Постанова

від 23.11.2007 по справі 18/164

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/164

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

23 листопада 2007 р.                                                             Справа  № 18/164

За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Форшнер Україна”, с. Неліпино Свалявського району

про стягнення 47 875 грн.,

Суддя господарського суду –В.Кривка

при секретарі  Л.Драгуській

представники:

позивача  –  Шибаєв А.М. - представник, довіреність від 10.01.2007.  

відповідача – Чорняк Н.І., довіреність № 294 від 01.09.2007 року;

СУТЬ СПОРУ:  Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород заявлено адміністративний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Форшнер Україна”, с. Неліпино Свалявського району про стягнення 47 875 грн.

               У судовому засіданні за клопотанням сторін 27.09.2007 оголошувалась перерва до 12.10.2007 року.

          Уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі та стягненні 47 875 грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон) та 1 515 грн. пені за порушення строків їх сплати.           

Уповноважений представник відповідача проти позову заперечила в повному обсязі з підстав зазначених у письмових поясненнях по суті спору з доданням підтверджуючих документів.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача,

продовження постанови господарського суду Закарпатської області від 23.11.2007 року у справі № 18/164

Суд встановив:

Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ  від 21.03.1991 з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих

місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від  03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості, про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

       Отже,  нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

         Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідно до пунктів  5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.

Статтею 18 Закону визначено, що забезпечення  прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу,  в тому числі з умовою про виконання  роботи вдома, здійснюється шляхом  їх  безпосереднього  звернення  до підприємств,  установ,  організацій   чи   до   державної   служби зайнятості. Коментована стаття дає підстави вважати, що законодавцем визначено диспозитивний характер забезпечення здійснення права інваліда на працевлаштування.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів, інформування про кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів і забезпечення їх працевлаштування (після звернення таких осіб, чи направлення для працевлаштування уповноваженими органами) не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Більше того, обов'язок сприяння у працевлаштування інвалідів,

продовження постанови господарського суду Закарпатської області від 23.11.2007 року у справі № 18/164

централізоване інформування, забезпечення цього процесу, реагування на порушення у цій сфері (відмови у працевлаштуванні та ін.) здійснюється та забезпечується відповідними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, тощо.

Відповідно до поданого Товариства з обмеженою відповідальністю „Форшнер Україна” звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2006 рік склала 278 осіб, а працюючих інвалідів на даному підприємстві –6 (середньооблікова), при нормативі встановленому –11 осіб  (а.с. 4). Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, Відповідач, зобов'язаний сплати 46 360 грн. адміністративно –господарських санкцій за  нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів та 1 515 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Як вбачається з поданих суду документів, відповідачем  у 2006 році не виконувався встановлений законом порядок щодо створення та інформування органу працевлаштування про кількість створених робочих місць для інвалідів (копії звітів про наявність вакансій Форма № 3-ПН в яких відсутні відмітки про вакансії для інвалідів - в матеріалах справи). Вказане також підтверджується і наданими позивачем централізованими інформаціями Закарпатського центру зайнятості  про стан працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця для інвалідів, заявлені роботодавцями в міськрайонні центри зайнятості Закарпатської області, що позбавило органи працевлаштування (в тому числі суміжних районів) інформувати інвалідів про можливість працевлаштування на підприємстві відповідача.

Крім цього, відповідачем не подано суду доказів про створення таких робочих місць відповідно до встановленого порядку. Зокрема не надано документів, що посвідчують створення вакантних місць для інвалідів, які відповідають встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів станом на 01.01.2006 року, інформування відповідних органів про їх створення.

          Доводи відповідача що станом на третю декаду грудня 2006 року було працевлаштовано  необхідну кількість  інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу не заслуговує на увагу, оскільки з урахуванням  часу їх працевлаштування середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів  в 2006 році склала 6 осіб (при нормативі 11), що було повторно встановлено працівниками позивача з виїздом на місце у ході вирішення спору.

          Відповідно до вимог ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання. При цьому учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх   залежних   від   нього заходів для недопущення господарського  правопорушення.

Згідно статті 71 Кодексу  адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

продовження постанови господарського суду Закарпатської області від 23.11.2007 року у справі № 18/164

        Всебічно дослідивши всі обставини справи суд прийшов до висновку, що  відповідач, поданими доказами, не спростував  твердження позивача, що він станом на 01.01.2006 року створив робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу та інформував про це відповідні органи у встановленому порядку.

Враховуючи, вказані вище дані, а також те, що середньорічна заробітна плата штатного працівника  на підприємстві у  2006 році становила  9 272 грн. (графа 05 звіту форми № 10 –ПІ), відповідач повинен сплатити позивачу  46 360 грн.  адміністративно-господарських  санкцій. Оскільки, товариством вказану суму позивачу добровільно сплачено не було, у зв'язку з цим, вона підлягає стягненню.

         Крім того, з відповідача також належить стягнути 1 515 грн. пені, відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", нарахованої позивачем за порушення  термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

          Таким чином, вимога позивача належним чином обґрунтована доданими до матеріалів справи документальними доказами, відповідачем в установленому порядку не спростована, проаналізована судом, а отже підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 17, 18,  21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства,

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Форшнер Україна”,                        с. Неліпино, вул. Шевченка, 24 Свалявського району (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32653583) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород, пл.Ш.Петефі,14 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 13592841) суму 47 875 (сорок сім тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.               

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України

Суддя                                                                                                    В.Кривка