Постанова

від 13.12.2023 по справі 380/11162/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11162/22 пров. № А/857/15169/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівСеника Р.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засіданняДоморадової Р.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника третьої особиСамсонюк Т.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року, прийняте суддею Клименко о 14 годині 19 хвилині у м. Львові, повний текст складено 29.06.2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Ательєр» про скасування ухвали, -

встановив:

ОСОБА_1 (надалі- позивач) звернулася з адміністративним позовом до Львівської міської ради (надалі ЛМР, відповідач) про скасування ухвали за № 2023 від 17 лютого 2022 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 відмовлено у задоволенні позову.

Обираючи вказану позицію зі спірних правовідносин, суд відкинув покликання позивачки на висновки зроблені у судовому рішенні в справі №1340/4243/18, по якій встановлено порушення при прийнятті рішення Виконавчим комітетом Львівської міської ради щодо ідентичного детального плану території на ідентичної земельної ділянки, що і у даній справі.

Звернута увага, що позивачами у справі №1340/4243/18 оскаржувались дії та рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, а не останньої щодо детального плану території, розробленого у 2018.

Відтак, висновки, викладені у судових рішеннях у справі №1340/4243/18 на думку суду, не можуть бути взяті до уваги у якості встановлених обставин, оскільки такі є лише їх правовою оцінкою іншим судом.

У позивачки наявне право на звернення до суду з цим позовом, оскільки заявлені вимоги стосуються не тільки безпосередньо її прав як мешканки територіальної громади, а й невизначеного кола осіб, що входять до громади.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Межі історичних ареалів міста Львова, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин історико-архітектурний опорний план м. Львова, а також науково-проектна документація щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів та/або буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львові на розгляд та погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини не подавався.

Доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.

Отже, межі історичного ареалу м. Львова та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у встановленому Законом України «Про охорону культурної спадщини» порядку не затверджені.

Суд зазначив, що предметом розгляду у справі №380/142/20 була ухвала Львівської міської ради від 19 вересня 2019 № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» в частині затвердження детального плану території, що стосується пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові. Під час розгляду даної справи в судах досліджувалось питання погодження з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО здійснення містобудівних перетворень на території об`єкту Всесвітньої спадщини. Такий предмет розгляду зумовлений тим, що ансамбль історичного центру Львова входить до Списку об`єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Водночас територія обмежена вул. М. Вороного, вул. С. Руданського. вул. Ф. Ліста. вул. М. Коперника. пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка м. Львова, щодо якої був розроблений і затверджений оспорюваною ухвалою відповідний детальний план території (ДПТ), не входить в межі центральної частини м. Львова, яка включена до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, а тому спірні правовідносини в даній справі не є подібними із правовідносинами у вищевказаній справі.

Суд відхилив доводи позивачки, що оскаржуваним рішенням передбачено будівництво готельного комплексу, що суперечить генеральному плану м. Львова, а погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки, як помилкові, оскільки такі не відповідають встановленим обставинам у справі.

Доводам позивачки, що ДПТ не містить усіх визначених законом вимог та складається з неповного переліку графічних та письмових матеріалів, суд не надав оцінки, оскільки такі не були підставою позовних вимог, а відображені лише у відповіді на відзив, водночас заява про зміну підстав позову ОСОБА_1 в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України під час розгляду справи не подавалась.

З огляду на врахування пропозицій громадськості, об`єктивний і детальний розгляд усіх пропозицій та зауважень, відсутності спірних питань під час проведення громадських слухань, суд констатував, що законодавчо визначених підстав для утворення погоджувальної комісії у відповідача не було.

Щодо інших долучених позивачкою до матеріалів справи звернень та заяв, а також відповідей на них, суд зазначив, що такі надіслані на адресу відповідача поза межами процедури громадського обговорення проекту ДПТ.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в тексті оскаржуваної ухвали Львівської міської ради за №2023 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка» Департаменту містобудування доручено здійснювати відведення нових земельних ділянок та зміну цільового призначення раніше відведених земельних ділянок відповідно до затвердженого детального плану території, обмеженої вказаними вулицями, проспектом та площею і іншої затвердженої містобудівної документації. Подібне свідчить про те, що : ухвала вносить, попри пряму заборону закону, зміни до генерального плану міста Львова; цільове призначення земельної ділянки (вул. Вороного, 4) не відповідає будівництву готельного комплексу.

Під запис в судовому засіданні представник Львівської міської ради Ірина Вовк підтвердила той факт, що земельна ділянка, на яку розроблено ДПТ належить до категорії «земель міста» та не віднесена до категорії «земель житлової та громадської забудови». Вказаний представник також чітко вказала, що в матеріалах справи доказів належності земельної ділянки до категорії «земель житлової та громадської забудови» - немає.

В матеріалах справи наявні графічні матеріали, надані ЛМР, а саме: «Фрагмент схеми організації руху транспорту та розміщення автостоянок в центральній частині м. Львова генерального плану м. Львова». Цей документ спростовує твердження суду першої інстанції про те, що викопіювання генерального плану міста Львова не містить положень про заплановане таким документом будівництво паркінгу на ділянці (вул. Вороного, 4). Адже такий документ чітко передбачає на даній ділянці в місті Львові, щодо якої розроблено

ДПТ, розташування паркінгу.

Судом першої інстанції помилково, на думку апелянта, не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у справі № 1340/4243/18, щодо невідповідності ДПТ генеральному плану міста Львова, до правовідносин, які досліджуються в рамках справи №380/11162/22. У справі № 1340/4243/18 судами встановлено, що попри пряму та чітку вимогу законодавства України (ч. 1 ст.19 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності») про те, що детальний план території повинен відповідати генеральному плану населеного пункту, досліджуваний ДПТ не відповідає такому.

Звертає увагу на те, що в порядку денному сесії ЛМР в березні 2023 з`явився проект ухвали «Про надання ТОВ «Ательєр» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Вороного, 4». Проект передбачає надання вказаному ТОВ на підставі його звернення від 09.01.2023 № 2-300/АП-2403 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1841 га для обслуговування нежитлової будівлі та будівництва готелю на вул. Вороного, 4 за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови. З тексту проекту наведеної ухвали чітко видно, що земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Вороного, 4, не належить до земель житлової та громадської забудови. Такий проект ухвали пройшов профільні депутатські комісії. Проект ухвали розміщений на офіційному сайті Львівської міської ради.

Суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин, що досліджуються в справі №380/11162/22 висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у справі № 813/4993/15, правовідносини цих справ не є подібними, адже суттєво змінилося правове регулювання правовідносин, що досліджувалися судами в рамках таких справ.

Суд першої інстанції без зазначення причин не застосував до досліджуваних правовідносин в рамках справи №380/11162/22 висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 січня 2023 у справі №640/8728/21.

Помилкове незастосування висновків Верховного Суду, викладених у справі №640/8728/21 та №813/2581/17, вплинуло на істинність висновків суду у даній справі, позаяк суд зробив хибний висновок щодо того, що : 1) у Львівської міської ради та ТОВ «Ательєр» були відсутні підстави вважати, що ДПТ потребував погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та повідомлення про містобудівні перетворення Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; 2) є підстави не враховувати картографічні матеріали та лист-відповідь Мінкульту (від 19.04.2023 № 06/35/3572-23).

Відтак суд помилково встановив відсутність конфлікту між приватним інтересом підприємця (ТОВ «Ательєр») та суспільним інтересом із збереження цілісності історичного середовища міста Львова. Помилково судом не було застосовано висновки Верховного Суду щодо порушення балансу приватних та публічних інтересів, висловлені в постанові №826/12524/18 від 21.08.2019.

Судом першої інстанції помилково не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.12.2021 у справі №380/142/20, в яких Верховний Суд надав правову оцінку щодо процедури збереження історичного середовища відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» при затвердженні детального плану території, яка знаходиться в історичному ареалі міста. Дані висновки стосуються містобудівних перетворень в зоні ЮНЕСКО, буферній зоні ЮНЕСКО та історичному ареалі міста Львова.

В оскаржуваному судовому рішенні не вказано причин не врахування ухвали ЛМР №2162 від 29.06.2017 «Про внесення змін до містобудівної документації «План зонування території міста Львова (Зонінг). Том 1. Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка» та ухвал про зонування районів міста: ухвала № 1147 від 09.07.2021 (Сихівський р-н), ухвала № 2914 від 25.01.2018 (Личаківський р-н), ухвала № 4657 від 21.05.2015 (Шевченківський р-н, Залізничний р-н), ухвала № 3840 від 18.09.2014 (Франківський р-н), які є дчинними ухвалами та якими закріплено Схему зонування за історико-архітектурним регламентом як частину генерального плану міста Львова.

Вищезазначена Схема зонування за історико-архітектурним регламентом закріплює межі зони ЮНЕСКО, буферної зони ЮНЕСКО та історичного ареалу міста в генеральному плані міста Львова. Карти та посилання надавалися позивачем під час розгляду справи та знаходяться в матеріалах справи.

В оскаржуваному рішенні суду також не враховано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 17.11.2022 у справі № 1340/4243/18. Суд вказує: «Враховуючи кількість письмових пропозицій та зауважень, які були зареєстровані у встановленому порядку, всупереч вимогам пункту 11 Порядку № 555, органом місцевого самоврядування не утворено погоджувальної комісії із вирішення спірних питань, які виникли під час громадського обговорення детального плану території, не затверджено персонального складу погоджувальної комісії із вирішення спірних питань».

Таким чином, Львівська міська рада порушила процедуру громадських слухань, не врахувавши пропозиції та зауваження громадськості, не створивши погоджувальної комісії.

Таке твердження підтверджується правовими висновками Верховного Суду, висловленими в постанові від 10.07.2018 у справі № 369/7675/14-а. Суд вказує на необхідність у разі наявності спірної ситуації створення погоджувальної комісії.

Ідентична правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові №461/4009/15-а від 19.02.2019.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити позов.

Львівська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відтак, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Львівської міської ради №2023 від 17.02.2022, керуючись ст. ст. 8, 19, п. З ст. 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2011 № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні», враховуючи ухвалу міської ради від 26.12.2019 № 6134 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського. вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, прост Т. Шевченка», матеріали розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка (від 12.05.2020), довідку за результатами консультацій з органами виконавчої влади у процесі стратегічної екологічної оцінки проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, витяг з протоколу засідання № 9 архітектурно-містобудівної ради управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування від 24.04.2020, затверджено детальний план території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.

У матеріалах розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту детального плану території обмеженої вказаними вулицями, проспектом та площею, затвердженого Начальником управління та урбаністики Львівської міської ради А. Коломєйцевим, зазначено, що з 25.02.2020 по 25.03.2020 тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка.

Вищевказаний детальний план території був розроблений ДП ДІПМ «Містопроект», замовником є Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради.

06.03.2020 відбулось громадське слухання проекту ДПТ. Місце проведення Личаківська районна адміністрація.

Оголошення щодо проведення громадського обговорення було розміщено на сайті Львівської міської ради у рубриці «Громадські слухання» та опубліковано у газетах «Львівська пошта» від 26.02.2020 № 16 (2233) та «Високий замок» від 28.01.2020 № 18 (5964). З проектною документацією можна було ознайомитись на сайті ЛМР або до завершення процедури проведення громадського обговорення у приміщенні ЛМР: м. Львів, пл. Ринок, 1, каб. 539.

У рамках громадського обговорення надійшло 18 письмових пропозицій, з-поміж яких і пропозиції ОСОБА_1 (вхідний № З-С-13386-2401).

За підсумками розгляду поданих зауважень і пропозицій заявникам надано роз`яснення (додаток 19) щодо поданих зауважень та пропозицій.

Під час заходу озвучено 16 усних пропозицій. У п. 4 вказано, що на пропозицію ОСОБА_2 , мешканки вул. М. Вороного «На пропозицію повернути ДПТ на доопрацювання або створити погоджувальну комісію для вирішення усіх спірних питань, повідомляємо: погоджувальна комісія утворюється у разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання. Станом на сьогодні Управління архітектури та урбаністики не вбачає підстав для створення погоджувальної комісії».

Перебіг громадського обговорення відображено у Протоколі громадського слухання в межах громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові та звіту про стратегічну екологічну оцінку до вказаного детального плану території.

Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради надано відповідь 12.05.2020 №2401-вих-35177 на пропозиції та зауваження, які надійшли в рамках громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і надалі в редакції, яка діяла на дату спірних правовідносин, далі - Закон №3038-VI), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (стаття 8 Закону №3038-VI).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №3038-VI детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід`ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону №3038-VI детальний план території розглядається і затверджується сільською, селищною, міською радою протягом 30 днів з дня його подання.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 3038-VI громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині 1 цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється (ч. 2 ст. 21 Закону № 3038-VI).

Відповідно до частини 10 статті 21 Закону № 3038-VI порядок проведення громадських слухань проектів містобудівної документації на місцевому рівні визначає Кабінет Міністрів України.

Пунктом 11 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою КМ України від 25.05.2011 № 555 (далі - Порядок № 555) визначено, що пропозиції громадськості підлягають реєстрації органом місцевого самоврядування та розглядаються розробником і замовником проектів містобудівної документації у місячний строк. За результатами розгляду пропозицій заявнику надається відповідь про їх врахування або обґрунтована відмова. У разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання, особи, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, повідомляють про це відповідному органу місцевого самоврядування для прийняття останнім рішення щодо утворення погоджувальної комісії (далі - комісія).

Комісія у двотижневий строк розглядає спірні питання та приймає рішення про врахування або мотивоване відхилення таких пропозицій (пункт 14 Порядку № 555).

У пункті 15 цього Порядку зазначено, що засідання комісії є правомочним, якщо у ньому взяли участь не менше двох третин її членів (з них не менше половини - представників громадськості). Рішення комісії приймається більшістю присутніх членів та оформлюється відповідним протоколом. Урегульовані комісією спірні питання між сторонами є підставою для внесення змін до проекту містобудівної документації. У разі неспроможності комісії врегулювати спірні питання між сторонами остаточне рішення приймає відповідний орган місцевого самоврядування під час затвердження містобудівної документації.

Оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах відповідних органів місцевого самоврядування (пункт 16 Порядку № 555).

Пунктом 17 цього Порядку визначено, що затвердження проектів містобудівної документації без проведення процедури розгляду пропозицій громадськості забороняється, а матеріали щодо розгляду таких пропозицій є невід`ємною складовою частиною зазначеної документації.

Зі змісту наведених правових норм слідує, що громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються шляхом оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, надання особам, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 10.07.2018 у справі № 369/7675/14-а, від 14.08.2018 у справі № 695/725/15-а, від 19.06.2019 у справі № 815/1884/18, від 13.03.2020 у справі № 320/6466/18, від 15.04.2020 у справі № 702/1384/16-а.

Судом першої інстанції безпідставно не враховано висновків Верховного Суду, викладених у справі №1340/4243/18 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Ательєр» про визнання протиправним та скасування рішення виконкому ЛМР від 23.03.2018 №310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М.Вороного, вул.С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка» та рішення виконкому ЛМР від 06.07.2018 №720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка», враховуючи ч.4 ст.78 КАС України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У даній справі судом звернуто увагу на те, що під час громадських слухань подано ряд скарг та зауважень до проекту детального плану від мешканців суміжних будинків, зокрема і від позивачів.

Враховуючи кількість письмових пропозицій та зауважень, які були зареєстровані у встановленому порядку, всупереч вимогам пункту 11 Порядку № 555, органом місцевого самоврядування не утворено погоджувальної комісії із вирішення спірних питань, які виникли під час громадського обговорення детального плану території, не затверджено персонального складу погоджувальної комісії із вирішення спірних питань.

Заперечуючи обов`язковість створення погоджувальної комісії, відповідач покликається на положення частини 8 статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачає, що для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія.

На переконання відповідача, у спірних правовідносинах були відсутні підстави для створення погоджувальної комісії, тим більше, що положення частини 8 статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не носять імперативного характеру.

Колегія суддів звернула увагу, що судами у цій справі встановлено, що між відповідачем та мешканцями прилеглих територій, зокрема, з позивачами існували спірні питання щодо проекту детального плану, які потребували узгодження.

Колегія суддів погодилася з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначила, що, дійсно, створення погоджувальної комісії не є обов`язком, а є правом міської ради. Проте, ключовим є забезпечення можливості для представників громадськості висловлення пропозицій, зауважень, їх обговорення, вивчення та розгляд, а також фіксацію (оформлення) результатів громадських слухань у передбачений законом спосіб.

За встановлених у справі фактичних обставин та у зв`язку з відсутністю протоколу громадських слухань, колегія суддів також врахувала і те, що у даному випадку, нестворення погоджувальної комісії, свідчить про ненаправленість дій відповідача на забезпечення дієвого врегулювання спірних питань.

Виходячи з викладеного, висновок суду апеляційної інстанції про те, що такі порушення процедури проведення громадських слухань є підставою для скасування рішення органу місцевого самоврядування, як прийнятого без урахування пропозицій громадськості, є правильним та обґрунтованим.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що цільове призначення земельної ділянки по вул. Вороного, 4 в м. Львові: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно-відпочинкового призначення.

При цьому, оскаржуваними рішеннями передбачено будівництво готельного комплексу, що суперечить генеральному плану м. Львова.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що такі висновки апеляційного суду є помилковими, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.10.2019 у справі №810/4017/17, у якому, як вказав заявник, Суд сформулював висновок про те, що розробка детального плану територій не пов`язана із зміною цільового призначення земельної ділянки, не зумовлює зміни чи припинення правовідносин з реалізації права власності юридичними і фізичними особами, колегія суддів визнає безпідставними, з огляду на те, що такі висновки у вказаній постанові відсутні, а заявником процитовані, відображені у постанові Верховного Суду доводи відповідача у справі №810/4017/17.

Понад це, колегія суддів звернула увагу, що апеляційним судом сформульовано за обставин, встановлених у справі, висновок про те, що погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки, що не означає зміну цільового призначення земельної ділянки шляхом затвердження детального плану, а є висновком про невідповідність існуючого цільового призначення земельної ділянки відповідним даним детального плану.

Відповідно до ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судове рішення у справі №1340/4243/18 виконано не було, зокрема, не було створено погоджувальної комісії, хоча мало місце масове звернення громадян.

Додатково, колегія суддів звертає увагу, що оскаржене рішення виконкому ЛМР від 23.03.2018 №310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М.Вороного, вул.С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка» та рішення виконкому ЛМР від 06.07.2018 №720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка» є ідентичними з оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради.

Мова йде про одну земельну ділянку за адресою: вул. Вороного,4. Щоразу детальний план пропонує спорудження готелю; земельну ділянку з 2018 до іншої категорії не було переведено; щодо цієї ділянки жодних змін до генерального плану міста внесено не було.

В підтвердження наведеному є встановлений факт, що в порядку денному сесії ЛМР в березні 2023 з`явився проект ухвали «Про надання ТОВ «Ательєр» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Вороного, 4». Проект передбачає надання вказаному ТОВ на підставі його звернення від 09.01.2023 № 2-300/АП-2403 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1841 га для обслуговування нежитлової будівлі та будівництва готелю на вул. Вороного, 4 за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин, далі - Закон №1805-ІІІ) з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України ( ч. 3 ст. 32 Закону №1805-ІІІ).

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 4 ст. 32 цього ж Закону).

На виконання вказаних положень Закону №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

За змістом п.1, 4, 5, 10, 12 Порядку №318 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Тобто, межі історичних ареалів міста Львова, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 липня 2019 у справі №813/6602/13-а, зокрема, що топографічною схемою та переліком вулиць зазначених у Додатку №2 до рішення виконкому ЛМР від 09.12.2005 №1311, які визначають межі історичного ареалу, підтверджується входження вул. Коперніка до встановлених меж історичного ареалу міста Львів.

Постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 у справі № 461/5940/18 підтверджено, що згідно з листом Міністерства культури України від 04 жовтня 2018 № 897/10-5/53-18 земельна ділянка по вулиці Вороного, 6 в місті Львові розташована в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 № 1311) в межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» на цій ділянці заборонені будь-які роботи без дозволу Міністерства культури України (як органу охорони культурної спадщини), який згаданим Міністерством не видавався.

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2023 в справі № 640/8728/21, в якій спір виник у схожих правовідносинах, зазначив, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 № 370/1804.

Суд також вказав, що генеральний план міста Києва до 2020 є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

У силу вимог частини першоїстатті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»позивач як суб`єкт містобудування під час проектування об`єкта будівництва й отримання документа, який дає право на виконання підготовчих і будівельних робіт, а також при виконанні цих робіт, зобов`язаний додержуватися положень генерального плану м. Києва.

При цьому обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.

Згідно з положеннями частини четвертоїстатті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Частиною першоюстатті 37-1 цього ж Законутакож установлено, що об`єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.

Відповідно до статті53та статті54 Земельного кодексу Українидо земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до пункту 17 частини другоїстатті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Верховний Суд у зазначеній вище справі сформулював правовий висновок, відповідно до якого положення, зокремастатті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно достатті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»не зумовлює автоматично нечинності генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно достатті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другоїстатті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

До того ж у постанові від 27 червня 2023 у справі № 640/27822/20 Верховний Суд зазначив, що містобудівна документація на місцевому рівні, основним видом якої є генеральний план населеного пункту, є обов`язковою для врахування всіма суб`єктами правовідносин у сфері містобудівної діяльності, а тому, якщо у складі такої документації наявний історико-архітектурний опорний план з визначенням меж історичного ареалу населеного пункту, то виконання всіх земляних, будівельних та інших робіт на об`єктах, що розміщені на території історичного ареалу населеного пункту, має здійснюватися із дотриманням встановленихЗаконом України «Про охорону культурної спадщини»обмежень, зокрема після отримання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваної ухвали, в тому числі і тому, що не було отримано дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Правова позиція про необхідність погодження господарської діяльності, включаючи містобудівну діяльність, що здійснюється у межах історичного ареалу м. Львова, затверджених рішенням виконавчого комітету ЛМР від 9 грудня 2005 № 1311, з органами Мінкультури, сформульована, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 у справі № 813/1839/17, від 24 липня 2019 у справі № 813/6602/13-а, від 31 липня 2019 у справі № 813/4701/16, від 25 березня 2020 у справі № 461/4489/16-а та від 22 жовтня 2020у справі № 813/840/18.

Ухвала про затвердження детального плану території, особливо, якщо такий план передбачає архітектурні зміни у межах історичного ареалу, охоплюється поняттям містобудівних перетворень, оскільки з урахуванням положень абзацу другого частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» такий документ розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Висновок стосовно того, що детальний план території, яка належить до історичного центру міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 у справі № 826/12524/18, від 25 лютого 2021 у справі № 522/8120/16-а та від 22 жовтня 2021 у справі № 160/7922/20.

В адміністративному позові позивач просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2023 від 17 лютого 2022 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка».

Водночас, враховуючи, що детальний план території у районі вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка затверджений цією ухвалою, є нормативно-правовим актом, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та нечинною ухвали від № 2023 від 17 лютого 2022.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.12.2021 у справі №380/142/20.

Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на не в повній мірі правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі 380/11162/22 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради за № 2023 від 17 лютого 2022 року «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (ЄДРПОУ 04055896) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 22.12.2023.