Постанова

від 01.04.2024 по справі 348/2072/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/2072/23

Провадження № 22-ц/4808/388/24

Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Струтинської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Надвірнянське лісове господарство» на рішення Надвірнянського районного суду від 14 грудня 2023 року, ухвалене в складі судді Матолич В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Надвірнянське лісове господарство» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Надвірнянське лісове господарство» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона зарахована (переведена) до особового складу працівників філії «Надвірнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» провідним бухгалтером відділу бухгалтерського обліку згідно з Наказом від 11.01.2023 року №02к.

Відповідно до Наказу №179к 29.06.2023 року її звільнили з роботи за прогули згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП.

Вказувала, що про звільнення їй стало відомо з відповіді на адвокатський запит.

Вважає цей наказ незаконним, таким, що винесений з грубим порушення чинного законодавства та підлягає скасуванню.

На її думку, відповідач незаконно звільнив її за прогули, оскільки відсутність на роботі була викликана поважними причинами, про які роботодавець був повідомлений. Зокрема, вона перебувала у щорічній відпустці, у відпустці як одинока мати, була відсутня на робочому місці у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відвідувала лікаря без оформлення листка непрацездатності тощо.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач подала клопотання щодо поновлення строку на звернення до суду, оскільки копію наказу про звільнення їй не було надіслано і на адвокатський запит також не надано.

Посилаючись на зазначене, просила суд: визнати незаконним Наказ №179к від 29.06.2023 року про її звільнення з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління з 30 червня 2023 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулами; поновити її на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління з 30 червня 2023 року; стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 року до дня поновлення на роботі з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів в дохід держави; стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на її користь судові витрити на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 14 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано Наказ №179к від 29.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління філії «Надвірнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 30 червня 2023 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулами. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління філії «Надвірнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 30 червня 2023 року. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 146200 гривень з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави судовий збір в розмірі 3609 гривень 20 копійок та на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень 00 копійок. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 25800 гривень з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів допущено до негайного виконання.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Надвірнянське лісове господарство» подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції не погодився із аргументами сторони відповідача, оскільки вважав, що за відсутності згоди позивача на перенесення відпустки додаткова відпустка мала бути продовжена після видужання позивача, тобто до 18.06.2023 включно. Крім цього, у період з 16.06.2023 року до 19.06.2023 року позивачу було також видано листок непрацездатності, а тому вказана відпустка мала бути продовжена з наведених вище підстав до 22.06.2023 року включно. За таких обставин позивач була відсутня на роботі з поважних причин.

Разом з тим, аналізуючи статті 4, 11, 12, 19, 20 Закону України «Про відпустки» апелянт вважає неможливим застосування механізму продовження щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатностю, адже позивачем у період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року, з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року та 26.06.2023 року до 05.07.2023 року було подано відповідні заяви щодо надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з сімейними та іншими обставинами, які відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» не відносяться до щорічних відпусток, а є окремим видом відпусток, які регулюються статтями 25-26 вказаного Закону, яка не передбачає таких механізмів як перенесення чи продовження відпустки. Також наголошує, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 11.01.2023 року по 29.06.2023 року, тобто не пропрацювала жодного робочого дня. Цей факт унеможливив складання та узгодження графіку відпусток з можливими їх продовженнями, перенесенням тощо.

Наголошує, що стороною позивача у процесі розгляду справи, надання процесуальних документів до суду, судових засіданнях питання продовження щорічної відпустки у зв`язку з непрацездатністю не піднімалось, а навпаки, були надані докази написання відпусток без збереження заробітної плати.

Також стороною позивача не заперечується факт її відсутності на робочому місці у період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року, з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року та 26.06.2023 року, що й було причиною ненадання актів про відсутність на робочому місці.

Вважає застосування механізму продовження щорічної відпустки неможливим, оскільки позивачем були підписані та надані як доказ в суд заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати. Водночас, на адресу філії «Надвірнянське ЛГ» не надходили такі заяви, тому накази (розпорядження) про надання такої відпустки ОСОБА_1 також не видавались. Позивач посилається на чотири написані заяви про надання відпустки, хоча як доказ їх надіслання додає одну накладну (чек) про надіслання на адресу філії «Надвірнянське ЛГ» заяви рекомендованим листом з доказом перевірки статусу відстеження. Однак із доданих доказів неможливо встановиги, що саме було надіслано, адже у матеріалах справи відсутній опис вкладення у лист.

Таким чином вважає, що у період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року та з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року позивач була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин, що й було однією з підстав її звільнення.

Крім того вказує, що з 11.01.2023 року ОСОБА_1 була офіційно переведена на посаду провідного бухгалтеру відділу бухгалтерського обліку для виконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією. Однак, з 11.01.2023 року по 29.06,2023 року вона жодного разу не з`явилась на робочому місці для виконання трудових обов язків, що підтверджується актами про відсутність на роботі, спілкувалася з філією виключно направленням листів засобами поштового зв`язку. З метою забезпечення дотримання прав позивача, філією «Надвірнянське ЛГ» систематично надсилалися останній листи щодо надання пояснень та підтверджуючих документів щодо невиходу на роботу.

Поважні причини відсутності на роботі (електронні листки непрацездатності та відпустки) датуються з 03.03.2023 року. А з 11.01.2023 року по 30.01.2023 року, 01.03.2023 року, 02.03.2023 року, 31.03.2023 року, з 03.04.2023 року по 11.04.2023 року, 12.06.2023 року, 13.06.2023 року та 14.06.2023 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі з нез`ясоваиих причин, без відповідних повідомлень про поважні причини.

Філією 30.01.2023 року за №05-21/05 надіслано позивачу лист «Про необхідність надання пояснення щодо невиходу на роботу у період з 11.01.2023 року по 30.01.2023 року» рекомендованим повідомленням про вручення, який ОСОБА_1 отримала та надала свою пояснювальну записку. Зазначила, що нібито їй не було відомо про переведення у філію «Надвірнянське лісове господарство». Водночас, факт отримання листа та надання пояснювальної записки як відповідь на нього 19.02.2023 року свідчить про те, що вона була належно ознайомлена щодо необхідності виходу на роботу та підтверджує свою відсутність на роботі в період з 11.01.2023 року по 19.02.2023 року.

Апелянт звертає увагу суду на те, що юридична адреса філії «Надвірнянське лісове господарство» така ж, як і Державного підприємства «Надвірнянське лісове господарство», правонаступником якого є філія, тобто ні місце роботи (адреса), ні будь-які інші умови роботи позивача не змінились і вона мала можливість працювати згідно займаної посади. Також філія «Надвірнянське ЛГ» ДП «Ліси України» надає суду заяву ОСОБА_1 від 11.01.2023 року щодо її згоди для зарахування до особового складу філії, що підтверджує, що їй було відомо про її переведення з 11.01.2023 року. Таким чином, філією «Надвірнянське лісове господарство» дотримано законність переведення працівника, а пояснення ОСОБА_2 не можуть вважатися поважною причиною невиходу на роботу.

Вказує, що з 20.02.2023 року ОСОБА_1 продовжила безпідставно не виходити на роботу, про що щоденно було складені відповідні акти. Також філією «Надвірнянське лісове господарство» листом 01-2/198 від 24.02.2023 року направлено позивачу повідомлення про розгляд пояснювальної записки та додано витяг з Наказу №02-к про зарахування працівників до особового складу у філію «Надвірнянське лісове господарство». Аналогічні листи про надання пояснення щодо невиходу на роботу (№05-21/15 від 11.04.2023 року та №05-21/37/01-2/723 від 14.06.2023 року) надсилались рекомендованими листами з повідомлення про врученням ОСОБА_1 . Однак позивач жодного разу не з`явилась у філії «Надвірнянське лісове господарство», хоча була належним чином проінформована.

Також звертає увагу суду на те, що на всіх наявних розпорядженнях про надання відпустки ОСОБА_1 відсутні відповідні підписи про ознайомлення, що вкотре свідчить про нез`явлення позивача у філію «Надвірняське лісове господарство». Як наслідок, відповідач 14.06.2023 року звернувся до Голови профкому філії «Надвірнянське лісове господарство» щодо розгляду цієї ситуації та надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогули, хоча під час дії військового часу ця дія з боку відповідача не є обов`язковою.

29.06.2023 року за №03 голова профспілкового комітету ППО «Надвірнянський лісгосп», дослідивши матеріали справи, надіслало повідомлення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

На підставі вищезазначеного, Наказом №179-к від 29.06.2023 року філією «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» звільнено ОСОБА_1 30 червня 2023 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Одночасно із звільненням, філія «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» листом №05-21/42 від 30.06.2023 року повідомила та направила ОСОБА_1 копію наказу про звільнення, аркуш про ознайомлення та про необхідність отримання трудової книжки у будь-який час графіку роботи філії. Факт направлення даних процесуальних документів на адресу, яка використовувалась для надіслання повідомлень, листів, наказів про відпустку, де ОСОБА_1 отримувала документи від філії «Надвірянськс ЛГ» та засвідчувала це власним підписом, підтверджується накладною Укрпошти №7840507865171 від 30.06.2023 року, описом вкладення у цінний лист, чеком, причини неотримання філії «Надвірняське ЛГ» невідомі.

Зазначає, що філія «Надвірнянське ЛГ» постійно підгримувала зв`язок з ОСОБА_1 отримувала зворотну відповідь саме через цю адресу, яка зазначена в накладній Укрпошти №7840507865171 (78431. АДРЕСА_1 ). Такі ж реквізити зазначені у позовній заяві, заяві про поновлення строку для звернення до суду, витребування доказів. Листування за зареєстрованою адресою підтверджувалось також 14.06.2023 року. Жодних заяв чи повідомлень про зміну адреси реєстрації позивача не надходило. До матеріалів справи додаються значна кількість конвертів, які заповнені ОСОБА_1 за зареєстрованою адресою проживання, всі адреси ідентичні та збігаються з адресою яка вказана у накладній Укрпошти №7840507865171 від 30.06.2023 року.

Таким чином, ОСОБА_1 , отримавши попередження про засідання Профкому філії «Надвірнянське ЛГ» щодо її звільнення з посади, не з`явилась на це засідання, та свідомо не отримала лист філії «Надвірнянське ЛГ» ДП «Ліси України» «Про необхідність отримати трудову книжку» від 30.06.2023 року №05-21/42, додатками якого є копія наказу про звільнення та аркуш про ознайомлення з таким наказом. Отже твердження позивача у позовній заяві щодо неотримання копії наказу про звільнення та трудової книжки не відповідають дійсності.

Також зазначає, що 15.06.2023 року ОСОБА_1 написала заяву на адресу філії «Надвірнянське ЛГ» щодо оплати листків непрацездатності та надання додаткової оплачуваної відпустки на 10 календарних днів з 03.04.2023 року по 12.04.2023 року у зв`язку зі статусом одинокої матері за 2018 рік. Листом від 20.06.2023 року №05-21/39/746 філія «Надвірнянське лісове господарство» надало відповідь на вищезазначений лист. Комісією із соціального страхування було прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу оплати за електронними листками непрацездатності вказаними у листі, оскільки з 11 січня 2023 року до настання тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з нез`ясованих причин, відсутня заробітна плата та не сплачувався ЄСВ. Тому ОСОБА_1 втрачає статус «застрахованої особи» і підстав для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності за страховим випадком, що настав у період такої відсутності немає.

Стосовно ненадання додаткової відпустки як одинокій матері за 2018 рік, то після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років ОСОБА_1 з 18 червня 2018 року по 31 грудня 2018 року не приступила до виконання своїх трудових обов`язків за посадою та не відпрацювала жодного робочого дня. Тому підстав для оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та надання додаткової соціальної відпустки як одинокій матері не було.

Вказує, що філія «Надвірняське лісове господарство» ДП «Ліси України» неодноразово йшла на зустріч позивачу, надаючи всі передбачені відпустки.

ОСОБА_1 надала відповідь на лист філії «Надвірнянське ЛГ» №05-21/15 від 11.04.2023 року, пояснюючи, що 01.03.2023 року та 02.03.2023 року відвідувала стоматологічну клініку з прикріпленням відповідних підтверджуючих доказів, а 31.03.2023 року тимчасово звільнена від роботи для догляду за хворою дитиною. Однак вказана довідка не є належним доказом підтвердження непрацездатності. Проте і в цьому випадку філія з метою недопущення порушення прав позивача надала їй можливість приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

Таким чином, вважає, що відповідачем були дотримані усі необхідні вимоги законодавства України при звільнені працівника на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, наказ про звільнення є законним та справедливим. Вказує, що відповідач намагався налагодити взаємовідносини та з`ясувати причини нез`явлення працівника на робочому місці, закликав неодноразово з`явитись для надання пояснень, приступити до виконання взятих на себе зобов`язань, надавав відпустки відповідного до чинного законодавства України. Однак ОСОБА_1 здебільшого ігнорувала такі заклики та протягом усього строку з моменту її переведення (11.01.2023 року) жодного разу не з`явилась на робочому місці.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Саманюк І.М. подала відзив на апеляційну скаргу, оскільки вважає її вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Зазначає, що не погоджується із твердженням апелянта в апеляційній скарзі, що у період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року та з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року позивач була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин. Вказане твердження спростовується тим, що у період з 29.05.2023 року по 07.06.2023 року ОСОБА_1 перебувала у додатковій відпустці терміном 10 календарних днів як одинока мати відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки», що підтверджується Наказом про надання відпустки №36дс від 30.05.2023 року, який відповідач долучив до відзиву на позовну заяву, і який знаходиться у матеріалах справи. У період з 30.05.2023 року по 05.06.2023 року, з 06.06.2023 року по 09.06.2023 року та з 16.06.2023 року по 19.06.2023 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується електронними листками непрацездатності, копії скріншоту з особистого кабінету порталу електронних послуг ПФУ за посиланням: https://portal.pfu.gov.ua/ знаходяться у матеріалах справи. Вказує, що за відсутності згоди позивача на перенесення відпустки додаткова відпустка мала бути продовжена після видужання позивача, тобто до 18.06.2023 року включно. Крім цього, у період з 16.06.2023 року до 19.06.2023 року позивачу було видано листок непрацездатності, а тому вказана відпустка мала бути продовжена з наведених вище підстав до 22.06.2023 року включно. За таких обставин позивач була відсутня на роботі з поважних причин.

Щодо посилання апеялнта на неможливість застосування механізму продовження щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки позивачем на період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року, з 20.06.2023 року по 22.06.2023 року було подано відповідні заяви щодо надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з сімейними та іншими обставинами, то такі є безпідставними і спростовуються наступним. Так, відповідач у своєму запереченні на відповідь на відзив від 23.10.2023 року зазначив, що на адресу філії «Надвірнянське ЛГ» не надходили наведені вище заяви, накази (розпорядження) про надання відпустки ОСОБА_1 також не надавались. Позивач посилається на чотири написані заяви про надання відпустки, хоча як доказ їх надіслання додає 1 (одну) накладну (чек) про надіслання на адресу філії «Надвірнянське ЛГ» заяви рекомендованим листом, з доказом перевірки статусу відстеження. Аналогічне відповідач зазначає і в апеляційній скарзі. Тобто відповідачу однозначно було відомо про перебування позивача на лікарняному. Формування медичних висновків в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я ідентифікованим пацієнтам здійснюється лікуючим лікарем при пред`явленні паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу непрацездатного, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». На підставі МВТН формується листок непрацездатності. Електронний листок непрацездатності має унікальний реєстраційний номер і надходить роботодавцю пацієнта в його кабінет страхувальника і самому пацієнту в його особистий кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду. Дані електронного листка непрацездатності надходять до Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України у закритому вигляді та відразу відображається в Електронному кабінеті страхувальника (роботодавця) у відповідному статусі. Через 7 днів після закриття електронний переходить у статус «Готовий до сплати». На Документ сформований в системі на підставі сформованої заяви-розрахунку за даними Реєстру страхувальник може робити виплату. Перші 5 днів страхового випадку оплачуються роботодавцем, а решта днів аж до одужання фінансується Пенсійним фондом України незалежно від кількості е-лікарняних, якими оформлено випадок. Виключенням є виплата допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, догляду за хворими дітьми тощо, які оплачуються за кошти Пенсійного фонду України з першого дня. Через повні 7 днів після дати свого закриття е-лікарняного роботодавець може розпочинати процедуру призначення матеріального забезпечення, формування заяви-розрахунку та її направлення Пенсійному фонду України (якщо період тимчасової непрацездатності становив більше 5 днів). Пенсійний фонд України має здійснювати таке фінансування протягом 3-х днів після надходження заяви-розрахунку Щодо посилання відповідача у скарзі на неможливість складання та узгодження графіку відпустки варто зазначити наступне. Графік відпусток розробляється щороку на наступний календарний рік. Графік відпусток на наступний рік затверджується щонайпізніше 15 грудня (відповідно дo ст. 10 Закону України «Про відпустки», ст. 79 Кодексу законів про працю України).

Що стосується відсутності позивача на роботі у період з 26.06.2023 року до 28.06.2023 року, то представник позивача зазначає, що у цей період роботодавець не тільки не складав актів про відсутність позивача на роботі, але й не ставив перед профспілковим комітетом на розгляд питання щодо прогулів ОСОБА_1 у цей період. Також позивачу не було запропоновано подати пояснення щодо відсутності на роботі у вказаний час, що є прямим порушенням законодавства про працю, оскільки тільки прогул без поважної причини є підставою до застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, про що прямо вказано у п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім цього, 23.06.2023 року позивач надіслала відповідачу заяву від 22.06.2023 року про надання їй відпустки як одинокій матері за 2022 рік, яку відповідач отримав 26.06.2023 року. Враховуючи те, що така відпустка надається у зручний для працівника час, у позивача були відсутні підстави вважати, що дана відпустка їй не буде надана, а повідомлення про відмову у наданні такої відпустки датоване 27.06.2023 року, доказів отримання цього листа позивачем суду не надано.

Із твердженням апелянта про те, що позивачка з 11.01.2023 року була офіційно переведена на посаду провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку для виконання обов`язків передбачених посадовою інструкцією, представник позивача не погоджується. Вказує, що відповідач 10 листопада 2022 року попередив позивача про заплановане вивільнення та припинення трудового договору у вказаному попередженні було зазначено, що у зв`язку з реорганізацією державного підприємства «Надвірнянське лісове господарство», яке координується Івано-Франківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, шляхом його приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та скороченням чисельності працівників, у встановленому законодавством порядку трудові відносини з останньою буде припинено і вона буде звільнена з посади 10.01.2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку та компенсацією за невикористані дні відпусток. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до закінчення двохмісячного терміну попередження, вона буде запропонована у відповідності до чинного законодавства. Однак, відповідач не запропоновував позивачу протягом двох місяців будь-якої вакантної посади. Разом з тим, і позивачка не надавала своєї згоди на переведення та не була ознайомлена з посадовою інструкцією. Посилання відповідача на заяву ОСОБА_1 щодо її згоди для зарахування до особового складу філії «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» не є належним доказом щодо законного переведення, оскільки на заяві не проставлена дата самою позивачкою, а також не вказано будь-якої інформації стосовно переведення її, не вказано посаду, на яку буде зарахований чи переведений працівник. Вважає, що факт порушення трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, тоді як переведення відбулося з порушеннями закону. Отже, вважає, що ОСОБА_1 , була відсутня на роботі з поважних причин.

Щодо твердження апелянта про те, що позивач свідомо не отримувала листа від філії «Надвірнянське ЛГ», ДП «Ліси України» про необхідність отримати трудову книжку, додатками якого є копія наказу про звільнення, то таке спростовується тим, що одночасно з поданням позовної заяви позивач подала клопотання щодо поновлення строку на звернення до суду, оскільки копію наказу про звільнення їй не було надіслано і на адвокатський запит також не надано, що узгоджується з доказами, долученими до позову.

Вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судове засідання апеляційного суду представник апелянта - адвокат Левицький А.О. не з`явився, подав клопотання про розгляд справи в його відсутності.

Представник позивача - адвокат Саманюк І.М. щодо задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що в листопаді 2022 року в Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України» відбулася реорганізація, у зв`язку з якою було заплановано масове вивільнення працівників, обумовлене змінами в організації виробництва і праці, що підтверджується звітністю від 09.11.2022 року. Відповідно до цього документу вивільненню підлягали у тому числі і 7 посад провідних бухгалтерів з 10.01.2023 року.

Згідно з попередженням про заплановане вивільнення та припинення трудового договору від 08.11.2022 року №217 ОСОБА_1 повідомили про те, що з нею буде припинено трудовий договір і її буде звільнено з посади з виплатою вихідної допомоги та компенсацією за невикористані дні відпустки з 10.01.2023 року. 10.11.2022 позивач отримала вказане попередження.

Згідно з копією заяви без зазначення дати ОСОБА_1 надала згоду на зарахування її до особового складу філії «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України».

30.12.2022 року позивач подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 02.01.2023 року до 10.01.2023 року.

Відповідно до витягу з Наказу від 11.01.2023 року №02к ОСОБА_1 зараховано до особового складу працівників філії «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» на посаду провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку. Відмітки про ознайомлення позивача зі змістом цього наказу немає.

Згідно з актами, складеними філією «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 , провідний бухгалтер відділу бухгалтерського обліку протягом робочого дня з 08.00 до 12.00 години та з 13.00 до 17.00 години 11.01.2023, 12.01.2023, 13.01.2023, 16.01.2023, 17.01.2023, 18.01.2023, 19.01.2023, 20.01.2023, 23.01.2023, 24.01.2023, 25.01.2023, 26.01.2023, 27.01.2023, 30.01.2023, 31.01.2023, 01.02.2023, 02.02.2023, 03.02.2023, 06.02.2023, 07.02.2023, 08.02.2023, 09.02.2023, 10.02.2023, 13.02.2023, 14.02.2023, 15.02.2023, 16.02.2023, 17.02.2023, 20.02.2023, 21.02.2023, 22.02.2023, 23.02.2023, 24.02.2023, 27.02.2023, 28.02.2023, 01.03.2023, 02.03.2023, 03.03.2023, 31.03.2023, 03.04.2023, 04.04.2023, 05.04.2023, 06.04.2023, 07.04.2023, 10.04.2023, 11.04.2023, 14.04.2023 (акт від 12.04.2023), 13.04.2023, 14.04.2023 була відсутня на робочому місці (т. 1, а.с. 116-164).

Згідно з копією листа від 30.01.2023 року №05-21/05 позивача повідомили про необхідність надання пояснень щодо невиходу на роботу у період з 11.01.2023 року до 30.01.2023 року. Даний лист вручений адресату 01.02.2023 року.

31.01.2023 року позивач подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 31.01.2023 року до 14.02.2023 року у зв`язку з карантином, а 14.02.2023 року - щорічної основної відпустки тривалістю 21 календарний день з 15.02.2023 року.

Доказів видачі наказів роботодавцем на підставі цих заяв суду не надано.

Відповідно до копії пояснювальної записки від 19.02.2023 року ОСОБА_1 зазначила, що у період з 11.01.2023 року до 30.01.2023 року була відсутня на роботі у зв`язку з тим, що їй не було відомо про переведення у Філію «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України», лист отримала 19.02.2023 року. Додатково пояснила, що 10.01.2023 року у відділі кадрів позивачу повідомили, що керівник не погодив переведення. Просила письмово повідомити про розгляд зазначеного пояснення з метою захисту трудових прав.

Згідно з копією листа про результати розгляду пояснювальної записки від 24.02.2023 року №01-2/198 відповідач роз`яснив позивачу, що станом на 19.02.2023 року вона вважається повідомленою належно про необхідність виходу на роботу. Додатково зазначив, про необхідність приступити до виконання трудових обов`язків.

Відповідно до копії листа від 11.04.2023 року №05-21/15 ОСОБА_1 повідомили про необхідність надання пояснень щодо невиходу на роботу: 01.03.2023 року, 02.03.2023 року, 31.03.2023 року та у період з 03.04.2023 року до 11.04.2023 року.

Згідно з копією пояснювальної записки від 25.04.2023 року позивач зазначила, що 01.03.2023 року та 02.03.2023 року проходила лікування у стоматолога (т. 1, а.с. 173); 31.03.2023 року - була звільнена від роботи по догляду за хворою дитиною (т. 1, а.с. 174-175); 30.03.2023 року - подала заяву на додаткову оплачувану відпустку на 10 календарних днів з 03.04.2023 року як одинокій матері (т. 1, а.с. 60).

30.03.2023 року позивачу було надіслано лист №05-21/12/01-2/367 щодо необхідності підтвердження права на додаткову відпустку, а саме статусу одинокої матері.

У зв`язку з цим 03.04.2023 року складено Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача. Остання надала копію свідоцтва про народження дитини, а також 11.04.2023 року отримала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження дитини, відповідно до якого відомості про батька вказані на підставі ст. 135 СК України. Ці документи позивач подала роботодавцю 11.04.2023 року з заявою яка зареєстрована у філії 12.04.2023 року.

11.04.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 13.04.2023 року тривалістю 2 календарні дні.

Відповідно до копії Наказу про надання відпустки №16в від 13.04.2023 року позивачу надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 2 календарні днів з 13.04.2023 року до 14.04.2023 року.

24.04.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 27.04.2023 року тривалістю 2 календарні дні.

Відповідно до копії Наказу про надання відпустки №22в від 26.04.2023 року їй була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 2 календарні днів з 27.04.2023 року до 28.04.2023 року.

25.04.2023 року позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2019 рік тривалістю 10 календарних днів з 01.05.2023 року до 10.05.2023 року.

Відповідно до копії Наказу про надання відпустки №24дс від 28.04.2023 року їй надана відпустка (додаткова, як одинокій матері) тривалістю 10 календарних днів з 01.05.2023 року до 10.05.2023 року за період роботи з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року.

22.05.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 25.05.2023 року тривалістю 2 календарні дні.

Відповідно до копії Наказу про надання відпустки №33в від 24.05.2023 року позивачу була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 2 календарні днів з 25.05.2023 року до 26.05.2023 року.

25.05.2023 року позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2021 рік тривалістю 10 календарних днів з 29.05.2023 року до 07.06.2023 року.

Відповідно до копії Наказу про надання відпустки №36дс від 30.05.2023 року їй надана відпустка (додаткова, як одинокій матері) тривалістю 10 календарних днів з 29.05.2023 року до 07.06.2023 року за період роботи з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року.

Згідно з копією листа від 14.06.2023 року №05-21/36 ОСОБА_1 повідомили про необхідність з`явитися за місцем праці та надати пояснення щодо невиходу на роботу в період з 12.06.2023 року до 14.06.2023 року. Лист було вручено адресату 20.06.2023 року.

Згідно з копією листа від 14.06.2023 року №05-21/37/01-2/723 позивача повідомили про необхідність з`явитися на засідання профкому для пояснення причин невиходу на роботу: з 11.01.2023 року до 30.01.2023 року, 01.03.2023 року, 02.03.2023 року, 31.03.2023 року, з 03.04.2023 року до 11.04.2023 року, з 12.06.2023 року до 14.06.2023 року. Лист було вручено позивачу 20.06.2023 року.

Встановлено також, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у такі періоди: з 03.03.2023 року до 16.03.2023 року, з 17.03.2023 року до 30.03.2023 року, з 17.04.2023 року до 26.04.2023 року, з 09.05.2023 року до 22.05.2023 року, з 30.05.2023 року до 09.06.2023 року, з 16.06.2023 року до 19.06.2023 року (т. 1, а.с. 39, т. 2, а.с. 10-12).

15.06.2023 року позивач подала заяву щодо оплати листків тимчасової непрацездатності, яка була зареєстрована філією 19.06.2023 року. Також у даній заяві просила надати їй додаткову відпустку як одинокій матері за 2018 рік тривалістю 10 календарних днів (заява подана у філію 30.03.2023 року).

20.06.2023 року відповідач відмовив позивачу у оплаті лікарняних та у наданні відпустки як одинокій матері. У наданні відпустки було відмовлено, оскільки позивач у період з 18.06.2023 року до 31.12.2023 року не відпрацювала жодного дня.

21.06.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки тривалістю 1 календарний день - 23.06.2023 року.

Відповідно до копії Наказу про надання відпустки №50в від 22.06.2023 року їй була надана відпустка (частина щорічної) тривалістю 1 календарний день - 23.06.2023 року.

22.06.2023 року позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2022 рік тривалістю 10 календарних днів з 26.06.2023 року до 05.07.2023 року. Заява була надіслана рекомендованим листом, який відповідач отримав згідно з даними трекінгу 26.06.2023 року.

22.06.2023 року позивач подала письмові пояснення щодо причин невиходу на роботу, додатково до попередніх пояснень, зазначивши, що за період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року подала заяву на відпустку без збереження заробітної плати (т. 1, а.с. 183).

Згідно з копією листа від 21.06.2023 року №05-21/40/751 позивача повторно повідомили про необхідність з`явитись на засідання профкому та надати пояснення щодо причин невиходу на роботу: з 11.01.2023 року до 30.01.2023 року, 01.03.2023 року, 02.03.2023 року, 31.03.2023 року, з 03.04.2023 року до 11.04.2023 року, з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року та з 20.06.2023 року до 21.06.2023 року.

Згідно з копією пояснювальної записки від 29.06.2023 року ОСОБА_1 окрім іншого зазначила, що нею подана заява на відпустку без збереження заробітної плати з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року (т. 2, а.с. 14).

Згідно з копією листа від 14.06.2023 року №05-21/38 роботодавець просив профком надати згоду на звільнення позивача через відсутність на роботі з нез`ясовани причин в такі дні: з 11.01.2023 року до 30.01.2023 року, 01.03.2023 року, 02.03.2023 року, 31.03.2023 року, з 03.04.2023 року до 11.04.2023 року, з 12.06.2023 року до 14.06.2023 року.

27.06.2023 року відповідач листом від 01-2/778 повідомив позивача, що відпустка як одинокій матері за 2022 рік була надана їй, а заява щодо надання відпустки без збереження заробітної плати до філії не надходила, тому підстав для надання такої відпустки немає.

29.06.2023 року Профспілковий комітет розглянув звернення роботодавця та ухвалив рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул з наданням гарантій та компенсацій при звільненні, відповідно до протоколу від 28.06.2023 року №02. Так, на засіданні профкому заслухали директора філії Криворучка М.В. , який зазначив, що з моменту створення філії і до 20.06.2023 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. Також виступили головний бухгалтер та провідний інженер, які зазначили про відсутність позивача на роботі з поважних причин з 10.01.2023 року до 28.06.2023 року. Ухвалено рішення надати згоду на звільнення позивача через прогул у період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року, з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року та з 26.06.2023 року до 28.06.2023 року (результати голосування: ЗА - 3, ПРОТИ - 1, УТРИМАЛИСЯ - 0).

Згідно Наказу від 29.06.2023 року №179к позивача звільнено із займаної посади з 30.06.2023 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули.

30.06.2023 року листом №05-21/42 ОСОБА_1 повідомили про необхідність отримати трудову книжку у відділі кадрів та надіслали копію наказу про звільнення.

Відповідно до виписки про рух коштів по рахунку позивача остання виплата (заробітна плата) від відповідача їй була здійснена 13.07.2023 року.

Згідно з Довідкою від 04.10.2023 року №ЛГ 000000017 позивач не відпрацювала жодного робочого дня за період з 11.01.2023 року до 30.06.2023 року; оклад провідного бухгалтера - 25800,00 гривень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача роботодавець допустив порушення норм трудового законодавства. ОСОБА_4 просить визнати наказ про звільнення незаконним та поновити її на роботі. Судом встановлено, що зазначена позовна вимога є обгрунтованою та підлягає до задоволення, однак з метою ефективного захисту порушеного права, керуючись ст. 5 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що наказ про звільнення позивача слід визнати незаконним та скасувати і поновити її на роботі з дати звільнення. А враховуючи, що позивача було незаконно звільнено з роботи у неї виникло право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який суд розрахував в сумі 146200,00 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судом вирішено питання про стягнення суових витрат.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами першою-другою статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.

Порядок поновлення прав працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи регламентовано у статті 235 КЗпП України.

Позивач звернулася до суду 04.09.2023 року з цим позовом щодо оспорення наказу роботодавця про звільнення від 29.06.2023 року. При цьому доказів отримання нею копії наказу про звільнення матеріали справи не містять. А тому суд підставно задовольнив її клопотання про поновлення такого строку. І доводи апелянта в цій частині правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо вирішення справи по суті апеляційний суд зазначає наступне.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу врегульований ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №761/30967/15-ц).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають його вину.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Така процедура є однією з гарантій недопущення безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Проте, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №711/5593/21 (провадження №61-3289св23), зазначено, що «Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом. […] Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13 вересня2023 року у справі №757/55440/18-ц (провадження №61-3538св23).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що переглядається, судом вірно встановлено, що в наказі про звільнення позивача не вказано дні, відсутність у які стала підставою для звільнення. Такий видано, зокрема, на підставі протоколу засідання профспілкового комітету №02 від 29 червня 2023 року. А відповідно до рішення профспілкового комітету роботодавцю було надано дозвіл на звільнення позивача за прогули без поважних причин: 12-15 червня 2023 року, 20-22 червня 2023 року, 26-28 червня 2023 року. Також Листом від 30 червня 2023 року №05-21/42 роботодавець повідомив позивача, що її було звільнено за відсутність на роботі без поважних причин саме 12-15 червня 2023 року, 20-22 червня 2023 року, 26-28 червня 2023 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 148 КЗпП України, якою визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, а наказ про звільнення позивача винесено 29 червня 2023 року, суд оцінює відсутність позивача на роботі саме у вказані дати як підставу для оспорюваного звільнення.

При цьому судом першої інстанції правильно зазначено і матеріалами справи підтверджується, що з 29.05.2023 року до 07.06.2023 року позивач перебувала у додатковій відпустці, яка була їй надана відповідно до Наказу від 30.05.2023 року №36дс як одинокій матері. Крім цього, у період з 30.05.2023 року до 09.06.2023 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Тобто додаткова відпустка мала бути продовжена після її видужання до 18.06.2023 року включно.

У період з 16.06.2023 року до 19.06.2023 року позивачу було також видано листок непрацездатності, а тому вказана відпустка мала бути продовжена з наведених вище підстав до 22.06.2023 року включно.

23.06.2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу заяву від 22.06.2023 року про надання їй відпустки як одинокій матері за 2022 рік, яку відповідач отримав 26.06.2023 року. Враховуючи те, що така відпустка надається у зручний для працівника час, у позивача були відсутні підстави вважати, що вона не буде їй надана, а повідомлення про відмову у наданні такої відпустки датоване 27.06.2023 року. Доказів отримання цього листа позивачем суду не надано.

Також що стосується відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з 26.06.2023 року до 28.06.2023 року, то у цей період роботодавець не складав актів про її відсутність на роботі, не ставив перед профспілковим комітетом на розгляд питання щодо прогулів у цей період, а також не запропонував позивачу подати пояснення щодо відсутності на роботі у вказаний період, що є прямим порушенням законодавства про працю, оскільки тільки прогул без поважної причини є підставою до застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення про що прямо вказано у п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

За таких обставин ОСОБА_1 була відсутня на роботі з поважних причин.

Що стосується доводів апелянта про те, що позивачем у період з 12.06.2023 року до 15.06.2023 року, з 20.06.2023 року до 22.06.2023 року та 26.06.2023 року до 05.07.2023 року було подано відповідні заяви щодо надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з сімейними та іншими обставинами, які відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» не відносяться до щорічних відпусток, а є окремим видом відпусток, які регулюються статтями 25-26 вказаного Закону, яка не передбачає таких механізмів як перенесення чи продовження відпустки, то такі не заслуговують на увагу. З огляду на насиупне.

Так, відповідно до копії Наказу про надання відпустки №36дс від 30.05.2023 року ОСОБА_1 з 29.05.2023 року до 07.06.2023 року була надана додаткова відпустка як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року. У період з 30.05.2023 року до 09.06.2023 року вона була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Тобто додаткова відпустка мала бути продовжена після видужання до 18.06.2023 року включно. З 16.06.2023 року до 19.06.2023 року позивачу було також видано листок непрацездатності, а тому вказана відпустка мала бути продовжена з наведених вище підстав до 22.06.2023 року включно.

23.06.2023 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці відповідно до копії Наказу про надання відпустки №50в від 22.06.2023 року (частина щорічної відпустки тривалістю 1 календарний день).

22.06.2023 року позивач подала заяву про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері за 2022 рік тривалістю 10 календарних днів з 26.06.2023 року до 05.07.2023 року, яку відповідач отримав 26.06.2023 року, а повідомлення про відмову у наданні такої відпустки датоване 27.06.2023 року. Доказів отримання цього листа позивачем суду не надано.

Тобто саме додаткова відпустка позивача як одинокій матері була продовжена після її тимчасової непрацездатності.

А відповідно до ст.ст. 10, 19 Закону України «Про відпустки» відпустка одинокій матері, батьку дитини тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів є щорічною додатковою оплачуваною відпусткою і надається за бажанням працівника в зручний для нього час.

Згідно зі ст. 20 даного Закону додаткові відпустки працівникам, які мають дітей переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Доводи апеляційної скарги про написання позивачем заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати 12-15.06.2023 року та 20-22.06.2023 року суд не бере до уваги, оскільки докази видачі відповідних наказів про перебування працівника у такій відпустці в цей період відсутні.

Крім того, для звільнення працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня, про що неодноразово зазначалося в практиці Верховного Суду в постановах від 18 серпня 2021 року у справі №369/3017/18 (провадження №61-12454св20), від 13 вересня2023 року у справі №757/55440/18-ц (провадження №61-3538св23), від 21 червня 2023 року у справі №757/55435/18-ц (провадження №61-4050св22).

Згідно Наказу від 29.06.2023 року №179к про звільнення позивача однією з підстав такого зазначено акти про відсутність на робочому місці.

Однак в матеріалах справи відсутні акти, складені філією «Надвірнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці за період з травня 2023 року по день звільнення - 30.06.2023 року.

Таким чином правильними є висновки суду про те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів факту вчинення позивачем прогулів, тому у роботодавця були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а наказ про звільнення останньої за прогули є незаконним і підлягає скасуванню.

За таких обставин судом також правомірно поновлено ОСОБА_1 на посаді та відповідно до вимог статті 235 КЗпП України стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у визначеному розмірі.

Інші доводи апелянта правильності вказаних висновків суду також не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з такими.

Разом з тим, суд помилився з датою поновлення на роботі, оскільки день звільнення є останнім робочим днем. Відтак, датою поновлення на роботі має бути наступний день після звільнення, а саме 01 липня 2023 року. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визначення дати поновлення позивача на роботі слід змінити, зазначивши про поновлення позивача на роботі з 01 липня 2023 року. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Що стосується стягнення судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, при поданні відзиву на апеляційну скаргу 05.02.2024 року представник позивача - адвокат Саманюк І.М. зазначала про понесення позивачем витрат на правову допомогу в апеляційному суді. А 04.03.2024 року та 21.03.2024 року нею подано до суду заяву про стягнення таких судових витрат з доказами, які підтверджують їх понесення: копіями Договору про надання правової допомоги від 24.01.2024 року, згідно якого вартість послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги становить 15000,00 грн.; Акту приймання виконаних робіт (послуг) від 19.03.2024 року на загальну суму 15000,00 грн. (підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 12000,00 грн.; участь у судовому засіданні апеляційної інстанції - 3000,00 грн.), Платіжної інструкції №@2PL966457 від 12.02.2024 року та заключної виписки банку за 12.02.2024 року про перерахунок коштів в сумі 15000,00 грн.; доказів направлення таких документів відповідачам.

Також в матеріалах справи міститься копія ордеру серії АТ №1060504 від 02.02.2024 року адвоката Саманюк І.М., виданого на підставі Договору про надання правової допомоги від 24.01.2024 року, на представлення інтересів ОСОБА_1 в Івано-Франківському апеляційному суді.

Однак судом встановлено, що рішенням Рішення Надвірнянського районного суду від 14 грудня 2023 року було стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.

А підготовка та написання відзиву на стадії апеляційного перегляду справи вочевидь не вимагала від адвоката значних затрат часу, повторного вивчення матеріалів справи та формування правової позиції, пошуку практики. Судове засідання Івано-Франківського апеляційного суду 04.03.2024 року було відкладним та тривало не більше 7 хв., засідання 01.04.2024 року - близько 30 хв.

Таким чином апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, фінансового стану сторін, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, апеляційний суд вважає за можливе зменшення їх розміру та стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Надвірнянське лісове господарство» задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду від 14 грудня 2023 року в частині визначення дати поновлення позивача на роботі змінити, зазначивши поновити ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в апараті управління філії «Надвірнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 01 липня 2023 року. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, місцезнаходження: вул. Шота Руставеллі, 9а, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 10 квітня 2024 року.