Рішення

від 12.12.2023 по справі 522/8882/22-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/8882/22-Е

Провадження № 2/522/1222/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 рокуПриморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку загального позовногопровадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Центр медичної реабілітації та санітарного лікування «Одеський», ВЧ НОМЕР_1 , треті особи Служба у справах дітей Одеської міської ради, Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про вселення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, про внесення змін у договір найму житла.

В обґрунтування позову позивачі з посиланням на ст. 43 Конституції України, практику ЄСПЛ щодо застосування ст. ст. 1, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ч. 1 ст. 15, ст.ст. 810814, 816 ЦК України, ч. 4 ст. 9, ст. ст. 61, 64, 65, 125 ЖК України, п. 25, 26 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 року №380, зазначили, що з 11.08.1981 року до 28.04.2011 року ОСОБА_6 працювала на посаді повара у санаторії «Лермонтовський» (код ЄДРПОУ: 32432486).

Також позивачі зазначили, що 02.09.1989 року ОСОБА_6 вийшла заміж за ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину - ОСОБА_7 .

За згодою адміністрації санаторію та профспілкового комітету ОСОБА_6 у 1981 році були виділені три кімнати та підсобні приміщення загальною площею 57 кв. м. для постійного проживання, іншого житла позивачі не мають.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2006 року у справі №2-5956/2006 за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до клінічного санаторію «Лермонтовський» (код ЄДРПОУ: 32432486), Паспортної служби Приморського району про зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення, позов було задоволено: зобов`язано дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Лермонтовський» закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» укласти з ОСОБА_6 , та членами її родини - ОСОБА_2 та ОСОБА_8 договір найму житлового приміщення загальною площею 57 кв.м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28,8 кв.м. та 13,4 кв.м., а всього - 55 кв.м., та підсобного приміщення, площею 2 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано паспортну службу Приморського району зареєструвати ОСОБА_6 . ОСОБА_2 . ОСОБА_8 як постійно проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищезазначена постанова набрала законної сили 08.05.2006 року.

15.05.2006 року на виконання вищезазначеної постанови суду між ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський» (код ЄДРПОУ: 32432486) та ОСОБА_6 укладено безстроковий договір найму житла - трикімнатної квартири загальною площею 57 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

05.11.2011 року ОСОБА_8 вийшла заміж за ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 році ОСОБА_3 народила доньку - ОСОБА_4

Протягом періоду з 1981 року по теперішній час ОСОБА_6 з чоловіком ОСОБА_2 , з 1990 року - з дочкою ОСОБА_3 , з 2011-2012 рр. - з зятем ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_4 відповідно проживають у 3-х житлових приміщеннях у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , сплачують комунальні послуги, роблять поточний ремонт кімнат, за власні кошти відремонтували дах гуртожитку тощо.

Зазначений гуртожиток розміщений на території санаторію, яка є огородженою, і єдиною можливістю дійти до гуртожитку є прохід через прохідну по території санаторію.

Як відомо позивачам у 2011 році згідно рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 року у справі №9/17-4164-2011 за державою в особі Фонду державного майна було визнано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на будівлю гуртожитку, де позивачі 1,2,3 зареєстровані та проживають разом з позивачем-4.

З 2017 року власником вищезазначеного майна є держава в особі Міністерства оборони України.

Міністерство оборони України передало в оперативне управління майно санаторію (у тому числі гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , в якому Позивачі проживають) Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «ОДЕСЬКИЙ»(код ЄДРПОУ: 26622756).

У 2019 році адміністрація ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» перевірила документи Позивачів на право проживання у гуртожитку та надало їм дозвіл на відкриття в БУДИНКОУПРАВЛІННІ № НОМЕР_2 ОДЕСЬКОЇ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ Р-НУ (код ЄДРПОУ: 24288885) рахунків про сплату комунальних послуг.

З 11.08.1981 року ОСОБА_6 працювала на посаді кухаря в ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ».

На численні усні пропозиції та прохання укласти з позивачами договір оренди (найму) житла адміністрація ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» в особі керівника ОСОБА_9 не погоджувалася, погрожуючи позивачам лише примусовим виселенням з кімнат у гуртожитку, в яких вони проживають.

Протягом періоду часу з 2019 року до 16.06.2022 року Позивачі мали вільний прохід через територію санаторію до гуртожитку, оскільки адміністрація ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» видала позивачам перепустки, згідно яких вони могли пройти територією санаторію до свого житла.

На початку червня 2022 року адміністрація ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» розклеїла біля гуртожитку оголошення, згідно яких повідомила, що мешканці гуртожитку повинні 16.06.2022 року виселитися з займаних кімнат. Вказане оголошення не містить реквізитів розпорядчого документу, на підставі якого мешканці гуртожитку мають виселитися, яке Позивачі могли би оскаржити, ні законодавчого обґрунтування підстав виселення.

З відкритих та загальнодоступних інформаційних джерел (ухвала Господарського суду Одеської області від 30.06.2022 року у справі №916/28/21) позивачам стало відомо, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Одеський» на цей період інформація наявна в матеріалах справи.

Адміністрація ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» ввела електронну пропускну систему на територію санаторію, відмовилася надавати Позивачам перепустки та заборонила охороні пропускати Позивачів на територію санаторію. Позивачам заявили, що старі перепустки є недійсними.

Водночас, іншим мешканцям гуртожитку, які також зареєстровані та не мають права власності на кімнати як і Позивачі, такі перепустки адміністрацією були видані. Відтак, вбачається дискримінація мешканців гуртожитку з боку адміністрації санаторію за невідомою ознакою: одним мешканцям гуртожитку перепустки видають, іншим - ні, без пояснення причин.

Таким чином, Позивачі можуть вийти з житла, однак повернутися до нього не зможуть. На території санаторію відсутні будь-які магазини. Охорона санаторію не пропускає до Позивачів працівників служби у справах дітей Одеської міської ради.

Чоловік позивача ОСОБА_6 ОСОБА_2 який також є позивачем вийшов 17.06.2022 року з гуртожитку та за територію санаторію на роботу і більше місяця не міг потрапити до житла у гуртожитку, оскільки охорона ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» його не пропускає на територію санаторію.

ОСОБА_6 має онкологічне захворювання і раз на місяць їй необхідно отримувати дозу зелендронової кислоти в Одеському обласному онкологічному диспансері. Відтак, більше місяця позивачка не може отримати належної медичної допомоги та у подальшому повернутися до свого житла для відпочинку, бо має обґрунтовані припущення, що охорона ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» її до житла не пропустить як і її чоловіка. Внаслідок вищезазначеного захворювання ОСОБА_6 потребує постійного догляду, який їй надають чоловік та дочка ОСОБА_3 (купують продукти, сплачують комунальні послуги тощо).

На численні скарги на порушення прав Позивачів з боку відповідача 2 жодні служби міста Одеси не можуть допомогти, оскільки керівник ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» ні на нікого не зважає.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Центру медичної реабілітації та санітарного лікування «Одеський» про визнання права користування житловим приміщенням, про внесення змін у договір найму житла залишено без руху.

На підставі викладеного та з урахуванням наведеного позивачі просили визнати за ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 право користування вищенаведеним житловим приміщенням та внести зміни до договору найму житла, що укладений 15.05.2006 року з ОСОБА_6 , а саме, замінити сторону наймодавця з «Дочірнє підприємство Клінічний санаторій «Лермонтовський» (код ЄДРПОУ 32432486) на Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022; місцезнаходження: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Центру медичної реабілітації та санітарного лікування «Одеський» про визнання права користування житловим приміщенням, про внесення змін у договір найму житла.

19 жовтня 2022 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до закінчення воєнного стану.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2023 року задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено.

28 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Міністерства оборони України.

У вказаному відзиві представник Міністерства оборони України з посиланням на ст. 19 Конституції України, ст. 61 ЖК України, Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом МОУ від 31.08.2018 року № 380 (далі Інструкції), ст. ст. 44, 47 КАС України, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з наступних підстав. Позивачами до позову не надано копію ордеру на вселення у спірне житлове приміщення та не надано доказів відсутності іншого житла. Також представник відповідача посилався на те, що договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер. Крім того, заперечуючи проти посилання позивачів на постанову Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-5956/2006 зазначив, що Міністерство оборони України та Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Одеський» не було учасниками вказаної судової справи та не є правонаступниками клінічного санаторію «Лермонтовський». Вказував, що у довідці № 44/28 від 04.12.2012 року зазначається, що за адресою АДРЕСА_2 проживають та зареєстровані 2 (дві) особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 інших позивачів у наведеній довідці не зазначено.

03 листопада 2023 року судом від ОСОБА_6 отримано відповідь на відзив в якому вона просила вимоги, що викладені у позовній заяві від 20.07.2022 задовольнити повністю та вирішити питання розподілу судових витрат.

У відповіді на відзив ОСОБА_6 , зокрема, звертала увагу суду на неможливість застосування Інструкції до спірних правовідносин, а також на неможливість її виселення з гуртожитку без надання іншого приміщення як особи на яку поширюється дія ст. 125 ЖК України, адже вона пропрацювала на посаді повара у клінічному санаторії «Лермонтовський» (код ЄДРПОУ: 32432486) більше десяти років, є пенсіонером за віком та інвалідом ІІ групи, а також на неможливість виселення ОСОБА_2 який є пенсіонером за віком та на якого також поширюється дія ст. 125 ЖК України.

09 грудня 2022 року судом отримано та прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову від представника позивачів, адвоката Байло Є.С. в якій представник просив прийняти за основну наступну редакцію позовних вимог:

- Вселити ОСОБА_2 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 , номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (паспорт громадянина України НОМЕР_5 ), , ОСОБА_3 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_6 , номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_5 (паспорт громадянина України серiя EP, номер НОМЕР_8 ), малолітньою ОСОБА_4 (свідоцтво про народження, серiя НОМЕР_9 ) до житлового приміщення загальною площею 57 кв.м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28,8 кв.м. та 13,4 кв.м., а всього - 55 кв.м., у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

- Зобов`язати Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «ОДЕСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ: 26622756, 65014, м. Одеса,провулок Лермонтовський, 2) усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 (паспорт громадянина України НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 , номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_6 , номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_5 (паспорт громадянина України серiя EP, номер НОМЕР_8 ), малолітньою ОСОБА_4 (свідоцтво про народження, серiя НОМЕР_9 ) житловим приміщенням загальною площею 57 кв.м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28,8 кв.м. та 13,4 кв.м., а всього - 55 кв.м., у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання їм цілодобового, безстрокового, безперешкодного, безоплатного доступу до приміщення наведеного вище гуртожитку через огороджену територію санаторію «Лермонтовський» (Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «ОДЕСЬКИЙ»), з видачею вказаним громадянам України відповідних чинних (діючих) перепусток (дозволів) у т.ч. електронних на перетин контрольно-пропускного пункту охорони санаторію для забезпечення можливості безперешкодного доступу до житлових приміщень гуртожитку в будь-який час та спосіб.

Таким чином, у в ході розгляду справи про визнання права користування житловим приміщенням, про внесення змін у договір найму житла було змінено предмет позову.

21 грудня 2022 року представник відповідача, адвокат Подорожній А.С. звернувся до суду із заявою про зупинення провадження у справі до якої долучив ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01.12.2022 року про відкриття провадження у справі № 522/15083/22 за позовною заявою В/Ч НОМЕР_10 до ОСОБА_6 , ДП «КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ЛЕРМОНТОВСЬКИЙ» ЗАТ «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» про визнання недійсним договору найму житла від 15.05.2006, укладеного між ДП «КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ЛЕРМОНТОВСЬКИЙ» ЗАТ «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» та ОСОБА_6 .

Протокольною ухвалою суду від 05 квітня 2023 року було залучено в якості співвідповідача та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 28 квітня 2023 року.

20 квітня 2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача, адвоката Подорожнього А.С. на позовну заяву.

У вказаному відзиві представник відповідача з посиланням на ст. ст. 202, 203,205, 209, 326 810, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 821 ЦК України, ст. 137 ГК України, ст. 2, 5, 6, ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна № 2269-ХІІ та обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 09 грудня 2011 року по справі № 9/17-4164-2011, залишеним без змін судами вищих інстанцій, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з наступних підстав. У договорі найму між ДП «Клінічний санаторій «Лермоновський» та ОСОБА_6 укладеному 15.05.2006 відсутній строк на який він укладається. Якщо у договорі найму строк не встановлений він вважається укладеним на п`ять років. Крім того, представник вказував на те, що ДП «Клінічний санаторій «Лермоновський» не мало відповідних повноважень на укладення договору найму житла з відповідачем, оскільки не було власником (розпорядником) відповідного майна, вказане майно було власністю держави, спір щодо власника майна був вирішений рішенням Господарського суду Одеської області від 09 грудня 2011 року по справі № 9/17-4164-2011. Враховуючи висновки суду у справі № 9/17-4164-2011 можливо дійти висновку про те, що ані ДП «Клінічний санаторій «Лермоновський», ані ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не мали права на укладення зазначеного договору найму житла, оскільки не були власниками такого майна, а відповідна нерухомість знаходилась у їх віданні. Таким чином, передача в оренду майна, що перебуває у державній власності здійснюється за погодженням Фонду державного майна України.

28 квітня 2023 року судом було постановлено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивачів про витребування доказів.

В цьому ж судовому засіданні судом було приєднано до матеріалів справи відзив представника відповідача та залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування - Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 27.07.2023 у задоволенні заяви представника про зупинення провадження відмовлено.

У судовому засіданні сторони надали свої пояснення, в яких підтримали доводи, наведені у заявах по суті. Позивачі просили позов задовольнити повністю, відповідачі просили у позові відмовити, терті особи без самотсійних вимог відносно предмета спору Будинкоуправління N 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району просило у позові відмовити, Служба у справах дітей Одеської міської ради та Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради направили до суду заяву про розгляд справи за їх відсутність.

Суд, заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 11.08.1981 року ОСОБА_6 працювала на посаді повара у санаторії «Лермонтовський» у м. Одесі. За згодою адміністрації санаторію та профспілкового комітету ОСОБА_6 у 1981 році були виділені три кімнати та підсобні приміщення загальною площею 57 кв. м. для постійного проживання. Вона вийшла заміж та народила дитину ОСОБА_8 .

З 1981 року по 27 квітня 2006 року вона з членами родини чоловіком ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_7 проживала в спірних приміщеннях, сплачувала комунальні послуги, робила поточний ремонт кімнат.

Зазначена обставина підтверджується постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2006 року у справі №2-5956/2006 та встановлювалась в ході розгляду справи, а відповідачами не наведено заперечень та доказів на її спростування.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2006 року , яка набрала законної сили 08.05.2006 року у справі №2-5956/2006 за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до клінічного санаторію «Лермонтовський» (код ЄДРПОУ: 32432486), Паспортної служби Приморського району про зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення, позов було задоволено: зобов`язано дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Лермонтовський» закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» укласти з ОСОБА_6 , та членами її родини - ОСОБА_2 та ОСОБА_8 договір найму житлового приміщення загальною площею 57 кв.м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28,8 кв.м. та 13,4 кв.м., а всього - 55 кв.м., та підсобного приміщення, площею 2 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано паспортну службу Приморського району зареєструвати ОСОБА_6 . ОСОБА_2 . ОСОБА_8 як постійно проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розгляду справи №2-5956/2006 Приморським районним судом м. Одеси Гресько Н.В. та члени її родини ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , її чоловік ОСОБА_5 , а також малолітня ОСОБА_4 продовжили проживати у вказаних приміщеннях, що підтверджується копією договору найму житла від 15.05.2006, довідкою від 04.12.2012 № 44/28, копією рахунку КЕЧ за травень 2022 року та копіями квитанцій про оплату комунальних послуг на рахунок КЕЧ від 08.08.2019 року, 22.02.2022 року, 30.06.2022 року, відповіддю Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини Міністерства оборони України від 06 червня 2023 року № 139, копіями паспортів громадянина України позивачів з відміткою про їх реєстроване місце проживання, копіями свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_11 .

Відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 року у справі №9/17-4164-2011, яке набрало законної сили, за державою в особі Фонду державного майна було визнано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на будівлю гуртожитку, де позивачі 1,2,3, 5 зареєстровані та проживають разом з позивачем 4.

Спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерства юстиції України № 413/1881/7 від 15.08.2018 «Про передачу державного майна» було передано із сфери управління Міністерства юстиції України до сфери управління Міністерства оборони України будівлі та споруди санаторію «Лермонтовський» по АДРЕСА_2 за переліком згідно з додатком 1 до наказу та утворено склад комісії з питань приймання-передачі державного майні зі сфери управління Міністерства юстиції України до сфери управління Міністерства оборони України будівлі, що визначений додатком 2 до наказу.

З 07.05.2019 року до 12.08.2021 року ОСОБА_6 працювала на посаді кухаря в ЦМРтаСЛ «ОДЕСЬКИЙ» , що підтверджується доданими до позовної заяви відомостями про її трудовий стаж, розміщеними на веб-порталі Пенсійного фонду України.

Позивачі мали вільний прохід через територію санаторію до гуртожитку, в тому числі до 16.06.2022 року, що не заперечувалось учасниками судового розгляду.

Відповідно до оголошення, долученого до позовної заяви у зв`язку з відсутністю документів підтверджуючих право проживання у житловій будівлі, а також постійним, самовільним проникненням сторонніх осіб, до мешканців гуртожитку заявлено прохання надати у термін до 13 год. 00 хв. 16 червня 2022 року у приймальну частину документи про право проживання на займані мешканцями приміщення гуртожитку. У випадку незгоди пропуск на територію після 16 червня 2022 року мешканцям буде обмежено, а приміщення буде звільнено у встановлений законом спосіб.

Судом враховано, що вказане оголошення жодною особою не підписано, не містить реквізитів розпорядчого документу, на підставі якого мешканці гуртожитку мають виселитися, однак зміст цього оголошення узгоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві. Зокрема, представником відповідача у відзиві зазначено про те, що не укладено договір найму з позивачами, про договір найму укладеного ще 2006 році, відповідачу стало відомо лише в кінці липня 2022 року, але в силу того що строк дії даного договору сплинув, було запропоновано надати підтверджуючі документи про право власності до КЕО для дослідження та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Суд вважає встановленими та доведеними обставини наявності перешкод у користуванні позивачами житловими приміщеннями гуртожитку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та їхдопуску натериторію гуртожитку,шо вбачаєтьсяз Інструкції з організації пропускного режиму, відповіді управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції від 21.07.2023 № 4594/3/41/13/06/02-29 на адвокатський запит за вх. № 459 а/з від 19.07.2023, копіями звернень та скарг позивачів, долучених до позовної заяви, а також з огляду на позицію відповідачів щодо заявлених позовних вимог.

Також відповіддю на адвокатський запит від 28.07.2023р. за № 5/1-61/аз Головне управління національної поліції в Одеській області зазначило про те, що мали місце звернення з боку позивачів до органів поліції щодо перешкод у доступі до спірного житла.

Водночас суд враховує відсутність у відзивах відповідачів заперечень щодо обставин тривалого проживання позивачів у спірних приміщеннях, неможливості позивачів з 17.06.2022 року вільно потрапити до житла у гуртожитку після його залишення, оскільки воєнізована охорона не пропускає їх на територію санаторію.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне иле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Відповідно до ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; пенсіонерів по старості, осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп.

Згідно з положеннями ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всiх членiв сiм`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування житловим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Відповідно до позиції, викладеної у від 05.04.2023 № 127/6749/22 Касаційний цивільний суд актуалізував позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року No6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

Аналогічні висновки з посиланням на постанову Верховного Суду України від 11.07.2012 року No6-60цс12, містяться у Постановах Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 07.12.2023 по справі № 932/7497/21, від 04.12.2023 №552/6180/21, від 29.11.2023 № 522/8965/13-ц, від 08.11.2023 № 496/4525/17, від 07.11.2023 № 161/7536/22 та інших постановах.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року по справі 756/2082/16-ц, апеляційний судвстановив, що ОСОБА_2 не самоправно зайняла спірне житлове приміщення, а була вселена як член сім`ї ОСОБА_4 , проживає разом з сином ОСОБА_3 у цьому приміщенні безперервно з 2002 року та будь-яких вимог про її виселення не заявлялося.

При вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практикиЄвропейського суду з прав людини» повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Вона охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішенняу справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так інаймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ЕСНR 2004-ХІ (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 рокуу справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

З огляду на вищевикладене Судом встановлено відсутність підстав самовільного вселення ОСОБА_6 та членів її сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_4 до спірного житлового приміщення загальною площею 57 кв.м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28,8 кв.м. та 13,4 кв.м., а всього - 55 кв.м., у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас суд приймає як докази інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності у позивачів іншого житла, а також не надання відповідачами доказів на спростування зазначеної обставини.

Суд відхиляє аргументи представника відповідача Міністерства оборони України щодо необхідності відхилення в якості доказу постанови Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-5956/2006, оскільки таке твердження суперечить основним засадам судочинства, закріпленим у ст. 129 Конституції України як принципу обов`язковості судового рішення. Крім того, постанову суду у вказаній справі набрала законної сили та стосується предмета доказування у справі про вселення та зобов`язання вчинити певні дії, особами не залученими до участі в справі № 2-5956/2006 апеляційна скарга на постанову суду або заява про перегляд постанови суду за нововиявленими обставинами не подавалась, постанова суду реалізована шляхом добровільного виконання, результатом чого є укладений договір найму.

Крім того, керуючись визначеною ч. 1 ст. 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину суд відхиляє аргументи представника відповідача щодо нікчемності договору найму між ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський» та ОСОБА_6 укладеному 15.05.2006 зважаючи на те, що вказаний договір найму був укладений на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-5956/2006, в подальшому недійсність вказаного договору рішенням суду не встановлювалась.

Разом з цим, суд керуючись п. 4.1. договору найму від 15.05.2006, ч. 1 ст. 822 ЦК України, відхиляє аргументи відповідачів щодо припинення договору найму за закінченням строку дії, оскільки вказаними нормами передбачено, що за відсутності попередження наймача наймодавцем про відмову від укладення договору на новий строк договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Водночас, надаючи оцінку посилання відповідача на Закон України «Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-XII, чинного на момент укладення договору, суд зазначає відповідно до ст.1 вказаного закону, дія останнього не розповсюджується на житлові відносини. Натомість, відповідно до ст. 3 Житлового кодексу України житлові відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Суд враховує обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 09 грудня 2011 року по справі № 9/17-4164-2011 яке набрало законної сили 14.02.2012, проте, зазначені обставини не відносяться до предмету спору з огляду на те, що ОСОБА_6 у 1981 році за згодою адміністрації санаторію та профспілкового комітету були виділені три кімнати та підсобні приміщення загальною площею 57 кв. м. для постійного проживання. Між тим, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у вказаних кімнатах з 1989 та 1990 року, відповідно.

В контексті викладеного суд звертає увагу на те, що відповідно до ухваленого Господарським судом Одеської області рішення по справі № 9/17-4164-2011 визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради (65004, Одеська область, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) №151 від 04.07.2002 р. „Про оформлення свідоцтв на право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на обєкти нерухомого майна санаторію „Лермонтовський розташовані за адресами: АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі №021961 від 17.07.2002 р. видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради (65004, Одеська область, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на ім`я Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" (ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця": 01033, м. Київ, Печерський район, вул. Шота Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02583780).

Визнано за державою в особі Фонду Державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) право власності на нежитлові будівлі майнового комплексу санаторію „Лермонтовський: літера „В - лікувальний корпус; літера „Г - гуртожиток та пральня; літера „Д - корпус №2; літера „Е, Е1, Е2 - корпус №1; літера „Ж - корпус № 5; літера „З,М - грязелікарня; літера „Н - котельна; літера „О - майстерня; літера „Л - сушка; літера „И - клуб та поліклініка; літера „Й - кінобудка; літера „ЬІ - естрада; літера „X - бібліотека та перукарня; літера „П - водонапірна башта; літера „С - їдальня; літера „Р, Ю - адмін. корпус; літера „Я, Я1 - експериментально-монтажний цех; літера „Тдитячий садок та аптека; літера „Ф, Э, Щ - житлові; літера „Ш - радонова лабораторія; літера „Ч - приймальне відділення; літера „У - корпус №4; №1, 2, 26, 36 - кіоски; №10,31, „Ц - трансформаторні будки; № 24 - газобалонна; №11, 12, 13, 14, 15, 16 - аеросолярій; №25, 23, 4, 5, 6, 7, 8, 27, 28 - сараї; №32 - гараж; №3, 17, 18, 21, 22 - навіси; №19 - душова літня; № 20, 9 - убиральні; №35 - танцювальний майданчик; №37 - спортивний майданчик; №38 - метео-майданчик; №ІІІ - VIII - оранжерея; №І - мостіння; №39 - 47 - ворота; №48 - 52 - забори; №29 - резервні запаси води; №11 - бетонний борт; №ІХ - фонтан; №Х-ХХІХ - грязеві басейни, загальною площею 12 663 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_2 .

Таким чином, право власності за державою в особі Фонду Державного майна України на нежитлові будівлі було визнано рішенням суду починаючи з 14.02.2012 року, на той час ОСОБА_6 на законних підставах проживала у спірних приміщеннях більше 30 (тридцяти) років, а члени її сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 більше 20 (двадцяти) років.

Починаючи з 14.02.2012 року до 16.06.2022 року право позивачів на безперешкодне користування зазначеними приміщеннями в судовому порядку не оспорювалось, позови про їх виселення з займаних приміщень не подавались.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст.8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним порушення та невизнання відповідачами права позивачів на безперешкодне користування спірними приміщеннями, в тому числі фактичного виселення позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітню ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , шляхом створення перешкод у доступі до спірного житла за відсутності рішення суду без надання їм іншого житлового приміщення, створення відповідачами перешкод у реалізації права позивачів на проживання у вказаних приміщеннях в тому числі шляхом не допуску на територію санаторію де розташовані житлові приміщення.

Суд вважає виправданим, ефективним та належним способом захисту прав Позивачів пред`явлення вимог про вселення до житлового приміщення та усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 402, ч. 1 ст. 404 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, перешкоди у користуванні приміщенням гуртожитку можуть бути усунуті шляхом встановлення сервітуту.

Разом з цим, заявлена вимога про видачу позивачам перепусток (дозволів) у т.ч. електронних на перетин контрольно-пропускного пункту охорони санаторію для забезпечення можливості безперешкодного доступу до житлових приміщень гуртожитку в будь-який час та спосіб не призведе до ефективного захисту порушених прав з огляду на те, що така вимога не відповідає критерію ефективності порушеного права через те, що назва документу, який дає право доступу до території будинку, в якому знаходиться житло позивачів може змінюватись, що фактично стає підставою для підґрунтя нових порушень та штучного створення спірних ситуації між сторонами. Таке формулювання фактично звужує спосіб реалізації права на цілодобовий, безстроковий, безперешкодний, безоплатний доступ позивачів до приміщення гуртожитку, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Центр медичної реабілітації та санітарного лікування «Одеський», треті особи ВЧ НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про вселення та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 до житлового приміщення загальною площею 57 кв.м., що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28.8 кв.м. та 13.4 кв.м., а всього 55 кв.м. у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «ОДЕСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ: 26622756, 65014, м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2) усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 житловим приміщення загальною площею 57 кв.м., що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв.м., 28.8 кв.м. та 13.4 кв.м., а всього 55 кв.м. у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання їм цілодобового, безстрокового, безперешкодного, безоплатного доступу до приміщення гуртожитку.

У задоволені решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.12.2023.

Суддя Р.Д. Абухін

12.12.23