Рішення

від 28.12.2023 по справі 903/1161/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 грудня 2023 року Справа № 903/1161/23Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/1161/23 за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені В.Стефаника до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Група Зернарі» про стягнення 411301,87 грн,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2023 представник Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені В.Стефаника надіслала на адресу суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Група Зернарі» про стягнення 411301,87 грн, в т.ч.: 317741,75 грн основний борг, -2267,31 грн інфляційні втрати, 66403,67 грн пеня та 29423,76 грн 20% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №16/05-ОЗ від 16.05.2023.

Ухвалою суду від 15.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов`язано позивача протягом 15 днів з моменту отримання ухвали подати до суду оригінали документів долучених до позовної заяви, а саме: договір поставки №16/05-ОЗ від 16.05.2023, специфікацію №1 від 16.05.2023, накладні №352, №353 від 17.05.2023 та товарно-транспортні накладні №161, №162, №163, №1647, №167, №168, від 17.05.2023.

Ухвала суду надіслана в електронні кабінети позивача, представника позивача та відповідача та доставлена 15.11.2023 о 20:44 год.

Отже, строк для позивача подати до суду оригінали документів долучених до позовної заяви до 30.11.2023.

15.12.2023 представник позивача надіслала до суду заяву про надання оригіналів документів долучених до позовної заяви, а також заяву про поновлення процесуальних строків, в якій просить суд поновити строк на подачу оригіналів документів, оскільки Позивач зареєструвався в електронному суді, однак технічно ознайомитись з текстом ухвали суду йому не вдалося, ознайомився з повним текстом ухвали від 15.11.2023 по справі № 903/1161/23 14.12.2023 в системі "Електронний суд", ухвалу суду про відкриття провадження від 15.11.2023 засобами поштового зв`язку не отримано, неволодіння інформацією про зобов`язання позивача подати суду оригінали документів долучених до позовної заяви зумовило об`єктивну неможливість подання доказів у встановлений судом строк.

Згідно ч.1-2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосудця без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Враховуючи доводи представника позивача, суд дійшов висновку про поновлення строку для надання суду документів визначених ухвалою суду від 15.11.2022.

Строк для подання відзиву - до 30.11.2023 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2023 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені В.Стефаника (далі- Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Група Зернарі» (далі -Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки № 16/05-03 (надалі - Договір, оригінал оглянутий судом).

Відповідно до п. 1.1., 1.2. договору, Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Покупця сільськогосподарську продукцію (надалі іменується «Товар»), вказаний в Специфікаціях, що є невід`ємними додатками до договору, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату.

Постачальник підтверджує, що він є сільськогосподарським підприємством-виробником товару та відповідно Покупець є першим набувачем права власності на товар з моменту його виробництва.

Відповідно до п. 1.3., 2.1. Договору найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість Товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю Товару, визначаються Специфікацією, що є додатком до цього договору. Поставка Товару здійснюється на умовах відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 р.), обумовлених Сторонами в Специфікаціях до даного договору.

Одночасно з товаром Постачальник передає наступні документи: видаткова накладна; рахунок-фактура; товарно-транспортна накладна; звіти 29-Сг, 4-Сг і 37-СГ завірені печаткою; якісне посвідчення. Цей перелік документів є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню (п.2.3 договору).

Згідно п.3.2-3.6 договору, поставка партії Товару здійснюється в строки, обумовлені в специфікаціях до даного договору. Право власності на Товар від Постачальника до Покупця переходить за цим договором з моменту оплати повної вартості Товару. Перевезення Товару здійснюється автомобільним транспортом Покупця. Датою поставки Товару є дата, що вказана у видатковій накладній. Сторони цього Договору визнають, що особи які підписують від їх імені видаткові, товарно-транспортні накладні, та інші документи, що підтверджують виконання взаємних обов`язків по цьому Договору та відображають рух товару, є особами належним чином уповноваженими на підписання зазначених документів, та виконання у зв`язку з цим відповідних дій, як то приймання або відпуск Товару перевізнику, на зберігання тощо.

У пунктах 5.1. та 5.2. Договору передбачено, що ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару за кожну партію поставки встановлюється Сторонами у Специфікації, що є невід`ємними додатками до цього договору. У Специфікації за кожною окремою позицією асортименту Товару, вказується: найменування Товару, одиниця виміру Товару, кількість Товару по кожній позиції, ціна за одиницю Товару з ПДВ в грн., загальна сума партії поставляє мого Товару з урахуванням ПДВ в грн.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати Товару, покупець повинен сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від суми боргу. Крім того, Покупець сплачує на користь Постачальника 20 відсотків річних передбачених ст. 625 ЦК України.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до « 31» грудня 2023.

На виконання умов Договору, сторони підписали Специфікацію №1 від 16.05.2023 на суму 4056000,00 грн з ПДВ на поставку «Сої», загальною вагою 240 тон. (а.с.13, оригінал оглянутий судом).

Оплата Товару відповідно до п.6 Специфікації, здійснюється по факту завантаження автотранспорту Покупця в обсязі 86 відсотків вартості завантаження товару, 14 відсотків - протягом двох днів після реєстрації податкової накладної податку на додану вартість та надання всіх оригінальних документів Покупцю.

На виконання згаданого Договору та Специфікації, 17.05.2023 Постачальником здійснено відвантаження Покупцю Товару, по Специфікації №1, згідно видаткових накладних від 17.05.2023:

-№ 352 найменування товару: соя, її кількість - 76.14 т. на суму 1286765,88.00 грн.;

- №353 найменування товару: соя, її кількість - 77.04 т. на суму 1301975,87 грн. (а.с.14-15, оригінали оглянуті судом).

Суд при дослідженні матеріалів справи оглянув оригінали ТТН, тому в суду відсутні сумніви у неналежному виконанні умов договору зі сторони позивача.

За своєю правовою природою, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до положень чинного законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів (27 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/3170/16, адміністративне провадження №К/9901/4250/17 (ЄДРСРУ № 97218769).

Тобто, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 640/18984/18 та від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а.

ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Як слідує з матеріалів справи, податкова накладна від 17.05.2023 №55 на суму 1286765,88 грн. зареєстрована згідно квитанції від 26.05.2023 №9122405206; податкова накладна №56 на суму 1301975,87 грн. зареєстрована згідно квитанції від 29.05.2023 №9124261069 (а.с.22-25).

На виконання умов Договору Покупцем були здійснені оплати згідно платіжних інструкції від 19.05.2023 №679 в сумі 450000,00 грн.; від 24.05.2023№682 в сумі 1450000,00 грн.; від 25.05.2023 №683 в сумі 371000,00 грн. (а.с.28-30).

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, фактично не отримуючи оплату в повному обсязі Позивач виконав свої зобов`язання та поставив Покупцю Товар (153.18 т. сої) загальною вартістю 2 588 741,75 грн., а Відповідач порушив умови Договору та Специфікації, здійснив часткову оплату Товару на суму 2271000 грн. та допустив заборгованість в розмірі 317741,75 грн.

З метою досудового врегулювання спору 15.09.2023 позивач надсилав відповідачу претензію (а.с.26-27), однак остання залишена без відповіді та задоволення.

З доводів позивача слідує, що на день розгляду справи основна заборгованість становить 317741,75 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України та п.7.4. договору нараховано відповідачу 29423,76 грн. 20% річних, -2267,31 грн. інфляційних втрат та пеню в розмірі 66403,67 грн. (а.с.7-8).

Оплата Товару відповідно до п.6 Специфікації, здійснюється по факту завантаження автотранспорту Покупця в обсязі:

-86 відсотків вартості завантаження товару,

-14 відсотків - протягом двох днів після реєстрації податкової накладної податку на додану вартість та надання всіх оригінальних документів Покупцю.

Таким чином, по видаткових накладним №352, 353 від 17.05.2023 строк оплати:

-86% : 17.05.2023 в розмірі 2226317,90 грон;

- 14%: (податкові накладні зареєстровані 26.05.2023 та 29.05.2023) до 31.05.2023 в сумі 362423,84 грн.

Отже, нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватися по видаткових накладних наступним чином:

-з 18.05.2023 по 18.05.2023 на суму 2588741,75 грн;

- 19.05.2023 по 23.05.2023 на суму 2138741,75 грн;

- з 24.05.2023 по 24.05.2023 на суму 688741,75 грн;

- з 01.06.2023 по 01.112023 на суму 317741,75 грн.

Отже, позивачем невірно визначено період початку нарахування 20% річних, інфляційних втрат та пені.

Разом з цим, суд перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, відсотках та інфляційних втрат, дійшов висновку, що згідно з розрахунком суду 20% річних становить 34467,57 грн, пеня становить 79013,23 грн та інфляційні втрати 0 грн, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Отже, правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

- 29423,76 грн. - 20% річних;

- (-2267,31 грн дефляція) інфляційних втрат;

- 66403,67 грн. пені.

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування 20% річних, інфляційних втрат та пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 411301,87 грн, в т.ч.: 317741,75 грн основний борг, -2267,31 грн інфляційні втрати, 66403,67 грн пеня та 29423,76 грн 20% річних.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 6169,53 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Подаючи позов до суду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання відповідачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується договором про надання правової допомоги №02/11/23 від 02.11.2023, попереднім розрахунком, ордером серія ВС №1240914 від 02.11.2023.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Із дослідженого договору про надання правової допомоги від 02.11.2023, вбачається, що сторони узгодили, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Замовнику за його дорученням (заявкою) визначені цим Договором правові (юридичні) послуги, а саме:

1.1.1 надання консультацій із правових питань;

1.1.2 підготовка та подача позову про стягнення заборгованості за договором Договір поставки від 16.05.2023 № 16/05-03.

1.1.3.представлення інтересів Замовника перед державними органами, підприємствами, установами організаціями та судами;

1 1.4 інших послуг у разі письмового погодження сторонами їх надання.

Згідно п.3.1.договру, розмір оплати послуг Виконавця згідно п.п. 1.1.1.-1.1.4. цього Договору визначатиметься у підписаних Сторонами актах виконаних робіт та обраховується із розрахунку 2000,00 грн за кожну годину, затрачену Виконавцем у зв`язку із надання послуг по даному договору. За підготовку та подання позову сума становить 6000 грн.

У відповідності до п.3.3 договору, оплата послуг виконавця протягом 3 робочих днів з дати підписання актів виконаних робіт.

Згідно договору про надання правової допомоги від 02.11.2023 №02/11/23 укладеного між Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені В.Стефаника в особі голови Мисака Івана Тимофійовича, надалі «Замовник», з однієї сторони та адвокатом Яцук Галиною Михайлівною, надалі «Виконавець», визначено та погоджено наступну вартість адвокатської допомоги, попередній перелік надання адвокатських послуг згідно умов вищезгаданого договору з представництва інтересів Замовника в господарському суді Львівської області:

02.11.2023 - Попередня консультація 1год виконано;

03. 11.2023 - Збирання доказів та інших матеріалів необхідних для підготовки та подання позовної заяви, їх копіювання 2 год виконано;

08.11.2023-09.11.2023 - підготовка позовної заяви, направлення копії цінним листом Відповідачу, направлення позову до господарського суду 2 год виконано.

Супровід справи в суді, формування пояснень - 3 год.

Орієнтована вартість адвокатської допомоги наданої Замовника у зв`язку з розглядом справи згідно договору про надання правової допомоги від 01.07. 2022 №01/07/22 складає 2000 грн. за 1 год.

Всього вартість наданих послуг, яка підлягає сплаті Клієнтом становить 10000,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Такого висновку дійшла Об?єднана Палата КГСВС в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді.

Суд, при вирішенні розміру судових витрат переглянув калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінив співмірність та розумність ціни його послуг, врахував складність справи.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Група Зернарі» (вул.Брестська,111м, м.Ковель, Волинська обл., 45008, код ЄДРПОУ 43432677) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені В.Стефаника (село Ясенів, Бродівський р-н, Львівська обл, 80661, код ЄДРПОУ 30320367) 411301,87 грн (чотириста одинадцять тисяч триста одна гривня 87 коп) заборгованості, в т.ч.: 317741,75 грн основний борг, -2267,31 грн інфляційні втрати, 66403,67 грн пеня та 29423,76 грн 20% річних, а також 6169,53 грн. (шість тисяч сто шістдесят дев`ять гривень 53 коп) витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн. (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар