Постанова

від 15.05.2024 по справі 910/11024/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2024 р. Справа№ 910/11024/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Бутко Д. Г.

від третьої особи-1: Гриник М. С.

від третьої особи-2: Чернишенко Т. П.

від прокуратури: Корж О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023 (повне рішення складено та підписано 28.12.2023)

у справі № 910/11024/23 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1. Солом`янська у місті Києві державна адміністрація (третя особа-1);

2. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" (третя особа-2);

про витребування нерухомого майна

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В липні 2023 року Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нерухомого майна, загальною площею 75,6 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1033384780000).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза його волею, а право власності на цю нерухомість незаконно перейшло до відповідача в обхід встановленої законодавством процедури та за відсутності належних рішень уповноважених органів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/11024/23 позов задоволено та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 75,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1033384780000. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на користь Київської міської прокуратури 19 841 грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесена до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплена на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва". Означена квартира у приватну власність в установленому порядку не передавалася, рішення про її передачу/приватизацію не приймалося, розпорядження органу приватизації не видавалося, свідоцтво про право приватної власності не оформлювалося. Докази, які свідчать про зворотне, у матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі № 910/11024/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, зокрема, ст.ст. 182, 327, 328, 387, 388, 392 ЦК України, ст. 60 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 35 Закону України "Про власність", ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовитив повному обсязі.

При цьому скаржник посилається на те, що до суду не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що позивач був власником спірної квартири і що його право порушено. Також, не доведено, що відповідач знав або міг знати про те, що набуває майно від особи, яка не мала на це право, а відтак, він є добросовісним набувачем спірного майна.

Солом`янської окружна прокуратура міста Києва подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що Київська міська рада позбавлена правомочностей щодо належного їй майна у зв`язку з його незаконною реєстрацією за відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація просила суд залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, зазначаючи, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, позовна давність прокурором не пропущена.

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" також подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, зазначаючи при цьому, що спірне майно вибуло поза приватизаційною процедурою, тобто, поза волею власника.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 (колегія суддів: головуюча Ховадівська І.П., судді Владимиренко С.В., Демодова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023 по справі № 910/11024/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023 по справі № 910/11024/23 в судовому засіданні на 27.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023 по справі №910/11024/23. Розгляд справи № 910/11024/23 відкладено на 15.05.2024.

У судовому засіданні 15.05.2024 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 15.05.2024 представники третіх осіб та прокурор заперечили проти апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні та залишити в силі оскаржене рішення суду першої інстанції.

Позивач явку свого представника у судове засідання 15.05.2024 не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням VI сесії VI скликання Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", зокрема, затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.

До наведеного переліку (таблиця № 6, порядковий № 740) був включений житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" (зі змінами) наведений житловий будинок переданий до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.05.2015 № 279 "Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" (зі змінами, внесеними розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2016 року № 838) житловий будинок на АДРЕСА_1 згідно з Переліком житлових будинків та житлових приміщень (квартир, кімнат, частин квартир або кімнат), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплюється на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва".

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.12.2016 № 951 "Про передачу в управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Фучика 1" житловий будинок АДРЕСА_1 передано в управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Фучика 1" відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до акту про списання багатоквартирного будинку з балансу від 23.01.2017, затвердженого директором Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" та погодженого Головою Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 списано з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", за виключенням, зокрема, комунальної квартири АДРЕСА_2 загальною площею 75,60 м2, що знаходиться у наведеному будинку.

Наявною в матеріалах справи довідкою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" від 17.05.2023 року № 38-1810/03 підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 обліковується на позабалансовому рахунку 028 означеного комунального підприємства.

Отже, зазначена вище квартира є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесена до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплена на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва".

При цьому вказна квартира у приватну власність в установленому порядку не передавалася, рішення про її передачу/приватизацію не приймалося, розпорядження органу приватизації не видавалося, свідоцтво про право приватної власності не оформлювалося.

Звертаючись з позовом у даній справі Прокурор послався на те, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинну державну реєстрацію права власності на спірну квартиру площею 75,60 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1033384780000) проведено 21.09.2016 згідно з рішенням приватного нотаріуса Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надії Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31504541, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на підставі договору купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, серія та номер: 2510, виданий 21.09.2016 року.

21.09.2016 між громадянином ОСОБА_1 (продавець), від імені якого на підставі відповідної довіреності діяв ОСОБА_4., та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" в особі директора ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, за умовами якого продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця, а покупець - прийняти від продавця квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і сплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

В пункту 1.2 наведеного правочину зазначено, що на момент його укладення вказана у пункті 1.1 цього договору квартира належить продавцеві на праві приватної власності, що стверджується договором купівлі-продажу, посвідченим Товарною біржею "Українська біржа Десятинна" 08.11.1996 року, зареєстрованим за реєстраційним № І/5063-6300. Право власності продавця на вказану квартиру зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" Київської міської державної адміністрації 18.11.1996 року, записане у реєстрову книгу № 276-75 за реєстровим № 33467.

При цьому, за змістом пункту 3 наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 08.11.1996 року, укладеного між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), квартира АДРЕСА_1 належала останній на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого у Першій Київській державній нотаріальній конторі 21.09.1993 року за № 7с-354 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 28.09.1993 за № 10739.

Прокурор вказував на те, що договори від 08.11.1996 та від 21.09.1993 в дійсності не укладалися, не посвідчувалися та не реєструвалися, реальної передачі майна не відбулося, означені угоди містять недостовірну та спотворену інформацію, створені з метою надання видимості добросовісного набуття права власності та відчуження майна у 2016 році, а тому не підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, на думку прокурора, належні правові підстави для виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру відсутні, законним власником цієї нерухомості він не був, необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження відповідним майном не мав, а тому не міг розпоряджатись майном шляхом укладення 21.09.2016 договору купівлі-продажу. Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" право власності на спірну квартиру набуло внаслідок вчинення злочинних дій, спрямованих на захоплення чужого майна, що свідчить про недобросовісність набувача. Договір купівлі-продажу від 21.09.2016 спрямований на незаконне заволодіння комунальним майном, а отже, порушує публічний порядок, що свідчить про його нікчемність відповідно статті 228 Цивільного кодексу України.

З огляду на зазначене прокурор просив витребувати у відповідача (як останнього набувача) на користь територіальної громади міста Києва спірне майно.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В частині 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

За положеннями ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Таким чином, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі №912/2385/18 викладено, зокрема, правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Місцевим господарським судом обгурнтовано встановлено, що прокурор при зверненні з позовом у даній справі на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтував підстави такого звернення, зокрема, неналежне, здійснення захисту інтересів держави (територіальної громади) Радою.

Зокрема, у позовній заяві прокурор зазначив про те, що прокуратурою неодноразово листами від 09.07.2018 року № (10.59) 6166вих-18 (адресованим Раді), від 04.12.2018 № (10.59) 10913вих-18 (адресованим Раді), від 06.05.2019 року № (10.59) 3602вих-19 (адресованим Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Ради), від 08.05.2023 року № 1494 (адресованим Раді) повідомлялось про вибуття об`єкту нерухомості комунальної власності поза межами приватизаційної процедури та необхідність вирішення питання про вжиття самостійних заходів реагування у судовому порядку.

Проте, належних заходів, направлених на припинення порушення та повернення об`єкта нерухомого майна у комунальну власність на час звернення Прокурора до суду з даним позовом позивачем вжито не було.

Рада в особі Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), який є уповноваженим органом, що здійснює представництво позивача у спірних правовідносинах, листом від 31.05.2023 року № 056/95-08/15627 повідомила окружну прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру в інтересах територіальної громади не вживались та попросила звернутися із відповідним позовом до суду саме прокуратуру, що свідчить про те, що відповідні органи місцевого самоврядування та державної влади міста Києва не здійснюють у повній мірі свої повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади у цьому випадку.

Таким чином Рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави (територіальної громади), маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду не звернулась, що свідчить про самоусунення відповідних органів місцевого самоврядування столиці від дієвого захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року в справі № 903/129/18, незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна у комунальну власність.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 статті 142 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За положеннями 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

В статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до частиною 1 статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Як закріплено в ч. 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Згідно з ч. 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Матеріалами справи, зокрема, актом про списання багатоквартирного будинку з балансу від 23.01.2017, затвердженого директором Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" та погодженого Головою Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, за яким багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 списано з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва", за виключенням, зокрема, комунальної квартири НОМЕР_2 загальною площею 75,60 м2, та довідкою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" від 17.05.2023 року № 38-1810/03 згідно з якою квартира АДРЕСА_1 обліковується на позабалансовому рахунку 028 означеного комунального підприємства, підтверджено, що спірне нерухоме майно площею 75,60 м2 відноситься до власності територіальної громади міста Києва.

Разом із тим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинну державну реєстрацію права власності на спірну квартиру площею 75,60 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1033384780000) проведено 21.09.2016 року згідно з рішенням приватного нотаріуса Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надії Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31504541, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" на підставі договору купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу, серія та номер: 2510, виданий 21.09.2016.

Відповідно до ч. 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

За положеннями ч. 3 статті 10, ч. 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

При цьому, судом встановлено, що квартира спірна квартира на праві власності не реєструвалася, що підтверджується інформацією Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 08.06.2018 № 062/14-6985 (И-2018), від 22.06.2023 № 062/14-8429 (И-2023).

У реєстровій книзі № 276-75 нерухоме майно за реєстровим № 33467 в бюро на праві власності не реєструвалось (у тому числі і квартира квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Товарною біржею "Українська біржа Десятинна" від 08.11.1996 за № І/5063-6300).

Згідно з інформацією Державного архіву міста Києва від 27.06.2023 № 06807-214219, за описом справ № 2 до документів фонду Р-1606 "Товарна біржа "Українська біржа Десятинна" за 1996 рік договір купівлі-продажу за № І/5063-6300 не значиться; останній номер договору купівлі-продажу за цей рік - № 9272-4052 від 30.12.1996; у журналах №№ 7, 8 реєстрації договорів купівлі-продажу вказаної біржі за листопад 1996 року не виявлено інформації про реєстрацію договору купівлі-продажу № І/5063-6300 між сторонами: ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець).

Також, в листі Першої київської державної нотаріальної контори від 21.06.2018 № 6158/01-16 вказано, що договір купівлі-продажу щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 від 21.09.1993 за реєстровим № 7с-354 не посвідчувався і не реєструвався.

Окрім того, Солом`янським УП ГУНП у м. Києві 31.03.2018 на підставі заяви голови Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про вчинення злочину, а саме: вибуття об`єкта нерухомості комунальної власності поза межами приватизаційної процедури за вказаною адресою, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань розслідування за № 12018100090003587 від 31.03.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

У подальшому, зазначене кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням № 12023100000000101, в якому 14.01.2019 року вручено повідомлення про підозру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (представникам сторін договору купівлі-продажу від 21.09.2016) за частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 28, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

Станом на день ухвалення рішення у даній справі вироку у зазначеному вище кримінальному провадженні не винесено.

Таким чином, місцевим господарським судом достеменно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесена до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплена на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва". Означена квартира у приватну власність в установленому порядку не передавалася, рішення про її передачу/приватизацію не приймалося, розпорядження органу приватизації не видавалося, свідоцтво про право приватної власності не оформлювалося. Докази, які свідчать про зворотне, у матеріалах справи відсутні.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) си. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

Відповідно до ч. 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 статті 317, ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями ч. 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як визначено в ч. 2 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові. Якщо продавець не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки добросовісне набуття, у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

З огляду на зазначене вище судом обґрунтовано встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Слід зазначити, що згідно з положеннями статей 330, 388, 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою цього майна.

На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а стаття 346 Цивільного кодексу України не передбачає припинення права власності дійсного власника у зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Як встановлено судом та підтверджено належними доказами підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради незаконно поза її волею. Доказів протилежного відповідачем надано суду не було.

За положеннями ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Слід зазначити, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

З огляду на викладене правомірним є висновок місцевого господарського суду про задоволення позову.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" про застосування наслідків спливу позовної давності судом обґрунтовано встановлено, що Рада була обізнана про факт безпідставного проведення за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" державної реєстрації права приватної власності на спірну квартиру ще на початку 2018 року під час здійснення державної реєстрації майнових прав на цю нерухомість.

При цьому, місцевим судом вірно визначено, що станом на дату звернення до суду з цим позовом строк позовної давності не сплив, оскільки за змістом положень пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який на всій території України був відмінений постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 року № 651 лише з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Девелопмент" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2023 у справі №910/11024/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 29.05.2024 (у зв`язку з перебуванням головуючої судді Ходаківської І. П. у відпустці у період з 20.05.2024 по 23.05.2024).

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко