Рішення

від 22.12.2023 по справі 136/2073/23

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/2073/23

провадження № 2/136/480/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2023 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у спрощеному позовному провадженні, цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру зайнятості про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за участю учасників справи:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Мигуна І.С.,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) Мучичка А.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач), через свого представника, звернулася до суду з позовом до Вінницького обласного центру зайнятості (далі відповідач) та просила:

- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 19819,80 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів;

- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу для оздоровлення у розмірі 19819,80 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 792,44 грн за кожний день затримки, починаючи з 15.07.2023 по день ухвалення рішення у цій справі.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

Протягом останніх 22 років позивач працювала у підрозділах Вінницького обласного центру зайнятості, а 01.02.2023 позивача було попереджено про зміни в організації праці та про те, що відповідно до наказу Міністерства економіки України «Про утворення філій регіональних центрів зайнятості Державного центру зайнятості» від 02.11.2022 №4325, відповідачем видано наказ «Про утворення філій Вінницького обласного центру зайнятості» від 20.12.2022 №285, а також №35-к від 11.01.2023 «Про попередження працівників Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості про зміни в організації праці» посаду заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості, яку позивач займає, буде скорочено. 27.02.2023 позивач звернулась до відповідача із заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак 02.03.2023 їй було відмовлено в задоволенні таких заяв мотивуючи це тим, що 15.02.2023 Державним центром зайнятості затверджено кошторис видатків на 2023 рік Вінницького обласного центру зайнятості, який доведено супровідним листом від 15.02.2023 №33/1111/986-23. Фонд заробітної плати, затверджений в кошторисі, розрахований відповідно до законодавства та з врахуванням забезпечення виплат за посадовими окладами, надбавками та доплатами, преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи, матеріальної допомоги та оплати за цивільно-правовими договорами. Видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення розраховані на граничну чисельність, затверджену наказом Державного центру зайнятості від 08.12.2022 №128 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби зайнятості». Оскільки, штатним розписом Вінницької філії для Липовецького відділу передбачено 6 штатних посади, надання допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути виплачена лише цим особам. 30.06.2023 позивач повторно звернулась до відповідача із заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Наказом відповідача від 14.07.2023 №449-К позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості, а 21.07.2023 позивач отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Однак, ознайомившись із повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивачем було встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальної допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачені. Разом з тим, право на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є безумовним правом позивача як працівника, а надання таких виплат є обов`язком відповідача як роботодавця. Таким чином, відмова відповідача у здійсненні вищевказаних виплат позивачу, з посиланнями на відсутність коштів передбачених кошторисом є незаконною. Крім того, на момент звернення позивача із заявами про надання матеріальних допомог вона була працівником Вінницького обласного центру зайнятості, а тому вона має право користуватись гарантіями передбаченими Колективним договором. Фактично, станом на момент звернення до суду відповідач не здійснив розрахунок з позивачем у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Позивачем наведено розрахунки, які відповідачу слід сплатити їй у якості матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів, а також вирахувано суму коштів, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 15.07.2023.

Ухвалою суду від 30.10.2023 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву.

Сторони не заперечували проти розгляду справи в спрощеному провадженні.

Відповідач подав до суду відзив, який обґрунтовує наступними обставинами.

Позивач була звільнена у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників наказом відповідача від 14.07.2023 і до цієї дати з нею був здійснений розрахунок по заробітній платі у повному обсязі. 27.02.2023 позивач звернулась до відповідача із заявами про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення, але відповідачем було надіслано лист №8/15-14/912-23, у якому зазначено, що такі матеріальні допомоги не можуть бути задоволені з обґрунтуванням причин відмови. Так, у кошторисі видатків відповідача на 2023 рік кошти виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги оздоровлення розраховані на граничну чисельність затверджену наказом Державного цент зайнятості від 08.12.2022 №128 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби зайнятості», що свідчить про те, що працівникам районних, міжрайонних міських філій, ці виплати не передбачено. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога для оздоровлення надається за умови наявності коштів на оплату праці в межах асигнувань, передбачених кошторисом, у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не належить до обов`язкових виплат, а її виплата здійснюється на підставі заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці. Щодо виплати допомоги для оздоровлення ця допомога є також не обов`язковою так як виплачують за рішенням керівника та лише за наявності фонду оплати праці, її можуть надати у будь-який період за заявою працівника. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога оздоровлення не відноситься до основного складу заробітної плати і таким елементом не є, а входить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, тому не може бути видом заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому основний розрахунок по заробітній платі був проведений з позивачем своєчасно та і повному обсязі (заробітна плата до звільнення по окладу, надбавка за інтенсивність, надбавка вислугу років, вихідна допомога, грошова компенсація за невикористану відпустку, лікаря листи оплата по лікарняним). Враховуючи, що надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення це право керівника, а не обов`язок, і те, що в задоволенні заяв про нарахування та виплату таких допомог було відмолено, не можна стверджувати, що така допомога є обов`язковою виплатою при звільненні працівника, а тому вимога позивача стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, у якому зазначено, що в Колективному договорі між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості 2021-2023 роки вказано про те, що для виплати матеріальних допомог необхідними є дві ключові обставини - це безперервна робота в державній службі зайнятості більше 6 місяців та в межах затвердженого фонду оплати праці на рік. 25.04.2023 між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості, було прийнято новий колективний договір на 2023-2025 рік, і в оновленому колективному договорі пункти щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань знаходяться у п. 3.2, який вже має назву «Адміністрація має право», що відрізняється від минулої редакції адже у Колективному договорі на 2021-2023 рік, пункти щодо виплат вказаних матеріальних допомог знаходились у розділі 3.1 під назвою «Адміністрація зобов`язується». Позивач зауважує, що мотивація відповідача щодо відмови у виплаті матеріальних допомог для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, у відповідях на заяви позивача, є ідентичними адже обидві заяви були подані в період дії постійного кошторису видатків Вінницького обласного центру зайнятості на 2023 рік, який був затверджений 15.02.2023, а тому відповідно Тимчасовий кошторис видатків Вінницького обласного центру зайнятості на І квартал 2023 року діяв з 01.01.2023 до дня затвердження Постійного кошторису видатків на 2023 рік - до 15.02.2023. Враховуючи положення п.п. 3.1.6 та 3.1.7 Колективного договору, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань позивачу є обов`язком відповідача, який передбачений колективним договором і не залежить від його фінансового становища та не залежить від граничної чисельності працівників, фонду оплати праці на рік, яких затверджено наказом Державного центру зайнятості від 08.12.2022 №128. Невиплата матеріальних допомог для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, працівниками Вінницького обласного центру зайнятості, які не увійшли до новоутворених штатних структур, але при цього залишались його працівниками і на яких повноцінно поширюється дія Колективного договору, свідчить про обмеження прав позивача, а також суперечить вимогам трудового законодавства.

Ухвалою суду від 07.12.2023, на задоволення заяви представника відповідача, забезпечено його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідач подав до суду заперечення щодо відповіді на відзив, у яких зазначено, що пп. 3 п. 2 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 26.02.2021 №396 «Про умови оплати праці працівників Державної служби зайнятості» передбачається право директора Державного центру зайнятості, керівників регіональних та базових центрів зайнятості (як міра можливої, а не необхідної поведінки) в межах затвердженого фонду оплати праці зокрема, надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітної плати працівника. Оскільки вищевказаний наказ виданий компетентним органом та в межах його повноважень відповідає законам і іншим н.п.а, він має пріоритет перед колективним договором або іншими внутрішньоорганізаційними документами. Матеріальна допомога не носить систематичний характер, а має окремий, особливий разовий характер виплати, оскільки виплачується тільки за заявами працівників і тоді, коли у фонді загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття наявні передбачені кошти для її виплати. У Тимчасовому кошторисі на 1 квартал, ні в постійному кошторисі видатків на 2023 рік не було передбачено коштів для працівників, які підлягали вивільненню згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення, які не увійшли до граничної численності, відповідно до нового штатного розпису від 30.12.2022, що введений в дію з 01.01.2023.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, обґрунтовуючи їх викладеними у їх заявах по суті обставинами з посиланням на Колективний договір від 2021-2023 роки позов просили задовольнити. Однак, представник відповідача заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі мотивуючи тим, що надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення є не обов`язком, а правом директора Державного центру зайнятості, керівників регіональних та базових центрів зайнятості в межах затвердженого фонду оплати праці зокрема, посилаючись на наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільсько: господарства України від 26.02.2021 №396 «Про умови оплати праці працівників Державної служби зайнятості».

Суд, дослідивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Судом було встановлено, що позивач працювала у підрозділах Вінницького обласного центру зайнятості і останнє місце її роботи та посада були - заступник начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості.

Судом було встановлено, що 01.02.2023 позивача було попереджено про зміни в організації праці та про те, що відповідно до наказу Міністерства економіки України «Про утворення філій регіональних центрів зайнятості Державного центру зайнятості» від 02.11.2022 №4325, відповідачем видано наказ «Про утворення філій Вінницького обласного центру зайнятості» від 20.12.2022 №285, а також №35-к від 11.01.2023 «Про попередження працівників Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості про зміни в організації праці» посаду заступника начальника відділу надання соціальних послуг Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості, яку позивач займає, буде скорочено.

Судом було встановлено, що 27.02.2023 позивач звернулась до відповідача із заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Судом було встановлено, що 02.03.2023 позивачу було відмовлено в задоволенні вищевказаних заяв мотивуючи це тим, що 15.02.2023 Державним центром зайнятості затверджено кошторис видатків на 2023 рік Вінницького обласного центру зайнятості, який доведено супровідним листом від 15.02.2023 №33/1111/986-23. Фонд заробітної плати, затверджений в кошторисі, розрахований відповідно до законодавства та з врахуванням забезпечення виплат за посадовими окладами, надбавками та доплатами, преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи, матеріальної допомоги та оплати за цивільно-правовими договорами. Видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення розраховані на граничну чисельність, затверджену наказом Державного центру зайнятості від 08.12.2022 №128 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби зайнятості». Оскільки, штатним розписом Вінницької філії для Липовецького відділу передбачено 6 штатних посади, надання допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути виплачена лише цим особам. Також з аналогічними заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, позивач вдруге зверталася до відповідача 29.06.2023, однак відповідач 28.07.2023 позивачу було вкотре відмовлено в задоволенні вищевказаних заяв посилаючись на аналогічні у своїй попередній відмові від 02.03.2023 обставини.

Судом було встановлено, що згідно наказу відповідача від 14.07.2023 №449-к вирішено звільнити позивача із займаної нею посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП, а також виплатити їй грошову допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток.

В ході судового розгляду позивач та її представник у своїх заявах по суті та у судовому засіданні, посилаючись на Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості від 2021-2023 роки, намагалися довести, що невиплатою позивачу у 2023 році матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань порушено її права. Натомість, представник відповідача, посилаючись на наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 26.02.2021 №396 «Про умови оплати праці працівників Державної служби зайнятості», а також на Колективний договір між адміністрацією (роботодавцем) та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості, філій Вінницького обласного центру зайнятості та їх структурних підрозділів на 2023-2025 роки, вказував, що надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення не є обов`язком, а є правом директора Державного центру зайнятості, керівників регіональних та базових центрів зайнятості в межах затвердженого фонду оплати праці.

Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зіст. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Зі змісту ст. 2 Закону України «Про оплату праці» слідує, що в структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців укладається колективний договір на основі законодавства та прийнятих сторонами зобов`язань.

Колективний договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представники працівників, обрані і уповноважені трудовим колективом з іншої сторони (стаття3 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено у ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди". У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Згідно з ч. 3 ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Судом було встановлено, що 01.06.2021 на загальних зборах трудового колективу Вінницького обласного центру зайнятості та філій обласного центру зайнятості було прийнято колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості на 2021-2023 роки.

Згідно п.1.2 - колективний договір є основним нормативним документом, що визначає взаємовідносини Адміністрації і трудового колективу обласного центру зайнятості та філій ОЦЗ, зобов`язання і відповідальність сторін. Колективний договір гарантує захист трудових прав та інтересів трудового колективу обласного центру зайнятості та філій ОЦЗ.

Розділом 3 колективного договору врегульовано питання оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо). Відповідно до п. 3.1 вказаного розділу зазначено, що адміністрація зобов`язується: забезпечити оплату праці працівників не нижче розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством та встановлювати посадові оклади працівникам згідно із затвердженим штатним розписом (п.п.3.1.1); забезпечувати оплату праці працівників у відповідності ізнаказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Про умови оплати праці працівників Державної служби зайнятості» від 26.02.2021 №396 (п.п.3.1.2); раціонально використовувати фонд заробітної плати за цільовим призначенням згідно із затвердженим кошторисом (п.п.3.1.3); за заявою працівника надавати один раз на рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника, у межах затвердженого фонду оплати праці на рік (п.п.3.1.6); за заявою працівника надавати один раз на рік допомогу для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника, у межах затвердженого фонду оплати праці на рік (а.а.3.1.7); надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення після закінчення шести місяців безперервної роботи в державній службі зайнятості (п.п.3.1.8).

Судом було встановлено, що попри заяви позивача від 27.02.2023 (подані повторно 29.06.2023) її при звільненні відповідачем не було виплачено матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Таким чином, відповідач ні під час звільнення не виплатив позивачу передбачені п. 3.1.6 та п. 3.1.7 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення. При цьому Колективний договір містить вичерпний перелік обставин, коли матеріальна допомога може не виплачуватись, а саме п. 3.1.8 в якому зазначено: «Виплачувати матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань та допомогу для оздоровлення після закінчення шести місяців безперервної роботи в державній службі зайнятості».

Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до змісту Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості на 2021-2023 роки виплата вказаних матеріальних допомог є прямим обов`язком відповідача як роботодавця, про що зазначається в розділі 3.1 Колективного договору який іменований як «Адміністрація зобов`язується». Оскільки позивач на момент звернення до відповідача із заявами про надання вище вказаних матеріальних допомог від 27.02.2023 була працівником Вінницького обласного центру зайнятості, а тому вона мала право користуватись гарантіями передбаченими Колективним договором, який діяв до моменту укладення нового або перегляду чинного. Надаючи оцінку положенням пунктів 3.1.6 та 3.1.7 Колективного договору, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань позивачу є обов`язком адміністрації, (передбачена колективним договором і не залежить від фінансового становища). Ні Колективним договором, ні трудовим законодавством не передбачено право відповідача в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов`язань передбачених Колективним договором.

Згідно розділу 10 Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості на 2021-2023 роки набирає чинності з дня його підписання (01.06.2021) і діє до моменту укладення нового або перегляду чинного (10.1). Умови цього договору є обов`язковими для сторін і поширюються на усіх керівників, працівників обласного центру зайнятості та філій.

Натомість 25.04.2023, між Адміністрацією та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості, було прийнято новий Колективний договір між адміністрацією (роботодавцем) та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості, філій Вінницького обласного центру зайнятості та їх структурних підрозділів на 2023-2025 роки. Згідно розділу 10 Колективний договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моенту укладення нового або перегляду чинного (10.1).

У новому колективному договорі від 25.04.2023 пункти щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань знаходяться у п. 3.2 який вже має назву «Адміністрація має право», що відрізняється від минулої редакції адже у Колективному договорі на 2021 - 2023 рік, пункти щодо виплат вказаних матеріальних допомог знаходились у розділі 3.1 під назвою «Адміністрація зобов`язується».

Суд зауважує, що за змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Разом з тим, новий Колективний договір між адміністрацією (роботодавцем) та трудовим колективом Вінницького обласного центру зайнятості, філій Вінницького обласного центру зайнятості та їх структурних підрозділів на 2023-2025 роки який набув чинності після написання заяв позивача про надання їй матеріальної допомоги, але до її вивільнення відрізняється від Колективного договору 2021-2023 років і на відмінно від останнього в ньому вказано про те, що виплата матеріальних допомог для оздоровлення та вирішення соціально - побутових питань вже є правом адміністрації, а не обов`язком.

Суд вважає, що не виплачуючи позивачу матеріальні допомоги для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, яка була працівником Вінницького обласного центру зайнятості, на яку станом на подання заяв про матеріальні допомоги від 27.02.2023 повноцінно поширювалася дія Колективного договору 2021-2023 років, свідчить про обмеження прав позивача, а також суперечить вимогам трудового законодавства, адже прослідковується встановлення прямих переваг для осіб, які не звільнені у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, що категорично не допускається.

Враховуючи вищевикладене, аргументація відповідача пов`язана із відсутністю коштів передбачених кошторисом - є незаконною та дискримінаційною відносно працівників які не увійшли до нового зменшеного штату у зв`язку із змінами в організації праці Вінницького обласного центру зайнятості. Інші намагання відповідача зіслатися на право керівництва призначати виплати матеріальних допомог для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, виключно за наявності відповідного фонду оплати праці свідчать про трактування норм Колективного договору 2021-2023 років на свою користь.

Суд, оцінивши подані позивачем докази, вважає їх належними, допустимими та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивач, а в сукупності на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач мала право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення.

Так, відповідно до п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про доходи, виданою позивачу Вінницьким обласним центром зайнятості, середньомісячна заробітна плата за останні два місяці перед поданням заяв про надання вищевказаних матеріальних допомог, а саме грудень 2022 року та січень 2023 року становила 25 241,02 грн. за грудень та 14 401,27 грн за січень, де загальна сума заробітку за вказані місяці становить 39 642,29 грн. Кількість робочих днів у вказаний період складає 44 дні та середньоденна заробітна плата для вирахування середнього заробітку складає 900,96 грн. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань складає: 900,90 грн х 22 робочі дні = 19 819, 80 грн. Розмір матеріальної допомоги для оздоровлення складає: 900,90 грн х 22 робочі дні = 19 819, 80 грн.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що позовна вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 19819,80 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів та про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги для оздоровлення у розмірі 19819,80 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому підлягють задоволенню.

Разом з тим, фактично, станом на момент звернення до суду відповідач не здійснив розрахунок з позивачем у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи норми постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», розмір суми середнього заробітку який має бути стягнутий з відповідача за кожний день затримки розрахунку при звільненні має бути розрахований із заробітної плати яка була виплачена за останні два місяці які передували звільненню, тобто травень та червень 2023 року.

Згідно з довідкою про доходи, виданою позивачу Вінницьким обласним центром зайнятості, середньомісячна заробітна плата за останні повні два місяці перед звільненням позивача, а саме травень та червень 2023 року становила 17488,34 грн за травень та 18171,60 грн за червень, де загальна сума заробітку за вказані місяці становить 35659,94 грн (17488, 34 грн. за травень + 18171, 60 грн. за червень = 35 659,94 грн). Кількість робочих днів у вказаний період складає 45 днів (23 дні у травні + 22 дні у червні = 45 днів) та середньоденна заробітна плата для вирахування середнього заробітку складає 792,44 грн (35659,94 грн. / 45 дні = 792,44 грн.) Таким чином, сума яку необхідно стягнути з відповідача має визначатись із розрахунку - 792,44 грн за кожний день затримки розрахунку при звільненні з наступного для після звільнення, тобто з року (включно) по момент ухвалення рішення по справі.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 792,44 грн за кожний день затримки, починаючи з 15.07.2023 по день ухвалення рішення у цій справі, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи питання судових витрат керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з огляду на те, що позов задоволено повністю, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Вінницького обласного центру зайнятості (місцезнаходження: вул. Стрілецька, буд. 3а, м. Вінниця, Вінницька обл., ЄДРПОУ - 05392714) про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 19819 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 80 коп. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для оздоровлення у розмірі 19819 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 80 коп. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 792 (сімсот дев`яносто дві) грн 44 коп. - за кожний день затримки, починаючи з 15.07.2023 по день ухвалення рішення у цій справі.

Стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано учасниками справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду, а зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено в день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 26.12.2023.

Суддя Дмитро КРИВЕНКО