Постанова

від 21.12.2023 по справі 187/729/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 187/729/21

провадження № 61-3176св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація «Город на озере», Товариство з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація «Город на озере» (далі - ТОВ «ЖЕО «Город на озере»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс» (далі - ТОВ «Екомаркет Плюс») про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивували тим, що вони та відповідач є власниками квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , розташованої на 2-му поверсі, ОСОБА_2 - квартири АДРЕСА_3 , розташованої на 1-му поверсі, а ОСОБА_3 - квартири АДРЕСА_4 , розташованої на 1-му поверсі вказаного житлового будинку.

Позивачі вказували, що відповідачка чинить їм перешкоди у користуванні площею загального користування цього будинку, а саме: у коридорі поряд зі сходами з першого на другий поверх нею споруджено суцільний перетинок та на першому поверсі встановлено металеві двері, що підтверджується актом обстеження багатоквартирного будинку від 14 квітня 2021 року. Такими діями відповідачка фактично здійснила виділ частини приміщення загального користування, яке розміщено за перетинком під сходами та за встановленими дверима в одноособове її користування, що обмежує їх доступ до виділеного приміщення як співвласників будинку.

В обмеженому для доступу приміщенні ОСОБА_3 пробурила свердловину із встановленням насосу для подачі води, що порушує цілісність конструкції будинку та призводить до порушення прав позивачів. Крім того, у грудні 2020 року відповідач на території земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , самовільно, без дозвільних документів та без їх згоди як суміжних користувачів спорудила із суцільних бетонних плит паркан висотою 2,0 м, загальною довжиною 40,15 м, включаючи ворота, довжиною 3,2 м та металеві двері, довжиною 1,27 метри, зачинені на ключ, який є лише у неї.

Спорудженням паркану відповідач фактично здійснила виділ у натурі частини прибудинкової території, доступ до якої має лише вона, чим перешкоджає їм у вільному доступі до самого будинку та на огороджену парканом прибудинкову територію їх спільного житлового будинку. Виділену в натурі територію відповідач захаращує будівельним сміттям, під час приїзду до будинку паркує на цій території власний автомобіль. У стіні житлового будинку відповідач вирізала двері, які виходять на вулицю на територію огородженої парканом прибудинкової території. Подібна діяльність відповідача є втручанням у права позивачів на мирне володіння майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Позивачі вважали, що на території технічного обслуговування багатоквартирного будинку необхідно створити умови щодо забезпечення: технічної безпеки виконання робіт з утримання, поточного ремонту конструктивних елементів будинку та інженерних мереж; вільного доступу комунальних та інших служб для утримання будинку; ремонту інженерних мереж; ліквідації аварійних та надзвичайних ситуацій; дотримання вимог пожежної безпеки та ліквідації пожеж, а тому самовільне встановлення відповідачем бетонного паркану, який впритул примикає до будинку і унеможливлює виконання позивачами зазначених своїх добросовісних обов`язків та порушує їх права, унеможливлює виконання ними своїх обов`язків з належного утриманні будинку та території.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд демонтувати та знести: бетонний паркан, який примикає до багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 ; перестінок, встановлений між сходами з першого на другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 ; металеві двері, які знаходяться на першому поверсі та примикають до сходів з першого на другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2022 року, ухваленим у складі судді Іщенко І. М., позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Демонтовано (знесено) бетонний паркан, який розташований на земельній ділянці площею 0,0141 га і примикає до багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Демонтовано (знесено) перестінок, встановлений між сходами з першого на другий поверх будинку АДРЕСА_1 .

Демонтовано (знесено) металеві двері, які знаходяться на першому поверсі та примикають до сходів з першого на другий поверх будинку АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1 816,00 грн, які складаються із: 908,00 грн - судовий збір за подачу позову, 454,00 грн - забезпечення доказів, 454,00 грн - забезпечення позову на користь ОСОБА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 908,00 грн на користь ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що правовстановлюючі документи чи рішення органів влади на встановлення паркану у відповідача відсутні, а відповідно до висновку геодезичного звіту від 2021 року, земельна ділянка, що зайнята парканом, площею 0,0141 га, підпадає під поняття самовільно зайнятої та підлягає звільненню у встановлений законом спосіб.

Крім того, суд указав, що сторони є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку, мають відповідні права та несуть відповідні обов`язки щодо цього майна, прибудинкової території та земельної ділянки, на якій розташований цей багатоквартирний будинок з належними до нього будівлями та спорудами. Встановивши, що відповідач не узгоджувала із позивачами встановлення бетонного паркану, у коридорі перед сходами з першого на другий поверх будинку металевих дверей та встановлення від дверей та між сходами з першого на другий поверх будинку суцільного перетинку, суд дійшов висновку про те, що відповідач створила перешкоди позивачам у виконанні ними своїх обов`язків щодо забезпечення: технічної безпеки виконання робіт з утримання, поточного ремонту конструктивних елементів будинку та інженерних мереж; вільного доступу комунальних та інших служб для утримання будинку, ремонту інженерних мереж, ліквідації аварійних та надзвичайних ситуацій, дотримання вимог пожежної безпеки та ліквідації пожеж тощо.

При цьому суд першої інстанції, спростовуючи доводи відповідача, вказав, що порушення норм добросусідства регулюється нормами ЦК України та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а позивачі надали належні доказі щодо позовних вимог і призначення судом експертизи за клопотанням сторони є його правом, а не обов`язком, відповідач теж мала право провести у справі експертизу, але цього не заявляла і до суду не явилась.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2022 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ «ЖЕО «Город на озере», ТОВ «Екомаркет Плюс», про усунення перешкод в користуванні майном шляхом знесення побудованих споруд відмовлено у повному обсязі.

Судові витрати позивачів віднесено за їх рахунок.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції надав оцінку геодезичному звіту від 2021 року, згідно з яким земельна ділянка кадастровий номер 1223780800:02:003:0244 належить ТОВ «Екомаркет Плюс» на праві власності, відомостям з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 11 травня 2021 року, згідно з якими земельна ділянка, кадастровий номер 1223780800:02:003:0517, знаходиться у комунальній власності, а за ТОВ «Екомаркет Плюс» зареєстроване право оренди, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачами того, якої саме земельної ділянки стосується спір. При цьому суд першої інстанції встановив порушення відповідачем прав та інтересів позивачів лише на підставі фотокарток та схем, які зроблені самими позивачами.

Пославшись на Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (далі - Правила №45), та Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені Державним комітетом житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила № 76), суд апеляційної інстанції вказав, що отримання дозволу від виконкому міської ради необхідне, зокрема, для проведення переобладнання або перепланування жилих будинків, що передбачає виконання робіт, визначених Правилами № 45 та Правилами № 76. Разом з тим, проведення робіт з переобладнання та перепланування жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання дозволу та введення в експлуатацію.

Апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не з`ясовані обставини, де саме проводила переобладнання ОСОБА_3 та чи стосуються ці переобладнання несучих конструкції та/або інженерних систем загального користування, що потребує спеціальних знань, як наслідок проведення відповідної експертизи на підставі будівельних документів на будинок, вказане призвело до порушення норм як матеріального, так і процесуального права та невірного висновку щодо задоволення вимог в цій частині.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував, хто є дійсним власником земельної ділянки, на якій відповідачка збудувала паркан, адже тільки власник земельної ділянки може пред`явити відповідний позов про знесення самочинно побудованих споруд на цій земельній ділянці, а оскільки судом не встановлений дійсний кадастровий номер цієї земельної ділянки, як і не встановлений правовий режим самочинного будівництва, суд апеляційної інстанції вказав на передчасність висновків щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Матеріали цієї справи не містять доказів того, що відповідач відмовляється провести перебудову, як це передбачено частиною сьомою статті 376 ЦК України. Відсутні письмові докази наявності проекту будівництва та будування відповідачем не за цим проектом, не встановлено неможливість перебудування споруди, що належить підтверджувати лише письмовою технічною документацією з відповідними висновками уповноважених на це осіб.

Позивачі таких доказів не подавали, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є їх процесуальним обов`язком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Петриківського районного суду Дніпропетровської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 725/2131/19 (провадження № 61-373св20), від 03 жовтня 2019 року у справі № 466/2408/14-ц (провадження № 61-27626св18), від 30 січня 2019 року у справі № 725/349/15-ц (провадження № 61-31424св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 463/3792/16-ц (провадження № 61-13342св18), від 17 листопада 2021 року у справі № 369/7774/17 (провадження № 61-10180св20), від 18 липня 2018 рок у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 12 квітня 2022 року у справі № 464/3156/19 (провадження № 61-19987св21).

Заявник указує, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції мав надати оцінку тому, що в стіні житлового будинку відповідач вирізала двері, які виходять на вулицю, на територію, огороджену парканом прибудинкової території. Прибудинкова територія є майном, яке перебуває у спільному користуванні співвласників багатоквартирного будинку. Заявник вважає, що спірна земельна ділянка належить співвласникам житлового будинку на права спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу є майном співвласників, які визначають порядок його користування.

Невід`ємною складовою суб`єктивного права власності на нерухоме майно є забезпечення вільного і безперешкодного доступу кожного власника до свого житла. Перешкоди у користуванні спільною земельною ділянкою полягають у тому, що паркан заблокував вхід на прибудинкову територію та унеможливлює доступу, зокрема транспорту інших співвласників багатоквартирного будинку.

Заявник вказує, що матеріали справи містять достатню кількість доказів на підтвердження позову. Експертиза у справі не призначалася, оскільки відповідач не заперечувала того, що саме вона збудувала паркан. Вважає хибними висновки суду апеляційної інстанції про необхідність встановлення факту переобладнання несучої конструкції, оскільки це не надає відповідь на питання, яким чином співвласникам багатоквартирного будинку користуватися спільними приміщеннями.

Матеріали справи не містять доказів того, що ключі від металевих дверей у коридорі загального користування, встановленої відповідачем, надавались позивачам чи іншим мешканцям будинку.

Посилаючись на положення Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», статті 391, 396 ЦК України вважає, що позов про усунення перешкод підлягає задоволенню у тому випадку, якщо позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 (далі - с. Єлизаветівка), що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 12 червня 2017 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартини, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією технічного паспорту.

ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_7 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, витягом із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією міни від 09 вересня 2016 року.

Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 1223780800:02:003:0244, що належить ТОВ «Екомаркет Плюс» на праві приватної власності, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до витягу, вказана земельна ділянка має площу 27,9519 га і має призначення як земля житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), державна реєстрація якої здійснена на підставі технічної документації від 08 жовтня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт-Груп».

Згідно акту обстеження багатоквартирного будинку від 14 квітня 2021 року, затвердженого директором ТОВ «ЖЕО «Город на озере» Москаленко Ю. В. разом з комісією у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , в червні 2020 року ОСОБА_3 , яка є власником квартири АДРЕСА_4 у зазначеному житловому будинку, у коридорі перед сходами на другий поверх цього будинку встановила металеві двері, від яких між сходами з першого на другий поверх будинку споруджено суцільний перетинок, чим фактично здійснено виділ частини приміщення загального користування, розміщеного під сходами, в одноосібне користування ОСОБА_3 , унаслідок чого іншим власникам цього будинку обмежено доступ до вказаного приміщення. У вказаному приміщенні ОСОБА_3 пробурила свердловину із встановленням насосу для подачі води.

У вказаному акті також зазначено, що у грудні 2020 року ОСОБА_3 упритул до цього будинку із суцільних бетонних плит спорудила огорожу (паркан) висотою 2,0 м, загальною довжиною 40,154 м (включно із зачиненими воротами довжиною 3,2 м та зачинені металеві двері довжиною 1,27 м), ключі від яких має лише ОСОБА_3 .

Спорудженням огорожі здійснено виділ у натурі частини прибудинкової території. Огорожа перешкоджає вільному доступу на огороджену частину прибудинкової території зазначеного багатоквартирного житлового будинку та до самого будинку.

У стіні житлового будинку ОСОБА_3 врізала двері, які виходять на вулицю, тобто на територію огородженої парканом прибудинкової території.

До акту долучено плани-схеми перетину до спорудження паркану та після, фототаблиці металевих дверей та пояснення свідка ОСОБА_6 про існування неприязних сусідських стосунків, оскільки ОСОБА_3 самовільно, без узгодження із сусідами у будинку, спорудила паркан навколо житлового будинку, де проживають позивачі, який їм заважає користуватись земельною ділянкою.

Із геодезичного звіту, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 у 2021 році, встановлено, що обстежувалась земельна ділянка за кадастровим номером 1223780800:02:003:0244 площею 27,9519 га, комунальної форми власності, що обліковується за ТОВ «Екомаркет Плюс», на якій розміщений багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , частина ділянки огороджена парканом, площа огородженої ділянки складає 0,0141 га, власником паркана є ОСОБА_3 .

Установлено, що правовстановлюючі документи чи рішення органів влади на встановлення паркану відсутні.

В геодезичному звіті зроблено висновок, що земельна ділянка, яка зайнята парканом, площею 0,0141 га, підпадає під поняття самовільно зайнятої та підлягає звільненню у встановлений законом спосіб (том 1, а. с.189-190).

Приписом директора ТОВ ЖЄО «Город на озере» доведено до відома ОСОБА_3 , що власникам багатоквартирного будинку належить на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування і всі власники володіють і користуються спільно сумісною власністю між собою відповідно до вимог статті 282, 369 ЦК України, а тому вона повинна надати ключі для доступу у загальне приміщення (том 1, а. с.50).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Згідно з вимогами статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного будівництва нерухомого майна.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України).

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Встановлено, що спірний паркан збудовано без будь-якої дозвільної документації.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Таким чином, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною другою, пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20 (провадження № 61-21119св21).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині вимог про знесення збудованого ОСОБА_3 паркану, правовий режим якого не встановлено, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи містять суперечливі докази стосовно того, хто є власником земельної ділянки, на якій збудований паркан.

Позивачі не надали належних та допустимих доказів того, що вони є користувачами спірної земельної ділянки.

Оскільки з позовом про знесення самочинного будівництва може звернутися власник земельної ділянки чи її користувач, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову у частині знесення самовільно збудованого паркану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 404/8750/15 (провадження № 61-19614св18), від 03 липня 2019 року у справі № 493/1156/15-ц (провадження № 61-28461св18), від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61- 8737св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19 (провадження № 61-18648св20), Верховний Суд України у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановивши, що позивачі не заявляли вимог про проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва - перетину та дверей у місцях загального користування у спосіб, не пов`язаний із їх знесенням, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо неможливості здійснення перебудови об`єкта нерухомості відповідно до державних будівельних норм і правил, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для знесення спірного перетину та дверей.

Колегія суддів констатує, що право ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, яке закріплене положеннями Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», статтями 391, 396 ЦК України, кореспондується з його обов`язками, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення своїх вимог.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Посилання представника заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 725/2131/19 (провадження № 61-373св20), від 03 жовтня 2019 року у справі № 466/2408/14-ц (провадження № 61-27626св18), від 30 січня 2019 року у справі № 725/349/15-ц (провадження № 61-31424св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 463/3792/16-ц (провадження № 61-13342св18), від 17 листопада 2021 року у справі № 369/7774/17 (провадження № 61-10180св20), від 18 липня 2018 рок у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 12 квітня 2022 року у справі № 464/3156/19 (провадження № 61-19987св21), колегія суддів спростовує, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Зокрема, у справах № 725/2131/19, № 466/2408/14-ц, № 725/349/15-ц, на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, позивачі обрали спосіб захисту, передбачений статтею 391 ЦК України, - шляхом зобов`язання надати доступ до приміщень загального користування, тобто інший спосіб захисту, ніж позивачі у справі, яка переглядається.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник