Рішення

від 03.02.2023 по справі 199/9947/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/9947/21

(2/199/110/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

03.02.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особи - ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновація Строй-Буд», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_7 , адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності та визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

09 грудня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року №2-22/1-рк виявлено наявність підробленого рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів - рішення від 16 січня 1992 року №55, яким ОСОБА_8 надано земельну ділянку в АДРЕСА_1 , площею 1,6063 га у приватну власність для будівництва паливо-зберігальної бази. На підставі такого підробленого рішення за ОСОБА_8 було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану спірну земельну ділянку. Означене рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55 позивач вважає підробленим, оскільки за чинним у 1992 році законодавством отримати земельну ділянку у власність можна було лише за рішенням місцевої ради народних депутатів, а не за рішенням виконкому місцевої ради, у жодному із правочинів щодо спірної земельної ділянки відсутні будь-які посилання на наявність державного акту на спірну земельну ділянку. Згідно інформації з державних реєстрів спірна земельна ділянка неодноразово відчужувалась, а саме реєструвалась за: ТОВ «Інновація строй-буд» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу б/н від 21 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Інновація строй-буд»; ОСОБА_7 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 22 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Інновація строй-буд» та ОСОБА_7 ; ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №318 від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Таким чином, позивач вважає, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, а тому наявні підставі для її витребування. За наведених обставин, а також посилаючись на те, що документація із землеустрою спірної земельної ділянки не була погоджена у встановленому законом порядку, позивачем дозвіл на розроблення спірної земельної ділянки не надавався, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд визнати недійсним рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55, витребувати спірну земельну ділянку на користь територіальної громади м. Дніпра в особі позивача з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_6 , ТОВ «Інновація строй-буд», ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру з Державного земельного кадастру.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року заяву позивача про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2022 року задоволено частково заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів про закриття провадження у справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначеного до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2023 року відмовлено у задоволення клопотання представника відповідача ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимог підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі у зв`язку із необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю. Також вказаним представником було подано суду відзив на позов, в якому представник відповідачів також просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у справі №199/3708/20 вже ухвалювалось рішення, яким відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55, яка є основною вимогою і у даній цивільній справі. Послався представник і на те, що його довірителі є добросовісними набувачами, а стороною позивача пред`явлено низку позовних вимог до третіх осіб у справі - ОСОБА_6 , ТОВ «Інновація Строй-Буд», що є порушенням процесуального закону. Послався представник відповідачів і на те, що задоволення позову є непропорційним втручанням у право власності відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ризик будь-якої помилки державного органу має покладатись на саму державу, а не виправлятись за рахунок осіб, яких вона стосується. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, представником відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подано суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій представник посилається на відсутність будь-яких кримінальних проваджень стосовно як спірної земельної ділянки, так і вказаних співвідповідачів, зазначає, що спірна земельна ділянка розташована у місті, а на ній наявне нерухоме майно, збудоване досить давно, а тому доводи позивача про те, що вони дізнались про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку лише внаслідок перевірки від 22 січня 2020 року є необґрунтованими. Позивачем оспорюється рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55, в той час як із даним позовом до відповідачів сторона позивача звернулась до суду лише 10 червня 2020 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд цивільної справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 22 листопада 2018 року державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третя Т.В. здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,6063 га із кадастровим №1210100000:01:072:0013, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка). Підставою для здійснення державної реєстрації слугувало рішення Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55. Викладені обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією кадастрового платну земельної ділянки, копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копією рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55.

Згідно вказаного витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення спірної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, а технічна документація на цю земельну ділянку складалась 19 листопада 2018 року ФОП « ОСОБА_11 », державну реєстрацію земельної ділянки провів відділ у м. Дніпро ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

21 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ «Інновація Строй-Буд» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу б/н від 21 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Інновація Строй-Буд». Викладені обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією акту приймання-передачі.

22 січня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_7 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 22 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Інновація Строй-Буд» та ОСОБА_7 . Викладені обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією акту приймання-передачі.

11 лютого 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округ Іванютіним-Сандомирським Л.О. здійснено державну реєстрацію права спільної часткової власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 (1/2 частка), ОСОБА_9 (1/4 частка), ОСОБА_5 (1/4 частка) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 лютого 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Іванютіним-Сандомирським Л.О. за реєстровим №318. Викладені обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією договору купівлі-продажу.

Розпорядженням Дніпровського міського голови від 22 січня 2020 року №2-22/1-рк вирішено провести службове розслідування стосовно незаконного вибуття земельних ділянок із комунальної власності територіальної громади міста з 22 січня 2020 року у термін до двох місяців, для чого створено відповідну комісію, що підтверджується копією вказаного розпорядження з додатком до нього. В той же час, матеріали справи не містять оригіналів або копій жодних документів, зокрема тих, які складались в ході та/або за наслідками вказаної перевірки, з яких можна було б достовірно встановити, що оскаржуване позивачем рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55 є підробленим та/або не виносилось/не видавалось вказаним територіальним органом місцевого самоврядування.

10 березня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження спірної земельної ділянки шляхом її арешту на підставі ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року у справі №932/2559/20 (провадження №1-кс/932/1373/20). Викладене підтверджується копією інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

10 та 11 травня 2022 року ухвалами слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №932/8973/20 (провадження №1-кс/932/1084/22, №1-кс/932/1083/20, №1-кс/932/1085/22) було скасовано арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року по справі №932/2559/20 (провадження №1-кс/932/1373/20) на спірну земельну ділянку, яка знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Викладені обставини підтверджуються копіями зазначених ухвал слідчого судді. В той же час, матеріали цивільної справи, зокрема копії інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не містять доказів внесення відповідних змін Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо скасування обтяження спірної земельної ділянки.

Судом також встановлено, що 30 грудня 2020 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №199/3708/20 (провадження №2/199/1627/20) за позовом Дніпровської міської ради до виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_7 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особи - ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВАЦІЯ СТРОЙ-БУД», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки було ухвалено рішення. Таким рішенням суду, яке набрало законної сили 01 лютого 2021 року, відмовлено у задоволенні зазначеного позову в повному обсязі, зокрема відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55 з тих підстав, що заявлених позивачем факт його підробки не доведено належними та допустимими доказами. При цьому у даній цивільній справі, що вирішується, позивачем також заявлено тотожну позовну вимогу про визнання недійсним рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55, однак жодних нових обставин та доказів, порівняно із тими, що вказувались та оцінювались в рамках цивільної справи №199/3708/20 (провадження №2/199/1627/20) не вказано і не подано.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ЗК України (в редакції 2001 року), ЗК України (в редакції 1990 року), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про власність», Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.158 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.48 Закону України «Про власність» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст.4 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Нормою ст.2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Нормою ст.2 ЗК України (в редакції 2001 року) встановлено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Аналогічні положення викладені у ст.ст.1, 3 Закону України «Про власність».

За змістом ст.143 Конституції України, ст.172 ЦК України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема управляють майном, що є у комунальній власності. Схожі положення містить ст.ст.32, 35 Закону України «Про власність».

За змістом положень ст.13 Конституції України, ст.ст.80, 83 ЗК України (в редакції 2001 року) земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб`єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Схожі положення передбачені ст.ст.3, 9 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.1-3, 9, 10 Закону України «Про власність».

За змістом норм ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.12 ЗК України (в редакції 2001 року) до повноважень органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) у галузі земельних відносин належить також розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, зокрема надання таких земель під забудову та для інших потреб.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.78-79-1 ЗК України (в редакції 2001 року) правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є земельна ділянка), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Схожі положення викладені у ст.86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.3, 6 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.2, 4, 13, 14, 19 Закону України «Про власність».

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Аналогічні за змістом і правовим наслідками положення містять ст.ст.6, 9-11, 17 ЗК України (в редакції 1990 року).

За змістом ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов`язковій державній реєстрації та виникають з моменту такої державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.ст.22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року, який діяв до 01 січня 2002 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Схожі за змістом положення містить норма ст.49 Закону України «Про власність».

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.153 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.46 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Положеннями ст.12 ЦК України встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Положеннями ст.1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Пунктом 67 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника, крім випадку, коли право власності належного власника на таке майно було зареєстроване в Державному реєстрі прав.

В свою чергу, відповідно до ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Положеннями ст.346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Такі інші випадки передбачені, зокрема, Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», а також вбачаються зі змісту ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Крім того, відповідно до ст.140 ЗК України (в редакції 2001 року) підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Згідно ст.143 ЗК України (в редакції 2001 року) примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Частинами 1-9 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву); замовника документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки державної, комунальної власності, у випадках, коли розроблення такої документації відбувається без дозволу органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування; власника земельної частки (паю) або його спадкоємця (у разі формування земельної ділянки в порядку виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв); особи, визначені ч.1 ст.118 ЗК України, у тому числі власника нерухомого майна (будівлі, споруди), розташованої на земельній ділянці, що надається (передається) із земель державної чи комунальної власності, або його спадкоємця. Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. У разі якщо відповідно до закону поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду. Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв`язку. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Зміна найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. Відмова в державній реєстрації земельної ділянки з підстав, не передбачених цією частиною, заборонена. Державний кадастровий реєстратор зазначає вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. У разі повторного подання заяви про державну реєстрацію земельної ділянки не допускається відмова у здійсненні державної реєстрації з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові (крім неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, або якщо підстави для відмови у державній реєстрації виникли після попередньої відмови). У разі надання відмови з підстави, визначеної абзацом другим частини шостої цієї статті, заявнику повідомляється найменування та адреса органу, до повноважень якого належить здійснення державної реєстрації земельної ділянки. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Нормою ч.13 ст.79-1 ЗК України (в редакції 2001 року) визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Положеннями ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно ст.ст.16, 21 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення, відновлення становища, яке існувало до порушення, а також застосування інших, передбачених законом, способів. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Нормами ст.ст.152, 155 ЗК України (в редакції 2001 року) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, ґрунтуючи свою правову позицію на наступному.

Суд касаційної інстанції у своїх правових позиціях неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, заявляє низку позовних вимог, обираючи тим самим і способи захисту своїх прав та інтересів. Так, першою із позовних вимог є визнання недійсним рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55, на підставі якого відбулись державна реєстрація спірної земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, а також виникнення у ОСОБА_6 права власності на неї, яке останній в подальшому відчужив. Цю вимогу позивач обґрунтовує посиланням на підроблення вказаного рішення органу місцевого самоврядування. Таким чином, позивач фактично просить визнати недійсним та скасувати підроблене, за його переконанням, рішення органу місцевого самоврядування, що не є способом захисту прав та інтересів, передбаченим законом, оскільки порушенням права у такому випадку є не само по собі існування тексту рішення органу місцевого самоврядування, волевиявлення та факту прийняття якого органом місцевого самоврядування не було, а вчинення на підставі тексту такого рішення органу місцевого самоврядування конкретних дій, які порушують права позивача, як власника спірної земельної ділянки. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає спірному рішенню органу місцевого самоврядування, про підробку якого заявляється, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли рішення дійсно було прийнято, а його правомірність презюмується. Наведені підстави вже самі по собі унеможливлюють задоволення позовної вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування з підстав його підробки недійсним.

Більш того, як зазначалось судом вище, матеріали даної цивільної справи взагалі не містять жодних належних та допустимих доказів підробки спірного рішення органу місцевого самоврядування, зокрема оригіналів або копій документів, в тому числі і тих, які складались в ході та/або за наслідками проведеної позивачем службової перевірки, з яких можна було б достовірно встановити, що оскаржуване позивачем рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55 є підробленим та/або не виносилось/не видавалось вказаним територіальним органом місцевого самоврядування тощо. Крім того, позовна вимога про визнання недійсним означеного рішення виконкому територіального органу місцевого самоврядування з тих же підстав та мотивування вже заявлялась позивачем раніше в рамках цивільної справи №199/3708/20 (провадження №2/199/1627/20), але за іншого суб`єктного складу відповідачів. У задоволенні такої позовної вимоги судом було відмовлено з підстав її необґрунтованості та недоведеності. При цьому, заявляючи таку позовну вимогу повторно вже в межах даної цивільної справи, що вирішується, позивачем не наведено/не подано жодних нових обставин та доказів, порівняно із тими, що вказувались та оцінювались в рамках цивільної справи №199/3708/20 (провадження №2/199/1627/20). За таких обставин суд може оцінювати твердження позивача про підробку спірного рішення органу місцевого самоврядування як припущення, на яких не може гуртуватись судове рішення (ст.81 ч.6 ЦПК України).

Відтак, позовна вимога про визнання спірного рішення органу місцевого самоврядування є необґрунтованою, недоведеною, а також неналежним способом захисту, а тому задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні решти заявлених позовних вимог, зокрема віндикаційної позовні вимоги, суд виходив з наступного.

Так, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема ст.387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння, подавши до суду віндикаційний позов - позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування шляхом вилучення в натурі індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Виходячи з цього, право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, що, в свою чергу, зумовлює виникнення в позивача обов`язку довести суду своє право власності на спірне майно, а в суду - встановити дійсного власника такого майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами ст.387 ЦК України.

Крім того, відповідно до закріпленого тією ж нормою ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно саме від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів стст.ст.387, 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст.387, 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Викладені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15, від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15, із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року по справі №653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року по справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року по справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц, правовими висновками Верховного Суду про застосування норм права, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року у справі №441/1557/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі №2-557/11, а також із положеннями п.19, 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Наведений двома абзацами вище правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц.

Спираючись на наведені вище правові висновки та усталену судову практику, враховуючи, що решта заявлених позовних вимог, зокрема, але не виключно віндикація, ґрунтуються в першу чергу на доведенні заявленого позивачем висновку/твердженні про підробленість/недійсність спірного рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 16 січня 1992 року №55, незаконності державної реєстрації земельної ділянки, а отже і на твердженні про неправомірність, незаконність, поза волею позивача, як власника, вибуття спірної земельної ділянки із власності позивача, однак такі висновки/твердження позивача, як зазначалось вище за текстом рішення суду, не знайшли свого належного підтвердження в ході розгляду справи. Останнє, в свою чергу, і унеможливлює задоволення віндикаційної та решти заявлених позовних вимог, як похідних.

При цьому зміст копії оспорюваного позивачем, начебто підробленого, рішення органу місцевого самоврядування, як сам по собі, так і в порівнянні з іншими доказами у справі та в контексті наведених судом норма законодавства, не дозволяє встановити підробку або ж факт не видання такого спірного рішення органу місцевого самоврядування.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про припинення права власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Інновація Строй-Буд» на спірну земельну ділянку, суд керувався також і тим, що право власності ОСОБА_6 та ТОВ «Інновація Строй-Буд» за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вже припинено внаслідок відчуження ними спірної земельної ділянки. Більш того, вказані дві особи мають процесуальний статусу третіх осіб, а не відповідачів у даній цивільній справі, що унеможливлює пред`явлення та подальше задоволення будь-яких позовних вимог до них. Більш того, підстави для припинення права власності визначені наведеними судом вище нормами ст.346 ЦК України, Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.140, 143 ЗК України (в редакції 2001 року). Жодна із перелічених у вказаних нормах законодавства України підстав для припинення права приватної власності вказаних осіб на спірну земельну ділянку позивачем суду не заявлялась і не доводилась, судом не встановлена, а відтак з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) в суду немає передбачених законом підстав для задоволення такої позовної вимоги.

Вирішуючи питання про можливість задоволення заяви представника відповідачів про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов`язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.

Спираючись на наведену вище правову позицію, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю, суд приходить до висновку про неможливість і задоволення заяви представника відповідачів про застосування строків позовної давності.

Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів учасників справи, заявлених як підстави для задоволення та відмови у задоволенні позову, суд у відповідності до норм ст.10 ч.4 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права, відповідно до якої Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)

Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість, недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог, що зумовлює відмову у задоволенні даного позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню йому не підлягають.

Крім того, керуючись положеннями ст.158 ч.ч.9, 10 ЦПК України та враховуючи результат розгляду справи, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову поданій цивільній справі, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2022 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 41, 124, 143 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 11, 12, 15, 16, 172, 179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 330, 346, 373, 374, 387, 388, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст.2, 12, 78-80, 83, 116, 125, 126, 140, 143, 152, 153 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.ст.3, 6, 9, 22, 23, 46 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.4, 86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.1-3, 6, 9-11, 13, 14, 17, 19, 32, 35, 48, 49 Закону України «Про власність», ст.ст.5, 6, 10, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.4, 5, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», п.67 Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 158, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75) до Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради (ЄДРПОУ 04052436; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ), Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А), треті особи - ОСОБА_6 (адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновація Строй-Буд» (ЄДРПОУ 42764153; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Євпаторійська, 109-В), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 40392181; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_6 ), адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності та визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельної ділянки - відмовити.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі №199/9947/21, застосовані ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2022 року (справа №199/9947/21, провадження №2-з/199/99/22) у виді: заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам те переоформленню документів стосовно нерухомого майна, а саме земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1,6063 га, кадастровий номер 1210100000:01:072:0013, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1701444612101; заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти буд-які реєстраційні дії (в тому числі, але не виключно, з реєстрації чи перереєстрації права власності, записів про накладення арешту, заборон на відчуження, записів про іпотеку тощо), окрім дій з виконання даної ухвали суду про забезпечення позову, стосовно нерухомого майна, а саме земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1,6063 га, кадастровий номер 1210100000:01:072:0013, реєстраційний об`єкту нерухомого майна 1701444612101, - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко