Рішення

від 05.12.2023 по справі 752/2168/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/2168/22

Провадження № 2/752/1991/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05.12.2023 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Мазура Ю.Ю.

при секретарі - Луценко А.В.,

за участю:

представника позивача - Мачульного О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав т їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позову вказав, що позивач, відповідно до державного акту серії КВ № 127100 від 03.11.2004р. на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-01127 (Додаток № 3) є власником частини земельної з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі також - «Земельна ділянка»). Підставою набуття права власності Позивачем на Земельну ділянку є договір дарування частини земельної ділянки від 29.07.2004р. посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за № 1-1172 /ВВЕ 845107/. А також Позивач є власником частини житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 , згідно є договір дарування частини житлового будинку від 29.07.2004р. посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за № 1-1175 /ВВЕ 845106/. Із отриманої Позивачем копії рішення ПОСТІЙНО ДІЮЧОГО ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ ПРИ АСОЦІАЦІЇ «ПРАВОВА ГРУПА «ПРЕМІУМ ЛЕКС» від 06.02.2009р. у справі № 10-01/09, надалі також - Рішення (Додаток № 7) вбачається, що 12.01.2009р. між Третьою особою-1 (Продавець) та Відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 12/01 щодо відчуження Об`єкту надання послуг У п. 7.2. Договору містилось третейське застереження, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з Договору (правочину) або у зв`язку з ним, або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс», відповідно до Регламенту цього суду (одноособово третейським суддею Корнєвим Віталієм Миколайовичем). В подальшому начебто, на підставі Ухвали, Гребінківського районного суду Полтавської області було видано виконавчий лист від 24.03.2009р. по справі № 6-13/09, надалі також - «Виконавчий лист» (Додаток № 9) щодо визнання Договору дійсним з моменту укладення, визнання за Відповідачем права власності на Об`єкт надання послуг придбаний згідно Договору та зобов`язання Третьої особи-3 зареєструвати за Відповідачем право власності на Об`єкт надання послуг придбаного згідно Договору. Із копії Реєстраційного посвідчення (Додаток № 10) вбачається, що Третьою особою-3, на підставі Рішення, Ухвали та Виконавчого листа, 30.03.2009 зареєстровано право власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за Відповідачем на Об`єкт надання послуг та записано в реєстрову книгу № 189п-2 за реєстровим № 9468-П. У відповідь на адвокатський запит, що був направлений на адресу Гребінківського районного суду Полтавської області надійшов лист останнього від 08.12.2021р. за № 01-17159/2021 (Додаток № 16) щодо того, що «згідно матеріалів суду за 2009 рік заява ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила, цивільна справа із зазначеним вами номером № 6-13/09 не розглядалась». Таким чином, позивач зауважує, що Ухвали та Виконавчого листа ніколи не існувало, а отже вони за жодних обставин не могли бути підставою для реєстрації (правовстановлюючими документами) для реєстрації Третьою особою-1 за Відповідачем права власності на Об`єкт надання послуг.

Враховуючи викладене, позивач просить зобов`язати ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТРАСЕРВІС»</a> (код ЄДРПОУ 36258771) звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від майна, що належить ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТРАСЕРВІС»</a> (код ЄДРПОУ 36258771); скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Ніни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694 від 22.12.2021, яким зареєстровано за ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 36258771) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю загальною площею 376,7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2542066680000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.02.2022 року, відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до судового розгляду по суті.

У листопаді 2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з підставі викладених у відзиві та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

В судове засідання з`явився представник позивача, зазначив, що просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Надав до суду письмові пояснення, в яких просив позовні вимоги задовольнити. Зазначив, що він жодного договору купівлі-продажу № 12/01 від 12.01.2009 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 він не підписував та ніколи такий договір не бачив.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником частини земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом серії КВ № 127100 від 03.11.2004 на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-01127.

Підставою набуття права власності позивачем на земельну ділянку є договір дарування частини земельної ділянки від 29.07.2004, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Матвієнко І.В. за № 1-1172 /ВВЕ 845107/, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Крім того, 29.07.2004 укладено договір дарування частини житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Матвієнко І.В. за № 1-1175.

Згідно Реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, посвідчено, що частина жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого 17-ю Київською державною нотаріальною конторою 29.07.2004 рп 1-1175.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009 вирішено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a> задоволено. Визнано договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 дійсним з моменту укладення; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 376,7 кв.м., придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009; зобов`язати КП «Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 376,7 кв.м., придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009.

Як вбачається з вищезазначеного рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009, 12.01.2009 між ОСОБА_2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 376,7 кв.м., а покупець зобов`язується прийняти зазначений об`єкт продажу і сплатити продавцеві договірну ціну за нього.

Згідно п. 1.6. договору вартість об`єкту продажу договірна і становить 100000,00 грн.

Пунктом 9.2. договору, цей договір підлягає нотаріальному посвідченню протягом 5 (п`яти) днів з моменту його підписання та в подальшому державній реєстрації, які здійснюються у порядку, визначеному чинним в Україні законодавством.

Із п. 1.9 та 9.2. договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009, сторони домовились здійснити нотаріальне посвідчення цього договору протягом п`яти днів з моменту його підписання, тобто до 16.01.2009.

Із матеріалів справи вбачається, що 19.01.2009 позивач своїм листом звернувся до відповідача з письмовою пропозицією здійснити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 для його подальшої реєстрації в установленому законом порядку, у відповідності до пунктів 1.9 та 9.2. договору.

У відповідь на вказану пропозицію відповідач своїм листом від 23.01.2009 повідомив позивача про те, що нотаріальне посвідчення договору ОСОБА_2 вважає непотрібним, так як сторони договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 домовилися щодо усіх його істотних умов. Крім того, у своїй відповіді відповідач також зазначив, що ніяких претензій до позивача не має та підтверджує, що всі розрахунки за даним договором між сторонами проведені в повному обсязі.

Таким чином, відповідач фактично ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009.

Згідно ч. 8 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Як зазначає відповідач, ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009 заяву ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 по справі № 10-01/09 задоволено та відповідно видано виконавчий лист № 6-13 від 21.03.2009 по справі № 6-13/09.

Суд зауважує, що з копії листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 за № ЕП-190/22-Вих. У відповідь на запит представника позивача, повідомлено, що згідно даних архіву суду, на розгляді Гребінківського районного суду Полтавської області відсутня заява ТОВ «Інтрасервіс» в особі Балагури О.П. та Стороженко О.О. про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009 по справі № 10-01/09.

Таким чином, лист від 16.11.2022 за вих. № 01-17/33/2022 Гребінківського районного суду Полтавської області підтвердив зміст попереднього листа суду від 08.12.2021 за № 01-17159/2021 про те, що згідно матеріалів суду за 2009 рік заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила, цивільна справа із зазначеним № 6-13/09 не розглядалась.

При цьому, до заяви відповідача про виконання ухвали суду від 04.11.2022 були долучені копії, без надання для огляду оригіналів документів та не зазначено у заяві, де можуть знаходитись оригінали вказаних документів, тим самим відповідач не довів їх існування з огляду на те, що і частині ухвали та виконавчого листа вже існує інформація від Гребінківського районного суду Полтавської області щодо їх не існування як юридичного факту.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до імперативної норми, яка міститься у другому реченні ч. 6 ст. 95 ЦПК України, якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як вбачається з належним чином завіреної копії реєстраційної справи, Інформаційною довідкою Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомлено приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохову Н.В. про те, що згідно з даними реєстрових Книг бюро, нежила будівля (літ. Д) загальною площею 376,70 кв.м. на АДРЕСА_1 на праві власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009, ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009, виконавчого листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009. Дата проведення реєстрації в бюро - 30.03.2009 за реєстровим № 9468-П.

Як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_2 , він жодного договору купівлі-продажу № 12/01 від 12.01.2009 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 він не підписував та ніколи такий договір не бачив. Наголосив, що судом неодноразово витребовувався вказаний доказ договору купівлі-продажу № 12/01 від 12.01.2009 для ознайомлення в оригіналі, проте ТОВ «Інтрасервіс» обставини про присутність ОСОБА_2 не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ст. 334 Цивільного кодексу України встановлено, що права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Також, згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п. 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (п. 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (п. 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (п. 52).

За вказаних обставин, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до положень ст. ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Вказані твердження суд застосовує і до земель лісового фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватись у приватну власність, в силу положень ст. 84 Земельного кодексу України.

Згідно п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Суд погоджується із доводами позивача, що у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Наведені обставини, повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а тому посилання відповідача щодо порушення його прав власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові про повернення земельної ділянки.

З огляду на те, що відповідач ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта надання послуг, оскільки продавець за договором (третя особа-1) здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт надання послуг, що не спростовано відповідачем та підтверджено третьою особою-1 в його письмових поясненнях.

Таким чином наявні правові підстави для скасування рішення про реєстрацію, що прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Ніною Вікторівною, у зв`язку з відсутністю підстав для державної реєстрації.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав т їх обтяжень.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 4962,00 грн. у зв`язку з документальним підтвердженням їх понесення.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав т їх обтяжень - задовольнити.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Ніни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694 від 22.12.2021, яким зареєстровано за ТОВ «Інтрасервіс» (ідентифікаційний код: 36258771) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю загальною площею 376,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2542066680000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a> (ідентифікаційний код: 36258771).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс»</a> (ідентифікаційний код: 36258771, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 54) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 15 грудня 2023 року.

Суддя: Ю.Ю. Мазур