Постанова

від 26.12.2023 по справі 569/23981/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/23981/21

Провадження № 22-ц/4815/1283/23

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Бучко Т.М.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(вступна і резолютивна частини) о 16 год. 08 хв.

12 вересня 2023 року у м. Рівне

Рівненської області

Повний текст рішення складено: 22 вересня 2023 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 ;

за участі: представників сторін адвокатів Дем`яненко Любові Петрівни та Волошина Іллі Васильовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дем`яненко Любові Петрівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя у натурі,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя у натурі, а саме про визнання за нею 1/1 (ціла) частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 ; про визнання за ОСОБА_2 1/1 (ціла) частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , 1/1 (ціла) частку у праві власності на транспортні засоби: автомобіль "ИЖ-2717", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль "ГАЗ-2752", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , автомобіль "Peugeot-405", реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 ; припинити право спільної сумісної власності на ці об`єкти; визнати припиненим право ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати його звільнити зазначене житлове приміщення. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що протягом часу з 12 травня 2001 року по 22 грудня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народилися двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Рівненського міського суду від 03 червня 2021 року місце проживання дочки ОСОБА_4 визначено разом з нею. З дитиною зареєстровані і проживали у АДРЕСА_3 , що належить їй на підставі біржової угоди №47/47н-01 від 16 серпня 2001 року. Особові рахунки по комунальних платежах відкриті на її ім`я і вона одноособово несе витрати з утримання квартири. Після чергового конфлікту з відповідачем була вимушена з дочкою тимчасового мешкати у своєї матері.

ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 27 липня 2018 року. Між тим, відповідач проживає і його реєстрація зберігається за квартирою АДРЕСА_1 . Припинити реєстрацію він наміру не має. При цьому комунальні платежі за квартиру не сплачує, вимагає продати її, а виручені від відчуження грошові кошти поділити між сторонами, на що позивач не погоджується.

Крім житла, під час шлюбу вони придбали транспортні засоби, які перебувають в особистому володінні та користуванні ОСОБА_2 . Також він є членом гаражного кооперативу, проте право власності на автогараж у передбаченому законом порядку не зареєстроване.

Відповідно до висновку експерта про вартість майна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 718 581 гривень. За умовами договору купівлі-продажу ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становила 459 982 гривень. За даними інтернет-ресурсів орієнтовна ринкова вартість мотоцикла "ИЖ-2717" складає 2 200 доларів США, автомобіля "ГАЗ-2752" 2 200 доларів США, автомобіля "Peugeot-405" 2 000 доларів США, що станом на час пред`явлення позову складає 237 180 гривень. Вважала, що при визнанні за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 з припиненням права спільної сумісної власності на неї її право власності на житло підлягає захисту, адже вона з дочкою не можуть проживати разом з ОСОБА_2 внаслідок його неправомірної поведінки в побуті та неможливості в таких умовах піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року позов задоволено частково.

Виділено зі спільного майна подружжя у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Виділено зі спільного майна подружжя у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , транспортний засіб марки "ИЖ-2717-230", 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , транспортний засіб марки "ГАЗ-275200", 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , транспортний засіб марки "Peugeot-405", 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , транспортний засіб марки "ИЖ-2717-230", 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , транспортний засіб марки "ГАЗ-275200", 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , транспортний засіб марки "Peugeot-405", 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 138 505, 50 гривень грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій через свого представника адвоката Дем`яненко Л.П. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати в частині відмови у визнанні припиненим права ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_4 і зобов`язанні звільнити житло, задовольнивши ці вимоги повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про невідповідність висновку суду щодо відсутності підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині рішення внаслідок залишення без уваги правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/445/17. Так, у цій постанові висловлено переконання про обов`язковість урахування балансу інтересів сторін, у зв`язку з чим питання про визнання припиненим права користування житлом і зобов`язання звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися відповідно до усіх обставин справи стосовно об`єкта нерухомого майна та установлених ст. 50 ЖК Української РСР вимог, що ставляться до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Посилається на те, що ОСОБА_2 має у приватній власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка за висновком експерта придатна до проживання, тобто відповідає положенням ст. 50 ЖК УРСР, де сторони не проживали. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач погоджувався з визнанням за ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 , що свідчить про визначення місця свого проживання у квартирі, титульним власником якої він є.

Вважає, що через неправомірну поведінку ОСОБА_2 вона та дочка ОСОБА_4 не зможуть мешкати разом в одній квартирі, оскільки ці обставини негативно впливатимуть на виховання і психіку дитини. Тим більше, в зв`язку з цим позивач була змушена тимчасово проживати з дочкою в однокімнатній квартирі, яка належить її матері, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Тому її суб`єктивні речові права продовжуватимуть порушуватися діями ОСОБА_2 , який, здійснюючи своє право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , не додержувався моральних засад суспільства і завдавав шкоди праву власності ОСОБА_1 , що суперечить вимогам ст. 319 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем чи його представником не подавався, хоча про таке право їм роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Отже, рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в межах доводів та вимог заявника, а саме щодо відмови в позові про припинення права користування ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 і зобов`язання звільнити це житлове приміщення. В іншій частині обставини законності і обґрунтованості судового рішення не перевіряються.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2021 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна у натурі шляхом визнання за нею права на 1/1 (ціла) частку у квартирі АДРЕСА_1 , визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/1 (ціла) частку у квартирі АДРЕСА_2 , визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/1 (ціла) частку на транспортні засоби: автомобіль "ИЖ-2717", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль "ГАЗ-2752", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , автомобіль "Peugeot-405", реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , припинення права спільної сумісної власності на ці об`єкти, визнання припиненим права ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язання його звільнити зазначене житлове приміщення.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року позов задоволено частково.

Виділено зі спільного майна подружжя у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Виділено зі спільного майна подружжя у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , транспортний засіб марки "ИЖ-2717-230", 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , транспортний засіб марки "ГАЗ-275200", 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , транспортний засіб марки "Peugeot-405", 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , транспортний засіб марки "ИЖ-2717-230", 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , транспортний засіб марки "ГАЗ-275200", 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , транспортний засіб марки "Peugeot-405", 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 138 505, 50 гривень грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя.

В решті позовних вимог, а саме щодо визнання припиненим права ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язання його звільнити зазначене житлове приміщення, ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 на момент пред`явлення позову належала сторонам як колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності. Судове рішення щодо поділу майна подружжя буде підставою для припинення права спільної сумісної власності на спірне майно, в т.ч. і квартиру АДРЕСА_1 , і підставою для набуття позивачем права власності на цю квартиру як одноосібного власника.

Разом з тим на час ухвалення судового рішення відсутнє одноосібне право власності на спірну квартиру, яке порушується відповідачем, адже він є також співвласником цього нерухомого майна і тому йому також належать права володіння, користування і розпорядження. За відсутності у ОСОБА_1 особистого права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні підстави для твердження про порушення ОСОБА_2 прав позивача як власника майна, що виступало би передумовою для їх захисту відповідно до ст.ст. 317, 391 ЦК України.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Згідно зі ст.ст. 316, 317, 319, 321, 372, 379, 382, 386, 391, 401, 402, 405, 406 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Сервітут припиняєтьсяу разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

З правового висновку, що висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17, видно, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися судом з урахуванням обставин, зокрема наявності чи відсутності іншого житла. Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до ст. 391 ЦК України.

Припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, позивач з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки, окрім спірного житла, іншого житла не має, а відповідач має постійне зареєстроване місце проживання. Отже, у справі, яка переглядається, інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування цим майном, та який забезпечений іншим житловим приміщенням.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що внаслідок поділу майна сторін як колишнього подружжя припинено право спільної сумісної власності на спірні об`єкти нерухомості і виділено на праві особистої власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Тобто на підставі судового рішення кожна зі сторін набула в особисту приватну власність окреме житлове приміщення квартиру.

При цьому з`ясовано, що між сторонами склалися особисті неприязні конфліктні відносини, з огляду на що позивач вимушена проживати разом з малолітньою дочкою ОСОБА_4 у своєї матері. Тобто подальше користування обома сторонами як колишніми членами однієї сім`ї квартирою АДРЕСА_1 , яка на праві особистої приватної власності належить ОСОБА_1 , буде помилковим, адже наслідки таких правовідносин можуть бути вкрай істотними та значними як для них, так і для дитини.

Отже, слід зауважити, що неможливість ОСОБА_1 реалізувати своє право власності в повній мірі, включаючи права володіння, користування та розпорядження, стане для неї лише надмірним тягарем, який слід вважати непропорційним легітимній меті такого втручання. Тому у випадку незастосування такого заходу не буде досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства, які полягають в припиненні права ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою, зобов`язавши його звільнити це житло, та умовами захисту основних прав людини, що передбачають додержання суб`єктивних цивільних прав позивача.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним в оскаржуваній частині.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення вимог позивача у цій частині відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що спонукало до незастосування норм матеріального права, які підлягали до застосування.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дем`яненко Любові Петрівни задовольнити.

Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим права на користування квартирою АДРЕСА_1 і зобов`язання звільнити зазначене житло.

Позов у цій частині задовольнити.

Припинити право ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 26.12.2023

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

Н.М.Ковальчук