Рішення

від 04.10.2023 по справі 361/147/20

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/147/20

Провадження № 2/361/125/23

04.10.2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

04 жовтня 2023 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Радзівіл А.Г.

за участю секретарів Коваль О.О.

представника прокуратури Яворська Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах територіальної громади села Пухівка Броварського району Київської області в особі Зазимської сільської ради до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення сільської ради в частині надання безкоштовно у власність земельної ділянки, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

09 січня 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів в якому просив суд визнати недійснимрішення Пухівськоїсільської радивід 15.04.2009 № 920-ХХІУ-УІ?Про наданняземельних ділянок увласність? вчастині надання безкоштовноу власність земельної ділянкиплощею 0,12га для ведення індивідуальногосадівництва в АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_2 ,витребувати накористь територіальної громади селаПухівка вособі Пухівської сільськоїради Броварського району Київськоїобласті з незаконного володіння ОСОБА_4 земельнуділянку з кадастровим номером3221286801:01:073:0149площею 0,1200га,яка розташована по АДРЕСА_1 .

Свій позовобгрунтував тим,що рішеннямПухівської сільськоїради Броварськоїрайону Київськоїобласті від15.04.2009№ 920-ХХІУ-У,затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель комунальної власності у власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва.

Відповідно довказаного рішенняу власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку,площею 0,1200га з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149 для індивідуального садівництва, що розташована в АДРЕСА_1 .

Документом, який посвідчував право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку став державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №881027, виданий 20.01.2010 року Управлінням Держкомзему у Броварському районі Київської області та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094000091.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 674 від 12.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В., право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3 .

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за № 442 від 09.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Авраменко Н.П. право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 .

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29970710 від 09.06.2016, запис внесено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Авраменко Н.П.

На даний час земельна ділянка, площею 0,1200 га з кадастровим номером: 3221286801:01:073:0149 для індивідуального садівництва, відповідно до відомостей, відображених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .

Однак, вказане рішення Пухівської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає скасуванню з наступних підстав.

Зокрема, відповідно до інформації КДП ?Київгеоінформатика? від 25.12.2017 № 01-01/586 встановлено, що вказана земельна ділянка повністю накладаються на землі водного фонду, а саме 100 метрову прибережну захисну смугу річки Десна, що підтверджується схемою накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду в межах Броварського району.

Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 01.03.2018, водний об`єкт, що знаходиться поруч зі спірною ділянкою в с. Пухівка Пухівської сільської ради є природним водним об`єктом - річка Стара Десна, яка протікає по заплаві річки Десна, яка відноситься до великих річок (площа водозбору понад 50 000 км2).

Таким чином, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену - 100 метрову зону від урізу води.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Таким чином, земельна ділянка, яка відводилась у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва, відведена за рахунок земель водного фонду, що суперечить нормам закону

З огляду на викладене, рішення Пухівської сільської ради від 15.04.2009 № 920-ХХІУ-У, якими затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва в селі Пухівка Броварського району суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 58, 59, 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним та скасування судом в порядку, передбаченому ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16,21,393 ЦК України та ст.50 Закону України ?Про місцеве самоврядування в Україні?.

Більше того, спірна земельна ділянка вибула із власності держави безкоштовно, а саме, в порядку безоплатної приватизації, передбаченої ст. 118 Земельного кодексу України. А тому, відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, дані землі можуть за будь-яких обставин бути витребувані у добросовісного набувача.

Територіальна громада села Пухівка Броварського району як власник спірного майна делегувала органу місцевого самоврядування повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Пухівською сільською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування її майна від добросовісного набувача.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка до моменту передані у власність, відносились до земель водного фонду, Пухівська сільська рала не мала права передавати її у приватну власність.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. від 15.01.2020 року дана позовна заява була залишена без руху.

31 січня 2020 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 28 квітня 2020 року.

05 березня 2020 року ОСОБА_4 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Посилалась на те, що фактичні розміри і межі прибережних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення , встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Інформування усіх заінтересованих осіб щодо меж водоохоронних зон виконує з одного боку функцію захисту прав та інтересів громади, а з іншого конкретної особи, яка бажає отримати земельну ділянку, яка межує з землями водного фонду.

Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що органами місцевого самоврядування чи органами державної влади виконувалися дії із замовлення проекту визначення меж прибережних захисних смуг, затвердження відповідної землевпорядної документації та інформації про це заінтересованих осіб.

У данному випадку земельна ділянка, яка перебувала у власності територіальної громади, вибула з власності громади за її волею, вираженою органом місцевого самоврядування як представницьким органом у межах його повноважень,

Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149 для індивідуального садівництва, що розташована в АДРЕСА_1 , була передана за рішенням Пухівської сільської ради від 15.04.2009 року № 920-ХХХІУ-УІ "Про надання земельних ділянок у власність? і цей факт ніким не оспорюється.

Оскільки майно вибуло з володіння власника з його волі, а не поза його волею, то підстав для повернення земельної ділянки згідно зі статтею 388 ЦК України не вбачається.

Вважає, що розглядаючи цю справу про витребовання у неї спірної земельної ділянки і повертаючи її у комунальну власність, суд має звернути достатньої уваги на ?індивідуальний і надмірний тягар? відповідача, як особи, яка набула спірне майно у законний спосіб - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з попереднім власником цього майна ОСОБА_3 . Попередній власник - ОСОБА_3 , у свою чергу набула це майно у законний спосіб - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з попереднім власником цього майна ОСОБА_2 , який, у свою чергу, також на законних підставах отримав спірне майно (земельну ділянку) згідно рішення Пухівської сільської ради від 15.04.2009 року № 920-ХХХІУ-УІ" "Про надання земельних ділянок у власність?.

Рішення Пухівської сільської ради від 15.04.2009 року № 920-ХХХІУ-УІ "Про надання земельних ділянок у власність" у наступному було перевірено і при виготовленні державного акта на право власності на земельну ділянку та його реєстрації. Тобто, ОСОБА_2 використав передбачену ЗК України можливість на безоплатне отримання у власність земельної ділянки певного виду і така можливість у наступному ним уже втрачена, що може свідчити про неправомірний тягар, який буде покладено також на відповідачку, оскільки вона витратила кошти при придбанні земельної ділянки, яку вона обгрунтовано вважає своєю.

У даному випадку земельна ділянка передана у власність особи уповноваженим органом місцевого самоврядування, а потім набута іншою особою за цивільно-правовою угодою. Жодних самочинних дій відповідачки щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не вчиняли.

Перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обгрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування та органу влади в особі управління Держкомзему, за умови тривалої і безпідставної бездіяльності прокуратури, не відповідає засадам, закріпленим, як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ.

10 березня 2020 року відповідач ОСОБА_4 подала доповнення до відзиву, в яких просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Посилається нате,що вищенаведенепрокурором,а самеінформація КДП?Київгеоінформатика? від25.12.2017№ 01-01/586,Центральної геофізичноїобсерваторії Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій від01.03.2018року спростовуєтьсявисновком експертаза результатамипроведення судовоїземельно-технічноїекспертизи від13 лютого2019року за №24154/18-41(якийзамовлявся такопія якогоподавалась вБроварський міськрайоннийсуд Київськоївідповідачем ОСОБА_2 в справі№ 361/1686/20,який єтретьою особоюв ційсправі)встановлено,що земельніділянки,в томучислі ізкадастровим номером3221286801:01:073:0149,яка належитьвідповідачу,згідно зпроведеними намісцевості топографічнихробіт масштабу1:500на земліводного фонду,а самеприбережну захиснусмугу,ширина якоїзгідно затвердженогорішенням Пухівськоїсільської радиБроварського районуКиївської областівід 25червня 2010року №1265-ХХХІУ-УГенерального планусела Пухівкаскладає 25метрів не накладаються (висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 13 лютого 2019 року за № 24154/18-41 нею не надається з відзивом, оскільки його оригінал знаходиться в ОСОБА_2 .

Окрім того, вказане спростовується викопіюванням із генерального плану села Пухівка, із позначенням на місцевості розміщеная спірних земельних ділянок за кадастровими номерами 3221286801:01:073:0149, яка вочевидь розміщена поза межами захисної смуги і навіть самого водного об`єкту, генеральний план затверджений рішенням Пухівської сільської ради за № 1265-ХХХІУ від 25 червня 2010 року.

Зважаючи на викладене, надані прокурором докази, додані до позовної заяви, не є належними, достатніми та достовірними доказами стосовно того, що вищевказана належна їй земельна ділянка до прийняття оспорюваних рішень Пухівської сільської ради Броварського району Київської області належала до земель водного фонду в межах Пухівської сільської ради Броварського району Київської області.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині витребування на користь територіалної громади села Пухівка Броварського району Київської області в особі Пухівської сільської ради Броварського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_4 , земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149.

Прокурор не є особою, через яку держава або територіальна громада безпосередньо реалізує свої повноваження, визначені законом. Інтерес прокурора має виключно процесуальний характер. Тобто прокурор не є особою, права якої порушено.

Зважаючи на те, що, як у територіальної громади с. Пухівка, так і в управління Держкомзему України булла об`єктивна можливість знати про передачу спірної земельної ділянки ще у 2009 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся у 2020 році, то прокурор звернувся в суд з позовом поза межами передбаченого ЦК України трирічний строк, а відтак пропустив позовну давність.

19 січня 2022 року відповідач ОСОБА_4 подала до суду пояснення, аналогічні поданим поясненням 30 вересня 2021 року.

20 січня 2022 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

06 липня 2022 року відповідач ОСОБА_4 подала до суду пояснення, аналогічні поданим поясненням 30 вересня 2021 року та 19 січня 2022 року.

06 липня 2022 року заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 13.02.2019 № 24154/18-41 жодним чином не спростовується обставина знаходження спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 3221286801:01:073:0149 в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна, а відповідно належність останньої до категорії земель водного фонду.

03квітня 2023 року відпредставника позивачанадійшло клопотанняпро заміну неналежного відповідача у справі та залучення третьої особи.

Клопотання обґрунтовано тим, що відповідачем по справі ОСОБА_4 подано 25.10.2022 року до Броварського міськрайонного суду клопотання про заміну її як неналежного відповідача по справі належним, оскільки земельну ділянку з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149, яка є предметом розгляду у справі № 361/147/20, нею відчужено за договором купівлі-продажу від 01.03.2019 року ОСОБА_1 , на підтвердження чого додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.10.2022 року.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149 площею 0,12 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2019 № 73, право власності на яку зареєстровано 01.03.2019 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Пшеничної В.Р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 45776515 від 01.03.2019, при цьому речове права ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку припинено 01.03.2019.

Так, Броварська окружна прокуратура в грудні 2019 року звернулась до суду із позовом до Пухівської сільської ради, територіальна громада якої об`єдналась з територіальною громадою Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, та ОСОБА_4 , яка на час пред`явлення вказаного позову вже відчужила земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 01.03.2019 ОСОБА_1 , проте на час пред`явлення позову до суду окружній прокуратурі не було відомо про таке відчуження, а про вказаний факт стало відомо із клопотання ОСОБА_4 подане до суду 25.10.2022 року, тобто під час розгляду справи по суті Броварським міськрайонним судом Київської області.

Представник прокуратури просила замінити усправі №361/147/20неналежного відповідача ОСОБА_4 належнимвідповідачем - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ,яка зареєстрованаза адресою: АДРЕСА_2 ), залучити до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 ).

03 квітня 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. замінено у даній справі неналежного відповідача ОСОБА_4 належнимвідповідачем - ОСОБА_1 , залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 .

30 червня 2023 року позивач подав до суду позовну заяву, в якій просив суд:

-визнати недійсним рішення Пухівської сільської ради від 15.04.2009 № 920-ХХІУ-УІ ?Про надання земельних ділянок у власність? в частині надання безкоштовно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва в АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_2 ;

-витребувати на користь територіальної громади села Пухівка в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149 площею 0,1200 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, суду надала пояснення аналогічні змісту уточненої позовної заяви, просила позов задовольнити.

Інші сторони, будучи належним чином повідомленими, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, встановивши обставини в справі та відповідні правовідносини, дійшов до наступного висновку.

За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з`явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки, не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом встановлено, що рішенням Пухівської сільської ради Броварської району Київської області від 15.04.2009 року № 920-ХХІУ-У, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель комунальної власності у власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва.

Відповідно до вказаного рішення у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером: 3221286801:01:073:0149 для індивідуального садівництва, що розташована в АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 881027, виданий 20.01.2010 Управлінням Держкомзему у Броварському районі Київської області та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №011094000091.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 674 від 12.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В., право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за № 442 від 09.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Авраменко Н.П. право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 .

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29970710 від 09.06.2016, запис внесено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Авраменко Н.П.

На даний час земельна ділянка, площею 0,1200 га з кадастровим номером: 3221286801:01:073:0149 для індивідуального садівництва, відповідно до відомостей, відображених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2019 № 73, право власності на яку зареєстровано 01.03.2019 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Пшеничної В.Р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 45776515 від 01.03.2019, при цьому речове права ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку припинено 01.03.2019.

Відповідно до інформації КДП ?Київгеоінформатика? від 25.12.2017 № 01-01/586 встановлено, що вказана земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме 100 метрову прибережну захисну смугу річки Десна, що підтверджується схемою накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду в межах Броварського району.

Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 01.03.2018, водний об`єкт, що знаходиться поруч зі спірною ділянкою в с. Пухівка Пухівської сільської ради є природним водним об`єктом - річка Стара Десна, яка протікає по заплаві річки Десна, яка відноситься до великих річок (площа водозбору понад 50 000 км2).

Відповідно ч.1ст.76ЦПКУкраїнидоказами єбудь-якідані,напідставіяких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обстав справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів, 3) показаннями свідків.

Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд неможе збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтями 13, 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 2Закону України?Про охоронуземель? визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 84ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно зі статями 19, 20ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зі статтею 4 ВК України, пунктом ?б? частини першої статті 58ЗК України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом ?д? частини четвертої статті 84ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 59ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

На підставі зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, згідно зі статтею 60ЗК України та статтею 88ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 05 листопада 2004 року № 434 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни від08травня 1996року №486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України ?Про землеустрій?.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 155ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Власникземельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі№ 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388ЦК України (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

У постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у пункті 45 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та у пункті 51 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та ВК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З урахуванням наведеного та встановленого судом факту належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 391ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Предметом доказування у справі, яка переглядається, є відстань від меж спірних земельних ділянок до урізу води річки Десна.

Пред`являючипозов,прокурор напідтвердження своїхвимог надавдо судулист КДП ?Київгеоінформатика? від 25.12.2017 № 01-01/586 згідно якого, вказана земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме 100 метрову прибережну захисну смугу річки Десна, що підтверджується схемою накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду в межах Броварського району та лист Центральної геофізичної обсерваторії Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 01.03.2018, згідно якого водний об`єкт, що знаходиться поруч зі спірною ділянкою в с. Пухівка Пухівської сільської ради є природним водним об`єктом - річка Стара Десна, яка протікає по заплаві річки Десна, яка відноситься до великих річок (площа водозбору понад 50 000 км2).

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми, встановлені обставини у справі та досліджені письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 76 83, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення Пухівської сільської ради від 15.04.2009 № 920-ХХІУ-УІ Про надання земельних ділянок у власність в частині надання безкоштовно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва в АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_2 .

Витребувати на користь територіальної громади села Пухівка в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221286801:01:073:0149 площею 0,1200 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачів Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір по 2312 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Радзівіл А.Г