Постанова

від 04.12.2023 по справі 607/7840/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7840/23Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В. Провадження № 22-ц/817/977/23 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участю секретаря Іванюти О.М.,

та сторін:

представника апелянта Качура С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/7840/23 за апеляційною скаргою Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 серпня 2023 року, ухвалене суддею Марциновською І.В., повний текст якого складено 29 серпня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

02.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі за текстом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 05.06.2019 він перебував з відповідачем у трудових відносинах. Наказом керівника Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби №145-К від 10.04.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень, з 10.04.2023 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Підставою для звільнення зазначено: наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №415 від 07.10.2022 «Про реорганізацію деяких державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби» та наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області № 3-ОД від 05.01.2023 «Про штатну чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби та розташовані на території Тернопільської області», персональне попередження про заплановане вивільнення № 1 від 03.02.2023, відмова від запропонованої посади.

Позивач вважає своє звільнення із займаної посади незаконним з огляду на таке.

Так, наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області від № 3-ОД від 05.01.2023 «Про штатну чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби та розташовані на території Тернопільської області», який вказаний як підстава звільнення, зобов`язано керівника установи до 11.01.2023 подати на затвердження структуру установи та штатний розпис із врахуванням показників штатної чисельності працівників. Отже, вказаний наказ вимагав врегулювати чисельність працівників відповідно до додатку 1 до цього наказу, а не штат працівників. Однак Тернопільською регіональною державною лабораторією Держпродспоживслужби не видано жодного власного розпорядчого документу, що стосується змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Крім цього, наказом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 09-ОД від 20.01.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік, з 01.01.2023» введено в дію штатний розпис на 2023 рік, що суперечить вимогам нормативно-правових актів, оскільки його введено в дію заднім числом. Вказане свідчить про те, що станом на 20.01.2023 передумов щодо скорочення чисельності або штату працівників не було.

01.02.2023 наказом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 30-К від 31.01.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік, з 01.02.2023» введено в дію новий штатний розпис, в якому частина посад з попереднього штатного розпису були відсутні, хоча працівники залишалися працювати, тобто працювали поза штатом. Згідно з штатним розписом, введеним в дію з 01.02.2023, відділу радіологічних та інструментальних досліджень, в якому позивач працював на посаді завідувача відділу, немає, а натомість є сектор радіологічних досліджень.

03.02.2023 позивач отримав попередження про заплановане вивільнення 10.04.2023. В попередженні № 1 вказано, що у зв`язку із введенням в дію з 01.02.2023 штатного розпису на 2023 рік, який затверджений начальником Головного управління Держпродспоживслужби (наказ № 30-К від 30.01.2023), яким враховано необхідність оптимізації структури установи та ефективного використання її трудових та матеріальних ресурсів, прийнято рішення про скорочення чисельності та штату працівників, в тому числі займаної позивачем посади.

Позивач зауважив, що наказ про скорочення штату або чисельності працівників не видавався, зі змістом такого наказу він не ознайомлений, а попередження про можливе звільнення не містить конкретизованого посилання на організаційно-розпорядчі документи, що стосуються скорочення штату та чисельності працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби. Так само Рада трудового колективу не повідомлялася про заплановане скорочення чисельності або штату працівників.

Крім цього, в попередженні про звільнення від 03.02.023 зазначено, що на момент вручення такого попередження в установі відсутні вакантні посади за професією/спеціальністю позивача та позивачу вибірково було запропоновано переведення лише на дві вакантні посади, одна з яких не за його фахом, а друга в іншій місцевості. Однак з аналізу штатного розпису, що введений в дію з 01.02.2023, вбачається, що в установі було більше, ніж двадцять вакантних посад.

При цьому 10.04.2023 о 15 год. 00 хв. провідним інспектором з кадрів Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в присутності організатора діловодства позивачу вручено повідомлення до попередження про заплановане вивільнення від 03.02.2023 з переліком додаткових вакантних посад. Реалізуючи своє право щодо погодження на запропоновану посаду, в цей же день о 16 год. 20 хв. позивач подав на ім`я керівника заяву про свою згоду на переведення на одну із запропонованих вакантних посад, а саме провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень. Однак 10.04.2023 заява позивача про переведення на вакантну посаду розглянута не була та в кінці робочого дня йому було вручено наказ про звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ та видано трудову книжку.

З таких підстав позивач вважає, що наказ № 145-К від 10.04.2023 підлягає скасуванню та його слід поновити на посаді завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби.

Крім цього зазначає, що відповідно до ст.235 КЗпП України йому має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого слід обраховувати з урахуванням того, що за 15 робочих днів лютого 2023 року йому виплачена заробітна плата у сумі 12756.41 грн, за 18 робочих днів березня 2023 року у сумі 13311.02 грн. Позивач зазначив, що його середньоденна заробітна плата становить 789.92 грн (12756.41 грн + 13311.02 грн = 26067.47 грн (заробітна плата за останні 2 місяці); 26067.47 грн / 33 робочих дні (за лютий та березень 2022 року) = 789.92 грн).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 145-К від 10.04.2023 «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів з 10.04.2023.

Стягнуто з Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.04.2023 до 24.08.2023 у сумі 78202 (сімдесят вісім тисяч двісті дві) гривні 08 копійок (за вирахуванням визначених законом податків і зборів).

Стягнуто з Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у сумі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.04.2023 до 10.05.2023 у сумі 18168 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім) гривень 16 копійок (за вирахуванням визначених законом податків і зборів) допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, представник Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби адвокат Качур С.В. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.08.2023 та постановити нове, яким повністю відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Зокрема зазначає, що судом не встановлено обставин, коли саме посади, зазначені у повідомленні Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 10.04.2023 ОСОБА_1 стали вакантними, натомість суд визнає обставину існування таких станом на 03.02.2023, що, на думку апелянта, не відповідає дійсності.

При цьому вказує, що ОСОБА_1 сам же підтвердив на останньому судовому засіданні, що він не відповідає кваліфікаційним вимогам для зайняття посади провідного фахівця, зазначивши, що в нього відсутній досвід роботи, необхідний відповідно до кваліфікаційних вимог посадової інструкції, а тому вважає безпідставним твердження суду про те, що відповідач не довів належними та достатніми доказами невідповідність позивача посаді провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень.

Також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав вимоги, які містяться у попередженні №1 про заплановане вивільнення, а саме щодо обов`язку позивача протягом 7 календарних днів повідомити про прийняте рішення шляхом подання відповідної заяви до керівника установи, протиправними, оскільки положеннями чинного трудового законодавства не врегульовано питання щодо строку, впродовж якого працівник зобов`язаний повідомити роботодавця про прийняття пропозиції на переведення на запропоновану посаду.

Крім того вказує, що суд першої інстанції також безпідставно взяв до уваги те, що повідомлення до попередження про заплановане вивільнення працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 03.02.2023 №1, у якому наданий повний список вакантних в установі посад, зокрема, посада провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень, вручене позивачеві лише 10.04.2023 о 15 год. 00 хв., оскільки дата і година зазначені власноручно ОСОБА_4 , а тому відповідач заперечує обставину, що дане повідомлення позивач отримав саме о 15:00 годині.

Також зазначає, що судом першої інстанції фактично залишено поза увагою та не надано будь-якої оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що стосуються кваліфікаційних навичок працівника ОСОБА_5 , яка прийнята на посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень з 11.04.2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Стверджує, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, надав правильну оцінку характеру та змісту спірних правовідносин в світлі зазначених критеріїв та обґрунтовано встановив порушення в діях відповідача.

Зокрема зазначає, що відповідач під час попередження про вивільнення від 03.02.2023 не запропонував йому усіх вакантних посад, що є порушенням вимог ст.49-2 КЗпП. При цьому вказує, що ОСОБА_5 не перебувала на момент надання пропозиції щодо посади відповідачем та прийняття цієї пропозиції позивачем у трудових відносинах із установою, а тому щодо неї не застосовується переважне право залишення на роботі.

Також вказує, що наведені порушення, поміж іншого, виявилися і у встановленні не передбаченого правовими нормами семиденного строку для погодження або відмови позивачем у переведенні на одну із запропонованих у Попередженні №1 про заплановане звільнення від 03.02.2023 вакантних посад, оскільки довільне встановлення такого строку звужує право позивача на вільний вибір професії, насамперед гарантію для працівників при скороченні чисельності або штату, що полягає в обов`язку власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

В судовому засіданні представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, наведених у ній.

Позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. п. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

05.06.2019 ОСОБА_1 прийнятий на посаду завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини відділу радіологічних та інструментальних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби.

Відповідно до наказу Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби №145-К від 10.04.2023 ОСОБА_1 звільнений з посади завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби з 10.04.2023 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.29).

Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №415 від 07.10.2022 «Про реорганізацію деяких державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби» перейменовано державні установи, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби згідно з додатком № 1 до цього наказу (а.с.4, 5).

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області від № 3-ОД від 05.01.2023 «Про штатну чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби та розташовані на території Тернопільської області» зобов`язано керівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби, до 11.01.2023 подати на затвердження в Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області проекти структур установ та штатний розпис із врахуванням показників штатної чисельності працівників, визначених у додатку № 1 до цього наказу (а.с.6).

Згідно з наказом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 09-ОД від 20.01.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік, з 01.01.2023» введено в дію штатний розпис на 2023 рік, затверджений начальником Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області (а.с.7, 8-11).

Також наказом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 30-К від 31.01.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік, з 01.02.2023» введено в дію новий штатний розпис на 2023 рік, який затверджений начальником Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, та визнано таким, що втратив чинність наказ № 09-ОД від 20.01.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік, з 01.01.2023» (а.с.12, 13-19).

Відтак суд встановив, що 31.01.2023 у Тернопільській регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби мала місце реорганізація та зміна штатного розпису, в межах яких відбулося скорочення деяких посад відповідача.

03.02.2023 ОСОБА_1 отримав попередження №1 про заплановане вивільнення, зі змісту якого вбачається, що у зв`язку із введенням в дію з 01.02.2023 штатного розпису на 2023 рік, який затверджений начальником Головного управління Держпродспоживслужби (наказ № 30-К від 30.01.2023), яким враховано необхідність оптимізації структури установи та ефективного використання її трудових та матеріальних ресурсів, прийнято рішення про скорочення чисельності та штату працівників, в тому числі займаної ОСОБА_1 посади (а.с.20).

Також позивачу запропоновано переведення на інші вакантні посади, а саме: посаду завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини бактеріолога Чортківського відділу, з посадовим окладом 6567 грн; посаду завідувача сектору внутрішнього контролю та економічного планування, з посадовим окладом 6133 грн.

При цьому у повідомленні вказано, що протягом 7 календарних днів необхідно повідомити про прийняте рішення (прийняття пропозиції чи відмову) шляхом подання відповідної заяви до керівника установи. У випадку ненадання будь-яких заяв протягом встановленого терміну ОСОБА_1 вважатиметься таким, що відмовився від прийняття пропозиції та переведення на запропоновану посаду, із наступним вивільненням, яке відбудеться 10.04.2023, а у випадку настання тимчасової непрацездатності чи відпустки звільнення відбудеться у перший робочий день.

Не погоджуючись з кількістю запропонованих вакантних посад у Тернопільській регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби, позивач направив до відповідача запити на отримання публічної інформації, в яких просив надати йому інформацію, зокрема, щодо змін в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності або штату працівників установи, штатного розпису установи та наявності вакантних посад в установі станом на 01.02.2023, що підтверджується запитами від 06.02.2023 та від 20.02.2023 (а.с.21, 25).

Відповідач надав відповіді на вказані вище запити позивача та частково надав ОСОБА_1 запитувані документи, що підтверджується відповідями Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 52 від 16.02.2023 (а.с. 24) та № 118 від 17.03.2023 (а.с. 26).

Також судом встановлено, що 10.04.2023 о 15 год. 00 хв. ОСОБА_1 вручено повідомлення до попередження про заплановане вивільнення працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 03.02.2023 №1, у якому відповідач запропонував позивачеві увесь список вакантних посад у кількості восьми посад, у тому числі посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень (а.с.27 та зв.бік).

10.04.2023 о 16 год. 21 хв. ОСОБА_1 подав на ім`я в.о. директора Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби заяву про переведення його на посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень з 11.04.2023. Така заява особисто отримана організатором діловодства Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби (а.с.28).

Наказом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 145-К від 10.04.2023 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 10.04.2023 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.29).

При цьому заява ОСОБА_1 від 10.04.2023 про переведення його на посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень розглянута в.о. директора Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби лише 11.04.2023. З відповіді за вих. №196 від 11.04.2023 вбачається, що відповідач відмовив позивачу у переведенні на посаду у зв`язку зі звільненням позивача із займаної посади 10.04.2023 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.30). Позивачеві рекомендовано написати відповідну заяву про прийняття на роботу.

12.04.2023 ОСОБА_1 подав до Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби заяву про прийняття його на посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень. Згідно з проставленою резолюцією від 12.04.2023 така заява залишена без руху у зв`язку з відсутністю даної посади (а.с.31).

10.04.2023 ОСОБА_5 подала до Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби заяву про прийняття її на посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень з 11.04.2023 (а.с.74).

Наказом Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби № 144-К від 10.04.2023 ОСОБА_5 прийнята на роботу з 11.04.2023 на посаду провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень (а.с.73).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, оскільки відповідач не дотримався вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України в частині забезпечення права позивача залишитись на роботі шляхом пропозиції останньому усіх наявних вакансій, на яких працівник може працювати з урахуванням свого кваліфікаційного рівня та професійного досвіду, а під час вивільнення позивача у зв`язку із скороченням штату відповідач порушив процедуру такого вивільнення.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11.03.2020 у справі N813/1220/16, від 09.07.2020 у справі N 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09.04.2020 у справі N 182/1670/18, від 01.04.2020 у справі N 683/1084/17 та інш.).

Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.02.2018 та від 08.07.2020 у справі 2а-9821/11/2670, від 11.07.2018 у справі N 816/1232/17, від 15.05.2020 у справі N П/811/2408/15, від 09.07.2020 у справі N 809/2894/13-a та інш.

Як було належним чином встановлено судом, 03.02.2023 ОСОБА_1 отримав попередження №1 про заплановане вивільнення, зі змісту якого вбачається, що у зв`язку із введенням в дію з 01.02.2023 штатного розпису на 2023 рік, який затверджений начальником Головного управління Держпродспоживслужби (наказ №30-К від 30.01.2023), яким враховано необхідність оптимізації структури установи та ефективного використання її трудових та матеріальних ресурсів, прийнято рішення про скорочення чисельності та штату працівників, в тому числі займаної ОСОБА_1 посади.

Разом з тим, на неодноразові звернення ОСОБА_1 до відповідача з листами про надання йому інформації щодо повного переліку вакантних посад, останній таку інформацію надав позивачу лише 10.04.2023 року о 15 год. 00 хв. Того ж дня о 16 год. 21 хв. ОСОБА_1 подав до відповідача заяву про прийняття його на запропоновану посаду провідного фахівця відділу біологічних та молекулярних досліджень, однак наказом від 10.04.2023 його було звільнено із займаної посади, а повідомленням від 11.04.2023 ОСОБА_1 відмовлено в переведенні на запропоновану посаду у зв`язку з його звільненням та запропоновано для прийняття його на роботу написати відповідну заяву.

Однак, написану ОСОБА_1 12.04.2023 заяву про прийняття його на посаду провідного фахівця відділу біологічних та молекулярних досліджень, її було залишено без руху у зв`язку із відсутністю даної посади, оскільки на підставі заяви ОСОБА_6 від 10.04.2023 остання наказом №144 -К від 10.04.2023 прийнята на посаду провідного фахівця відділу біологічних та молекулярних досліджень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не дотримався вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України в частині забезпечення права позивача залишитись на роботі шляхом пропозиції останньому усіх наявних вакансій, на яких працівник може працювати з урахуванням свого кваліфікаційного рівня та професійного досвіду, а під час вивільнення позивача у зв`язку із скороченням штату відповідач порушив процедуру такого вивільнення, у зв`язку з чим наказ № 145-К від 10.04.2023 «Про звільнення ОСОБА_3 » є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів з 10.04.2023.

Доводи апеляційної скарги про те, що на повідомленні про надання ОСОБА_1 інформації щодо повного переліку вакантних посад дата і година його отримання написані власноручно ОСОБА_4 , що ставить під сумнів дійсність його отримання саме о 15:00 годині, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки будь-яких доказів отримання вказаного повідомлення ОСОБА_1 у інший час відповідачем не надано.

Крім того, відповідачем також не надано будь-яких доказів того, що ОСОБА_5 , яка прийнята 10.04.2023 на запропоновану о 15 год. 00 хв. 10.04.2023 ОСОБА_1 посаду подала свою заяву про прийняття її на відповідну посаду раніше ніж це було зроблено ОСОБА_1 .

Також, як було належним чином встановлено судом, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду, у відповідності до ч.2 ст.42 КЗпП ОСОБА_1 мав переважне право на зайняття вакантної посади у зв`язку з вивільненням працівників та мав вищий рівень кваліфікації відносно ОСОБА_5 . Відповідач не довів належними та достатніми доказами, що позивач не відповідав посаді провідного фахівця відділу біохімічних та молекулярних досліджень, як і не довів, що ОСОБА_5 мала перед позивачем переважне право на зайняття вакантної посади. При цьому колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи також відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_5 була штатним працівником Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби та відповідно мала переважне право на зайняття вакантних посад, зокрема тієї, на яку претендував позивач.

Доводи апелянта про те, що судом не встановлено обставин, коли саме посади, зазначені у повідомленні Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 10.04.2023 ОСОБА_1 стали вакантними, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доказів того, що вакансія, на яку претендував позивач, не була вільною станом на день вручення ОСОБА_1 попередження №1 від 03.02.2023 про заплановане вивільнення, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не було запропоновано позивачу усіх вільних вакансій станом на зазначену дату.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що хоча і положеннями чинного трудового законодавства не врегульовано питання щодо строку, впродовж якого працівник зобов`язаний повідомити роботодавця про прийняття пропозиції на переведення на запропоновану посаду, однак, зважаючи на те, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, впродовж яких працівники продовжують працювати на займаній посаді, працівник наділений правом повідомити роботодавця про прийняття пропозиції на переведення на запропоновану посаду впродовж вказаного періоду часу до моменту його звільнення, а тому встановлений відповідачем строк у 7 календарних днів є суттєвим обмеженням трудових прав працівника.

Що стосується доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 сам підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції свою невідповідність кваліфікаційним вимогам для зайняття посади провідного фахівця відділу біологічних та молекулярних досліджень, то ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що стажу роботи на конкретній посаді у нього немає і з певними робочими процесами він би зустрічався вперше, однак вцілому досвід його роботи, стаж роботи на попередніх посадах та кваліфікація у даній галузі дозволяють йому займати вказану посаду.

У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи незаконне звільнення позивача із займаної посади, суд першої інстанції із урахуванням положень статті 235 КЗпП України, обґрунтовано виходив із того, що він підлягає поновленню на роботі, із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи положення статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні судового рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об`єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 червня 2023 року є законними та обґрунтованими і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді