Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/10312/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10312/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" - Шалгінських І.Е., Андреєва А.Е.; Приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз" - Лісовенко В.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 (в частині задоволення первісного позову)

у справі № 910/10312/21

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз"

до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

третя особа: Державне підприємство "ЧорноморНДІпроект"

про стягнення 2 288 583, 27 грн,

та за зустрічною позовною заявою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз"

про розірвання договору та стягнення 1 040 809,37 грн непогашеного авансу

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Укрбудтрансгаз" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (далі - Підприємство) про стягнення 2 288 583,27 грн боргу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 2073-В-ОДФ-17 від 11.09.2017

У липні 2021 року Підприємство подало до суду зустрічну позовну заяву про розірвання договору №2073-В-ОДФ-17 від 11.09.2017 та стягнення з Товариства суми непогашеного авансу в розмірі 1 040 809,37 грн.

Установлені судами фактичні обставини справи

З матеріалів справи суди встановили, що між Підприємством (Замовник) та Товариством (Виконавець) було укладено Договір № 2073-В-ОДФ-17 від 11.09.2017 (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- Замовник доручає, а Виконавець забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт з будівництва об`єкту: ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 Будівництво об`єкту "Реконструкція об`єктів пасажирського комплексу ОФ ДП "АМПУ" з улаштуванням фасаду на будівлі концертно-демонстраційного залу інв. №079599, та на будівлі Морського вокзалу "Паскомплекс" ОФ ДП "АМПУ" інв. №073000 створення нової "зони митного оформлення" (код ДК 021:2015 45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт) (далі Роботи), зазначені в Технічних вимогах (Додаток № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною) в обсязі Договірної ціни/Кошторисної документації (Додаток №2 до Договору, який є його невід`ємною частиною) у порядку та на умовах, визначених Договором, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити такі роботи (пункт 1.1 Договору);

- найменування робіт: ДСТУ Б Д.1.1.-2013 Будівництво об`єкту "Реконструкція об`єктів пасажирського комплексу ОФ ДП "АМПУ" з улаштуванням фасаду на будівлі концертно-демонстраційного залу інв. №079599, та на будівлі Морського вокзалу "Паскомплекс" ОФ ДП "АМПУ" інв. №073000 створення нової "зони митного оформлення" Кількісні характеристики виконуваних за цим Договором робіт відображаються в Технічних вимогах (Додаток № 1 до Договору) та підтверджуються обсягом Договірної ціни/Кошторисної документації (Додаток № 2 до Договору) (пункт 1.2 Договору);

- строк виконання робіт - 210 календарних днів безпосередньо виконання робіт з дати початку виконання робіт згідно графіку виконання робіт (Додаток №4 до Договору) Початок виконання робіт після підписання договору, надання фронту виробництва робіт, передачі Виконавцю проектної та дозвільної документації на виконання будівельних робіт Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю. Проектну Документацію буде передано Виконавцю згідно акту приймання передачі (пункт 2.1 Договору);

- ціна цього Договору становить: 10 604 971,10 без ПДВ (десять мільйонів шістсот чотири тисячі дев`ятсот сімдесят одна гривня 10 коп.), крім того сума ПДВ 2 120 994,22 грн. (два мільйони сто двадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири гривні 22 коп.), всього ціна Договору 12 725 965,32 грн. з ПДВ. (дванадцять мільйонів сімсот двадцять п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 32 коп.) (пункт 3.1 Договору у редакції згідно з внесеними змінами Додатковою угодою №1);

- оплата виконаних робіт здійснюється після затвердження фінансового плану Замовника на поточний період (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №899) чи за наявності дозволу Кабінету Міністрів України на фінансування об`єкту без затвердженого фінансового плану Замовника на 2017 рік та за наявності погодженого та затвердженого в установленому порядку титулу будови об`єкту (відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 №995) (пункт 4.3 Договору);

- розрахунки проводяться шляхом: оплати Замовником після підписання Сторонами "Акту приймання виконаних будівельних робіт" (за формою КБ- 2в), "Довідки про вартість виконаних робіт (за формою КБ-3) на виконані Виконавцем роботи (далі-Акти за формою КБ-2в та КБ-3), яка здійснюється на підставі отриманого Замовником відповідного рахунку Виконавця банківським переказом на рахунок Виконавця у термін до 15 банківських днів від дати отримання рахунку у розмірі вартості виконаних робіт відповідно до акту. Зобов`язання Замовника з оплати виконаних робіт (виставленого рахунку) виникає лише за умов, визначених п.4.3. цього Договору (пункт 4.5 Договору);

- Виконавець протягом дії Договору, з дня надходження коштів (авансу) підтверджує їх використання за призначенням згідно з Актами за формою КБ-2в та КБ-3. Погашення (зарахування) авансу здійснюється при проміжних оплатах за виконані роботи, пропорційно вартості виконаних робіт по актам за встановленими формами (пункт 4.4 Договору).

Суди встановили, що на виконання умов пункту 4.1 Договору, було сплачено аванс в розмірі 3 885 000,00 грн, у т.ч. податок на додану вартість (далі - ПДВ).

27.06.2018 Замовником було перераховано аванс в розмірі 1 040 809,37 грн.

Виконавцем було надано на розгляд та підписання акти виконаних робіт в 3-ох примірниках на загальну вартість 3 329 392,64 грн з ПДВ (лист № 28/03 від 28.03.2019).

Замовник направив лист від 02.04.2019 вих.№ 539/19-02-09/Вих/10, в якому відмовився підписати акт на 3 329 392,64 грн та зазначив, що роботи фактично не виконані, або виконані з недоліками.

Товариство зазначило, що роботи були виконанні відповідно до умов Договору та проектних рішень, з дотриманням усіх норм та в присутності відповідальних осіб з обох сторін. Також неодноразово наголошувало на перегляді проектних рішень, щодо кріплень гранітних панелей, які б забезпечили надійну експлуатацію.

Виконавець зарахував аванс в розмірі 1 040 809,37 грн за виконанні роботи в серпні 2018 року на суму 3 329 392,64 грн.

Звертаючись з відповідним позовом до суду, Товариство мотивувало свої вимоги тим, що Замовник (Підприємство) безпідставно відмовився від підписання відповідного акту виконаних робіт за серпень 2018 року, не надав жодних доказів наявності дефектів у роботах, а також не склав відповідний дефектний акт за участю підрядної організації. Враховуючи відсутність мотивованих та належним чином підтверджених зауважень про наявність дефектів, позивач (за первісним позовом) вважав роботи за вказаним актом виконаними та прийнятими, відтак просив стягнути з Підприємства кошти у розмірі 2 288 583,27 грн.

У свою чергу, Підприємством (позивач за зустрічним позовом) на адресу Товариства було направлено лист - вимогу від 06.07.2021 №1878/19-01-06/Вих щодо відмови від Договору на підставі пункту 6.2.3 цього Договору, у зв`язку з невиконанням та неналежним виконанням зобов`язань Товариством, та щодо припинення (розірвання) Договору, а також повернення (невикористаного) авансу в розмірі 1 040 809,37 грн.

За таких обставин, подаючи зустрічний позов, Підприємство стверджувало, що в односторонньому порядку відмовилось від Договору вищезазначеним листом - вимогою від 06.07.2021 у зв`язку з невиконанням та неналежним виконанням зобов`язань Товариством за Договором. Водночас власні позовні вимоги про стягнення коштів обґрунтовувало тим, що Виконавцем (Підприємством) не повернуто аванс в розмірі 1 040 809, 37 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі №910/10312/21:

- позовні вимоги за первісним позовом задоволено в повному обсязі; стягнуто з Підприємства на користь Товариства заборгованість в розмірі 2 288 583, 27 грн та судовий збір в розмірі 34 328, 75 грн;

- позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено; розірвано Договір; стягнуто з Товариства на користь Підприємства суму непогашеного авансу в розмірі 1 040 809,37 грн та судовий збір в розмірі 17 991,14 грн.

Рішення суду в частині задоволення первісного позову, з посиланням на приписи статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 525, 526, 626, 628, 629, 837, 849, 853, 875, 882 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мотивовано таким: "оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню".

В іншій частині (щодо задоволення зустрічного позову) судове рішення, з посиланням на норми статей 598, 611, 612, 615, 837, 846, 849, 875 ЦК України та умови абзацу 3 пункту 6.2.3 Договору, обґрунтоване тим, що з матеріалів справи вбачається, що сума непогашеного авансу становить 1 040 809,37 грн, відтак, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог.

Апеляційне оскарження та короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись частково з прийнятим рішенням, Підприємство подало до апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі №910/10312/21 в частині задоволення позовних вимог Товариства скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/10312/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована виключно тим, що місцевий господарський суд законно і обґрунтовано задовольнив в повному обсязі позовні вимоги за первісним позовом та стягнув з Підприємства на користь Товариства заборгованість в розмірі 2 288 583,27 грн та судовий збір в розмірі 34 328,75 грн.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції законно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Підприємства за зустрічним позовом, розірвав Договір та стягнув з Товариства на користь Підприємства суму непогашеного авансу в розмірі 1 040 809,37 грн та судовий збір в сумі 17991,14 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Підприємство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 (в частині задоволення первісного позову) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі № 910/10312/21 скасувати; ухвалити нове рішення в частині первісного позову, яким у задоволенні вказаного позову відмовити.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального законодавства, зокрема статей 12, 20, 180, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: статей 526, 610, 611, 612, 615, 849, частини другої статті 875, статті 1212 ЦК України, статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник вказав обставини, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, що полягають у такому:

- не врахуванні судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справі №289/718/18 та №289/2210/17, від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі №50/311-6, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), від 03.11.2022 у справі №910/9185/19, від 31.08.2023 у справі №640/26320/20 та ін., щодо необхідності розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи;

- відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема про те, що задоволення позовних вимог про розірвання договору та зобов`язання повернення непогашеного (невикористаного) авансу за договором, у випадку встановлення неналежності виконання зобов`язань за договором, виключає можливість одночасного задоволення позовних вимог іншої сторони про стягнення грошових коштів за актом виконаних робіт за даним договором за ті самі роботи, які виконані з недоліками.

У своїх доводах щодо суперечливості висновків судів про задоволення взаємовиключних вимог первісного та зустрічного позовів скаржник посилається на висновок Верховного Суду щодо аналізу правової природи таких позовів, викладений у постановах від 13.03.2019 у справі №916/3245/17, від 20.03.2019 у справі № 910/2987/18, від 27.01.2021 у справі № 908/1688/20.

Суперечливість висновків, на переконання скаржника, полягає у тому, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошових коштів за актом виконаних робіт, складеним відповідно до умов спірного Договору, суди одночасно дійшли висновку про необхідність задоволення зустрічних позовних вимог щодо розірвання цього Договору та стягнення непогашеного авансу саме на підставі неналежного виконання договірних умов, а саме тих робіт, щодо яких заявлені первісні вимоги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Товариство подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

За змістом поданого відзиву Товариство заперечує проти доводів касаційної скарги, вказуючи на обґрунтованість висновків судів в частині задоволення первісного позову та стягнення заборгованості за виконані роботи, оскільки відповідач (Підприємство) жодними належними доказами не підтвердило невиконання позивачем (за первісним позовом) робіт на заявлену до стягнення суму основної заборгованості, а в матеріалах справи відсутні як доказ відповідні акти про дефекти та недоліки будівельно-монтажних робіт.

Касаційне провадження

25.10.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга Підприємства.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/10312/21 визначено склад колегії суддів: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Вронська Г.О., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023.

31.10.2023 вказаними суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано заяву про самовідвід у розгляді справи №910/10312/21 у порядку статті 35 ГПК України, оскільки спірні питання, які виникають у цій справі за участю Товариства - особи, щодо якої порушено провадження у справі про банкрутство, підлягають вирішенню (розгляду) у межах справи про банкрутство; вказана категорія справ є спеціалізацією судової палати для розгляду справ про банкрутство.

Ухвалою Верховного Суду від 31.10.2023 заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Студенця В.І. (головуючого), Бакуліної С.В., Вронської Г.О. про самовідвід у справі № 910/10312/21 задоволено; справу передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів.

У зв`язку з ухвалою про самовідвід суддів, розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.11.2023 № 29.2-02/3151 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10312/21, відповідно до витягу з протоколу якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Жуков С.В., Картере В.І.

Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2023, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 (в частині задоволення первісного позову) у справі № 910/10312/21; розгляд касаційної скарги призначено на 13.12.2023 о 10:45 год; зупинено виконання судових рішень у справі № 910/10312/21 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У судове засідання 13.12.2023 з`явилися представники Підприємства та представник Товариства, які надали пояснення у справі. Інший учасник справи (третя особа - ДП "ЧорноморНДІпроект") явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був сповіщений належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника третьої особи.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом первісного позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за договором будівельного підряду, а зустрічного вимога про розірвання такого договору у зв`язку з неналежним виконанням його умов та стягнення авансу.

Судами попередніх інстанцій встановлено укладення між Підприємством (Замовником) та Товариством (Виконавцем) Договору, за умовами якого у сторін виникли взаємні зобов`язання щодо виконання робіт з будівництва визначеного об`єкту та їх оплати відповідно.

Згідно з частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами першою, другою статті 853 ЦК України унормовано, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (частина четверта статті 882 ЦК України).

Суди встановили, що листом № 28/03 від 28.03.2019 Виконавцем (Товариством) було надано на розгляд та підписання акти виконаних робіт на загальну вартість 3 329 392,64 грн, однак Замовник направив лист від 02.04.2019 вих.№ 539/19-02-09/Вих/10, в якому відмовився їх підписати та зазначив, що роботи фактично не виконані, або виконані з недоліками.

Судами також з`ясовано, що Підприємство на адресу Товариства направило лист - вимогу від 06.07.2021 №1878/19-01-06/Вих щодо відмови від Договору на підставі пункту 6.2.3 цього Договору, у зв`язку з невиконанням та неналежним виконанням зобов`язань Товариством, припинення (розірвання) Договору та повернення (невикористаного) авансу в розмірі 1 040 809,37 грн.

Згідно з частиною другою статті 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Частиною четвертою статті 849 ЦК України передбачено, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Як зазначено вище, за результатом вирішення спору суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, задовольнив у повному обсязі як первісний позов (про стягнення заборгованості за Договором щодо виконаної частини роботи), так і зустрічний (про розірвання Договору та стягнення авансового платежу).

Ключові доводи скаржника полягають у суперечливості висновків судів про задоволення взаємовиключних вимог первісного та зустрічного позовів.

Верховний Суд зауважує, що об`єктом касаційного перегляду є судові рішення у цій справі виключно в частині задоволення первісного позову.

Водночас, з огляду на пов`язаність первісного та зустрічного позовів необхідним є врахування мотивів щодо їх задоволення попередніми судовими інстанціями.

Так, задовольняючи первісний позов про стягнення договірної заборгованості, суд першої інстанції мотивував своє рішення виключно тим, що такого висновку він дійшов "оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності".

При цьому, з оскаржуваного рішення від 17.03.2023 вбачається встановлення судом обставин, що могли слугувати наведеному висновку, а саме щодо: (1) перерахування авансу Замовником 27.06.2018 в розмірі 1 040 809,37 грн; (2) надання Виконавцем листом від 28.03.2019 на розгляд та підписання актів виконаних робіт на загальну вартість 3 329 392,64 грн; (3) направлення Замовником листа від 02.04.2019, в якому останній відмовився підписати акт на 3 329 392,64 грн та зазначив, що роботи фактично не виконані, або виконані з недоліками; (4) зарахування Виконавцем авансу в розмірі 1 040 809,37 грн за виконанні роботи в серпні 2018 року на суму 3 329 392,64 грн; (6) мотивування Товариством своїх вимог тим, що Замовник безпідставно відмовився від підписання відповідного акту виконаних робіт за серпень 2018 року, не надав жодних доказів наявності дефектів у роботах, а також не склав відповідний дефектний акт за участю підрядної організації. Ураховуючи відсутність мотивованих та належним чином підтверджених зауважень про наявність дефектів, Товариство вважало роботи за вказаним актом виконаними та прийнятими, тож просило стягнути з Підприємства кошти у сумі 2 288 583,27 грн.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вказане рішення у цій частині, жодних інших мотивів не навів, вказавши, що місцевий господарський суд законно і обґрунтовано задовольнив в повному обсязі позовні вимоги за первісним позовом.

У свою чергу, задовольняючи зустрічний позов, місцевий господарський суд керувався тим, що Підприємством на адресу Товариства було направлено відповідний (зазначений вище) лист - вимогу щодо відмови від Договору на підставі пункту 6.2.3 цього Договору, у зв`язку з невиконанням та неналежним виконанням зобов`язань Товариством, припинення (розірвання) Договору та повернення (невикористаного) авансу в розмірі 1 040 809,37 грн. Суд апеляційної інстанції, попри те, що рішення в цій частині не оскаржувалось, дійшов висновку в оскаржуваній постанові про законність і обґрунтованість задоволення судом першої інстанції позовних вимог за зустрічним позовом та розірвання Договору і стягнення суми непогашеного авансу.

З наведеного вбачається, що у своїх висновках про задоволення первісного позову суди виходили з необхідності виплати підрядникові плати за виконану частину роботи у разі відмови замовником від договору підряду (у порядку вимог частини четвертої статті 849 ЦК України). При цьому присудивши до стягнення суму коштів у розмірі 2 288 583,27 грн, очевидним є те, що з загальної вартості наданих послуг за актами виконаних робіт у сумі 3 329 392,64 грн судами вираховано авансовий платіж у сумі 1 040 809,37 грн.

Натомість задовільнивши зустрічний позов про розірвання Договору з підстав неналежного виконання його умов, суди також вирішили за необхідне стягнути авансовий платіж у сумі 1 040 809,37 грн.

Отже, при розгляді вимог за первісним позовом вказаний авансовий платіж віднесено судами до оплати за виконану підрядником (Товариством) частину роботи, а за розглядом зустрічного позову його присуджено до стягнення з цього підрядника.

За таких обставин, вбачається обґрунтованість доводів скаржника щодо суперечливості висновків судів при задоволенні взаємовиключних вимог первісного та зустрічного позовів.

Верховний Суд зауважує, що згідно із вимогами частин першої та другої статті 180 ГПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 20.03.2019 у справі № 910/2987/18, від 27.01.2021 у справі №908/1688/20 , на які посилається скаржник).

Ураховуючи наведені висновки та обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що звернувшись із зустрічним позовом щодо розірвання Договору у зв`язку з неналежним виконанням його умов та стягнення авансового платежу, Підприємство мало на меті довести відсутність у Товариства (позивача за первісним позовом) матеріально-правової підстави на задоволення його вимог про стягнення заборгованості за Договором за виконану частину робіт.

Втім, задовольняючи одночасно вимоги за первісним та зустрічними позовами у цій справі, суди стягнули заборгованість за виконану підрядником (Товариством) частину роботи (у її розмірі за мінусом авансового платежу, тобто порахували його як уже здійснену оплату за виконані та прийняті роботи), натомість за розглядом зустрічного позову вказаний аванс присуджено до стягнення у зв`язку з неналежним виконанням умов спірного Договору.

Отже, судами помилково залишено поза увагою факт того, що задоволення зустрічного позову в частині стягнення авансу у зв`язку з розірванням Договору через неналежне виконання його умов суперечить висновкам судів про обґрунтованість вимог первісного позову щодо стягнення заборгованості за виконані та прийняті Замовником будівельні роботи, у вартість яких включено авансовий платіж.

Відповідно до частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Частинами першою, третьою статті 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 267 ГПК України визначено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи.

Згідно пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Всупереч наведених вимог процесуального законодавства (статті 238 ГПК України), суд першої інстанції у своєму рішенні про наявність підстав для задоволення первісного позову не навів мотивів, за яких він дійшов до такого висновку, не зазначив переліку обставин, які є предметом доказування (факт часткового виконання робіт, строки виконання таких (окремих) робіт підрядником та строки прийняття їх замовником, факт прийняття чи неприйняття Замовником таких робіт, наявність заяви Замовника щодо недоліків у виконаній роботі чи у разі відсутності такої - втрати права у подальшому посилатися на такі недоліки тощо), та доказів, якими вони підтверджуються, а отже не встановив та, як наслідок, не надав правової оцінки цих обставин справи; не навів висновків, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою; не зазначив мотиви застосування норм права, виключно процитувавши їх у своєму рішенні.

У свою чергу, апеляційний господарський суд наведеного процесуального порушення не виправив, доводи скаржника в цій частині не дослідив та в оскаржуваній постанові не навів мотивів їх відхилення, чим допустив порушення вищенаведених положень частини першої статті 267 ГПК України та пункту 3 частини першої статті 282 цього Кодексу.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищенаведені процесуальні порушення, Верховний Суд не може визнати судові рішення у цій справі (в оскаржуваній їх частині) законними та обґрунтованими.

Дійшовши такого висновку, колегія суддів погоджується з аналогічними аргументами заявника касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в цій частині.

Щодо інших доводів скаржника про порушення підсудності розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

При цьому термін "повноважний склад суду" слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов`язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ГПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судова практика свідчить про те, що вказана підстава для скасування судових рішень застосовується у випадку, коли оскаржуване судове рішення прийняте судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності) (статті 20 - 31 ГПК України) або з порушенням порядку визначення складу суду (статті 32, 36 ГПК України).

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду (у перелічених у скарзі постановах) щодо необхідності розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, скаржник стверджує про порушення підсудності розгляду цього майнового спору за участі Товариства, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови від 16.10.2023 вбачається, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 заяву колегії суддів цього суду у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А. про самовідвід від розгляду справи № 910/10312/21 за апеляційною скаргою Підприємства на рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2023 задоволено; матеріали справи № 910/10312/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.

За змістом цієї заяви, наявної у матеріалах справи, підставою для її подання було те, що під час розгляду справи колегією суддів встановлено відкриття Господарським судом міста Києва ухвалою від 21.12.2022 провадження у справі про банкрутство Товариства. У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі № 910/10312/21 віднесений до категорії спорів, пов`язаних з банкрутством.

З наведеного вбачається, що провадження у справі про банкрутство Товариства (справа №910/5244/22 згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень) було відкрито ухвалою від 21.12.2022, тоді як з первісною позовною заявою у цій справі № 910/10312/21 Товариство звернулось у червні 2021 року, а із зустрічною Підприємство звернулось у липні того ж року, при чому розгляд по суті цього спору відбувся 17.03.2023, за результатом чого ухвалено відповідне рішення.

Отже, справа № 910/10312/21 прийнята місцевим господарським судом до провадження з додержанням правил підсудності, оскільки на дату прийняття позовних заяв провадження у справі про банкрутство Товариство не існувало (було відкрито значно пізніше 21.12.2022). Однак, розгляд цієї справи (спору) по суті 17.03.2023 відбувся із порушенням правил підсудності, що пояснюється таким.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (частина третя статті 31 ГПК України).

Згідно з частиною другою статті 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

За правилами юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев`ята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.

З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, стаття 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК щодо предметної та виключної підсудності втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності господарського процесу.

Механізм реалізації приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ законодавець конкретизував у частині третій цієї статті КУзПБ, установивши, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Зі змісту наведених норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який здійснює провадження у справі про банкрутство відповідача.

Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Отже, імперативний припис частини третьої статті 7 КУзПБ про передачу справи, стороною якої є боржник, до суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, підлягає реалізації в порядку статті 31 ГПК України невідкладно, після отримання судом, що розглядає справу позовного провадження, інформації про відкриття провадження у справі про банкрутство сторони у спорі (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.04.2022 у справі № 925/162/20 (711/6697/19)).

Ураховуючи зазначені висновки та процесуальні норми, Верховний Суд вважає, що оскільки в процесі розгляду справи № 910/10312/21 (стороною в якій є Товариство) вона стала підсудною господарському суду, у провадженні якого перебувала справа № 910/5244/22 про банкрутство цього Товариства, то закінчення розгляду справи позовного провадження мало відбутись у межах вказаної справи про банкрутство із дотриманням принципу визначення виключної підсудності.

У контексті наведеного колегія суддів зважає на обґрунтованість доводів скаржника про порушення підсудності розгляду цієї справи.

Таким чином, за результатом касаційного перегляду Верховний Суд вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів дійшла висновку, що за розглядом справи суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічного, повного і об`єктивного з`ясування усіх обставин, які мали значення для правильного вирішення спору, а також порушили виключну підсудність цієї справи, стороною у якій є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права та ураховуючи обґрунтованість заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень (у відповідній частині) з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові та відповідні правові висновки Верховного Суду, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Ураховуючи скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення первісного позову та керуючись нормами частини третьої статті 332 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне поновити виконання судових рішень у цій справі виключно в частині задоволення зустрічного позову.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 (в частині задоволення первісного позову) у справі № 910/10312/21 скасувати.

3. Справу № 910/10312/21 в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі №910/10312/21 (в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" суму непогашеного авансу в розмірі 1 040 809,37 грн та судового збору в розмірі 17 991,14 грн).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І Картере