Рішення

від 26.12.2023 по справі 910/16230/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2023Справа № 910/16230/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (02121, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7Б, оф. 3; ідентифікаційний код: 42085474)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 5А; ідентифікаційний код: 37044389)

про стягнення 107106,33 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.10.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» про стягнення 107106,33 грн, з яких 84217,60 грн основного боргу, 18274,07 грн пені, 1245,96 грн 3% річних та 3368,70 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №020 від 29.10.2018 не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 84217,60 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 18274,07 грн пені, 1245,96 грн 3% річних та 3368,70 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 23.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 відкрито провадження у справі №910/16230/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

14.11.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивачем не доведено доказами існування у відповідача заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення позивачем. Крім того, відповідач зазначив, що за спірний період ним були сплачені грошові кошти у розмірі 85150,19 грн, з огляду на що його заборгованість становить 29388,96 грн, а не 84217,60 грн.

30.11.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

15.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» (покупець) укладено Договір поставки №020, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №020 від 29.10.2018 кількість, асортимент і ціна товару узгоджується сторонами згідно з умовами цього договору та відображаються у видаткових накладних на кожну партію товару. Видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1 Договору поставки №020 від 29.10.2018 ціна одиниці товару та загальна вартість партії товару вказані в рахунку-фактурі або видатковій накладній, які є невід`ємною частиною цього договору.

У п. 2.2 Договору поставки №020 від 29.10.2018 сторони погодили, що покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару протягом 7-ми календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до п. 8.1 Договору поставки №020 від 29.10.2018 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 8.2 Договору поставки №020 від 29.10.2018 дія даного договору автоматично продовжується на кожний наступний річний період за умови, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про його розірвання не пізніше ніж за 1 календарний день до збігання строку його дії.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №020 від 29.10.2018 не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 84217,60 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 18274,07 грн пені, 1245,96 грн 3% річних та 3368,70 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що позивачем не доведено доказами існування у відповідача заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення позивачем. Крім того, відповідач зазначив, що за спірний період ним були сплачені грошові кошти у розмірі 85150,19 грн, з огляду на що його заборгованість становить 29388,96 грн, а не 84217,60 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки №020 від 29.10.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу на умовах Договору поставки №020 від 29.10.2018 товар на загальну суму 1220722,38 грн, що підтверджується видатковою накладною №870 від 30.10.2018 на суму 41695,20 грн, видатковою накладною №975 від 19.11.2018 на суму 36288,00 грн, видатковою накладною №1272 від 17.12.2018 на суму 18144,00 грн, видатковою накладною №1401 від 26.12.2018 на суму 18144,00 грн, видатковою накладною №167 від 18.01.2019 на суму 16156,80 грн, видатковою накладною №236 від 25.01.2019 на суму 8078,40 грн, видатковою накладною №2174 від 09.07.2019 на суму 5400,00 грн, видатковою накладною №2436 від 24.07.2019 на суму 5400,00 грн, видатковою накладною №2834 від 15.08.2019 на суму 5400,00 грн, видатковою накладною №3107 від 30.08.2019 на суму 1473,60 грн, видатковою накладною №3196 від 05.09.2019 на суму 11742,00 грн, видатковою накладною №3343 від 11.09.2019 на суму 23892,82 грн, видатковою накладною №3499 від 19.09.2019 на суму 18420,00 грн, видатковою накладною №3515 від 19.09.2019 на суму 8600,40 грн, видатковою накладною №3572 від 29.09.2019 на суму 8600,40 грн, видатковою накладною №4248 від 24.10.2019 на суму 8799,60 грн, видатковою накладною №4683 від 20.11.2019 на суму 4887,82 грн, видатковою накладною №4753 від 25.11.2019 на суму 4864,92 грн, видатковою накладною №4785 від 26.11.2019 на суму 5987,10 грн, видатковою накладною №76 від 14.01.2020 на суму 31920,00 грн, видатковою накладною №216 від 24.01.2020 на суму 7980,00 грн видатковою накладною №581 від 27.02.2020 на суму 29811,83 грн, видатковою накладною №408 від 16.03.2020 на суму 13414,68 грн, видатковою накладною №726 від 15.05.2020 на суму 20655,00 грн, видатковою накладною №943 від 16.06.2020 на суму 2208,76 грн, видатковою накладною №960 від 18.06.2020 на суму 44854,56 грн, видатковою накладною №961 від 18.06.2020 на суму 610,63 грн, видатковою накладною №967 від 18.06.2020 на суму 1450,70 грн, видатковою накладною №986 від 19.06.2020 на суму 527,98 грн, видатковою накладною №1108 від 07.07.2020 на суму 976,32 грн, видатковою накладною №2330 від 27.11.2020 на суму 9121,92 грн, видатковою накладною №2371 від 03.12.2020 на суму 12349,90 грн, видатковою накладною №2415 від 10.12.2020 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №2468 від 18.12.2020 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №2547 від 28.12.2020 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №27 від 11.01.2021 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №186 від 01.02.2021 на суму 38001,60 грн, видатковою накладною №240 від 05.02.2021 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №324 від 12.02.2021 на суму 9500,40 грн, видатковою накладною №325 від 15.02.2021 на суму 47500,56 грн, видатковою накладною №22564 від 17.11.2021 на суму 18400,80 грн, видатковою накладною №23620 від 22.11.2021 на суму 18400,80 грн, видатковою накладною №24902 від 13.12.2021 на суму 94599,96 грн, видатковою накладною №24965 від 17.12.2021 на суму 21103,07 грн, видатковою накладною №25489 від 24.12.2021 на суму 37112,29 грн, видатковою накладною №25502 від 29.12.2021 на суму 82956,89 грн, видатковою накладною №79 від 14.01.2022 на суму 25793,26 грн, видатковою накладною №206 від 28.01.2022 на суму 326,04 грн, видатковою накладною №339 від 15.02.2022 на суму 32957,47 грн, видатковою накладною №448 від 17.05.2022 на суму 14177,45 грн, видатковою накладною №481 від 30.05.2022 на суму 12642,90 грн, видатковою накладною №511 від 10.06.2022 на суму 26846,20 грн, видатковою накладною №542 від 23.06.2022 на суму 25690,99 грн, видатковою накладною №584 від 08.07.2022 на суму 27051,82 грн, видатковою накладною №633 від 21.07.2022 на суму 26054,65 грн, видатковою накладною №688 від 05.08.2022 на суму 27774,22 грн, видатковою накладною №933 від 04.10.2022 на суму 29151,12 грн, видатковою накладною №1054 від 04.11.2022 на суму 14783,00 грн, видатковою накладною №65 від 13.01.2023 на суму 18400,80 грн, видатковою накладною №227 від 21.02.2023 на суму 9806,40 грн, видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн, видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн, видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн.

Вказані видаткові накладні містять посилання на реквізити Договору поставки №020 від 29.10.2018, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток/штампів юридичних осіб позивача і відповідача (копії долучені позивачем до матеріалів справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 2.2 Договору поставки №020 від 29.10.2018 сторони погодили, що покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару протягом 7-ми календарних днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з наданих позивачем доказів (з платіжних інструкцій та реєстру операцій за період дії договору) відповідачем на виконання умов Договору поставки №020 від 29.10.2018 були сплачені позивачу грошові кошти у сумі 1136504,78 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 84217,60 грн.

Доказів сплати грошових коштів у сумі 84217,60 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» за Договором поставки №020 від 29.10.2018 у сумі 84217,60 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» суми основного боргу у розмірі 84217,60 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заперечень відповідача, то суд вважає їх обґрунтованими в частині, що акт звірки взаємних розрахунків не є документом первинного банківського обліку та не є належним доказом факту здійснення господарської операції.

Втім, позивачем долучено до матеріалів справи не лише копії актів звірки розрахунків, які підписані відповідачем, а й копії вищенаведених видаткових накладних, які є належними та допустимими доказами на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставку продукції на умовах Договору поставки №020 від 29.10.2018.

Що стосується заперечень відповідача щодо відсутності підстав приймати подані позивачем разом з відповіддю на відзив докази (так як вони не були подані разом з позовною заявою), суд їх відхиляє, оскільки необхідність подання доказів, які не були подані разом з позовною заявою, виникла у позивача з огляду на заперечення, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Крім того, відповідач зазначив, що за спірний період ним були сплачені грошові кошти у розмірі 85150,99 грн, з огляду на що його заборгованість становить 29388,96 грн, а не 84217,60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.01.2023 по 29.08.2023 відповідачем дійсно були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 85150,99 грн. Однак, у призначення платежу відповідач вказував як реквізити видаткових накладних за період з 13.01.2023 по 07.03.2023, так і реквізити найдавніших видаткових накладних, за якими у відповідача існувала заборгованість.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими пояснення позивача, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, про порядок зарахування сплачених відповідачем у спірному періоді грошових коштів (в тому числі, і в найдавнішу заборгованість).

Наведеними обставинами спростовуються доводи відповідача про те, що за спірними видатковими накладними заборгованість становить 29388,96 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 18274,07 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.4 Договору поставки №020 від 29.10.2018 у випадку порушення покупцем порядку та строків оплати, передбачених у п. 2.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з оплати за товар за кожен день прострочення платежу, але не більше вартості замовлення.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» пені у розмірі 18274,07 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 1245,96 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» 3% річних у розмірі 1245,96 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3368,70 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач здійснює нарахування не за період прострочення, а враховує прогнозований річний індекс інфляції - 104%.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн, видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн та видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн (залишок боргу - 18232,05 грн), та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 258,63 грн (за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн - «мінус» 2,03 грн (дефляція), за видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн - «мінус» 9,57 грн (дефляція) та за видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн - 270,23 грн (інфляція)).

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» інфляційних втрат у розмірі 3368,70 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 258,63 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 21000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

17.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (клієнт) та адвокатським бюро «Ірини Лисенко» (адвокатське бюро) укладено Договір про надання правової допомоги №87, відповідно до умов якого адвокатське бюро зобов`язується здійснити захист, представництво та інші, передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Відповідно до п. 4.5 Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін.

18.08.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 на суму 8000,00 грн (аналіз договору та первинних бухгалтерських документів по виконання умов договору між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010»; підготовка розрахунку штрафних санкцій в розмірі первинних бухгалтерських документів; підготовка та направлення на адресу відповідача вимоги-претензії; проведення переговорів із представниками відповідача з приводу врегулювання існуючої ситуації та погашення заборгованості).

За результатами проведеної адвокатом роботи між сторонами було складено Акт №2023-87/1 здачі-прийняття робіт від 22.08.2023, та 22.08.2023 позивач сплатив адвокатському бюро грошові кошти у сумі 8000,00 грн.

01.09.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 на суму 8000,00 грн (підготовка та направлення до суду позовної заяви про стягнення заборгованості та штрафних санкцій - 8000,00 грн, підготовка процесуальних документів - від 2000,00 грн, участь представника у судовому засіданні - 2000,00 грн).

За результатами проведеної адвокатом роботи між сторонами було складено Акт №2023-87/2 здачі-прийняття робіт від 05.09.2023 на суму 8000,00 грн, та 05.09.2023 позивач сплатив адвокатському бюро грошові кошти у сумі 8000,00 грн.

23.11.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №3 на суму 5000,00 грн (підготовка та направлення відповідачу та до суду відповіді на відзив).

За результатами проведеної адвокатом роботи між сторонами було складено Акт №2023-87/3 здачі-прийняття робіт від 24.11.2023 на суму 5000,00 грн, та 24.11.2023 позивач сплатив адвокатському бюро грошові кошти у сумі 5000,00 грн.

Отже, позивачем були понесені витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 21000,00 грн.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За висновком суду, враховуючи складність даної справи, предмет та підстави позову у даній справі, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, а визначений позивачем розмір адвокатських витрат не є розумним та обґрунтованим.

При цьому, такі види наданої адвокатом правової допомоги як підготовка та направлення на адресу відповідача вимоги-претензії, а також проведення переговорів із представниками відповідача з приводу врегулювання існуючої ситуації та погашення заборгованості не є неминучими.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 5А; ідентифікаційний код: 37044389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (02121, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7Б, оф. 3; ідентифікаційний код: 42085474) суму основного боргу у розмірі 84217 (вісімдесят чотири тисячі двісті сімнадцять) грн 60 коп., пеню у розмірі 18274 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн 07 коп., 3% річних у розмірі 1245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) грн 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 258 (двісті п`ятдесят вісім) грн 63 коп, судовий збір у розмірі 2606 (дві тисячі шістсот шість) грн 06 коп та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак