Постанова

від 10.04.2024 по справі 911/638/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/638/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" - Теслі С. М.,

Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслава-Хмельницького Київської області - Вишнякова М. І., Пономаренка А. М.,

Міністерства культури та інформаційної політики України - Олексієнко В. М., Мнацаканяна С. А., Земляної О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслава-Хмельницького Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2023

(суддя Смірнов О. Г.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023

(судді Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.)

у справі за позовом Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"

до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслава-Хмельницького Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України,

про усунення перешкод у здійсненні права користування.

Вступ

Перед Верховним Судом постало питання щодо правомірності/неправомірності безстрокового користування пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності, на підставі договору позички без його нотаріального посвідчення та без державної реєстрації.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2023 року Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" (далі - Заповідник) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслава-Хмельницького Київської області (далі - Релігійна громада) про усунення перешкод у користуванні Михайлівською церквою шляхом звільнення.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що у відповідача немає правових підстав для користування пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності.

1.3. Між сторонами фактично укладено договір позички і правовідносини сторін регулюються главою 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо найму (оренди). Оскільки договір не зареєстровано нотаріально і він не пройшов державну реєстрацію, то є нікчемним і неукладеним.

1.4. Відповідач заперечив проти позову з тих підстав, що є релігійною організацією, яка за загальним правилом та у відповідності до статті 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" проводить релігійні обряди та богослужіння в культових спорудах і задовольнити релігійні потреби релігійної громади іншим способом є неможливим; на момент укладення договору про постійне безоплатне користування ЦК України не передбачав державної реєстрації прав на нерухоме майно, а правова кваліфікація позивачем цього договору як договору позички є безпідставною та помилковою.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 20.07.2023 задовольнив позовні вимоги.

2.2. Зазначив, що передбачене статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, що діяла у спірний період) право відповідача використовувати державне майно - Михайлівську церкву реалізовано шляхом надання цього майна у безоплатне користування відповідача на договірних засадах. Разом з цим сторони не виконали вимоги законодавства щодо належного оформлення договірних відносин, не здійснили нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору відповідно до приписів статей 793 та 794 ЦК України, що має наслідком нікчемність договору та не зумовлює настання правових наслідків, крім пов`язаних з нікчемністю договору.

Тому в силу положень статті 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.11.2023 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

2.4. Суд акцентував увагу на тому, що відсутні докази щодо приведення сторонами своїх правовідносин у відповідність до положень законодавства, яке регулює порядок передачі у користування державного майна.

3. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

3.1. 15.06.2010 Заповідник та Релігійна громада уклали договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою (далі - Договір). Зазначений договір погоджено 29.06.2010 Міністерством культури і туризму України.

3.2. Умовами Договору передбачено таке:

- цей Договір укладається відповідно до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 № 1070/0/16-07, від 01.04.2010 № 170/0/16-10 (п. 1.1);

- Релігійна громада приймає в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, яка розташована в м. Переяславі-Хмельницькому, Київської обл. на вул. Московській, 34 (п.1.2);

- Михайлівська церква є пам`яткою архітектури національного значення, належить до державної власності та перебуває у сфері управління Міністерства культури та туризму України на підставі рішення Київської обласної ради 23 скликання від 14.06.2000 № 205-12- XXIII "Про передачу майна Заповідника у державну власність", розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 82-р "Про передачу цілісного майнового комплексу Заповідника у державну власність", свідоцтва про право власності, видане на підставі рішення виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради від 27.11.2008 № 679-12 (п. 1.3);

- Михайлівська церква передається Релігійній громаді у постійне безоплатне спільне користування для використання у статутних цілях Релігійної громади для здійснення діяльності релігійної організації з метою задоволення релігійних потреб громадян православного віросповідання та реалізації права на свободу совісті та сповідання (п. 1.4);

- Михайлівська церква передається та використовується з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток культурної спадщини(п. 1.5);

- використання Михайлівської церкви Заповідником полягає виключно у проведенні екскурсійної цільності та екскурсійного відвідування (п. 1.6);

- Михайлівська церква є комплексною спорудою, до складу якої входять наступні об`єкти, які передаються у користування за цим Договором:

а/ дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви, загальною площею 155 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного Українського одягу з підвалом літера 1 А, а);

б/ Михайлівська церква загальною площею 160,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б);

в/ павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В);

г/ котельня загальною площею 28,60 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г);

д/ вбиральня загальною площею 7,90 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5 Д);

є/ огорожа загальною площею 186,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 № 1, 2 4 Г);

ж/ підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е) (п. 2.1.);

- приймання-передача Михайлівської церкви у користування здійснюється за Актом приймання-передачі двосторонньою комісією, яка складається з уповноважених представників Сторін. У Акті приймання-передачі Сторони зазначають перелік та стан майна, що передається у користування, а також інші відомості, які Сторони вважають за необхідне зазначити (п. 2.3);

- Релігійна громада зобов`язана протягом одного місяця із дня отримання Михайлівської церкви у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини (п. 2.4).

- Релігійна громада здійснює користування земельною ділянкою, на якій розташовані споруди Михайлівської церкви, відповідно до чинного земельного законодавства (п. 2.10);

- проведення поточного, капітального ремонту Михайлівської церкви, а також реставраційних та інших робіт здійснюється відповідно до умов охоронного договору з дотриманням законодавства з питань охорони культурної спадщини. У разі виявлення пошкодження Михайлівської церкви Сторони складають відповідний Акт (п.п. 4.1, 4.2);

- цей Договір укладається на постійне користування, що визначено п. 6.1 Договору.

- дія цього Договору припиняється у разі: - за згодою сторін або за рішенням суду; - у разі ліквідації Релігійної громади; -в інших випадках, передбачених законодавством (п. 6.4);

- цей Договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі:

- використання Релігійною громадою Михайлівської церкви не за призначенням, визначеним цим Договором;

- навмисного руйнування або заподіяння шкоди Михайлівській церкві та історико- культурним цінностям, які в ній знаходяться (п. 6.5).

3.3. Відповідно до акта приймання-передачі від 16.08.2010 Заповідник передав, а Релігійна громада прийняла в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, яка розташована у м. Переяславі-Хмельницькому Київської області на вул. Московській, 34, із таким складом:

а/ дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви загальною площею 155 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного Українського одягу з підвалом літера 1 А, а);

б/ Михайлівська церква загальною площею 160,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б);

в/ павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В);

г/ котельня загальною площею 28,60 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г);

д/ вбиральня загальною площею 7,90 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5 Д);

є/ огорожа загальною площею 186,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 № 1,2 4 Г);

ж/ підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е).

Також в акті приймання-передачі зазначений технічний стан прийнятих об`єктів.

3.4. 05.11.2010 Державна служба з питань національної культурної спадщини як орган охорони, Заповідник та Релігійна громада, що далі іменуються сторони, а Заповідник та Релігійна громада спільно іменуються користувачі, уклали охоронний договір про таке:

1) Користувачі беруть на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки культурної спадщини національного значення - Михайлівської церкви та дзвіниці, що розташовані за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл., вул. Московська, 34, яка перебуває під охороною держави на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970, охоронний номер 50.

2) Заповідник користується пам`яткою відповідно до статуту Заповідника, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 09.02.2008 № 53/0/16-08.

3.5. Релігійна громада користується пам`яткою на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 № 070/0/16-07, від 01.04.2010 № 170/0/16-10, відповідно до Договору від 15.06.2010, погодженого Міністерством культури і туризму України 29.06.2010, акта приймання передачі Михайлівської церкви у користування від 16.08.2010.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 17.01.2024 Релігійна громада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, визнавши дійсним договір від 15.06.2010.

4.2. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права у правовідносинах, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, а саме: щодо можливості подання негаторного позову позивачем, зважаючи на передбачене частиною шостою статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" переважне право відповідача; з питань необхідності державної реєстрації договору позички нерухомого майна, укладеного відповідно до типового договору; щодо можливості визнання договору позички дійсним за відсутності його нотаріального посвідчення та відсутності вимоги щодо його державної реєстрації.

4.2. Узагальнено доводи касаційної скарги виглядають так:

- договір від 15.06.2010 сторони уклали відповідно до Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 № 1699, який передбачає набуття чинності договором з моменту його підписання сторонами і не вимагає нотаріального посвідчення та державної реєстрації;

- відповідно до частини шостої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель. Оскаржувані судові рішення суперечать переважному праву скаржника;

- суди попередніх інстанцій не надали оцінку можливості відповідача забезпечити нотаріальне посвідчення договору, а висновок судів про неможливість визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України ґрунтується на помилковому висновку про необхідність державної реєстрації спірного договору.

4.5. Крім того, суд не з`ясував, чи має позивач право на позов відповідно до статей 16, 20 ЦК України та статті 4 ГПК України, зокрема, чи має місце порушення прав позивача, за захистом яких він звертається.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзивах позивач та третя особа просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

5.2. Договір є неукладеним, так, як недотримані істотні умови договору, обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація, а тому договір не є вчиненим та не породжує наслідків для сторін, які його вчинили.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

6.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суди попередніх інстанцій з`ясували, і це не заперечується відповідачем, що передбачене статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, що діяла у спірний період) право відповідача використовувати державне майно - Михайлівську церкву реалізовано шляхом надання цього майна у безоплатне користування відповідача на договірних засадах.

6.4. Аналізуючи правову природу договору, підписаного сторонами, суди виснували, що умови підписаного договору опосередковують правовідносини з постійного безоплатного користування державним майном (тобто є безстроковим), що за своєю суттю відповідає характеру позички.

6.5. Відповідно до статті 827 ЦК України (у редакції від 08.06.2010 тут і надалі) за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

6.6. Частиною третьою статті 828 ЦК України унормовано, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

6.7. За змістом статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

6.8. При цьому стаття 794 ЦК України встановлювала обов?язок державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше ніж на три роки.

6.9. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що передбачено частиною першою статті 210 ЦК України.

6.10. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України).

6.11. Суди дійшли висновку, що оскільки умовами договору визначено його безстрокову дію, то у розумінні статей 793 та 794 ЦК України у редакції, чинній на момент підписання договору, останній підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації. Всупереч законодавчим нормам договір не був нотаріально посвідчений та не була здійснена його державна реєстрація.

6.12. За умовами частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

6.13. Умови Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 № 1699, на які посилається скаржник, не містять окремих спеціальних положень щодо строку дії договору, відносячи це на розсуд сторін. Разом з тим за пунктом 17 Типового договору усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються законодавством.

6.14. Тому суди дійшли правильного висновку про те, що на правовідносини, пов`язані з використанням нерухомого майна - культових будівель, поширюються загальні вимоги щодо порядку набрання чинності правочинами, що опосередковують їх.

6.15. Колегія суддів звертає увагу також на суперечливість доводів касаційної скарги щодо відсутності потреби у нотаріальному посвідченні договору про постійне безоплатне користування відповідними будівлями взагалі та щодо помилковості висновків судів про неможливість застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 220 ЦК України (враховуючи неможливість відповідачу ініціювати нотаріальне посвідчення договору) як такої, що застосовується саме до договорів, що потребують нотаріального посвідчення. Адже відповідно до змісту частини другої статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

6.16. Посилання скаржника на приписи частини другої статті 220 ЦК України сприймається колегією суддів таким чином, що доводи касаційної скарги не спрямовані на спростування висновків судів про необхідність нотаріального посвідчення підписаного сторонами договору, а зводяться до посилання на неможливість виконати вимоги закону про нотаріальне посвідчення через відсутність у скаржника правовстановлюючих документів. Поза тим, як вже зазначалося вище, невиконання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його нікчемність в силу прямого припису закону.

6.17. Колегія суддів зазначає, що законодавство України передбачає можливість визнавати у судовому порядку дійсним договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, але одна зі сторін ухилилася від цього (за певних умов). До того ж наявна послідовна судова практика Верховного Суду щодо викладеного питання. До прикладу, у постанові від 22.10.2019 у справі № 909/68/18 Верховний Суд висловлювався про те, що при вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (зокрема в порядку статті 220 ЦК України), суду слід з`ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню; з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення; чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

6.18. Водночас відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

6.19. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заявляв у суді першої інстанції вимогу про визнання договору дійсним у порядку частини другої статті 220 ЦК України (у порядку статті 180 ГПК України), тому відповідні доводи касаційної скарги щодо вимог, які не заявлялися, не можуть бути підставою для скасування під час касаційного перегляду судових рішень, які були ухвалені судами попередніх інстанцій у межах заявлених позовних вимог.

6.20. Відповідно за положеннями частини третьої статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (перше речення).

6.21. Вказуючи на відсутність законодавчих норм, що вимагали б державної реєстрації прав на час підписання спірного договору, скаржник помилково ототожнює державну реєстрацію договору (що передбачалася приписами статті 794 ЦК України) та державну реєстрацію речових прав, висновки щодо якої у судових рішеннях відсутні взагалі. Таким чином, доводи скаржника в цій частині не стосуються змісту оскаржуваних судових рішень та їх правозастосування.

6.22. Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини шостої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає, що за положенням частини шостої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

6.23. Переважне право означає надання управненій особі переваги у разі наявності інших рівнозначних пропозицій. Однак у матеріалах справи, у судових рішеннях та у касаційній скарзі не міститься вказівки на відповідні обставини, зокрема, на наявність рівнозначних пропозицій інших осіб, яким було надано перевагу з порушенням при цьому переважного права відповідача. Навпаки, матеріали справи вказують на те, що саме відповідачу надавалося право використовувати державне майно - Михайлівську церкву шляхом надання цього майна у безоплатне користування.

6.24. Таким чином, колегія суддів не вбачає наявності підстав для висновку щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини шостої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а тому і для формування висновку Верховного Суду щодо порушеного питання.

6.25. Заразом Верховний Суд також, розглянувши заперечення скаржника щодо способу захисту, вибраного позивачем, зазначає, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.26. Стаття 16 ЦК України, як і інші закони передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

6.27. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. ВП ВС вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц). При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

6.28. ВП ВС неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

6.29. Так, фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом (див. пункти 6.13-6.14 постанови ВС від 04.10.2023 у справі № 910/6205/22).

6.30. Оскільки суди встановили нікчемність договору від 15.06.2010 в силу закону, належним та ефективним способом захисту у справі, що розглядається, є негаторний позов відповідно до статті 391 ЦК України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслава-Хмельницького Київської області залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 20.07.2023 у справі № 911/638/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський