Постанова

від 14.12.2023 по справі 522/10623/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/468/23

Справа № 522/10623/19

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія», за участі третьої особи Фонду державного майна України, про скасування розпорядження, скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, -

в с т а н о в и в:

24червня 2019року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулисьдо судуз позовомдо Реєстраційноїслужби Одеськогоміського управління юстиціїв Одеськійобласті,Приморської районноїадміністрації Одеськоїміської ради,Приватного акціонерноготовариства «Одеськакіностудія»,за участітретьої особи Фонддержавного майнаУкраїни,про скасуваннярозпорядження,скасування рішення,визнання недійснимсвідоцтва проправо власності,в якомупросили суд:скасувати розпорядженняПриморської районноїадміністрації Одеськоїміської ради№262за підписом ОСОБА_4 «Проможливість змінифункціонального призначеннягуртожитку,розташованого за адресою: Французький бульвар 33-а під житловий будинок» від 12.05.2014;

скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15494715 від 01 вересня 2014 року;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 33473173 від 11.02.2015, серія та номер: 26248032, виданий 01 вересня 2014 року, Приватному акціонерному товариству «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначили, що вони, як пенсіонери ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів», зареєстровані та постійно проживають в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , який є державною власністю. Позивачі не можуть реалізувати своє право на приватизацію житла (кімнати в гуртожитку), внаслідок наявності спірного розпорядження ПРА ОМР, рішення державного реєстратора та свідоцтва про право власності та вважають їх незаконними.

02 вересня 2019 року від відповідача, ПрАТ «Одеська кіностудія», до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю та стягнути з позивачів на користь ПрАТ «Одеська кіностудія» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн, посилаючись на те, що будівля за адресою АДРЕСА_1 є власністю ПрАТ «Одеська кіностудія» та не перебуває у державній власності. Дана будівля втратила статус гуртожитку і переведена в статус житлового будинку за ініціативи її мешканців. У разі задоволення позову, таке рішення суду вплине на інших мешканців 30 квартир будинку, які приватизували свої квартири, як квартири розташовані у будинку зі статусом «житловий будинок».

15 жовтня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачі зазначили, що право власності на гуртожиток виникло у ПрАТ «Одеська кіностудія» незаконно, право власності на земельну ділянку під будівлею у відповідача відсутнє, а отже, дії державного реєстратора теж є незаконними.

23 жовтня 2019 року ПрАТ «Одеська кіностудія» подані доповнення до відзиву.

У судове засідання 11 березня 2020 року сторони та третя особа не з`явилися, про час, дату і місце судового розгляду були сповіщені належним чином. Від представника ПрАТ «Одеська кіностудія» надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: кімната АДРЕСА_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: кімната АДРЕСА_3 ) до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області (адреса: м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15), Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26303264, адреса: м. Одеса, вул. Канатна, 134), Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816, адреса: м. Одеса, Французький бульвар, 33), за участі третьої особи Фонд державного майна України (адреса: м. Київ, вул. Г. Алмазова, 18/9), про скасування розпорядження, скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Під час розгляду апеляційної скарги, ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка ОСОБА_2 померла.

Згідно копії спадкової справи №04/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , відкритої ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про прийняття спадщини звернулась дочка спадкодавця ОСОБА_3 (т. 4, а.с. 143-178).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року ОСОБА_3 залучена до участі у справі, як правонаступник ОСОБА_2 .

Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання ними судових повісток.

Крім того, відповідач Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції в Одеській області, відповідно до ч. 11 ст.128ЦПК України викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відповідно до п. 2. ч. 11 ст.128ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (ч. 11 ст. 128 ЦПК України).

Направлена позивачу ОСОБА_1 на вказану ним адресу місця його проживання, судова повістка про виклик до апеляційного суду на 14 грудня 2023 року повернулась до суду з довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання». При цьому апеляційним судом враховується наступне.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.

У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, апеляційного суду.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року по справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надав відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, та враховуючи, що судова повістка про виклик до суду була направлена ОСОБА_1 листом рекомендованою кореспонденцією на дійсну його адресу, яку він самостійно зазначив як адресу листування, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення позивача ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_1 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

12 грудня 2023 року від ОСОБА_3 надійшла заява про відкладення розгляду справу на червень 2024 року, оскільки вона знаходиться за кордоном та не має можливості прибути в судове засідання.

Однак, розглянувши вищезазначену заяву, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити.

Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

За загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та інше, має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

При розгляді заяви ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, апеляційний суд виходить із того, що справа тривалий час знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду, а саме з червня 2020 року, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі за заявою ОСОБА_3 з причин її перебування за кордоном та неможливістю прибути в судове засідання до апеляційного суду. Також враховується, що із клопотаннями про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_3 не зверталась, хоча не була позбавлена такої можливості.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та письмові пояснення адвоката Козака Максима Олександровича в інтересах відповідача, ПрАТ «Одеська кіностудія», колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що, здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (стаття 19 Конституції України).

За положеннями статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За нормами частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV, в редакції чинній на дату про проведення державної реєстрації речових прав 01 вересня 2014 року, (надалі Закон №1952-IV), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1952-IV).

У пунктах1та 2частини 3статті 10Закону №1952-IVзазначено,що державнийреєстратор встановлюєвідповідність заявленихправ іподаних/отриманихдокументів вимогамзаконодавства,а такожвідсутність суперечностейміж заявленимита вжезареєстрованими речовимиправами нанерухоме майнота їхобтяженнями,зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону №1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №1952-IV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки №Р1-29782-ф/л від 25.02.2019 ОСОБА_2 проживає та зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_3 з 07 квітня 2016 року.

Згідно довідки №Р1-29770-ф/л від 25.02.2019 ОСОБА_1 проживає та зареєстрований у кімнаті АДРЕСА_3 з 07 квітня 2016 року.

Відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №262 від 12.05.2014 «Про можливість зміни функціонального призначення гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , під житловий будинок», з врахуванням розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №380 від 02.07.2014 «Про внесення змін до розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №262 від 12.05.2014 «Про можливість зміни функціонального призначення гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , під житловий будинок»: 1. Затверджено технічний висновок про можливість зміни функціонального призначення гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , під житловий будинок, загальною площею 2 445,6 кв.м; у тому числі житловою площею 777,4 кв.м; 2. Приватному акціонерному товариству «Одеська кіностудія» рекомендувати переоформити в установленому порядку право установчі документи, відповідно до п. 1 розпорядження.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №108037084 від 18 грудня 2017 року власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 445,6 кв.м, житловою площею 777,4 кв.м є ПАТ «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816).

Підстава виникнення права власності свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_3 , видане 01.09.2014, видавник Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області. Дата реєстрації 29.08.2014 за №6851636.

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15494715 від 01.09.2014, реєстратор Антоненко Оксана Сергіївна. Одеське міське управління юстиції.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вважають, що вказане розпорядження, свідоцтво про право власності та рішення про реєстрацію порушують їх законні права та інтереси, оскільки вони не можуть реалізувати своє право на приватизацію кімнати, в якій проживають черезнезаконне включення будівлі за адресою: АДРЕСА_1 до статутного капіталу Кіностудії та переведення будівлі із статусу «гуртожиток» до статусу «житловий будинок».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з врахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми гласності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад (ч. 2 ст. 4 Закону).

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Таким чином, включення спірної будівлі до статутного капіталу Кіностудії взагалі не порушує прав Позивачів як осіб, які мають право на приватизацію житлового приміщення, оскільки реалізація ними цього права можлива,у тому числі, внаслідок передання Кіностудією будівлі у власність територіальної громади м Одеси у порядку, встановленому ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Крім того, згідно Аналізу судової практики застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.08.2013 відсутність рішення про надання житлового приміщення у гуртожитку та спеціального ордеру є обставинами, що унеможливлюють застосування норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Однак, позивачі, як на правову підставу свого мешкання в кімнаті гуртожитку, посилаються лише на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2015 року по справі №522/762/15-ц, яким за ними визнане право користування кімнатою 303 у гуртожитку, але не надають жодних документів, які б свідчили про надання їм житлового приміщення в гуртожитку чи відповідного спеціального ордеру.

Також, встановлено, що Кіностудія ще у середині 2015 року, вже після видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності, намагалась передати Будівлю до комунальної власності територіальної громади міста, що свідчить з копії листа Кіностудії від 27.05.2015 вих. за №268 до Одеської міської ради, однак, листом від 06.08.2015 за №01-69/630 Кіностудії було повідомлено про потенційну можливість передачі Будівлі до комунальної власності територіальної громади міста в рамках цільової Програми на 2013-2015 рік, що при цьому унеможливлено наявною забороною Приморським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області приймати будь-які рішення по прийому-передачі зазначеної будівлі.

Даний акт, суд розцінив як доказ того, що ПрАТ «Одеська кіностудія» не перешкоджає позивачам у реалізації їх права на приватизацію.

Щодо правомірності винесення розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №262 від 12.05.2014, то відповідно до Положення про Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, райадміністрація є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Приморського району м. Одеси згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Тобто, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, створеним для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування на території Приморського району м. Одеси.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані державою повноваження щодо обліку житлового фонду та здійснення контролю за його використання.

Згідно ч. 2 ст. 127 Житлового Кодексу України жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Таким чином, оскільки житлові будинки реєструються як гуртожитки органами місцевого самоврядування, то питання зміни статусу цих будинків належить саме до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, а на території Приморського району м. Одеси саме до компетенції Приморської райадміністрації Одеської міської ради.

Розпорядженням №262 від 12.05.2014 Приморська райадміністрація Одеської міської ради не змінювала статус Будівлі та не надавала дозвіл на переведення Будівлі у статус «Житловий будинок», а лише затвердила технічний висновок про можливість зміни функціонального призначення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , під житловий будинок.

Поняття «дискреційні повноваження» визначається як комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному рівні, так і на регіональному, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. Це надає можливість представникові влади (місцевого самоврядування) здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення для конкретної ситуації. Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

На переконання суду, розпорядження №262 від 12.05.2014 винесено Приморською райадміністрацією Одеської міської ради в межах наданих їй владних управлінських функцій (дискреційних повноважень).

Тобто,на підставівстановлених судомобставин справи,вбачається,що формальніпідстави дляскасування розпорядженняПриморської районноїадміністрації Одеськоїміської ради№262за підписом ОСОБА_4 «Проможливість змінифункціонального призначеннягуртожитку,розташованого за адресою: Французький бульвар 33-а під житловий будинок» від 12.05.2014, відсутні.

При цьому, як вказане розпорядження так і рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15494715 від 01.09.2014 та свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 33473173 від 11.02.2015, серія та номер: 26248032, виданий 01.09.2014, Приватному акціонерному товариству «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816), не порушують прав та законних інтересів позивачів на приватизацію кімнати у гуртожитку, так як реалізація даного права залежить лише від наявності відповідної цільової Програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад та усунення всіх обтяжень, які зареєстровані по зазначеній будівлі.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими та залишив їх без задоволення.

Посилання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що вказане судове рішення позбавляє позивачів на приватизацію житла, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно частин1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. КонституціяУкраїни маєнайвищу юридичнусилу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати в судах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним та швидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції обов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується зпринципом диспозитивностіта, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачами не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що вказане розпорядження, свідоцтво про право власності та рішення про реєстрацію порушують їх законні права та інтереси, оскільки вони не можуть реалізувати своє право на приватизацію кімнати, в якій проживають черезнезаконне включення будівлі за адресою: АДРЕСА_1 до статутного капіталу кіностудії та переведення будівлі із статусу «гуртожиток» до статусу «житловий будинок».

Так, у постанові від 03 березня 2021 року у справі №1527/13038/12 (провадження №61-8204св20) Верховний Суд дійшов правового висновку, що «З огляду на зазначені норми, правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб….

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони,з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/ підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказане розпорядження так і рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15494715 від 01.09.2014 та свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 33473173 від 11.02.2015, серія та номер: 26248032, виданий 01.09.2014, Приватному акціонерному товариству «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816), не порушують прав та законних інтересів позивачів на приватизацію житла.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача, ПрАТ «Одеська кіностудія» про те, що, у разі задоволення позову, таке рішення суду вплине на інших мешканців 30 квартир будинку, які приватизували свої квартири, як квартири розташовані у будинку зі статусом «житловий будинок».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правовий висновок Верховного Суду, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що, як вказане розпорядження так і рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15494715 від 01.09.2014 та свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 33473173 від 11.02.2015, серія та номер: 26248032, виданий 01.09.2014, Приватному акціонерному товариству «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816), не порушують прав та законних інтересів позивачів на приватизацію житла, тому у відповідності до положень статей 15, 16 ЦК України право позивачів не підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другоїп`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз змісту частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає увчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

На переконання суду апеляційного інстанції,дії позивачів щодо скасування статусу «житловий будинок», необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів відповідачів та інших мешканців будинку, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України, неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини як на підставу та умови надання захисту судом.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову немає.

Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2020 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору. Відстрочено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплату судового збору в розмірі 6915,60 гривень (3457,80 грн + 3457,80 грн) за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі.

З огляду на те, що колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судовий збір в розмірі 6915,60 грн підлягає стягненню з апелянтів.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 6915,60 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 25 грудня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк