Рішення

від 22.12.2023 по справі 145/89/23

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/89/23

Провадження №2/145/464/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2023 р. смт Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Копилової Л. В. ,

за участю секретаря Мигдальської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» про визнання незаконним звільнення та поновлення на посаді, скасування наказу № 4 -ос від 09 січня 2020 року, компенсацію заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним її звільнення та поновити на посаді, скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» (далі - ПрАТ "ГЗС") №4 -ос від 09 січня 2020 року та компенсувати їй заробіток за час вимушеного прогулу.

Поданий позов обґрунтовує тим, що з 10 вересня 2014 року вона працювала на посаді економіста юридичної служби на підприємстві відповідача. При розгляді однієї із справ у суді головою профспілки підприємства було виявлено в матеріалах справи вищевказаний наказ про її звільнення та доведено її до відома. Зі змісту даного наказу вона дізналася про те, що її звільнено за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, хоча преамбула наказу явно не відповідає зазначеній статті, так як саме в той час вона знаходилася у вимушеному прогулі у зв`язку з розглядом судами справи про її незаконне переведення через реорганізацію юридичної особи та перепідпорядкування начальнику відділу маркетингу та збуту.

Оскаржуваний наказ відповідача вона вважаєнезаконним такяк в наказівідображено,що про їїпрогул свідчитьзаписка інженераз договірнихробіт ОСОБА_2 від 12 грудня 2019 року,хоча такої посадивзагалі неіснує тане передбаченожодним класифікатором професій. По-друге, вказує,що прогулом неможе вважатисяперебування їїу вимушеному прогулі.По -третє,звільнення у такомувипадку можливе лише запопередньою згодоювиборного органу(профспілковогопредставника)первинної профспілковоїорганізації,членом якоїє працівник.Однак незважаючи нате,що вонає членом профспілкизалізничників татранспортних будівельниківУкраїни ПрАТ«Гніванський заводспецзалізобетону»,її звільненобез отриманнявідповідного погодження,про розглядпитання щодоїї звільненняпрофспілкову організацію не повідомляли,про ценічого невідомоголові профспілки ОСОБА_3 .По -четверте,її звільнення прямопов`язане здискримінацією через перехід доіншої профспілковоїорганізації.По п`яте,відповідач зобов`язанийкомпенсувати їйсередній заробіток зачас вимушеного прогулу. По - шосте, вона вважає, що відповідач порушивши її трудові права має відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі, яку буде вирахувано відповідно до розрахунку суми вимушеного прогулу, оскільки вона зазнала моральних страждань, втратила впевненість у майбутньому, відчуває страх, докладає додаткові зусилля по організації свого побуту.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 січня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

14 березня 2023 року відповідач надав суду відзив, в якому заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що вони є безпідставними та необгрунтованими. Відповідач дотримався порядку звільнення позивачки за прогули, водночас вона всіляко уникає спілкуванню з представниками відповідача. У вимушеному прогулі позивачка не перебуває. Доказів дискримінації її прав не надала. Також надав заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачка пропустила строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпПУ.

05 квітня 2023 року позивачка ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що наприкінці 2022 року під час її перебування у вимушеному прогулі випадково вона дізналася про свої звільнення та наказ № 4-ОС від 09 січня 2020 року, лише тому, що даний наказ виявився у матеріалах справи № 145/219/21. В місячний строк з моменту її ознайомлення з цим наказом вона і звернулася до суду з даним позовом, тому передбаченого ст.233 КЗпПУ строку вона не пропустила. Будь-які поштові відправлення відповідача вона не отримує, так як вважає, що відповідач домовився з дирекцією пошти про вчинення усіх можливих дій щоб вона листів не отримувала і вони поверталися з відмітками про її відмову в їх отриманні. Вона перебуваючи у вимушеному прогулі не зобов`язана спілкуватися з відповідачем та отримувати від нього листи. На той час ОСОБА_4 не виконувала обов`язки голови профспілки і тому була неповноважна вчиняти будь-які дії по розгляду листа відповідача. Вказує на те, що в Класифікаторі професій не існує посади економіста відділу постачання маркетингу та збуту взагалі, а тому усі наведені у відзиві відповідача обставини не мають до неї жодного відношення. Дискримінацією є неналежна поведінка відповідача, який намагається приховати порушення її трудових прав, яку вчиняє адмінперсонал відповідача відносно неї через перехід до іншої профспілки, а саме: незаконне перепідпорядкування та невідповідні до наказів записи в трудовій книжці з метою вчинити підробку та не дати їй виконувати роботу. Її відсторонили від роботи, не допускали до робочого місця, вилучили кабінет в якому вона працювала, відібрали ключі від нього та фактично вигнали з роботи, усі документи з якими вона працювали винесли з кабінету, не платили заробітну плату. На даний час усі працівники представники їхньої профспілки звільнені відповідачем. Також вказує, що їхня профспілка дозволу на її звільнення не надавала і пропозицію по її звільненню не отримувала.

На розгляд справи до суду позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, надавши суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутність, в якій позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав, наведених у заяві.

Представники відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві.

Суд вислухавши осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01 листопада 2017 року на підставі наказу №151від 18жовтня 2017року, позивачку ОСОБА_1 було переведено економістом відділу матеріально - технічного постачання та збуту (надалі ВМТПіЗ) ПрАТ Гніванський завод спецзалізобетону".

З розрахункових листків про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що така заробітна плата нараховувалася і виплачувалася їй регулярно в період з листопада 2017 року по вересень 2019 року.

14 серпня 2019 року в.о. начальника відділу матеріально-технічного постачання та збуту ОСОБА_7 керівництву ПрАТ «Гніванський завод спец залізобетону» було подано доповідну записку, відповідно до якої цього ж дня - 14.08.2019 року, економіст ВМТПіЗ ОСОБА_1 не з`явилась на робочому місці, про причини відсутності не повідомила. В присутності працівників ВМТПіЗ, ОСОБА_7 телефонував ОСОБА_1 чотири рази на мобільний телефон, однак остання на дзвінки не відповідала.

З пояснень інженера з договірних робіт ВМТПіЗ ОСОБА_2 від 12 грудня 2019 року вбачається, що з 24 липня 2019 року по дату написання пояснення ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці.

26 грудня 2019 року відповідачем на домашню адресу ОСОБА_1 було надіслано листа за №937/08, з проханням з`явитися до відділу кадрів та надати пояснення щодо її відсутності на робочому місці з 24.07.2019 року. Однак дане звернення залишилося без реагування позивачкою.

З акту від 26 грудня 2019 року, вбачається, що комісією в складі начальника ВМТПіЗ Лаврової А.О., директора з кадрів та побуту ОСОБА_8 , заступника начальника ВМТПіЗ Кравченка Ю.В., головного інженера ОСОБА_9 , провідного юрисконсульта ОСОБА_10 , інженера технагляду ОСОБА_11 , токаря РМЦ ОСОБА_12 , було здійснено виїзд на домашню адресу позивача - АДРЕСА_1 , для з`ясування причин її відсутності на роботі з 24.07.2019 року. За домашньою адресою ОСОБА_1 до представників комісії ніхто не вийшов, тоді ж, знаходячись за вищевказаною адресою, директор з кадрових питань та побуту ОСОБА_8 , здійснила дзвінок на мобільний телефон позивача НОМЕР_1 . ОСОБА_1 підняла слухавку, а ОСОБА_8 перевела телефон в режим гучного мовлення,для того,щоб всічлени комісіїмогли чутирозмову.Позивача запитали про причини її відсутності на робочому місці з 24.07.2019 року, на що ОСОБА_1 вказала, що вона знаходиться у вимушеному прогулі і більше ніяких пояснень з цього приводу надавати не буде. Після телефонної розмови в поштову скриньку за адресою АДРЕСА_1 в присутності всіх членів комісії було поміщено вищезазначений лист №937/08.

Як вбачається з листа № 598/08 від 15 серпня 2019 року відповідач звертався до КНП "Гніванська міська лікарня" та просив надати інформацію про перебування на лікарняному з 25.09.2019 року ОСОБА_1 , на який 19 серпня 2019 року отримав відповідь за №146, згідно з якою за даними медичної документації КНП "Гніванська МЛ" ОСОБА_1 в період з 25 липня 2019 року по дату подачі відповіді за лікарською допомогою не зверталася на стаціонарному лікуванні не перебувала.

15 серпня 2019 року відповідач листом № 597/08, звернувся до КНП "Гніванський центр первинної медико-санітарної допомоги " Гніванської міської ради із запитом про перебування ОСОБА_1 з 25.07.2019 року на лікарняному та 16.08.2019 року отримав відповідь №588, згідно якої в період з 25 липня 2019 року по 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні - видано листок непрацездатності №494223 з 25.07.2019 по 13.08.2019 року.

09 січня 2020 року відповідачем було винесено наказ №4-ос, відповідно до якого було звільнено з роботи позивача ОСОБА_1 за прогули, згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

10 січня 2020 року на адресу ОСОБА_1 відповідачем було направлено лист від 09.01.2020 року, в якому їй запропоновано з`явитись у відділ кадрів ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" для отримання повного розрахунку і трудової книжки та роз`яснено, що ОСОБА_1 звільнена згідно з наказом №4-ос від 09.01.2020 року.

Однак вказаний лист було повернуто відправнику з відміткою форми 20, - за закінченням встановленого строку зберігання, з відтиском штемпеля поштового відділення від 28.01.2020 року.

21 січня 2020 року відповідач повторно на адресу ОСОБА_1 направив листа №58/08 від 21.01.2020 року, в якому знову пропонував їй з`явитися до відділу кадрів ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" для отримання повного розрахунку і трудової книжки.

Однак від отримання вказаного листа ОСОБА_1 відмовилася, а лист повернуто відправнику, про що свідчить довідка форми 20 на конверті, з відтиском поштового штемпеля від 22.01.2020 року, з відміткою - "причина повернення за відмовою адресата від одержання".

27 січня 2020 року, відповідач знову повторно на адресу ОСОБА_1 втретє направив лист №82/08 від 27.01.2020 року, в якому вкотре пропонував їй з`явитися у відділ кадрівПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" для отримання повного розрахунку і трудової книжки.

Однак ОСОБА_1 відмовилася від отримання зазначеного листа, який було повернуто відправнику, про що свідчить довідка форми 20 на конверті з відміткою "Відмовилась" та написом "листоноша Табачук".

Кожній людині за Конституцією України та міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною, гарантовано одне з фундаментальних соціально-економічних прав: право на працю - тобто право заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає особа, а держава зобов`язана утверджувати за забезпечувати таке право (стаття 43 Конституції України). Також, право на працю закріплено статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікований державою Україна 19.10.1973 року.

Однак, важливим є не лише декларування та закріплення державою цього права на законодавчому рівні, а й належною реалізацію й дотриманням державою цього права у правозастосовній практиці. При цьому, однією з найважливіших гарантій реалізації права на працю є судовий захист права людини від незаконного звільнення, яка закріплена також статтею 43 Конституції України та міжнародними нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі N 235/5659/20 (провадження N 61-10432св21) зазначено, що: "прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності".

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі N 643/10816/17 (провадження N 61-188св21).

Враховуючи те, що факт допущення прогулів ОСОБА_1 підтверджений наданими суду доказами, при звільненні позивачки відповідачем дотримані норми КЗпП України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним її звільнення, поновлення на посаді та скасування наказу ПрАТ "ГЗС" №4 -ос від 09 січня 2020 року, тому такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд вважає, що відповідачем було виконано всі можливі дії та заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 про її звільнення, отримання пояснень від неї щодо її відсутності на робочому місці та вручення їй копії наказу №4-ос, від 09.01.2020 року і трудової книжки. Однак, саме позивачка відмовлялась будь-яким чином спілкуватись з працівниками відповідача.

Доводи позивачки про те, що посади інженера з договірних робіт ОСОБА_2 , доповідна записка якого стала підставою винесення оскаржуваного наказу, взагалі не існує та не передбачена жодним класифікатором професій, а також те, що відповідач домовився з дирекцією пошти про вчинення усіх можливих дій щоб вона листів не отримувала і вони поверталися з відмітками про її відмову в їх отриманні не знайшли свого підтвердження в суді належними та допустимими доказами, а тому суд не приймає їх до уваги при ухваленні рішення по суті.

Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що вона в період її звільнення перебувала у вимушеному прогулі у зв`язку з розглядом іншої справи № 145/1630/17, суд вважає безпідставними виходячи з наступного.

Зі змісту постанови Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у даній справі вбачається, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача було задоволено, визнано незаконним і скасовано наказ № 97 від 11 липня 2017 року про перепідпорядкування її як економіста договірного підрозділу юридичної служби, визнано дії відповідача щодо її переводу незаконними.

При цьому, із вказаної постанови вбачається, що наказ № 151 від 18 жовтня 2017 року про переведення ОСОБА_1 економістом на посаду відділу матеріального постачання та збуту нею не оскаржений, предметом судового розгляду не був, ніким не скасований та з даної посади позивачка не звільнена.

Таким чином посилання позивачки на те, що вона перебувала у вимушеному прогулі не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з ст.39 Закону України "Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності" у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Частиною 5 ст.43 КЗпП України визначено, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

12 грудня 2019 року відповідач листом №913/02, звернувся до первинної профспілкової організації профспілки залізничників та транспортних будівельників України ПрАТ 'Тніванський завод спецзалізобетону", членом якої на той момент була ОСОБА_1 та просив профспілку надати будь-які відомості щодо відсутності на роботі позивача. Вказаний лист 16.12.2019 року, було отримано заступником ППО залізничників та транспортних будівельників України ПрАТ '"Гніванський завод спецзалізобетону" Стаховою Т.О., про що свідчить відмітка про отримання на листі.

Проте станом на 05 січня 2020 року жодної відповіді на вказаний лист відповідачем отримано не було, а отже у відповідності з законодавством, вважається, що виборний орган профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 .

Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що її звільнення пов`язане з дискримінацією не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом належними та допустимими доказами, оскільки саме позивачка відповідно до ч.2 ст.81 ЦПК України зобов`язана навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце.

Оскільки стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди має похідний характер від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, в яких суд позивачці відмовляє, тому такі вимоги також задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування строку, передбаченого ст.233 КЗпПУ суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 233 КЗпПУ (в редакції на момент звільнення позивачки), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду, у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

ОСОБА_1 звернулася до суду із даною позовною заявою 16 січня 2023 року.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Оскільки суд при розгляді даної справи відмовив позивачці ОСОБА_1 у позові через відсутність порушень її прав по суті, тому підстав для застосування строків давності до її вимог немає.

Керуючись ст.ст.12, 76-80, 81,263 - 265 ЦПК України, ст.ст.40-43,233 КзПП України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» про визнання незаконним звільнення та поновлення на посаді, скасування наказу № 4 -ос від 09 січня 2020 року, компенсацію заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 грудня 2023 року.

Суддя Копилова Л. В.