Рішення

від 29.11.2023 по справі 522/22250/21-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/22250/21-Е

Провадження№ 2/522/1726/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29листопада 2023року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Глущенко Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Лидер-К», в якому просила визнати недійсним договір комісії від 20.02.2019 № 6452/19/005470, укладений між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Лидер-К»; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 20.02.2019 № 6452/19/005470, укладений між Приватним підприємством «Лидер-К» та ОСОБА_3 ; витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 автомобіль марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік, д/н НОМЕР_2 , та зобов`язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 указаний автомобіль.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25.11.2015 між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. 02.12.2015 ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, держаний номерний знак НОМЕР_2 .

14.03.2019 за заявою ОСОБА_2 було зареєстровано кримінальне провадження № 12019160500001251 за ч. 1 ст. 289 КК про незаконне заволодіння автомобілем.

Указує,що зіслів ОСОБА_2 їй сталовідомо,що єдоговір комісіївід 20.02.2019№ 6452/19/005470,акт технічногостану транспортногозасобу від20.02.2019№ 6452/19/005470,підписані ОСОБА_2 (комітент)та ПП«Лидер-К»(комісіонер),за яким ОСОБА_2 доручив комісіонерупродати автомобіль,проте жоднихкоштів заце неотримав,місцезнаходження автомобіляйому невідомо.При цьомуіснують дваваріанти цихдокументів упаперовому вигляді:перший -той,що бувпереданий наперереєстрацію нанового власникадо Регіональногосервісного центруГСЦ МВСв Одеськійобласті,підписані відімені ОСОБА_2 не ним,а іншоюособою,та другий той,що наявнийв ПП«Лидер-К»,підписаний ОСОБА_2 .Також існуєдоговір купівлі-продажутранспортного засобу№ 6452/19/005470,акт оглядуреалізованого транспортногозасобу від20.02.2019№ 6452/19/005470,підписані ПП«Лидер-К»(продавець)та ОСОБА_3 (покупець),за якимавтомобіль булопродано ОСОБА_3 ,остання заперечиласвої підписина указанихдокументах,наданих їйдля оглядуслідчим.За свідченнямикерівника ПП «Лидер-К» ОСОБА_6 документи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписані ними особисто, проте їх не було подано для перереєстрації прав на автомобіль на ім`я ОСОБА_3 .

Спірний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та розпорядження ним повинно було здійснюватися за згодою усіх співвласників. Позивач не надавала будь-якої згоди на продаж автомобіля жодній особі в будь-який спосіб, в тому числі, на підписання ОСОБА_2 договору комісії від 20.02.2019 та договору купівлі-продажу від 20.02.2019.

Відтак, на думку позивача, договір комісії від 20.02.2019, який передбачав доручення ОСОБА_2 ПП «Лидер-К» продати автомобіль, має бути визнаним недійсним, оскільки була відсутня згода позивача, як співвласника автомобіля, на його укладення. Також підлягає визнанню недійсним і договір купівлі-продажу автомобіля, за яким він був відчужений ОСОБА_3 , оскільки ПП «Лидер-К» розпорядився автомобілем без згоди позивача. Недійсність договору комісії обумовлює недійсність подальшого відчуження автомобіля на підставі недійсного правочину та за відсутності згоди іншого співвласника. У свою чергу, автомобіль, який вибув з володіння позивача поза її волею, перебуває у володінні ОСОБА_3 , яка, вочевидь, не діяла добросовісно з огляду на її показання стосовно відсутності її підпису на документах про придбання автомобіля, байдужість до розрахунків за цим договором, огляду придбаного майна, дій ПП «Лидер-К» та показань ОСОБА_6 , що ОСОБА_3 їх підписувала, тому автомобіль підлягає витребуванню на користь позивача.

10.05.2023 ОСОБА_1 подала досуду заявупро змінупредмета позову,в якій,посилаючись нате,що наданий часвласником спірногоавтомобіля є ОСОБА_4 ,просила визнатинедійсним договіркомісії від20.02.2019№ 6452/19/005470,укладений між ОСОБА_2 та Приватнимпідприємством «Лидер-К»;визнати недійснимдоговір купівлі-продажутранспортного засобувід 20.02.2019№ 6452/19/005470,укладений міжПриватним підприємством«Лидер-К»та ОСОБА_3 ;витребувати на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_4 автомобіль марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік, днз НОМЕР_3 (колишній д/н НОМЕР_2 ), та зобов`язати останнього передати позивачу указаний автомобіль.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову від 10.05.2023.

Сторони у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача адвокат Орез В. П. подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 , подана засобами поштового зв`язку, про те, що останній згоден з позовом ОСОБА_1 про визнання договору про продаж автомобіля недійсним та витребування майна, та просить розгляд справи провести у його відсутність.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

25 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції від 25.11.2015.

02.12.2015 між ТОВ «Віді Пальміра» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу № ВПрА-0006/336, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, об`єм двигуна 2494 см.куб. /180 л.с./6000об/хв, колір сірий металік.

Відповідно до видаткової накладної № ВПрРА-00132 від 25.12.15 вартість указаного автомобіля становить 728 008,00 грн разом з ПДВ.

З акта приймання передачі від 26.12.2015 слідує, що ТОВ «Віді Пальміра» передало, а ОСОБА_2 прийняв транспортний засіб марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік, д.н.з. НОМЕР_2 , 25.12.2015 зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до договору комісії від 20.02.2019 № 6452/19/005470, укладеного між ПП «Лидер-К» (комісіонер) та ОСОБА_2 (комітент), комісіонер за дорученням комітента зобов`язався за комісійну плату здійснити продаж автомобіля марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік, д.н.з. НОМЕР_2 за ціною 172224 грн.

До указаного договору додано акт технічного стану транспортного засобу від 20.02.2019 № 6452/19/005470, підписаного сторонами.

З договорукупівлі продажу транспортногозасобу №6452/19/005470від 20.02.2019слідує,що ПП«Лидер-К»на підставідоговору комісії№ 6452/19/005470 від 20.02.2019, укладеного з власником транспортного засобу (продавець), передав у власність ОСОБА_3 (покупець) автомобіль марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік, д.н.з. НОМЕР_2 .

Уповноваженою особою ПП «Лидер-К» та ОСОБА_3 підписано акт огляду реалізованого транспортного засобу № 6452/19/005470 від 20.02.2019.

З Витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо реєстрації та перереєстрації автомобіля «TOYOTA CAMRY» 2015 року випуску, VIN - НОМЕР_1 слідує, що 25.12.2015 вказаний автомобіль було зареєстровано вперше на ім`я ОСОБА_2 (д.н.з. НОМЕР_2 ).

12.07.2017 було здійснено перереєстрацію вказаного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 при втраті свідоцтва про реєстрацію.

20.02.2019 вказаний автомобіль було перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 за договором купівлі продажу (д.н.з НОМЕР_5 ).

26.04.2019 автомобіль було перереєстровано на нового власника ОСОБА_7 за договором купівлі продажу (д.н.з НОМЕР_6 ).

11.11.2020 здійснено перереєстрацію автомобіля на ОСОБА_7 при заміні номерного знаку (д.н.з НОМЕР_7 ).

26.08.2021 автомобіль було перереєстровано на нового власника ОСОБА_4 за договором купівлі продажу (д.н.з НОМЕР_3 ).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ч. 1 ст. 1011 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Зазначені норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згода одного з подружжя на укладення договору, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, має бути надана у письмовій формі. У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити такий договір на підставі частини другої статті 65 СК України.

Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року при розгляді справи № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановіВерховного Судуу складіколегії суддівДругої судовоїпалати Касаційногоцивільного судувід 22червня 2022року всправі №645/995/17(провадження№ 61-905св20),з посиланнямна висновки,викладені упостанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від29червня 2021року усправі №916/2813/18(провадження№ 12-71гс20),вказано,що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

З огляду на викладене, до обставин, які підлягають доказуванню сторонами та встановленню судами в справах про визнання правочину щодо розпорядження спільним майном подружжя недійсним з підстав неотримання згоди іншого з подружжя на укладення правочину, належить обставина добросовісності (або недобросовісності) третьої особи (контрагента за таким договором). Водночас добросовісним вважатиметься такий контрагент, який не знав та не міг знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справах про визнання правочину щодо розпорядження спільним майном подружжя недійсним з підстав неотримання згоди іншого з подружжя на укладення правочину розподіл тягаря доказування здійснюється таким чином: позивач має довести належність майна, яке є предметом оспорюваного правочину, до об`єктів права спільної сумісної власності; відповідач (інший з подружжя), у свою чергу, з урахуванням підстав позову (невчинення іншим з подружжя дій, спрямованих на отримання згоди позивача на розпорядження спільним майном) та положень частини четвертої статті 81 ЦПК України має довести обставину наявності згоди позивача на укладення правочину щодо розпорядження спільною сумісною власністю подружжя; докази на підтвердження або спростування обставини добросовісності контрагента за оспорюваним правочином подаються як позивачем, так і безпосередньо цим контрагентом.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилалася на те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, правочин щодо розпорядження автомобілем (договір комісії та договір купівлі-продажу від 20.02.2019) вчинений ОСОБА_2 без її згоди як співвласника, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215, ч. 4 ст. 369 ЦК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України. При цьому зазначила, що ОСОБА_3 діяла недобросовісно з огляду на її показання стосовно відсутності її підпису на документах про придбання автомобіля, байдужість до розрахунків за цим договором, огляду придбаного майна, дій ПП «Лидер-К» та показань ОСОБА_6 , що ОСОБА_3 їх підписувала, тому автомобіль підлягає витребуванню на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору комісії від 20.02.2019 суд зазначає, що правова природа договору комісії полягає у тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені комісіонера і за власний (комітента) рахунок. Отже, законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як надання комісіонером від свого імені та за рахунок комітента посередницьких послуг у сфері торгового обороту. Отже, договір комісії не є у розумінні цивільного законодавства договором щодо розпорядження майном та належить до посередницьких договорів на надання послуг, а тому не потребує згоди іншого з подружжя.

Відтак, позивачем не доведено наявності підстав для визнання його недійсним відповідно до положень ч. 4 ст. 369 ЦК України.

З матеріалівсправи слідує,що автомобіль марки«TOYOTA»моделі «CAMRY»2015року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий металік, д/н НОМЕР_2 , придбано 02.12.2015 у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі між собою та зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

Під час судового розгляду ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя, а тому вищевказаний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Разом з тим, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності подружжя, залежить від встановлення недобросовісності відповідача ОСОБА_3 - контрагента (покупця) за таким договором.

Однак позивачем не надано доказів, що контрагент за оспорюваним договором купівлі-продажу ОСОБА_3 діяла недобросовісно, зокрема знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 14.03.2019 за заявою ОСОБА_2 зареєстровано кримінальне провадження № 12019160500001251 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України. За обставинами, викладеними у цьому витягу, 13.03.2019 ОСОБА_2 звернувся до Приморського ВП у м. Одесі ГУ НП в Одеській області із заявою, в якій просив вжити заходів до ОСОБА_8 , який 13.02.2019 за адресою: АДРЕСА_1 заволодів автомобілем марки «TOYOTA» моделі «CAMRY» 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Як слідує з ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2021, постановою старшого слідчого СВ ВП № 2 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області Осика М. А. від 09.08.2021 кримінальне провадження №12019160500001251 від 14.03.2019 закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину. Органом досудового розслідування здійснено тимчасовий доступ до оригіналу договору комісії №6452/19/005470 від 20.02.2019. Відповідно до висновку експерта № 21-3686 від 30.07.2021 підписи від імені ОСОБА_2 у наданих експерту документах двох примірниках договору комісії № 6452/19/005470 від 20.02.2019, виконані самим ОСОБА_2 .

Постанову старшого слідчого ВП №2 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області Осика М. А. від 09.08.2021 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2021 скасовано.

Разом з тим, посилання позивача у позовній заяві на те, що ОСОБА_3 діяла недобросовісно з огляду на її показання в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню стосовно відсутності її підпису на документах про придбання автомобіля, байдужість до розрахунків за цим договором, огляду придбаного майна, не свідчать, що вона знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_2 не отримав згоди ОСОБА_1 на відчуження цього майна.

Відтак, позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та витребування майна.

При цьому, сама по собі згода ОСОБА_2 із позовом ОСОБА_1 , висловлена в заяві, надісланій до суду засобами поштового зв`язку, не є підставою для задоволення позову, за відсутності правових підстав для його задоволення.

За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 5, 13, 76-82, 141, 258, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, витребування майна відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Приватне підприємство «Лидер-К», код ЄДРПОУ: 37680543, м. Одеса, вул. Малиновського, 61, кв. 38;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення складено 20.12.2023.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА