Постанова

від 09.04.2025 по справі 522/8882/22-е

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 522/8882/22-Е

провадження № 61-9511св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: Міністерство оборони України, Центр медичної реабілітації та санаторного лікування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Військової частини НОМЕР_1 ,

треті особи:Служба у справах дітей Одеської міської ради, Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , подану їхнім представником - адвокатом Байлом Євгеном Сергійовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , та

ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України, Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «ОДЕСЬКИЙ» (далі - ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ», Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 серпня 1981 року до 28 квітня 2011 року ОСОБА_1 працювала на посаді кухаря у санаторії «Лермонтовський». 02 вересня 1989 року ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дитина - ОСОБА_3 .

За згодою адміністрації санаторію та профспілкового комітету ОСОБА_1 у 1981 році були виділені три кімнати та підсобні приміщення загальною площею 57 кв. м для постійного проживання, іншого житла вони не мають.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2006 року у справі № 2-5956/2006 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_3 », Паспортної служби Приморського району про зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення, позов було задоволено, зобов`язано дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Лермонтовський» закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» укласти з ОСОБА_1 та членами її родини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення загальною площею 57 кв. м, зобов`язано паспортну службу Приморського району зареєструвати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як постійно проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена постанова набрала законної сили 08 травня 2006 року.

15 травня 2006 року на виконання вищезазначеної постанови суду між ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський» та ОСОБА_1 укладено безстроковий договір найму житла - трикімнатної квартири загальною площею 57 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

05 листопада 2011 року ОСОБА_3 одружилася з ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася дочка - ОСОБА_4 .

Вказували, що з 1981 року до теперішнього часу ОСОБА_1 з чоловіком ОСОБА_2 , з 1990 року - з дочкою ОСОБА_3 , з 2011-2012 років - із зятем ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_4 проживають у вказаних приміщеннях гуртожитку, сплачують комунальні послуги, роблять поточний ремонт кімнат, за власні кошти відремонтували дах гуртожитку, тощо. Зазначений гуртожиток розміщений на території санаторію, яка є огородженою, і єдиною можливістю дійти до гуртожитку є прохід через прохідну по території санаторію.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09 грудня 2011 року у справі № 9/17-4164-2011 за державою в особі Фонду державного майна було визнано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на будівлю гуртожитку.

З 2017 року власником вищезазначеного майна є держава в особі Міністерства оборони України.

Міністерство оборони України передало в оперативне управління майно санаторію ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ».

У 2019 році адміністрація ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» перевірила їх документи на право проживання у гуртожитку та надало їм дозвіл на відкриття в будинкоуправлінні № НОМЕР_2 Одеської КЕВ рахунків про сплату комунальних послуг.

На численні усні пропозиції та прохання укласти з ними договір оренди (найму) житла адміністрація ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» в особі керівника Лубашева І. С. не погоджувалася, погрожуючи їм примусовим виселенням з кімнат у гуртожитку, в яких вони проживають.

Протягом періоду часу з 2019 року до 16 червня 2022 року вони мали вільний прохід через територію санаторію до гуртожитку, оскільки адміністрація ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» видала їм перепустки, згідно з якими вони могли пройти територією санаторію до свого житла.

На початку червня 2022 року адміністрація ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» розмістила біля гуртожитку оголошення, згідно з яким повідомила, що мешканці гуртожитку повинні 16 червня 2022 року виселитися із займаних кімнат. Вказане оголошення не містить реквізитів розпорядчого документу, на підставі якого мешканці гуртожитку мають виселитися, яке вони могли би оскаржити, ні законодавчого обґрунтування підстав виселення.

З ухвали Господарського суду Одеської області від 30 червня 2022 року у справі № 916/28/21 їм стало відомо, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» на цей період розгортається як військова частина та виконує своє завдання по захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Адміністрація ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» ввела електронну пропускну систему на територію санаторію, відмовилася надавати їм перепустки та заборонила охороні пропускати їх на територію санаторію. Старі перепустки стали недійсними.

Водночас, іншим мешканцям гуртожитку, які також зареєстровані та не мають права власності на кімнати як і вони, такі перепустки адміністрацією були видані. Відтак, вбачається дискримінація мешканців гуртожитку з боку адміністрації санаторію за невідомою ознакою.

Таким чином, вони можуть вийти з житла, однак повернутися до нього не зможуть. На території санаторію відсутні будь-які магазини. Охорона санаторію не пропускає до них працівників служби у справах дітей Одеської міської ради.

ОСОБА_2 вийшов 17 червня 2022 року з гуртожитку та за територію санаторію на роботу і більше місяця не міг потрапити до житла у гуртожитку, оскільки охорона ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» його не пропускає на територію санаторію.

ОСОБА_1 має онкологічне захворювання і раз на місяць їй необхідно отримувати дозу зелендронової кислоти в Одеському обласному онкологічному диспансері. Відтак, більше місяця вона не може отримати належної медичної допомоги та у подальшому повернутися до свого житла для відпочинку, бо має обґрунтовані припущення, що охорона ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» її до житла не пропустить як і її чоловіка. Внаслідок вищезазначеного захворювання ОСОБА_1 потребує постійного догляду, який їй надають чоловік та дочка ОСОБА_3 (купують продукти, сплачують комунальні послуги тощо).

На численні скарги на порушення їх прав жодні служби міста Одеси не можуть допомогти, оскільки керівник ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» ні на нікого не зважає.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , та

ОСОБА_5 просили суд:

- вселити їх до житлового приміщення загальною площею 57 кв. м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв. м, 28,8 кв. м та 13,4 кв. м, а всього - 55 кв. м, у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» усунути їм перешкоди у користуванні житловим приміщенням загальною площею 57 кв. м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв. м, 28,8 кв. м та 13,4 кв. м, а всього - 55 кв. м, у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання їм цілодобового, безстрокового, безперешкодного, безоплатного доступу до приміщення наведеного вище гуртожитку через огороджену територію санаторію «Лермонтовський» (ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ»), з видачею вказаним громадянам України відповідних чинних (діючих) перепусток (дозволів) у тому числі електронних на перетин контрольно-пропускного пункту охорони санаторію для забезпечення можливості безперешкодного доступу до житлових приміщень гуртожитку в будь-який час та спосіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 до житлового приміщення загальною площею 57 кв. м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв. м, 28,8 кв. м та 13,4 кв. м, а всього 55 кв. м у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 житловим приміщення загальною площею 57 кв. м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв. м, 28,8 кв. м та 13,4 кв. м, а всього 55 кв. м у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання їм цілодобового, безстрокового, безперешкодного, безоплатного доступу до приміщення гуртожитку.

У задоволені решти вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» неправомірно створені перешкоди у здійсненні права користування житлом позивачам, у яких інше житло відсутнє, та підстави користування ним ґрунтуються на договорі найму житла, а також тривалості користування ним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду 16 травня 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року в частині вимог про вселення та зобов`язання вчинити певні дії скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про вселення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі проживають у спільному приміщенні без правових підстав, договір найму з відповідачем укладено не було, спірне житло не мало статусу іншого, окрім як гуртожиток, тобто було місцем для тимчасового проживання, обумовленого існуванням трудових відносин, відтак позивачі не вправі розраховувати на набуття його у користування безстроково. Більш того, сам факт звернення до суду в минулі роки із вимогами про зобов`язання укласти договір найму є окремим підтвердженням того, що таке право були тимчасовим і не визнавалося відповідачами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвокат Байло Є. С., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року.

Інші позивачі постанову апеляційного суду не оскаржували, тому Верховний Суд не переглядає її у частині щодо них відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки та не врахував, що договір найму житла від 15 травня 2006 року, який було укладено безстроково між ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський» та ОСОБА_1 на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2006 року у справі № 2-5956/2006, не було визнано в судовому порядку недійсним, він не є нікчемним, тому позивачі на його підставі продовжують правомірно користуватися спірним житлом.

Апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого в найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. При цьому, ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» жодного разу не висловлювався про розірвання такого договору, тому після закінчення його строку на п`ять років (стаття 821 ЦК України), договір вважається укладеним на такий самий строк.

Суд не врахував, що ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ», фактично, виселив позивачів із житла без рішення суду та без надання іншого житлового приміщення, що є порушенням статті 109 ЖК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2024 року Військова частина НОМЕР_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення апеляційним судом справи, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

16 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 11 серпня 1981 року ОСОБА_1 працювала на посаді кухаря у санаторії «Лермонтовський» у м. Одесі. За згодою адміністрації санаторію та профспілкового комітету ОСОБА_1 у 1981 році були виділені три кімнати та підсобні приміщення загальною площею 57 кв. м для постійного проживання. Вона вийшла заміж та народила дитину - ОСОБА_3 .

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2006 року, яка набрала законної сили 08 травня 2006 року, у справі № 2-5956/2006 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_3 », Паспортної служби Приморського району про зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення, позов було задоволено, зобов`язано дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Лермонтовський» закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» укласти з ОСОБА_1 та членами її родини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення загальною площею 57 кв. м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв. м, 28,8 кв. м та 13,4 кв. м, а всього - 55 кв. м, та підсобного приміщення площею 2 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано паспортну службу Приморського району зареєструвати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як постійно проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розгляду справи №2-5956/2006 Приморським районним судом м. Одеси 15 травня 2006 року клінічним санаторієм «Лермонтовський» з ОСОБА_1 та членами її родини: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір найму житла без зазначення в ньому строку.

Після укладання шлюбу з ОСОБА_3 у спірному житлі зареєстрований ОСОБА_5 , та після народження дитина - ОСОБА_4 , 2012 року народження.

З 07 травня 2019 року до 12 серпня 2021 року ОСОБА_1 працювала на посаді кухаря у ЦМР та СЛ «ОДЕСЬКИЙ» , що підтверджується доданими до позовної заяви відомостями про її трудовий стаж, розміщеними на веб-порталі Пенсійного фонду України.

До 16 червня 2022 року позивачі мали вільний прохід через територію санаторію до гуртожитку, наразі така можливість відсутня, шо вбачається з Інструкції з організації пропускного режиму, відповіді управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції від 21 липня 2023 року № 4594/3/41/13/06/02-29 на адвокатський запит від 19 липня 2023 року, копіями звернень та скарг позивачів, долучених до позовної заяви, не заперечувалося відповідачами.

Так, відповідно до оголошення, долученого до позовної заяви у зв`язку з відсутністю документів підтверджуючих право проживання у житловій будівлі, а також постійним, самовільним проникненням сторонніх осіб, до мешканців гуртожитку заявлено прохання надати у термін до 13.00 год 16 червня 2022 року у приймальну частину документи про право проживання на займані мешканцями приміщення гуртожитку. У випадку незгоди пропуск на територію після 16 червня 2022 року мешканцям буде обмежено, а приміщення буде звільнено у встановлений законом спосіб.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09 грудня 2011 року у справі № 9/17-4164-2011, яке набрало законної сили, за державою в особі Фонду державного майна визнано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі на будівлю гуртожитку, приміщення в якому є предметом спору. Визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04 липня 2002 року № 151 «Про оформлення свідоцтв на право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця» на об`єкти нерухомого майна санаторію «Лермонтовський» розташовані за адресами: АДРЕСА_3 ». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі від 17 липня 2002 року № НОМЕР_4 видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця».

Спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерства юстиції України від 15 серпня 2018 року № 413/1881/7 «Про передачу державного майна» було передано зі сфери управління Міністерства юстиції України до сфери управління Міністерства оборони України будівлі та споруди санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на АДРЕСА_2 за переліком згідно з додатком 1 до наказу та утворено склад комісії з питань приймання-передачі державного майна зі сфери управління Міністерства юстиції України до сфери управління Міністерства оборони України будівлі, що визначений додатком 2 до наказу.

Будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_5 , у тому числі гуртожиток ( АДРЕСА_2 ) знаходяться на балансі КЕВ (м. Одеса) та в оперативному управлінні та експлуатації військової частини НОМЕР_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявники вказують неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 05 березня 2019 року у справі № 910/5946/18, від 26 квітня 2022 року у справі

№ 523/17095/17, від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвоката Байла Є. С., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно зі статтею 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років (частина перша статті 821 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк.

Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Судом першої інстанції було встановлено, що після розгляду справи №2-5956/2006 Приморським районним судом м. Одеси 15 травня 2006 року клінічним санаторієм « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з ОСОБА_1 та членами її родини, зокрема з ОСОБА_3 укладено договір найму житлового приміщення загальною площею 57 кв. м, що складається з трьох кімнат площею 12,8 кв. м, 28,8 кв. м та 13,4 кв. м, а всього - 55 кв. м, та підсобного приміщення площею 2 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 без зазначення в ньому строку.

Після народження у ОСОБА_3 дитини - ОСОБА_4 , 2012 року народження вона теж була зареєстрована у зазначеному житловому приміщенні.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, враховуючи вище вказані положення ЦК України договір найму житла після переходу власності на нього до держави в особі Міністерства оборони України та передачу його в управління та експлуатацію військовій частині НОМЕР_3 не припинив свою дію. Враховуючи, що ні попередній його власник, ні нинішній не зверталися до наймачів після закінчення строку дії договору про розірвання такого, то він вважається продовженим на той самий строк.

При цьому, держава в особі Міністерства оборони України також не зверталася до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним, а також він не є нікчемним.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , проживають у спірному житловому приміщенні законно, на підставі чинного договору найму житла, а висновки апеляційного суду про те, що вони проживають у спірному приміщенні без правових підстав, договір найму з відповідачем укладено не було, а попередній договір завершився, є помилковими та суперечать положенням статей 814, 821, 822 ЦК України, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про задоволення їх позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом.

Отже, вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у цій частині, а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення в цій частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Разом з тим, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , у частині вселення їх у спірне житлове приміщення.

Норма статті 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Судами було встановлено та вказано самими заявниками у позовній заяві, що вони проживають та зареєстровані у спірному житловому приміщенні на підставі вказаного вище договору найму. Їх не було виселено з цього житлового приміщення ні добровільно, ні на підставі судових рішень, тому немає підстав для їх вселення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про вселення заявників у спірне житлове приміщення є неналежним способом захисту їх прав, а суд першої інстанції, задовольнивши їх позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні цим житлом ефективно та достатньо захистив їх права.

Оскільки апеляційний суд, правильно скасувавши рішення районного суду в частині вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , в спірне житлове приміщення, обрав неправильне обґрунтування відмови у задоволенні цієї частини позову, то його постанову у цій частині слід змінити.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , подану їхнім представником - адвокатом Байлом Євгеном Сергійовичем, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням скасувати та залишити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року в цій частині в силі.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , про вселення змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець