Рішення

від 25.12.2023 по справі 910/12159/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.12.2023Справа № 910/12159/23

За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна 1-Г"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті"

про стягнення 20 500,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна 1-Г" (далі - позивач, ОСББ "Зарічна 1-Г") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" (далі - ТОВ "Ем Ай Ай Ті") про стягнення заборгованості в розмірі 20 500,00 грн, яка утворилась у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про встановлення сервітуту № 3/08-2018-ІТ від 01.08.2019 (далі - Договір).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 01.08.2019 на виконання умов наведеного договору сторонами було підписано Акт початку доступу до об`єкту розміщення для обслуговування обладнання, відповідно саме із зазначеної дати ТОВ "Ем Ай Ай Ті" повинно було щомісячно проводити оплату за користування об`єктом розміщення в розмірі 500,00 грн, ПДВ не передбачено. Водночас, ТОВ "Ем Ай Ай Ті" передбачену оплату за договором проведено не було, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість, яка станом на 31.01.2023 складала 20 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 (суддя Баранов Д.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12159/23, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

16.08.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

01.09.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача суму понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн, оригінали наданих документів повернути відповідачу одразу після огляду судом. Відповідач факт укладання Договору не заперечив, однак зазначив, що Акт початку доступу до Об`єкту розміщення для обслуговування обладнання та Акт встановлення Обладнання на Об`єкті розміщення, які є невід`ємною частиною Договору, сторонами не складались. За відсутності таких документів відсутні підстави вважати, що сторони погодили таку істотну умову як предмет договору. У свою чергу, у відповідача не виникло зобов`язання, передбачене п. 3.1, 3.4 Договору, щодо оплати за Договором.

04.09.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про вступ у справу Кошліченка В.С. як представника.

04.09.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив.

04.09.2023 представником позивача через відділ діловодства суду подано відповідь на відзив, зміст якої аналогічний змісту відповіді на відзив, сформованої в системі "Електронний суд".

12.09.2023 представником відповідача через відділ діловодства суду подано заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/1168/23 від 19.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/12159/23 у зв`язку із звільненням судді Баранова Д.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2023 справу № 910/12159/23 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

При прийнятті справи № 910/12159/23 до свого провадження, судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 прийнято справу № 910/12159/23 до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви

30.10.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" дві заяви про усунення недоліків.

30.10.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" дві заяви про збільшення позовних вимог. Суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 25 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 продовжено розгляд справи 910/12159/23.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 про продовження розгляду справи № 910/12159/23 направлена відповідачу в його електронний кабінет та отримана останнім 07.11.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та з процесуальних питань, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

01.08.2019 між ОСББ "Зарічна 1-Г" (позивач, підприємство) та ТОВ "Ем Ай Ай Ті" (відповідач, сервітуарій) укладено Договір № 3/08-2018-ІТ про встановлення сервітуту, предметом якого є встановлення сервітуту на обмежене право користування сервітуарієм об`єктом розміщення, з метою доступу до власних технічних засобів телекомунікацій.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору, підприємство зобов`язується з моменту підписання цього Договору, надати сервітуарію право користування об?єктом розміщення для встановлення обладнання та організації і проведення робіт, пов?язаних з прокладанням телекомунікаційних мереж, для надання абонентам, які знаходяться на об?єкті розміщення, доступу до телекомунікаційних послуг.

Згідно з п. 2.4.5 Договору, сервітуарій зобов`язується вчасно та в повному обсязі здійснювати оплату підприємству відповідно до умов цього Договору.

Умовами пункту 3.1 Договору сторони встановили, що за цим Договором сервітуарій зобов?язаний щомісячно вносити підприємству плату за користування об?єктом розміщення в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок підприємства, що вказаний в реквізитах цього Договору, до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним, в розмірі 500,00 (п?ятсот гривень 00 коп) ПДВ не передбачено. Визначена у цьому пункті плата включає всі податки, збори та будь - які інші обов?язкові платежі, що підлягають сплаті у відповідності до чинного законодавства України, якщо такі наявні, або підлягатимуть сплаті в будь-який момент у майбутньому, за виключенням тих платежів, які сервітуарій повинен здійснити окремо відповідно до вимог цього Договору, що зазначені нижче.

Відповідно до п. 3.2. Договору, в строк до 30.09.2019 р. сервітуарій зобов`язується сплатити на користь підприємства грошову суму у розмірі 1 500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп) ПДВ не передбачено, в рахунок оплати інформаційно-організаційних та технічних послуг, пов`язаних із встановленням та налаштуванням технічних засобів телекомунікацій. Отримана сума підприємством, не зараховується в рахунок майбутніх платежів та може бути повернута, якщо підприємство відмовиться від виконання взятих на себе зобов`язань під час розміщення обладнання.

Щомісячна плата нараховується з дати, зазначеної в Акті початку доступу до будинку для обслуговування обладнання. (пункт 3.4 Договору).

Згідно з п. 6.1 Договору, цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом 2 (двох) років та 11 (одинадцяти) місяців.

Пунктом 6.4. Договору сторони узгодили, що зміна або розірвання даного Договору допускається лише за взаємною згодою сторін та оформляється відповідною Додатковою угодою до даного Договору.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Отже, сторони погодили, що відповідач повинен вносити плату за користування об`єктом розміщення (згідно з преамбулою Договору будівлі, що належать позивачу і розміщені за адресою м. Київ, вул. Зарічна, буд. 1-Г). Наведене узгоджується з положеннями статті 403 ЦК України.

Суд відхиляє заперечення відповідача з того приводу, що Акт початку доступу до об`єкту розміщення для обслуговування обладнання не було підписано, що відповідно до п. 3.4 Договору звільняє відповідача від обов`язку внесення плати за користування об`єктом розміщення.

Як було встановлено судом, згідно з п.п. 2.2.1 Договору право користування об`єктом розміщення надається відповідачу з моменту підписання Договору, тобто з 01.08.2019.

В матеріалах справи також наявний Додаток №5 до Договору № 3/08-2018-ІТ від 01.08.2019 підписаний сторонами 01.08.2019.

Крім того, суд оцінивши зміст наявних в матеріалах справи листів позивача та відповідача, встановив таке.

19.11.2020 відповідач звернувся листом №4914 до позивача з проханням надати доступ до підвальних приміщень будівлі у зв`язку з встановленням засобів обліку електроенергії.

13.10.2022 позивач звернувся до відповідача листом №03/10-2022 з повідомленням про припинення дії Договору, а також з проханням до відповідача 17.10.2022 демонтувати телекомунікаційні мережі та обладнання.

У відповідь 08.11.2022 відповідач листом №6352 повідомив про відсутність підстав для припинення договору та про те, що Договір є чинним, а відповідач добросовісно і в повному обсязі виконує взяті на себе зобов`язання за Договором. Жодних заперечень щодо відсутності обладнання відповідача цей лист не містить. Більш того, у своєму листі відповідач пише наступне: «ТОВ «ЕМ АЙ АЙ ТІ» за весь час своєї господарської діяльності зарекомендувало себе як надійний та порядний контрагент, і висловлює своє сподівання на довготривалу співпрацю з ОСББ «Зарічна 1-Г» надалі. Зокрема, ТОВ «ЕМ АЙ АЙ ТІ» готове надавати відповідні послуги самому ОСББ «Зарічна 1-Г» на абсолютно конкурентних та взаємовигідних умовах.»

31.01.2023 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією-вимогою про сплату заборгованості за Договором у загальній сумі 20 500,00 грн строком до 10.02.2023. Дана претензія-вимога залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору щодо сплати плати за користування об`єктом розміщення позивачем подано до суду позов.

Суд звертає увагу на те, що наявною в матеріалах справи заключною банківською випискою за 18.02.2020 підтверджується оплата відповідачем грошової суми у розмірі 1 500,00 грн на рахунок позивача, що додатково свідчить про укладення Договору між позивачем та відповідачем.

У листі №6352 від 08.11.2022 відповідач також зазначає про чинність укладеного між позивачем та відповідачем Договору, а також про те, що останній в повному обсязі виконує взяті на себе зобов`язання.

Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів щодо оплати відповідачем 25 000,00 грн заборгованості за користування об?єктом розміщення для встановлення обладнання та організації і проведення робіт, пов?язаних з прокладанням телекомунікаційних мереж, для надання абонентам, які знаходяться на об?єкті розміщення, доступу до телекомунікаційних послуг за Договором № 3/08-2018-ІТ про встановлення сервітуту.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування позовних вимог, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 25 000,00 грн заборгованості за користування об?єктом розміщення для встановлення обладнання та організації і проведення робіт, пов?язаних з прокладанням телекомунікаційних мереж, для надання абонентам, які знаходяться на об?єкті розміщення, доступу до телекомунікаційних послуг за Договором № 3/08-2018-ІТ про встановлення сервітуту підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем до позовної заяви додано попередній розрахунок суми судових витрат, який складається з суми судового збору у розмірі 2684,00 грн та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2 684,00 грн покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України на підтвердження понесених витрат позивачем було подано копії Договору про надання правової допомоги № 1/01-23 від 23.01.2023, акту №1 прийому - передачі за договором про надання правової допомоги № 1/01-23 від 23.01.2023 від 26.04.2023, довіреності від 30.01.2023.

Судом встановлено, що 23.01.2023 між ОСББ "Зарічна 1-Г" (клієнт, позивач) та Адвокатським бюро "Володимира Кошліченка" (адвокат) в особі в.о. керуючого бюро адвоката Кошліченко Володимира Сергійовича було укладено Договір про надання правової допомоги № 1/01-23 від 23.01.2023 (далі - Договір № 1/01-23 від 23.01.2023).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 1/01-23 від 23.01.2023, клієнт замовляє та доручає адвокату надавати йому правову допомогу шляхом представництва, захисту, надання будь-якої правової допомоги та дій, що мають юридичне значення, згідно законодавства про види адвокатської діяльності з питання захисту прав та охоронюваних законом інтересів клієнта.

Згідно з пунктом 4.1. Договору № 1/01-23 від 23.01.2023, гонорар за надання правової допомоги визначається в наступному порядку:

4.1.1. За збір матеріалів (доказів) необхідних для підготовки документів правового характеру, опрацювання матеріалів Клієнта з метою визначення правової позиції та напрямків подальших дій, підготовку документів правового характеру, участь в переговорах від імені або за участі Клієнта, надання правової допомоги та вчинення дій, що мають юридичне значення, згідно законодавства про види адвокатської діяльності - 1 000 (одна тисяча) гривень за годину.

4.1.2. За участь в кожному судовому засіданні, незалежно від тривалості судового засідання та можливих підстав для відкладення (у т.ч. неприбуття іншої сторони, перебування судді на лікарняному чи з будь-яких інших підстав) - 3 000 (три тисячі) гривень. При цьому окремо компенсуються витрати на відрядження.

4.1.3. За досягнення позитивного для клієнта результату, яке полягає в задоволені його позову, у т.ч. частковому, відмові в задоволені позову пред?явленого до клієнта, клієнт виплачує адвокату гонорар успіху в розмірі 10 % від суми задоволених вимог клієнта або від суми відмовленої у задоволені у разі пред?явлення позову до клієнта.

Відповідно до п. 4.14. Договору № 1/01-23 від 23.01.2023, фактичний об?єм та загальна вартість наданої правової допомоги визначається сторонами в актах приймання-передачі наданих послуг.

Згідно наданого позивачем Акту №1 прийому - передачі за договором про надання правової допомоги № 1/01-23 від 23.01.2023 від 26.04.2023 вбачається, що адвокат надав, а клієнт (позивач) прийняв наступні види правової допомоги: "Ознайомлення з матеріалами по дебітору ТОВ "Ем Ай Ай Ті", обрання способу захисту, підготовка заяви про видачу судового наказу та додатків до нього " на суму 3 000,00 грн. Зокрема, сторони підтвердили, що правова допомога надана у повному обсязі на суму 3 000,00 грн, претензії щодо якості наданої правової допомоги у клієнта відсутні.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву не погодився із сумою заявлених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, вказав на те, що позивачем до позовної заяви не надано доказів оплати судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката згідно з Актом №1 прийому - передачі. Відповідач також звернув увагу, що позивач вже звертався до Господарського суду міста Києва з заявою про видачу судового наказу, а тому позивач обґрунтовує в позовній заяві судові витрати на професійну правничу допомогу за подану позивачем заяву про видачу судового наказу.

Посилання відповідача на відсутність доказів фактичного понесення позивачем витрат на оплату правової допомоги відповідно до Договору № 1/01-23 від 23.01.2023, судом відхиляються з огляду на правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн позивач надав акт, який свідчить про підготовку адвокатом заяви про видачу судового наказу про стягнення по Договору № 3/08-2018-ІТ про встановлення сервітуту від 01.08.2019 у наказному проваженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки, позивач не подав доказів, які свідчать про понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи №910/12159/23 у спрощеному позовному провадженні, підстави для відшкодування судових витрат в сумі 3 000,00 грн відсутні.

Щодо розміру судових витрат, понесених відповідачем.

Відповідач у відзиві, поданому через відділ діловодства суду 01.09.2023, просив суд стягнути з позивача на користь відповідача 6 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було подано Договір про надання правничої допомоги № 09/23 від 15.08.2023, укладений між ТОВ "Ем Ай Ай Ті" (клієнт, відповідач) та адвокатом Репецькою Єлизаветою Миколаївною; Акт приймання-передачі від 29.08.2023, платіжна інструкція №7109 від 29.08.2023 на суму 6 500,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №001006, довіреність №15/08/23 від 15.08.2023.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на задоволення позову повністю та приписи п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" (Україна, 03680, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72, поверх 5; ідентифікаційний код 34189502) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна 1-Г" (Україна, 02137, місто Київ, вул. Зарічна, будинок 1-Г; ідентифікаційний код 41900589) 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.) основного боргу та 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.12.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА