Ухвала

від 08.02.2024 по справі 910/4318/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4318/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс"

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс"

про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат

у справі № 910/4318/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс"

про стягнення 849 959,72 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/4318/23 без змін.

На адресу суду 18.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. У даній заяві відповідач просив суд ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат у справі, а саме судові витрати на правову допомогу у сумі 54 250 грн (п`ятдесят чотири тисячі двісті п`ятдесят грн. 00 коп.) гривень 00 копійок стягнути з ТОВ "Еффітекс".

Додатковою постановою Північний апеляційний господарський суд від 09.01.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі №910/4318/23 задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн; в іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.О. Трак Сервіс" відмовлено.

До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить суд скасувати повністю додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 910/4318/23; ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «В.І.О. ТРАК СЕРВІС» у задоволенні заяви від 18.12.2023 про розподіл судових витрат- повністю; зупинити виконання додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 910/4318/23.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Верховний Суд зазначає, що зі змісту статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Таким чином положення пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України поширюються на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Наведене узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 910/4318/23 є стягнення 849 959,72 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 2 684 грн х 500 = 1 342 000 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Аналіз наведених вище норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Скаржник в обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Проте, наводячи такі обґрунтування скаржник не враховав, що у справі з ціною позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб вона може бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище,передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму такими, що підлягають касаційному оскарженню.

В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (в контексті оскарження додаткового судового акта апеляційної інстанції про часткове задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн) позивач не обґрунтовує жодними доводами в розумінні вимог пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

При цьому, скаржник жодними чином не обґрунтовує необхідність відкриття касаційного провадження у справі, ціна позову, в якій не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не доводить та не обґрунтовує наявність передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав.

Наведені у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно оцінкою поданим стороною доказам щодо понесених судових витрат у даній справі і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин.

Верховний Суд зазначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 910/4318/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еффітекс" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 910/4318/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова