Постанова

від 23.11.2023 по справі 911/638/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2023 р. Справа№ 911/638/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.11.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 20.07.2023 (повний текст складено 11.09.2023)

у справі № 911/638/23 (суддя Смірнов О.Г.)

за позовом Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"

до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод у здійсненні права користування,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області про усунення перешкод у користуванні Михайлівською церквою шляхом звільнення.

Позов мотивовано тим, що у Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії відсутні правові підстави для користування пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності - Михайлівською церквою.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.07.2023 у справі №911/638/23 позов Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області задоволено.

Зобов`язано Релігійну громаду Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області усунути перешкоди у користуванні Михайлівською церквою (пам`ятка архітектури та містобудування національного значення, охоронний номер - 100030-Н, яка розташована по вул. Михайла Сікорського, 34, м. Переяслав, Київської області), яка є комплексною спорудою, до складу якої входять наступні об`єкти: а) дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви загальною площею 155 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного українського одягу з підвалом літера 1 А, а); б) Михайлівська церква, загальною площею 160, 40 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав- Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б); в) павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В); г) котельня, загальною площею 28, 60 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г); д) вбиральня, загальною площею 7, 90 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5Д); є) огорожа, загальною площею 186, 40 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 №1, 2, 4 Г); ж) підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е), шляхом їх звільнення.

Присуджено до стягнення з Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області на користь Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи стосовно того, що укладений між сторонами договір в силу положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, а в силу положень статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, повністю відмовивши у задоволенні позову та визнавши договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, що є пам`яткою архітектурного значення від 15.06.2010 дійсним.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає таке:

- оскаржуване рішення є незаконним через неправильне застосування судом норм матеріального права, застосування до правовідносин між позивачем та відповідачем норм матеріального права, що не мали застосовуватись. Так, на думку скаржника, суд невірно кваліфікував укладений Національним історико-етнографічний заповідником "Переяслав" та відповідачем Договір як договір позички, внаслідок чого дійшов хибного висновку про необхідність його нотаріального посвідчення та державної реєстрації і нікчемність договору через відсутність такого нотаріального посвідчення. Незважаючи на те, що сторони Договору дійшли згоди щодо усіх істотних умов Договору та здійснювали його добросовісне виконання понад 12 років, суд не визнав Договір дійсним відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України;

- оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки суд, приймаючи рішення не з`ясував обставини, що мають значення для справи, не забезпечив та не здійснив всебічне з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Винесене оскаржуване рішення не ґрунтується на належних доказах. Так, позивач не довів своє право на позов, зокрема не довів порушення своїх прав та законних інтересів відповідачем, не надавши належних доказів про перешкоджання відповідачем Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав" в спільному користуванні Релігійною спорудою. Суд також не взяв до уваги фактичне ухилення Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" від нотаріального посвідчення Договору;

- висновки, викладені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи. Так, зокрема, суд не взяв до уваги, що спільне постійне безоплатне користування Релігійною спорудою, як передбачено Договором, за своєю суттю не відповідає договору позички. Суд також не врахував, що Договір був укладений Національним історико-етнографічний заповідником "Переяслав" та Відповідачем на виконання наказу Міністерства Культури та туризму і Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" (код ЄДРПОУ 02219369), будучи відповідальним за організацію укладення Договору, маючи всі документи та можливість здійснити нотаріальне посвідчення Договору ухилився від цього. В той же час, відповідач, як слабка сторона у правовідносинах та не маючи правовстановлюючих документів на Релігійну споруду не могла а ні вимагати, а ні забезпечити нотаріальне посвідчення Договору;

- оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права, зокрема суд при прийнятті рішення, всупереч частини 2 статті 237 ГПК України вийшов за межі позовних вимог, визнавши Договір нікчемним. Суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що до суду з позовом звернувся Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" (код ЄДРПОУ 02219389), а 15 червня 2010 року правовідносини у відповідача виникли саме з Національним історико-етнографічним заповідником "Переяслав" (код ЄДРПОУ 02219369), який до суду не звертався, судовий збір не сплачував за подання до суду позовної заяви. Також суд не взяв до уваги, що позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та третьою особою не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 15.06.2010 між Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав» (Заповідник) та Релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівська парафія (Релігійна громада) укладений договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, який погоджено Міністерством культури і туризму 29.06.2010 (далі - Договір).

Умовами Договору передбачено таке:

- цей Договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 № 1070/0/16-07, від 01.04.2010 № 170/0/16-10 (п. 1.1.);

- Релігійна громада приймає в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, яка розташована в м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл. по вул. Московська, 34 (пу.1.2.);

- Михайлівська церква є пам`яткою архітектури національного значення, належить до державної власності та перебуває у сфері управління Міністерства культури та туризму України на підставі рішення Київської обласної ради 23 скликання від 14.06.2000 р. № 205-12- XXIII «Про передачу майна Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у державну власність», розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 82-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у державну власність», свідоцтва про право власності, видане на підставі рішення виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради від 27.11.2008 №679-12 (п. 1.3.);

- Михайлівська церква передається Релігійній громаді у постійне безоплатне спільне користування для використання у статутних цілях Релігійної громади для здійснення діяльності релігійної організації з метою задоволення релігійних потреб громадян православного віросповідання та реалізації права на свободу совісті та сповідання (п. 1.4.);

- Михайлівська церква передається та використовується з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток культурної спадщини(п.1.5.);

- використання Михайлівської церкви Заповідником полягає виключно у проведенні екскурсійної цільності та екскурсійного відвідування (п.1.6.).

- Михайлівська церква є комплексною спорудою, до складу якої входять наступні об`єкти, які передаються у користування за цим Договором:

а/ дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви, загальною площею 155 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного Українського одягу з підвалом літера 1 А, а);

б/ Михайлівська церква, загальною площею 160,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б);

в/ павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В);

г/ котельня, загальною площею 28,60 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г);

д/ вбиральня, загальною площею 7,90 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5 Д);

є/ огорожа, загальною площею 186,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 № 1,2 4 Г);

ж/ підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е) (п. 2.1.);

- приймання-передача Михайлівської церкви у користування здійснюється за Актом приймання-передачі двосторонньою комісією, яка складається з уповноважених представників Сторін. У Акті приймання-передачі Сторони зазначають перелік та стан майна, що передасться у користування, а також інші відомості, які Сторони вважають за необхідне зазначити (п. 2.3.);

- Релігійна громада зобов`язана протягом одного місяця із дня отримання Михайлівської церкви у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини (п. 2.4.).

- Релігійна громада здійснює користування земельною ділянкою, на якій розташовані споруди Михайлівської церкви, відповідно до чинного земельного законодавства (п. 2.10.);

- проведення поточного, капітального, ремонту Михайлівської церкви ремонту у разі виявлення пошкодження Михайлівської церкви Сторони складають відповідний Акт (п.п.4.1.,4.2.);

- цей Договір укладається на постійне користування, що визначено п. 6.1. Договору.

- дія цього Договору припиняється у разі: - за згодою сторін або за рішенням суду; - у разі ліквідації Релігійної громади; -в інших випадках, передбачених законодавством (п.6.4);

- цей Договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі:

- використання Релігійною громадою Михайлівської церкви не за призначенням, визначеним цим Договором;

- навмисного руйнування або заподіяння шкоди Михайлівській церкві та історико- культурним цінностям, які в ній знаходяться (п. 6.5.).

Відповідно до акту приймання передачі від 16.08.2010 Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» передав, а Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівська парафія прийняла в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, яка розташована у м. Переяслав-Хмельницький Київської області по вул. Московська, 34, із наступним складом:

а/ дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви, загальною площею 155 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного Українського одягу з підвалом літера 1 А, а);

б/ Михайлівська церква, загальною площею 160,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б);

в/ павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В);

г/ котельня, загальною площею 28,60 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г);

д/ вбиральня, загальною площею 7,90 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5 Д);

є/ огорожа, загальною площею 186,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 № 1,2 4 Г);

ж/ підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е).

Також у акті приймання-передачі зазначений технічний стан прийнятих об`єктів.

У подальшому, 05.11.2010 між Державною службою з питань національної культурної спадщини, як Органом хорони, Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав» (Заповідник) та Релігійною громадою Української Православної церкви Свято-Михайлівська Парафія (Релігійна громада), що далі іменуються сторони, а Заповідник та Релігійна громада спільно іменуються користувачі, уклали Охоронний договір про наступне:

1. Користувачі беруть на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки культурної спадщини національного значення Михайлівська церква та дзвіниця, що розташована за адресою м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл., вул.. Московська, 34, яка перебуває під охровою держави на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 р., №970,охоронний номер 50.

2. Заповідник користується пам`яткою відповідно до Статуту Національного історико-етнографічного заповіднику «Переяслав», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 09.02.2008р. № 53/0/16-08.

Отже, Релігійна громада користується Пам`яткою на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 № 070/0/16-07, від 01.04.2010 № 170/0/16-10, відповідно до Договору про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010, погодженого Міністерством культури і туризму Укрїни29.06.2010, Акту приймання передачі Михайлівської церкви у користування від 16.08.2010.

Водночас, звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що між сторонами фактично укладено договір позички, і правовідносини сторін регулюються главою 58 ЦК України щодо найму (оренди). Відтак вважає що оскільки Договір не зареєстровано нотаріально і він не пройшов державну реєстрацію тому є нікчемний і неукладений, а у Релігійної громади відсутні правові підстави для користування пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності - Михайлівською церквою.

Позивач також звертає увагу суду, що відповідач самовільно здійснює різні будівельні роботи, в тому числі, здійснив самочинну надбудову над пам`яткою архітектури та містобудування національного значення, охоронний номер 100030-Н, що підтверджується відповідним актом обстеження комплексу Михайлівської церкви від 01.10.2021.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову в даній справі є вимоги про усунення перешкод Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав" у користуванні державним майном - Михайлівською церквою , яка розташована по вул. Михайла Сікорського, 34, м. Переяслав, Київської області, яка є комплексною спорудою, шляхом звільнення Релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області.

Як вказано вище, Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області отримала в безоплатне постійне користування Михайлівську церкву, яка розташована в м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл. по вул. Московська, 34, на підставі Договору про постійне безоплатне користування від 15.06.2010.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України пердебачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту спірного Договору вбачається, що він укладений на постійне безоплатне користування державним майном Михайлівською церквою, що за своєю суттю відповідає характеру позички.

Відповідно до приписів статті 17 Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (тут і надалі в редакції що діяла на момент укладення договору) Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим Уряду Республіки Крим.

Відповідно до частини 1 статті 827 Цивільного кодексу України (в редакції що діяла на момент укладення договору), визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

За змістом частини 2 статті 827 Цивільного кодексу України користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 828 Цивільного кодексу України (в редакції що діяла на момент укладення договору) договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 793 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання Договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 829 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації, що передбачено частиною 1 статті 794 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 210 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За вимогами частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Спірний договір було укладено безстроково, а відтак суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку він підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, що кореспондує з положеннями статті 640 ЦК України.

Згідно з частиною3 статті 640 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що всупереч вимогам статті 794 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії не здійснено державну реєстрації Договору.

Разом з тим, зі змісту спірного правочину не вбачається, на кого саме покладено обов`язок здійснити нотаріальне посвідчення або державну реєстрацію договору, що підтверджено сторонами безпосередньо в судовому засіданні 23.06.2023. Таким чином, слід дійти до висновку, що вказані вище дії могла зробити кожна сторона спірного правочину, в т.ч з урахуванням звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Так, за доводами позивача та третьої особи, спірний договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою є неукладеним з відповідними наслідками, оскільки істотними умовами договору є обов`язкова його державна реєстрація та нотаріальне посвідчення, тобто, даний договір не є вчиненим та не породжує наслідків для сторін, які його вчинили.

Проте з такими твердженнями погодитись неможна у зв`язку із наступним.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 926/2308/19).

В заперечення позовних вимог, відповідач зазначає, що з моменту укладання Договору про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010 до теперішнього часу з боку сторін здійснювались фактичні дії, направлені на належне виконання Договору, жодних питань чи зауважень стосовно порушення умов Договору з боку сторін не надходило, а Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області щодня, вранці та ввечері, здійснює богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії з метою задоволення релігійних потреб безпосередньо в Михайлівській церкві та на прилеглій території, що також підтвердив представник безпосередньо в судовому засіданні.

Тобто фактичні обставини справи свідчать що спірний договір виконувався, відтак відсутні підстави вважати його неукладеним.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір не був ані посвідчений нотаріально, ані пройшов державну реєстрацію, що не заперечується учасниками справи.

Таким чином, сторонами було укладено спірний договір з порушенням вимог законодавства щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації, що є підставою для визнання його нікчемним в силу закону (як абсолютної підстави недійсності).

Так, відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та, відповідно, наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16(провадження № 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що суд першої інстанції, визнаючи укладений між сторонами Договір нікчемним, не вийшов за межі позовних вимог, а лише встановив факт нікчемності такого договору, оскільки в силу положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стосовно доводів відповідача про те, що спірний договір є договором сервітуту, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) визначає, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідач зазначає, що Релігійна громада не може задовольнити свої потреби іншим способом ніж користування спірними приміщеннями, посилаючись на положення статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Так, вказаною статтею (в редакції, що діяла на час укладання Договору), визначено, що Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва) (ч. 1). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації (ч. 2). Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув`язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії (ч. 4).

Тобто нормами вказаної статті передбачено, що задоволення релігійних потреб громади може відбуватись й у інших місцях, ніж у культових будівлях, в т.ч із отриманням відповідного дозволу.

Відповідно до статті 403 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч. 1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч. 2). Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3). Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ч. 6).

Положення статті 404 Цивільного кодексу України визначають право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном. Так, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Враховуючи зазначені вище норми матеріального права та встановлені судом обставини, спірний договір не є договором сервітуту, оскільки не відповідає всім характеристикам цього виду договорів.

При цьому приймаючи до уваги позицію відповідача щодо природи Договору, суд звертає увагу, що з урахуванням п. 2.10 Договору та абзацу 2 частини 2 статті 402 Цивільного кодексу України (в редакції що діяла на момент укладення договору) договір про встановлення сервітуту також підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Під час розгляду справи суд також прийняв до уваги посилання третьої особи на Закон України «Про оренду державного та комунального майна», де визначено організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності саме в оренду, станом на дату набрання вказаним законом чинності - 01.02.2020. Тобто вказаний закон набрав чинності вже під час дії спірного Договору.

В подальшому постановою Кабінету міністрів України від 03.06.2020 було затверджено Порядок передачі державного та комунального майна в оренду.

Однак доказів приведення правовідносин сторін у відповідність до вказаних нормативно-правових актів до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, доданий до позовної заяви акт про встановлення факту недопущення на територію від 06.09.2022 судом оцінено критично, оскільки він складений лише членами комісії за відсутності сторонніх спостерігачів, інших свідків, представників поліції тощо. Безпосередньо в судовому засіданні у суді першої інстанції 23.06.2023 представник позивача зазначив, що починаючи з 2021 року допуску до Михайлівської церкви позивач не мав. Однак таких доказів до матеріалів справи не надано.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що у разі виявлення пошкодження Михайлівської церкви сторони складають відповідний акт. Проте, такого акту до матеріалів справи також не надано.

Посилання позивача на обставини перебудови церкви відповідно до акту від 01.10.2021 приймаються судом до уваги з урахуванням предмету спору та предмету доказування у справі.

При цьому представник позивача самостійно в судовому засіданні зазначив, що окрім вказаного акту до матеріалів справи не надано інших документів обстеження Михайлівської церкви, в т.ч. минулих років.

Так, згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право па захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями статі 317 Цивільного кодексу України визначено, що власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно положень статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 1070/0/16-07 «Щодо спільного користування Свято-Михайлівською Церквою у м. Переяслав-Хмельницький Київської області» наказано геренальному директору Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» укласти з релігійною громадою Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії у м. Переяслав-Хмельницький Київської області договір про спільне постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, що узгоджується з абз. 2 частини 1 статті 829 Цивільного кодексу України.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Стосовно доводів апелянта про те, що позов подано особою (Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" (код ЄДРПОУ 02219389), з якою у відповідача відсутні будь-які правовідносини, оскільки спірний Договір було укладено з Національним історико-етнографічним заповідником "Переяслав" (код ЄДРПОУ 02219369).

Колегія суддів вказує, що в реквізитах сторін у вступній частині позову невірно зазначено код ЄДРПОУ позивача, вказано 02219389, замість вірного 02219369. При цьому з матеріалів позовної заяви вбачається, що позов подано юридичною особою з ідентифікаційним кодом саме 02219369.

Крім того, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 2 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401).

За приписами частини третьої статті 131-2 Конституції України (в редакції Закону № 1401) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 11 ч.16-1 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, представництво у судах апеляційної інстанції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами, а також керівниками, за винятком органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Позовна заява від імені Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" підписана генеральним директором Олексієм Лукашевичем.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" є Лукашевич Олексій Михайлович.

Відтак, доводи скаржника про те, що позовну заяву підписано не уповноваженою на те особою не підтвердились.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2023 у справі №911/638/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2023 у справі №911/638/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2023 у справі №911/638/23 залишити без змін.

Матеріали справи №911/638/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 28.12.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська