Рішення

від 28.12.2023 по справі 346/5868/23

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5868/23

Провадження № 2/346/1839/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Калинюка О.П.

з участю: секретаря Насадик В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Шунтова О.М.,

представників відповідача Васкула В.П., Архипенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Коломийського медичного фахового коледжу ім.І.Франка, треті особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, департамент охорони здоров`я цієї адміністрації, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

в обґрунтування своїх вимог з урахуванням заяви про їх зменшення від 01.11.2023 року позивач зазначає, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.01.2023 року визнано незаконним та скасовано наказ директора вище вказаного коледжу від 25.08.2022 року №14-к про звільнення позивача з посади викладача дисципліни «Медсестринство в хірургії» цього навчального закладу, поновлено позивача на цій посаді з 31.08.2022 року та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 31.08.2022 року по 10.01.2023 року включно в загальному розмірі 41 758, 20 грн.

На виконання зазначеного судового рішення в частині, яка підлягала негайному виконанню, вказаним судом 11.01.2023 року видано відповідні виконавчі листи.

У зв?язку з тим, що відповідач добровільно не виконав вказане рішення суду, позивач звернувся до відповідного органу державної виконавчої служби та 13.01.2023 року відкрито виконавче провадження, однак, відповідач знову не виконав рішення суду. Тому відповідний державний виконавець 18.01. та 24.01.2023 року виніс постанови про накладення на боржника штрафу. Крім того, 30.01.2023 року державний виконавець звернувся до Коломийського РВП ГУ НП в Івано-Франківській області з повідомленням про вчинення керівником відповідача кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

Проте, незважаючи на викладені обставини, відповідач відмовився і надалі виконувати рішення суду, мотивуючи відмову в поновленні позивача на посаді відсутністю вакантних посад, хоча адміністрація відповідача повинна була привести штатний розпис у відповідність до рішення суду, тобто видати наказ про внесення змін до штатного розпису, видати наказ про поновлення позивача на роботі, внести зміни до його трудової книжки, здійснити оплату за весь час вимушеного прогулу і допустити цього працівника до виконання попередніх обов`язків.

Крім того, рішенням того ж суду від 12.06.2023 року, ухваленим у справі № 346/1775/23, скасовано такі накази директора вказаного коледжу: № 6-к від 09.02.2023 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »; №11-к від 24.03.2023 року «Про оголошення догани викладачу ОСОБА_1 »; №13-к від 31.03.2023 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », а також стягнуто із зазначеного коледжу на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 11.01.2023 року по 12.06.2023 року включно в загальному розмірі 47 912, 04 грн. та 5000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30.08.2023 року вказане рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.06.2023 року залишено без змін.

На підставі наказу № 45-К від 25.10.2023 року позивача поновлено на посаді викладача дисципліни «Медсестринство в хірургії» з 31.08.2022 року. Тому позивач вказує, що відповідач як роботодавець повинен нести відповідальність за затримку ним виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлену ст.236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Згідно з даними довідки, виданої адміністрацією відповідача 08.11.2022 року, середньоденна заробітна плата позивача складає 439,56 грн. Оскільки рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.06.2023 року стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2023 року по 12.06.2023 року включно, то позивач заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.06.2023 року до 25.10.2023 року.

Позивач також зазначає, що внаслідок незаконного звільнення з роботи, де позивач працює протягом 37 років, він пережив стрес, оскільки такі дії відповідача призвели до душевних страждань, переживань, погіршення самопочуття, зниження авторитету в очах колег, погіршення стану здоров?я, змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, які вжиті і які надалі вживаються для відновлення трудових прав. Незважаючи на вказане рішення суду від 10.01.2023 року, позивача на роботі не було поновлено, він був змушений і надалі звертатися у органи державної виконавчої служби, поліції, суди, Івано-Франківську обласну державну адміністрацію щодо відновлення свого порушеного права. При цьому директор вказаного коледжу Васкул В.П. насміхається, глузував з позивача і сказав йому, що він не буде працювати.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2023 року по 25.10.2023 року (тобто по день фактичного виконання рішення суду від 10.01.2023 р в частині поновлення на роботі), а також 50 000 грн. відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивач просить присудити з відповідача на користь позивача 10 000 грн. судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Позивач та його представник, адвокат Шунтов О.М. в судових засіданнях позовні вимоги з урахуванням їх зменшення підтримали повністю. При цьому представник позивача просить врахувати, що в позовній заяві вказано, що позивач очікував понести витрати за професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 15 000 грн. Однак, розмір цих витрат позивачем зменшено до 10 000 грн., про що вказано в клопотанні від 20.12.2023 року. Вказаний розмір підтверджується актом про надання правничої допомоги та квитанцією про оплату позивачем вказаного розміру від 20.12.2023 року. Відсутність в договорі про надання вказаної допомоги вказівки про суму гонорару зумовлена тим, що на стадії підготовки позовної заяви неможливо точно передбачити який саме розмір вказаних витрат понесе позивач, адже це залежить від кількості судових засідань, часу витраченого адвокатом та інших чинників в майбутньому.

Представники відповідача під час судових засідань позовні вимоги по суті визнали частково. Васкул В.П. як директор відповідача вказав, що позивач, подаючи позови до відповідача, діє недобросовісно, зловживає своїми правами, оскільки він чудово розуміє, що його посада є такою, що підлягає скороченню.

Представник відповідача Архипенко А.В. вказала, що судовий розгляд відбувся з порушеннями вимог процесуального законодавства. При цьому суд зауважує, що вона неодноразово допускала висловлювання повчального характеру в адресу сторони позивача та суду, з приводу яких головуючим їй неодноразово виносилися попередження.

В судовому засіданні 28.12.2023 року Архипенко А.В. також підтримала письмові пояснення, подані нею 21.12.2023 року, про те, що позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він був поновлений на роботі за рішенням суду після скорочення посади, яку займав, у 2022 році, і тому виникла підстава для стягнення грошової суми за вимушений прогул. В цій частині позовних вимог відповідач не має заперечень. Досудовий порядок урегулювання даної частини позовних вимог з боку позивача не застосовувався, до коледжу з такими вимогами позивач не звертався. В частині вимог позивача про стягнення моральної шкоди представник відповідача заперечує, оскільки до поданого позову не надано жодного доказу щодо заподіяння представниками відповідача моральної шкоди позивачу. Так, обгрунтовуючи в позові вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач тільки цитує положення ст.23 ЦК України, ст.237-1 КЗпП України та положення нижче вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року. Однак, жодних підтверджень, документів або іншої інформації про наявність у позивача такої шкоди, тобто втрат немайнового характеру, та інформації, в чому така шкода виразилась і за який період часу, позивач не надає і не зазначає про таке у позові. Обґрунтування розміру суми моральної шкоди як 50 000 грн. в позові також відсутнє. Тому сторона відповідача просить в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити, а також відмовити у стягненні на користь позивача 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ці витрати не передбачені договором про надання правничої допомоги, укладеним між позивачем та адвокатом Шунтовим О.М., а також нічим не підтверджуються.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Івано-Франківської обласної державної адміністрації О.Ігнатенко в судових засіданнях вказав про необхідність вирішення даного спору відповідно до вимог закону.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської обласної державної адміністрації в судове засідання повторно не прибув та повторно не забезпечив свою участь в розгляді справи в режимі відео конференції.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.01.2023 визнано незаконним та скасовано наказ директора вказаного коледжу про звільнення позивача з посади викладача дисципліни «Медсестринство в хірургії» цього навчального закладу та поновлено позивача на вказаній посаді з 31.08.2022 року, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.08.2022 р. по 10.01.2023 р. включно. Рішення в частині поновлення позивача на роботі допущено до негайного виконання (а.с.9-15).

Судом встановлено, що дане рішення суду в частині поновлення позивача на роботі фактично виконано лише 25.10.2023 року. Даний факт визнається стороною відповідача.

Рішенням вказаного суду від 12.06.2023 року стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2023 р. по 12.06.2023 р. включно. Дане рішення набрало законної сили 30.08.2023 року, оскільки за

наслідками апеляційного перегляду залишено без змін (а.с.16-22).

Верховний Суд у постанові від 21.01.2019 року у справі № 760/9521/15-ц вказав, що у роботодавця обов?язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Також суд наголосив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. Обов?язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов?язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов?язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов?язків.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з положеннями якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов?язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статі 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16.

Згідно положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. п. 2, 8 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з даними довідки, виданої адміністрацією відповідача 08.11.2022 року, середньоденна заробітна плата позивача за тарифікаційною ставкою за червень і липень 2022 року (2 останні місяці, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення позивача з роботи) складає 439,56 грн. (а.с.8).

Суд бере до уваги, що кількість робочих днів за період з 13.06.2023 року по 24.10.2023 року включно, складає 96 днів (червень - 14, липень - 21, серпень - 23, вересень - 21, жовтень (по 24.10. включно) 2023 р. - 17 робочих днів).

Загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд визначає множенням середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, і така сума складає 42 197, 76 грн. (439,56 грн. х 96 роб. днів).

Вказаний розмір середнього заробітку також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Положеннями ст..237-1 КЗпП України, передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв?язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.1995 року під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Згідно з п.3 цієї постанови моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв?язку з ушкодженням здоров?я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв?язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У відповідності до п. 5 вказаної постанови Пленуму Верховного суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з?ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з?ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що внаслідок незаконного звільнення з роботи, де позивач працював протягом кількох десятиліть, останній зазнав душевних страждань, погіршення самопочуття, переживань, зниження авторитету в очах колег, погіршення стану здоров?я, змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, які позивач змушений вживати для відновлення його трудових прав та звичних життєвих зв`язків.

При цьому суд вважає слушними доводи позивача, що незважаючи на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.01.2023 року, позивача до 25.10.2023 року, тобто протягом тривалого часу не було поновлено на роботі, він був змушений і надалі вживати заходів з метою виконання відповідачем судового рішення, звертаючись до відповідних державних органів, установ тощо , витрачаючи свій час, зусилля та здійснюючи пов`язані із цим витрати грошових коштів.

Надаючи оцінку вимозі позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 тисяч гривень, суд з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема фактично свідомо створених відповідачем перешкод у належному виконанні рішенні суду про поновлення на роботі, що мало своїм наслідком необхідність як звернення до правоохоронних органів з подальшим оскарженням їх відмови у внесенні відомостей про вчинене правопорушення до ЄДРД, а також подальшою необхідністю оскарження завідомо незаконних наказів роботодавця, що у свою чергу вірогідно мало наслідком порушення звичайного укладу життя, а також хвилювань, обумовлених порушенням невід`ємного права на працю, наявні обґрунтовані підстави вважати, що позивачу дійсно було спричинено моральну шкоду внаслідок протиправних дій відповідача.

З урахуванням принципу виваженості ти справедливості, співмірності спричиненої шкоди, наслідкам, які настали, суд вважає достатньою суму, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, 6 000 гривень.

При цьому суд також враховує, що вищевказаним рішенням суду від 12.06.2023 року позивачу присуджено 5000 грн. відшкодування моральної шкоди, та позивач не оскаржував дане рішення.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч.6 ст.141 ЦПК України).

Враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), то з відповідача слід стягнути судовий збір за одну майнову (стягнення середнього заробітку) та одну немайнову (відшкодування моральної шкоди) вимоги, тобто по 1073, 60 грн. (що є мінімальним розміром), а в загальному - 2 147,20 грн.

Щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частини 3-6 вказаної статті передбачають наступне.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що адвокатом Шунтовим О.М. надавалася позивачу професійна правнича допомога на підставі договору про надання такої допомоги від 22.09.2022 року (а.с.106).

В акті про надання правничої допомоги від 18.12.2023 року зазначено, що адвокатом Шунтовим О.М. виконані такі роботи загальною вартістю 10 000 грн.:

-консультації, вивчення матеріалів, законодавства, складання позовної заяви з додатками, тривалість цих робіт 6 год., вартістю 6000 грн.;

-участь в судових засіданнях - 4 год., вартістю 4000 грн. (а.с.107).

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №5103-20-006/С від 20.12.2023 року позивачем сплачено вказаному адвокату 10 000 грн. за надання правничої допомоги (а.с.108).

Відповідно до журналів судових засідань адвокат Шунтов О.М. брав участь у таких судових засіданнях і протягом такого часу:

-03.11.2023 р. - 42 хв.;

-16.11.2023 р. - 25 хв.;

-13.12.2023 р. - 37 хв.;

-03.11.2023 р. - 42 хв.;

-21.12.2023 р. - 45 хв.;

-28.12.2023 р. - 1 год. 5 хв.

Отже, загальний час, протягом якого адвокат Шунтов О.М. брав участь у судових засіданнях, становить 4 год. 27 хв.

Відповідно до правил ст.1 Закону України « Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 1 січня 2023 року складає 2 684 грн. Тому 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1073,60 грн., що і є граничним розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах за одну годину.

Оскільки позивач та його представник в зазначеному акті про надання правничої допомоги вказали, що адвокат брав участь в судових засіданнях протягом 4 годин, то загальний розмір цих витрат складає 4 294, 40 грн. (1073,60 грн. х 4 год.).

Що стосується заявлення стороною позивача 6000 грн. витрат за консультації, вивчення матеріалів, законодавства , складання позовної заяви з додатками, то суд вважає цей розмір надто завищеним, враховуючи, що даний позов по суті є похідним від рішення про поновлення позивача на роботі, і справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, враховуючи вище вказані обставини, передбачені ст.137 ЦПК України, розмір витрат за надання позивачу професійної правничої допомоги, які підлягають присудженню з відповідача на користь позивача, суд визначає як 6000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності із виконаними адвокатом Шунтовим О.М. роботами.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення при присудженні працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі наведеного, ст.ст. 236, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.137, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352-355, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального закладу фахової передвищої освіти "Коломийський медичний фаховий коледж ім.І.Франка" Івано-Франківської обласної ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця с.Баня-Березів Косівського району Івано - Франківської області, РНОКПП: НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2023 року по 25.10.2023 року включно в загальному розмірі 44 395 (сорок чотири тисячі триста дев`яносто п`ять) гривень 56 копійок з відрахуванням всіх відповідних податків і зборів.

Стягнути з комунального закладу фахової передвищої освіти "Коломийський медичний фаховий коледж ім.І.Франка" Івано-Франківської обласної ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця с.Баня-Березів Косівського району Івано - Франківської області, РНОКПП: НОМЕР_1 , 6 000 (шість тисяч) гривень відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з комунального закладу фахової передвищої освіти "Коломийський медичний фаховий коледж ім.І.Франка" Івано-Франківської обласної ради на користь держави 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок судового збору.

Стягнути з комунального закладу фахової передвищої освіти "Коломийський медичний фаховий коледж ім.І.Франка" Івано-Франківської обласної ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця с.Баня-Березів Косівського району Івано - Франківської області, РНОКПП: НОМЕР_1 , 6 000 (шість тисяч) гривень судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити у зв`язку з їх безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 січня 2024 року

Суддя: Калинюк О. П.