Ухвала

від 05.02.2024 по справі 292/431/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

05 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 292/431/23

провадження № 61-1286ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року у складі судді: Рябенької Т. С., та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Микитюк О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Наталії Олександрівни про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 17 листопада 2017 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області за реєстром № 969, на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га в с. Гуто-Юстинівка Пулинського району Житомирської області. З інформаційної довідки №326684963 від 23 березня 2023 року стало відомо, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30 червня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га. Позивач стверджує, що підставою для вчинення такого запису вказано договір дарування № 743, виданий 30 червня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. Вказує, що ОСОБА_1 не укладала договору дарування та не відчужувала спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 . Зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30 червня 2018 року призвело до втрати права власності ОСОБА_1 на вказане вище нерухоме майно. Стверджує, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 проведена без відповідної правової підстави - без укладеного у встановленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.

30 травня 2023 року сторона позивача ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просила визнати недійсним договір дарування, посвідчений 30 червня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області за реєстром №743. Змінені позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо передачі ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 та/або правовстановлюючих документів на неї, підписання спірного договору дарування було формальністю без настання будь-яких реальних наслідків, а, отже ОСОБА_3 не набув її у власність. Зазначає, що реальним наміром сторін спірного договору дарування № 743 від 30 червня 2018 року було майбутнє виведення вказаної земельної ділянки із власності ОСОБА_1 на сина ОСОБА_3 без фактичної її передачі з метою уникнення ймовірного звернення стягнення на користь вимог кредиторів позивача. Зокрема вказує, що згідно договору про іпотечний кредит №ZRH0GA0040300001 від 31 травня 2018 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , остання взяла в борг грошові кошти в сумі 915 400,00 грн споживчого кредиту та 72 855,00 грн відновлюваної кредитної лінії під 20,9 % річних. Стверджує, що на дату подання позову ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях про стягнення з неї значних сум заборгованості. Зазначає, що протягом всього часу з дати укладення договору дарування від 30 червня 2018 року по даний час фактичним володільцем спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 . Стверджує, що фактичний володілець майна не змінився, а укладення спірного договору дарування було формальністю без настання реальних наслідків.

31 липня 2023 року сторона позивача ОСОБА_1 звернулася до суду із новою заявою про зміну предмету позову, мотивуючи її тим, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41856577 від 30 червня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га. Зазначає, що підставою для вчинення такого запису вказано договір дарування №743, виданий 30 червня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. Однак стверджує, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо передачі відповідачу вищевказаної земельної ділянки та/або правовстановлюючих документів на неї, підписання спірного договору дарування було формальністю без настання будь-яких реальних наслідків, а отже, ОСОБА_3 не набув її у власність. Вказує, що з отриманих 13 липня 2023 року матеріалів реєстраційної справи, сформованої при посвідченні оспорюваного договору дарування, вбачається, що рішення № 41856577 від 30 червня 2018 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку приймалося державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. на підставі заяви № 28943894 від 30 червня 2018 року, сформованої у паперовій формі, однак у вказаній заяві відсутній підпис заявника ОСОБА_3 , а також відсутній підпис на картці прийому цієї заяви. Відтак, вважає, що державний нотаріус Пулинської державної нотаріальної контори Іващенко Н. О. не мала права здійснювати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 , оскільки відсутність підписаної ним заяви є підставою для відмови у державній реєстрації прав з підстав, визначених п. п. 2, 3 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Разом з тим, зазначає, що фактичний володілець майна не змінився, а укладення спірного договору дарування було формальністю без настання реальних наслідків.

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним договір дарування, посвідчений 30 червня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. за реєстром №743;

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41856577 від 30 червня 2018 року, прийняте державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Гуто-Юстинівка (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1331210118254, номер об`єкта в РПВН 21951080).

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 22 січня 2024 року через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року,у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

заявленими позивачем підставами позову було, зокрема, те, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо передачі відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №1825483600:03:002:0096 та/або правовстановлюючих документів на неї, підписання спірного договору дарування №743 від 30 червня 2018 року було формальністю без настання будь-яких реальних наслідків. Реальним наміром сторін спірного договору дарування було майбутнє виведення вказаної земельної ділянки з власності ОСОБА_1 на сина ОСОБА_3 без фактичної її передачі з метою уникнення ймовірного звернення стягнення на користь вимог кредиторів позивачки. Договір дарування №743 від 30 червня 2018 року є фраудаторним;

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (частини першу, п`яту статті 203, статтю 215, статтю 234 ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Судувід 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 08 березня 2023 року у справі №127/13995/21; від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18; від 27 жовтня 2022 року у справі №904/1907/15;

та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова ВС від 14 січня 2020 року по справі № 489/5148/18);

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме обов`язкової наявності заяви про проведення реєстраційних дій у паперовій формі, скріпленої власним підписом заявника, для здійснення державної реєстрації речового права за таким заявником, що передбачено нормами частини першої, третьої, п`ятої статті 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктами 8, 10 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року;

необхідність формування висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах полягає у тлумаченні змісту частин першої, третьої, п`ятої статті 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 8, 10 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №1127 від 25 грудня 2015 року, щодо правової визначеності у питанні наявності або відсутності конкретного переліку документів для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій на ім`я заявника-набувача речового права і усунення прогалин правозастосування у сфері державної реєстрації, що також матиме наслідком формування усталеної практики розгляду цивільних спорів відповідної категорії;

суди не надали належної оцінки тим обставинам, що: у судовому засіданні 13 жовтня 2023 року відповідач особисто підтвердив, що укладення оспорюваного правочину відбулося по ініціативі його молодшого брата ОСОБА_4 , котрий займається в сім`ї фінансовими питаннями, саме внаслідок незадовільного майнового стану та з метою не потрапляння спірної земельної ділянки під арешти чи інші обтяження на користь кредиторів. Такими кредиторами на момент укладення спірного договору дарування були АТ «КБ Приватбанк» та білоруська копманія ТДВ «Фрост»; у судовому засіданні 13 жовтня 2023 року відповідач особисто підтвердив, що спір щодо оскаржуваного договору дарування земельної ділянки виник між сторонами 01 грудня 2022 року; відсутність підпису відповідача на заяві про державну реєстрацію та картці прийому заяви є не тільки грубим порушенням процедури реєстрації права власності, а й додатково свідчить про фраудаторність самого договору; твердження суду про достатність іпотечного майна для погашення кредиту за договором про іпотечний кредит від 31 травня 2018 року є припущенням; згідно протоколу №14/09/2022-2 загальних зборів учасників ТОВ «Еко-Спейс» від 14 вересня 2022 року ОСОБА_3 як співвласник та голова зборів особисто запропонував вчинити дії по оформленню земельної ділянки з кадастровим номером 1825483600:03:002:0096 на користь товариства та уповноважити на здійснення усіх необхідних для цього дій ОСОБА_1 ;

суди попередніх інстанцій не досліджували письмових документів з матеріалів паперової реєстраційної справи та зробили припущення, що відсутність підпису заявника на заяві, виготовленій шляхом сканування, не є порушенням, оскільки такий підпис, ймовірно, є на оригіналі паперової заяви, що зберігається у справі державного реєстратора. Таким чином, попри клопотання позивача, суди ухилилися від дослідження оригіналів та копій письмових документів реєстраційної справи, а послалися лише на роздруковані копії електронних документів без будь-якого їх дослідження (огляду, відтворення) у судовому засіданні;

суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи копії протоколу № 14/09/2022-2 загальних зборів учасників ТОВ «Еко-Спейс» від 14 вересня 2022 року, без наведення жодних мотивів. Однак зміст цього доказу має істотне значення для справи, оскільки підтверджує фактичні правовідносини сторін, характеризує їх дійсні наміри щодо оспорюваного договору дарування та вказує на можливий момент початку перебігу строку позовної давності, про який заявляв відповідач.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Наталії Олександрівни про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков