Постанова

від 21.12.2023 по справі 335/4176/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.12.2023 Справа № 335/4176/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/4176/23

Провадження №22-ц/807/2358/23

Головуючий в 1-й інстанції - Геєць Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 19 жовтня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки. В обґрунтування позову зазначив, що 31.03.2023 року наказом Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України» від 27.03.2023 року № 41-о його було звільнено з 0,5 ставки посади професора кафедри онкології внаслідок відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України і виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно ст. 44 КЗпП України. Відповідач ознайомив його з наказом про звільнення, надіславши на адресу його електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 31.03.2023 року з електронної пошти ДЗ «ЗМАПО МОЗ України» adminzmapo@gmail.com витяг з наказу ДЗ «ЗМАПО МОЗ України» від 27.03.2023 року № 41-о, повідомлення про нараховану суму, належну працівникові при звільненні від 30.03.2023 року № 23/23 та лист від 30.03.2023 року № 27-к «Про необхідність отримати трудову книжку». Згідно з повідомленням про нараховану суму, належну працівникові при звільненні від 30.03.2023 року № 23/23, відповідач при звільненні виплатив позивачу компенсацію за 33 дні відпустки у сумі 9731,70 грн. і вихідну допомогу у розмірі 11142,15 грн., разом: 20 873,85 грн. У період з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року, коли позивач перебував у трудових відносинах з ДЗ «ЗМАПО МОЗ України», відповідач самовільно без його згоди відсторонив позивача від роботи та не виплачував заробітну плату. При звільненні відповідач заробітну плату за цей період позивачу не виплатив. Трудову книжку відповідач станом на день подання позову не видав. Оскільки повідомлення про суми, нараховані при звільненні, було отримано позивачем 31.03.2023 року, даний позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року вважає подається до суду в межах тримісячного процесуального строку для звернення до суду. Невидача трудової книжки є триваючим правопорушенням, тому початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки слід вважати дату фактичної видачі трудової книжки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_1 до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач мав право самостійно визначати своє робоче місце та виконувати свої посадові обов`язки дистанційно; позивача не було ознайомлено під підпис із наказом про відсторонення від роботи; роботодавець не має права примушувати працівника до написання ним заяв про відпустку без збереження заробітної плати; відповідач не видав позивачу трудову книжку, не дивлячись на письмову згоду позивач на пересилання трудової книжки поштою.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Запорізький державний медико-фармацевтичний університет в особі представника Волошиної Є.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції повно та всебічно було з`ясовано всі обставини справи та надано правову оцінку всім доказам по справі, зазначено, які саме доводи позивача та відповідача приймаються до уваги, а які ні і з яких підстав. В зв`язку з наведеним, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2023 року це 268400,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн. (2684,00 грн. Х 100 = 268 400 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення конкурсної комісії ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ» (протокол № 3 від 17.09.2019 р.), Вченої ради академії (протокол № 6 від 25.09.2019р.) і Ради хірургічного факультету (протокол № 4 від 26.09.2019 р.) був обраним на посаду професора кафедри онкології, у зв`язку з чим з ним укладено контракт № 62 від 22.10.2019 року на строк з 25.10.2019 року по 25.10.2024 року (а.с. 92-95).

На підставі заяви позивача від 26.03.2020 року, наказом ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ» № 37-О від 30.03.2020 року його було переведено на 0,5 ставки по займаній посаді (а.с. 98).

У зв`язку з веденням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року з метою забезпечення повноцінної роботи ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ» Наказом № 35 від 24.02.2022 року було продовжено підготовку здобувачів освіти та лікарів-інтернів на кафедрах академії в дистанційному режимі (а.с. 107).

Наказом ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ» запроваджено дистанційну консультативну роботу (он-лайн) та зобов`язано вести облік її виконання за затвердженими формами (відомість, особисті журнали обліку). Також, було зобов`язано надавати інформацію про облік виконаної лікувально-діагностичної і консультативної роботи в електронному вигляді (скан) на адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 (бухгалтерія) за затвердженою раніше формою («Відомість обліку лікувально-діагностичної роботи...»), а також забезпечити ведення кожним співробітником особистого «Журналу обліку виконання лікувально- діагностичної роботи», де вказувати дату, час, ПІБ пацієнта, діагноз, призначене обстеження, лікування, особистий підпис тощо.

Постановою КМУ № 481 від 26.04.2022 року «Деякі питання організації роботи працівників державного сектору економіки на період воєнного стану» та наказом МОЗ України від 05.05.2022 року «Про організацію роботи підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МОЗ України на період воєнного стану» було встановлено, що робота працівників, членів виконавчого органу та керівників суб`єктів господарювання за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.

Наказом ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ» від 13.05.2022 року № 59 було повідомлено співробітників академії, що перебувають за кордоном, про необхідність повернення в Україну до 17.05.2022 або оформлення щорічних відпусток чи відпусток без збереження заробітної плати (а.с. 132).

Відповідно до п.3.15 Посадової інструкції професора кафедри, позивач повинен вчасно та якісно виконувати накази та розпорядження керівництва, що стосуються його діяльності і виконання функціональних обов`язків (а.с. 99-106).

10.11.2022 року від завідувача кафедри онкології, професора ОСОБА_2 надійшла довідна про відсутність професора ОСОБА_1 на робочому місці з 07.11.2022 року (а.с. 111).

Враховуючи відсутність позивача на робочому місці та перебування його поза межами України, з 07.11.2022 року були внесені зміни до розкладу циклів в яких приймав участь професор ОСОБА_1 (а.с. 112-131).

Відповідно наказу Держкомстату № 489 у разі відсутності працівника на робочому місці у табелі обліку використаного робочого часу проставляється позначка «НЗ» - неявка з нез`ясованих причин.

Зважаючи на наявну у відповідача інформацію про перебування ОСОБА_1 з 07.11.2022 року поза межами України та неможливості ним виконання трудових обов`язків відповідно до Постанови КМУ № 481 від 26.04.2022 року «Деякі питання організації роботи працівників державного сектору економіки на період воєнного стану», наказу МОЗ України від 05.05.2022 року «Про організацію роботи підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МОЗ України на період воєнного стану» та Наказом ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ» від 13.05.2022 року № 59 у табелі обліку часу позивача з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року зазначено НЗ (неявки з нез`ясованих причин) (а.с. 132, 135, 137-140).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2023 року в рамках розгляду цивільної справи №334/1032/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а.с. 151-153), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 30.08.2023 року, судом встановлено, що будучи обізнаним з наказом від 13.05.2022 року № 59 Запорізької медичної академії післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України, відповідно до якого всі співробітники академії, які перебувають за кордоном, повинні повернутися в Україну до 17.05.2022 року або оформити щорічні відпустки чи відпустки без збереження заробітної плати, позивач ОСОБА_1 його не виконав. У зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці та перебування його поза межами України, з 07.11.2022 року були внесені зміни до розкладу циклів в яких приймав участь ОСОБА_1 . Відповідно до наданих розписів навчального процесу, ОСОБА_1 не приймав участь у навчальному процесі академії. У табелі обліку робочого часу з 07.11.2022 року зазначено НЗ (неявка з нез`ясованих причин). Оскільки відповідно до положень ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівнику лише за виконану ним роботу, а ОСОБА_1 перебував поза межами України, не виконував роботу, тому відповідач на законних підставах не нараховував позивачу та не виплачував заробітну плату за період з 07.11.2022 року по 31.01.2023 року.

Відповідно до довідки Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України» від 14 березня 2023 року № 13/22, ОСОБА_1 , професору кафедри онкології Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України» було нараховано та виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час за листопад 2022 року в повному обсязі, у сумі 2049.29 грн за 4 робочі дні, згідно табелю обліку робочого часу та перераховано на рахунок відкритий у ЗРУ КБ «Приватбанк», який обліковується як зарплатний згідно чинного законодавства. Розрахунок здійснено у листопаді 2022 року. Станом на 14 березня 2023 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 відсутня (а.с. 146).

Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував поза межами України, не виконував роботу, йому заробітна плата за період з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року не нараховувалась, тому і не виплачувалась, з урахуванням чого, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року не підлягають задоволенню. Враховуючи, що відповідачем були вжиті всі заходи щодо отримання позивачем його трудової книжки, суд вважав, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки з 01.04.2023 року по день видачі трудової книжки не підлягають задоволенню.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці, відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що ОСОБА_1 у листопаді 2022 року була нарахована та виплачена заробітна плату за фактично відпрацьований час «4 дні» в повному обсязі, а за період з 07 листопада 2022 року по 31 березня 2023 року ОСОБА_1 відповідачем заробітна плата не нараховувалась правомірно, оскільки належних та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у зазначений період виконував свої трудові обов`язки, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував поза межами України, не виконував роботу відповідно до своїх посадових обов`язків, підстав для нарахування йому заробітної плати за період з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року не було.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2022 року по 31.03.2023 року не підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 07.11.2022 року по 31.01.2023 року, тобто не виконував свої посадові обов`язки, що підтверджується табелями обліку робочого часу.

Доводи апеляційної скарги щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати, починаючи з 07 листопада 2022 року є безпідставним та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надав належних доказів щодо виконання ним своїх посадових обов`язків та не пояснив яка саме робота ним виконувалася дистанційно протягом строку його відсутності в Україні. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 протягом спірного періоду перебував поза межами України та не приймав участі у навчальному процесі університету, що підтверджується звітами куратора та табелями обліку робочого часу.

Зважаючи на вказане, позивачу заробітна плата за період з 07 листопада 2022 року по 31 січня 2023 року не нараховувалась і не виплачувалась, оскільки у відповідача відповідно до положень статті 94 КЗпП України були відсутні правові підстави для її нарахування та виплати.

При цьому, слід зауважити, що наказ від 13 травня 2022 року № 59 ДЗ «ЗМАПО МОЗ УКРАЇНИ»є чинним та в судовому порядку позивачем не оскаржувався.

Вирішуючи вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки з 01.04.2023 року по день винесення судового рішення у справі або день видачі трудової книжки, суд першої інстанції з висновками якого погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходив з такого.

31.03.2023 року на адресу електронної пошти позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено лист, до якого були долучені витяг з наказу ДЗ «ЗМАПО МОЗ України» від 27.03.2023 року № 41-о, повідомлення про нараховану суму, належну працівникові при звільненні від 30.03.2023 року № 23/23 та лист від 30.03.2023 року № 27-к «Про необхідність отримати трудову книжку» (а.с. 148-150).

09.04.2023 року від позивача надійшла заява відповідно до якої останній просив видати трудову книжку його дружині ОСОБА_3 , яка перебуває у м. Запоріжжі (а.с. 31).

10.04.2023 року дружина позивача прибула до Державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров`я України», але у зв`язку з відсутністю у неї повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 (довіреності) їй було відмовлено у видачі трудової книжки, та роз`яснено підстави її отримання. У зв`язку з чим позивач звертався до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про спосіб отримання трудової книжки (а.с. 33).

14.05.2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив вислати трудову книжку рекомендованим відправленням (а.с. 35).

21.04.2023 року, 18.05.2023 року, 05.06.2023 року відповідачем на електронну адресу позивача надсилались повідомлення про можливість отримання трудової книжки за дорученням (а.с. 176).

07.06.2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про видачу його трудової книжки дружині за дорученням (а.с. 175).

З матеріалів справи встановлено, що 03.07.2023 року трудова книжка ОСОБА_1 отримана уповноваженою особою 27.06.2023 р., про що зроблено відповідний запис в журналі руху трудових книжок та вкладишів до них (а.с. 178).

Відповідно до частин першої та другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Чинним законодавством передбачена чітка процедура видачі трудової книжки працівнику, відсутньому в день його звільнення. Пересиланню трудової книжки поштою передує обов`язкове надсилання роботодавцем поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки з подальшим отриманням останнім письмової згоди на це працівника.

Аналіз наведених норм закону дає підстави вважати, що саме на роботодавця покладений обов`язок забезпечити видачу належним чином оформленої трудової книжки працівникові у день звільнення. І лише належне виконання вимог п. 4.2. Інструкції роботодавцем може свідчити про відсутність його вини у невидачі трудової книжки працівникові у встановлений законом строк.

Право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

З урахуванням вказаного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем були вжиті всі заходи щодо отримання позивачем його трудової книжки, в той час як тривала її невидача спричинена бездіяльністю позивача, який протягом тривалого часу не з`являвся до відповідача задля отримання трудової книжки, відсутність якої, з його слів, перешкоджала йому влаштуватись на нову роботу. Отже, суд вірно виснував, що позовні вимоги, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки з 01.04.2023 року по день видачі трудової книжки не підлягають задоволенню.

Позивачем у справі не доведено достатніми та допустимими доказами здійснення ним своїх трудових функцій протягом 07.11.2022 -31.01.2023 рр., що давало б підстави суду дійти висновку про безпідставність відповідача як роботодавця в частині не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати. Також позивач не спростував того факту, що затримка у видачі трудової книжки сталася не з його вини.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та додаткового рішення суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 21 грудня 2023 року.

Судді: С. В. Кухар

О.В. Крилова

О. З. Поляков