Постанова

від 27.12.2023 по справі 461/3244/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 461/3244/20

провадження № 61-13475св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Львівської міської ради та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» на постанову Львівського апеляційного суду від в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О. від 09 серпня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Львівська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 . Право комунальної власності зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21 червня 2004 року. На першому поверсі цього будинку знаходяться нежитлові приміщення під інд. 19-1, 19-2, 19-3 загальною площею 52,2 кв.м., які мають окремий від житлового комплексу вхід. Зазначені приміщення передавалися управлінням комунальної власності в оренду державному підприємству геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» на підставі договорів оренди від 19 червня 2001 №Г-0156 (нова редакція договору від 06 жовтня 1993 року № 2531), від 23 травня 2007 року №Г-5345-7. Проте рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року у справі № 461/1781/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 до відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району: визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв.м., які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані ОКП ЛР «БТІ та ЕО» від 22 січня 2001 року індексами 19-1 площею 11,3 кв.м., 19-2 площею 29,5 кв.м. та 19-3 площею 11,4 кв.м. Крім цього, зобов`язано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв.м., які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані ОКП ЛР «БТІ та ЕО» від 22 січня 2001 року індексами 19-1 площею 11,3 кв.м., 19-2 площею 29,5 кв.м., та 19-3 площею 11,4 кв.м. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі скасованого рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року. 30 квітня 2013 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення під інд. 19-1, 19-2, 19-3 загальною площею 52,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 56791446101).

На підставі договору купівлі-продажу № 177 від 17 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А., ОСОБА_2 відчужив спірні приміщення ОСОБА_3 . Остання відчужила приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2015 року № 6529, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А.

Таким чином, у разі скасування незаконного судового рішення, яким визнано право власності і на підставі якого зареєстровано право власності, відпадає правова підстава набуття права власності, адже скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

З урахуванням зазначених обставин Львівська міська рада просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення під інд. 19-1, 19-2, 19-3, загальною площею 52,2 кв.м. на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, застосував норми матеріального права щодо наслідків спливу позовної давності (статті 257, 261, 267 ЦК України, а також, одночасно встановив відсутність порушеного права Львівської міської ради у спірних правовідносинах через відсутність доказів того, що Львівська міська рада була власником спірних приміщень.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСББ «Дорошенка 25» - закрито. Апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач мав об`єктивну можливість знати про обставини порушення своїх прав у 2010 році (а найпізніше у 2016 році), що з огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте звернувся до суду з цим позовом у квітні 2020 року, а відтак пропустив строк позовної давності, підстави для його поновлення відсутні.

Що стосується апеляційної скарги ОСББ «Дорошенка 25», то апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу подано ОСББ «Дорошенка 25», права та інтереси яких не порушуються оскаржуваним рішенням, а тому у відповідності до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження за їх апеляційною скаргою.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

У вересні 2023 року Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог Львівської міської ради, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2023 року в справі № 203/676/19, від 03 червня 2019 року в справі № 461/5815/18, від 27 січня 2021 року в справі № 186/599/17, від 14 квітня 2021 року в справі№ 754/11747/18, від 24 грудня 2019 року в справі № 265/7986/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 23 червня 2020 року в справі № 696/1693/15-ц та постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року в справі № 520/7194/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У жовтні 2023 року представник ОСББ «Дорошенка 25» - адвокат Станько Т. Р. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 червня 2019 року в справі № 461/5815/18, від 02 лютого 2022 року в справі № 202/3508/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2110/15-ц, від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної визнано підстави про відвід обгрунтованими якщо касаційну скаргу обгрунтовано такою підставою; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 2, 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Львівської міської ради, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Львівської міської ради та залишити в силі постанову апеляційного суду. Зазначає, що Львівська міська рада по суті могла довідатися про стан свого приміщення ще з 2013 року і жодних документів чи доводів, які свідчать про те, що вона не була обізнана чи не знала про вибуття свого майна із власності нею не надається.

Узагальнені доводи письмових пояснень по справі

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу ОСББ « Дорошенка 25», у яких зазначає, що відповідач добросовісно набув своє майно та не знав і не міг знати про будь-які недоліки в оформленні права власності попередніх власників цього майна. Також з моменту вибуття майна з володіння Львівської міської ради до моменту звернення про витребування минуло 10 років.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Львівської міської ради та витребувано цивільну справу № 461/3244/20 з Галицького районного суду м.Львова.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСББ «Дорошенка 25».

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року у справі № 461/1781/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 до відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району та визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв. м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані від 22 січня 2001 року індексами 19-1, площею 11,3 кв. м, 19-2, площею 29,5 кв. м, та 19-3, площею 11,4 кв. м. Зобов`язано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на вказані нежитлові приміщення.

На підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2014 року № 177, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А., ОСОБА_2 відчужив спірні приміщення ОСОБА_3 .

Остання відчужила приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2015 року № 6529, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А., який на цей час ніким не оспорений та не скасований.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, під індексами: 19-1, 19-2, 19-3, загальною площею 52,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

02 березня 2016 року Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради видано наказ від 02 березня 2016 року № 63 про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення реконструкції нежитлових приміщень (загальна площа 52,2 кв. м) у будинку АДРЕСА_1 , яким надано можливість відповідачу провести реконструкцію спірних нежитлових приміщень.

05 травня 2016 року Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , якими дозволено ОСОБА_1 реконструкцію існуючих спірних нежитлових приміщень.

14 липня 2016 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради надано дозвіл ОСОБА_1 на влаштування будівельного майданчика за адресою: АДРЕСА_1 .

25 червня 2016 року ОСОБА_1 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові.

08 липня 2016 року ОСОБА_1 повідомив Департамент містобудування Львівської міської ради про те, що ним отримано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень за рахунок надбудови мансардного поверху та пристосування під дві житлові квартири та офісне приміщення на АДРЕСА_1 ».

Згідно з постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 року скасовано рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 березня 2013 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м. Львова, реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання права власності та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2018 року (провадження № 61-8882св20).

У червні 2018 року ОСББ «Дорошенка 25» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про витребування майна та визнання права власності у якому просили витребувати від ОСОБА_1 на користь ОСББ «Дорошенка 25» нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами: 19-1, площею 11,3 кв. м, 19-2, площею 29,5 кв. м, та 19-3, площею 11,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , та визнати за ОСББ «Дорошенка 25» право власності на вказане нежитлове приміщення (справа №461/4259/18).

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2018 року у вказаній справі позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСББ «Дорошенка 25» вказане нежитлове приміщення та визнано за ОСББ «Дорошенка 25» право власності на нього.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_1 задоволено. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСББ «Дорошенка 25» у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційну скаргу ОСББ «Дорошенка 25» задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-4933св20).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 травня 2023 року, у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності - відмовлено.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

ЦК України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановивши, що спірна спірне нерухоме майно вибуло із власності позивача не з його волі у зв`язку з реєстрацією права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_2 на підставі судового рішення, яке скасоване, та у подальшому відчужені ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 у свою чергу відчужив спірне майно за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникли правові підстави для витребування спірного майна від останнього добросовісного набувача - ОСОБА_1 .

Водночас, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вказує на поширення загальної позовної давності на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування) (пп. 60-61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2018 року у справі №362/44/17, провадження №14-183цс18; постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого права, так і про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пп. 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16, провадження №12-122гс18)

У постанові від 27 січня 2021 року у справі №186/599/17 (провадження №61-159св19) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Апеляційний суд встановив, що станом на 2016 рік Львівська міська рада була проінформована про наявність у ОСОБА_1 права власності на приміщення по АДРЕСА_1 , він активно вчиняв дії щодо користування своїм правом власності, інформував про це органи Львівської міської ради, і жодних дій щодо його витребування позивач не вчиняла.

Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що укладений договір оренди №Г-5345-7 від 23 травня 2007 року закінчився в 2010 року, а тому з цього часу Львівська міська рада повинна була цікавитись станом свого майна та обліковувати його. Жодних доводів того, чому з 2010 року Львівська міська рада не мала можливості дізнатися про стан перебування свого майна, позивач не наводить.

З позовом до суду для захисту своїх прав Львівська міська рада звернулася лише 14 квітня 2020 року, після того, як постановою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року у справі №461/4259/18 (за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , третя особа-Львівська міська рада, про витребування майна та визнання права власності) були задоволені її та ОСОБА_1 апеляційні скарги, скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 липня 2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСББ «Дорошенка 25» у задоволенні позовних вимог.

Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про вибуття майна з його володіння (факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи) через відчуження цього майна комунальним підприємством, підпорядкованим позивачу.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивачем пред`явлений віндикаційний позов зі спливом позовної давності, поважних причин пропущення позовної давності не встановлено, тому правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна.

Щодо доводів касаційної скарги ОСББ «Дорошенка 25» слід зазначити наступне.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на положення зазначених норм процесуального права, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення впливає на їх права, обов`язки чи інтереси, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

При цьому, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, суд апеляційної інстанції встановить, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалось, то суд має закрити апеляційне провадження за такою скаргою, а не розглядати його по суті.

Установлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 травня 2023 року, яке не оскаржене і набрало законної сили, у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності - відмовлено.

Вказаним рішення суду встановлено, що за заявою ОСОБА_1 проведено будівельно - технічну експертизу, яка була проведена експертом Товариства з обмеженої відповідальністю ГАЛ - СВІТ Грінько О.І. №037/21 від 31 серпня 2021 року, згідно якої приміщення 19-1 - 19-3 є нежитловими приміщеннями будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 , а не допоміжними приміщеннями сусідніх житлових будинків.

Відтак, спірне нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , не є допоміжним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та належить до власності всіх співвласників багатоквартирного житлового будинку.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, та установивши, що її права оскаржуваним судовим рішенням не порушені, дійшов обгрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Щодо участі суддів, яким було заявлено відвід

Доводи касаційної скарги ОСББ «Дорошенка 25» про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, якому було заявлено відвід, на правильність висновків суду не впливають з огляду на таке.

Заявник зазначав, що судді Ванівський О. М., Цяцяк Р. П., Шеремета Н. О. брали участь у розгляді цивільної справи № 461/1781/13-ц, яка є безпосередньо пов`язана з цією справою. Вважав, що вказані обставини свідчать про те, що вказані судді вже зробили правові висновки у справі № 461/1781/13-ц, які у подальшому були відхилені, а тому розгляд ними даної цивільної справи викликає об`єктивний сумнів у неупередженості та диспозитивності суддів та є підставою для їх відводу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Статтею 36 ЦПК України визначено перелік підстав відводу (самовідводу) судді і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді.

З матеріалів справи видно, що 29 травня 2023 року від ОСББ «Дорошенка 25» надійшли заяви про відвід суддів Ванівського О. М. та про відвід суддів Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О. від розгляду даної справи.

Ухвалою від 30 травня 2023 року у задоволенні заявленого ОСББ «Дорошенка 25» відводу суддям Ванівському О. М., Цяцяку Р. П., Шереметі Н. О. відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що доводи про відвід зводяться до незгоди з рішенням суддів в іншій справі, що не може бути підставою для відводу.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСББ «Дорошенка 25» про відвід суддів, апеляційний суд виходив із того, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про упередженість та необ`єктивність колегії суддів.

Верховний Суд з таким висновком погоджується, оскільки доводи заявника зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями суду апеляційної інстанції, а тому не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді Ванівського О. М. та суддів Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.

Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу (частини друга, третя статті 40 ЦПК України).

За таких обставин відсутні підстави для висновку, що суддями Ванівським О. М., Цяцяк Р. П., Шеремета Н. О. порушено порядок вирішення питання про відвід.

Отже підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, не знайшла свого підтвердження.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиція Верховного Суду, на які заявники посилалися у касаційних скаргах.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Львівської міської ради та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун