Постанова

від 28.08.2024 по справі 932/14761/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3199/24 Справа № 932/14761/19 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року в цивільній справі номер 932/14761/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що позивачка із ОСОБА_2 проживали у зареєстрованому шлюбі із 21.12.1990 року. 15.06.2012 року вони придбали автомобіль «Porche Panamera». В квітні 2013 року автомобіль було пошкоджено. Для ремонту автомобіля були позичені грошові кошти, а автомобіль передано ОСОБА_7 по довіреності. Незважаючи на те, що позику було погашено, автомобіль повернутий не був. Після погіршення відносин між подружжям позивачка дізналася, що автомобіль зареєстровано за сторонніми особами. Зокрема, ОСОБА_7 надано довіреність на ОСОБА_3 , на підставі якої складено довідку-рахунок та право власності на автомобіль та зареєстровано його за ОСОБА_4 , а остання уклала договір купівлі-продажу автомобіля із ОСОБА_5 .

Позивачка просила суд визнати недійсним договір про надання послуг по складанню довідки-рахунку від 14.08.2013 року щодо транспортного засобу «Porche Panamera», укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , та складену на його підставі довідку-рахунок серії НОМЕР_1 від 14.08.2013 року; поділити вказаний автомобіль, визнавши за позивачкою право власності на вказаного автомобіля.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2023 року по справі №932/14761/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути із відповідачів судовий збір за понесені позивачем витрати.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене із грубим порушенням норм матеріального й процесуального права.

На думку сторони позивача, районним судом була обмежена можливість позивачеві витребувати необхідні докази та довести свою правову позицію у визначений ЦПК України порядок.

Позивачка не ставила питання щодо компенсації частини вартості спірного автомобіля, оскільки вважає, що її безпосереднє право власності було порушено внаслідок недотримання загальних правил щодо відчуження майна подружжя. У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц)

При складенні довіреності від 02.08.2013 року від відповідача ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано лише право останньому щодо розпорядження транспортним засобом марки «PORSCHE PANAMERA 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-HOMEP) НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 . Це право було надано лише для вмотивованості ОСОБА_7 у дійсних намірах ОСОБА_2 повернути раніше отриману позику.

Чоловік позивачки ОСОБА_2 спочатку повідомив позивачку про те, що лише передає «PORSCHE PANAMERA 4», 2012 року випуску особі, котра позичила йому грошові кошти ( ОСОБА_7 ), й після повернення позики ОСОБА_7 поверне спільний автомобіль. Про саму довіреність позивачці стало відомо вже запізно, коли спірний автомобіль було перереєстровано на іншу особу. Отже, наприклад, при укладанні договору купівлі-продажу спільного автомобіля марки «PORSCHE PANAMERA 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , у нотаріуса необхідна була б згода позивачки. В подальшому, позивачці стало відомо, що ОСОБА_7 в свою чергу взяв у позику грошові кошти в розмірі 35000 доларів США у громадянина ОСОБА_3 , й відповідно передав у заставу вищевказаний транспортний засіб, склавши іншу довіреність на ім`я останнього. В подальшому, від ОСОБА_3 позивачці стало відомо, що його цивільна дружина ОСОБА_4 склала довідку-рахунок № НОМЕР_4 , на підставі якої й зареєструвала на себе вищевказаний автомобіль. Таким чином, позивачка була позбавлена права власності на частину транспортного засобу марки «PORSCHE PANAMERA 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , саме 14.08.2013 року.

ОСОБА_4 26 листопада 2015 року уклала новий договір купівлі-продажу автомобіля «PORSCHE PANAMERA 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN- НОМЕР) НОМЕР_2 із громадянином ОСОБА_5 , який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Ричкою К.Ю. за реєстровим номером 5739.

Вважає, що на сьогоднішній день спірний транспортний засіб зареєстрований за відповідачкою ОСОБА_4 , тобто відповідно до постанови КЦС ВС України від 27.06.2019 року по справі №331/3792/18 (провадження 61-8572св19) права власності на транспортний засіб набувається лише після державної реєстрації у відповідному ТСЦ.

Районний суд визначив, що останній власник спірного автомобіля (відповідач ОСОБА_5 ) є добросовісним власником, хоча в матеріалах даного цивільного провадження відсутні будь-які докази цього, а саме підтвердження оплати (купівлі) спірного автомобіля у вигляді квитанції про грошовий переказ (безготівковий). Відповідачем ОСОБА_5 не надано до суду жодних документів, які б підтверджували добросовісність придбання автомобіля (сплату за автомобіль).

Договір купівлі-продажу транспортного засобу є укладеним лише з моменту його державної реєстрації. Незважаючи на те, що наданий договір купівлі-продажу транспортного засобу від 14.08.2013 року вчинений у письмовій формі, але в ньому є підписи інших осіб, а ні двох сторін продавця і покупця, він не засвідчений нотаріально і не є документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація транспортного засобу, що підтверджує правомірність його придбання. Крім того, у встановленому порядку ОСОБА_5 не зареєстрував право власності за собою на транспортний засіб марки «PORSCHE PANAMERA 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , ДНЗ НОМЕР_5 , оскільки він досі зареєстрований за ОСОБА_9 .

Від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2023 року у справі №932/14761/19 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Протягом понад чотирьох років судами України розглянуто чисельну кількість справ щодо того ж предмету спору автомобіля Porshe модель Panamera, 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , номер кузову НОМЕР_2 , учасниками і ініціаторами яких були відповідачі у даній справі.

Зокрема, це справи №205/239/16-ц та №205/4386/17, що розглядались Ленінським районним судом м. Дніпра. За результатами розгляду цих справ всіма судовими інстанціями право власності на спірний автомобіль залишалось за ОСОБА_5 .

Під час розгляду цих справ судами у рішеннях, що набрали законної сили та мають преюдиціальне значення, встановленні певні обставини, якими спростовані не тільки твердження позивачів у зазначених судових справах, а і спростовані всі твердження позивачки даної справи щодо фактичних обставин переходу прав на спірний автомобіль від відповідачів ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 .

Судами України у вищезазначених справах встановлено, що відповідач ОСОБА_7 , надавши довіреність ОСОБА_3 на розпорядження спірним автомобілем, виконував представницьку функцію за законною довіреністю, що договір про надання послуг по складанню довідки-рахунку від 14.08.2013 року та рахунок-фактура серії ААВ №254349 від 14.08.2013 року відповідають чинному законодавству. А перехід права власності на спірний автомобіль від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 відбувся за договором купівлі-продажу від 26.11.2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №5739. Правомірність та дійсність укладеного правочину перевірено та підтверджено рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2018 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.07.2019 року у справі №205/4386/17.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.03.2016 року у справі №314/2736/16-ц за ОСОБА_5 визнано право власності на спірний автомобіль. Рішення набрало законної сили та чинне на теперішній час.

Позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 21.12.1990 року і по теперішній час. З її позовної заяви достеменно відомо, що на час звернення з позовом до суду 25.07.2019 року вона була добре обізнана про те, що спірний автомобіль було продано її чоловіком ще у 2013 році. Тобто, на момент звернення до суду, позивачці було чітко відомо, що об`єкт поділу майна - спірний автомобіль вибув із власності її законного чоловіка.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, чи не на її потреби, або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За таких обставин, позивачка має право ставити вимогу про компенсацію вартості її частки чоловіком, а отже, позовні вимоги, викладені у позовній заяві, взагалі не є належним способом захисту нібито існуючого права позивачки на частину спірного автомобіля. Відповідач ОСОБА_2 , з яким позивачка у зв`язку із поганими відносинами хоче поділити майно, передав право розпорядження спірним автомобілем за довіреністю, легітимність якої взагалі не розглядається у цій справі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 03.05.2018 року у справі №755/20923/14-ц та постанові від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15-ц.

Окрім того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права, позовні вимоги є надуманими, не обґрунтованими жодним належним доказом та не містять законодавчого підґрунтя.

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Калюжний Д.Ю. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_5 та його представник адвокат Єременко І.А. апеляційну скаргу не визнали, просили її відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К.Ю., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 209, 211, 204, 203, 201, том 4).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю доповідача, представника позивачки, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_10 (після укладення шлюбу ОСОБА_11 ) 21.12.1990 року уклали шлюб (а.с. 7, том 1).

Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 вбачається, що 15.06.2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль «Porche Panamera 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 (а.с. 8, том 1).

Відповідно до довіреності від 02.08.2013 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_7 управляти, розпоряджатися, обміняти, здати в оренду та продати автомобіль «Porche Panamera 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 . Довіреність видана строком на один рік з правом передовіри та посвідчена приватним нотаріусом (а.с. 13, том 1).

Згідно здовіреністю від12.08.2013року ОСОБА_7 передоручив своїповноваження повказані вищедовіреності ОСОБА_3 (а.с. 14, том 1).

З договору на надання послуг з виписки довідки-рахунку від 14.08.2013 року вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Porche «Panamera», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , транзитний номер НОМЕР_8 , та на ім`я останньої складено довідку-рахунок щодо спірного автомобіля (а.с. 9, 10-11, том 1).

Відповідно до купівлі-продажу автомобіля від 26.11.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля марки «Porche», модель «Panamera», Хетчбек-В, 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , власником якого за договором став ОСОБА_5 (а.с. 15, том 1).

З рішення Вільнянського районного суду від 21.03.2016 року у справі №314/2736/16-ц вбачається, и цього не заперечують сторони, що за ОСОБА_5 визнано право власності на автомобіль «Porsche Panamera», 2012 року випуску, білого кольору,номер кузова (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , д.н. НОМЕР_6 .

В матеріалах справи містіться рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 року в справи №205/239/16, за яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_12 до ОСОБА_3 про визнання удаваним правочином видану 12.08.2013 року ОСОБА_7 на ім`я відповідача ОСОБА_3 довіреність на право розпорядження автомобілем «Porsche Panamera», визнання укладеним між ними договір купівлі-продажу автомобіля, визнання недійсним укладений 14.08.2013 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 правочин про надання послуг з виписки довідки-рахунку на ім`я останньої, скасування державної реєстрації автомобіля за ОСОБА_4 , визнання автомобіль спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_3 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін (а.с. 1, 2, том 2).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від12грудня 2024року в межах доводив та вимог апеляційної скарги, з врахуванням досліджених обставин справи та вимог закону, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна.

Доводи апеляційної скарги щодо передання спірного автомобіля відповідачу ОСОБА_7 в якості своєрідного залогу на підтвердження повернення позики, а в подальшому останній мав повернути автомобіль, та сумніву щодо добросовісності володіння відповідачем ОСОБА_5 спірним автомобілем апеляційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Судом встановлено, що відповідно до довіреності від 02.08.2013 року з правом передовіри відповідач ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_7 управляти, розпоряджатися, обміняти, здати в оренду та продати автомобіль «Porche Panamera 4», 2012 року випуску, номер шасі (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 . ОСОБА_7 скористався своїм правом наданим довіреністю.

З рішення Вільнянського районного суду від 21.03.2016 року у справі №314/2736/16-ц вбачається, и цього не заперечують сторони, що за ОСОБА_5 визнано право власності на автомобіль «Porsche Panamera», 2012 року випуску, білого кольору,номер кузова (VIN-НОМЕР) НОМЕР_2 , д.н. НОМЕР_6 . Апеляційний суд переконався, що рішення суду першої інстанції не скасовано та набрало законної сили.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі, не впливають на правильність ухваленого судового рішення, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Нових будь-яких доказів суду апеляційної інстанції не надано.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення учасників справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 вересня 2024 року.

Судді: