Постанова

від 21.12.2023 по справі 308/16170/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/16170/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 грудня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Мацунича М.В. і Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря Сливки С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 31 липня 2023 року (у складі судді Голяни О.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2022 р.

Просив:

-установити факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 р. до 09 липня 2015 р.;

-визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-здійснити поділ спільного майна, виділивши та визначивши за ОСОБА_1 право приватної власності на частину спільного майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59.9 кв. м, житловою площею 24.5 кв. м; квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 51.3 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м.

На обґрунтування позовних вимог указав, що сторони по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із 2003 р. по 2015 р. проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не перебували в будь - якому іншому зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання однією сім`єю сторони в періоді з 2003 року по 2015 рік вели спільне господарство, спільно проводили дозвілля і відпочинок, придбали рухоме та нерухоме майно, здійснювали певні грошові заощадження та мали спільний бюджет. Спочатку сторони по справі до 2010 р., до першої поїздки позивача в Німеччину, проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала рідному брату позивача - ОСОБА_3 . У літні періоди проживали разом за адресою: АДРЕСА_4 , у будинку, який належав батьку позивача. Після повернення позивача в листопаді 2010 р. із Німеччини позивач з відповідачем переїхали жити до батьків відповідача за адресою: АДРЕСА_5 , де і проживали до переїзду в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яку вони разом придбали 08.07.2013 р.

29.07.2011 р. сторони по справі за спільні кошти придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності було зареєстровано за відповідачем, оскільки позивач у той час ще знаходився за кордоном. 08.07.2013 р. за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_6 , право власності було також зареєстровано на відповідача, однак пошуком квартири, спілкуванням із ріелторами та попередніми власниками вказаної квартири сторони займались разом. Ремонт у квартирі сторони робили самостійно, в цьому їм допомагав батько відповідача.

Разом із позивачем і відповідачем проживала і донька відповідача - ОСОБА_4 , яка є падчеркою позивача, в їхній сім`ї були дружні відносини. До позивача падчерка зверталась «тато», вказане також підтверджується тим, що в 14.11.2014 р. остання змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ». Із 2006 р. сторони були зарученими та носили обручки, а 09.07.2015 р. між ними був зареєстрований офіційний шлюб.

Відтак, сторони проживали як одна сім`я і між ними були усталені відносини, притаманні подружжю, а тому майно, яке набуте ним за цей період і після укладення шлюбу є об`єктом спільної сумісної власності, а їх частки є рівними, незважаючи на те, що право власності зареєстровано за відповідачем.

Оскільки відповідач відмовляється поділити набуте за час шлюбу майно мирним шляхом, позивач змушений звернутися із указаним позовом до суду.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 31 липня 2023 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

-ухвалюючи рішення, суд першої інстанції надав перевагу одним доказам (показання свідків відповідача) над сукупністю інших (довідки, акти, фото, показання свідків позивача);

-позивачем належними та допустимими доказами було доведено свою правову позицію;

-застосування до спірних правовідносин поняття «гостьового шлюбу» не відповідає його значенню.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги як обґрунтованої.

Суд першої інстанції виходив із того, що належних, достатніх, допустимих і достовірних доказів на підтвердження факту постійного спільного постійного проживання із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , у період 2004 -2010 роки із веденням спільного господарства та наявності спільного бюджету, позивач суду не надав. Відносини сторін у цей період не були такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах. Відпочинок у літній період у с. Чертеж Ужгородського району відповідачкою не заперечується, утім, враховуючи не доведення позивачем факту постійного проживання сторін у період з 2004 по 2010 р., суд розцінює перебування сторін у літній період у вказаному селі лише як спільний відпочинок.

Також суд визнав недоведеним факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період із 01.01.2004 по 08.07.2013 рр.

За обставин відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно (спірні будинок і квартиру) такими, що належать на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

При цьому, суд установив таке.

Із довідки ТОВ «НАШ -ДОБРОБУТ» № 423 від 26.09.2022 р. убачається, що чоловік ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_7 , падчериця ОСОБА_4 проживали за адресою: АДРЕСА_3 , без реєстрації із 2004 р. по січень 2010 р. Згідно з актом про фактичне проживання від 26.09.2022 р., складеним у присутності сусідів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , затвердженим директором ТОВ «НАШ -ДОБРОБУТ», у квартирі АДРЕСА_7 проживали без реєстрації з 2004 року по січень 2010 року наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (т.1, а.с.36-37).

Відповідно до довідки Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області № 1823 від 31.10.2022 р. за адресою: АДРЕСА_4 , у літній період із 2004 р. по 2014 р. без реєстрації проживали наступні громадяни: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Згідно з актом про фактичне проживання від 31.10.2022 р., підтверджене сусідами ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , затвердженим заступником начальника відділу загальної та організаційної роботи Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області Хархола І., за адресою: АДРЕСА_13 у літній період з 2004 року по 2014 рік без реєстрації проживали наступні громадяни: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (т.1, а.с.39-41).

31.08.2004 р. ОСОБА_2 знялася із реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_8 ; 26.05.2008 р. зареєструвалася у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , що стверджено відмітками в паспортному документі останньої (т.1, а.с.154).

Відповідно до витягу з протоколу розширеного засідання адміністрації Закарпатської обласної філармонії № 2 від 12.07.2005 р. вирішено надати артистці ЗЗНХ ОСОБА_17 по АДРЕСА_9 (т.1, а.с.161).

У матеріалах справи наявні фото, де позивач зображений разом із відповідачкою, із дитиною відповідачки ОСОБА_18 , тоді ще малолітньою, в теплій сімейній обстановці (т.1, а.с.46-50). Також у матеріалах справи наявна листівка-привітання позивача з його п`ятдесятирічним ювілеєм «Від доці ОСОБА_18 та дружини ОСОБА_19 »; листівка-привітання позивача з його п`ятдесятирічним ювілеєм, написана, як показала відповідачка в судовому засіданні, нею, в якій містяться привітання ювіляра та адресат вказує «… радію я за щастя бути рядом і зватися жінкою твоєю і бути Мама »; листівка - привітання з днем народження, датована 01.08.2009, з тексту вбачається, що така написана дитиною, яка до адресата звертається «Тато» (т.1, а.с.42-46).

29.07.2011 р. між ОСОБА_21 , від імені якої діє ОСОБА_22 , і відповідачем ОСОБА_7 за ціною 51 495,00 грн. укладений договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці площею 1 447 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки - 2123285501:01:002:0025; 15.08.2011 будинок зареєстрований за відповідачем (див. договір купівлі-продажу від 29.07.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В. за реєстр. № 2314; витяг про державну реєстрацію прав № 3096638 від 15.08.2011 р. (т.1, а.с.18-21, 96-97).

04.10.2012 р. батько відповідача ОСОБА_23 відчужив за ціною 17 840,00 грн. належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_10 , а 20.06.2013 р. відчужив належний йому будинок із земельною ділянкою АДРЕСА_10 , за ціною 69 198,31 грн.(т.1, 115-120).

Із даних виписки від 12.09.2022 р. по рахунку АТ «Райффайзен банк» № НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_1 08.07.2013 р. отримав готівкою 32 008,27 тисяч доларів США (т.1, а.с.144).

08.07.2013 р. між ОСОБА_24 і відповідачем ОСОБА_7 за ціною 130 000,00 грн. укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_11 (див. договір купівлі-продажу квартири від 08.07.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н.Ю., за реєстр. № 594; витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5866736 від 08.07.2013 року (т.1, а.с.22-26, 84-86).

Відповідно до повідомлень НБУ України офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 08.07.2013 становив 799.3000 грн. за 100 дол. США, отже вартість квартири на дату придбання в еквіваленті становила 16 264 дол. США. При цьому в тексті договору купівлі-продажу квартири зазначено, що сума в розмірі 130 000 грн. повністю сплачена покупцем готівкою і отримана і отримання продавцем особисто до підписання цього договору (п.6 договору). Покупець подала нотаріусу заяву про те, що вона в зареєстрованому шлюбі не перебуває, квартиру купляє за власні кошти (п.13.8).

Відповідно до заяви ОСОБА_24 від 11.10.2022 р. останній заявив, що кошти за продаж належної йому квартири АДРЕСА_11 , отримав від громадянина ОСОБА_1 , 1958 р. народження, у приміщенні банку «АВАЛЬ», що по вул. Корятовича (т.1, а.с.51-52).

10.07.2013 року ОСОБА_7 уклала з АТ «СЕНС БАНК» кредитний договір № 401475298 на суму 10 096,21 грн. для оплати/часткової оплати товарів: паркет дошка дуб; плінтус плас; грунт антисептик, що стверджено довідкою вих.№57742-39.1 від 30.12.2022 АТ «СЕНС БАНК», який є правонаступником АТ «АЛЬФА-БАНК» (т.1, а.с.155).

19.07.2013 року ОСОБА_7 уклала з ПАТ «Дельта Банк» кредитні договори № 001-06001-190713 від 19.07.2013 року, № 002-06001-190713 від 19.07.2013 року, з цільовим призначенням - оплата LED телевізор LG вартістю 4 610,90 грн., холодильника Samsung, 1 шт., вартість 7 694,36 грн., підприємство торгівлі - ТОВ «Дієса» (т.1, 156-160).

12.07.2013 відповідачка ОСОБА_25 та її дочка ОСОБА_26 зареєстрували своє місце проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , що стверджено відмітками в паспортних документах останніх (т.1, а.с.15-16, 27-29).

Із довідки ПП «Ужгородський будинковий сервіс» № 376 від 13.10.2022 р. убачається, що ОСОБА_2 , 1978 р. н., дійсно проживає без реєстрації із липня 2013 р. за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на 05.09.2019 р. за зазначеною адресою зареєстровані ОСОБА_2 , 1978 р. н., ОСОБА_1 , 1958 р. н., (чоловік); ОСОБА_27 , 1998 р. н. (донька); ОСОБА_28 , 1989 р. н. (зять), що стверджено довідкою ПП «Ужгородський будинковий сервіс» № 4348 від 05.09.2019 року (т.1, а.с.35, 41).

Із акту про фактичне проживання осіб без реєстрації (для комунальних послуг та субсидій), підписаного директором ПП «Ужгородський будинковий сервіс» Товт В.В., інспектором Бондаренко О.І., сусідами ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , видно, що ОСОБА_1 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , із липня 2013 року (т.1, а.с.145).

14.11.2014 р. дочка відповідачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 16 років змінила прізвище з « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_4 » (див. свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_2 від 14.11.2014 року) (т.1, а.с.30).

30.04.2015 р. ОСОБА_32 за ціною 82 000,00 грн. відчужив покупцю ОСОБА_33 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 30.04.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюком А.В. за реєстр. № 696 (т.1, а.с.31-34).

Із пояснень сторін убачається, що сторони зареєстрували шлюб 09 липня 2015 р.

Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків стверджено, що ОСОБА_2 нараховано/виплачено дохід за період з 1 кварталу 2000 року по 3 квартал 2022 року (т.1, а.с.121 - 127).

Відповідно до копії паспортів громадянина України для виїзду закордон, виданого на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що позивачу ОСОБА_1 було відкрито робочі візи в Німеччину, перебування позивача на роботі в Німеччині відповідно до даних паспорту та робочих віз: 22.02.2010 - 08.11.2010, 15.12.2010 - 07.01.2011, 18.02.2011-24.10.2011, 15.12.2011-09.01.2012, 24.02.2012 - 05.11.2012, 13.12.2012 - 07.01.2013 (т.1, а.с.170-181).

Згідно з випискою по рахунку «Prosbank» № НОМЕР_3 на рахунок ОСОБА_1 за період з 2.04.2011 по 01.01.2023 було внесено 13607,37 євро (т.1, а.с.182-190).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 07.02.2023 р. за період із 1 кварталу 2008 року по 4 квартал 2020 року ОСОБА_1 отримав дохід за 2008 рік у сумі 5 556,67 грн.; 2009 рік - 14 382,75 грн.; за 2010 рік - 2427,59 грн.; за 2013 рік - 8 117,26 грн.; за 2014 рік - 12 684,95 грн.; за 2015 рік - 16 374,33 грн.; за 2016 рік - 155 093,48 грн.; за 2017 рік - 24 250,64 грн.; за 2018 рік - 44 834,92 грн.; за 2019 рік - 50 290,03 грн.; за 2020 рік - 24 388,88 грн. (т.1, а.с.204-2011).

Розглянувши апеляційну скаргу та перевіривши наведені в ній доводи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог повністю у зв`язку з наступним.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац перший частини другої статті 3 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, у редакції, чинній з 16 січня 2007 року).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення указаних норм з урахуванням принципу розумності, свідчить, що статтею 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України.

У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Законодавець визначив у статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Аналогічні по суті висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18, постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 при зверненні до суду посилався на те, що 2003 р. по 2015 р. проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не перебували в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі. Разом із позивачем і відповідачем проживала і донька відповідача - ОСОБА_4 , яка є падчеркою позивача, в їхній сім`ї були дружні відносини, і до позивача падчерка зверталась «тато», вказане також підтверджується тим, що в 14.11.2014 р. остання змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ». Із 2006 р. сторони були зарученими та носили обручки, а 09.07.2015 р. між ними був зареєстрований офіційний шлюб.

Відповідно, між сторонами склалися фактичні шлюбні відносини, вони проживали в одному помешканні та вели спільне господарство, в інших зареєстрованих шлюбах не перебували, а за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу набули у власність майно, яке зокрема є предметом спору та було оформлене на відповідача - ОСОБА_2 .

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

При цьому, факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів.

У підтвердження спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачем надано такі документи:

-довідку про місце реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , разом із позивачем, донькою і зятем від 05 вересня 2019 р. № 4348 (т.1 а.с.35);

-довідку про місце проживання і реєстрацію позивача за адресою: АДРЕСА_3 , разом із відповідачем і її донькою (проживання без реєстрації) у період із 2004 р. по січень 2010 р. від 26.09.2022 р. № 423 згідно з актом, який додається від 26.09.2022 р. (т.1 а.с.36, 37);

-довідку про проживання позивача разом із відповідачем і її донькою у АДРЕСА_4 , у літній період із 2004 р. по 2014 р. на підставі акту про фактичне проживання від 31.10.2022 р. № 1823 (т.1 а.с.39, 40);

-довідку про те, що позивач проживав без реєстрації із липня 2013 р. за адресою: АДРЕСА_2 , від 13 жовтня 2022 р. № 376 (т.1 а.с.41);

-листи доньки відповідача, адресовані позивачеві (т.1 а.с.42-45);

-фотокартки, які підтверджують спільне проведення часу протягом різних періодів життя сторін (т.1 а.с.46-50);

-акт проживання позивача без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , із липня 2013 р. від 11 жовтня 2022 р. (т.1 а.с.145);

-Також факт спільного проживання сторін підтверджується показаннями свідків (т.2 а.с.9-23, а.с.24-32, а.с.33-43, 50-63, а.с.77-81).

Колегія суддів, враховуючи принцип змагальності сторін, встановила, що наданими позивачем доказами підтверджується факт спільного проживання позивача з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із 2003 р. по 2015 р. за адресами: АДРЕСА_2 , (як без реєстрації, так із реєстрацією позивача), АДРЕСА_3 (із реєстрацією позивача та без реєстрації відповідача та її доньки), АДРЕСА_4 (проживання позивача, відповідача та її доньки на літній період). Також додатковою підставою, яка свідчить про факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є те, що донька відповідача 14.11.2014 р. змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.30), а 09.07.2015 р. між сторонами був зареєстрований офіційний шлюб, що сторонами не заперечується і визнається.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з цього, апеляційний суд констатує про доведеність позовних вимог у частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 р. до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.

Висновки суду першої інстанції про те, що у сторін мав місце «гостьовий шлюб» є невірними, на думку апеляційного суду, із огляду на сукупність встановлених обставин і те, що під гостьовим шлюбом розуміють шлюбні відносини, які можуть бути оформлені у відповідних органах державної влади, при яких, однак, подружжя живе окремо і не веде спільного господарства, у спірних правовідносин апріорі не може йти мови про гостьовий шлюб.

Згідно з ч. ч. 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи апеляційної скарги про необ`єктивність здійсненої судом першої інстанції оцінки доказів в їх сукупності, апеляційний суд вважає обґрунтованими.

Із огляду на сукупність зібраних у справі доказів факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 р. до 09 липня 2015 р. є більш вірогіднішим, ніж протилежний, із урахуванням оцінки як письмових доказів, так і пояснень сторін, а також показань допитаних у суді першої інстанції свідків, у їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Щодо визнання майна (спірної квартири та спірного будинку) спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину за позивачем, колегія суддів зауважує наступне.

Право спільної сумісної власності подружжя врегульоване главою 8 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ч. ч. 1-2 статті 60)

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, правовий порядок поділу спільної сумісної власності подружжя, набутого у шлюбу, також поширюється і на майно, що придбане жінкою та чоловіком за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, якщо такий факт буде установлено в судовому порядку.

Як видно з матеріалів справи, договір купівлі продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 29 липня 2011 р. був укладений із ОСОБА_7 (відповідачем) (т.1 а.с.18-20) та зареєстрований за нею (т.1 а.с.21) так само, як і договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від 08 липня 2013 р. був укладений із ОСОБА_7 (т.1 а.с.22-24) і зареєстрований за нею (т.1 а.с.25).

На обґрунтування своєї матеріальної спроможності придбати це майно позивачем надано такі докази:

-виписку по рахунку позивача № НОМЕР_1 в АТ «Райффейзен Банк», відповідно до якої у день купівлі спірної квартири - 08.07.2013 р., позивачем було знято з депозиту суму 32 000 доларів США (т.1 а.с.144);

-нотаріально завірену заяву продавця квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у якій указано, що гроші за квартиру він отримував від позивача у приміщенні банку «Аваль» (т.1 а.с.51-52), (т.2 а.с.156-159);

-копії закордонного паспорту позивача (т.1 а.с.170-181), які свідчать про те, що він працював за кордоном;

-копії із виписок іноземного Банку (т.1 а.с.182-203);

-довідку про доходи позивача (т.1 а.с.204-206, 208-211).

Відповідач, заперечуючи проти спільності спірного будинку та квартири, не зверталася у цьому провадженні із зустрічним позовом про визнання будинку та квартири її особистою власністю, в межах якого може бути спростовано презумпцію спільності майна, придбаного під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже, враховуючи те, що договори купівлі-продажу спірного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і спірної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладені відповідачем у період спільного проживання із позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд констатує, що спірні будинок і квартира є спільним майном сторін та позивач має право на визнання за ним права власності на 1/2 частину будинку та квартири.

Матеріалами справи достеменно встановлено, що у день придбання квартири - 08 липня 2013 р., позивач знімав зі свого валютного депозитного рахунку 32000 доларів США та передавав ці кошти продавцю спірної квартири в приміщенні банку того ж числа, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою продавця квартири, яка міститься у матеріалах справи.

Відповідачем цей факт не спростовано та не доведено належними і допустимим доказами свою матеріальну спроможність самостійно придбати таке майно.

Відповідачем на спростування того, що позивач не брав участі у придбані майна, яке було набуто ними під час спільного проживання, посилалася на такі докази: свідоцтво про право на спадщину від 10.12.2008 р. відповідно до якого батько відповідача успадкував житловий будинок у АДРЕСА_10 , за ціною 50217 грн. (т.1 а.с.117), однак набуття батьком відповідача цього житла в 2008 р. ніяк не може свідчити про його участь у придбанні майна в 2011 р. і 2013 р.; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.10.2012 р., відповідно до якого батько відповідача продав земельну ділянку за ціною 17 840 грн. (т.1 а.с.118-119), продаж цього майна також різниться у часі із набуттям майна сторін; договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 10.06.2013 р., відповідно до якого батько відповідача продав житловий будинок і земельну ділянку за ціною 69198.31 грн. (т.1 а.с.120) теж не може бути взято до уваги, оскільки такий продаж відбувся за місяць до купівлі спірної квартири, а суми від продажу не вистачило б для придбання спірної квартири.

Доходи відповідача в 2011 р. становили 31 338,73 грн. (т.1 а.с.123 зворот), а в 2013 р. - 43 958,59 грн. (т.1 а.с.124, зворот), що, очевидно, також є недостатнім для придбання спірного майна.

Довідка про кредит відповідача у сумі 10 096.21 від 10.07.2013 р. для оплати товарів (т.1 а.с.155), довідка про кредит у сумі 5082,38 грн. від 11.10.2011 р. на придбання товарів (т.1 а.с.156), довідка про кредит у сумі 8471.11 грн. від 11.10.2011 р. на придбання товарів (т.1 а.с.158) і чек на придбання холодильника та пральної машини в кредит від 19 липня 2013 р. (т.1 а.с.160) якраз і свідчать про участь сторін у побудові спільного сумісного життя, яке виразилося у придбанні майна та його облаштуванні.

Отже, факт проживання сторін у період із 2004 р. однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами, фактичним проживанням сторін, публічним висвітленням спільного проживання сторін та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшою реєстрацією шлюбу, відтак і майно, набуте ними за час спільного проживання, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідачем не було спростовано презумпції права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У контексті наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 31 липня 2023 року скасувати. 3.Позов ОСОБА_1 задовольнити. 3.1.Встановити факт проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_12 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 року до 09 липня 2015 року. 3.2.Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_12 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 3.3.Здійснити поділ спільного майна, виділивши та визнавши за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_12 ) право приватної власності на частину спільного майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59.9 кв. м, житловою площею 24.5 кв. м; квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 51.3 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м. 4.Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_12 ) 12 723 (дванадцять тисяч сімсот двадцять три) гривні 58 (п`ятдесят вісім) копійок у відшкодування судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 02 січня 2024 р.

Судді: