Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/12159/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа№ 910/12159/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Батовська І.І. (поза межами приміщення суду)

від відповідача: Репецька Є.М., Кузнєцов М.В.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 (повний текст складено 25.12.2023)

у справі № 910/12159/23 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна 1-Г"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті"

про стягнення 20 500,00 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У липні 2023 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зарічна 1-Г» (далі - ОСББ «Зарічна 1-Г», ОСББ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ем Ай Ай Ті» (далі - Товариство, ТОВ «Ем Ай Ай Ті») 20 500,00 грн заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог ОСББ посилається на порушення Товариством зобов`язань за договором про встановлення сервітуту № 3/08-2018-ІТ від 01.08.2019 в частині сплати щомісячних платежів.

У заяві про збільшення позовних вимог, яку суд прийняв до розгляду ухвалою від 06.11.2023, ОСББ просило стягнути з Товариства 25 000,00 грн заборгованості за договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Ем Ай Ай Ті» на користь ОСББ «Зарічна 1-Г» 25 000,00 грн основного боргу та 2 684,00 грн судового збору.

Суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Зважаючи на встановлені фактичні обставини, беручи до уваги, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 25 000,00 грн заборгованості за користування об`єктом розміщення для встановлення обладнання та організації і проведення робіт, пов`язаних з прокладанням телекомунікаційних мереж, для надання абонентам, які знаходяться на об`єкті розміщення, доступу до телекомунікаційних послуг за договором № 3/08-2018-ІТ про встановлення сервітуту підлягають задоволенню повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2023, ТОВ «Ем Ай Ай Ті» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову; витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції стягнути з ОСББ «Зарічна 1-Г» на користь ТОВ «Ем Ай Ай Ті» у розмірі 4 026,00 грн. Судові витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в першій інстанції та переглядом справи в суді апеляційної інстанції, стягнути з ОСББ «Зарічна 1-Г» на користь ТОВ «Ем Ай Ай Ті» у розмірі 6 500,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права; висновки суду скаржник вважає такими, що не відповідають обставинам справи.

Скаржник вважає, що суд не надав оцінку поданим ним доказам та необ`єктивно встановив обставини справи, а також помилково визнав додаток №5 до договору як акт доступу до об`єкта.

Позиції учасників справи.

ОСББ надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу, понесені Товариством, покласти на відповідача.

Позивач не погоджується з викладеними в апеляційній скарзі доводами та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а оскаржуване рішення вважає таким, що ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, з повним та всебічним з`ясуванням обставини справи саме на підставі наданих з обох сторін доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12159/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «Ем Ай Ай Ті» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 до надходження матеріалів справи №910/12159/23.

25.01.2024 матеріали справи №910/12159/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ем Ай Ай Ті» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/12159/23. Розгляд справи призначено на 04.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкладено судове засідання на 20.03.2024. Визнано обов`язковою явку у судове засідання представника ОСББ «Зарічна 1-Г».

13.03.2024 до апеляційної інстанції від представника ОСББ «Зарічна 1-Г» Батовської І.І. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 заяву представника ОСББ «Зарічна 1-Г» Батовської І.І. про участь у судовому засіданні, призначеному на 20.03.2024 о 13 год 00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

01.08.2019 ОСББ «Зарічна 1-Г» (підприємство) та ТОВ «Ем Ай Ай Ті» (сервітуарій) уклали договір №3/08-2018-ІТ про встановлення сервітуту (далі - договір), предметом якого згідно з п. 1.1 є встановлення сервітуту на обмежене право користування сервітуарієм об`єктом розміщення з метою доступу до власних технічних засобів телекомунікацій.

У розділі «Визначення термінів» сторони зоаркме встановили таке:

- Обладнання - комплекс технічних засобів телекомунакацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, дротових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням;

- Об`єкт розміщення - будівля, приміщення, включаючи але не виключно: нежитлові приміщення будівель, приміщення загального користування, конструктивні елементи, канали, ніші, замонолічені труби, труби-стояки, закладні деталі, шафи для електропроводок, що знаходяться на балансі підприємства та розташовані за адресою: 02132, м. Київ, вулиця Зарічна, буд. 1-Г, Дарницький р-н.

За умовами п. 2.2.1 договору підприємство зобов`язується з моменту підписання цього Договору надати сервітуарію право користування Об`єктом розміщення для встановлення обладнання та організації і проведення робіт, пов`язаних з прокладанням телекомунікаційних мереж, для надання абонентам, які знаходяться на об`єкті розміщення, доступу до телекомунікаційних послуг.

Згідно з п. 2.4.5 Договору сервітуарій зобов`язується вчасно та в повному обсязі здійснювати оплату підприємству відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 договору сервітуарій зобов`язаний щомісячно вносити підприємству плату за користування об`єктом розміщення в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок підприємства, що вказаний в реквізитах цього Договору, до 10-го числа місяця, наступного за звітним, в розмірі 500,00 грн (ПДВ не передбачено). Визначена у цьому пункті плата включає всі податки, збори та будь-які інші обов`язкові платежі, що підлягають сплаті відповідно до чинного законодавства України, якщо такі наявні, або підлягатимуть сплаті в будь-який момент у майбутньому, за виключенням тих платежів, які сервітуарій повинен здійснити окремо відповідно до вимог цього договору, що зазначені нижче.

У строк до 30.09.2019 сервітуарій зобов`язується сплатити на користь підприємства грошову суму у розмірі 1 500,00 грн (ПДВ не передбачено) в рахунок оплати інформаційно-організаційних та технічних послуг, пов`язаних із встановленням та налаштуванням технічних засобів телекомунікацій. Отримана сума підприємством не зараховується в рахунок майбутніх платежів та може бути повернута, якщо підприємство відмовиться від виконання взятих на себе зобов`язань під час розміщення обладнання (п. 3.2 договору).

Щомісячна плата нараховується з дати, зазначеної в акті початку доступу до будинку для обслуговування обладнання (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 6.1 цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом 2 років та 11 місяців.

Зміна або розірвання договору допускається лише за взаємною згодою сторін та оформляється відповідною додатковою угодою до цього договору (п. 6.4 договору).

18.02.2020 Товариство сплатило ОСББ за договором 1 500,00 грн.

19.11.2020 Товариство звернулось до ОСББ з листом №4914, у якому просило надати доступ до підвальних приміщень будівлі у зв`язку із встановленням засобів обліку електроенергії.

ОСББ звернулось до Товариства листом №03/10-2022 від 13.10.2022 з попередженням про припинення дії договору, у якому попередило про дострокове припинення договору за взаємною згодою сторін та просило вважати останню дату дії договору 17.10.2022. У цьому листі ОСББ також просило Товариство 17.10.2022 демонтувати телекомунікаційні мережі та обладнання з оформленням відповідного акта.

Листом №6352 від 08.11.2022 Товариство повідомило ОСББ, що за відсутності повідомлення про припинення договору відповідно до п. 6.2 договору строк його дії продовжився і договір діє до 01.06.2025; Товариство не висловлювало своєї згоди щодо розірвання договору.

ОСББ звернулось до Товариства з претензією-вимогою (вих. №01/02-2023 від 31.01.2023), у якій, посилаючись на те, що Товариство оплату за договором не проводить, просило сплатити 20 500,00 грн заборгованості за договором.

З цим листом ОСББ направило Товариству для підписання акт приймання-передачі наданих послуг за договором (датований 31.01.2023) та акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.08.2019 - 31.01.2023.

Посилаючись на несплату Товариством заборгованості, ОСББ звернулось з позовом у цій справі та просить стягнути з Товариства 25 000,00 грн заборгованості за договором.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 6, 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. ч. 1, 3 ст. 402 ЦК України).

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

У свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3 ст. 403 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації» суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування, можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Суд встановив, що ОСББ та Товариство уклали договір про встановлення сервітуту, за умовами якого щомісячна плата нараховується з дати, зазначеної в акті початку доступу до будинку для обслуговування обладнання.

Відповідно, з цієї дати у Товариства виникає обов`язок зі сплати ОСББ щомісячної плати за договором у розмірі 500,00 грн .

До матеріалів справи не надано акт початку доступу до будинку для обслуговування обладнання, підписаний уповноваженими представниками сторін, у якому була б чітко і недвозначно визначена дата початку доступу сервітуарія до будинку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність підписаного сторонами акта початку доступу до об`єкту розміщення для обслуговування обладнання відповідно до п. 3.4 договору не звільняє Товариство від обов`язку внесення плати за користування об`єктом розміщення.

Так, суд першої інстанції зазначив, що згідно з п. п. 2.2.1 Договору право користування об`єктом розміщення надається Товариству з моменту підписання договору, тобто з 01.08.2019.

Місцевий суд також зазначив, що у матеріалах справи наявний додаток №5 до договору №3/08-2018-ІТ від 01.08.2019, який підписано сторонами 01.08.2019.

Суд також взяв до уваги зміст листування сторін, зокрема те, що у листі №6352 від 08.11.2022 Товариство зазначило про чинність спірного договору, а також про те, що воно в повному обсязі виконує взяті на себе зобов`язання; у листі від 08.11.2022 Товариство зазначило, що за весь час своєї господарської діяльності зарекомендувало себе як надійний та порядний контрагент, і висловлює своє сподівання на довготривалу співпрацю з ОСББ «Зарічна 1-Г» надалі та готове надавати відповідні послуги самому ОСББ «Зарічна 1-Г» на абсолютно конкурентних та взаємовигідних умовах. Крім того, суд зауважив про сплату 18.02.2020 Товариством 1 500,00 грн на рахунок позивача, що додатково свідчить про укладення договору між сторонами.

Встановивши, що докази сплати Товариством ОСББ заборгованості за договором не надано, суд першої інстанції суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.

Апеляційний суд відзначає, що місцевий господарський суд помилково ототожнив момент початку дії договору і виникнення у відповідача права користування Об`єктом розміщення (п. п. 2.2.1, 6.1 договору) з моментом виникнення у позивача права розпочати нараховувати щомісячну плату, а у відповідача - обов`язку сплачувати таку плату (п. 3.4 договору). Адже відповідно до визначених сторонами умов набуття договором юридичної сили і початок його дії в цілому з 01.08.2019 автоматично не зумовлюють початок нарахування плати за користування Об`єктом розміщення.

Колегія суддів відзначає, що зазвичай додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов. Додаток до договору є його невід`ємною частиною.

У випадку, що досліджується, сторони затвердили п`ять додатків до договору:

- Додаток № 1 - Контактні дані сторін для оперативного зв`язку та розпорядок роботи;

- Додаток № 2 - Адресний перелік Об`єкта розміщення;

- Додаток № 3 - зразок Акта встановлення обладнання на Об`єкті розміщення;

- Додаток № 4 - зразок Акта закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту;

- Додаток № 5 зразок Акта початку доступу до Об`єкта розміщення для обслуговування Обладнання.

Тобто, Додатки №№ 1, 2 інформативно доповнюють договір, а Додатки №№ 3-5 визначають форми актів, яким підтверджуються певні обставини у момент їх настання.

Всі Додатки у своїх реквізитах містять місце їх затвердження - м. Київ, дату затвердження, яка збігається з датою укладення договору, - 01.08.2019, а також підписи керівників сторін та печтки.

І хоча Додаток № 5, на відміну від Додатків №№ 3, 4, після назви акта не містить окремо в дужках слово «зразок», але на таке слово відтворене на кожному акті великими літерами і вигляді фонового напису. Принаймні такий фоновий напис наявний на всіх примірниках Акта початку доступу до Об`єкта розміщення для обслуговування Обладнання, що наявні в матеріалах справи (т. 1, а. с. 10 (зворот), 57, 78).

Водночас відповідно до визначної сторонами договору форми Акт початку доступу до Об`єкта розміщення для обслуговування Обладнання (Додаток № 5) містить окремий абзац (третій) наступного змісту:

«Датою початку доступу до будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Зарічна, 1-Г (далі по тексту - «Будинок») для обслуговування телекомунікаційного обладнання, яке розміщене в Будинку виключно для надання жителям телекомунікаційних послуг Сервітуарія є «___»

Разом з тим будь-якого примірника Акта початку доступу до Об`єкта розміщення для обслуговування Обладнання (оригіналу чи копії), в якому було заповнене наведене вище місце для конкретної дати початку доступу, матеріали справи не містять.

На відміну від додатку до договору (яким є узгоджений сторонами зразок акта), окремо підписаний акт (в цьому випадку - Акт початку доступу до Об`єкта розміщення для обслуговування Обладнання) у цій справі може підтвердити факт початку доступу Товариства до Об`єкта розміщення та саме з його підписанням за умовами п. 3.4 договору пов`язане набуття сторонами цивільних прав і обов`язків за договором (у Товариства - обов`язку сплати ОСББ щомісячних платежів, у ОСББ - отримання від Товариства щомісячних платежів).

За таких підстав підписання 01.08.2019 сторонами додатку №5 до договору не є тотожним підписанню окремого Акта початку доступу до Об`єкта розміщення для обслуговування Обладнання як самостійного документа, що засвідчує настання певної обставини у конкретну дату.

Щодо сплачених Товариством ОСББ 1 500,00 грн (що було взято до уваги судом першої інстанції) колегія суддів відзначає, що здійснення такого платежу передбачено п. 3.2 договору, у якому зазначено що ця сума не зараховується в рахунок майбутніх платежів та може бути повернута, якщо Товариство відмовиться виконання взятих на себе зобов`язань під час розміщення обладнання.

Колегія суддів також не приймає як належні і допустимі докази на підтвердження користування відповідачем Об`єктом розміщення надані позивачем фотографії певного обладнання з ярликами, які підтверджують належність цього обладнання відповідачеві. Адже, по-перше, не відомо, хто, де, як і коли робив такі фотографії. По-друге, вони надані з порушенням порядку подання електронних доказів. По-третє, на думку суду, фотофіксація відповідних обставин мала б відбуватись у певній процедурі; наприклад, зі створенням повноважної комісії і фіксуванням її дій у певному документі (акті обстеження) із зазначенням складу комісії, місця і часу обстеження,засобів фіксації, які використовуються, відображенням підписів членів комісії тощо.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення вимог ОСББ до Товариства відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у цій справі має бути скасовано з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції суд зазначає таке.

У відзиві на позовну заяву Товариство просило стягнути з ОСББ 6 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

До відзиву Товариство долучило (в копіях): довіреність від 15.08.2023 на ім`я адвоката Репецької Є.М.; договір від 15.08.2023 про надання правової допомоги №09/23; акт від 29.08.2023 приймання передачі; платіжну інструкцію від 29.08.2023 на суму 6 500,00 грн.

З наданих Товариством документів встановлено таке.

15.08.2023 Товариство (клієнт) уклало з адвокатом Репецькою Є.М. (адвокат) договір про надання правової допомоги №09/23 (далі - договір), предметом якого згідно з п. 1.1 є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно з п. 4.2 договору гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін і розраховується наступним чином.

Консультації, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення та оцінка доказів, визначення та погодження правової позиції, участь в переговорах від імені та в інтересах клієнта, підготовка та подання документів правового характеру - 1 000,00 грн за годину (п. 4.2.1).

Участь в судовому засіданні, незалежно від його тривалості та причин відкладення - 3 000,00 грн (п. 4.2.2).

Фактичний об`єм та загальна вартість надної правничої допомоги визначається в актах приймання-передачі такої допомоги (п. 2.4.2).

29.08.2023 сторони підписали акт приймання-передачі, згідно з яким адвокат надав, а клієнт отримав правничу допомогу, а саме: консультація - 1 год, 1 000,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи - 2 год, 2 000,00 грн; складання та направлення відзиву на позовну заяву - 3,5 год, 3 500,00 грн.

29.08.2023 Товариство сплатило адвокату 6 500,00 грн з призначенням платежу: «оплата послуг по договору про надання правової допомоги. Без ПДВ».

У відповіді на відзив ОСББ зазначило про Кузнєцов М.В. не мав права на укладення договору про надання правової допомоги та видачу довіреності адвокату Репецькій Є.М., а тому відзив на позовну заяву має бути залишено без розгляду в цілому.

ОСББ зазначило, що суд має надати оцінку договору про надання правничої допомоги.

Апеляційний суд, приймаючи у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи наявність відповідної заяви відповідача, має вирішити питання про розподіл витрат на правничу допомогу в суді першої.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 2, 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

У визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто норми процесуального законодавства передбачають такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Колегія суддів вважає, що Товариство підтвердило понесені ним витрати на правничу допомогу відповідними доказами, такі витрати були фактичними та неминучими, їх розмір є обґрунтованим та співмірним.

Врахувавши результати розгляду справи, дослідивши надані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, керуючись ст. ст. 126, 129 ГПК України щодо заявленої до стягнення суми оплати послуг правової допомоги, суд вважає, що справедливим, обґрунтованим та доведеним буде задоволення заяви відповідача повністю. Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірними з виконаною роботою у суді першої інстанції.

До стягнення з позивача на користь відповідача підлягає 6 500,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/12159/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/12159/23 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

4. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зарічна 1-Г» (02132, м. Київ, вул. Зарічна, 1-Г, код ЄДРПОУ 41900589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ем Ай Ай Ті» (03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, поверх 5, код ЄДРПОУ 34189502) 6 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 4 026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Справу №910/12159/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, , за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.04.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак