Постанова

від 13.12.2023 по справі 201/2708/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10241/23 Справа № 201/2708/22 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Максюти Ж.І.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамма Консалтинг» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамма Консалтинг» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки виплати заборгованості з заробітної плати, за час затримки видачі наказу про звільнення,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ГаммаКонсалтинг» провизнання незаконнимта скасуваннянаказу прозвільнення,поновлення нароботі,стягнення заробітноїплати зафактично відпрацьованийчас,середнього заробіткуза часвимушеного прогулу,за часзатримки виплатизаборгованості ззаробітної плати,за часзатримки видачінаказу прозвільнення (т. 1 а.с. 1-3), який в подальшому уточнив (т. 2 а.с. 14-16), в обґрунтування якого посилався на те, що працював на посаді керівника проектів та програм у сфері нематеріального виробництва у ТОВ «Гамма Консалтинг» з 13.04.2021 по 12.04.2022, про що є запис у трудовій книжці.

12.04.2022 наказом №12/04-01 його звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

Про звільнення дізнався 18.04.2022, перебуваючи на робочому місці за адресою: АДРЕСА_1 , коли йому повернули трудову книжку із записом про звільнення і ознайомили під підпис з копією наказу про його звільнення.

Звільнення вважає незаконним, оскільки взагалі не подавав ніякої заяви про звільнення. Відповідач видав йому копію наказу про звільнення 18.04.2022, про що вказано позивачем при ознайомленні, чим порушено вимоги ст. 47 КЗпП України. У день звільнення відповідач письмово не повідомив про нараховані суми при звільненні перед їх виплатою, чим порушено вимоги ст.116 КЗпП України.

З 16.03.2022 по 12.04.2022 позивач виконував посадові обов`язки, вирішував поточні виробничі завдання у відповідності із внутрішнім трудовим розпорядком, проте не отримав оплати за роботу за цей період. Виходячи з діючого на 01.03.2022 посадового окладу позивача у розмірі 30 490 грн і фактично відпрацьованого часу 12 робочих днів за період з 16.03.2022 по 31.03.2022 і 8 робочих днів за період з 01.04.2022 по 12.04.2022, відповідач має сплатити заробітну плату в сумі 28 246,15 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, вважав, що відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки в розрахунку в сумі 48 558,00 грн. Також відповідач має відшкодувати середній заробіток в розмірі 9 711,60 грн за затримку видачі копії наказу про звільнення.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Гамма Консалтинг» №12/04-01 від 12.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 , поновити його на посаді керівника проектів та програм у сфері нематеріального виробництва в ТОВ «Гамма Консалтинг», стягнути з ТОВ «Гамма Консалтинг» заробітну за фактично відпрацьований час з 16.03.2022 по 12.04.2022 у розмірі 28 246,15 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.04.2022 до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 48 558,00 грн, середній заробіток за час затримки виплати заборгованості з заробітної плати з 13.04.2022 до дня її фактичного погашення, який на день пред`явлення позову становить 48 558,00 грн, середній заробіток за час затримки видачі копії наказу про звільнення з 12.04.2022 до 18.04.2022 в сумі 9 711,60 грн без відрахування податку на доходи громадян та воєнного збору.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Гамма Консалтинг» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки виплати заборгованості з заробітної плати, за час затримки видачі наказу про звільнення, задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ «Гамма Консалтинг» Берелета М. №12/04-01 від 12 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника проектів та програм у сфері нематеріального виробництва відділу бізнес-аналізу розвиту ІТ систем на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника проектів та програм у сфері нематеріального виробництва відділу бізнес-аналізу розвиту ІТ систем ТОВ «Гамма Консалтинг» з 13 квітня 2022 року.

Стягнуто з ТОВ «Гамма Консалтинг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2022 по день ухвалення рішення в розмірі 974 876,22 грн без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини вимог, відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць у розмірі 49 154,80 грн без утриманні з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ «Гамма Консалтинг» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 073,60 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 9 500,00 грн, витрати на проведення експертизи в сумі 9 458,78 грн, а всього 20 032,38 грн.

Стягнуто зТОВ «ГаммаКонсалтинг» накористь держависудові витратипов`язанізі сплатоюсудового зборуу розмірі1073,60грн (т. 2 а.с. 88-97).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ГаммаКонсалтинг» звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (т. 2 а.с. 109-114, 142-147, 151-156).

ОСОБА_1 скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, а також стягнути судові витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 161-164).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргузалишити беззадоволення,а рішеннясуду беззмін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу №12/04-01 від 12.04.2021 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 13.04.2021 у ТОВ «Гамма Консалтинг» на посаду керівника проектів та програм у сфері нематеріального виробництва відділу бізнес-аналізу розвитку IT систем як за основним місцем з графіком роботи 5-денний робочий день з двома вихідними днями, з 40-годинним робочим тижнем (т. 1 а.с. 41).

Наказом від 12.04.2022 №12/04-01 директора товариства ОСОБА_2 позивача звільнено з займаної посади з 12.04.2022 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін з виплатою компенсації за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю п`ять календарних днів (т. 1 а.с. 43).

Позивач ознайомлений із наказом 18.04.2022.

Як вказує позивач, про звільнення дізнався 18.04.2022, перебуваючи на робочому місці за адресою: АДРЕСА_1 , коли отримав трудову книжку із записом про звільнення. Заяви про звільнення не подавав.

Представник відповідача у своїх запереченнях на клопотання позивача про проведення почеркознавчої експертизи заяви вказував, що у зв`язку з воєнним станом відповідач приймав усі заяви (клопотання, звернення) будь-яким зручним та доступним засобом електронного зв`язку, будь-то електронна скринька або месенджер (Telegram, Viber, WhatsApp та ін.). Так, 11.04.2022 через месенджер «Telegram» отримано заяву про звільнення за згодою сторін від ОСОБА_1 датовану 11.04.2022. Ця заява стала підставою видання наказу від 12.04.2022 про звільнення позивача. А 18.04.2022 позивач прибув в офісі компанії і надав оригінал заяви про звільнення за згодою сторін, розписався у наказі про звільнення, не заперечував проти ознайомлення з наказом. Однак, як виявилось пізніше, принесений оригінал заяви про звільнення був написаний іншим почерком, ніж та заява про звільнення, що була направлена 11.04.2022 відповідачеві у месенджері Telegram. Переписку у месенджері Telegram позивач видалив. Проте заяву про звільнення за згодою сторін від 11.04.2022, направлену за допомогою месенджера Telegram, відповідач встиг зберегти до видалення позивачем переписки. Відповідач надав копію заяви про звільнення (т. 1 а.с. 125). Ніхто не порівнював почерки на заявах. Тому представник відповідача просив використовувати під час проведення почеркознавчої експертизи DVD-R-диск Verbatim, на якому міститься зображення заяви ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін від 11.04.2022р., яку позивач відправив відповідачеві 11.04.2022р. за допомогою месенджера «Telegram»; під час проведення почеркознавчої експертизи використовувати одразу дві заяви ОСОБА_1 : заяву про звільнення за згодою сторін від 11.04.2022р., відправлену відповідачеві через месенджер Telegram (Заява №1) і заяву про звільнення за згодою сторін від 11.04.2022р., принесену особисто 18.04.2022р (Заява №2).

Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача, просив не брати до уваги як доказ наданій відповідачем DVD-R-диск (із заявою від 11.04.2022р. отриманою через месенджер «Telegram»), оскільки ця заява викликає сумнів у достовірності та відповідачем не виконано умови ст. 100, п. п. 3, 4, 9 ст. 83 ЦПК України стосовно надання оригіналу доказу.

При цьому, дійсно, представник відповідача визнав під час розгляду справи, що оригінала електронної заяви про звільнені позивача від 11.04.2022р. не існує, про що зафіксовано у протоколі судового засідання. Тому судом відмовлено в задоволені клопотання позивача про витребування оригіналу електронного доказу, оскільки його не існує (т. 1 а.с. 160 161).

Призначаючи 27.09.2022 (повторно) експертизу, з урахуванням пояснень обох сторін, суд відхилив клопотання відповідача про використання експертом під час проведення почеркознавчої експертизи DVD-R-диск Verbatim, на якому міститься зображення заяви ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін від 11.04.2022р., яку позивач відправив відповідачеві 11.04.2022р. за допомогою месенджера «Telegram», оскільки сам оригінал переписки не зберігся у відповідача. Судом задоволено клопотання відповідача лише про поставлення на дослідження експерта питання про те: 3) Чи присутні у Заяві №2 (від 11.04.2022р., принесена особисто 18.04.2022р.) ознаки умисного спотворення почерку ОСОБА_1 .

Згідно із наданим суду висновком експерта Дніпропетровського НДІСЕ за результатами проведення почеркознавчої експертизи №6317-22 від 09.03.2023:

- рукописні записи, якими виконаний текст заяви про звільнення ОСОБА_1 від 11.04.2022, - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення ОСОБА_1 від 11.04.2022 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- ознаки почерку, які б свідчили про виконання рукописних записів та підпису від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення від 11.04.2022 самим ОСОБА_1 зі зміною ознак власного почерку, не виявлені (т. 1 а.с. 199 203).

Отже, судом встановлено, що заяву про звільнення від 11.04.2022 (т. 1 а.с. 148), яка була предметом дослідження експерта, позивач не писав, а заява в електронній формі від 11.04.2022, яку позивач нібито відправив відповідачеві 11.04.2022р. за допомогою месенджера «Telegram», в оригіналі відсутня.

Статтею 100 ЦПК України передбачений порядок надання електронних доказів.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З наведеної норми слідує, що сторона повинна зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги надану відповідачем заяву про звільнення від 11.04.2022 в електронній формі, яка стала підставою звільнення ОСОБА_1 , оскільки оригінал такої заяви відсутній.

Відповідно до п. а ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Україною 04.02.1994 року та набрала чинності для України 16.05.1995р., тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди про це.

Припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності факту подання позивачем письмової заяви про припинення трудового договору. Також суд вірно зауважив, що погодження звільнення з боку відповідача не може відбуватися в односторонньому прядку, а тому дійшов вірного висновку, що між сторонами не було досягнуто домовленості про припинення трудового договору та позивача звільнено протиправно, без його волевиявлення на звільнення.

Враховуючи те, що поновлення на роботі є похідною вимогою від вимоги про визнання незаконнимта скасуваннянаказу ТОВ«Гамма Консалтинг»№12/04-01від 12.04.2022про звільнення ОСОБА_1 ,яку задоволено,колегія суддіввважає обґрунтованівисновки судущодо необхідностізадоволення івказаної вимоги.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги та не досліджено посилання відповідача про те, що звільнення позивача здійснювалось на підставі заяви про звільнення датованою 11.04.2022 року, яку відповідач отримав від позивача через месенджер «Telegram».

Доводи скарги про те, що судом було відмовлено в задоволенні клопотання при проведенні експертизи взяти до уваги дві заяви, в тому числі датовану 11.04.2022 року, яку відповідач отримав від позивача через месенджер «Telegram» колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані доводи зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині розгляду даного клопотання, якому судом першої інстанції надана повна та обгрунтована правова оцінка, при цьому апелянт взагалі не наводить в апеляційній скарзі будь-які доводи щодо необґрунтованості такої відмови.

Також колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги стосовно відмови судом першої інстанції у допиті свідків, які вели через месенджер «Telegram» переписку з позивачем, в тому числі приймали заяву датовану 11.04.2022 року від позивача щодо звільнення, оскільки, твердження відповідача про те, що позивачем направлялась заява про звільнення датована 11.04.2022 року через месенджер «Telegram», однак, оригінал вказаного доказу як вже встановлено вище відсутній не може бути підтверджений лише показами свідків. Крім того, колегією суддів враховується також той факт, що відповідачем було подано вказане клопотання з пропуском строку встановленого ЦПК України, та вказане підтверджується матеріалами справи, а також не заперечується апелянтом в своїй апеляційній скарзі. Доводи зазначені в апеляційній скарзі стосовно несвоєчасного подання клопотання про виклик свідків не є поважними, а тому колегією суддів не враховуються.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вірно виходив з того, що такий заробіток підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з дня звільнення (12.04.2022) і по день ухвалення судового рішення.

Частина 2 ст. 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, з огляду на положення процесуального закону та враховуючи вимоги трудового законодавства, слід дійти висновку, що суд, у випадку поновлення на роботі працівника, самостійно, в силу вимог закону, має обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу визначивши період стягнення з дня звільнення по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

При цьому, необхідно зазначити, що визначення саме такого періоду не може вважатись виходом за межі позовних вимог відповідно до положень процесуального закону, оскільки нормами трудового законодавства урегульовано, що середній заробіток повинен бути виплачений за весь час вимушеного прогулу, тобто з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі, який, в даному випадку, є днем ухвалення відповідного судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16 (провадження № 11-134ас18) зазначено, що «згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 в справі №9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 у справі №359/10023/16-ц та від 07.10.2020 у справі №523/14396/19.

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як видно із матеріалів справи, позивач не працював у березні 2022 року повний робочий місяць, перебував у відпустці, тому суд бере для розрахунку 2 повних відпрацьованих календарні місяці роботи, що передували звільненню у квітні 2022 року, а саме січень і лютий 2022 року

На підтвердження нарахованої і отриманої заробітної плати позивач надав довідку про заробітну плату і про доходи з жовтня 2021 року по березень 2022 (т. 1 а.с. 7).

Згідно із указаною довідкою, ОСОБА_1 у січні 2022 року нарахована заробітна плата у розмірі 49 088,90 грн за 19 робочих днів, у лютому 2022 року нарахована заробітна плата у розмірі 49 154,80 грн за 20 робочих днів, (без податків і зборів).

Згідно абз. 3 п. 2, п. 8 вказаного Порядку середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу, а середньоденна заробітна плата визначається шляхом діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно приписів п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Про правильність проведення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням податків і зборів також підтверджується у постанові Верховного Суду від 25.03.2021р. по справі № 185/2109/18-ц (номер в ЄДРСР 95907359).

Колегія суддів погоджується з наведеним судом першої інстанції розрахунком та розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без урахування податків і зборів), що становить за період з 12.04.2022 по 04.10.2023 в розмірі 97 4876,22 грн.

Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу про звільнення в сумі 9 711,60 грн, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2912цс16, з яким неодноразово погоджувався Верховний Суд у справах № 758/14834/15-ц, № 753/13398/16, № 761/36549/18.

Стосовно вимог позивача про стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час з 16.03.2022 по 12.04.2022 у розмірі 28 246,15 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості з заробітної плати з 13.04.2022 до дня її фактичного погашення в розмірі 48 558,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Позивач вказує, що з 16.03.2022 по 12.04.2022 виконував посадові обов`язки, вирішував поточні виробничі завдання у відповідності із внутрішнім трудовим розпорядком, проте не отримав оплати за роботу за цей період.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо врахування доводів позивача про те, що доповідні службові записки про відсутність працівника на роботі за №16/03-00/22 від 16.03.2022, №30/03-00/22 від 30.03.2022 і №04/04-00/22 від 04.04.2022 головного бухгалтера товариства ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 67 69), як і Звіт про прихід та вихід співробітників з будівлі офісу компанії через пропускну систему з використанням персоналізованого пропуску, не є належними і допустимими доказами відсутності позивача на роботі.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно не враховано доводи позивача щодо перебування його на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008р. №489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці".

У табелі обліку використання робочого часу (типова форма N п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Крім того, листом Міністерства праці та соціальної політики України «Про роз`яснення деяких питань законодавства» від 13.05.2010р. №140/13/116-10 зазначено, що ведення табеля обліку використання робочого часу для підприємств є обов`язковим.

Отже зміст вищенаведених норм свідчить, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу.

Судом першої інстанції установлено, що за інформацією табелів обліку використаного робочого часу, які представлені суду відповідачем, підписані директором Берелетом М.В., позивач ОСОБА_1 (табельний № НОМЕР_1 ) у березні та квітні 2022 року був відсутній на роботі (т. 1 а.с. 59 94).

При цьому, Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ «Гамма Консалтинг», затвердженими загальними зборами трудового колективу ТОВ «Гамма Консалтинг» протоколом №1 від 16.02.2018, затверджено для працівників підприємства п`ятиденний робочий тиждень тривалістю 40 годин з двома вихідними днями. Початок роботи 09:00, закінчення роботи: 18:00, обідня перерва: з 13:00 до 14:00 (т. 1 а.с. 47 - 52).

Згідно із ч. 1 ст. 52 КЗпП України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

Інших правил трудового розпорядку та особливих умов трудового договору позивача в матеріалах справи відсутні.

Табелі обліку використаного робочого часу за формою складені у відповідності до наказу Держкомстату України від 05.12.2008р. №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відтак, належним і допустимим доказами обліку використаного робочого часу є табель обліку використаного робочого часу, форма якого встановлена наказом Держкомстату України від 05.12.2008р. №489.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимі докази).

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з тим, що надані відповідачем табелі обліку робочого часу є належними і допустимими доказами роботи працівника.

Як встановлено із матеріалів справи, позивачеві дійсно не нараховувалася заробітна плата за період з 16.03.2022 по 12.04.2022, оскільки табелі обліку не містять відомостей про його перебування на роботі у цей період, отже заборгованість за цей період не може існувати.

Крім того, згідно із відомостями про розподіл витрат ТОВ «Гамма Консалтінг» позивачеві нараховано на картку у лютому 2022 року всього 49 154,80 грн (без урахування податків і зборів) двома платіжками - в сумі 13 499,45 грн (витяг із відомості розподілу виплат від 18.02.2022 №220218РВ000024942644) та в сумі 35 655,35 грн (витяг із відомості розподілу виплат від 25.02.2022 №220225РВ000025105450) (т. 1 а.с. 54, 55). У лютому 2022 року перераховано авансом 12 418,30 грн (витяг із відомості розподілу виплат від 24.02.2022 №220224РВ000025072118) (т. 1 а.с. 56) та у розмірі 13 499,45 грн (витяг із відомості розподілу виплат від 25.02.2022 №220225РВ000025111000) (т. 1 а.с. 57), всього 25 917,75 грн (12 418,30 грн + 13 499,45 грн).

Виходячи із того, що у табелях обліку робочого часу за березень 2022 року відсутні відомості про облік робочого часу, позивач авансом отримав за березень 2022 року на картку 25 917,75 грн.

Як вказує відповідач, враховуючи те, що ці виплати були здійсненні наперед (авансом) і підлягали уточненню (перерахуванню) за результатами березня 2022 року, позивачеві перераховано ще 13 576,30 грн як оплата за 14 календарних днів відпустки. Оскільки позивач у березні 2022 року не працював, а відповідач виплатив аванс за березень 2022 року на загальну суму 25 917,75 грн на картку, за ОСОБА_1 перед відповідачем утворилась заборгованість: 25 917,75 грн - 13 576,30 грн = 12 341,45 грн. Тобто, позивач мав отримати заробітну плату за березень 2022 року у розмірі 13 576,30 грн, а фактично отримав 25 917,75 грн, у зв`язку з чим різниця між сумами у розмірі 12 341,45 грн склала борг позивача, який потім перенесено на квітень 2022 року та враховано при здійсненні розрахунків при його звільненні. А саме, за квітень 2022 року позивачеві нараховано 22 331,75 грн., з яких 16 606,00 грн - вихідна допомога, 5 725,75 грн - компенсація за невикористану відпустку (5 календарних днів). Із 22 331,75 грн після вирахування податків і зборів за квітень 2022 року, нараховано 17 977,05 грн. Однак, враховуючи наявність заборгованості позивача перед відповідачем за березень 2022 року у розмірі 12 341,45 грн, позивачеві на банківську картку у день звільнення 12.04.2022 сплачено 5 635,60 грн (17 977, 05 грн 12 341,45 грн. згідно ст. 116 КЗпП України (витяг із відомості розподілу виплат від 12.04.2022 №220412РВ000025728478) (т. 1 а.с. 58).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не оспорювався під час розгляду справи факт отримання цих коштів. Вказаний факт також не заперечувався позивачем і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість перед позивачем із заробітної плати за березень і квітень 2022 року на момент звільнення була відсутня, а тому обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час з 16.03.2022 по 12.04.2022 у розмірі 28 246,15 грн та середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості із заробітної плати з 13.04.2022 до дня її фактичного погашення в розмірі 48 558,00 грн.

Враховуючи той факт, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, норми процесуального права, а також докази на які посилався суд першої інстанції в своєму рішенні щодо понесення позивачем судових витрат в тому числі і на правову допомогу, колегія суддів погоджується з розміром судових витрат визначених судом, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені ТОВ «Гамма Консалтинг» у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

ОСОБА_1 скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив стягнути з ТОВ «Гамма Консалтинг»на йогокористь судовівитрати направову допомогуу судіапеляційної інстанціїу розмірі5000,00грн.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Установлено, що під час розгляду даної справи в тому числі у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 професійну правничу (правову) допомогу надавав адвокат Боненко О.В. на підставі та в обсягах згідно з договором про надання правничої допомоги від 15 липня 2022 року, яким обумовлені права і обов`язки адвоката та порядок сплати послуг на підставі актів виконаних робіт (т. 2 а.с. 31-34).

Разом з відзивом ОСОБА_1 на підтвердження понесення судових витрат за надання професійної правничої допомоги, суду надав: акт №2 прийому-передачі наданих послуг, що є додатком до договору про надання правничої допомоги від 15 липня 2022 року відповідно до змісту якого, визначено вартість послуг за цим договором, у тому числі, за консультацію щодо апеляційної скарги ТОВ «Гамма Консалтинг»-вартість годинироботи 1000,00грн,обсяг часу 1год.,вартість послуги1000,00грн; написання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Гамма Консалтинг» вартість години роботи 1 000,00 грн, обсяг часу 4 год., вартість послуги 4 000,00 грн. Загальна вартість послуг складає 5 000,00 грн, а також докази направлення відзиву ТОВ «Гамма Консалтинг».

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка адвоката Боненко О.В. №30 від 15.11.2023 року про те, що ОСОБА_1 сплачено суму у розмірі 5 000,00 грн за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 15.07.2022 року та акту виконаних робіт №2 від 15.11.2023 року.

ТОВ «Гамма Консалтинг» до суду апеляційної інстанції не подавались заперечення щодо вказаного розміру витрат, в тому числі і такі заперечення не заявлялись представником апелянта під час судового засідання в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність заперечень ТОВ «Гамма Консалтинг» щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу, застосовуючи принципи співмірності й розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Гамма Консалтинг» на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамма Консалтинг» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 04жовтня 2023року залишити без змін.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Гамма Консалтинг»на користь ОСОБА_1 судовівитрати направничу допомогуу розмірі5000(п`ятьтисяч)грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

М.Ю.Петешенкова Судді:

Ж.І. Максюта