Постанова

від 26.12.2023 по справі 572/1973/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2023 року

м. Рівне

Справа № 572/1973/23

Провадження № 22-ц/4815/1308/23

Головуючий у Сарненському районному суді

Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(повний текст) о 09 год. 00 хв.

07 липня 2023 року

у м. Сарни Рівненської області

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач1 Товариство з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство "Укрполь";

відповідач2 Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Сарненський відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);

за участі: представника Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" адвоката Афанас`євої Жанни Леонідівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 07 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Укрполь", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Сарненський відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів); про зняття арешту з нерухомого майна і оголошення заборони його відчуження,

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Укрполь" (далі ТОВ "Укрполь"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі ПАТ "АКПІБ" або банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Сарненський відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Сарненський РВ ДВС); про зняття арешту з нерухомого майна і оголошення заборони його відчуження, накладені постановою головного державного виконавця Сарненського РВ ДВС від 18 липня 2011 року у виконавчому провадженні №27299533.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 11 жовтня 2011 року він уклав договір купівлі-продажу із ТОВ "Укрполь", за яким придбав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38, 9 м2, житловою 18 м2. При його укладенні було додержано вимог законодавства щодо його форми, нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності.

У квітні 2023 року позивач вирішив відчужити квартиру, однак в ході оформлення відповідних документів було встановлено, що на спірне майно накладено арешт на підставі постанови головного державного виконавця Сарненського РВ ДВС в межах виконавчого провадження №27299533 з метою забезпечення стягнення заборгованості на користь банку.

Вважає, що він не є боржником за виконавчим провадженням, в межах якого накладено арешт, жодної заборгованості перед ПАТ "АКПІБ" не має, а право власності на квартиру АДРЕСА_1 набув на законних підставах.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 07 липня 2023 року позов задоволено повністю.

Знято арешт і заборону відчуження з квартири АДРЕСА_1 , накладений 18 липня 2011 року постановою головного державного виконавця Сарненського РВ ДВС у виконавчому провадженні №27299533.

У поданій апеляційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцев А.Ю. (далі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати та відмовити ОСОБА_1 у позові.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом тих обставин, що 18 липня 2011 року головним державним виконавцем Сарненського РВ ДВС під час виконавчого провадження №27299533 арештовано майно боржника ТОВ "Укрполь" і оголошено заборону з метою забезпечення стягнення боргу на користь банку (державну реєстрацію обтяження здійснено 16 листопада 2011 року). Цією постановою накладено арешт в т.ч. і на спірну квартиру, яка належала на праві власності боржнику. Станом на час вирішення спірних правовідносин судом заборгованість ТОВ "Укрполь" складала 1 500 000 гривень за тілом кредиту і 431 406, 05 гривень за відсотками. Тому зняття арешту з неправомірно відчуженого 11 жовтня 2012 року нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу є невиправданим втручанням у виконавче провадження та позбавлення ПАТ "АКПІБ" повноважень на задоволення свого порушеного фінансового права.

Вважає, що суд не дослідив і не дав юридичної оцінки підставам позову та змісту прав, на захист яких направлено звернення до суду. Отже, реєстрація права власності у період, коли на майно накладено обтяження, суперечить вимогам закону, адже під час дії арешту жодних дій власник чи інші особи, які вважають себе власниками, без дозволу органу державної виконавчої служби не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають звертатися до суду за захистом порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №755/9215/15-ц).

Всупереч положенням Цивільного кодексу України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, нотаріус не мав права посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться під обтяженням.

Заявник звертає увагу, що боржник, діючи недобросовісно і зловживаючи правами банку, уклав із позивачем оплатний фраудаторний договір, тобто правочин, вчинений на шкоду кредитору.

У своїх доводах Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також покликалася на положення ст.ст. 2, 4-5, 76-81, 89 ЦПК України, правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, пункт 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", пункт 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 18 липня 2011 року головним державним виконавцем Сарненського РВ ДВС винесено постанову, якою накладено арешт на все нерухоме майно, в т.ч. і на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ТОВ "Укрполь", та заборонено відчуження будь-якого майна, що належить боржнику. Цією постановою встановлено, що виконавчу дію вчинено при примусовому виконанні наказу Господарського суду Рівненської області від 05 травня 2011 року №5019/337, яким стягнуто із ТОВ "Укрполь" на користь ПАТ "АКПІБ" 1 700 000 гривень основного боргу, 540 745, 21 гривень несплачених відсотків, 420 671, 92 гривень за несвоєчасне повернення відсотків, 25 500 гривень витрат на оплату державного мита і 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Запис про державну реєстрацію обтяжень відповідно до постанови головного державного виконавця Сарненського РВ ДВС від 18 липня 2011 року внесено 16 листопада 2011 року, що видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 травня 2023 року за №331493381.

11жовтня 2012року між ОСОБА_1 і ТОВ"Укрполь"укладено договіркупівлі-продажу,за умовамиякого позивачнабув прававласності наквартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38, 9 м2, житловою 18 м2, сплативши на користь продавця 50 000 гривень її вартості. Договір посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токовим В.Г. і зареєстрований в реєстрі за №896.

Того ж дня договір купівлі-продажу зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить відповідний Витяг №11955378, а реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру здійснено 31 жовтня 2012 року, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №36065014, виданим Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації".

З Витягу №1275 08 травня 2023 року, виданого адміністратором Центру надання адміністративних послуг Сарненської міської ради, видно, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (дата реєстрації 26.01.2013) і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (дата реєстрації 31.07.2015).

Як стверджував позивач, у квітні 2023 року він вирішив відчужити спірну квартиру, а тому з цією метою було виготовлено технічний паспорт і проведено відповідну технічну інвентаризацію, здійснено оцінку майна, про що одержано відповідний звіт. При зверненні до нотаріуса за посвідченням правочину йому стало відомо про наявність державної реєстрації обтяжень на підставі постанови головного державного виконавця Сарненського РВ ДВС від 18 липня 2011 року, а саме арешту і заборони на відчуження на квартиру АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що існуючі обтяження перешкоджають йому у реалізації права розпорядження спірним майном та порушують право власності на квартиру, у травні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ "Укрполь" та ПАТ "АКПІБ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Сарненський РВ ДВС; про зняття арешту і заборони відчуження з квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і законним власником квартири АДРЕСА_1 , будь-які боргові зобов`язання позивача перед ПАТ "АКПІБ" відсутні, а він не є учасником виконавчого провадження, де стягувачем є банк, а боржником ТОВ "Укрполь". Тобто оспорювані арешт та заборона відчуження майна порушують суб`єктивні цивільні права ОСОБА_1 , які підлягають судовому захисту шляхом задоволення позову.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Згідно зі ст.ст. 11, 316, 317, 319, 321, 325, 328, 386 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник,який маєпідстави передбачатиможливість порушеннясвого прававласності іншоюособою,може звернутисядо судуз вимогоюпро заборонувчинення неюдій,які можутьпорушити йогоправо,або звимогою провчинення певнихдій длязапобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.ст. 57, 60 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Аналогічні положення містяться і в ст.ст. 56, 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року.

З правової позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 22 січня 2020 року у справі №373/101/18-ц (провадження № 61-4964св19), вбачається, що згідно з положеннямист.5Закону України«Про виконавчепровадження» у редакції від 21 квітня 1999 року вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов`язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Ураховуючи зазначене, акт опису й арешту майна носить обов`язковий характер.

При цьому сам по собі факт невнесення відомостей про існування заборони на відчуження спірного нерухомого майна до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право розпоряджатися нерухомим майном, ураховуючи, що про встановлену державним виконавцем заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 01 лютого 2017 року у справі № 6-2360цс16.

По суті до такого самого висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2018 року у справі №543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18), від 03 квітня 2019 року у справі№ 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що хоча постанова головного державного виконавця Сарненського РВ ДВС від 18 липня 2011 року, якою накладено арешт на спірну квартиру та заборонено її відчуження носить обов`язковий характер, проте укладений 11 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Укрполь" договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 як юридична підстава виникнення цивільних прав та обов`язків є чинним і правомірним, заінтересованими особами не оспорювався, недійсним не визнавався, а тому породжує відповідні правовідносини.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що зняття арешту з неправомірно відчуженого спірного майна є невиправданим втручанням у виконавче провадження та позбавлення стягувача повноважень на задоволення свого порушеного фінансового права, а також суперечність реєстрації права власності у період, коли на майно накладено обтяження, вимогам закону, то з ними погодитися не можна через їх необґрунтованість з огляду на правильність вирішення спірних відносин судом попередньої інстанції.

Не заслуговують на увагу і аргументи заявника про відсутність у нотаріуса права посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться під обтяженням, та недобросовісність ТОВ "Укрполь" і зловживання ним правами банку при укладенні фраудаторного договору, адже обставини, на які він покликається, не були предметом спору, а відповідних доводів та вимог у передбачений цивільним процесуальним законодавством спосіб ПАТ "АКПІБ" не заявлялося.

Необґрунтованими є твердження автора апеляційної скарги про обов`язковість застосування правових позицій, що викладені в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 13 листопада 2019 року у справі №755/9215/15-ц. Так, правовідносини, які були предметом вирішення Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду, не є подібними зі спірними правами та обов`язками внаслідок їх різної правової природи і характеристик, обставин у справах, які істотно відрізняються між собою, особливостей їх регулювання нормами матеріального права, а тому до застосування не підлягають.

Не ґрунтуються на матеріалах справи й посилання про недодержання судом норм процесуального права, виходячи з такого.

Відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв`язання трудового спору, заявник не надав, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Решті аргументам апеляційної скарги суд попередньої інстанції дав детальну та вичерпну оцінку, з чим погоджується і апеляційний суд, відхиляючи їх.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 07 липня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 26.12.2023

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.В.Боймиструк

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Рівненського апеляційного суду

23.12.2023 С.В.Хилевич