнення було неможливо. 05.09.2022 року, в перший робочий день після вихідних, відповідач-1 передав відповідачу-2 документи для проведення розрахунку та виплати належних позивачу сум під час звільнення. Відповідно до довідки відповідача-2 від 01.11.2022 року №02-34/29, позивачу виплачена сума належна під час звільнення 991,00 грн. на підставі платіжного доручення №130 від 06.09.2022 року.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що затримка розрахунку відповідача-2 з позивачем становить 2 дні (05.09.2022 року та 06.09.2022 року). Враховуючи, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 537,35 гривень,до стягненняз Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (відповідач-2) на користь позивача підлягає сума у розмірі (537,35 х 2) = 1074,70 гривень.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд враховує обставини справи та приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Відповідно до приписів ч.1 ст.237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, суд, керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В п.5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.
Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На обґрунтування розміру завданої моральної шкоди позивачем надано, як доказ копію "Медична карта стаціонарного хворого N ____", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 року №110 про перебування на денному стаціонарі з 23.09.2022 року по 29.09.2022 року та копію епікризу, який не містить підпису лікаря та даних про завідувача відділення стаціонару, що не відповідає вимогам Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003/о (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 21.01.2016 року № 29), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 року за № 662/20975. Однак жодних доказів, окрім пояснень, яким чином захворювання та перебування позивача на денному стаціонарі пов`язані через 21 день (три тижні) після звільнення, позивачем не надано. Позивач, також, не надала жодного іншого належного та допустимого доказу причинно-наслідкового зв`язку між звільненням та завданням їй моральної шкоди.
При цьому, як зазначалося вище, суд вважає, що позивач не довела в судовому засіданні, що вона прийняла рішення про звільнення з роботи внаслідок дискримінації чи мобінгу (цькування) зі сторони посадових осіб відповідача-1 чи його найманих працівників.
З огляду на вищенаведене позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, до задоволення не підлягають.
Щодо судових витрат,то суд вважає до наступне.
Позивач та її представник просили стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 гривень 00 копійок.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову, - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем, до закінчення судового розгляду, надано розрахунок понесених судових витрат: договір про надання правової допомоги № 91 від 22.09.2022 року, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги № 91 від 22.09.2022 року, рахунок-фактура від 23.09.2022 року акт виконаних робіт (розрахунок витрат на правничу допомогу до договору про надання правової допомоги № 91 від 22.09.2022 року) від 30.09.2022 року, які суд вважає належними та підлягають до стягнення з відповідача-2.
Також при зверненні з позовною заявою до суду ОСОБА_1 відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору у справі про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, тобто розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави, у зв`язку із задоволенням цієї частини позовних вимог, складає 992 гривні 40 копійок.
У відповідності до ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Керуючись, ст.43 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»,Ю Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.1995 року №100, п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ст. 27 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 3, 38, 116, 117, 221, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 23, 1167 ЦК України, 12, 13, 76-79, 258, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ :
Позов задоволити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ від 01.09.2022 року № 60-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зі внесеними змінами наказом від 28.09.2022 року № 81-к про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя біології та хімії.
Поновити ОСОБА_1 на посадівчителя біологіїта хіміїз 02.09.2022року.
Стягнути зВиконавчого комітетуВільшанської селищноїради Черкаськоїобласті (кодЄДРПОУ 04407678вул.Шевченка,190смт.Вільшана Звенигородськогорайону Черкаськоїобласті)на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2022 року по 13.12.2023 року в розмірі 178 937 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот тридцять сім) гривень 55 копійок.
Стягнути зВиконавчого комітетуВільшанської селищноїради Черкаськоїобласті (кодЄДРПОУ 04407678вул.Шевченка,190смт.Вільшана Звенигородськогорайону Черкаськоїобласті)на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої АДРЕСА_1 середнійзаробіток завесь часзатримки розрахунковихкоштів подень фактичногорозрахунку урозмірі 1074(однієїтисячі сімдесятчотири)гривні 70копійок.
Стягнути зВиконавчого комітетуВільшанської селищноїради Черкаськоїобласті (кодЄДРПОУ 04407678вул.Шевченка,190смт.Вільшана Звенигородськогорайону Черкаськоїобласті)на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої АДРЕСА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду, в частині поновити ОСОБА_1 напосаді вчителябіології тахімії з02.09.2022року виконати негайно В`язівському закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області.
В задоволенні інших позовних вимог позивача ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути із Виконавчогокомітету Вільшанськоїселищної радиЧеркаської області(кодЄДРПОУ 04407678вул.Шевченка,190смт.Вільшана Звенигородськогорайону Черкаськоїобласті) на користь Держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлений 20.12.2023 року.
Суддя В. О. Черненко
Суд | Городищенський районний суд Черкаської області |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2023 |
Оприлюднено | 22.12.2023 |
Номер документу | 115777674 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них |
Цивільне
Городищенський районний суд Черкаської області
Черненко В. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні