Рішення
від 26.12.2023 по справі 910/11024/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2023Справа № 910/11024/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1. Солом`янська у місті Києві державна адміністрація;

2. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва"

про витребування нерухомого майна,

Представники учасників справи:

від прокуратури: Корж О.А. за службовим посвідченням від 01.03.2023 № 070129;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Бутко Д.Г. за ордером від 24.10.2023 року серії АІ № 1482774.

від третьої особи-1: Гриник М.С. (у порядку самопредставництва);

від третьої особи-2: Чернишенко Т.П. (у порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75,6 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1033384780000).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза його волею, а право власності на цю нерухомість незаконно перейшло до відповідача в обхід встановленої законодавством процедури та за відсутності належних рішень уповноважених органів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2023 року відкрито провадження у справі № 910/11024/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.08.2023 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Солом`янську у місті Києві державну адміністрацію та Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва".

24.07.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення Солом`янської у місті Києві державної адміністрації від 20.07.2023 року по суті спору в даній справі.

27.07.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення позивача від 24.07.2023 року по суті спору в даній справі, в яких Київська міська рада підтримала пред`явлені позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні.

14.08.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" від 10.08.2023 року № 38-2909/03 по суті спору в даній справі.

У підготовчому засіданні 16.08.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.09.2023 року.

У підготовчому засіданні 13.09.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/11024/23 на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 18.10.2023 року.

Ухвалою від 18.10.2023 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/11024/23 та призначив її до судового розгляду по суті на 08.11.2023 року.

06.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент", в якій останнє просило суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених у даній справі вимог Прокурора та відмовити у задоволенні позову з наведених підстав. В обґрунтування означеної заяви відповідач вказував на те, що позивачу про порушення його права, про яке він зазначає у позовній заяві, стало відомо 31.03.2018 року, що підтверджується позовною заявою та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої за ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23.04.2018 року на спірне нерухоме майно було накладено арешт.

Крім того, 06.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" (сформований у системі "Електронний суд" 05.11.2023 року) на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог Прокурора. У наведеній заяві по суті справи відповідач вказав про те, що про розгляд даної справи Товариству з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" стало відомо випадково з офіційного сайту "Судова влада", тоді як копію ухвали господарського суду міста Києва від 17.07.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/11024/23 відповідач отримав лише 25.10.2023 року, а відтак відповідач не порушив встановлений судом строк на подання відзиву на позовну заяву. У той же час, у прохальній частині відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" просило суд поновити строк на його подання.

До початку призначеного судового засідання 08.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача про забезпечення участі його представника у судовому засіданні, призначеному на 08.11.2023 року, в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 08.11.2023 року представник відповідача просив суд не розглядати по суті подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" заяву про забезпечення участі його представника у судовому засіданні, призначеному на 08.11.2023 року, в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 08.11.2023 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та залишив поданий відповідачем відзив на позовну заяву без розгляду. Крім того, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 29.11.2023 року.

15.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Прокурора від 14.11.2023 року № 44-14940ВИХ-23, в якому останній просив суд викликати у призначене судове засідання керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" ОСОБА_5 для надання суду особистих пояснень у справі та визнати його явку обов`язковою.

15.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Прокурора від 14.11.2023 року № 44-14941ВИХ-23 на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, в яких останній вказав, що вихідною точкою для початку перебігу позовної давності на звернення до суду з даним позовом у Київської міської ради є березень 2023 року, коли достатніми доказами було підтверджено незаконність відчуження спірної квартири та порушення прав позивача. Крім того, Прокурор зазначив, що навіть у випадку пропуску ним строку позовної давності для звернення до суду з означеним позовом, існують достатні підстави для визнання причин пропуску такого строку поважними.

17.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення Київської міської ради від 14.11.2023 року, в яких остання вказала, що оскільки ні прокуратура, ні позивач не були сторонами правочинів, на підставі яких відбулося незаконне вибуття та подальший перехід права власності на спірну квартиру до третіх осіб, а також реєстраційних дій щодо внесення записів про право власності щодо них, строк на звернення до суду з позовом у даній справі пропущений не був.

28.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшли доповнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" до заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до пред`явлених у даній справі вимог Прокурора.

Крім того, 28.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" (сформовані у системі "Електронний суд" 27.11.2023 року), в яких відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог Прокурора.

Ухвалою від 29.11.2023 року господарський суд міста Києва залишив без розгляду подані відповідачем 28.11.2023 року пояснення по суті спору. Разом із тим, у наведеному судовому засіданні оголошувалася перерва до 20.12.2023 року.

У судовому засіданні 20.12.2023 року суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання обов`язковою явки у судове засідання керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" ОСОБА_5, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідного клопотання Прокурора.

У той же час, у судовому засіданні 20.12.2023 року представник Товариства Бутко Дмитро Геннадійович подав заяву від 20.12.2023 року про відвід судді Ломаки В.С. від розгляду справи № 910/11024/23.

Ухвалою від 20.12.2023 року господарський суд міста Києва залишив без розгляду заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" Бутка Дмитра Геннадійовича від 20.12.2023 року про відвід судді Ломаки В.С. від розгляду справи № 910/11024/23. Водночас, у судовому засіданні 20.12.2023 року оголошувалася перерва до 26.12.2023 року.

У судовому засіданні 26.12.2023 року Прокурор підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у вказаному судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з огляду на його безпідставність та пропуск Прокурором позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

Представники третіх осіб вказали про наявність, на їх думку, правових підстав для задоволення вимог Прокурора.

Позивач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 26.12.2023 року не забезпечив.

У судовому засіданні 26.12.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення Прокурора та представників відповідача і третіх осіб, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням VI сесії VI скликання Київської міської ради (далі - Рада) від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" вирішено, зокрема, затвердити переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.

З матеріалів справи вбачається, що до наведеного переліку (таблиця № 6, порядковий № 740) був включений житловий будинок, що знаходиться на проспекті Повітрофлотському, 18/2 у місті Києві.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" (зі змінами) вищенаведений житловий будинок переданий до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.05.2015 року № 279 "Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" (зі змінами, внесеними розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2016 року № 838) житловий будинок на проспекті Повітрофлотському, 18/2 у місті Києві згідно з Переліком житлових будинків та житлових приміщень (квартир, кімнат, частин квартир або кімнат), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплюється на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва".

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.12.2016 року № 951 "Про передачу в управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Фучика 1" житловий будинок № 18/2 на проспекті Повітрофлотському в місті Києві передано в управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Фучика 1" відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до Акту про списання багатоквартирного будинку з балансу від 23.01.2017 року, затвердженого директором Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" та погодженого Головою Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, багатоквартирний будинок № 18/2 на проспекті Повітрофлотському в місті Києві списано з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", за виключенням, зокрема, комунальної квартири НОМЕР_3 загальною площею 75,60 м2, що знаходиться у наведеному будинку.

Наявною в матеріалах справи довідкою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" від 17.05.2023 року № 38-1810/03 підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 обліковується на позабалансовому рахунку 028 означеного комунального підприємства.

Отже, квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесена до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплена на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва". У той же час, означена квартира у приватну власність в установленому порядку не передавалася, рішення про її передачу/приватизацію не приймалося, розпорядження органу приватизації не видавалося, свідоцтво про право приватної власності не оформлювалося.

Разом із тим, у позовній заяві Прокурор вказував на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинну державну реєстрацію права власності на спірну квартиру площею 75,60 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1033384780000) проведено 21.09.2016 року згідно з рішенням приватного нотаріуса Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надії Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31504541, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на підставі договору купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, серія та номер: 2510, виданий 21.09.2016 року.

Так, 21.09.2016 року між громадянином ОСОБА_1 (продавець), від імені якого на підставі відповідної довіреності діяв ОСОБА_2 , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" в особі директора ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, за умовами якого продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця, а покупець - прийняти від продавця квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , і сплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Відповідно до пункту 1.2 наведеного правочину на момент його укладення вказана у пункті 1.1 цього договору квартира належить продавцеві на праві приватної власності, що стверджується Договором купівлі-продажу, посвідченим Товарною біржею "Українська біржа Десятинна" 08.11.1996 року, зареєстрованим за реєстраційним № І/5063-6300. Право власності продавця на вказану квартиру зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" Київської міської державної адміністрації 18.11.1996 року, записане у реєстрову книгу № 276-75 за реєстровим № 33467.

При цьому, за змістом пункту 3 наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 08.11.1996 року, укладеного між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_3 (продавець), квартира АДРЕСА_1 , належала останній на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого у Першій Київській державній нотаріальній конторі 21.09.1993 року за № 7с-354 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 28.09.1993 року за № 10739.

Обґрунтовуючи пред`явлений позов, Прокурор вказував на те, що договори від 08.11.1996 року та від 21.09.1993 року в дійсності не укладалися, не посвідчувалися та не реєструвалися, реальної передачі майна не відбулося, означені угоди містять недостовірну та спотворену інформацію, створені з метою надання видимості добросовісного набуття права власності та відчуження майна у 2016 році, а тому не підлягають визнанню недійсними.

Належні правові підстави для виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру відсутні, законним власником цієї нерухомості він не був, необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження відповідним майном не мав, а тому розпоряджатись шляхом укладення 21.09.2016 року договору купівлі-продажу не міг. Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" право власності на спірну квартиру набуло внаслідок вчинення злочинних дій, спрямованих на захоплення чужого майна, що свідчить про недобросовісність набувача. Договір купівлі-продажу від 21.09.2016 року спрямований на незаконне заволодіння комунальним майном, а отже, порушує публічний порядок, що свідчить про його нікчемність відповідно статті 228 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, волевиявлення дійсного власника майна, а саме територіальної громади міста Києва, на відчуження спірної квартири було відсутнє, а отже, квартира АДРЕСА_1 була відчужена безпідставно та незаконно, особою, яка не мала права на її відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна - Київської міської ради, внаслідок злочинних та недобросовісних дій, а тому підлягає витребуванню у відповідача (як останнього набувача) на користь територіальної громади міста Києва.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада), Прокурор посилався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на об`єкт нерухомого майна комунальної власності - квартиру АДРЕСА_1 та неналежне виконання позивачем покладених на нього повноважень щодо сумлінного та добросовісного управління комунальним майном, забезпечення його ефективного використання, контролю за станом збереження, а у випадку порушення права власності територіальної громади - невідкладного реагування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи із системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (територіальної громади) Радою.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як було зазначено вище та обґрунтовано Прокурором у позові, Рада була обізнана про факт безпідставного проведення державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на квартиру НОМЕР_3 по проспекту Повітрофлотському у Солом`янському районі міста Києва ще на початку 2018 року під час здійснення державної реєстрації майнових прав на спірну квартиру.

При цьому, ні Радою, ні її виконавчим органом з численними структурними підрозділами, станом на час пред`явлення Прокурором позову в справі № 910/11024/23 не було вжито реальних дієвих заходів щодо витребування спірного майна.

Більш того, прокуратурою неодноразово листами від 09.07.2018 року № (10.59) 6166вих-18 (адресованим Раді), від 04.12.2018 № (10.59) 10913вих-18 (адресованим Раді), від 06.05.2019 року № (10.59) 3602вих-19 (адресованим Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Ради), від 08.05.2023 року № 1494 (адресованим Раді) повідомлялось про вибуття об`єкту нерухомості комунальної власності поза межами приватизаційної процедури за адресою: АДРЕСА_1, та необхідність вирішення питання про вжиття самостійних заходів реагування у судовому порядку.

Проте, належних заходів, направлених на припинення порушення та повернення об`єкта нерухомого майна у комунальну власність на час звернення Прокурора до суду з даним позовом позивачем вжито не було.

Більше того, Рада в особі Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), який є уповноваженим органом, що здійснює представництво позивача у спірних правовідносинах, листом від 31.05.2023 року № 056/95-08/15627 повідомила окружну прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру в інтересах територіальної громади не вживались та попросила звернутися із відповідним позовом до суду саме прокуратуру, що свідчить про те, що відповідні органи місцевого самоврядування та державної влади міста Києва не здійснюють у повній мірі свої повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади у цьому випадку.

Таким чином Рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави (територіальної громади), маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду не звернулась, що свідчить про самоусунення відповідних органів місцевого самоврядування столиці від дієвого захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва.

При цьому, нездійснення захисту державних інтересів у даному випадку є очевидною та виявляється в усвідомленій пасивній поведінці.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року в справі № 903/129/18, незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна у комунальну власність.

Таким чином, невиконання позивачем як уповноваженим органом покладених на нього функцій по захисту інтересів держави підтверджує наявність правових підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для захисту інтересів значної кількості громадян, членів територіальної громади, та відповідає нормам національного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 25.05.2023 року № 44-7265вих-23 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" просив Раду надати інформацію про те, чи вжито позивачем або його структурними підрозділами заходи цивільно-правового характеру щодо витребування нерухомого майна комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1, у судовому порядку, а також повідомив Раду, що у разі невжиття нею відповідних заходів такі заходи, за наявності підстав, будуть вжиті Прокурором.

Листом від 31.05.2023 року № 056/95-08/15627 Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Прокурора про відсутність у нього всіх необхідних доказів та повної інформації, необхідної для звернення до суду, та просив звернутися до суду в інтересах Ради з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва.

Відтак, невжиття компетентним органом відповідних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів територіальної громади (з урахуванням встановленої законом позовної давності) та своєчасне неподання до суду уповноваженими органами відповідного позову свідчить про неналежне здійснення Радою наданих їй повноважень.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд зазначає, що за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентних органів, які достеменно знали про порушення інтересів територіальної громади міста Києва, а також були повідомлені Прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення суспільних інтересів територіальної громади міста Києва відповідачем на час звернення Прокурора до суду не усунуто. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва шляхом звернення з позовом до суду.

Крім того, листом від 30.06.2023 року № 44-8797ВИХ-23 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивача про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Ради про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" в судовому порядку нерухомого майна комунальної власності - квартири АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради у справі № 910/11024/23.

Щодо суті означеного спору, суд звертає увагу на наступне.

Як було зазначено вище, рішенням VI сесії VI скликання Ради від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" вирішено, зокрема, затвердити переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.05.2015 року № 279 "Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" (зі змінами, внесеним розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2016 року № 838) житловий будинок на проспекті Повітрофлотському, 18/2 у місті Києві згідно з Переліком житлових будинків та житлових приміщень (квартир, кімнат, частин квартир або кімнат), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплюється на праві господарського відання за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва".

Відповідно до Акту про списання багатоквартирного будинку з балансу від 23.01.2017 року, затвердженого директором Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" та погодженого Головою Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, багатоквартирний будинок № 18/2 на проспекті Повітрофлотському в місті Києві списано з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", за виключенням, зокрема, комунальної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 75,60 м2, що знаходиться у наведеному будинку.

Таким чином, згідно із законодавством України, чинним на момент прийняття вищенаведених рішень, спірне нерухоме майно площею 75,60 м2 відносилося до власності територіальної громади міста Києва.

Означеними обставинами спростовуються доводи представника відповідача про те, що позивачем не було доведено права власності територіальної громади міста Києва на спірне нерухоме майно.

Разом із тим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинну державну реєстрацію права власності на спірну квартиру площею 75,60 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1033384780000) проведено 21.09.2016 року згідно з рішенням приватного нотаріуса Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надії Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31504541, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на підставі договору купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, серія та номер: 2510, виданий 21.09.2016 року.

Так, у матеріалах справи наявна копія договору від 21.09.2016 року купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу. Зі змісту означеного правочину вбачається, що він був підписаний між громадянином ОСОБА_1 (продавець), від імені якого на підставі відповідної довіреності діяв ОСОБА_2 , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" в особі директора ОСОБА_4, а також посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надією Сергіївною та зареєстрований у реєстрі за № 2511.

За умовами пункту 1.1 цього договору продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця, а покупець - прийняти від продавця квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , і сплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

За змістом частини 3 статті 10, частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Так, законодавством передбачалась обов`язкова реєстрація прав власності на нерухоме майно шляхом внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснювалося БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

При цьому, відповідно до інформації Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 08.06.2018 року № 062/14-6985 (И-2018), від 22.06.2023 року № 062/14-8429 (И-2023), квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася.

