Постанова

від 20.12.2023 по справі 913/366/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 913/366/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Склярук О.І., судді: Гетьман Р.А., Сгара Е.В.)

від 25.10.2023

у справі № 913/366/21

за позовом Заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Північно-Східного офісу Держаудитслужби

до Комунального некомерційного підприємства "Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради", Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК Будлайн"

про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Єреп В.В.

позивача - не з`явилися

відповідача 1 - не з`явилися

відповідача 2 - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Марківська багатопрофільна лікарня Марківської районної ради" (далі - КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради") та Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК Будлайн" (далі - ТОВ "СБК Будлайн"), в якій просив визнати недійсним рішення тендерного комітету КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради", оформленого протоколом №4 від 29.12.2020, про визначення ТОВ "СБК Будлайн" переможцем процедури закупівлі UA-2020-11-26-004292-b. Також просив визнати недійсним договір №1/1 від 13.01.2021 на суму 3 306 988,00 грн, укладений між КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" та ТОВ "СБК Будлайн".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що тендерним комітетом КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" під час оцінки тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі залишено поза увагою невідповідність тендерної пропозиції ТОВ "СБК Будлайн" умовам тендерної документації. Прокурор зазначив, що КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" мало відхилити тендерну пропозицію ТОВ "СБК Будлайн" як таку, що не відповідає кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, установленим статтею 16 Закону України "Про публічні закупівлі", та перейти до розгляду наступної тендерної пропозиції у списку пропозицій, розташованих за результатами їх оцінки, починаючи з найкращої. Однак, цього зроблено не було, що призвело до визнання ТОВ "СБК Будлайн" переможцем торгів та укладення замовником договору з учасником процедури закупівлі.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 07.10.2021 у справі №913/366/21 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Марківська багатопрофільна лікарня Марківської районної ради", оформлене протоколом №4 від 29.12.2020, про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК Будлайн" переможцем процедури закупівлі UA-2020-11-26-004292-b. Визнано недійсним договір №1/1 від 13.01.2021 на суму 3 306 988,00 грн, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Марківська багатопрофільна лікарня Марківської районної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБК Будлайн".

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із доведеності позовних вимог.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 рішення Господарського суду Луганської області від 07.10.2021 у справі №913/366/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, врахувавши позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у справі №906/1061/20, виходив з того, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є фактично виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, оскільки не несе за собою реального поновлення інтересів держави.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачами в суді першої інстанції наголошувалося на тому, що роботи за оскаржуваним договором фактично виконано, проте зазначене судом першої інстанції залишено без уваги.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що задоволення позовних вимог у цій справі ні яким чином не відновить права держави, оскільки не можливо провести двосторонню реституцію у зв`язку з виконанням ТОВ "СБК Будлайн" оскаржуваного договору, а також здійснити повторну закупівлю робіт "Капітальний ремонт внутрішніх приміщень будівлі пологового відділення КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі №913/366/21, заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, якою просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. Підставами касаційного оскарження заступник керівника Харківської обласної прокуратури визначив пункти 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.4. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що необхідно відступити від висновку щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 стосовно належності та ефективності обраного позивачем способу захисту.

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

3.7. Крім зазначеного посилається на порушення норм процесуального права, а саме: статей 13, 79, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

3.8. У відзиві на касаційну скаргу КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" проти вимог останньої заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, мотивуючи зазначене тим, що висновок суду апеляційної інстанції зроблений з дотриманням норм матеріального права, до того ж судом апеляційної інстанції встановлено факт повного виконання договірних зобов`язань.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

На сайті публічних закупівель "Prozorro" 26.11.2020 КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" як замовником опубліковано оголошення UA-2020-11-26-004292-b про проведення закупівлі робіт "Капітальний ремонт внутрішніх приміщень будівлі пологового відділення КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради"", очікуваною вартістю 3 760 620,00 грн.

Свої пропозиції на участь у торгах подали наступні учасники: ПП "Буд-Вест", ПП "Спайс-Буд", ПП "Камін", ТОВ "СБК Будлайн", ТОВ "Інвестбуд" та ТОВ "Ремонтно-будівельна компанія України".

За результатами проведення процедури відкритих торгів 29.12.2020 тендерним комітетом КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" визнано ТОВ "СБК Будлайн" переможцем відкритих торгів щодо "Капітальний ремонт внутрішніх приміщень будівлі пологового відділення КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" CVP (ДК 021:2015) Інші завершальні будівельні роботи - 45450000-6", що оформлено протоколом №4 від 29.12.2020.

Замовником на сайті публічних закупівель "Prozorro" 19.03.2020 розміщено повідомлення про намір укласти договір.

В подальшому між КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" (замовник) та ТОВ "СБК Будлайн" (виконавець) було укладено договір №1/1 від 13.01.2021, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується з власних матеріалів на власний ризик та у передбачений договором строк виконати роботи з капітального ремонту і здати в строк (експлуатацію) об`єкт, визначений у пункті 1.2 цього договору, (далі - об`єкт), відповідно до документації погодженої сторонами, а замовник зобов`язується надати об`єкт, забезпечити своєчасне фінансування, прийняти завершені роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт у порядку і в розмірах, передбачених цим договором та додатками до нього.

Об`єктом за цим договором є: "Капітальний ремонт внутрішніх приміщень будівлі пологового відділення КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" CVP (ДК 021:2015) Інші завершальні будівельні роботи - 45450000-6" (пункт 1.2 договору).

За приписами пункту 3.1 договору виконавець розпочне виконання робіт після підписання договору протягом 10 днів з дати надання об`єкта (фронту робіт) і завершить виконання робіт до 31.12.2021.

Загальна вартість робіт по цьому договору складає 3 306 988,00 грн, у тому числі ПДВ - 551 164,67 грн (пункт 4.1 договору).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що акти виконаних робіт готує виконавець і передає для підписання уповноваженій особі замовника щомісячно у термін не пізніше 20 числа звітного місяця. Уповноважена особа замовника протягом п`яти робочих днів перевіряє відповідність даних, зазначених в акті, фактичним обсягам виконаних робіт та їх вартості, визначеної в договірній ціні, у разі виявлення дефектів сторонами укладається акт з переліком недоліків і дефектів з обов`язковим викликом представника виконавця.

Сторони узгодили в пункті 9.1, що цей договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та умов договору.

Як зазначив прокурор, тендерним комітетом замовника під час оцінки тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі залишено поза увагою невідповідність тендерної пропозиції ТОВ "СБК Будлайн" умовам тендерної документації, оскільки надані ним документи не відповідають вимогам тендерної документації. Так, довідка про наявність обладнання та матеріально-технічної бази №27/12-20 від 11.12.2020 містить інформацію про наявність у ТОВ "СБК Будлайн" певної техніки, проте без зазначення у деякої типу/марки.

Також прокурор зауважив, що згідно підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису №2-1-1 "Капітальний ремонт внутрішніх приміщень будівлі пологового відділення КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради"" товариство включило до загальної ціни тендерної пропозиції витрати, пов`язані з використанням вказаного обладнання та техніки. Однак, вказане вище обладнання та техніка відсутні у договорі оренди обладнання №30/1-2020 від 22.09.2020 та договорі про надання послуг спецтехнікою та транспортними засобами №01/08-2020 від 05.08.2020, які надавалися ТОВ "СБК Будлайн" у складі тендерної пропозиції.

Прокурор звертав увагу, що у підсумковій відомості ресурсів до локального кошторису №2-1-2 пожежну сигналізацію, наданої ТОВ "СБК Будлайн" у складі тендерної пропозиції, з метою підтвердження її відповідності технічним вимогам, останнім зазначено, що буде використовувати монтажну машину для виконання робіт при прокладанні та монтажу кабелю на базі автомобіля, а у підсумковій відомості ресурсів до локального кошторису №2-1-1 "Капітальний ремонт внутрішніх приміщень будівлі пологового відділення КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради"" вказано, що буде використовувати розчинозмішувачі пересувні (місткість 65 л) та установку для зварювання ручного дугового [постійного] струму. Разом з тим, у довідці про наявність необхідного обладнання та матеріально-технічної бази №27/12-20 від 11.12.2020 та наданих ТОВ "СБК Будлайн" документах у складі тендерної пропозиції, відсутні дані, що підтверджують право власності та/або користування щодо вказаної техніки. Тому, на думку прокурора, тендерна пропозиція ТОВ "СБК Будлайн" не відповідає кваліфікаційному критерію щодо наявності в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази та технологій.

Крім того, прокурор наголосив, що в складі тендерної пропозиції товариством надав довідку №39/12-20 від 11.12.2020, згідно якої повідомлено про те, що має чинну ліцензію на впровадження будівельної діяльності за відповідним веб-посиланням. При цьому згідно даних порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва неможливо встановити факт наявності у ТОВ "СБК Будлайн" ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва, а за вказаним посиланням наявна інформація тільки про дату подання заяви про отримання електронної ліцензії. Отже, прокурор вважає, що надана товариством довідка не підтверджує наявність ліцензії/дозволу на провадження господарської діяльності у сфері будівництва, тому його тендерна пропозиція не відповідає вимогам тендерної документації.

До того ж, ТОВ "СБК Будлайн" надало у складі тендерної пропозиції довідку про наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід №34/12-20 від 11.12.2020 та договір про надання послуг спецтехнікою та транспортними засобами №01/08-2020 від 05.08.2020, укладений між ТОВ "СБК Будлайн", як замовником, та ТОВ "Донбасполімер", як виконавцем. Прокурор вказує, що договірною ціною визначено вартість експлуатації будівельних машин і механізмів на загальну суму 9,127 тис. гривень, а до складу договірної ціни також включено витрати на мастильні матеріали, гідравлічну рідину та енергоносії. Отже, визначені технічним завданням роботи, які пов`язані із використанням орендованої будівельної техніки, мали виконуватися працівниками ТОВ "Донбасполімер", які мають право на керування такою технікою.

Однак, прокурор зауважує, що товариство не зазначило у відповідній довідці інформацію про наявність у працівників відповідної кваліфікації, які будуть залучені до виконання зобов`язань за предметом даних торгів, в зв`язку з чим тендерна пропозиція ТОВ "СБК Будлайн" не відповідає кваліфікаційному критерію щодо наявності в учасника процедури закупівлі працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід.

Також прокурор зазначав, що ТОВ "Донбасполімер" у розумінні тендерної документації та статті 16 Закону України "Про публічні закупівлі" підпадає під поняття субпідрядника/співвиконавця. Проте, відповідач-2 не надав інформації щодо залучення ТОВ "Донбасполімер" як субпідрядника/співвиконавця до виконання робіт/надання послуг та інших документів, що стосуються субпідрядника/співвиконавця. Тому тендерна пропозиція ТОВ "СБК Будлайн" не відповідає вимогам до предмета закупівлі та кваліфікаційним критеріям, встановленими Законом України "Про публічні закупівлі".

При цьому, прокурором встановлено, що в Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів інформація щодо зареєстрованої за ТОВ "Донбасполімер" будівельної техніки відсутня, а згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 23.12.2020 за цим же товариством транспортні засоби не зареєстровані. Вказане, на думку прокурора, свідчить про те, що фактично у ТОВ "Донбасполімер" відсутня можливість надавати ТОВ "СБК Будлайн" транспортні засоби та будівельні машини, зазначені у договорах.

В свою чергу, замовник своїм правом на звернення за підтвердженням інформації, наданої учасником у складі тендерної пропозиції не скористався, що у подальшому призвело до визначення переможцем торгів учасника, який зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, яка є суттєвою при визначенні результатів процедури закупівлі та не відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим умовами тендерної документації.

Прокурор посилається на те, що за наявності вказаних обставин КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" мало відхилити тендерну пропозицію ТОВ "СБК Будлайн" як таку, що не відповідає кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 Закону України "Про публічні закупівлі", та перейти до розгляду наступної тендерної пропозиції у списку пропозицій, розташованих за результатами їх оцінки, починаючи з найкращої.

Однак, цього зроблено не було, що призвело до визнання ТОВ "СБК Будлайн" переможцем торгів та укладення замовником договору з учасником процедури закупівлі.

Таким чином, прокурор вважає, що рішення тендерного комітету замовника, оформлене протоколом №4 від 29.12.2020, про визнання ТОВ "СБК Будлайн" переможцем торгів не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, як і договір №1/1 від 13.01.2021 на суму 3 306 988,00 грн, укладений між КНП "Марківська БПЛ Марківської районної ради" та ТОВ "СБК Будлайн".

Вказане стало підставою для звернення заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави до суду з даним позовом.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 стосовно належності та ефективності обраного позивачем способу захисту та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.4. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

5.5. Так, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 стосовно належності та ефективності обраного позивачем способу захисту. При цьому прокурор вважає, що оспорюваний договір визнається недійсним з підстав, які існують на момент його укладення, а дії осіб з порушення процедури публічних закупівель шляхом їх ігнорування очевидно не відповідають легітимній меті зробити закупівлі послуг за бюджетні кошти конкурентними та прозорими, заборонивши проведення закупівель без дотримання відповідної процедури.

5.6. Проте колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на наступне.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

5.7. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначив, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

5.8. Як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні позову, з посиланням на висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду стосовно не відповідності тендерної пропозиції тендерній документації, проте в контексті спірних правовідносин, встановивши, що укладений договір є фактично виконаним, дійшов висновку, що задоволення позовних вимог у цій справі ніяким чином не відновить права держави та такий спосіб захисту не є ефективним.

5.9. Отже Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив таке:

"Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Наведеним висновком, сформульованим у справі №905/77/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, який був застосований судом апеляційної інстанції.

5.10. Оскільки прокурор у цій справі не заявив до суду вимогу про застосування наслідків недійсності правочину або стягнення збитків в дохід держави, касаційний суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним.

Також не може призвести до захисту будь-чиїх прав вимога про визнання недійсним рішення про визнання переможцем закупівлі, адже таке рішення за правовою природою є внутрішнім рішенням замовника про намір укласти договір з особою, яку замовник вважає переможцем, і це рішення вже виконано шляхом укладення договору. Аналогічні висновки викладену у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №902/83/22.

До того, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

При цьому ж об`єднана палата у справі №905/77/21, застосовуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.09.2022 у справі №908/976/19, та від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, також зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

З врахуванням наведеної правової позиції, колегією суддів відхиляються вимоги касаційної скарги стосовно відступлення від висновку щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 та фактично застосованого судом апеляційної інстанції.

5.11. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, прокурор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Однак у наведеній вище справі №905/77/21, Верховний Суд за подібних цій справі підстав та предмету позову вже надав висновки щодо застосування норм матеріального права, наведених у касаційній скарзі прокурора у цій справі, та погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав та інтересів держави.

Суд апеляційної інстанції у цій справі прийняв оскаржувану постанову відповідно до вказаних вище висновків Верховного Суду.

З огляду на викладене, оскільки колегія суддів не вбачає підстав відступати від висновків Верховного Суду, викладених у справі №905/77/21, провадження за касаційною скаргою заступника керівника прокуратури в частині оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

5.12. Інша частина доводів касаційної скарги, які охоплюються посиланням на порушення норм процесуального права, а саме: статей 13, 79, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не обґрунтована підставою касаційного оскарження.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. З огляду на встановлені судами обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційної скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в іншій частині залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі №913/366/21 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова