Рішення

від 25.12.2023 по справі 242/1176/22

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/1176/22

Провадження № 2/242/39/23

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

25 грудня 2023 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Черкова В. Г., за участю секретаря судового засідання Гандзюк К. С., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя, -

В с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання договору недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 09 червня 2007 року. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 березня 2021 року даний шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування у шлюбі вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці за вказаною адресо з кадастровим номером 1413800000:03:002:0047, загальною площею 0,0753 га. Крім того, за час шлюбу сторони придбали автомобіль Dacia Logan, номер кузова НОМЕР_1 , вартість якого на момент придбання становила 65900,00 грн. Крім того, позивач зазначає, що фактично вона перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем з лютого 2006 року, вели спільне господарство, мали сімейний бюджет, і в цей час була придбана квартира АДРЕСА_2 . Крім того, позивачка зазначає, що ремонт у даній квартирі також був зроблений за спільні кошти. Тому вважає, що дана квартира є також об`єктом спільної сумісної власності, що підлягає поділу. Разом з тим, відповідач подарував дану квартиру своїй матері ОСОБА_4 , про що було укладено відповідний договір 14 листопада 2022 року. Вважає даний договір незаконним, оскільки це є об`єкт спільної сумісної власності, і позивач не мав права на здійснення дарування даної квартири. Крім того, позивач зазначає, що при поділі майна має право на збільшення її частки до 2/3, оскільки вона проживає у даному будинку із дітьми. Крім того, відповідач не надав фінансової підтримки для ремонту будинку. Крім того, чоловік не брав участь у матеріальному забезпеченні дітей, внаслідок чого вона вимушена була звернутися до суду із заявою про стягнення з нього аліментів. Вважає дані обставини суттєвими при вирішенні питання щодо збільшення її частики у майні при поділі будинку.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги уточнені позовні вимоги, позивач просить суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 недійсним, визнати вищевказану квартиру об`єктом спільної сумісної власності, а також в порядку поділу майна виділити у власність позивача 2/3 частки будинку АДРЕСА_1 , а у власність відповідача 1/3 частку вказаного будинку. Крім того, позивачка просила виділити у власність сторін по 1/2 частки: земельної ділянки за цією ж адресою, автомобіля Dacia Logan, номер кузова НОМЕР_1 , а також квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30.06.2022 року було відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати в позовному (загальному) провадженні.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 23.08.2022 року було продовжено підготовче провадження у справі.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15.02.2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі, зобов`язано ОСОБА_1 надати в судове засідання, призначене на 28.02.2023 року, відомості про її доходи за період з жовтня 2019 року по січень 2023 року включно.

Згідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 20.12.2023 року справу було передано судді Черкову В. Г.

Ухвалою від 20.12.2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою від 25.12.2023 в задоволенні відводу судді Черкову В. Г. відмовмовлено.

В судовому засіданні позивачка пред`явлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні визнали позов частково. Надали до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається наступне. Щодо квартири АДРЕСА_2 , відповідач зазначив, що дана квартира була придбана ним особисто 01 грудня 2015 року, коли він не перебував з позивакою у шлюбі, не проживав з нею і не мав з нею жодних стосунків. Право власності на дану квартиру зареєстровано на нього, і тому вказана квартира не може бути об`єктом спільної сумісної власності. Щодо витрат на ремонт квартири, відповідач зазначив, що дані витрати були здійснені в інтересах сім`ї. Крім того, з приводу договору дарування, відповідач зазначив, що оскільки дана квартира є об`єктом його особистої приватної власності, він мав право на укладання такого договору. З урахуванням наведеного, підстав для визнання його недійсним немає.

Щодо поділу будинку АДРЕСА_1 та збільшення частки позивачки при його поділі, відповідач зазначив, що він не погоджується із даною вимогою, і вважає, що даний об`єкт нерухомості слід поділити по 1/2 частки кожному. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що позивачка не навела жодних умов. Необхідних для збільшення її частки. Так, відповідач вказав, що в 2013-2014 роках ним такою було проведено ремонтні роботи у будинку для його збільшення та поліпшення умов проживання. Крім того, відповідачем добудований гараж. Щодо фінансової підтримки дітей, зазначив, що надавав добровільну фінансову допомогу на утримання дітей, а після ухвалень судових рішень про стягнення з нього аліментів виконував їх без порушень. На даний момент заборгованості по аліментам у нього немає. Крім того, відповідач зазначив, що періодично вітає дітей зі святами та дарує їм подарунки.

Щодо поділу автомобіля погодився із позивакою про виділення по 1/2 частки кожному.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату і час розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Свідок ОСОБА_7 надав пояснення, відповідно до яких зазначив, що він є рідним братом ОСОБА_1 , будинок АДРЕСА_1 до 2020 року не був придатним до проживання тим паче з дітьми, оскільки в ньому не було ніяких умов, так як були застарілі вікна які потребували заміни, здійснювалось перероблення устаткування для опалення будинку, була непід`єднана добудована кімната, відсутня ванна кімната. До 2020 року було перекрито кришу, побудовано гараж, добудована кімната, яка не була приєднана до основного будинку. Також пояснив, що ОСОБА_1 з 2020 року було здійснено ремонт будинку та приведено його до умов проживання, була замінено вікна у будинку, проведені всі комунікації для проживання, у тому числі, які починав робити відповідач проте не було дороблено, було перероблено систему для опалення. Крім того зазначив, що він позичав кошти ОСОБА_1 на ремонт будинку, при цьому суму запозичених коштів, та кількість разів та час, коли позичав кошти, він не згадав, зазначив, що розписок або договору позики між ними не укладались, стосовно надання допомоги ОСОБА_2 на ремонт будинку та підтримання ОСОБА_1 , а також стосовно сплати аліментів на дітей він не зміг нічого зазначити у зв`язку з тим, що йому зазначена інформація є невідомою.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 09 червня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Селидівського міського управління юстиції Донецької області, сторони зареєстрували шлюб 09 червня 2007 року.

У відповідності до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 26 листопада 2010 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Селидівського міського управління юстиції Донецької області, сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сторони є також батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 27 вересня 2017 року Селидівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Шарафєєвою І. В., ОСОБА_2 придбав будинок АДРЕСА_1 разом з надвірними прибудовами, загальною площею 74,8 кв. м., житловою площею 36,2 кв. м. За даними , що містяться в звіті про незалежну оцінку, вартість даного будинку на момент подачі позову до суд становила 606230,00 грн.

З пункту 1 даного договору вбачається, що будинок та господарські прибудови розташовані на земельній ділянці (з урахуванням листа Держземагентства у м. Седидовому) з кадастровим номером 1413800000:03:002:0047, загальною площею 0,0753 га. Вартість земельної ділянки на момент подачі позову до суду , згідно зі звітом про оцінку, становить 12300,00 грн.

Крім того, 18 липня 2008 року ОСОБА_2 було придбано автомобіль Dacia Logan, номер кузова НОМЕР_1 , за 65900 грн., що підтверджується відповідним договором.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 березня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано.

Крім того, за договором купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Леоновою В. П., квартира АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_2 . Згідно зі звітом про незалежну оцінку, вартість даної квартири на момент звернення позивача із даним позовом становила 135860,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Те жсаме кореспондуєтьсязі змістомст. 60СК України,яка встановлює,що майно,набуте подружжямза часшлюбу,належить дружиніта чоловіковіна правіспільної сумісноївласності незалежновід того,що одинз нихне мавз поважноїпричини (навчання,ведення домашньогогосподарства,догляд задітьми,хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з пунктом 23 ППВСУ «Про практикузастосування суламизаконодавства припригляді справпро правона шлюб,розірвання шлюбу,визнання йогонедійсним та поділспільного майнаподружжя» №11від 21грудня 2007року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Визначаючи обсяг спільного сумісного майна у даній справі, що підлягає поділу, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що за час перебування сторін у шлюбі сторонами було придбано наступне майно: будинок АДРЕСА_1 , розташований на відповідній земельній ділянці, а також автомобіль.

В судовому засіданні сторонами також не оспорювався режим спільної сумісної власності вищевказаного майна.

Разом з тим, позивачем постановлено питання щодо визнання серед об`єктів спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_2 . Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що дана квартира була придбана в період їх фактичного проживання. Крім того, в обґрунтування своєї позиції позивачка зазначила, що ремонт в даній квартирі також був зроблений і за її кошти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що самою позивачкою як в позові, так і в судовому засіданні, було зазначено, що з відповідачем вона фактично стала проживати однією сім`єю з 2006 року. Натомість договір купівлі-продажу вказаної квартири було укладено 01 грудня 2005 року, що само по собі спростовує доводи позивача щодо придбання квартири в період спільного проживання сторін.

Щодо вкладення коштів в ремонт цієї квартири, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 62 СК України визначено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин здійснення затрат на поліпшення житлових умов у вказаній квартирі. Крім того, доказів того, що позивачем на поліпшення житлових умов у даній квартирі, було витрачено особисті кошти, суду в порушення положень, встановлених ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

З урахуванням вищевикладеного, в судовому засіданні відповідачем доведено, що квартира АДРЕСА_2 є його особистою приватною власністю, внаслідок чого поділу між сторонами не підлягає.

З вищевикладеного є похідним вирішення вимоги щодо недійсності договору дарування вказаної квартири ОСОБА_2 своїй матері ОСОБА_4 .

В судовому засіданні сторонами не оспорювалось, що 14 листопада 2022 року був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що даний договір не є дійсним в зв`язку із тим, що квартира перебуває у спільній сумісній власності сторін, тому відповідач не міг розпоряджатися нею одноособово.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням того, що суд дійшов до висновку про те, що квартира АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю відповідача, він мав право на розпорядження своєю власністю на свій розсуд, тому договір дарування від 14 листопада 2022 року не мав впливу на зміст прав позивача як співвласника квартири, а відтак, не може бути визнаним недійсним з підстав, зазначених в позові.

При вирішенні питання щодо визначення часток при поділі спільного сумісного майна, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, позивачка заявила вимоги про збільшення її частки при поділі будинку АДРЕСА_1 з урахуванням того, що після розірвання шлюбу вона залишилася проживати в цьому будинку з двома дітьми. Крім того, позивачка зазначила, що відповідач не надавав фінансову підтримку для поліпшення житлових умов, а також не надавав фінансову підтримку для дітей, внаслідок чого вона вимушена була звернутися до суду із заявою про стягнення з відповідача аліментів.

Вирішуючи дані доводи позивача, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Крім того, частина 3 ст. 70 СК України встановлює, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Разом з тим, в судовому засіданні позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження обставин, встановлених в ч. 2 ст. 70 СК України.

Натомість позивачем надано відповідні документи, які підтверджують проведення ремонтних робіт у будинку протягом 2013-2014 років, що не може свідчити про знищення чи пошкодження спільного майна. Доказів того, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї чи витрату майна на шкоду інтересам сім`ї, позивачем не надано.

Крім того, оцінюючи доводи позивача щодо ухилення відповідача від забезпечення дітей сторін, суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідачем надано достатньо доказів того, що він належним чином здійснює свій обов`язок щодо утримання дітей.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про поділ будинку АДРЕСА_1 між сторонами, визнавши за кожним із них право власності по 1/2 частці.

Крім того, суд звертає увагу на те, що при поділі даного майна судом враховано загальну та житлову площу даного будинку у відповідності до договору купівлі-продажу. Суд не приймає дані щодо збільшення площі даного будинку, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, що свідчать про державну реєстрацію змін площі будинку.

При визначенні розміру часток земельної ділянки суд керується вимогами ч.4 ст.120 ЗК України, згідно з якими у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм ст.120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

З урахування зазначеного, оскільки суд дійшов висновку про поділ будинку, який розташований на земельній ділянці, що є об`єктом поділу, по 1/2 частки кожній стороні, поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , слід також поділити, визнавши за кожним із подружжя право власності по 1/2 частки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сторонами в судовому засіданні не заявлено розбіжностей щодо варіанту поділу автомобіля, внаслідок чого суд погоджується з позицією сторін та вважає за необхідне здійснити поділ автомобіля Dacia Logan, номер кузова НОМЕР_1 , визнавши за кожним по 1/2 частці вказаного майна.

Стосовно показань свідка суд не приймає їх до уваги, оскільки він є братом позивача, тобто є заінтересованою особою.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно зч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З матеріалі справи вбачається, що при поданні позовної заяви ОСОБА_1 ухвалою суду від 30 червня 2022 року останній було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Крім того, при поданні позову про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1074,00 грн.

З урахуванням ціни позову та ціни та виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку, що з позивача слід стягнути на користь держави судові витрати в розмірі 1358 грн. 60 коп., а з відповідача на користь держави 6844,30 грн.

На підставівищевикладеного,керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, визнання договору недійсним задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 кв. м., житловою площею 36,2 кв. м;

- 1/2 частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1413800000:03:002:0047, загальною площею 0,0753 га;

- 1/2 частину автомобіля Dacia Logan, номер кузова НОМЕР_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на :

- 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 кв. 8, житловою площею 36.2 кв. м.;

- 1/2 частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1413800000:03:002:0047, загальною площею 0,0753 га;

- 1/2 частину автомобіля Dacia Logan, номер кузова НОМЕР_1 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 6844 ( шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1358 ( одна тисяча триста п`ятдесят вісім) грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. Г. Черков