У реєстровій книзі № 276-75 нерухоме майно за реєстровим № 33467 в бюро на праві власності не реєструвалось (у тому числі і квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Товарною біржею "Українська біржа Десятинна" від 08.11.1996 року за № І/5063-6300).

Згідно з інформацією Державного архіву міста Києва від 27.06.2023 року № 06807-214219, за описом справ № 2 до документів фонду Р-1606 "Товарна біржа "Українська біржа Десятинна" за 1996 рік договір купівлі-продажу за № І/5063-6300 не значиться; останній номер договору купівлі-продажу за цей рік - № 9272-4052 від 30.12.1996 року; у журналах №№ 7, 8 реєстрації договорів купівлі-продажу вказаної біржі за листопад 1996 року не виявлено інформації про реєстрацію договору купівлі-продажу № І/5063-6300 між сторонами: ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець).

Крім того, відповідно до листа Першої київської державної нотаріальної контори від 21.06.2018 року № 6158/01-16, договір купівлі-продажу щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 від 21.09.1993 року за реєстровим № 7с-354 не посвідчувався і не реєструвався.

Також, Солом`янським УП ГУНП у м. Києві 31.03.2018 року на підставі заяви голови Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про вчинення злочину, а саме: вибуття об`єкта нерухомості комунальної власності поза межами приватизаційної процедури за вказаною адресою, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань розслідування за № 12018100090003587 від 31.03.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

У подальшому, зазначене кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням № 12023100000000101, в якому 14.01.2019 року вручено повідомлення про підозру ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (представникам сторін договору купівлі-продажу від 21.09.2016) за частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 28, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

Так, допитаний у якості підозрюваного ОСОБА_4 повідомив, що з 2015 до 2016 працював на посаді директора ЖЕКа № 901, який розташований у Солом`янському районі міста Києва. Пристав на пропозицію ОСОБА_2 стати директором товариства. Всі документи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" готував та зберігав у себе ОСОБА_2 . Ніколи не бачив та не знав ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , але йому відомо, що вказані особи відносяться до категорії "безхатченків", а також з документів, наданих ОСОБА_2 , відомо про використання останнім анкетних даних вказаних осіб при складанні пакету документів з оформлення права власності на квартири та подальшого їх переоформлення. Також розповів, що ОСОБА_2 підшуковував осіб з числа безхаченків на залізничному вокзалі та привозив вказаних осіб до нотаріусів. Стосовно ОСОБА_3 та походження документів з її даними, повідомив, що особисто знайома йому лише ОСОБА_6 , яка була власником одного з нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 , а також орендарем ще одного приміщення. Однак, з яких причин схожі з нею анкетні дані опинилися в документах, на підставі яких перереєструвалось право власності на квартиру АДРЕСА_1 , невідомо. Відносно походження документів про право власності на вказану квартиру, які посвідчені Товарною біржею "Українська біржа Десятинна", зі слів ОСОБА_2 , він особисто їх виготовляв. При цьому, в квартирі за місцем його проживання особисто бачив папірці з ознаками старіння (протоколи допиту від 14.01.2019 року, від 03.02.2023 року).

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023100000000101 від 06.02.2023 року стосовно ОСОБА_4 за частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 28, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України направлено для розгляду 28.04.2023 року до Голосіївського районного суду м. Києва.

Також, під час досудового розслідування було допитано в якості свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_1 , який пояснив, що у серпні 2016 року, перебуваючи на "п`ятачку" біля метро "Вокзальна" в місті Києві, незнайомий чоловік запропонував за винагороду в 300 гривень зареєструвати фірму на своє ім`я та надати роботу. Через декілька днів разом поїхали до нотаріуса в районі Львівської площі, де підписав довіреність, зі змістом документу перед підписанням не ознайомлювався. З ОСОБА_2 не знайомий. Стосовно квартири АДРЕСА_1 йому нічого не відомо, відношення до даної квартири він не має. Щодо договору купівлі-продажу від 08.11.1996 року пояснив, що вказаний документ бачить вперше, підпис виконано не ним; з ОСОБА_3 ніколи не зустрічався та знайомий не був, про Товарну біржу "Десятинна" ніколи не чув, у 1996 році взагалі в місті Києві не перебував (протокол допиту від 08.10.2018 року).

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 , оглянувши договір купівлі-продажу від 08.11.1996 року, пояснила, що зазначений документ бачить вперше та вважає, що були використані її анкетні дані, які частково змінені, зокрема змінені по одній літері в прізвищі та імені. Крім цього, у договорі зазначена адреса її проживання, в якій змінено номер квартири з АДРЕСА_5 на АДРЕСА_6 . Підпис у договорі не її та на її справжній навіть не схожий. З громадянином ОСОБА_1 ніколи знайома не була. Стосовно приміщення квартири АДРЕСА_1 , повідомила, що до 2015 року у вказаному приміщенні перебував магазин електротоварів, після чого у вказаному приміщенні нічого не було. Крім того, вважає, що її анкетні дані у договорі купівлі-продажу від 08.11.1996 року могли бути використані керівниками ТОВ "УК-Політех" ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яким користувачі та власники приміщень у будинку АДРЕСА_4 надавали копії документів, що посвідчували право власності на приміщення та квартири. Зокрема, вона особисто передала ОСОБА_2 та ОСОБА_4 документи, які підтверджували право власності ПМП "Співдружність" (код ЄДРПОУ 14279402) на нежиле підвальне приміщення загальною площею 73,6 м2 за адресою: АДРЕСА_4 , засновником та директором якого була, а також копії статутних документів, копію паспорта громадянина України та копію технічної документації приміщення (протокол допиту від 15.01.2019 року).

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 (директор товариства) повідомив, що вперше чує про компанію ТОВ "Велес Девелопмент", про реєстрацію зазначеної компанії та її діяльність йому нічого не відомо; припустив, що товариство могли зареєструвати, використавши його викрадений паспорт (протокол допиту від 08.10.2018 року).

У той же час, як було зазначено вище, 21.09.2016 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надією Сергіївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" права приватної власності (з відкриттям розділу) на нерухоме майно - квартиру загальною площею 75,6 м2, житлова площа - 43 м2, за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1033384780000 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31504541 від 21.09.2016 року).

Документом, поданим для проведення вищенаведеної державної реєстрації прав, був договір купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, серія та номер: 2510, виданий 21.09.2016 року, видавник: Тимошенко Н.С., приватний нотаріус Малинського районного нотаріального округу Житомирської області.

Разом із тим, під час розгляду справи судом було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесена до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплена на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва". Означена квартира у приватну власність в установленому порядку не передавалася, рішення про її передачу/приватизацію не приймалося, розпорядження органу приватизації не видавалося, свідоцтво про право приватної власності не оформлювалося. Докази, які свідчать про зворотне, у матеріалах справи відсутні.

За приписами частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як це передбачено нормами статті 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові. Якщо продавець не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За умовами статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки добросовісне набуття, у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Наведеними законодавчими положеннями та встановленими судом під час розгляду справи обставини спростовуються посилання представника відповідача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Слід зазначити, що згідно з положеннями статей 330, 388, 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою цього майна.

На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а стаття 346 Цивільного кодексу України не передбачає припинення права власності дійсного власника у зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що квартира АДРЕСА_7 , будинок 18/2, вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради незаконно поза її волею. Доказів на спростування означених обставин відповідачем надано суду не було.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Слід зазначити, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16, від 13.07.2022 року в справі № 199/8324/19).

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року в справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 11.08.2022 року в справі № 461/1980/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року в справі № 199/8324/19 зазначено, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року в справі № 466/8649/16-ц).

Враховуючи те, що територіальна громада міста Києва в особі Ради не припиняла права власності на квартиру АДРЕСА_1, і означена нерухомість вибула з володіння територіальної громади міста Києва поза волею останньої, чим були порушені права позивача, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва в особі Ради є саме витребування спірної квартири від їх набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент".

Суд також зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року в справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) зазначено таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 року в справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, право держави витребувати нерухоме майно, з огляду на доведену незаконність і безпідставність його вибуття з власності держави (територіальної громади) становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства/територіальної громади) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Разом із тим, як було зазначено вище, 06.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент", в якій останнє просило суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених у даній справі вимог Прокурора та відмовити у задоволенні позову з наведених підстав. В обґрунтування означеної заяви відповідач вказував на те, що позивачу про порушення його права, про яке він зазначає у позовній заяві, стало відомо 31.03.2018 року, що підтверджується позовною заявою та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої за ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23.04.2018 року на спірне нерухоме майно було накладено арешт.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Згаданий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 372/1387/13-ц викладено висновок про те, що зі змісту статті 261 Цивільного кодексу України вбачається, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи підписання договору, а з часом, коли особі, право якої порушено, або прокурору стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

У постановах Верховного Суду від 17.10.2018 року в справі № 362/44/17, від 21.06.2022 року в справі № 757/27707/17-ц, від 22.01.2020 року в справі № 754/14094/17, від 24.11.2021 року в справі № 201/423/19, від 27.01.2021 року в справі № 922/496/20 викладено висновок, що з урахуванням статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року в справі № 359/9716/16-ц. Відповідний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року в справі № 359/11910/14-ц.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року в справі № 922/3403/20.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2021 року в справі № 922/1017/20, від 14.04.2021 року в справі № 922/624/20, від 15.05.2020 року в справі № 922/1467/19, від 03.07.2018 року в справі № 910/23481/17, від 29.08.2018 року в справі № 911/2044/17, від 13.02.2019 року в справі № 913/112/18 визначено, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2022 року в справі № 761/31873/19-ц зазначено, що порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Також у вказаній постанові зазначено, що при зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 року в справі № 911/1014/20.

При цьому, суд бере до уваги те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом з моментом перереєстрації майна, а пов`язує з моментом, коли особа дізналася про вибуття майна.

Подібна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року в справі № 914/3234/16.

У позовній заяві Прокурор вказував, що Рада була обізнана про факт безпідставного проведення за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" державної реєстрації права приватної власності на спірну квартиру ще на початку 2018 року під час здійснення державної реєстрації майнових прав на цю нерухомість.

Крім того, Прокурор зазначав, що Солом`янським УП ГУНП у м. Києві 31.03.2018 року на підставі заяви голови Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про вчинення злочину, а саме: вибуття об`єкта нерухомості комунальної власності поза межами приватизаційної процедури за вказаною адресою, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань розслідування за № 12018100090003587 від 31.03.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

З матеріалів справи також вбачається, що 05.05.2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Янович Іванною Ярославівною було внесено запис № 27058265 про обтяження спірної квартири - арешт цього нерухомого майна. Документом, що слугував підставою для проведення означеної реєстраційної дії, була ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 23.04.2018 року в справі № 760/10223/18 (провадження № 1-кс/760/5687/18).

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів іншого, суд виходить з того, що про порушення його прав позивач (Прокурор) дізнався у 2018 році. Належних доказів на спростування означених обставин матеріали справи не містять.

При цьому, суд зауважує, що станом на дату звернення до суду з цим позовом строк позовної давності не сплив, оскільки за змістом положень пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який на всій території України був відмінений постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 року № 651 лише з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що встановлений законом строк позовної давності Прокурором при зверненні до суду з означеним позовом (11.07.2023 року) фактично пропущений не був, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відмову в позові внаслідок пропуску позовної давності.

За таких обставин, вимоги Прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" (73002, Херсонська область, місто Херсон, вулиця Університетська, будинок 40; код ЄДРПОУ 40841885) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1033384780000.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" (73002, Херсонська область, місто Херсон, вулиця Університетська, будинок 40; код ЄДРПОУ 40841885) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) 19 841 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок одну) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 28.12.2023 року.

Суддя В.С. Ломака


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	26.12.2023
Оприлюднено	01.01.2024
Номер документу	116002947
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії

Євсіков О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 26.12.2023 по справі 910/11024/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/11024/23

Рішення від 26.12.2023

Рішення
від 26.12.2023 по справі 910/11024/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА