Рішення

від 19.12.2023 по справі 320/9254/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року справа №320/9254/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 24.04.2023 просить суд:

- визнати дії відповідача щодо невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 неправомірними;

- зобов`язати відповідача здійснити відповідні нарахування та виплатити позивачу грошове забезпечення з 12.03.2022 по 17.03.2023;

- стягнути з відповідача належні ОСОБА_1 грошові виплати за 12 місяців у розмірі 360 000,00 грн.;

- зобов`язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.

24.04.2023 на адресу суду надійшли документи по справі, зокрема, уточнена позовна заява від 21.04.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 у справі №320/3254/23 відкрито спрощене провадження без проведення судового засідання та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на положення статей 3, 115, 237 Кодексу законів про працю України, статей 82, 23, 1167, 1172 Цивільного кодексу України, Постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 стверджує, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси шляхом не виплати йому грошового забезпечення, що мало своїм наслідком також завдання йому моральної шкоди.

14.06.2023 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано відзив на позовну заяву, у якому представник Військової частини НОМЕР_1 стверджує про відсутність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, адже виплата такого грошового забезпечення була призупинена внаслідок самовільного залишення ним військової частини.

У той же час в матеріалах справи наявна відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, стверджуючи, що звинувачення у самовільному залишенні ним місця служби не підтвердились, виплати були поновлені, однак не були перераховані.

Також ОСОБА_1 зазначає, що про притягнення його до дисциплінарної відповідальності дізнався тільки за наслідком отримання відзиву на позовну заяву та вважає, що таке рішення є протиправним.

Окрім цього позивач відмітив, що надані військовою частиною НОМЕР_1 витяги з ЄРДР не дають законних підстав для не здійснення йому виплат.

При цьому, до відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 долучено клопотання про розгляд справи №320/9254/23 у судовому засіданні із викликом сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи №320/9254/23 у судовому засіданні із викликом сторін.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

12.03.2022 наказом військового комісара Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №60 ОСОБА_1 мобілізовано та призначено на посаду стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 58).

Як вказує позивач, за час проходження ним служби, відповідач позбавив його виплати грошового забезпечення та інших соціальних норм, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується чинним законодавством, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року за № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно статті 9 Закону 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Структура та умови грошового забезпечення військовослужбовців, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 встановлено, що: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У той же час, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Між тим, в силу вимог пункту 15 Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Пунктом 5 розділу ХVI Порядку №260 регламентовано, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках, зокрема за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Згідно з пунктом 2 розділу ХХХIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

В силу вимог пункту 14 розділу ХХХIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які, серед іншого, самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Аналізуючи наведені положення, суд вказує, що самовільне залишення військовослужбовцем військової частини, місця служби є підставою для призупинення виплат всіх складових грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Судом встановлено, що згідно із витягом з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2022 №6 «Про призначення службового розслідування», відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України від 21.11.2017 №608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, на підставі рапорту командира 3 стрілецької роти майора ОСОБА_2 по факту неприбуття на військову службу стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти ОСОБА_3 наказано провести службове розслідування стосовно відсутності на військовій службі стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдата ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 59).

Надалі, відповідно до пункту 15 розділу I Порядку №260 командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) видано наказ від 30.03.2022 №9, яким наказано солдату ОСОБА_1 , стрільцю 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, який не повернувся до військової частини з відрядження із Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 29.03.2022, виплату грошового та продовольчого забезпечення призупинити з 30.03.2022 (т. 1, а.с. 60).

На підставі витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2022 №279 (пункт 6.1) позивачу відновлено виплату грошового та продовольчого забезпечення (т. 1, а.с. 61).

В подальшому, на виконання наказу командира військової частини № НОМЕР_2 від 30.03.2022 №6 «Про призначення службового розслідування», наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2022 №9 «Про продовження строку проведення службового розслідування, призначеного командиром військової частини», у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, проведення якого доручено начальнику штабу заступнику командира військової частини полковнику ОСОБА_4 , за фактом відсутності на військовій службі стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдата ОСОБА_1 , з метою недопущення у подальшому подібних правопорушень, а також запобіганню вчинення нових, керуючись статтями 6, 7 та статтями 45, 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України видано наказ Командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.12.2022 №140 «Про підсумки службового розслідування», пунктом 2 якого наказано за порушення військової дисципліни, а саме не повернення до військової частини без поважних причин, що виразились у невиконанні вимог статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, солдата ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності, накласти дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА» (т. 1, а.с. 62).

Між тим, судом встановлено, що згідно із пунктом 6 витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2022 №286 відповідно до пункту 15 розділу I Порядку №260, солдату ОСОБА_1 , стрільцю 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, який самовільно залишив військову частину 30.12.2022 виплату грошового та продовольчого забезпечення призупинити з дня залишення військової частини (т. 1, а.с. 65).

Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України від 21.11.2017 №608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, на підставі рапорту начальника медичної служби начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_5 про самовільне залишення місця служби, неприбуття на військову службу стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , відповідачем видано наказ №141 від 30.12.2022 «Про призначення службового розслідування» за вказаним фактом (т. 1, а.с. 63).

За результатами службового розслідування, відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України від 21.11.2017 №608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» від 30.12.2022 №141, офіцером-психологом військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_6 проведене службове розслідування, з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню військової служби та місця служби стрільцем 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдатом ОСОБА_1 , чиї дії стали причиною вчинення правопорушення, складено акт службового розслідування (далі акт службового розслідування) (т. 1, а.с. 52-57).

В пункті 3 акту службового розслідування вказано про те, що … солдат ОСОБА_1 навмисно, самовільно залишив місце служби, та не з`явився до військової частини без підтверджуючих на те поважних причин з метою ухилення від військової служби (т. 1, а.с. 55).

Згідно із пунктами 1, 2 витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2023 №2, на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.12.2022 №141 «Про призначення службового розслідування», у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, проведення якого доручено офіцеру- психологу ОСОБА_6 , за фактом самовільного залишення місця служби, неприбуття на військову службу стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , з метою недопущення у подальшому подібних правопорушень, а також запобіганню вчинення нових, керуючись статтями 6, 7 та статтями 45, 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України наказано:

1. Службове розслідування вважати завершеним.

2. Акт та матеріали проведення службового розслідування передати до органів досудового слідства (т. 1, а.с. 66).

Аналізуючи вказані обставини, суд звертає увагу на те, що невиплата грошового та продовольчого забезпечення позивачу була зумовлено наявністю виданих відповідачем наказів, які зазначені вище.

Станом на час вирішення спору по суті відсутні належні та достатні докази на підтвердження оскарження їх ОСОБА_1 в судовому порядку та/або відомості щодо наявності судового рішення, яке набрало законної сили в частині визнання таких наказів протиправними та скасування останніх.

Разом з цим, суд наголошує, що накази, які згадані вище, не є предметом розгляду даної адміністративної справи, тобто ОСОБА_1 в межах даної адміністративної справи не оскаржуються.

Суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Пунктами 1, 3, 8 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вищевказаних норм законодавства можна дійти висновку, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

Важливо зазначити, що відповідно до усталеної судової практики обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка безпосередньо або через представника стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16 та ін.).

У статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Так, відповідно до частин 1, 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом). достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині 2 статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а,

Приймаючи до уваги те, що накази про призупинення виплат позивачу грошового та продовольчого забезпечення, як і наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та передачу матеріалів службового розслідування до органів досудового розслідування не є предметом розгляду даної адміністративної справи та, враховуючи правову позицію, яка викладена вище, суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову.

Водночас, посилання позивача щодо неправдивості відомостей, підроблення даних службового розслідування не можуть бути оцінені судом вище, адже не останні не входять до предмету доказування даної адміністративної справи.

Також при вирішенні спору по суті суд враховує, що згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 №15/1052 ОСОБА_1 у період з 12.03.2022 по 29.03.2022 та з 23.12.2022 по 29.12.2022 було виплаченого грошове забезпечення у сумі 3460,98 грн. та 1523,53 грн. відповідно.

В інший період, заявлений позивачем у позовних вимогах, виплата грошового та продовольчого забезпечення була призупинена відповідачем на підставі наказів від 30.03.2022 №9 та від 30.12.2022 №286, які в судовому порядку, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 не оскаржувались.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні, з огляду на наявність у позивача пільг, передбачених Законом України «Про судовий збір» (копія свідоцтва учасника бойових дій серія НОМЕР_3 від 15.03.2023) (т. 1, а.с. 20).

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.