Рішення

від 28.12.2023 по справі 147/1063/22

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/1063/22

Провадження № 2/147/243/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 року смт Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г. ,

із секретарем Прокопенко В. М.,

за участю:

представника позивача - адвоката Шаповал О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, в режимі відеоконференції, в смт Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2022 року до Тростянецького районного суду Вінницької області від представника позивача - адвоката Шаповал О. В. надійшла позовна заява в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю.

Свій позов мотивує тим, що 20 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис №672. Як зазначено у свідоцтві про шлюб після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 присвоєно прізвище ОСОБА_2 . У 2016 році сімейні відносини в подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поступово погіршувалися та фактично припинилися. Як наслідок, рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 28.09.2021 у справі №147/520/21 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В той же час, відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля №НЧ-104 від 21.10.2012, укладеного між ТОВ «Кар-Центр» та ОСОБА_2 , остання придбала у приватну власність транспортний засіб автомобіль NISSAN Note Е11Е, 2012 року випуску. Ціна автомобіля на дату укладання договору купівлі-продажу становить 139118 грн та 17405 доларів США в еквіваленті. Відповідно до видаткової накладної №80 від 16.11.2012 ТОВ «Кар-Центр» відпустив, а ОСОБА_2 отримала автомобіль марки NISSAN Note Е11Е, кузов № НОМЕР_1 . Тобто, під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали автомобіль марки NISSAN Note Е11Е, кузов № НОМЕР_1 , власником якого зазначено дружину ОСОБА_2 .

Однак, представник позивача звертає увагу на те, що 15.10.2012 за шість днів до купівлі автомобіля, ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1 ) за своїм добровільним бажанням подарувала позивачу 17500 доларів США на придбання транспортного засобу. Для юридичного закріплення факту дарування грошових коштів, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір дарування валютних цінностей від 15 жовтня 2012 року. У цей же день ОСОБА_5 передала ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 17500 доларів США, про що було складено розписку. Мати обдарованого відмовилася від нотаріального посвідчення вказаного договору, посилаючись на те, що між матір`ю та сином не може бути жодних недовірливих відносин. Оскільки договір дарування грошових коштів у такому розмірі підлягає нотаріальному посвідченню, а ОСОБА_5 відмовилася звертатися до нотаріуса, ОСОБА_1 07.07.2016 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом про визнання дійсним договору до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у справі №753/12775/16-ц, визнано дійсним договір дарування валютних цінностей на суму 17500 доларів США від 15.12.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Таким чином, кошти у розмірі 17500 доларів США, отримані ОСОБА_1 від своєї матері на підставі договору дарування, є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а автомобіль марки NISSAN Note Е11Е придбаний за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за грошові кошти, які подарувала ОСОБА_1 його матір ОСОБА_5 , а відтак, відповідно до положень ч.3 п.1 ст.57 СК України, наведений автомобіль є особистою приватною позивача ОСОБА_1 .

Оскільки транспортний засіб - NISSAN NOTE було придбано за власні кошти ОСОБА_1 , які йому були подаровані, оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та сам автомобіль перебували у постійному розпорядженні позивача. Проте, враховуючи той факт, що реєстрацію транспортного засобу було здійснено на дружину позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання автомобіля (NISSAN NOTE, кузов № НОМЕР_1 ) особистою приватною власністю.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2018 року, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля особистою приватною власністю направлено для розгляду за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Тростянецького районного суду Вінницької області.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.07.2021 у справі №359/762/18 за клопотання представника позивача - адвоката Шаповал О. В. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання автомобіля особистою приватною власністю, залишено без розгляду.

В той же час, до винесення наведеної ухвали від 07.07.2021 у справі №359/762/18, розуміючи факт того, що автомобіль NISSAN NOTE (кузов № НОМЕР_1 ) є особистою приватною власністю ОСОБА_1 й останній звернувся з відповідною позовною заявою до суду, ОСОБА_2 звернулась до Бориспільського ВП ГУНП в Київській області із заявою про нібито вчинене відносно неї кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 356 КК України. На підставі заяви ОСОБА_2 , слідчим відділом ВП ГУНП в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019110100001812 від 06.11.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.

У ході проведення досудового розслідування нібито було встановлено, що восени 2017 року, невстановлена особа діючи самовільно всупереч установленому законом порядку, перебуваючи за адресою: Київська область, Бориспільський р-н, Процівська сільська рада СТ «Пролісок» будинок, 65, маючи ключі, заволоділа автомобілем «Nissan Note» 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 (VIN кузова № НОМЕР_1 ) та свідоцтвом про реєстрацію даного транспортного засобу, які належать гр. ОСОБА_2 , після чого з місця вчинення злочину зникла у невідомому напрямку.

В межах кримінального №12019110100001812 від 06.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області Кабанячого Ю. В. від 08 листопада 2019 року у справі №359/10409/19 (провадження №1-кс/З59/3603/2019) задоволено частково клопотання слідчого, надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля «Nissan Note» 2012 року випуску, з метою відшукання та вилучення: - автомобіля «Nissan Note» 2012 року випуску, в якому буде проводитися обшук; - свідоцтва про реєстрацію автомобіля «Nissan Note» 2012 року випуску; - ключів від замка запалювання двигуна автомобіля «Nissan Note» 2012 року випуску.

Заволодівши спірним автомобілем, ОСОБА_2 отримала дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та здійснила відчуження «Nissan Note» 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 на користь своєї доньки - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ0542 № 0542/2020/1894106 від 23.01.2020.

Вищезазначені обставини щодо відчуження та перереєстрації автомобіля стали відомі позивачу в ході розгляду справи №359/762/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля особистою приватною власністю, провадження по якому залишено без розгляду.

Таким чином, відчужуючи автомобіль марки «NISSAN Note», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , на користь своєї дочки - ОСОБА_3 , відповідачу було достеменно відомо про походження грошових коштів, за рахунок яких було придбано транспортний засіб, вона була обізнана про рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року (справа №753/12755/16-ц, провадження №2/753/982/17) про визнання дійсним договору дарування валютних цінностей на суму 17500 доларів США від 15.10.2012, знала про наявність судової справи про визнання особистою приватною власністю автомобіля за позивачем, тому передбачала негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та виконання судового рішення шляхом реєстрації права власності на автомобіль за позивачем та подальшого витребування транспортного засобу з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Дізнавшись наведене, ОСОБА_1 звернувся до Тростянецького районного суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тертя особа: Територіальний сервісний центр МВС №0542 Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області з наступним проханням: визнати недійсним договір купівлі-продажу №0542/2020/1894106 від 23.01.2020 року укладеному в ТСЦ №0542 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасувати перереєстрацію транспортного засобу «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , здійснену «24» січня 2020 року Територіальним сервісним центром МВС №0542 Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області за новим власником - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №0542/2020/1894106 від «23» січня 2020 року; витребувати у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати ОСОБА_1 транспортний засіб «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №0542/2020/1894106 від «23» січня 2020 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 02.06.2021 відкрито провадження у справі №147/521/21 за наведеної позовною заявою. Станом на момент звернення з позовною заявою розгляд справи №147/521/21 триває. Разом з тим, предметом розгляду справи №147/521/21 є лише визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та застосування наслідків його недійсності. В межах справи №147/521/21 не розглядається питання щодо визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, позивач просить визнати автомобіль «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 08 листопада 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 14 грудня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

06 лютого 2023 року ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю - задоволено; визнано автомобіль «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Вирішено питання про стягнення судових витрат.

09.05.2023 відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою в якій просить прийняти заяву про перегляд заочного рішення до розгляду, визнати поважним пропуск строку на перегляд заочного рішення, поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 06.02.2023 у справі №147/1063/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, ухвалити нове рішення яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою суду від 29.06.2023 постановлено:поновити ОСОБА_2 строк на перегляд заочного рішення; заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, задовольнити; заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 лютого 2023 року у справі №147/1063/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, - скасувати; розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 13.07.2023 об 11 год. 00 хв. в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області; про дату, час та місце розгляду справи повідомити учасників справи.

31 липня 2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшли тези до судових дебатів, в яких відповідач виклала свої заперечення щодо позовних вимог, зокрема відповідач вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з таких підстав: право власності на автомобіль «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 на підставі договору купівля-продажу, укладеному 23.01.2020 в ТСЦ0542 за №0542/2020/1894106, отже визнання спірного автомобіля, особистою приватною власністю ОСОБА_1 порушує майнові права ОСОБА_3 . Пред`явлення цивільного позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Також відповідач зазначила, що власником спірного автомобіля зазначено саме відповідача ОСОБА_2 ще на етапі його придбання, що унеможливлює застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, крім того, позивач не довів того, що саме за отримані ним в дар кошти відповідач придбала спірний автомобіль.

Через неявку учасників у підготовче засідання, останнє відкладено на 13 год. 00 хв. 03.08.2023.

З урахуванням клопотання про відкладення розгляду справи, яке надійшло на адресу суду 31.07.2023 (вх. №4301/23) від представника позивача - адвоката Шаповал О. В., підготовче засідання відкладено на 10 год.00 хв 28.08.2023.

Ухвалою суду від 28.08.2023 підготовче засідання відкладено на 14.00 год. 04.09.2023 та продовжено підготовче провадження на тридцять днів.

04.09.2023 від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду. Заява мотивована тим, що з невідомих стороні Відповідача причин, в судові засідання, призначені на 13.07.2023, 03.08.2023 та 28.08.2023 ні позивач ні його представник не з`являлися, заяви про розгляд справи без їх участі не подавали, а тому, на думку відповідача, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин неявки. В цій заяві відповідач також клопотала про розгляд справи за її відсутності.

У зв`язку з оголошенням у Вінницькій області повітряної тривоги 04 вересня 2023 року справу було знято з розгляду та призначено підготовче засідання на 13 год. 00 хв. 12 вересня 2023 року.

05 вересня 2023 року представником позивача до суду було подано клопотання про залучення у справі співвідповідача, в якій зазначає, що право власності на спірний автомобіль належить ОСОБА_3 , яка була залучена до розгляду, як третя особа, без самостійних вимог. Однак, ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд заочного рішення, зазначає, що визнання спірного автомобіля особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 , порушує майнові права ОСОБА_3 , адже остання набула право власності на спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу, укладеному 23.01.2020. На підставі викладеного, є необхідність у залученні в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 12.09.2023 постановлено: в задоволенні заяви ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити; клопотання представника позивача адвоката Шаповал Олени Вікторівни про залучення у справі співвідповідача задовольнити; залучити до участі у цивільній справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; направити на адресу співвідповідача судову повістку про виклик до суду та копію даної ухвали; роз`яснити особам, які беруть участь у справі, що після залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням залученого співвідповідача розглядається спочатку; розгляд справи відкласти для виклику сторін по справі на 13 год.00 хв. 10 жовтня 2023 року.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року постановлено закрити підготовче провадження та призначити до розгляду по суті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, на 13 годину 00 хвилин 30 жовтня 2023 року в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області (вул. Соборна, 21, смт Тростянець, Вінницька область); з`ясування обставин по справі та дослідження доказів здійснювати в загальному порядку, передбаченому ЦПК України; у судове засідання для розгляду справи по суті викликати учасників справи та попередити про наслідки неявки до суду, які передбачені ст.223 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою учасників справи розгляд справи відкладено на 13 листопада 2023 року.

Ухвалою суду від 13 листопада 2023 року постановлено: клопотання відповідача ОСОБА_3 про відкладення судового засідання та встановлення її процесуального становища задовольнити; судовий розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, відкласти на 13:00 годину 29 листопада 2023 року, про що повідомити учасників розгляду справи; встановити співвідповідачу ОСОБА_3 строк на подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали; роз`яснити залученому співвідповідачу його право пред`явити зустрічний позов у строк, встановлений судом для подання відзиву; встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи; встановити залученому співвідповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення на відповідь на відзив, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи; роз`яснено , що третя особа має право надіслати (надати) до суду пояснення щодо відзиву відповідно до статті 181 ЦПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії відзиву.

28 листопада 2023 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечила проти задоволення позову та просила в його задоволенні відмовити. Зокрема у відзиві йдеться про те, що достеменно розуміючи той факт, що в позові ОСОБА_1 буде відмовлено з підстав звернення з позовом до неналежного відповідача, сторона позивача кілька разів намагається відкласти підготовче судове засідання, з метою пошуку виходу з такого «плачевного» для позивача становища, і о диво, суд йшов на поступки позивачу та його представнику, надаючи останньому процесуальну перевагу, лише у вересні 2023 року, після постановлення ухвали про задоволення заяви про перегляд заочного рішення, сторона позивача звертається із заявою про заміну процесуального становища ОСОБА_3 у справі та залучення її в якості співвідповідача. На думку відповідача заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав: визнання спірного автомобіля, особистою приватною власністю ОСОБА_1 порушує майнові права ОСОБА_3 , адже вона придбала у власність спірний автомобільна на підставі договору купівлі-продажу, укладеному 23.01.2020 в ТСЦ0542 за №0542/2020/1894106; власником спірного автомобіля зазначено ОСОБА_2 ще на етапі його придбання, будь-яке апелювання сторони позивача до того, що 15.10.2012 за шість днів до купівлі автомобіля, ОСОБА_5 (мити ОСОБА_1 ) за своїм добровільним бажанням подарувала позивачу17500 доларів США на придбання транспортного засобу, уклавши з ним відповідний договір дарування, який нотаріально не посвідчений та визнаний рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №753/12775/16-ц як укладений, не заслуговує на увагу, адже твердження позивача не відповідає дійсності та не підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами. Застосування в порядку приюдиції обставини, встановлені в рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №753/12775/16-ц, не ґрунтуватиметься на нормі права, та суперечитиме загальним принципам доказування виходячи з наступного: 1) ОСОБА_2 не є ні позивачем ні відповідачем у справі №753/12775/16-ц, ЄДРСР не містить ухвали про залучення ОСОБА_2 до участі у справі №753/12775/16-ц в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог. Про те, що ОСОБА_2 є третьою особою у справі №753/12775/16-ц зазначається в судовому рішенні, однак не вказується в ухвалі про відкриття провадження у справі; 2) між позивачем та відповідачем у справі №753/12775/16-ц існують тісні родинні стосунки; 3) позивач звернувся до суду з позовом про визнання дійсним договору майже через чотири роки після його укладення; 4) відповідач визнала позов в повному обсязі, що свідчить про відсутність спору щодо заявлених позовних вимог станом, як на дату подання позову, так і на дату постановлення судового рішення; 5) дії як позивача так і відповідача під час розгляду цивільної справи №753/12775/16-ц є нічим іншим як зловживанням своїми правами, направленими на завдання шкоди іншій особі; 6) в судовому рішенні у справі №753/12775/16-ц не встановлювалися обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 отримані в мами в якості подарунка кошти, і саме ці кошти були направленні на придбання ОСОБА_2 спірного автомобіля. Викладені в позовній заяві вимоги направлені на безпідставне та незаконне позбавлення права власності інших осіб, а тому не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відсутністю доказів про повідомлення відповідача ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи судове засідання відкладено на 13:30 годину 28 грудня 2023 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав наведених у ньому, додатково повідомила, що дії відповідачів у справі і зміст поданих ними заяв, та неявка в судові засідання для підтвердження своєї позиції, свідчать ні про що інше, як на затягування розгляду справи та незаконний тиск на суд з метою отримання рішення на свою користь. Також зазначила, що ОСОБА_2 була присутня під час розгляду справи №753/12775/16-ц і жодних пояснень не надала, більш того нею не було оскаржено рішення Дарницького районного суду міста Києва в апеляційному порядку. Достовірно знаючи, що спірний автомобіль придбано за особисті кошти позивача, відповідач написала заяву в поліцію, що є неприпустимо. Наголосила на тому, що в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться цивільна справа про визнання недійсним договір купівлі-продажу №0542/2020/1894106 від 23.01.2020 року укладеному в ТСЦ №0542 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасування перереєстрації транспортного засобу «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , здійснену «24» січня 2020 року Територіальним сервісним центром МВС №0542 Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області за новим власником - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №0542/2020/1894106 від «23» січня 2020 року та витребування спірного автомобіля, провадження у якій зупинено до вирішення цієї справи.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином у порядку передбаченому ЦПК України, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового підправлення.

Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи клопотали про розгляд справи за їхньої відсутності, про що подано відповідні заяви.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача, відповідачів та представника третьої особи відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 20 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис №672. Як зазначено у свідоцтві про шлюб після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 присвоєно прізвище ОСОБА_2 (а.с. 20).

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 28.09.2021 у справі №147/520/21 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с . 11-12).

Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля №НЧ-104 від 21.10.2012, укладеного між ТОВ «Кар-Центр» та ОСОБА_2 , остання придбала у приватну власність транспортний засіб автомобіль NISSAN Note Е11Е, 2012 року випуску. Ціна автомобіля на дату укладання договору купівлі-продажу становить 139118 грн та 17405 доларів США в еквіваленті (а.с. 27-28).

Відповідно до видаткової накладної №80 від 16.11.2012 ТОВ «Кар-Центр» відпустив, а ОСОБА_2 отримала автомобіль марки NISSAN Note Е11Е, кузов № НОМЕР_1 (а. с. 29).

Таким чином, за період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали автомобіль NISSAN Note Е11Е, кузов № НОМЕР_1 , власником якого було зазначено дружину ОСОБА_2 .

15.10.2012 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 17500 доларів США на придбання транспортного засобу, про що між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір дарування валютних цінностей від 15 жовтня 2012 року. У цей же день ОСОБА_5 передала ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 17500 доларів США, про що було складено розписку (а.с. 23, 24).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у справі №753/12775/16-ц, визнано дійсним договір дарування валютних цінностей на суму 17500 доларів США від 15.12.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 25).

Як стверджує представник позивача, кошти у розмірі 17500 доларів США, отримані ОСОБА_1 від своєї матері ОСОБА_5 на підставі договору дарування, є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а автомобіль марки NISSAN Note Е11Е придбаний за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за грошові кошти, які подарувала ОСОБА_1 його матір ОСОБА_5 , а відтак, наведений автомобіль є особистою приватною позивача ОСОБА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно достатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частинами першою, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Частиною першоюстатті 355 ЦК Українивстановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина першастатті 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьоюстатті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 70 Сімейного кодексу України регламентовано, що у разі поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 зроблено висновок, що: «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Подібні висновки викладено і у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Згідно з частинами першою-третьою статті12, частинами першою, п`ятою- шостою статті81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина другастатті 78 ЦПК України).

Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач надав переконливі докази на підтвердження того, що спірний автомобіль придбано за його особисті кошти, а саме за кошти які подарувала йому його матір.

Відповідачі доводи позивача не спростували, не навели обставини, які б спростовували посилання позивача, що спірний автомобіль придбано саме за особисті кошти позивача, які йому подарувала матір.

Доводи відповідачів про те, що власником спірного автомобіля зазначено саме ОСОБА_2 ще на етапі його придбання, що унеможливлює застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, а також про те, що позивач не довів того, що саме за отримані ним в дар кошти відповідач придбала спірний автомобіль спростовуються наведеними вище обставинами, а також не підтверджені жодними доказами.

Відповідач ОСОБА_2 була залучена до розгляду справи №753/12775/16-ц, в якості третьої особи однак рішення суду від 12.10.2017 у цій справі не оскаржила в апеляційному порядку, воно набрало законної сили і є обов`язковим та чинним на всій території України. Натомість, ОСОБА_2 звернулась до Бориспільського ВП ГУНП в Київській області із заявою про нібито вчинене відносно неї кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 356 КК Українив результаті чого слідчим відділом ВП ГУНП в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019110100001812 від 06.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. Згодом ОСОБА_2 отримала дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та здійснила відчуження «Nissan Note» 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 на користь своєї доньки - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ0542 № 0542/2020/1894106 від 23.01.2020.

Указана поведінка ОСОБА_2 не відповідає попередній її позиції та тлумаченню обставин справи, а також балансу інтересів сторін.

«Пропорційне втручання» в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» («fair balance»). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Суд додатково зауважує про відсутність в матеріалах справи доказів ухвалення обвинувального вироку у кримінальному провадженні №12019110100001812 від 06.11.2019, не містять також матеріали справи жодних доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_2 були грошові кошти у розмірі 139118 грн (17405 доларів США в еквіваленті) для придбання спірного автомобіля. Доводи відповідачів про те, що автомобіль на етапі купівлі оформлено на ОСОБА_2 не спростовують доводи позивача про те, що грошові кошти на придбання транспортного засобу ОСОБА_1 подарувала його матір.

Доводи відповідача ОСОБА_3 про те,що рішенняу справі№753/12775/16-цне маєпреюдеційного значеннядля цієїсправи судоцінює критично.Так,відповідно дочастин 4-5ст.82ЦПК України,обставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як зазначалось вище, ОСОБА_2 брала участь у справі №753/12775/16-ц, в якості третьої особи, рішення суду від 12.10.2017 нею не оскаржувалось та набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини щодо факту дарування ОСОБА_6 ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 17500 доларів США не підлягають доказуванню.

Доводи ОСОБА_3 про те, що у рішені ухваленому у справі №753/12775/16-ц не встановлювалися обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 отримані в мами в якості подарунка кошти, і саме ці кошти були направленні на придбання ОСОБА_2 спірного автомобіля суд вважає помилковими, адже на такі обставини сторона позивача не покликалася обґрунтовуючи позовні вимоги.

Окрім того, варто зазначити, що ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_3 не звернулись до суду із зустрічним позовом у цій справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю. Разом з тим відповідачами не надано жодних доказів на обґрунтування заперечень проти вимог позивача, в той час як рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимогистаттей 60-70СК України (відповідно до яких тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності на майно подружжя, яке набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує) не виключають обов`язок іншого з подружжя доводити ті обставини на які він посилається у своїх доводах чи запереченнях.

Доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що суд йшов на поступки позивачу та його представнику, надаючи останньому процесуальну перевагу, суд вважає нікчемними.

Частиною першою статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас частиною другою цієї статті визначено, що учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу та виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Варто також зазначити, що у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 7 липня 1989 року ЄСПЛ указав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до частин 1-3 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішенням ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Оскільки позивач звернувся з клопотанням про залучення співвідповідача після спливу строків встановлених законодавством, однак в межах підготовчого засідання, а також беручи до уваги те, що право на суд має бути ефективним та призвести до вирішення спору, а відмова у залученні співвідповідача з підстав сливу строків встановлених для такого звернення не відповідає принципу забезпечення права на доступ до суду та розгляду справи у розумні строки, судом задоволено клопотання та залучено у справі співвідповідача ОСОБА_3 , яка на час розгляду справи в суді є власником спірного автомобіля.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи містять ту сукупність доказів, які доводять обґрунтованість вимог позивача. З огляду на те, що позивач надав переконливі докази на підтвердження того, що спірний автомобіль придбано за його особисті кошти, а саме за кошти які подарувала йому його матір, відповідачі не навели обставини, які б спростовували посилання позивача, що спірний автомобіль придбано саме за особисті кошти позивача, тому суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі ч.1ст.141 ЦПК Україниз відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати: судовий збір в розмірі 2500 грн (а.с. 10).

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, - задовольнити.

Визнати автомобіль «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 40112249, адреса місцезнаходження: вул. Ботанічна, 24, місто Вінниця, 21010.

Повний текст рішення складено 01 січня 2024 року.

Суддя О. Г. Борейко