Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/4318/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р. Справа№ 910/4318/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Прокопенко О.В.

учасники справи:

від позивача: Андрощук С.В.

від відповідача: Дерев`янчук В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 (повний текст рішення складено 26.06.2023)

у справі №910/4318/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс"

про стягнення 849 959,72 грн

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс" про стягнення 849 959,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про передачу в користування робочого одягу та надання послуг з його обслуговування № 112 від 01.03.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи та наявними доказами не підтверджується наявність основної заборгованості, у розмірі яка була заявлена позивачем, у відповідача відсутня. Крім того суд першої інстанції зазначав, що суду не надані докази факти отримання кожного рахунку у певну дату, оскільки саме з календарних дат їх отримання має обраховуватись прострочення грошового зобов`язання. Крім того судом було установлено відсутність у позивача права на стягнення з відповідача штрафу у розмірі 499 451, 16 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" подало апеляційну скаргу, в якій просило прийняти до розгляду цю апеляційну скаргу і її розглянути; скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 прийняте у справі №910/4318/23; ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ "Еффітекс" (вул. Мельникова, буд. №83-Д, м. Київ, 04119; код в ЄДРПОУ №41981412), які є предметом розгляду у справі №910/4318/23 і викладені в позовній заяві від 20.03.2023, судові витрати покласти на ТОВ "В.І.О. Трак Сервіс" (вул. Автопаркова, буд. №7, м. Київ, 02121; код в ЄДРПОУ №39372921).

В обґрунтування своєї скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" зазначало, що наявність боргу підтверджувалась в т.ч. рахунками, які були надані позивачем, виписками з банківського рахунку позивача, з яких убачаються здійснені оплати по виставленим рахункам. Шляхом операцій з додавання і віднімання можна встановити, що за весь період з 1.01.2021 по 31.12.2022 було виставлено рахунків на загальну суму 967 554,10 грн, а оплат за вказаний тут період було здійснено на загальну суму 896 389,95 грн, де різниця становить 71 164,15 гривень. І саме цю суму позивач пред`явив до стягнення, відповідач її не заперечив, проте суд, з невідомих підстав, дійшов висновку, що «заборгованість відповідача було погашено повністю з переплатою у 78 835,85 грн».

Також, позивач зазначав, що суд першої інстанції не з`ясував наведені обставини, що мають значення для справи і вказав на обставини, які не є доведеними і не мають значення для справи, зробив невідповідні висновки і, при цьому, порушив вимоги ч. 1 ст. 75, частин 3 і 5 ст. 96 ГПК України, а також невірно застосував положення ст. 625 ЦК України і статей 188, 231 ГК України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування свого відзиву відповідач зазначав, що замовник у вересні 2022 року повернув отриманий за Договором одяг виконавцю, по усній домовленості, олнак при цьому не склавши двостороннього документу. Те, що заборгованість у розмірі 71 164,15 грн відповідачем погашена, що підтверджується наданим позивачем актом звірки взаємних розрахунків за період з 31.01.2021 по 11.01.2023, та відповідно зазначено у самій апеляційній скарзі, отже на переконання відповідача суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що твердження позивача про наявність боргу станом на час подання позову спростовано наявними матеріалами справи. Також, відповідач зазначав, що заперечував про задоволення позову у повному обсязі і в суді першої інстанції.

Крім того відповідач зазначав, що надані позивачем докази в обґрунтування наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за Договором, 3% річних та інфляційних втрат рахунки на оплату, деталізація до рахунків, звіти про звільненим співробітникам та акти надання послуг, було вірно установлено судом першої інстанції у рішенні і установлено, що доні документи не містять ані фізичних підписів, ані кваліфікованих електронних підписів уповноважених осіб. Додатково відповідач звертає увагу суду, що направлення рахунків, сформованих у електронному вигляді адвокату відповідача не підтверджують отримання зазначених рахунків відповідачем особисто.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" у справі №910/4318/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду (через електронний суд).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4318/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/4318/23.

19.07.2023 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме направлення апеляційної скарги на адресу відповідача.

Ухвалою ПАГС від 31.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23. Розгляд справи призначено на 27.09.2023.

02.08.2023 через електронний суд від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме надання відповідачем відповіді на наступні питання ч. 1 ст. 90, ч. 1 ст. 119 ГПК України:

- яку кількість одягу відповідач отримав від позивача в користування від моменту укладання Договору і яку повернув; якими документами підтверджується факт отримання / повернення одягу;

- чи отримував відповідач рахунки по Договору від позивача за допомогою електронної пошти в період з 1.01.2021 по 31.12.2023; якщо "так", то коли [в яку дату] кожен з відповідних рахунків був отриманий;

- чи отримували Відповідач рахунки по Договору від позивача за допомогою сервісу миттєвого обміну документами "Вчасно" в період з 1.01.2021 по 31.12.2023; якщо "так", то коли [в яку дату] кожен з відповідних рахунків був отриманий;

- чи отримували ви рахунки по Договору від позивача за допомогою поштового зв`язку в період з 1.01.2021 по 31.12.2023; якщо "так", то коли [в яку дату] кожен з відповідних рахунків був вами отриманий;

- чи є наведені в таблиці нижче дати коректними, якщо "ні", просимо навести пояснення / обґрунтування:

ДатаРахунок (від / №), оплата (№ рахунку)Дата виставлення рахунку через електронну поштуДата виставлення рахунку ТОВ "ЕФФІТЕКС" в сервісі "ВЧАСНО"Дати підписання акту надання послуг в сервісі "ВЧАСНО" з боку ТОВ " ВІО ТРАК СЕРВІС"Дата, з якої рахується прострочення по п. 4.5. Договору 123456 2021-01-31Рахунок № 14102021-02-02--2021-02-102021-02-28Рахунок № 14932021-03-022021-03-022022-08-152021-03-102021-03-31Рахунок № 15852021-05-052021-04-022022-08-152021-04-102021-04-30Рахунок № 16652021-05-052021-05-052022-08-082021-05-132021-05-31Рахунок № 17502021-06-012021-06-012022-08-152021-06-092021-06-30Рахунок № 17942021-06-302021-07-012022-08-152021-07-092021-07-31Рахунок № 1925 2021-08-022021-08-022022-08-152021-08-102021-08-31Рахунок № 2011 2021-09-012021-09-012022-08-152021-09-092021-09-30Рахунок № 2094 2021-10-012021-10-012022-08-152021-10-092021-10-31Рахунок № 2184(5 )2021-11-012021-11-022022-10-172021-11-102021-11-30Рахунок № 2276 (2283 )2021-12-012021-12-022022-10-172021-12-102021-12-31Рахунок № 2385 2022-01-042021-01-052022-10-172022-01-132022-01-31Рахунок № 2485 2022-02-012022-02-012022-10-172022-02-092022-02-28Рахунок № 2594 2022-03-012022-03-062022-10-172022.03.12 2022-03-31Рахунок № 26952022-04-012022-04-022022-10-172022.04.09 2022-04-30Рахунок № 27932022-05-012022-05-032022-12-012022-05-112022-05-31Рахунок № 2897 2022-06-012022-06-022022-12-012022-06-102022-06-30Рахунок № 2999 2022-07-052022-07-042022-10-172022-07-122022-07-31Рахунок № 3060 2022-07-292022-07-292022-12-012022-08-062022-08-31Рахунок № 3218 2022-09-012022-09-012022-12-012022-09-092022-09-30Рахунок № 3323 2022-10-032022-10-052022-12-012022-10-132022-10-31Рахунок № 3426 2022-11-042022-11-15-2022-11-232022-11-30Рахунок № 3546 2023-01-12--2023-01-132022-12-31Рахунок № 3656 2023-01-122023-01-05-2023-01-13- чи вірно, що за період з 1.01.2021 по 31.12.2022 позивачем було виставлено рахунків на загальну суму 967 554,10 грн, а оплат з боку відповідача за вказаний тут період було здійснено на загальну суму 896 389,95 грн, де різниця (борг) становить 71 164,15 гривень? Якщо "ні", просимо надати пояснення / обґрунтування;

- чи вірно, що рахунки №№ 3546 і 3656 в сумі 71 164,15 грн, виставлені позивачем, станом на 11.01.2023, на 20.03.2023 і на сьогодні залишаються неоплаченими; якщо "так", то з якої причини;

- яка кількість одягу по Договору залишалась у відповідача в користуванні станом на вересень, жовтень, листопад і грудень 2022 року; і чи повертав відповідач одяг до або після 11.01.2023 у зв`язку з розірванням Договору; якщо "так", то коли і чим це підтверджується?

07.08.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла заява поновлення позивачу строку на подання заяви про долучення доказів у даній справі, а саме, розрахунок вартості викупу одягу на 11.01.2021, витяг з системи "Вчасно" за період з січня 2021 року по січень 2023 року.

13.09.2023 через електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд прийняти відповідь на відзив, скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання, яке відбулося 27.09.2023 з`явились усі учасники справи. Головуючий ставив на обговорення заявлене позивачем клопотання про надання відповідачем відповіді на заявленні в заяві про витребування доказів, представник відповідача повідомив суд, що надасть відповіді на указані питання у письмовій відповіді, колегія суддів порадившись вирішила поновити позивачу строк для подання клопотання про витребування письмових відповідей у відповідача задовольнити клопотання позивача, при цьому суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частинами 1-3 ст. 74 ГПК України визначено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події установленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 81 визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Ураховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції задовольняє клопотання позивача для повного та всебічного розгляду справи.

Щодо клопотання позивача про долучення доказів у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде установлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи убачається, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції дані докази подавались і відповідно були розглянуті судом, а в своєму клопотанні про залучення доказів у суді апеляційної інстанції позивач не навів обґрунтувань щодо необхідності долучення і розгляду даних доказів у суді апеляційної інстанції.

27.09.2023 у розгляді справи було оголошено перерву до 09.10.2023.

09.10.2023 у розгляді справи було оголошено перерву до 16.10.2023.

09.10.2023 через електронний суд від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме викликати для допиту в рамках справи № 910/4318/23 в якості свідка ОСОБА_1 ( НОМЕР_19 ; АДРЕСА_1 ); 3. Визнати явку директора ТОВ «В.І.О. ТРАК СЕРВІС», ОСОБА_1 обов`язковою; 4. Витребувати у справі № 910/4318/23 у ТОВ «В.І.О. ТРАК СЕРВІС» (вул. Автопаркова, буд. № 7, м. Київ, 02121; код в ЄДРПОУ № 39372921): 3.1) електронні листи з електронної пошти (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2), отримані з електронної пошти (support@effetex.com) ТОВ «ЕФФІТЕКС» (вул. Мельникова, буд. № 83-Д, м. Київ, 04119; код в ЄДРПОУ № 41981412) за період з 1.01.2021 по 1.02.2023; 3.2) рахунки / акти, отримані від ТОВ «ЕФФІТЕКС» (вул. Мельникова, буд. № 83-Д, м. Київ, 04119; код в ЄДРПОУ № 41981412) за допомогою сервісу миттєвого обміну документами «Вчасно» в період з 1.01.2021 по 1.02.2023; 3.3) метадані з сервісу миттєвого обміну документами «Вчасно» про отримання (підписання і відправлення) рахунків / актів від ТОВ «ЕФФІТЕКС» (вул. Мельникова, 5 буд. № 83-Д, м. Київ, 04119; код в ЄДРПОУ № 41981412) за допомогою згаданого тут сервісу в період з 1.01.2021 по 1.02.2023.

16.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшли письмові заперечення проти клопотання про письмове опитування відповідача, при цьому відповідач зазначав, що факт отримання чи неотримання відповідачем рахунку на оплату, деталізації до рахунків, актів надання послуг повинен підтверджуватися доказами передбаченими умовами Договору відповідно до установленого ним порядку їх направлення.

Заявлене позивачем клопотання, у судовому засіданні 16.10.2023 було відхилено, з підстав того, що відповідно до норм ст. 269 ГПК України, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки позивачем не було надано суду обґрунтованих пояснень про неможливість подати зазначені в клопотанні докази/опитування відповідача у суді першої інстанції.

16.10.2023 у розгляді справи було оголошено перерву до 25.10.2023.

25.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 25.10.2023 учасники справи не з`явились. Розгляд справи було відкладено до 08.11.2023.

До суду 02.11.2023 (електронною поштою) від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" Андрощука С.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 08.11.2023 об 11-20.

Ухвалою суду від 08.11.2023 розгляд справи №910/4318/23 призначений на 08.11.2023 об 11-20 год ухвалено здійснювати у режимі відеоконференції.

08.11.2023 у розгляді справи було оголошено перерву до 29.11.2023.

29.11.2023 у розгляді справи було оголошено перерву до 13.12.2023.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів після проведення наради у нарадчій кімнаті оголосила вступну та резолютивну частину постанови, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" залишено без задоволення, а на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи убачається наступне.

Сторонами у справі 01.03.2019 укладено договір про передачу в користування робочого одягу та надання послуг з його обслуговування.

Відповідно до умов пункту 1.1 договору від 01.03.2019 позивач зобов`язався передати відповідачу у платне користування робочий одяг, здійснювати його обслуговування, а відповідач - оплатити вартість користування та допоміжних послуг.

Частиною першою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Звертаючись із позовом позивач зазначав, що останнім було надано відповідачу весь спектр передбачених договором послуг, які оплачувались несвоєчасно та не у повному обсязі.

Судом установлено, що за висновками позовної заяви (зокрема, останній абзац сторінки 3, третій абзац сторінки 4 тощо) станом на 11.01.2023 (день припинення укладеного сторонами у справі договору) заборгованість відповідача складала 71 164, 15 грн.

Стягнення зазначеної суми боргу з оплати наданих послуг визначено позивачем першою вимогою даного позову.

Наявність боргу у визначеному позивачем розмірі відповідачем не заперечено.

У той же час, судом установлено, що відповідно до додатку №30 до позовної заяви (виписки від 20.03.2023 по рахунку позивача у АТ "ПРОКРЕДИТ Банк" за контрагентом) в період часу з 20.01.2023 до 02.03.2023 (тобто після 11.01.2023) відповідачем загалом було перераховано відповідачу 150 000, 00 грн.

Таким чином, станом на дату подання даного позову заборгованість відповідача було погашено повністю, що відповідно підтверджується матеріалами справи. Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у цій частині позову належить відмовити.

Крім того, звертаючись із позовом ТОВ "Еффітекс" зазначало, що відповідач має сплатити за несвоєчасно здійснені розрахунки установлені статтею 625 Цивільного кодексу України нарахування.

Суд має зазначити, що позивач помилково відносить до штрафних санкцій три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки за своєю правою природою вони є компенсаційним механізмом, а не мірою відповідальності за вчинене правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суттєвою умовою виникнення права на отримання передбачених наведеною нормою нарахувань є доведений факт прострочення грошового зобов`язання.

Пунктами 4.4 та 4.5 укладеного сторонами у справі договору про передачу в користування робочого одягу та надання послуг з його обслуговування від 01.03.2019 визначено, що розрахунки здійснюються у безготівковій формі на підставі рахунку позивача, яким (у тому числі) визначаються необхідні платіжні реквізити, протягом п`яти робочих днів з моменту виставлення рахунку.

Також, п. 2.2. Додаткової угоди №2 від 01.03.2021 визначено, що починаючи з « 01» березня 2021 року, при виконанні умов Договору сторони будуть здійснювати документообіг по господарським операціям у формі електронних документів з використанням сервісу, зазначеного в п. 1.1 Угоди, а саме, через систему «Вчасно».

Сервіс (онлайн-сервіс електронного документообігу Вчасно) - програмна продукція у вигляді онлайн-сервісу, призначена для автоматизації процесів електронного документообігу між Користувачами та Контрагентами, що передбачає підписання, надсилання, отримання та зберігання електронних документів онлайн.

Таким чином, договором визначено, що строк оплати має обчислюватись у кожному випадку з дати отримання відповідачем рахунку на оплату наданих послуг. Договором не визначається певна календарна дата та певна сума грошових коштів, які відповідач має сплачувати щомісячно, щоквартально тощо. Перебіг строку виконання грошового зобов`язання відповідача залежить від вчинення позивачем дій (надання рахунку для оплати).

Відповідно, заявляючи вимогу про стягнення нарахувань, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України, позивач мав (у перш за все) довести суду факти отримання кожного рахунку у певну дату, оскільки саме з календарних дат їх отримання має обраховуватись прострочення грошового зобов`язання.

Зазначений процесуальний обов`язок позивачем не виконано. Суд зазначає, що відповідно до доказів, наданих позивачем не можна установити чи надіслані рахунки із системи «Вчасно» чи просто електронною поштою, також із відповідних роздруківок, які були надані позивачем як доказ, убачається, що рахунки на оплату були направлені на електронну адресу адвоката відповідача, а не самому відповідачу. Отже, ураховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що позивачем не було надано суду докази того, що відповідно до умов Договору позивачем було направлено відповідачу рахунки на оплату, отже і відповідно не можливо установити дату початку перебігу строку на виконання зобов`язання.

Крім того, із жодної з наданих позивачем копій рахунків не можливо установити чи містять дані відправлення електронний кваліфікований чи фізичний підписи посадової особи позивача, що взагалі унеможливлює їх використання в якості підстави для перерахування грошових коштів.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Недоведеність суду поза розумним сумнівом дати виникнення грошового зобов`язання у відповідача унеможливлює задоволення позовної вимоги про стягнення нарахувань за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

За твердженням абзацу другого сторінки 5 позовної заяви позивач сформував претензію (вих. №95/7-11/01/2022), в якій окремо повідомив відповідача про те, що договір є розірваним з 11.01.2023.

Судом досліджено надану позивачем претензію від 11.01.2023 (додаток №31 до позовної заяви) та установлено наявність волевиявлення позивача до розірвання договору з 11.01.2023.

У той же час, судом установлено, що по суті претензія позивача №95/7-11/01/2022 є прямою відповіддю на лист відповідача №20/09-22 від 26.09.2022, яким заявлено пропозицію розірвати укладений сторонами у справі договір у зв`язку з триваючою дією форс-мажорних обставин (військова агресія та введений воєнний стан).

Таким чином, судом установлено, що обидві сторони договору про передачу в користування робочого одягу та надання послуг з його обслуговування від 01.03.2019 у письмовій формі виклали свої волевиявлення до розірвання господарсько-правових відносин, врегульованих цією угодою.

Відповідно, у даному випадку суду доведено матеріалами справи поза розумним сумнівом досягнення учасниками договору взаємної згоди на розірвання договору.

У той же час, за твердженнями претензії від 11.01.2023 та позовної заяви сторони договору не досягли згоди в правовому механізмі розірвання.

Позивач стверджує, що договір оренди є розірваним в односторонньому порядку на підставі пункту 9.4.2 в односторонньому порядку за вимогою самого позивача.

Таке твердження суд визнає помилковим.

У даному випадку сторонами договору є суб`єкти господарської діяльності. Передане у платне користування майно є робочим одягом співробітників автосервісу, що здійснює ремонт вантажних автомобілів, тобто, предмет оренди є майном, що використовується у господарській діяльності відповідача.

Таким чином, беззаперечним є факт того, що за своєю правовою природою укладений сторонами у справі договір є господарсько-правовим договором, яким врегульовано саме господарсько-правові відносини його учасників.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Частиною другою статті 4 Господарського кодексу України установлено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (частина перша статті 179 Господарського кодексу України).

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не установлено інше (частина третя статті 173 Господарського кодексу України).

Наведені норми позитивного права фактично встановлюють загальне правило обов`язковості виконання прийнятого за укладеним договором зобов`язання і неможливості його зміни або розірвання за одностороннім волевиявленням одного з учасників угоди.

Одностороння відмова від договору допустима лише як виключення з загального правила у випадках, прямо передбачених договором або законом.

Цивільний кодекс України передбачає три основні види односторонньої відмови від договору:

1) як санкцію за порушення умов договору другою стороною;

2) як право на вчинення односторонньої відмови без застосування мір цивільно- правової відповідальності;

3) як безпідставну відмову від договору за відсутності порушень умов договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася, негативних правових наслідків, передбачених договором або законом.

В усіх перерахованих випадках одностороння відмова від договору не спричиняє, як правило, його автоматичне припинення або розірвання, оскільки інша сторона має право оспорити односторонню відмову від договору у суді, який може визнати її неправомірною (правомірною) і визнати на вимогу однієї із сторін договір розірваним із застосуванням відповідних правових наслідків до винної сторони. Якщо ж відмова безпідставна, суд може на вимогу позивача зобов`язати виконати договір, за винятком тих випадків, коли законом стороні надається безумовне привілеєве право на відмову від договору або визнати його розірваним.

Проте у даному випадку мова йде про господарсько-правові відносини оренди майна, які врегульовано в частині їх припинення статтею 291 Господарського кодексу України:

1. Одностороння відмова від договору оренди не допускається.

2. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

3. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, установленому статтею 188 цього Кодексу.

4. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Таким чином, укладений сторонами господарсько-правовий договір оренди може бути розірваним в односторонньому порядку виключно з дотриманням порядку, визначеного статтею 188 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів дотримання позивачем установленого статтею 188 Господарського кодексу України порядку, відповідно, відсутні підстави для твердження про розірвання договору від 01.03.2019 одностороннім рішенням позивача.

У той же час судом установлено наявність волевиявлення відповідача та фактично кореспондованого волевиявлення позивача до припинення договірних відносин.

Відповідно, судом установлено, що договір є припиненим з моменту набуття волевиявлення позивача письмової форми, тобто з 11.01.2023.

Окремо суд має зазначити, що за умовою пункту 9.5 укладеного сторонами у справі договору у випадках, визначених пунктами 3.2, 9.4.1 та 9.4.2 цього договору, а також у випадку розірвання відповідачем договору в односторонньому порядку з невизначених договором підстав позивач залишає за собою право прийняти одноосібне рішення та забрати весь належний йому одяг та вимагати від відповідача компенсацію у 12 кратному розмірі за останній місяць оренди.

Позивач помилково ототожнює юридичні поняття компенсації та штрафу.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В свою чергу, під терміном компенсація розуміється відшкодування, зрівноважування чи винагорода за щось.

Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення компенсаційної виплати позивач мав довести суду існування певних втрат або виконаної роботи, вартість яких має бути компенсовано відповідачем.

Крім того, заявляючи відповідну вимогу позивач мав обчислювати за договірною нормою пункту 9.5 граничний розмір компенсації виходячи з вартості оренди за січень 2023, оскільки цей місяць є останнім місяцем договірних відносин (договір припинено з 11 січня 2023 року).

Установивши відсутність у позивача права на стягнення з відповідача штрафу у розмірі 499 451, 16 грн та кореспондованого обов`язку відповідача сплачувати цей штраф суд відмовляє у задоволенні відповідної вимоги.

Також суд зазначає, що звертаючись із позовом, позивач зазначав, що в період часу з 01.03.2019 до 24.02.2022 ним було передано у користування відповідачу щонайменше 437 одиниць робочого одягу, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі.

Суд має зазначити, що звертаючись до відповідача (у тому числі) з вимогою про примусове стягнення вартості наданого у користування одягу позивач мав прямий процесуальний обов`язок належними та допустимими доказами довести суду точну його кількість та підтвердити вартість кожної одиниці. Твердження про приблизну кількість є неприпустимим.

У якості доказу, позивачем долучено до позовної заяви документ під назвою "Розрахунок вартості викупу одягу станом на 11.01.2023" (додаток 33), який не визначає прізвища та посади особи, що його склала, та не містить підписів (електронних чи фізичних).

Відповідно до наданого позивачем документу у відповідача станом на 11.01.2023 перебувало у користуванні 437 одиниць одягу та залишок на складі - 8 одиниць. Таким чином, цим документом стверджується, що відповідачем має бути сплачено на користь позивача 231 978,92 грн вартості 445 одиниць одягу.

У той же час, судом установлено, що відповідно до деталізації рахунку №3218 від 31.08.2022 в оренді відповідача у серпні 2022 року перебувало 466 одиниць одягу (сума рахунку за серпень 2022 року - 42 807,9 грн).

Деталізації рахунків за вересень та за жовтень 2022 року (рахунки №3323 від 30.09.2022 та №3426 від 31.10.2022) визначають, що в оренді протягом цих двох місяців перебувало 426 одиниць одягу (сума рахунку 41 427,00 грн).

Протягом листопада - грудня 2022 року за обліковими даними позивача у відповідача знаходились 403 одиниці одягу (деталізації рахунків №3426 від 31.10.2022 та №3656 від 31.12.2022).

Таким чином, обліковими даними позивача підтверджується факт зменшення одягу, що знаходився у користуванні відповідача, протягом серпня - жовтня 2022 року у кількості 63 одиниць. При цьому, матеріали справи не містять жодного доказу (акт приймання-передачі, акт списання тощо) на підставі яких змінювався первинний бухгалтерський облік на 63 одиниці одягу, що ставить під обґрунтований сумнів належність та достовірність ведення первинного обліку позивачем.

Відповідно до частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи наведене, судом установлено відсутність у долученого позивачем до позовної заяви документу "Розрахунок вартості викупу одягу станом на 11.01.2023" (додаток 33) доказової сили.

У той же час, вимога позову про стягнення з відповідача вартості одягу у розмірі 231 978,92 грн обрахована за додатком №33 до позовної заяви виходячи з кількості у 445 одиниць. При цьому, перелік складається з різних номенклатур, що мають різну залишкову вартість.

Поза розумним сумнівом знаходиться той факт, що відповідач станом на 11.01.2023 не використовував 445 одиниць.

За наявними у справі доказами у суду відсутня будь-яка можливість установити точну кількість та вартість одягу, яка не була повернута позивачу як станом на 11.01.2023 так і станом на момент звернення з даним позовом.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини друга статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Недоведеність позивачем належними та допустимими доказами як кількості так і вартості майна, що перебувало у відповідача на момент звернення з позовом зумовлює відмову у задоволенні відповідної вимоги.

Ураховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 231 978,92 грн залишкової вартості одягу.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, ураховуючи те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 прийнято відповідно до вимог ГПК України, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" належить відмовити.

Беручи до уваги вищенаведене, рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за їх подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" покласти на позивача.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.12.2023.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов