Постанова

від 01.05.2024 по справі 910/16230/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. Справа№ 910/16230/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023

у справі №910/16230/23 (суддя О.М. Спичак)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010»

про стягнення 107 106,33 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» (далі, відповідач) про стягнення 107 106,33 грн, з яких 84 217,60 грн основного боргу, 18 274,07 грн пені, 1 245,96 грн 3% річних та 3 368,70 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки №020 від 29.10.2018 в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару на суму 84 217,60 грн. За порушення зобов`язання з оплати на вказану суму позивачем нарахована пеня на підставі пункту 5.4. Договору в розмірі 18 274,07 грн, а також 3% річних у розмірі 1 245,96 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 368,70 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт 2010» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» суму основного боргу у розмірі 84 217,60 грн, пеню у розмірі 18 274,07 грн, 3% річних у розмірі 1 245,96 грн, інфляційні втрати у розмірі 258,63 грн, судовий збір у розмірі 2 606,06 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, а тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 84 217,60 грн. Доказів сплати грошових коштів у сумі 84 217,60 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Враховуючи, що відповідач не виконав своє грошове зобов`язання у строк, встановлений Договором, суд також визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю, вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 18 274,07 грн та 3% річних у загальному розмірі 1 245,96 грн.

Водночас, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11 550,00 грн, видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54 435,55 грн та видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн (залишок боргу - 18232,05 грн), та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 258,63 грн (за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн - «мінус» 2,03 грн (дефляція), за видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн - «мінус» 9,57 грн (дефляція) та за видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн - 270,23 грн (інфляція)).

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» інфляційних втрат у розмірі 3 368,70 грн суд задовольнив частково у розмірі 258,63 грн.

Заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 21 000,00 грн суд задовольнив частково на суму 10 000,00 грн, врахувавши часткове задоволення позовних вимог, складність даної справи, предмет та підстави позову у даній справі, те, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, а визначений позивачем розмір адвокатських витрат не є розумним та обґрунтованим.

Суд зазначив, що такі види наданої адвокатом правової допомоги як підготовка та направлення на адресу відповідача вимоги-претензії, а також проведення переговорів із представниками відповідача з приводу врегулювання існуючої ситуації та погашення заборгованості не є неминучими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 02.02.2024 (про що свідчить штрих-код на конверті) засобами поштового зв`язку Товариство з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- щодо заявленої позивачем до стягнення суми основної заборгованості у розмірі 84 217,60 грн, то за твердженням відповідача сума боргу не відповідає дійсності. Так, позивач у позовній заяві вказує, що станом на 01.01.2023 у відповідача був борг по договору в розмірі 54 828,64 грн, однак жодних доказів на підтвердження даного боргу (видаткових накладних на поставлений товар у 2022 році на відповідну суму) суду не надано. Посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків як на підтвердження факту заборгованості є безпідставними, оскільки акт звірки не може вважатися підтвердженням здійснення господарської операції;

- платежі зараховуються в хронологічному порядку відповідно до черговості виникнення заборгованості, незалежно від вказаного призначення платежу. Найдавнішою є заборгованість відповідача перед позивачем за накладною від 13.01.2023, яка і погашалась в порядку черговості. Станом на дату складення відзиву розмір заборгованості відповідача складав 29 388,96 грн, а не 84 217,60 грн, як вказано позивачем, а саме за накладною від 23.03.2023 - 17 838,96 грн, за накладною від 04.04.2023 - 11 550,00 грн. З урахуванням цього позовні вимоги про стягнення суми боргу підлягають відхиленню;

- позивачем було порушено порядок подання доказів, оскільки подано видаткові накладні за попередні періоди лише з відповіддю на відзив, а не разом із позовною заявою, як це передбачено статтею 80 Господарського процесуального кодексу України. Більш того, самі видаткові накладні за період 2018-2022 роки, долучені до відповіді на відзив, не підтверджують факт наявності дійсної заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки розрахунки за ними вже давно здійснені;

- суд порушив норми процесуального права, прийнявши до розгляду подані разом із відповіддю на відзив видаткові накладні;

- у зв`язку з недоведеністю факту існування основної заборгованості відсутні і підстави для нарахування будь-яких штрафних санкцій. Більш того, у рішенні суду не зазначено жодного розрахунку або обґрунтування для нарахування штрафних санкцій;

- відповідач звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання через форс-мажорну обставину - збройне вторгнення російської федерації на територію України, що почалося 24.02.2022, яка підтверджена листом ТПП України від 28.02.2022;

- розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат позивача є невірними, про що відповідачем у відзиві було наведено контрозрахунок;

- щодо стягнення судових витрат, то враховуючи загальний розмір боргу 29 388,96 грн як заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн, так і задоволені на суму 10 000,00 грн, є явно завищеними та надуманими. Граничний розмір компенсації витрат у господарських справах згідно постанови КМУ №590 від 27.04.2006 та враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2023 році 2 684,00 грн, становить 1 342,00 грн.

В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що копію рішення суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» отримано 18.01.2024.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16230/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва

19.02.2024 матеріали справи №910/16230/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 залишено без руху; роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 116,91 грн; докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення у вказану скаржником дату; докази на підтвердження реєстрації електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України.

29.02.2024 на виконання зазначеної ухвали через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію № 0.0.3497646241.1 від 27.02.2024 на суму 116,91 грн; ксерокопію конверта з датою надсилання та штрих-кодом (згідно відомостей з сайту «Укрпошта» вбачається, що копія рішення отримана 18.01.2024); відповідь № 563181 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010».

У зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П., який входить до складу колегії суддів, у період з 04.03.2024 по 08.03.2024 у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/978/24 від 04.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 справу №910/16230/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 на час апеляційного оскарження, розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/16230/23 є вимога про стягнення 107 106,33 грн, а тому вказана справа відноситься до малозначних у розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку електронного документа - копії ухвали суду від 05.03.2024 до електронних кабінетів відповідача і його представника та повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу), а також закінчення процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

29.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» (покупець) укладено Договір поставки №020 (далі, Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та оплатити його.

Відповідно до пункту 1.2. Договору кількість, асортимент і ціна товару узгоджується сторонами згідно з умовами цього договору та відображаються у видаткових накладних на кожну партію товару. Видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 2.1. Договору ціна одиниці товару та загальна вартість партії товару вказані в рахунку-фактурі або видатковій накладній, які є невід`ємною частиною цього договору.

У пункті 2.2. Договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару протягом 7-ми календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до пункту 8.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Згідно з пунктом 8.2. Договору дія даного договору автоматично продовжується на кожний наступний річний період за умови, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про його розірвання не пізніше ніж за 1 календарний день до збігання строку його дії.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами Договору не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 84 217,60 грн (за видатковою накладною №283 від 07.03.2023 у розмірі 18 232,05 грн, за видатковою накладною №347 від 23.03.2023 у розмірі 54 435,55 грн, за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 у розмірі 11 550,00 грн). Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 18 274,07 грн пені, 1 245,96 грн 3% річних та 3 368,70 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування у відповідача заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення позивачем; за спірний період ним були сплачені грошові кошти у розмірі 85 150,19 грн, з огляду на що його заборгованість становить 29 388,96 грн, а не 84 217,60 грн; відсутні підстави для притягнення його до відповідальності за порушення грошового зобов`язання через дію форс-мажорних обставин; розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат є невірним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір №020 від 29.10.2018 є договором поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Відповідно до пункту 3.5. Договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу на умовах Договору товар на загальну суму 1 220 722,38 грн, що підтверджується видатковою накладною №870 від 30.10.2018 на суму 41 695,20 грн, видатковою накладною №975 від 19.11.2018 на суму 36 288,00 грн, видатковою накладною №1272 від 17.12.2018 на суму 18 144,00 грн, видатковою накладною №1401 від 26.12.2018 на суму 18 144,00 грн, видатковою накладною №167 від 18.01.2019 на суму 16 156,80 грн, видатковою накладною №236 від 25.01.2019 на суму 8 078,40 грн, видатковою накладною №2174 від 09.07.2019 на суму 5 400,00 грн, видатковою накладною №2436 від 24.07.2019 на суму 5 400,00 грн, видатковою накладною №2834 від 15.08.2019 на суму 5 400,00 грн, видатковою накладною №3107 від 30.08.2019 на суму 1 473,60 грн, видатковою накладною №3196 від 05.09.2019 на суму 11742,00 грн, видатковою накладною №3343 від 11.09.2019 на суму 23892,82 грн, видатковою накладною №3499 від 19.09.2019 на суму 18420,00 грн, видатковою накладною №3515 від 19.09.2019 на суму 8600,40 грн, видатковою накладною №3572 від 23.09.2019 на суму 8600,40 грн, видатковою накладною №4248 від 24.10.2019 на суму 8799,60 грн, видатковою накладною №4683 від 20.11.2019 на суму 4887,82 грн, видатковою накладною №4753 від 25.11.2019 на суму 4864,92 грн, видатковою накладною №4785 від 26.11.2019 на суму 5987,10 грн, видатковою накладною №76 від 14.01.2020 на суму 31920,00 грн, видатковою накладною №216 від 24.01.2020 на суму 7980,00 грн видатковою накладною №581 від 27.02.2020 на суму 29811,83 грн, видатковою накладною №408 від 16.03.2020 на суму 13414,68 грн, видатковою накладною №726 від 15.05.2020 на суму 20655,00 грн, видатковою накладною №943 від 16.06.2020 на суму 2208,76 грн, видатковою накладною №960 від 18.06.2020 на суму 44854,56 грн, видатковою накладною №961 від 18.06.2020 на суму 610,63 грн, видатковою накладною №967 від 18.06.2020 на суму 1450,70 грн, видатковою накладною №986 від 19.06.2020 на суму 527,98 грн, видатковою накладною №1108 від 07.07.2020 на суму 976,32 грн, видатковою накладною №2330 від 27.11.2020 на суму 9121,92 грн, видатковою накладною №2371 від 03.12.2020 на суму 12349,90 грн, видатковою накладною №2415 від 10.12.2020 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №2468 від 18.12.2020 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №2547 від 28.12.2020 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №27 від 11.01.2021 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №186 від 01.02.2021 на суму 38001,60 грн, видатковою накладною №240 від 05.02.2021 на суму 9499,92 грн, видатковою накладною №324 від 12.02.2021 на суму 9500,40 грн, видатковою накладною №325 від 15.02.2021 на суму 47500,56 грн, видатковою накладною №22564 від 17.11.2021 на суму 18400,80 грн, видатковою накладною №23620 від 22.11.2021 на суму 18400,80 грн, видатковою накладною №24902 від 13.12.2021 на суму 94599,96 грн, видатковою накладною №24965 від 17.12.2021 на суму 21103,07 грн, видатковою накладною №25489 від 24.12.2021 на суму 37112,29 грн, видатковою накладною №25502 від 29.12.2021 на суму 82956,89 грн, видатковою накладною №79 від 14.01.2022 на суму 25793,26 грн, видатковою накладною №206 від 28.01.2022 на суму 326,04 грн, видатковою накладною №339 від 15.02.2022 на суму 32957,47 грн, видатковою накладною №448 від 17.05.2022 на суму 14177,45 грн, видатковою накладною №481 від 30.05.2022 на суму 12642,90 грн, видатковою накладною №511 від 10.06.2022 на суму 26846,20 грн, видатковою накладною №542 від 23.06.2022 на суму 25690,99 грн, видатковою накладною №584 від 08.07.2022 на суму 27051,82 грн, видатковою накладною №633 від 21.07.2022 на суму 26054,65 грн, видатковою накладною №688 від 05.08.2022 на суму 27774,22 грн, видатковою накладною №933 від 04.10.2022 на суму 29151,12 грн, видатковою накладною №1054 від 04.11.2022 на суму 14783,00 грн, видатковою накладною №65 від 13.01.2023 на суму 18400,80 грн, видатковою накладною №227 від 21.02.2023 на суму 9806,40 грн, видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн, видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн, видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн.

Вказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять посилання на реквізити Договору поставки №020 від 29.10.2018, підписані представниками сторін та скріплені відбитками печаток/штампів юридичних осіб позивача і відповідача.

Як вбачається з наданих позивачем доказів (платіжних інструкцій та реєстру операцій з Інтернет-банку за період з 01.10.2018 по 23.11.2023 в АТ «ПУМБ»), відповідачем на виконання умов Договору поставки №020 від 29.10.2018 були сплачені позивачу грошові кошти у сумі 1 136 504,78 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 84 217,60 грн, яка фактично становить собою заборгованість за останніми видатковими накладними №283 від 07.03.2023 у розмірі 18 232,05 грн, №347 від 23.03.2023 у розмірі 54 435,55 грн, №384 від 04.04.2023 у розмірі 11 550,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 2.2. Договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару протягом 7-ми календарних днів з моменту поставки товару.

Таким чином, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати за отриманий від позивача товар є таким, що настав.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що поставки за накладними від 13.01.2023 на суму 18 400,80 грн, від 21.02.2023 на суму 9 806,40 грн, від 07.03.2023 на суму 20 347,20 грн, від 23.03.2023 на суму 54 435,55 грн, від 04.04.2023 на суму 11 550,00 грн були сплачені згідно платіжних інструкцій від 18.01.2023 на суму 20 045,64 грн, від 01.03.2023 на суму 10 000,00 грн, від 01.03.2023 на суму 22 783,00 грн, від 06.04.2023 на суму 10 400,80 грн, від 07.06.2023 на суму 3 921,55 грн, від 23.08.2023 на суму 8 884,85 грн, від 29.08.2023 на суму 9 115,15 грн, з огляду на що його заборгованість становить 29 388,96 грн, а не 84 217,60 грн.

Однак, як вірно встановив місцевий господарський суд, згідно перелічених платіжних інструкцій за період з 18.01.2023 по 29.08.2023 грошові кошти у загальному розмірі 85 150,99 грн були сплачені не тільки у рахунок погашення заборгованості за накладними від 13.01.2023, 21.02.2023 та 07.03.2023, а й за видатковими накладними, за якими станом на 13.01.2023 вже існувала заборгованість у відповідача. Про вказане свідчить призначення платежів, вказаних у платіжних інструкціях №2502 від 18.01.2023, №2526 від 01.03.2023, №2527 від 01.03.2023, інформаційному повідомленні про зарахування коштів №JBKLN46O79CP6V.1 від 06.04.2023, серед яких «оплата згідно накладних від 21.07.22, від 05.08.22, від 04.10.22, від 04.11.22».

За змістом статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Враховуючи, що станом 13.01.2023 у відповідача перед позивачем існувала заборгованість за давнішими накладними, вказане відповідачем у платіжних інструкціях призначення платежу, серед яких «оплата згідно накладних від 21.07.22, від 05.08.22, від 04.10.22, від 04.11.22», суд вважає обґрунтованими пояснення позивача, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, про порядок зарахування сплачених відповідачем у спірному періоді грошових коштів (в тому числі, і в найдавнішу заборгованість).

Наведеними обставинами спростовуються доводи відповідача про те, що за спірними видатковими накладними заборгованість становить 29 388,96 грн, а не 84 217,60 грн, як доведено позивачем.

Крім того, у матеріалах справи міститься також акт звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі станом на 30.08.2023 (том 1, а.с. 31), в якому вказано про існування у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 84 217,60 грн

Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі станом на 30.08.2023 підписаний представниками сторін із проставленням печаток підприємств.

Оцінюючи вказаний акт як доказ у справі, колегія суддів погоджується із доводами відповідача про те, що такий акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію.

Водночас, колегія суддів зазначає, що такий акт може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи не лише копію акту звірки розрахунків, який підписаний відповідачем, а й копії видаткових накладних та платіжних інструкцій, які є належними та допустимими доказами на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки продукції на умовах Договору поставки №020 від 29.10.2018.

Відповідно, такий акт звірки у сукупності з первинними бухгалтерськими документами підтверджує факт наявності у відповідача основної заборгованості за Договором у розмірі 84 217,60 грн.

Із приводу доводів апеляційної скарги відповідача про те, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави приймати подані позивачем разом з відповіддю на відзив докази (видаткові накладні за попередні періоди й платіжні інструкції з їх оплати), оскільки такі мали бути подані виключно разом із позовною заявою, колегія суддів встановила, що необхідність подання таких доказів лише разом із відповіддю на відзив виникла з огляду на заперечення, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву. Так, позивач, подаючи позовну заяву, стверджував, що факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 84 217,60 грн перед ним підтверджується, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.08.2023, підписаним відповідачем та скріпленим його печаткою. Відповідач, у свою чергу, заперечив факт наявності у нього заборгованості на вказану суму й належність та допустимість як доказу названого акту. Відповідно, на підтвердження відомостей, відображених в акті, позивач надав суду видаткові накладні та платіжні інструкції за весь період існування договірних правовідносин із відповідачем.

Неприйняття місцевим господарським судом за таких обставин як доказів первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем, свідчило б про неповноту дослідження судом усіх обставин справи з огляду на доводи та заперечення, висловлені сторонами.

Враховуючи наведене у сукупності, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Іва-Групп» до ТОВ «Саміт-2010» про стягнення основної заборгованості за Договором у розмірі 84 217,60 грн.

Також позивачем за порушення зобов`язання з оплати у вказаній сумі у позовній заяві заявлені до стягнення з відповідача 18 274,07 грн пені, 1 245,96 грн 3% річних та 3 368,70 грн інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 5.4. Договору сторонами погоджено, що у випадку порушення покупцем порядку та строків оплати, передбачених у пункті 2.2. цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з оплати за товар за кожен день прострочення платежу, але не більше вартості замовлення.

Також згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань пені на підставі пункту 5.4. Договору та 3% річних згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, встановив таке:

1. Строк виконання зобов`язання з оплати по видатковій накладній №283 від 07.03.2023 у відповідності до пункту 2.2. Договору настав 14.03.2023, а тому зобов`язання є простроченим з 15.03.2023.

29.08.2023 згідно повідомлення про зарахування коштів відповідачем було сплачено 9 115,15 грн в якості оплати згідно накладних від 21.02.2023 та від 07.03.2023. Зі сплаченої суми у рахунок оплати по видатковій накладній №283 від 07.03.2023 зараховано 2 115,15 грн, залишок боргу по накладній №283 від 07.03.2023 склав 18 232,05 грн.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно, розрахунок пені по видатковій накладній №283 від 07.03.2023 має наступний вигляд:

Період розрахункуКількість днів у періодіСума15.03.2023 - 27.07.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 18 232,05 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 135 днів (прострочення) : 1001353 371,68 грн.28.07.2023 - 10.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ) 18 232,05 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 45 днів (прострочення) : 10045989,03 грн.Всього штрафних санкцій за період: 4 360,71 грн.

Позивачем, у свою чергу, заявлено до стягнення пеню по видатковій накладній №283 від 07.03.2023 у розмірі 3 956,11 грн, а тому суд, враховуючи положення частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості виходу суду за межі заявлених позовних вимог, доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми пені 3 956,11 грн.

Сума 3% річних по видатковій накладній №283 від 07.03.2023 станом 10.09.2023 (кінцева дата розрахунку, вказана позивачем) становить 269,73 грн.

Розрахунок має наступний вигляд:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 15/03/2023 до 10/09/2023 18 232,05 x 3 % x 180 : 365 : 100180269,73 грн.

2. Строк виконання зобов`язання з оплати по видатковій накладній №347 від 23.03.2023 на суму 54 435,55 грн у відповідності до пункту 2.2. Договору настав 30.03.2023, а тому зобов`язання є простроченим з 31.03.2023.

Відповідно, розрахунок пені по видатковій накладній №347 від 23.03.2023 має наступний вигляд:

Період розрахункуКількість днів у періодіСума31.03.2023 - 27.07.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 54 435,55 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 119 днів (прострочення) : 1001198 873,74 грн.28.07.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ) 54 435,55 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100493 215,43 грн.15.09.2023 - 26.09.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ) 54 435,55 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 12 днів (прострочення) : 10012715,86 грн.Всього штрафних санкцій за період: 12 805,03 грн.

Позивачем, у свою чергу, заявлено до стягнення пеню по видатковій накладній №347 від 23.03.2023 у розмірі 11 811,77 грн, а тому суд, враховуючи положення частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості виходу суду за межі заявлених позовних вимог, доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми пені 11 811,77 грн.

Сума 3% річних по видатковій накладній №347 від 23.03.2023 станом 10.09.2023 (кінцева дата розрахунку, вказана позивачем) становить 805,35 грн.

Розрахунок має наступний вигляд:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 31/03/2023 до 26/09/2023 54 435,55 x 3 % x 180 : 365 : 100180805,35 грн.

3. Строк виконання зобов`язання з оплати по видатковій накладній №384 від 04.04.2023 у розмірі 11 550,00 грн у відповідності до пункту 2.2. Договору настав 11.04.2023, а тому зобов`язання є простроченим з 12.04.2023.

Відповідно, розрахунок пені по видатковій накладній №384 від 04.04.2023 має наступний вигляд:

Період розрахункуКількість днів у періодіСума12.04.2023 - 27.07.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 11 550,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 107 днів (прострочення) : 1001071 692,95 грн.28.07.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ) 11 550,00 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 10049682,24 грн.15.09.2023 - 08.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ) 11 550,00 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 24 днів (прострочення) : 10024303,78 грн.Всього штрафних санкцій за період: 2 678,97 грн.

Позивачем, у свою чергу, заявлено до стягнення пеню по видатковій накладній №384 від 04.04.2023 у розмірі 2 506,19 грн, а тому суд, враховуючи положення частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості виходу суду за межі заявлених позовних вимог, доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми пені 2 506,19 грн.

Сума 3% річних по видатковій накладній №384 від 04.04.2023 станом 10.09.2023 (кінцева дата розрахунку, вказана позивачем) становить 170,88 грн.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 12/04/2023 до 08/10/2023 11 550,00 x 3 % x 180 : 365 : 100180170,88 грн.

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, то колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується з висновками місцевого господарського суду про його необґрунтованість, оскільки позивач здійснював нарахування не за період прострочення, а враховував прогнозований річний індекс інфляції - 104%.

За таких обставин, здійснивши власний арифметично вірний перерахунок інфляційних втрат за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн, видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн та видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн (залишок боргу - 18232,05 грн), суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 258,63 грн (за видатковою накладною №384 від 04.04.2023 на 11550,00 грн - «мінус» 2,03 грн (дефляція), за видатковою накладною №347 від 23.03.2023 на суму 54435,55 грн - «мінус» 9,57 грн (дефляція) та за видатковою накладною №283 від 07.03.2023 на суму 20347,20 грн - 270,23 грн (інфляція)).

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Іва-Групп» в частині стягнення з ТОВ «Саміт-2010» інфляційних втрат у розмірі 3 368,70 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 258,63 грн, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про те, що він підлягає звільненню від відповідальності за порушення грошового зобов`язання через дію форс-мажорних обставин - збройне вторгнення російської федерації на територію України, що почалося 24.02.2022, що підтверджено листом ТПП України від 28.02.2022, суд зазначає таке.

Згідно статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов пункту 6.1. Договору при настанні обставин непереборної сили та, як наслідок, неможливість повністю або частково виконати свої зобов`язання за цим Договором будь-який зі сторін, термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини та їх наслідки

Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за цим Договором, повинні негайно (не пізніше 3-х календарних днів після настання або припинення їх дії) сповістити іншу сторону про настання або припинення таких обставин (пункт 6.2. Договору).

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 13.05.2024.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини (військову агресію проти України), повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України (далі, ТПП України) ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на якому наголошує скаржник в апеляційній скарзі, не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

Однак, відповідачем не надано ані повідомлення про настання форс-мажорних обставин, як це передбачено умовами пункту 6.2. Договору, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором.

Отже, відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання за Договором.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, не є обов`язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Позивачем у позовній заяві та в подальшому у відповіді на відзив на позовну заяву заявлені до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 21 000,00 грн.

Судом установлено, що 17.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» (клієнт) та адвокатським бюро «Ірини Лисенко» (адвокатське бюро) укладено Договір про надання правової допомоги №87, відповідно до умов якого адвокатське бюро зобов`язується здійснити захист, представництво та інші, передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Відповідно до пункту 4.5. Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.

18.08.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 на суму 8000,00 грн (аналіз договору та первинних бухгалтерських документів по виконання умов договору між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010»; підготовка розрахунку штрафних санкцій в розмірі первинних бухгалтерських документів; підготовка та направлення на адресу відповідача вимоги-претензії; проведення переговорів із представниками відповідача з приводу врегулювання існуючої ситуації та погашення заборгованості).

За результатами проведеної адвокатом роботи між сторонами було складено Акт №2023-87/1 здачі-прийняття робіт від 22.08.2023, та 22.08.2023 позивач сплатив адвокатському бюро грошові кошти у сумі 8000,00 грн.

01.09.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 на суму 8000,00 грн (підготовка та направлення до суду позовної заяви про стягнення заборгованості та штрафних санкцій - 8000,00 грн, підготовка процесуальних документів - від 2000,00 грн, участь представника у судовому засіданні - 2000,00 грн).

За результатами проведеної адвокатом роботи між сторонами було складено Акт №2023-87/2 здачі-прийняття робіт від 05.09.2023 на суму 8000,00 грн, та 05.09.2023 позивач сплатив адвокатському бюро грошові кошти у сумі 8000,00 грн.

23.11.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №3 на суму 5000,00 грн (підготовка та направлення відповідачу та до суду відповіді на відзив).

За результатами проведеної адвокатом роботи між сторонами було складено Акт №2023-87/3 здачі-прийняття робіт від 24.11.2023 на суму 5000,00 грн та 24.11.2023 позивач сплатив адвокатському бюро грошові кошти у сумі 5000,00 грн.

Отже, згідно поданих позивачем документів під час розгляду справи місцевим господарським судом позивачу були надані послуги правничої допомоги на загальну суму 21 000,00 грн.

Водночас, як уже зазначалося, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подані стороною документи на підтвердження факту понесення нею витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відзиві на позовну заяву та у запереченнях до відповіді на відзив відповідач наголошує на тому, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є явно завищеними та надуманими.

Розглядаючи заяву позивача про покладення на відповідача судових витрат за надання професійної правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку про її часткове задоволення на суму 10 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, а визначений позивачем розмір адвокатських витрат не є розумним та обґрунтованим.

Так, такі види наданої адвокатом правової допомоги як підготовка та направлення на адресу відповідача вимоги-претензії, а також проведення переговорів із представниками відповідача з приводу врегулювання існуючої ситуації та погашення заборгованості не є неминучими.

Враховуючи викладене та беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Групп» витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн, з чим колегія суддів погоджується.

Відповідач в апеляційній скарзі не наводить обґрунтованих обставин та не додає доказів на підтвердження невідповідності присудженої до стягнення з відповідача судом першої інстанції суми (10 000,00 грн) критеріям співмірності, дійсної необхідності.

Колегія суддів, у свою чергу, дослідивши матеріали справи та оцінюючи надані позивачем докази, встановила, що присуджений розмір витрат на професійну правничу допомогу належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову та з огляду на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів (позов та відповідь на відзив), їх значення для спору.

Посилання скаржника на положення постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27.04.2006 №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» у контексті того, що граничний розмір компенсації витрат у господарських справах, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не може перевищувати 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сукупність дій, необхідних для розгляду справи, судом до уваги не приймаються, оскільки у даному випадку йде мова про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Із урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, твердження та доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову в даній справі та стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у даній справі підлягає залишенню без змін.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/16230/23 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Саміт-2010».

Матеріали справи №910/16230/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова