Постанова

від 07.12.2023 по справі 757/22613/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Батрин О.В.

Провадження №22-ц/824/13350/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,

при секретарі: Ковтун М.В., Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про виселення, зняття місця реєстрації та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:

- зобов`язати ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у користуванні ним нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а саме земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А»;

- зобов`язати ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у користуванні ним житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_2 до вказаного будинку;

- заборонити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передавати в найм (оренду) та використовувати для надання послуг з проживання третім особам нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; житловий будинок літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А»;

- виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_3 ;

- зобов`язати Печерську районну у місті Києві державну адміністрацію зняти (скасувати) реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи вимоги, позивач ОСОБА_2 посилався на те, що він є співвласником (власником 1/2 частини) нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 :

- земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000, номер запису про право власності 27029077;

- житлового будинку під літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000, номер запису про право власності 15926205;

- 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку під літ. «А».

Співвласником іншої частини усіх трьох вказаних об`єктів нерухомості є батько позивача - ОСОБА_8 .

Оскільки розміри часток позивача та ОСОБА_8 у спірних об`єктах нерухомого майна визначені, але не виділені в натурі, ці об`єкти належать їм на праві спільної часткової власності.

Позивач у спірних будинках, що є спільною власністю, не проживає, іншого житла у нього немає. На даний час позивач зареєстрований у квартирі, яка має дві суміжні кімнати, та належить на праві власності його матері ОСОБА_9 . Оскільки проживання позивача разом з матір`ю та його сім`єю є неможливим, він разом зі своєю сім`єю бажає переїхати в будинок для проживання.

Водночас, у належних позивачу будинку під літ. «О» та будинку під літ. «А» з 2018 року без жодних правових підстав проживають громадянка ОСОБА_1 із чоловіком ОСОБА_3 та їхніми дітьми: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідачі перешкоджають позивачеві, його матері та сестрі ОСОБА_10 у доступі на земельну ділянку, не зважаючи на те, що позивачем надано вказаним особам довіреності на управління його частками у нерухомому майні.

Зокрема, 27 квітня 2018 року, коли позивач зайшов до будинку під літ. «О», він побачив там відповідача ОСОБА_3 , який в приміщенні будинку, співвласником якого є позивач, влаштував собі офіс. На заявлені усні претензії позивача відповідач ОСОБА_3 зазначив, що будинки під літ. «А» і ОСОБА_11 в період з 2006 по 2009 роки були знесені, і на їхньому місці були побудовані нові будинки, які позначені на плані літерами «Ч» і «X».

Проте, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок під літ. «X», загальною площею 146,8 кв.м. було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , але згодом скасовано, як незаконне та помилкове, і відновлено реєстрацію на будинки під літ. «О» та «А».

Крім того, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передають належне позивачу майно без його згоди в оренду.

У належних позивачу об`єктах нерухомості зареєстровано місце проживання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач і звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 18 лютого 2022 року прийнято до судового розгляду заяву представника позивача ОСОБА_12 про зміну предмету позову та залучення ОСОБА_7 як співвідповідача та спадкоємця померлого ОСОБА_8 - співвласника належного позивачу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (том 2 а.с.172, 138-144).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у користуванні ним нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А»; житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000.

Зобов`язано ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у користуванні ним житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 у вказаний будинок.

Заборонено ОСОБА_1 передавати в найм (оренду) та використовувати для надання послуг з проживання третім особам нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; житловий будинок літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А».

Заборонено ОСОБА_3 передавати в найм (оренду) та використовувати для надання послуг з проживання третім особам нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; житловий будинок літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А».

Заборонено ОСОБА_3 передавати в найм (оренду) та використовувати для надання послуг з проживання третім особам нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; житловий будинок літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А».

Виселено ОСОБА_3 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_3 з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_3 .

Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_1 з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_3 .

Виселено ОСОБА_3 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_3 з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_3 .

Виселено ОСОБА_6 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_6 з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_3 .

Виселено ОСОБА_5 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_5 з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_3 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про зобов`язання зняти (скасувати) реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 143 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 143 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 025 грн. 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через адвоката Долобашка О.С. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині позовних вимог, заявлених ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а саме в частині: зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у користуванні ним нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А»; житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000; зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у користуванні ним житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 у вказаний будинок; заборони ОСОБА_1 передавати в найм (оренду) та використовувати для надання послуг з проживання третім особам нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер 0000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000, житловий будинок літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна;виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з житлового будинку літ. «О», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та з 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А», та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог позивача.

Обгрунтовуючи скаргу, відповідач ОСОБА_1 посилається на те, що вона та її діти мають законне право на користування спірним житлом, виходячи з наступного.

Так, 30.09.2005 року позивач надав своєму батьку ОСОБА_8 довіреність, якою окрім іншого надав право на здачу у найм його частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О.О. та зареєстрована в реєстрі за номером 10344. Дана довіреність була припинена позивачем лише 27.07.2009 року.

На підставі отриманої довіреності, ОСОБА_8 , діючи від свого імені та імені ОСОБА_2 , мав право передавати у безстрокове користування належні їм об`єкти нерухомості, в тому числі родині апелянта ОСОБА_1 , а також вчиняти інші дії у спільних інтересах, на умовах довіреності.

В подальшому, 03.11.2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також ОСОБА_1 , були укладені інвестиційні договори будівництва нерухомості. За умовами вказаних договорів саме апелянт та ОСОБА_7 здійснили фінансування будівництва об`єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 . Наразі ці договори оскаржуються позивачем в судовому порядку (справа № 757/46708/20-ц), проте судового рішення у вказаній справі поки не прийнято, а відтак відповідні інвестиційні договори не визнані недійсними або нікчемними та є діючими.

Більш того, протягом тривалого часу апелянт ОСОБА_1 та її родина самостійно утримують будинок, ремонтують його, сплачують комунальні платежі. Позивач при цьому, вважаючи себе співвласником, жодного разу не вчинив дії по належному утриманню будинку та оплаті комунальних платежів або інші дії щодо підтримання належного стану будинку.

ОСОБА_1 у скарзі зазначає, що саме інвестор, як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Отже, за умови дійсності інвестиційних договорів виселення відповідача ОСОБА_1 та членів її родини - ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також обмеження ОСОБА_7 у праві на здачу нерухомості в оренду є неналежним способом захисту прав позивача.

Також, ОСОБА_1 у скарзі посилається на те, що вона та її сім`я протягом понад 17 років продовжувала відкрито та безперервно володіти нерухомим майном, здійснювати його поточні ремонти, невід`ємні поліпшення, обслуговування, сплату комунальних послуг тощо. В свою чергу, заволодіння таким нерухомим майном є добросовісним, оскільки відбулося на підставі договору, який не визнаний недійсним або нікчемним, а відтак у ОСОБА_1 протягом всього строку володіння будинком були наявні всі підстави вважати таке володіння цілком і повністю законним, обґрунтованим та правовим з огляду, зокрема, на її значну фінансову участь у будівництві будинку.

Необгрунтованими, на думку скаржника, є і висновки суду щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення, що начебто підтверджується копією заяви про вчинення кримінального правопорушення від 26.11.2020; копією пояснень від 26.11.2020; копією талону-повідомлення єдиного обліку № 44696 від 26.11.2020 (том 1 а.с.64-67).

Позивач ОСОБА_2 вже давно мешкає на території США та є громадянином цієї країни, а зазначені в позові відомості про те, що він проживає на території України, є нічим іншим як завідомо неправдивими відомостями, спрямованими на введення суду в оману. Такі дії позивача є не просто протиправними в частині судового процесу, але й мають ознаки складу кримінального правопорушення.

Вищевказані надані позивачем в якості доказів документи за його зверненнями до правоохоронних органів свідчать лише про те, що позивач має неприязне відношення до апелянта та інших відповідачів, яке виникло у зв`язку з їх проживанням у спірному житлі. Вказані обставини не можуть у достатній мірі підтверджувати наявність підстав для виселення скаржника, а тим більше дітей із житла, яке апелянт більше 10 років разом зі своєю сім`єю обслуговує та утримує самостійно.

Крім цього, позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження свого проживання чи хоча б перебування на території України, а суд, не маючи жодного з подібних доказів, попри очевидність недостовірності заявлених позивачем даних, фактично зайняв позицію позивача та своїм рішенням встановив неіснуючий факт проживання позивача на території України.

Також відповідач у скарзі посилається на очевидну незаконність рішення суду в частині виселення зі спірного житла її, а також її малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 без надання їм іншого жилого приміщення.

Спірне житло є постійним зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , а тому вимоги щодо виселення без надання іншого житла її та членів її сім`ї, а саме дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суперечать нормам ст. 29 ЦК України та ст.160 СК України, ст.ст.11, 14 Закону України «Про охорону дитинства».

Та обставина, що діти були зареєстровані в спірному житлі після отримання позивачем права власності на частину такого житла, не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки вказане житло було і є зареєстрованим місцем проживання їх батьків і в силу вимог ст. 29 ЦК України таке житло є місцем проживання також і дітей незалежно від згоди позивача як співвласника такого житла.Крім того, протягом багатьох років (понад десятиліття) позивач, достовірно знаючи про обтяження спірного житла у вигляді проживання у ньому відповідачів, міг передбачити характер та вагу обтяження його нерухомості в майбутньому. Однак, позивач не здійснив достатньої обачності до смерті свого батька ОСОБА_8 (іншого співвласника спірного житла) та не вжив жодних заходів щодо усунення майбутніх суперечок, що свідчить про недобросовісність дій позивача як учасника цих правовідносин та їх спрямування на позбавлення відповідачів житла.

У даній справі судом першої інстанції було встановлено, що позивач є співвласником спірного житла, а ОСОБА_1 зареєстрована в цьому житлі та проживає разом із дітьми у ньому тривалий час. Однак, судом першої інстанції було грубо проігноровано той факт, що відповідачка та її діти мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання.

Таким чином, на думку скаржника, судом першої інстанції допущено грубі порушення норм матеріального та процесуального права, не взято до уваги широку практику вищих національних судів, а також практику ЄСПЛ в аналогічних справах, що стало причиною постановления незаконного судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Клименко А.Р. проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_7 - адвокат Герасимова Т.І. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.

Позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Клименко А.Р. в апеляційному суді просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення оскаржено відповідачем ОСОБА_1 лише в частині задоволених вимог позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , колегія суддів згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником 1/2 частини наступного нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 :

- земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597903180000, номер запису про право власності 27029077;

- житлового будинку літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1001153280000, номер запису про право власності 15926205;

- 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А».

Право власності позивача на 1/2 частини земельної ділянки підтверджується державним актом на право приватної власності на землю номер ІІІ-КВ №137015 від 09.10.2001 року та відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217151635 від 21.07.2020 року (том 1, а.с.13-19).

Право власності позивача на частини будинку літ. «О» визнане за позивачем рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2009 року, яке набрало законної сили 20 січня 2010 року, та залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2010 року і підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217151635 від 21.07.2020 року (том 1, а.с.20-26).

Право власності позивача на 17/100 частини (квартира 2) будинку літ. «А» виникло на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , посвідченого 06 серпня 2001 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенко О.О., та зареєстрованого в БТІ м. Києва 13.08.2001 року за № 9068, що підтверджується рішенням Печерського районного суду від 25.06.2004 року та довідкою БТІ м. Києва від 03.03.2012 року № 9053 (И-2012) (том 1, а.с.17-32, 46).

Співвласником іншої частини усіх трьох вказаних об`єктів нерухомості був ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (том 1, а.с.221).

Відповідно до довідки № 146/02-14 від 12.08.2021 року спадкоємцями ОСОБА_8 є його син - позивач ОСОБА_2 та дружина померлого - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 2, а.с.146).

Розміри часток позивача та померлого ОСОБА_8 у спірних об`єктах нерухомого майна були визначені, але не виділені в натурі, відтак ці об`єкти належали позивачеві ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності.

Судом також встановлено, що 23.03.2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 без згоди позивача ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано місцезнаходження належної їм юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСБ Монтаж Сервіс», що підтверджується витягами з ЄДР стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСБ Монтаж Сервіс» станом на 26.03.2018 та 16.02.2022 року (том 1 а.с.43-45).

За адресою АДРЕСА_1 з 2018 року зареєстроване місце проживання відповідачів ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вказане підтверджується листом Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.03.2021 року № 105/01-2129/1 (том 1, а.с.39).

З письмових доказів, доданих до відзиву Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, а саме: копій заяв про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.04.2018 року № 121106495 вбачається, що реєстрацію місця проживання вказаних осіб було здійснено у будинку по АДРЕСА_1 на підставі витягу з реєстру про право власності на будинок по АДРЕСА_1 , площею 146,8 м.кв., власником якого у реєстрі була вказана ОСОБА_1 (том 1, а.с.85-99).

Разом з тим, з інформації, наданої на запит суду Державним підприємством «Національні інформаційні системи» у додатку до листа № 4714/13.1-13 від 23.09.2021 року, будинок літ. «Х», за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано 18.04.2018 року, а вже 27.04.2018 року цю реєстрацію було скасовано, як помилкову. Помилковий запис про цей об`єкт у реєстрі майнових прав проіснував лише 9 днів (том 1, а.с.36-38).

Тобто, 18.04.2018 року на ім`я ОСОБА_1 у державному реєстрі зареєстровано будинок літ. «Х», за адресою: АДРЕСА_1 , а вже 24.04.2018 року на підставі витягу із реєстру про реєстрацію вказаного будинку здійснено реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та її дітей за адресою АДРЕСА_1 , після чого 27.04.2018 року реєстрацію будинку літ. «Х» скасовано як помилкову.

Судом також встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 перешкоджають позивачеві та його представникам у доступі на земельну ділянку, що підтверджується копією заяви про вчинення кримінального правопорушення від 26.11.2020 року; копією пояснень від 26.11.2020 року; копією талону-повідомлення єдиного обліку № 44696 від 26.11.2020 року (том 1, а.с.64-67).

Крім того, відповідач ОСОБА_1 передає спірне майно в оренду третім особам без згоди позивача.

Зокрема встановлено, що в мережі «Інтернет» розміщена інформація щодо передання будинку АДРЕСА_1 в короткострокову та довгострокову оренду з метою використання у якості хостелу, що підтверджується висновком № 14965 експертного комп`ютерно-технічного дослідження від 04.09.2020 року та висновком комп`ютерно-технічної експертизи № 08/21 від 31.05.2021 року (том 1, а.с.51-63).

Використання спірного будинку у якості хостелу підтверджується копією Акта обстеження житлово-побутових умов проживання від 06.08.2021 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_10 від 11.08.2021 року та ОСОБА_13 від 06.09.2021 року (том 2, а.с.5-7, 93-94).

Зокрема, при здійсненні спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації спроби провести обстеження житлово-побутових умов проживання дітей у спірних житлових будинках, було встановлено та зафіксовано в акті від 06.08.2021 року, що один із вказаних будинків використовується як хостел.

Відповідно до змісту посвідченої нотаріусом заяви ОСОБА_13 від 06.09.2021 року, ОСОБА_1 здійснює управління розташованим за адресою АДРЕСА_1 . Зокрема, у вказаній заяві зазначено, що ОСОБА_13 у хостел за адресою АДРЕСА_1 заселився увечері 30.08.2021 року, за 7 днів проживання заплатив 700 гривень. Сам хостел являє собою триповерховий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , на першому поверсі якого знаходиться кабінет адміністратора, душова кімната, стелажі для взуття та три кімнати для проживаючих. На другому поверсі розташовані чотири кімнати для проживаючих та туалет, на третьому поверсі також є кімнати для проживаючих. Крім того, у підвалі розташовані кухня-їдальня, бойлерна-котельня, господарська кімната та одна кімната для проживаючих. Будинок розташований на земельній ділянці, на якій поруч із ним стоїть другий будинок меншого розміру. Також на ділянці є альтанка та підземний гараж (розташований під хостелом). Керує хостелом адміністратор ОСОБА_14 , яка доповідає про стан справ «хазяйці», яку вона називає « ОСОБА_15 ».

До вищевказаної нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_13 долучені зроблені ним під час проживання у будинку по АДРЕСА_1 фотографії (том 2, а.с.95-112).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні його власністю та їхнє виселення, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості цих вимог, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як роз`яснено в п. 33 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст. 391, ст. 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР та передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Оскільки наявними у справі належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується та обставина, що відповідачі своїми діями по безпідставному користуванню об`єктами нерухомого майна, власником частини яких є позивач, та діями по передачі цих об`єктів в оренду без згоди позивача третім особам, створюють позивачу перешкоди у реалізації ним права власності на належне йому нерухоме майно, оскільки він позбавлений можливості користуватись ним, обґрунтованим є висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині зобов`язання відповідачів усунути йому перешкоди у користуванні належним йому нерухомим майном та його вселення у будинок, співвласником якого він являється.

Правильним є і висновок суду в частині виселення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про правомірність користування вказаними особами спірним майном та законність підстав їхнього вселення у спірне житлове приміщення.

Натомість матеріали справи містять належні та допустимі докази тій обставині, що реєстрація відповідача ОСОБА_1 разом із дітьми у будинку, співвласником якого є позивач ОСОБА_2 , була проведена незаконно, на підставі помилково внесеного в реєстр запису про право власності ОСОБА_1 на неіснуючий будинок під літ. «Х» за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, права членів сім`ї власника житла є похідними від прав власника. З припиненням прав власника, припиняються і права членів його сім`ї. Новий власник безумовно має право ставити питання про виселення членів сім`ї колишнього власника житла.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру) в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (зокрема, подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Тому, за порівняльним аналізом ст.ст. 383, 391, 405 ЦК України та ст. 150, 156 у поєднанні зі ст. 64 ЖК України слід дійти висновку, що положення ст. 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст. 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не є власником житлового приміщення по АДРЕСА_1 , а право користування інших відповідачів - ОСОБА_16 є похідним від права власності колишнього власника житла. Таким чином, з втратою права власності на спірне домоволодіння, відповідачі втратили і право користування ним.

При цьому, на час розгляду справи у суду були відсутні відомості про визнання недійсними укладених між сторонами правочинів та/або визнання незаконним набуття позивачем права власності на спірне домоволодіння.

Таким чином, реєстрація відповідачів у домоволодінні, власником частини якого є ОСОБА_2 , позбавляє останнього, як власника майна, можливості в повній мірі володіти, користуватися і розпоряджатися цим домоволодінням, у зв`язку із чим суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення відповідачів із нього.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оскільки позивачем суду надано належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги відповідача про законність користування нею та її дітьми спірними житловими приміщенням з підстав укладення між нею та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 інвестиційних договорів, колегією суддів відхиляються, оскільки належних та допустимих доказів існування таких правочинів апеляційному суду не надано. Крім того, наявними у справі належними та допустимими доказами, проаналізованими судом, підтверджується та обставина, що власниками житлового будинку під літ. «А» та житлового будинку під літ. «О» по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та був ОСОБА_8 за життя (по частині кожен), які набули ці права у 2001 році - на будинок під літ. «А», та у 2010 році - на будинок під літ. «О».

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 та її діти, а також чоловік ОСОБА_3 , не мають жодного відношення до створення вищевказаних об`єктів нерухомого майна і виникнення та оформлення на ці об`єкти права власності.

При цьому, слід зазначити, що право користування відповідачів даними будинками виникло лише у квітні 2018 року, коли ОСОБА_1 та її діти були зареєстровані за вказаною адресою на підставі запису про те, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку під літ. «Х» по АДРЕСА_1 . Слід зазначити, що будинку під літ. «Х» по АДРЕСА_1 ніколи не існувало, і запис про право власності ОСОБА_1 на будинок під літ. «Х» за вищевказаною адресою проіснував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише 9 днів (з 18.04.2018 по 27.04.2018 року), після чого був видалений, як помилково внесений. Дані обставини підтверджуються наявними у справі належними та допустимими доказами.

Необгрунтованими є і доводи скарги відповідача про застосування до спірних правовідносин положень про набувальну давність, оскільки відповідачі користуються даними об`єктами нерухомого майна більше 17 років.

Так, згідноч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.

Враховуючи, що відповідачі згідно наявних у справі доказів з 2018 року користувалися майном, яке належало на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , про що були достеменно обізнані, положення про набувальну давність до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки давність володіння може вважатися добросовісною лише за умови, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття прав на майно.

Крім того, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, при цьому, жодного судового рішення про визнання за відповідачами права на спірні об`єкти нерухомого майна за набувальною давністю не існує.

Доводи скарги про порушення оскаржуваним рішенням суду прав неповнолітніх дітей законності та обгрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що діти відповідача були зареєстровані у будинку під літ. «Х» по АДРЕСА_1 , на підставі запису про право власності на цей будинок їх матері ОСОБА_1 , який був скасований, як помилково внесений у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на те, що діти відповідача набули право користування будинком не у встановленому законом порядку, на підставі помилково внесених до державного реєстру відомостей про право власності на неіснуючий будинок їх матері ОСОБА_1 , їх виселення не порушує вимоги національних законів та міжнародних актів, які є частиною національного законодавства, оскільки жодних прав на користування спірними будинками неповнолітні діти не набули з самого початку. Крім того, суду під час розгляду справи не було надано доказів, що неповнолітні діти ОСОБА_1 взагалі проживають за місцем реєстрації, оскільки наявними у справі доказами підтверджується, що будинок під літ. «О» по АДРЕСА_1 використовується як хостел, а у будинку під літ. «А» за вказаною адресою взагалі ніхто не проживає.

Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги ОСОБА_1 про те, що позивач ОСОБА_2 постійно проживає у США і не має постійного місця проживання на території України, зважаючи, зокрема, на те, що фактичне місце перебування позивача жодним чином не впливає на його права, як власника нерухомого майна і не обмежує належне йому право вимагати усунення порушень його прав та виселення із належного йому майна сторонніх осіб, незважаючи на його місце перебування чи проживання.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_2 обґрунтовано задоволено його вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: