Постанова

від 19.12.2023 по справі 910/5724/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2023 р. Справа№ 910/5724/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Алданової С.О.

Сітайло Л.Г.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Кологойда О.В.;

від відповідача: Михалевич М.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року (повний текст складено 18.08.2023)

у справі №910/5724/23 ( суддя Головіна К.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Кінто"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 2 310 565,25 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Кінто» (далі - ПрАТ «Кінто», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта», відповідач) про стягнення частини чистого прибутку в сумі 2 310 565,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм діючого законодавства не виконав своїх зобов`язань з виплати акціонерам, корпоративні права яких перебувають в управлінні позивача, дивідендів за 2020 рік на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформленого протоколом № 31 від 18.05.2021, та відповідно до ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» частину чистого прибутку за 2020 рік в сумі:

- 74 839 грн. 21 коп. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Кінто-Класичний»;

- 1 582 889 грн. 53 коп. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4»;

- 652 782 грн. 51 коп. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5»;

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Приватного акціонерного товариства «Кінто» витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн. та судовий збір у сумі 27 726 грн. 78 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що акціонери ПАТ «Укрнафта» мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1 921 167 072,00 грн, що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов`язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз. 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року у справі №910/5724/23 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- Закон України «Про акціонерні товариства» не містить положень про можливість та порядок виплати на користь акціонерів частини чистого прибутку поза дивідендами, які хоча і є складовою чистого прибутку, проте не є тотожними йому, а тому є необґрунтованим та взаємосуперечливим посилання суду першої інстанції на можливість отримання акціонерами чистого прибутку аналогічно до дивідендів;

- посилання як позивача у даній справі, так і суду першої інстанції на вимоги ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України за 2021 рік», як на підставу для виплати йому частини чистого прибутку від діяльності Товариства, є неправомірними, оскільки такі норми не відповідають положенням Закону України «Про акціонерні товариства», як спеціального нормативного акту, та суперечать із положеннями Цивільного кодексу, який є основою побудови таких відносин;

- з рішення загальних зборів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 не вбачається волевиявлення Товариства на розподіл саме чистого прибутку та спрямування частини чистого прибутку для виплати акціонерам або ж для виплати та розподілу дивідендів між акціонерами;

- оскільки будь-які виплати господарського товариства на користь його учасників, відмінних від держави, не є забезпеченням виконання бюджетів будь-якого рівня, а тому суд першої інстанції, в порушення положень ч. 6 ст. 11 ГПК України, не застосував норми Конституції України, як норми прямої дії;

- матеріали справи не містять доказів того, що ПрАТ «Кінто» було акціонером ПАТ «Укрнафта» станом на 01 травня відповідного року.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/5724/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Алданова С.О., Сітайло Л.Г.

Ухвалою суду від 17.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року у справі №910/5724/23 та призначено справу до розгляду на 05.12.2023.

У судовому засіданні 05.12.2023 відкладено розгляд справи до 19.12.2023.

Позиції інших учасників справи

05.10.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» було засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 №210/93.

Товариство є правонаступником державного підприємства - Виробничого об`єднання «Укрнафта». Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип та назву товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», організаційно-правовою формою товариства є акціонерне товариство, за типом - публічне акціонерне товариство.

Акціонерами ПАТ «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.

Статутний капітал ПАТ «Укрнафта» становить 13 557 127,50 грн. і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій.

Матеріали справи свідчать, що Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача ПАТ «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція. Отже відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

Позивач є компанією з управління активами, яка діє на підставі ч. 1 ст. 41, ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування», ст. 6, 34 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від власного імені в інтересах учасників відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Кінто-Класичний», корпоративних інвестиційних фондів, а саме - Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» та Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами про управління активами, свідоцтвом про внесення інституту спільного інвестування до ЄДР інститутів спільного інвестування та не заперечується сторонами.

Вказані інститути спільного користування є акціонерами ПАТ «Укрнафта», оскільки:

- Відкритому диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Кінто-Класичний» належить 1 057 акцій;

- Публічному акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» належить 22340 акцій;

- Публічному акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» належить 9213 акцій.

18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта», скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021. Прийняті цими загальними зборами рішення були оформлені протоколом № 31.

Так, загальними зборами було вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства».

По питанню № 13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: «Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Звертаючись до суду з даним позовом, ПрАТ «Кінто» вказує, що на підставі вказаного рішення та в силу положень частини 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у відповідача виник обов`язок перед акціонерами, яких представляє позивач, сплатити частину чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частина перша статті 152 Цивільного кодексу України визначає, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Частиною першою статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Пунктом 6.18 Статуту визначено, що дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою товариства (пункт 6.20 статуту).

Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати (пункт 6.21 статуту).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі №910/10164/21.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що в силу вимоги абз. другого статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у відповідача виник обов`язок перед акціонерами, у тому числі позивачем, сплатити частину чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Згідно із частиною першою статті 172 Господарського кодексу України відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Укрнафта" є публічним акціонерним товариством, статутний капітал якого поділений на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (частина перша статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства", пункт 1.4 Статуту ПАТ "Укрнафта").

Статутний капітал ПАТ "Укрнафта" становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій, номінальною вартістю 0,25 грн (пункти 5.1, 5.2 Статуту. Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача ПАТ "Укрнафта", тобто 50% плюс 1 акція.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Як було встановлено вище, 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ "Укрнафта", скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.

Прийняті загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" рішення були оформлені протоколом № 31.

За результатами цих загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства".

По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"".

Відповідно до абз. 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Тобто саме загальні збори ПАТ "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021 про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акціонери ПАТ "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій. При цьому, апеляційна скарга не містить заперечень щодо суми, заявленої позивачем до стягнення як частини чистого прибутку за 2020 рік.

Щодо доводів апелянта, що акціонери мають право отримувати матеріальне (грошове) благо від діяльності товариства у формі дивідендів, тоді як інших виплат, зокрема, частини чистого прибутку за результатами його розподілу товариством чинним законодавством на користь акціонерів не передбачено та не врегульовано, колегія суддів зазначає наступне.

Так, порядок розподілу прибутку здійснюється з урахуванням вимог, передбачених законом (пп. 12 ч. 2 ст. 33 Закону "Про акціонерні товариства", пп. 16 п. 9.1.6 Статуту ПАТ "УКРНАФТА").

Чистий прибуток, одержаний після здійснення розрахунків, визначених п. 8.1 Статуту, залишається у повному розпорядженні Товариства, яке відповідно до Статуту на власний розсуд та у своїх інтересах і інтересах акціонерів визначає напрями його використання, як-то: розширення виробництва, виплата дивідендів (частки прибутку) та інше (п. 8.2 Статуту ПАТ "Укрнафта"). Розподіл прибутку здійснюється за рішенням загальних зборів у розмірах, порядку і на цілі у відповідності до норм чинного законодавства та статуту (п. 8.3 Статуту ПАТ "Укрнафта").

При цьому, позиція апелянта, що спеціальним законом, який регулює порядок розподілу чистого прибутку ПАТ "Укрнафта" є лише Закон України "Про акціонерні товариства" - визнається колегією суддів помилковою, оскільки особливий порядок розподілу прибутку і збитків для таких товариств як ПАТ "Укрнафта" (господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків) регулюється також ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об?єктами державної власності" та Законом України про державний бюджет на відповідний рік, зокрема, ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Отже, на ПАТ "Укрнафта" поширюється дія Закону України "Про управління об?єктами державної власності", абзацу 2 статті 21 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", які є спеціальними щодо норм Закону України "Про акціонерні товариства". А тому доводи скаржника про необхідність застосування положень лише ЦК України та Закону України "Про акціонерні товариства", як спеціального законодавства, є помилковими.

Спеціальні норми передбачають імперативний обов`язок ПАТ "Укрнафта" приймати рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним періодом, а в разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 1 травня, сплачувати до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним періодом.

Таким чином, вказаним законом України передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.

Відповідач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заперечував, що рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, не приймалося.

Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним. В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта та зазначає, що абзац 2 ст. 21 Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік" відповідає нормам Конституції України, оскільки гарантує рівне право всім акціонерам ПАТ "Укрнафта" як суб`єктам права власності на акцій на отримання пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі товариства частини чистого прибутку ПАТ "Укрнафта" за 2020 рік в однаковому розумінні, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, і в один строк - до 1 липня 2021 року.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції вимог частини шостої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не звернувся до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі №3-313/2019 при визнанні таким, що не відповідає Конституції України абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

У даному рішення Конституційний суд України вказав, що неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується "іншим учасникам товариства". У рішенні зазначено, що нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

Отже, Конституційний Суд України визнав неконституційним не перерозподіл частини чистого прибутку на користь Держави як такий, а дискримінаційний розподіл, коли не передбачається вимога спрямування частини чистого прибутку на користь інших учасників товариства.

Колегія суддів відзначає, що прийнявши рішення про розподіл прибутку відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відповідач не міг встановити різні умови для власників акцій одного типу та класу, обмежити окремих акціонерів у праві на отримання дивідендів.

Водночас, колегія суддів зазначає, що норма абз. 2 п. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" жодним чином не здійснює неконституційне втручання у права власності відповідача як акціонерного товариства.

Вказане вище узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22, від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22.

За змістом п. 6.16 Статуту документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або і інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

Облік прав власності на акції товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України (п. 6.17 Статуту).

Частиною першою статі 8 Закону України «Про депозитарну систему України» передбачено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі.

Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

Позивач надав суду виписки про стан рахунків в цінних паперах акціонерів, в інтересах яких поданий даний позов, як станом на 18.05.2021 (дату прийняття рішення загальними зборами ПАТ «Укрнафта»), так і станом на 01.07.2021 (кінцеву дату виконання вказаного рішення).

Згідно з указаних доказів Відкритому диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Кінто-Класичний» належить 1 057 акцій; Публічному акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» належить 22340 акцій; Публічному акціонерному товаристві «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» належить 9213 акцій.

Доказів того, що у зазначених вище акціонерів ПАТ «Укрнафта» кількість акцій станом на 01.05.2021 відрізнявся, від тих, які у них були наявні з 18.05.2021 по 01.07.2021, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.

З огляду на викладене вище, є вірним розрахунок суду першої інстанції частини чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає стягненню з ПАТ «Укрнафта»: на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Кінто-Класичний» у розмірі 74 839,21 грн; на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами ПАТ «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» у розмірі 1 582 889,53 грн; на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами ПАТ «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» у розмірі 652 782,51 грн.

З цих підстав, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Стосовно заявлених витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених судових витрат позивач долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 153-АО/2019 від 29.07.2019, копію додаткової угоди від 01.09.2022 до вказаного договору, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 8077/10 від 18.07.2019, розрахунок витрат на надання правничої допомоги від 13.07.2023, що є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по першій інстанції у справі № 910/5724/23 до договору про надання правової допомоги.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Як зауважили Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З цих підстав, суд першої інстанції вірно зазначив, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 16 000 грн. не є співмірними із складністю предмету спору, у зв`язку з чим витрачання часу на надання послуг, зазначених у розрахунку витрат на надання правничої допомоги від 13.07.2023, що є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) у першій інстанції по справі № 910/5724/23, не є виправданим, а тому суд, враховуючи подане клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості, розумності, справедливості та пропорційності, дійшов до правомірного висновку про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.

В апеляційній скарзі відсутні доводи апелянта щодо неправомірності чи необґрунтованості стягнутих з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, у суді апеляційної інстанції позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції надано розрахунок витрат на надання правничої допомоги від 18.12.2023, що є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по апеляційній інстанції у справі № 910/5724/23 до договору про надання правової допомоги на загальну суму 6 000,00 грн.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем доведено належними доказами понесення витрати на правничу допомогу адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на суму 6 000,00 грн.

Колегією суддів враховані усні заперечення відповідача проти заявлених витрат на професійну правничу допомогу. В контексті даних заперечень суд апеляційної інстанції враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що він понесе витрати у вигляді професійної правничої допомоги, на підтвердження чого було надано розрахунок витрат на надання правничої допомоги від 14.10.2023, що є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по апеляційній інстанції у справі № 910/5724/23 до договору про надання правової допомоги, на суму 4 000,00 грн.

Колегією суддів враховано, що відзив на апеляційну скаргу з доказами понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та заява про надання доказів понесення судових витрат були направлені на електронну адресу відповідача в системі ЄСІТС (відзив 04.10.2023 та заява 18.12.2023). Відповідач у судовому засіданні 19.12.2023 визнав отримання ним заяви про надання доказів понесення судових витрат.

Стосовно неспіврозмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, в контексті наданих усних заперечень відповідача та заявленого клопотання про зменшення їх розміру до 4 000,00 грн, колегія суддів враховує, що в наданому до відзиву на апеляційну скаргу розрахунку від 14.10.2023, в якому зазначено 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, вказані такі види правової допомоги, наданої адвокатом:

складання відзиву на апеляційну скаргу - 2 000,00 грн;

участь у судовому засіданні - 2 000,00 грн.

В той же час, в розрахунку витрат на надання правничої допомоги від 18.12.2023, що є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по апеляційній інстанції у справі № 910/5724/23 до договору про надання правової допомоги на загальну суму 6 000,00 грн., вказані наступні види наданої правової допомоги:

складання відзиву на апеляційну скаргу - 2 000,00 грн;

участь у судовому засіданні (2 судодня) - 4 000,00 грн.

Колегією суддів враховується, що представник позивача адвокат Кологойда О.В. приймала участь у обох судових засіданнях у суді апеляційної інстанції, тоді як розгляд справи, що мав відбутись 05.12.2023, був відкладений за усним клопотанням позивача. Крім того, адвокатом було подано відзив на апеляційну скаргу.

А тому, враховуючи фактично надану адвокатом правову допомогу в межах справи № 910/5724/23 у суді апеляційної інстанції, з огляду на наявність доказів на понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, колегія суддів дійшла до висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача у сумі 6 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року у справі № 910/5724/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/5724/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/5724/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь Приватного акціонерного товариства «Кінто» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 25-Б, ідентифікаційний код 16461855) витрати на правову допомогу у сумі 6 000,00 грн., понесених ним у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/5724/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.12.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді С.О. Алданова

Л.Г. Сітайло