Постанова

від 06.11.2024 по справі 752/2168/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/2168/22 Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю.

Провадження №22-ц/824/7627/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» - Долобашка Олександра Сергійовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позову вказував, що позивач, відповідно до державного акту серії КВ № 127100 від 03.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №07-7-01127, є власником частини земельної з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою набуття права власності позивачем на земельну ділянку є договір дарування частини земельної ділянки від 29 липня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за № 1-1172 /ВВЕ 845107/.

Також позивач є власником частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору дарування частини житлового будинку від 29 липня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори за № 1-1175 /ВВЕ 845106/.

Із отриманої позивачем копії рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «ПРАВОВА ГРУПА «ПРЕМІУМ ЛЕКС» від 06 лютого 2009 року у справі № 10-01/09, вбачається, що 12 січня 2009р. між ОСОБА_2 (Продавець) та ТОВ «Інтрасервіс» (Покупець) було укладено Договір № 12/01 щодо відчуження Об`єкту надання послуг.

У п. 7.2. Договору містилось третейське застереження, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з Договору (правочину) або у зв`язку з ним, або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс», відповідно до Регламенту цього суду (одноособово третейським суддею Корнєвим Віталієм Миколайовичем).

В подальшому, начебто на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області, було видано виконавчий лист від 24 березня 2009 року по справі № 6-13/09 щодо визнання Договору дійсним з моменту укладення, визнання за відповідачем ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» права власності на Об`єкт надання послуг, придбаний згідно Договору та зобов`язання КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за відповідачем право власності на Об`єкт надання послуг, придбаного згідно Договору.

Із копії Реєстраційного посвідчення вбачається, що КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», на підставі рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «ПРАВОВА ГРУПА «ПРЕМІУМ ЛЕКС» від 06 лютого 2009 року, ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 березня 2009 року та виконавчого листа, 30 березня 2009 року зареєструвало право власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за відповідачем ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» на Об`єкт надання послуг та записано в реєстрову книгу № 189п-2 за реєстровим № 9468-П.

У відповідь на адвокатський запит, що був направлений на адресу Гребінківського районного суду Полтавської області надійшов лист останнього від 08 грудня 2021року за № 01-17159/2021 щодо того, що «згідно матеріалів суду за 2009 рік заява ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06 лютого 2009 до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила, цивільна справа із зазначеним вами номером № 6-13/09 не розглядалась».

Таким чином, позивач вважає, що ухвали та виконавчого листа ніколи не існувало, а отже вони за жодних обставин не могли бути підставою для реєстрації (правовстановлюючими документами) для реєстрації КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» права власності на Об`єкт надання послуг.

Враховуючи викладене, позивач просив зобов`язати ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 36258771) звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від майна, що належить ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 36258771); скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Ніни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694 від 22.12.2021, яким зареєстровано за ТОВ «ІНТРАСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 36258771) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю загальною площею 376,7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2542066680000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду від 05 грудня 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Інтрасервіс» - адвокат Долобашко О.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність факту виділення в натурі меж належної позивачу частини земельної ділянки, оскільки саме на належній позивачу частині земельної ділянки має розташовуватися належний відповідачу об`єкт нерухомого майна для можливості стверджувати про порушення права позивача на розпорядження земельною ділянкою.

Оскільки дана земельна ділянка перебуває у власності трьох співвласників і межі кожної частини земельної ділянки не виділені в натурі, судом не було наведено жодного доказу на підтвердження факту порушення відповідачем майнових прав та інтересів позивача саме як співвласника, а не єдиного власника земельної ділянки. З огляду на вказане апелянт вважає, що порушення права позивача є недоведеним та безпідставним.

В доводах апеляційної скарги представник ТОВ «Інтрасервіс» також зазначає, що твердження позивача стосовно того, що відповідач начебто не володів жодними правами щодо об`єкта надання послуг, оскільки продавець за договором ОСОБА_2 здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт надання послуг, не підтверджені жодними належними, допустимими та достатніми доказами.

Так, як відповідач не є забудовником, спірний об`єкт він набув на підставі правочину, який визнаний судом укладеним та дійсним.

ОСОБА_2 , який діяв від свого імені та від імені на той час малолітнього сина (позивача), не заперечував щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 - учаснику ТОВ «Інтрасервіс» на праві власності. За вказаних обставин позовні вимоги є безпідставними .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Мачульний О.І. заперечує щодо наведених відповідачем у скарзі доводів, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Звертає увагу суду на те, що доводи апелянта базуються виключно на неіснуючих документах, які нібито вказують на правомірність реєстрації права власності на спірну будівлю. Поряд із цим, допитані судом першої інстанції свідки підтвердили, що ніколи не укладали ніякі договори та не приймали участі у розгляді справ третейським судом, якого навіть немає в реєстрі третейських судів станом на дату ухвалення неіснуючого рішення.

Наголошує на тому, що судом першої інстанції було допитано в якості свідка керівника ТОВ «Інтрасервіс» ОСОБА_4 , який повідомив суду, що на укладення договору купівлі-продажу №12/01 від 12.01.2009 Товариство до нотаріуса не з`явилось, жодні повідомлення на адресу ОСОБА_2 не направлялись, жодного протокольного рішення учасниками Товариства щодо надання повноважень ОСОБА_4 на укладання зазначеного договору не приймалось.

Вказує, що представник відповідача ТОВ «Інтрасервіс» - адвокат Долобашко О.С. вводить в оману суд апеляційної інстанції, зазначаючи в апеляційній скарзі, що ОСОБА_2 не заперечував існування договору купівлі-продажу та у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог. Звертає увагу, що у письмових поясненнях, направлених до суду першої інстанції, ОСОБА_2 спростовує факт укладення договору купівлі-продажу та участь у розгляді справи третейським судом.

Вказує також, що ТОВ «Інтрасервіс» зобов`язано було зареєструвати електронний кабінет у системі Електронний суд ЕСІТС, але цього не зробило, а адвокатом Долобашко О.С. не дотримано вимоги статті 356 ЦПК України та не зазначено в апеляційній скарзі про наявність в останнього зареєстрованого електронного кабінету. Посилаючись на викладені обставини, представник позивача вбачає в них підстави для залишення апеляційної скарги без розгляду.

Інші учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні представник ТОВ «Інтрасервіс» - адвокат Бухун Ю.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мачульний О.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог процесуального законодавства.

Керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу без участі осіб, що не з`явились, які належним чином повідомлені, оскільки їх неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником частини земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:107:0037, загальною площею 0,1040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом серії КВ № 127100 від 03.11.2004 на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-01127.

Підставою набуття права власності позивачем на земельну ділянку є договір дарування частини земельної ділянки від 29.07.2004, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Матвієнко І.В. за № 1-1172 /ВВЕ 845107/, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Крім того, 29.07.2004 укладено договір дарування частини житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Матвієнко І.В. за № 1-1175.

Згідно Реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 12.08.2004 року, посвідчено, що частина жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого 17-ю Київською державною нотаріальною конторою 29.07.2004 рп 1-1175.(том 1 а.с. 22)

З матеріалів справи також вбачається, що 30 березня 2009 року Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» було здійснено реєстрацію права власності за ТОВ «Інтрасервіс» на нежитлову будівлю (літ. Д) заг. пл. 376,7 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням № НОМЕР_1 (том 1 а.с. 36)

Підставою виникнення права власності на вказане нежитлове приміщення, згідно даних реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 зазначено: рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009, ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009р. та виконавчий лист Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009 р.

В матеріалах справи міститься копія рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009 р., за змістом якого задоволено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» до ОСОБА_2 . Визнано договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 дійсним з моменту укладення; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «Д» загальною площею 376,7 кв.м., придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009; зобов`язано КП «Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 376,7 кв.м., придбаний згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009.

Зі змісту рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009, 12.01.2009 між ОСОБА_2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві об`єкт нерухомості - нежилу будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 376,7 кв.м., а покупець зобов`язується прийняти зазначений об`єкт продажу і сплатити продавцеві договірну ціну за нього.

Згідно п. 1.6. договору вартість об`єкту продажу договірна і становить 100000,00 грн.

Пунктом 9.2. договору, цей договір підлягає нотаріальному посвідченню протягом 5 (п`яти) днів з моменту його підписання та в подальшому державній реєстрації, які здійснюються у порядку, визначеному чинним в Україні законодавством.

Із п. 1.9 та 9.2. договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009, сторони домовились здійснити нотаріальне посвідчення цього договору протягом п`яти днів з моменту його підписання, тобто до 16.01.2009.

Із матеріалів справи вбачається, що 19.01.2009 позивач своїм листом звернувся до відповідача з письмовою пропозицією здійснити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 для його подальшої реєстрації в установленому законом порядку, у відповідності до пунктів 1.9 та 9.2. договору.

У відповідь на вказану пропозицію відповідач своїм листом від 23.01.2009 повідомив позивача про те, що нотаріальне посвідчення договору ОСОБА_2 вважає непотрібним, так як сторони договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 домовилися щодо усіх його істотних умов. Крім того, у своїй відповіді відповідач також зазначив, що ніяких претензій до позивача не має та підтверджує, що всі розрахунки за даним договором між сторонами проведені в повному обсязі.

Таким чином, відповідач фактично ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежилої будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009.

До відзиву на позов відповідачем також додано копію ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009 щодо задоволення заяви ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 по справі № 10-01/09 та копію відповідного виконавчого листа № 6-13 від 21.03.2009 по справі № 6-13/09.

Поряд із цим, з листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 08.12.2021№01-17159/2021 у відповідь на запит представника позивача адвоката А. Овчарука, вбачається, що згідно даних архіву суду за 2009 рік, заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова група «Преміум ЛЕКС» від 06.02.2009 не надходила, цивільна справа із зазначеним номером №6-13/09 не розглядалась. (том 1 а.с. 55)

Вказана інформація підтверджена також листом Гребінківського районного суду Полтавської області від 16.11.2022 за вих. № 01-17/33/2022 Гребінківського районного суду Полтавської області.

А листом Гребінківського районного суду Полтавської області від 28.03.2023 №01-17/13/2023 на вих. б/н від 17.03.2023 від ОСОБА_2 , повідомлено, що згідно даних архіву суду за 2009 рік, за останнім номером у суді обліковується справа №6-9/09. (том 2 а.с. 91)

З матеріалів справи також вбачається, що 22.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62487694, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальна площа 376,7 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2542066680000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс», код ЄДРПОУ 36258771. Підстава для державної реєстрації: рішення суду, ухвала Гребінківського районного суду Польавської області, справа № 6-13/09 від 24.03.2009 року, Виконавчий лист, Реєстраційне посвідчення №024464 від 30.03.2009 Київського міського бюро технічної інвентаризації, сері та номер: 10-01/09, виданий 06.02.2009, видавник: постійно діючий Третейський суд при асоціації «Правова група «Преміум Лекс».(а.с. 56-57 том 1)

З письмових пояснень третьої особи ОСОБА_2 судом першої інстанції встановлено, що він жодного договору купівлі-продажу № 12/01 від 12.01.2009 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не підписував та ніколи такий договір не бачив.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 , як співвласником земельної ділянки, правильно обрано спосіб захисту порушеного права, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем та зобов`язання звільнити земельну ділянку. Суд першої інстанції також встановив, що відповідач ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта нерухомості, розташованого на належній позивачу та третій особі ОСОБА_2 земельній ділянці, оскільки останній здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних реєстраційних дій, визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Пунктом 1 частини третьої статті 3 вказаного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, за умови, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (зокрема, реєстрація права власності на нерухоме майно в Бюро технічної інвентаризації).

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Частиною другою статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Згідно частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.

Згідно з частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 передбачено, що він визначає підстави і процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до п.40 Порядку №1127 в редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій, визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та цим Порядком.

Пунктом 41 Порядку №1127 визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подається вичерпний перелік документів, в тому числі документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалась в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Разом з тим, пунктом 3 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ним особи.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на незаконність проведеної приватним нотаріусом Гороховою Н.В. реєстрації права власності ТОВ «Інтрасервіс» на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці, співвласником якої є позивач, ставлячи під сумнів документи, які були подані заявником для проведення такої державної реєстрації прав, зокрема: договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежитлової будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01 від 12.01.2009 р, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Інтрасервіс», рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 року, ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009 року по справі №6-13 та копію виконавчого листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 24.03.2009 року по справі №6-13.

Апеляційний суд вважає такі сумніви позивача обґрунтованими з огляду на наступне.

Посилаючись на сумнівний характер таких документів, позивач неодноразово, в позовній заяві та інших процесуальних документах по справі звертав увагу суду на необхідність дослідження оригіналів таких документів.

З метою перевірки доводів позивача, судом першої інстанції неодноразово вирішувалось питання витребування документів, які стали підставою для проведення оспорюваних реєстраційних дій, однак відповідачем не було надано суду оригіналів вищевказаних документів, не здобуто їх ні від приватного нотаріуса, ні від Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова група «Преміум Лекс».

Судом першої інстанції також встановлено, що на розгляді Гребінківського районного суду Полтавської області у 2009 році не перебувала заява ТОВ «Інтрасервіс» про видачу виконавчого листа рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 року, справа під унікальним номером №6-13 не реєструвалась.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно частини восьмої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Як вбачається зі змісту копії рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова група «Преміум Лекс» від 06.02.2009 року, третейським судом встановлено факт укладення 12.01.2009 року між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ «Інтрасервіс» (покупець) Договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежитлової будівлі - об`єкту надання послуг власникам автотранспорту № 12/01, від нотаріального посвідчення якого продавець ухилився. Посилаючись на положення статті 328, частину третю статті 334 ЦК України, третейський суд визнав дійсним вищевказаний Договір купівлі-продажу та визнав за ТОВ «Інтрасервіс» право власності на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту.

У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, надаючи письмові пояснення до суду першої інстанції, третя особа ОСОБА_2 заперечував факт укладення 12.01.2009 року Договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості з ТОВ «Інтрасервіс».

Крім того, в матеріалах даної справи відсутні докази, які підтверджують факт введення ОСОБА_2 в експлуатацію новоствореного об`єкту нерухомого майна, доказів реєстрації декларації та готовність спірного об`єкта - нежитлової будівлі, а також виникнення у ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю - об`єкт надання послуг власникам автотранспорту станом на дату укладення такого Договору (12.01.2009 року).

З огляду на вказане, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ТОВ «Інтрасервіс» ніколи не володів жодними правами щодо об`єкта надання послуг, оскільки продавець за договором (третя особа- ОСОБА_2 ) здійснив будівництво об`єкта самочинно, без згоди інших співвласників земельної ділянки, не здійснив введення його в експлуатацію, а також не здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт надання послуг, що не спростовано відповідачем та підтверджено третьою особою-в його письмових поясненнях.

Щодо доводів апеляційної скарги про обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав, колегія зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частиною 2 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав (ч. 1 ст. 3 Закону).

При цьому, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина третя статті 3 Закону).

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

В силу приписів частини четвертої статті 9 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені [….] вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, [….], але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року по справі № 922/2155/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності.

Фактично оформивши право власності на обєкт нерухомості - нежилу будівлю - обєкт надання послуг власникам автотранспорту, ТОВ «Інтрасервіс» не набуло права власності на земельну ділянку, на якій цей об`єкт нерухомості розташований.

За таких обставин, коли земельна ділянка не вибула з власності позивача та третьої особи, позивач обрав належний спосіб захисту - негаторний позов про звільнення земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем.

У частині восьмій статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

У даній справі встановлено, що реєстрація права власності на обєкт нерухомості - нежилу будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , проведена на підставі документів, які не підтверджували набуття ТОВ «Інтрасервіс» права власності на спірне майно, та були подані заявником, який не набув в порядку, передбаченому чинним законодавством, право власності на це нерухоме майно.

З огляду на вказане, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ТОВ «Інтрасервіс» права власності на нежилу будівлю відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скасування рішення про державну реєстрацію прав та записів про проведену державну реєстрацію прав здійснюється на підставі рішення суду.

Апеляційний суд також відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо не доведення позивачем порушення його прав, як співвласника нерухомого майна - земельної ділянки, посилаючись на те, що частки співвласників земельної ділянки не виділені в натурі.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Аналіз зазначеної норми закону вказує на те, що порядок та умови використання земельної ділянки, що знаходиться у спільній частковій власності, визначаються за згодою всіх співвласників, тобто рішення щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою повинні бути спільними та одностайно схваленими усіма співвласниками.

У даній справі позивач, як співвласник спірної земельної ділянки, в порядку статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із рішенням суду і переоцінки доказів, власного помилкового тлумачення скаржником норм законодавства та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ? від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрасервіс» - Долобашка Олександра Сергійовича - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.