Постанова

від 14.03.2024 по справі 147/1063/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 147/1063/22

Провадження № 22-ц/801/598/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борейко О. Г.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 рокуСправа № 147/1063/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа без самостійних вимог - Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Борейко О. Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог - Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог - Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю. Зазначав, що 20 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 28.09.2021 було розірвано. Під час перебування у шлюбі, 21 жовтня 2012 року, ОСОБА_2 , придбала транспортний засіб - автомобіль NISSAN Note Е11Е, 2012 року випуску. Ціна автомобіля на дату укладання договору купівлі-продажу становить 139118 грн, що складає 17405 доларів США в еквіваленті. Однак, 15.10.2012 за шість днів до купівлі автомобіля, мати позивача - ОСОБА_5 подарувала йому 17500 доларів США на придбання спірного транспортного засобу, про що укладено договір дарування валютних цінностей від 15 жовтня 2012 року. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у справі №753/12775/16-ц, визнано дійсним договір дарування валютних цінностей на суму 17500 доларів США від 15.12.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Заволодівши спірним автомобілем, ОСОБА_2 отримала дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та здійснила відчуження «Nissan Note» 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 своїй доньці - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ0542 № 0542/2020/1894106 від 23.01.2020. Просив суд визнати автомобіль «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 його особистою приватною власністю.

Рішенням Тростянецького районного суду від 28 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано автомобіль «NISSAN Note», сірого кольору, 2012 року випуску, особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, у справі ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позову . Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки у справі не доведено достовірними доказами, що спірний автомобіль придбано виключно за кошти позивача. Суд не врахував, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, презумпцію якої можливо спростували лише в межах заявленого позову про поділ майна подружжя, а таких вимог у цій справі позивач не заявляв.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Тростянецького районного суду від 28 грудня 2023 року не відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав переконливі докази на підтвердження того, що спірний автомобіль придбано за його особисті кошти, а саме: за кошти які подарувала йому його матір, тому визнав автомобіль, зареєстрованим за ОСОБА_3 , особистою власністю ОСОБА_1 .

Однак, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком.

Апеляційним судом встановлено, що 20 листопада 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №672 (Т. 1, а.с. 20)

Згідно договору купівлі-продажу автомобіля №НЧ-104 від 21.10.2012, укладеного між ТОВ «Кар-Центр» та ОСОБА_2 , остання придбала у приватну власність автомобіль NISSAN Note Е11Е, 2012 року випуску. Ціна автомобіля на дату укладання договору купівлі-продажу складала 139118 грн, що в еквіваленті складало 17405 доларів США (Т. 1, а.с. 27-28).

Як стверджував позивач у позовній заяві, відносини з ОСОБА_2 у 2016 році погіршились та фактично припинились.

07 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до матері ОСОБА_5 про визнання дійсним договору дарування валютних цінностей.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у справі №753/12775/16-ц, визнано дійсним договір дарування валютних цінностей на суму 17500 доларів США від 15.12.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (Т. 1, а.с. 25). Цим рішенням було встановлено, що 15 жовтня 2012 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 17500 доларів США на придбання транспортного засобу, за укладеним у простій письмовій формі договором дарування валютних цінностей від 15 жовтня 2012 року. У цей же день ОСОБА_5 склала розписку, що нею передано ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 17500 доларів США.

23 січня 2020 року ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного автомобіля своїй доньці - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ0542 № 0542/2020/1894106 від 23.01.2020.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 28.09.2021 у справі №147/520/21 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (Т. 1, а. с . 11-12), а 22 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про визнання автомобіля особистою приватною власністю. При цьому, вимог про поділ майна не заявляв.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частинами першою, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. ( пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ).

ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрованим титульним власником спірного автомобіля, а відтак, не може бути визнаний власником транспортного засобу на підставі ст. 392 ЦК України.

Разом з тим, частиною першою статті 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу майна придбаного у шлюбі, тобто такого, що за законом вважається спільною сумісною власністю подружжя, тому застосовування норм Сімейного кодексу України, можливе лише у випадку поділу майна подружжя і уже в рамках спростування спільної власності на нього, заявляються вимоги про визнання особистою власністю.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Головним критерієм поділу майна як об?єкту права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч.3ст.372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до положень ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Вимог про поділ майна подружжя, шляхом визнання за відповідачем права особистої власності на спірний автомобіль він не заявляв. Також не заявлялись в порядку поділу майна подружжя вимоги і щодо іншого обсягу майна, як і не зазначалось про його відсутність.

Відповідно до змісту ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч.1,2 ст.76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до змісту ст. ст. 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно ст.80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На спростування презумпції спільної сумісної власності та підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав договір дарування валютних цінностей від 15 жовтня 2012 року та рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у справі №753/12775/16-ц, яким визнано дійсним договір дарування валютних цінностей на суму 17500 доларів США від 15.12.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Аналіз наданих доказів не надає беззаперечних підстав вважати, що саме подаровані йому матір`ю кошти являлись джерелом придбання на ім`я дружини спірного автомобіля. Він не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту витрати всієї суми подарованих коштів саме (і виключно) на придбання спірного автомобіля, а не витрату їх частини на інші потреби сім`ї.

Більше того, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок здійснив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18). Предметом розгляду судами у цій справі було, зокрема, визнання недійсними правочинів відчуження автомобілів та стягнення компенсації 1/2 їх вартості. У вказаній справі судами встановлено, що після розірвання шлюбу відповідач відчужив рухоме майно, що є спільним майном подружжя, без згоди позивача, тому суди дійшли висновку, що остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів. Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) касаційний суд, встановивши, що спірні автомобілі були відчуженні відповідачем під час перебування сторін у шлюбі без згоди позивача, дійшов висновку про стягнення компенсації вартості 1/2 частки відчуженого рухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 1 СК України цей кодекс визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний автомобіль було відчужено під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 доньці ОСОБА_6 .

Доказів того, що спірний правочин вчинено не в інтересах сім`ї та без згоди позивача, він не надав, оскільки всі його активні дії по поверненню транспортного засобу вчинялись уже після розірвання шлюбу 28.09.2021 року.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання права власності на спірний автомобіль є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду у справі підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні з позову з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 3750 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2023 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог - Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області, про визнання особистою приватною власністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3750 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: С. К. Медвецький

В. В. Оніщук