Рішення

від 12.12.2023 по справі 932/14761/19

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №932/14761/19

Провадження №2/932/3001/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2023 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Дубовик К.В.,

представника позивача: Калюжного Д.Ю.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 ,треті особи приватнийнотаріус Дніпровськогоміського нотаріальногоокругу РичкаКатерина Юріївна, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 провизнання договорунедійсним,визнання майнаспільною сумісноювласністю подружжя,поділ спільногомайна,-

В С Т А Н О В И В :

30.09.2019 позивач звернувся до суду із позовом у якому просить:

- визнати недійсним договір про надання послуг по складанню довідки-рахунку від 14.08.2013 щодо транспортного засобу «Porche Panamera», укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 та складену на його підставі довідку-рахунок серії ААВ №254349 від 14.08.2013;

- поділити вказаний автомобіль визнавши за позивачем право власності на вказаного автомобіля.

Ухвалою від 11.11.2019 вжито заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 18.11.2019 відкрито позовне провадження.

Ухвалю суду віл 24.11.2020 справу прийнято до розгляду головуючи суддею Цитульським В.І.

Ухвалою суду від 28.03.2023 закрито підготовче провадження у справі.

Узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона із ОСОБА_4 проживали у зареєстрованому шлюбі із 21.12.1990. 15.06.2012 вони придбали автомобіль «Porche Panamera». В квітні 2013 року автомобіль було пошкоджено. Для ремонту автомобіля були позичені грошові кошти, а автомобіль було передано ОСОБА_8 по довіреності. Незважаючи на те, що позику було погашено, автомобіль сім`ї позивача не повернули. Після погіршення відносин між подружжям позивач дізналася, що автомобіль зареєстровано за сторонніми особами. Зокрема, ОСОБА_8 надано довіреність на ОСОБА_5 , на підставі якої право власності складено довідку-рахунок та право власності на автомобіль зареєстровано за ОСОБА_6 , а остання уклала договір купівлі-продажу автомобіля із ОСОБА_1 .

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив, мотиви якого зводяться до наступного. Спірний автомобіль був предметом вимог у справах №205/239/16-ц та №205/4386/17. У межах цих справ спростовано доводи позову. Крім того довіреність на розпорядження автомобілем не визнавалася недійсною, позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна. Право власності на автомобіль визнано за ним рішенням у справі №314/2736/16-ц. Належним способом захисту прав позивача є стягнення із її чоловіка частини вартості проданого автомобіля.

Інших заяв по суті справи учасники не подавали.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позову, навів доводи, аналогічні фабулі позову.

Відповідач та його представник просили відмовити у задоволенні позову, з підстав наведених у відзиві.

Обставини, встановлені судом.

ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (після укладення шлюбу ОСОБА_11 ) 21.12.1990 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Із свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_1 вбачається, що 15.06.2012 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на автомобіль «Porche Panamera».

02.08.2013 ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_8 управляти, розпоряджатися, обміняти, здати в оренду та продати вказаний автомобіль. Довіреність посвідчена нотаріусом та надавала право передоручення.

12.08.2013 ОСОБА_8 передоручив своє повноваження по вказані вище довіреності ОСОБА_5 .

На підставі договору від 14.08.2013, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на ім`я останньої складено довідку-рахунок щодо спірного автомобіля.

26.11.2015 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

В межах справи №205/239/16 ОСОБА_12 просила визнати удаваним правочином видану 12.08.2013 ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_5 довіреність на право розпорядження автомобілем «Porsche Panamera», визнати укладеним між ними договір купівлі-продажу автомобіля, визнати недійсним укладений 14.08.2013 між ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 правочин про надання послуг по виписці довідки-рахунку на ім`я останньої, скасування державної реєстрації автомобіля за ОСОБА_6 , визнати автомобіль спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 відмовлено у задоволенні позову.

За мотивами суду, видача довіреності на управління та розпорядження автомобілем без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Інші вимоги є похідними.

В межах справи №205/4386/17 ОСОБА_5 просив встановити факт проживання однією сім`єю його та ОСОБА_6 в період часу з лютого 2013 року по квітень 2015 року; поділити спільне сумісне майно, зокрема транспортний засіб автомобіль «Porsche Panamera»; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладений 26.11.2015 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2018, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.07.2019 відмовлено у задоволенні позову. Суди виходили із того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту сумісного проживання однієї сім`єю з відповідачкою.

Рішенням Вільнянського районного суду від 21.03.2016 у справі №314/2736/16-ц зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за останнім право власності на автомобіль «Porsche Panamera».

За подання позову позивач сплатив 2530 грн. судового збору за подання позову та 385 грн. за забезпечення позову.

Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.

У відповідностідо приписівстатей 12,81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 60СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

За висновками наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

При цьому, за висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Разом ізтим,за висновками, наведеними у постанові Верховного суду від 10.07.2023 у справі №757/11526/19-ц, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

При цьомуу постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

Окрім цього, у загаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 вказано, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Викладений висновок сформований у пунктах 40, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц та інших рішеннях касаційного суду.

За висновком Великої Палати ВС, наведеним у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Висновки суду.

Враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу вбачається, що спірний автомобіль був спільним майном позивача та її чоловіка.

Доказів надання письмової згоди позивача на відчуження такого автомобіля не здобуто.

Відтак можна ствердити про порушення прав позивача.

Проте, спірний автомобіль спочатку був відчужений в користь ОСОБА_6 , а в подальшому в користь ОСОБА_1 .

Позивачем не заявлено ані вимоги про визнання недійсним договору між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , ані віндикаційної вимоги до останнього.

При цьому позивачем не доведено недобросовісності при набутті автомобіля ОСОБА_6 , зокрема що остання знала про відсутність згоди позивачки на розпорядження автомобілем.

Також відсутні як доводи так і докази недобросовісності ОСОБА_1 який набув автомобіль після спливу більше як двох років після ОСОБА_6 .

Також позивачем не оскаржено рішення Вільнянського районного суду від 21.03.2016 у справі №314/2736/16-ц, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний автомобіль.

Що стосується вимоги про визнання права власності на частину автомобіля за позивачем то автомобіль є неподільним майном, а його спільне користування чужими людьми є фактично неможливим.

На переконання суду, за вказаних обставин, належним способом захисту прав позивача може бути вимога до іншого із подружжя про стягнення компенсації частки спільного майна.

Відтак суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позову.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір не підлягає відшкодуванню. Інших судових витрат до стягнення на заявлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання договору недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна відмовити.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуподання апеляційноїскаргивсіма учасникамисправи,якщоапеляційнускаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 22.12.2023.

Суддя: В.І. Цитульський