Постанова

від 20.12.2023 по справі 292/431/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №292/431/23 Головуючий у 1-й інст. Рябенька Т. С.

Категорія 31 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю.

за участюсекретаря судовогозасідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу №292/431/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Наталії Олександрівни про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рябенької Т.С. в смт. Пулини,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30.06.2018, прийняте державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Гута-Юстинівка; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Гута-Юстинівка.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 17.11.2017 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області за реєстром №969 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га в с. Гуто-Юстинівка Пулинського району Житомирської області. Проте вказує, що з інформаційної довідки №326684963 від 23.03.2023 стало відомо, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30.06.2018 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га. Стверджує, що підставою для вчинення такого запису вказано договір дарування №743, виданий 30.06.2018 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. Вказує, що ОСОБА_1 не укладала договору дарування та не відчужувала спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_2 . Зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30.06.2018 призвело до втрати права власності ОСОБА_1 на вказане вище нерухоме майно. Стверджує, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 проведена без відповідної правової підстави - без укладеного у встановленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.

30 травня 2023 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив вважати позовні вимоги ОСОБА_1 такими: визнати недійсним договір дарування, посвідчений 30.06.2018 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області за реєстром №743. Змінені позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 та/або правовстановлюючих документів на неї, підписання спірного договору дарування було формальністю без настання будь-яких реальних наслідків, а, отже ОСОБА_2 не набув її у власність. Зазначає, що реальним наміром сторін спірного договору дарування №743 від 30.06.2018 було майбутнє виведення вказаної земельної ділянки із власності ОСОБА_1 на сина ОСОБА_2 без фактичної її передачі з метою уникнення ймовірного звернення стягнення на користь вимог кредиторів позивача. Зокрема вказує, що згідно договору про іпотечний кредит №ZRH0GA0040300001 від 31.05.2018, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , остання взяла в борг грошові кошти в сумі 915 400 грн споживчого кредиту та 72 855 грн відновлюваної кредитної лінії під 20,9 % річних. Стверджує, що на дату подання позову ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях про стягнення з неї значних сум заборгованості. Зазначає, що протягом всього часу з дати укладення договору дарування від 30.06.2018 по даний час фактичним володільцем спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 . Стверджує, що фактичний володілець майна не змінився, а укладення спірного договору дарування було формальністю без настання реальних наслідків.

31 липня 2023 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із новою заявою про зміну предмету позову, мотивуючи її тим, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30.06.2018 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га. Зазначає, що підставою для вчинення такого запису вказано договір дарування №743, виданий 30.06.2018 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. Однак стверджує, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо передачі відповідачу вищевказаної земельної ділянки та/або правовстановлюючих документів на неї, підписання спірного договору дарування було формальністю без настання будь-яких реальних наслідків, а отже, ОСОБА_2 не набув її у власність. Вказує, що з отриманих 13.07.2023 матеріалів реєстраційної справи, сформованої при посвідченні оспорюваного договору дарування, вбачається, що рішення №41856577 від 30.06.2018 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку приймалося державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. на підставі заяви №28943894 від 30.06.2018, сформованої у паперовій формі, однак у вказаній заяві відсутній підпис заявника ОСОБА_2 , а також відсутній підпис на картці прийому цієї заяви. Відтак, вважає, що державний нотаріус Пулинської державної нотаріальної контори Іващенко Н.О. не мала права здійснювати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , оскільки відсутність підписаної ним заяви є підставою для відмови у державній реєстрації прав з підстав, визначених п. п. 2, 3 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Разом з тим, зазначає, що фактичний володілець майна не змінився, а укладення спірного договору дарування було формальністю без настання реальних наслідків. Враховуючи вищевикладене, остаточно сформулювавши позовні вимоги просив:

- визнати недійсним договір дарування, посвідчений 30.06.2018 державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. за реєстром №743;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30.06.2018, прийняте державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Гуто-Юстинівка (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1331210118254, номер об`єкта в РПВН 21951080).

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що в мотивувальній частині рішення відсутні висновки щодо доводів позивача, що є грубим порушенням вимог частини 4 ст. 265 ЦПК України. Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою зміст правових висновків Верховного Суду щодо фраудаторності правочинну. Вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи. Враховуючи вищевикладене просить рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.

Перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до договору дарування від 17.11.2017, посвідченого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за №969 ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_5 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність земельну ділянку площею 2 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Гута-Юстинівка, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1825483600:03:002:0096.

Згідно договору дарування від 30.06.2018, посвідченого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. та зареєстрованого в реєстрі за №743, слідує що ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 2 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Гута-Юстинівка, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1825483600:03:002:0096.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №129314692 від 30.06.2018 земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096, розташована в с. Гута-Юстинівка Пулинського району Житомирської області, належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки №743 від 30.06.2018 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41846577 від 30.06.2018, винесеного державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №326684963 від 23.03.2023 право власності на вказану вище земельну ділянку, площею 2 га з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096, що розташована в с. Гута-Юстинівка Пулинського району Житомирської області, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41846577 від 30.06.2018, винесеного державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О.

Також, встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників від 10.06.2023 та витягу з автоматизованої системи виконавчого провадження від 10.06.2023 ОСОБА_1 є боржником у семи виконавчих провадженнях.

Крім того, згідно із договору про іпотечний кредит №ZRH0GA0040300001 від 31.05.2018, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , остання отримала в борг грошові кошти у розмірі 915 400 грн споживчого кредиту та 72 855 грн відновлюваної кредитної лінії під 20,9 % річних.

Відповідно до наданої державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н.О. електронної копії документів, взятих під час проведення реєстраційних дій щодо запису про відомості про речове право №26844144, вбачається, що подана ОСОБА_2 30.06.2018 заява про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 отримана державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Іващенко Н.О. та зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.06.2018 за реєстраційним номером 28943894.

До заяви додано договір дарування земельної ділянки №743, видавник ОСОБА_6 , державний нотаріус Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серії НВ №1805326932018, видавник ОСОБА_7 , відділ у Пулинському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області; відомості з ДЗК серії та номер 3160519, видавник - Державний земельний кадастр.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що воля дарувальника ОСОБА_1 в оспорюваному правочині відповідала її дійсним намірам щодо розпорядження належною їй земельною ділянкою на користь відповідача. У свою чергу, позивачем та її представником не доведено, що спірний договір дарування укладений внаслідок приховування іншого дійсного договору.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що «для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від цих висновків. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14 зроблено висновок, що «для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 прийняв у власність подароване йому нерухоме майно, а саме - земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096, розташовану в с. Гута-Юстинівка Пулинського району Житомирської області та зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на зазначене нерухоме майно, відтак вчинив дії щодо встановлення правових наслідків на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів підкреслює, що договір дарування від 30.06.2018 підписаний сторонами, учасники вказаного договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

Крім того, відповідно до п. п. 13, 15 договору дарування дарувальник та обдаровуваний підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди та в присутності нотаріуса стверджують, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір, що укладається, не має характеру фіктивного чи удаваного правочину.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав вважати, що укладаючи договір дарування сторони не мали на меті встановлення правових наслідків, тому обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним. Інші позовні вимоги є похідними, тому також не підлягали задоволенню.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі №932/12680/20 (провадження №61-11448св22).

Посилання представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду щодо фраудаторності правочинів є необґрунтованими, оскільки фраудаторним договором є договір, що вчиняється на шкоду кредиторам.

Зокрема, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У даній справі, судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно договору про іпотечний кредит від 31.05.2018, перший платіж за даним договором ОСОБА_1 повинна була здійснити до 30.06.2018, тобто будь-якої кредитної заборгованості станом на день укладення спірного договору дарування у позивачки не було.

Крім того, згідно п.п.3.1 вказаного договору про іпотечний кредит від 31.05.2018 виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується іпотекою нерухомого майна житлового призначення, а саме: будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,0936 га за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про відсутність ризиків накладення стягнення на інше майно, що належало позивачці на момент укладення спірного договору дарування.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що додані до позовної заяви докази у вигляді витягів з Єдиного реєстру боржників та автоматизованої системи виконавчого провадження не підтверджують факт наявності у позивачки будь-якої заборгованості на момент укладення договору дарування, оскільки дані виконавчі провадження відкриті майже через рік після його укладення (з 07.06.2019 по 15.05.2023).

Інших належних і допустимих доказів, які б підтвердили факт фіктивності договору дарування від 30.06.2018 позивачем не надано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятому ним рішенні, з яким у повній мірі погоджується колегія суддів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 21 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді