Рішення від 14.12.2023 по справі 348/2072/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2072/23

Провадження № 2/348/808/23

14 грудня 2023 року Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі судді Матолич В.В., за участю секретаря судового засідання Буратчук О.В., розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Надвірна Івано-Франківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 доДержавного спеціалізованогогосподарського підприємства«Ліси України»таДержавногоспеціалізованого господарськогопідприємства «ЛісиУкраїни» вособі філії«Надвірнянське лісовегосподарство» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

інші учасники: представник позивача ОСОБА_2 ,

предстаник відповідача ОСОБА_3 .

Процесуальні дії у справі.

06.09.2023 ОСОБА_1 пред`явила позов, відповідно до якого просить: визнати незаконним наказ №179к від 29.06.2023 про її звільнення з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління з 30 червня 2023 року, на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв`язку з прогулами; поновити її на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління з 30 червня 2023 року; стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 до дня поновлення на роботі з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів в дохід держави; стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на її користь судові витрити на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 гривень. В обґрунтування позову наведено таке. Позивач зарахована (переведена) до особового складу працівників філії «Надвірнянське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» провідним бухгалтером відділу бухгалтерського обліку згідно з наказом від 11.01.2023 №02к. Відповідно до наказу №179к 29.06.2023 позивача звільнили з роботи за прогули згідно з п.4 ст.40 КЗпП. Про звільнення позивачу стало відомо з відповіді на адвокатський запит. Вважає, що даний наказ незаконний, винесений з грубим порушення чинного законодавства та такий, що підлягає скасуванню. На думку позивача відповідач незаконно звільнив її за прогули, оскільки відсутність позивача на роботі була викликана поважними причинами і роботодавець був повідомлений про ці причини. Зокрема, позивач перебувала у щорічній відпустці, у відпустці як одинока мати, була відсутня на робочому місці у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відвідувала лікаря без оформлення листка непрацездатності тощо. Враховуючи те, що звільнення є незаконним позивач просить поновити її на роботі і стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

07.09.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цивільній справі. Постановиврозглядатисправу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач подала клопотання щодо поновлення строку на звернення до суду, оскільки копію наказу про звільнення їй не було надіслано і на адвокатський запит також не було надано. Наведені доводи узгоджуються з доказами долученими до позову, а тому суд доходить висновку, що клопотання позивача підлягає до задоволення.

26.09.2023 суд постановив ухвалу про витребування доказів.

11.10.2023 представник відповідача (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування наведено таке. Позивача зараховано (переведено) до особового складу працівників філії «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України». Однак з 11.01.2023 по 29.06.2023 позивач жодного разу не з`явилась на робочому місці для виконання трудових обов`язків, що підтверджується актами про відсутність на роботі позивача. Водночас, поважні причини (елетронні листки непрацездатності та відпустки) розпочинаються з 03.03.2023. Так встановлено, що з 11.01.2023 до 30.01.2023; 01.03.2023, 02.03.2023, 31.03.2023; з 03.04.2023 до 11.04.2023; з 12.06.2023 до 14.06.2023 ОСОБА_1 була відсутня на роботі з нез`ясованих причин, без відповідних повідомлень про поважні причини. Так, філією 30.01.2023 №05-21/05 надіслано позивачу лист «Про необхідність надання пояснення щодо невиходу на роботу у період з 11.01.2023 до 30.01.2023» рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення. ОСОБА_1 отримала лист та надала пояснення, що їй не було відомо про переведення у філію. Факт отримання листа та надання пояснювальної записки як відповідь на нього 19.02.2023 свідчить про те, що позивач належно ознайомлена про необхідність виходу на роботу та підтверджує свою відсутність на роботі в період з 11.01.2023 до 19.02.2023. Зазначає, що ані місце роботи позивача, ані будь-які умови не змінились і вона мала усі можливості працювати. Разом з тим, ОСОБА_1 продовжила безпідставно не виходити на роботу, про що щоденно було складені відповідні акти. 14.06.2023 відповідач звернувся з листом до Голови профкому філії «Надвірнянське лісове господарство» щодо розгляду даної ситуації та надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогули. 21.06.2023 на адресу позивача було надіслано повторне запрошення на засідання профкому щодо розгляду питання її невиходу на роботу, на що нею були надані письмові пояснення. 29.06.2023 голова профспілкового комітету ППО «Надвірнянський лісгосп» надіслав повідомлення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Наказом №179-к від 29.06.2023 ОСОБА_4 звільнено за прогули з 30.06.2023. Листом від 30.06.2023 направлено копію наказу про звільнення позивачу. 15.06.2023 ОСОБА_1 написала заяву на адресу філії щодо оплати листків непрацездатності та надання оплачуваної відпустки 10 календарних днів з 03.04.2023 по 12.04.2023 у зв`язку із статусом одинокої матері за 2018 рік. Листом від 20.06.2023 філія надала відповідь на зазначену заяву, вказавши, що комісією із соціального страхування було прийнято рішення про відмову у призначенні оплати за електронними листками непрацездатності, оскільки з 11 січня 2024 року до настання тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з нез`ясованих причин, відсутня заробітна плата не сплачували ЄСВ, тому ОСОБА_1 втрачає статус «застрахованої особи» і підстав для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності за страховим випадком, що настав у період такої відсутності - немає. Стосовно ненадання додаткової відпустки, як одинокій матері за 2018 рік, після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, ОСОБА_1 не приступила до виконання своїх трудових обов`язків за посадою та не відпрацювала жодного робочого дня. Таким чином, наказ про звільнення працівника вважають справедливим та законним.

17.10.2023 позивач подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що не була на роботі з поважних причин, а тому не могла бути звільнена за прогул. Законних підстав не надавати їй відпустку як одинокій матері відповідач не мав, а також не було підстав не оплачувати електронні листки непрацездатності.

23.10.2023 представник відповідача (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») подав заперечення, відповідно до яких зазначив, що позивачу було відомо про переведення, оскільки вона надала згоду на переведення, що підтверджує її письмова заява. Позивач листувалася з філією, що свідчить про те, що вона знала що є працівником філії. Філія не змінила адреси. Позивача було звільнено за прогули, профспілковий комітет надав згоду на її звільнення через прогули за період 12.06.2023-15.06.2023, 20.06.2023-22.06.2023 та 26.06.2023-28.06.2023. Поважних причин щодо неявки на роботу у ці дні позивач не навела. Заяви про відпустки від позивача відповідачу не надходили. Доказів отримання такого листа позивач не надала. Відсутність позивача без поважних причин у вказані дати є підставою для звільнення позивача за прогул.

14.12.2023 представник позивача у судовому засіданні позов підтримала з підстав наведених у заявах по суті справи, просила такий задовольнити.

14.12.2023 представник відповідача (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки позов безпідставний, звільнення було законним.

Суд встановив:

У листопаді 2022 року в Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відбулася реорганізація, у зв`язку з якою було заплановано масове вивільнення працівників, обумовлене змінами в організації виробництва і праці, що підтверджується звітністю від 09.11.2022. Відповідно до цього документу вивільненню підлягали у тому числі і 7 посад провідних бухгалтерів з 10.01.2023. Враховуючи наведене належним відповідачем є юридична особа - роботодавець.

Згідно з попередженням про заплановане вивільнення та припинення трудового договору від 08.11.2022 №217 позивача повідомили про те, що з нею буде припинено трудовий договір і її буде звільнено з посади з виплатою вихідної допомоги та компенсацією за невикористані дні відпустки з 10.01.2023. 10.11.2022 позивач отримала вказане попередження.

Згідно з копією заяви, ОСОБА_1 надала згоду на зарахування її до особового складу філії «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України». На заяві не вказано дату її написання.

30.12.2022 позивач подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 02.01.2023 до 10.01.2023.

Відповідно до витягу з наказу від 11.01.2023 №02к позивача зараховано до особового складу працівників філії "Надвірнянське лісове господарство" ДП "Ліси України" на посаду провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку. Відмітки про ознайомлення позивача зі змістом цього наказу немає.

Згідно з актами, складеними філією «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 , провідний бухгалтер відділу бухгалтерського обліку протягом робочого дня з 08.00 до 12.00 години та з 13.00 до 17.00 години, у такі дні: 11.01.2023, 12.01.2023, 13.01.2023, 16.01.2023, 17.01.2023, 18.01.2023, 19.01.2023, 20.01.2023, 23.01.2023, 24.01.2023, 25.01.2023, 26.01.2023, 27.01.2023, 30.01.2023, 31.01.2023, 01.02.2023, 02.02.2023, 03.02.2023, 06.02.2023, 07.02.2023, 08.02.2023, 09.02.2023, 10.02.2023, 13.02.2023, 14.02.2023, 15.02.2023, 16.02.2023, 17.02.2023, 20.02.2023, 21.02.2023, 22.02.2023, 23.02.2023, 24.02.2023, 27.02.2023, 28.02.2023, 01.03.2023, 02.03.2023, 03.03.2023, 31.03.2023, 03.04.2023, 04.04.2023, 05.04.2023, 06.04.2023, 07.04.2023, 10.04.2023, 11.04.2023, 14.04.2023 (акт від 12.04.2023), 13.04.2023, 14.04.2023, була відсутня на робочому місці (т. 1 арк. спр. 116-164).

Згідно з копією листа від 30.01.2023 №05-21/05 позивача повідомили про необхідність надання пояснень щодо невиходу на роботу у період з 11.01.2023 до 30.01.2023. Лист був вручений позивачу 01.02.2023.

31.01.2023 позивач подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 31.01.2023 до 14.02.2023 у зв`язку з карантином.

14.02.2023 позивач подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки тривалістю 21 календарний день з 15.02.2023.

Доказів видачі наказів роботодавцем на підставі вказаних заяв суду не надано.

Відповідно до копії пояснювальної записки від 19.02.2023 позивач зазначила, що у період з 11.01.2023 до 30.01.2023 була відсутня на роботі у зв`язку з тим, що їй не було відомо про переведення у Філію «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України», лист отримала 19.02.2023. Додатково пояснила, що 10.01.2023 у відділі кадрів позивачу сказали, що керівник не погодив переведення. Просила письмово повідомити про розгляд зазначеного пояснення з метою захисту трудових прав.

Згідно з копією листа про результати розгляду пояснювальної записки від 24.02.2023 №01-2/198 відповідач роз`яснив позивачу, що станом на 19.02.2023 позивач вважається повідомленою належно про необхідність виходу на роботу. Додатково зазначив, про необхідність приступити до виконання трудових обов`язків.

Відповідно до копії листа від 11.04.2023 №05-21/15 позивача повідомили про необхідність надання пояснень щодо невиходу на роботу: 01.03.2023, 02.03.2023, 31.03.2023 та у період з 03.04.2023 до 11.04.2023.

Згідно з копією пояснювальної записки від 25.04.2023 позивач зазначила, що 01.03.2023 та 02.03.2023 проходила лікування у стоматолога (довідка т. 1 арк. спр. 173); 31.03.2023 - була звільнена від роботи по догляду за хворою дитиною (довідка т. 1 арк. спр. 174-175); 30.03.2023 - подала заяву на додаткову оплачувану відпустку на 10 календарних днів з 03.04.2023, як одинокій матері (заява т. 1 арк. спр. 60).

30.03.2023 позивачу було надіслано лист №05-21/12/01-2/367 щодо необхідності підтвердження права на додаткову відпустку, а саме статусу одинокої матері.

У зв`язку з цим, 03.04.2023 було складено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача, позивач надала копію свідоцтва про народження дитини, а також 11.04.2023 отримала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження дитини, відповідно до якого відомості про батька вказані на підставі ст.135 СК України. Ці документи позивач подала роботодавцю 11.04.2023, з заявою яка зареєстрована у філії 12.04.2023.

11.04.2023 позивач подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 13.04.2023 тривалістю 2 календарні дні.

Відповідно до копії наказу про надання відпустки №16в від 13.04.2023 позивачу була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 2 календарні днів з 13.04.2023 до 14.04.2023.

24.04.2023 позивач подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 27.04.2023 тривалістю 2 календарні дні.

Відповідно до копії наказу про надання відпустки №22в від 26.04.2023 позивачу була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 2 календарні днів з 27.04.2023 до 28.04.2023.

25.04.2023 позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2019 рік тривалістю 10 календарних днів з 01.05.2023 до 10.05.2023.

Відповідно до копії наказу про надання відпустки №24дс від 28.04.2023 позивачу була надана відпустка (додаткова, як одинокій матері) тривалістю 10 календарних днів з 01.05.2023 до 10.05.2023, за період роботи з 01.01.2021 по 31.12.2021.

22.05.2023 позивач подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 25.05.2023 тривалістю 2 календарні дні.

Відповідно до копії наказу про надання відпустки №33в від 24.05.2023 позивачу була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 2 календарні днів з 25.05.2023 до 26.05.2023.

25.05.2023 позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2021 рік тривалістю 10 календарних днів з 29.05.2023 до 07.06.2023.

Відповідно до копії наказу про надання відпустки №36дс від 30.05.2023 позивачу була надана відпустка (додаткова, як одинокій матері) тривалістю 10 календарних днів з 29.05.2023 до 07.06.2023, за період роботи з 01.01.2022 по 31.12.2022.

Згідно з копією листа від 14.06.2023 №05-21/36 позивача повідомили про необхідність з`явитися за місцем праці та надати пояснення щодо невиходу на роботу в період з 12.06.2023 до 14.06.2023. Лист було вручено позивачу 20.06.2023.

Згідно з копією листа від 14.06.2023 №05-21/37/01-2/723 позивача повідомили про необхідність з`явитися на засідання профкому для пояснення причин невиходу на роботу: з 11.01.2023 до 30.01.2023, 01.03.2023, 02.03.2023, 31.03.2023, з 03.04.2023 до 11.04.2023, з 12.06.2023 до 14.06.2023. Лист було вручено позивачу 20.06.2023.

Позивач була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у такі періоди: з 03.03.2023 до 16.03.2023, з 17.03.2023 до 30.03.2023, з 17.04.2023 до 26.04.2023, з 09.05.2023 до 22.05.2023, з 30.05.2023 до 09.06.2023, з 16.06.2023 до 19.06.2023 (т.1 арк. спр. 39; т.2 арк. спр. 10-12). 15.06.2023 позивач подала заяву щодо оплати листків тимчасової непрацездатності, яка була зареєстрована філією 19.06.2023. А також у даній заяві просила надати їй додаткову відпустку як одинокій матері за 2018 рік, тривалістю 10 календарних днів. (Заява подана у філію 30.03.2023.)

20.06.2023 відповідач відмовив позивачу у оплаті лікарняних та у наданні відпустки як одинокій матері. У наданні відпустки було відмовлено, оскільки позивач у період з 18.06.2023 до 31.12.2023 не відпрацювала жодного дня. Доказів правомірності такої відмови суду не надано.

21.06.2023 позивач подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки тривалістю 1 календарний день - 23.06.2023.

Відповідно до копії наказу про надання відпустки №50в від 22.06.2023 позивачу була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 1 календарний день - 23.06.2023.

22.06.2023 позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2022 рік, тривалістю 10 календарних днів з 26.06.2023 до 05.07.2023. Заява була надіслана рекомендованим листом, який відповідач отримав згідно з даними трекінгу 26.06.2023.

22.06.2023 позивач подала письмові пояснення щодо причин невиходу на роботу, додатково до попередніх пояснень зазначивши, що за період з 12.06.2023 до 15.06.2023 подала заяву на відпустку без збереження заробітної плати (заява т. 1 арк. спр. 183).

Згідно з копією листа від 21.06.2023 №05-21/40/751 позивача повторно повідомили про необхідність з`явитись на засідання профкому та надати пояснення щодо причин невиходу на роботу: з 11.01.2023 до 30.01.2023, 01.03.2023, 02.03.2023, 31.03.2023, з 03.04.2023 до 11.04.2023, з 12.06.2023 до 15.06.2023 та з 20.06.2023 до 21.06.2023.

Згідно з копією пояснювальної записки від 29.06.2023 позивач окрім іншого додатково зазначила, що подана заява на відпустку без збереження заробітної плати з 20.06.2023 до 22.06.2023 (заява т. 2 арк. спр. 14).

Згідно з копією листа від 14.06.2023 №05-21/38 роботодавець просив профком надати згоду на звільнення позивача через відсутність на роботі з нез`ясовани причин в такі дні: з 11.01.2023 до 30.01.2023, 01.03.2023, 02.03.2023, 31.03.2023, з 03.04.2023 до 11.04.2023, з 12.06.2023 до 14.06.2023.

27.06.2023 відповідач листом від 01-2/778 повідомив позивача, що відпустка як одинокій матері за 2022 рік була надана позивачу, а заява щодо надання відпустки без збереження заробітної плати до філії не надходила, а тому підстав для надання такої відпустки немає.

29.06.2023 профспілковий комітет розглянув звернення роботодавця та ухвалив рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул з наданням гарантій та компенсацій при звільненні, відповідно до протоколу від 28.06.2023 №02: так, на засіданні профкому заслухали директора філії ОСОБА_5 , який запропонував обговорити проект колективного договору, зазначивши, що з моменту створення філії і до 20.06.2023 позивач була відсутня на робочому місці, також виступили головний бухгалтер та провідний інженер, які зазначили про відсутність позивача на роботі з поважних причин з 10.01.2023 до 28.06.2023; за результатами розгляду цього питання було ухвалено рішення надати згоду на звільнення позивача через прогул у період з 12.06.2023 до 15.06.2023, з 20.06.2023 до 22.06.2023 та з 26.06.2023 до 28.06.2023 (результати голосування: ЗА - 3, ПРОТИ - 1, УТРИМАЛИСЯ - 0).

На підставі наказу від 29.06.2023 №179к позивача звільнено з займаної посади з 30.06.2023 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогули.

30.06.2023 листом №05-21/42 ОСОБА_1 повідомили про необхідність отримати трудову книжку у відділі кадрів та надіслали копію наказу про звільнення.

Відповідно до виписки про рух коштів по рахунку позивача остання виплата (заробітна плата) від відповідача позивачу була здійснена 13.07.2023.

Згідно з довідкою від 04.10.2023 №ЛГ 000000017, позивач не відпрацювала жодного робочого дня за період з 11.01.2023 до 30.06.2023, оклад провідного бухгалтера - 25800,00 гривень.

Оцінка суду.

Що стосується належного відповідача за позовом, слід зазначити, що позов пред`явлено як до юридичної особи, так і до відокремленого підрозділу такої юридичної особи в особі філії, де безпосередньо працювала позивач. Як справедливо зазначив представник відповідача, філія не має статусу юридичної особи та є відпокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Це також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 07.09.2023 №217276.

Згідно зі ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 4 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту прав та інтересів (з-поміж іншого) може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як встановлено судом позивач була звільнена з роботи у зв`язку з прогулами без поважних причин (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня). У наказі про звільнення не вказано дні відсутність у які стала підставою для звільнення позивача.

Перед прийняттям наказу про звільнення з роботи роботодавець звернувся до профспілкового комітету з метою вирішення питання щодо надання згоди на звільнення позивача за прогули. Відповідно до рішення профспілкового комітету роботодавцю було надано дозвіл на звільнення позивача за прогули без поважних причин: 12.06.2023-15.06.2023, 20.06.2023-22.06.2023, 26.06.2023-28.06.2023. Чому саме відсутність на роботі у інші дні профспілковий комітет не вважав прогулом доводів не наведено. Листом від 30.06.2023 №05-21/42 роботодавець повідомив позивача, що її було звільнено за відсутність на роботі саме 12.06.2023-15.06.2023, 20.06.2023-22.06.2023, 26.06.2023-28.06.2023 без поважних причин. Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. За таких обставин, суд при вирішенні питання щодо законності звільнення позивача розглядає це питання в межах, які стали безпосередньою підставою для звільнення.

Відповідно до ст. 141 КЗпП України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що звільнення є одним із видів стягнення за порушення трудової дисципліни. Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Слід зазначити, що стороною відповідача не надано доказів того, що за періоди: з 12.06.2023 до 15.06.2023, з 20.06.2023 до 22.06.2023, з 26.06.2023 до 28.06.2023 щодо позивача були складені акти щодо відсутності на робочому місці.

Судом встановлено, що з 29.05.2023 до 07.06.2023 позивач перебувала у додатковій відпустці, яка була їй надана відповідно до наказу від 30.05.2023 №36дс, як одинокій матері. Крім цього, суду надано також докази того, що у період з 30.05.2023 до 09.06.2023 позивач була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про відпустки" щорічна відпустка як одинокій матері надається працівникові у зручний для нього час. А відповідно до ст.19 Закону України "Про відпустки" зазначений вид щорічної відпустки належить до додаткових відпусток працівникам, які мають дітей.

Згідно зі ст.20 Закону України "Про відпустки" додаткові відпустки працівникам, які мають дітей переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про відпустки" щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Стороною відповідача не надано суду доказів на підтвердження обставини перенесення вказаної відпустки на інший час. За відсутності згоди працівника, на таке перенесення, дана відпустка мала бути б продовжена після закінчення тимчасової непрацездатності позивача.

Незважаючи на це відповідач зазначає, що у періоди з 12.06.2023 до 15.06.2023 та з 20.06.2023 до 22.06.2023 позивач була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин. Суд не погоджується з такою позицією сторони відповідача, оскільки за відсутності згоди позивача на перенесення відпустки, додаткова відпустка мала бути продовжена після видужання позивача, а отже до 18.06.2023 включно. Крім цього, у період з 16.06.2023 до 19.06.2023 позивачу було також видано листок непрацездатності, а тому вказана відпустка мала бути продовжена з наведених вище підстав до 22.06.2023 включно. За таких обставин позивач була відсутня на роботі з поважних причин.

Що стосується відсутності позивача на роботі у період з 26.06.2023 до 28.06.2023, слід зазначити, що у цей період роботодавець не тільки не складав актів про відсутність позивача на роботі, але й не ставив перед профспілковим комітетом на розгляд питання щодо прогулів у цей період. Також позивачу не було запропоновано подати пояснення щодо відсутності на роботі у вказаний період, що є прямим порушенням законодавства про працю, оскільки тільки прогул без поважної причини є підставою до застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення про що прямо вказано у п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Крім цього, 23.06.2023 позивач надіслала відповідачу заяву від 22.06.2023 про надання їй відпустки як одинокій матері за 2022 рік, яку відповідач отримав 26.06.2023. Враховуючи те, що така відпустка надається у зручний для працівника час у позивача були відсутні підстави вважати, що така відпустка їй не буде надана, а повідомлення про відмову у наданні такої відпустки датоване 27.06.2023, доказів отримання цього листа позивачем суду не надано.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За таких обставин, судом достовірно встановлено, що при звільненні позивача роботодавець допустив порушення норм трудового законодавства. Слід зазначити, що позивач просить визнати наказ про звільнення незаконним та поновити її на роботі, судом встановлено, що зазначена позовна вимога є обгрунтованою та підлягає до задоволення, однак з метою ефективного захисту порушеного права, керуючись ст.5 ЦПК України, суд доходить висновку, що наказ про звільнення позивача слід визнати незаконним та скасувати і поновити позивача на роботі з дати звільнення.

Відповідно до частин першої та другої статті 235КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Конструкція частини першоїстатті 235 КЗпП Українидає підстави для висновку, що оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, яким визначено таке. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Так, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Враховуючи те, що позивача було незаконно звільнено з роботи у неї виникло право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до довідки роботодавця за час роботи позивач не відпрацювала жодного дня, а отже розрахунок середнього заробітку має бути проведений виходячи з розміру посадового окладу позивача, який становить 25800,00 гривень. Період вимушеного прогулу становить 5 місяців та 14 днів. Розмір середнього заробітку за цей період становить 146200,00 гривень.

З цієї суми підлягають відрахуванню податки, збори та обов`язкові платежі в державний бюджет.

Згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст.430ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Враховуючи наведене, рішення суду слід допустити до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу (що за своєю правовою природою є заробітною платою) в частині стягнення за один місяць.

З наведених підстав суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, а тільки на ті доводи, які є істотними для вирішення спору по суті (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо стягнення судових витрат.

Згідно з п.1 ч.3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до вимог ч.2 ст.137ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Сторона позивача на підствердження розміру витрат на правничу допомогу надала копію договору від 25.04.2023, відповідно до якого зазначено, що оплата послуг відбувається згідно з актом виконаних робіт; квитанції про оплату послуг адвоката (т. 1 арк. спр. 68) на загальну суму 12000,00 гривень, акт приймання наданих послуг від 01.09.2023, відповідно до якого вартість однієї години роботи адвоката над справою становить 1000,00 гривень, а також вказано помісячно скільки часу та на які види послуг витратила представник у даній справі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Враховуючи те, що розмір витрат на правничу допомогу позивача відповідає складності справи, тривалості та якості надання послуг, суд доходить висновку, що з відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на користь позивача слід стягнути зазначені витрати.

Що стосується судового збору за подання позову, то на підставі ст.141 ЦПК України, його слід стягнути з відповідача - Державного спеціалізованогогосподарського підприємства«Ліси України»на користьдержави зурахуванням того,що суд задовольнив позов, а позивач звільнена від сплати судового збору при поданні такої позовної заяви. Розмір судового збору з урахуванням того, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 3609,20 гривень.

Керуючись ст. 264, 265, 430 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_1 доДержавного спеціалізованогогосподарського підприємства«Ліси України»таДержавногоспеціалізованого господарськогопідприємства «ЛісиУкраїни» вособі філії«Надвірнянське лісовегосподарство» провизнання наказупро звільненнянезаконним,поновлення нароботі тастягнення заробітноїплати,задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ №179к від 29.06.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління філії «Надвірнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 30 червня 2023 року, на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв`язку з прогулами.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління філії «Надвірнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 30 червня 2023 року.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 146200 (сто сорок шість тисяч двісті) гривень 00 копійок з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави судовий збір в розмірі 3609 гривень 20 копійок.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 судові витрити на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень 00 копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 25800 (двадцять п`ять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів, допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", ідентифікаційний код 44768034, місцезнаходження: вул. Шота Руставеллі, 9а, м. Київ;

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Надвірнянське лісове господарство», ідентифікаційний код 45111957, місцезнаходження: вул. Соборна, 163, м. Надвірна, Івано-Франківська область.

Повний текстсудового рішенняскладено 19.12.2023.

Суддя Матолич В.В.